ШКОЛА Й ПЕДАГОГІКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ІХ-ХІУ століття)

Історія української школи і педагогіки. КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ Матріархат патріархат християнство язичницькі вірування дохристиянське світосприйняття КирилоМефодіївська писемна традиція Часослов Псалтир розрізна азбука школи грамоти школи книжного вчення монастирські та парафіяльні Повість минулих літ Златоуст Ізборнік Повчання .Греков підкресливши що це було не просто навчання грамоти а власне школи де викладались рідкісні науки. Крім простого навчання грамоті існував і більш високий ступінь освіти школи...

2015-05-02

505.6 KB

8 чел.


Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск


ТЕМА VIII

ШКОЛА Й ПЕДАГОГІКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ІХ-ХІУ століття)

  1.  Традиційні засади виховання дітей у Київській Русі.
  2.  Соціальні умови становлення писемності та виникнення перших шкіл у Київській Русі.
  3.  Зміст та організація навчання у Київській Русі.
  4.  Перекладна література та перші педагогічні нам 'ятки Київської Русі.

Література:

  1.  Антология педагогической мьісли Украинской ССР /Сост. Н.П.Калениченко й др. -М, 1988. - С.31-68.
  2.  Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. - Тернопіль, 1994. - С.4-25.
  3.  Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа. - К, 1991. - С.3-39.
  4.  Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. /За ред. М.ДЛрмаченка. - К, 1991. - С.8-29.
  5.  Історія педагогіки /За ред. М. В. Левківського, О. А. Дубасенюк. — Житомир, 1999.
  6.  Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /За ред. М. Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000.
  7.  Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ

Матріархат, патріархат, християнство, язичницькі вірування, дохристиянське світосприйняття, Кирило-Мефодіївська писемна традиція, Часослов, Псалтир, "розрізна азбука", "школи грамоти", "школи книжного вчення", монастирські та парафіяльні, "Повість минулих літ", "Златоуст", "Ізборнік", "Повчання".

1. ТРАДИЦІЙНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У КИЇВСЬКІЙ РУСІ

У VVI столітті н.е. завершилося розселення слов'ян та їх поділ на три групи: східну, західну і південну. Традиції національного виховання зароджувалися одночасно із формуванням слов'янської народності. Цікавими з цього приводу є зауваження древніх авторів про спосіб життя слов'ян. Характер виховання, його зміст, форми і методи були зумовлені географічним положенням, природними та соціальними умовами становлення української народності.

Соціально-економічні умови визначили тип виховання, що реалізовувався слов'янськими племенами на кожному етапі їх розвитку. Період матріархату: діти до п'яти-шести років виховувалися матір'ю, пізніше хлопчиків передавали до спільних чоловічих помешкань, дівчаток - до жіночих, де ними опікувалися брати і сестри матері.

Період патріархату: виникають так звані будинки молоді, куди батьки за традицією відправляли дітей на виховання. У великій патріархальній сім "І виховання дітей ґрунтувалося на принципі разового колективізму. У невеликій сім "і класового феодального суспільства виникають нові оцінні категорії, що сприяють соціалізації підростаючого покоління (відповідальність батьків за виховання дітей, їх авторитет, достоїнство сім'ї, дитяче побратимство і посестринство, спілки ровесників, молодіжні товариства).

Метою виховання часів Київської Русі була підготовка до праці чоловіка-землероба, мисливця, мужнього воїна-захисника рідного краю і матері - вмілої господарки, продовжувачки роду. Період становлення східнослов'янської народності і державності поділяють на дохристиянський і християнський. Існуючий штамп про бідність і примітивізм язичництва до цього часу накладає відбиток на уявлення про минуле наших предків.

Поступово вірування древніх слов'ян втрачало свої позиції. Поява міста Києва ознаменувала собою створення міцного племінного союзу. УІІ-ІХ століття слід характеризувати як перехідний період до ранньофеодальної держави. У середині X століття київські князі починають відстежувати можливість прийняття християнства з метою прилаштування його до своїх політичних інтересів. Клас феодалів, що почав формуватися у державі, відчував гостру потребу у більш прийнятній ідеології, яка б захищала їх інтереси, і разом з тим давала якусь ілюзію поліпшення становища народу, хоча б і в потойбічному світі. Язичництво не мало таких можливостей.

Якщо звернутися до порівняльних характеристик язичництва та християнства, то варто сказати, що в язичництві існували такі положення: загробне життя розглядалося як продовження життя земного і благополуччя у тому світі; вважалося, що краще смерть, аніж рабство; жерці-волхви відігравали значну роль у житті древніх. У християнстві, навпаки, вважалося, що людину чекає поліпшення становища у потойбічному світі порівняно із земним життям; існувала обіцянка всім гнобленим благ потойбічного світу за їх покору; поширювалася ідеологія, що сприяла посиленню централізованої держави.

Однак, незважаючи на це, дохристиянська культура - усна народна творчість, сказання про богатирів, моральні ідеали, скульптура і архітектура - відображає високий рівень розвитку самобутнього, багатого світосприйняття. Язичницьке вірування - це продукт творчості наших далеких предків - східних слов'ян.

Як вважають вчені, вони були ближчі до природи, краще зберігали практичні досягнення народу, вимагали від людини більшої активності. Крім того, дохристиянське світосприйняття, істинно самобутнє, сформоване на ідеалістичній основі язичницької релігії, стало підґрунтям і самого християнства.

Таким чином, прийняття нової релігії - це лише наслідок зміни соціально-економічних умов розвитку суспільства, оскільки на зміну політеїзму безкласового суспільства мала прийти нова монотеїстична релігія, що відповідала б соціально-класовій структурі Київської Русі. Християнство сприяло розвитку відносин між феодалами та селянами, а також долучало Русь до становища європейської держави і надалі визначало шлях її розвитку. Численні науковці стверджують, що теза про важливість християнства стосовно внесення на Русь писемності, живопису, архітектури і в цілому культури є не зовсім вірною. Можна з упевненістю стверджувати, що на час запровадження християнства Київська Русь була однією з наймогутніших держав Європи (за часів князювання Ярослава Мудрого). Найвищим досягненням раннього феодального суспільства стало створення буквозвукової графіки письма, яка стала однією з основ кириличної азбуки.

2. СОЦІАЛЬНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ПИСЕМНОСТІ ТА ВИНИКНЕННЯ ПЕРШИХ ШКІЛ У КИЇВСЬКІЙ РУСІ

Існує декілька підходів до розуміння процесу виникнення у східних слов'ян писемності. Одні дослідники стверджують, що скіфську відсталість Русі можна було б подолати, запозичивши систему освіти у католицьких єзуїтів. Інші пропагують версію візантійського впливу на розвиток давньоруської культури та освіти через писемність.

Видатний вітчизняний історик Б.Греков підкреслює, що письменами руські люди користувалися задовго до прийняття християнства як державної релігії. Угоди з греками, складені по-грецьки, тоді вже переписувалися руською мовою. Крім того, у 60-х роках археолог С.Висоцький відкрив на стінах Київського Софійського собору архаїчну азбуку. В аспекті розвитку освітивідомими були факти існування язичницьких шкіл та шкіл перших християнських общин. Значення перших полягає в тому, що вони створювали умови переходу до давньоруського книжного вчення.

Створенню основ грамотності дітей та молоді сприяли наступні чинники: 1. Становлення феодальної держави з новим способом виробництва. 2. Зростання міст як соціально-культурних центрів. 3. Потреба у грамотному державному апараті. 4. Потреба в єдиній правовій політиці. 5. Дипломатичні зв'язки з іншими країнами. 6. Кирило-Мефодіївська писемна традиція.

Подальшому розвиткові освітніх установ сприяло втручання та підтримка державної влади, у першу чергу освітні реформи видатного воїна, політика й дипломата князя Володимира Святославовича (1010—1015), що використовував усі можливості, щоб зміцнити державний лад, внутрішнє та зовнішнє становище Київської Русі. Запровадження християнства та розробка братами Кирилом та Мефодієм азбуки були основними умовами відкриття шкіл книжного вчення.

Сутність поняття "книжне вчення" розкрив П.Греков, підкресливши, що це було не просто навчання грамоти, а власне школи, де викладались рідкісні науки. Крім простого навчання грамоті, існував і більш високий ступінь освіти - школи книжного вчення. Процес навчання мав енциклопедичний характер. Викладалася діалектика, риторика, граматика, арифметика. У школах книжного вчення вихованці готувалися до діяльності в різних сферах державного, церковного та культурного життя.

3. ЗМІСТ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ У КИЇВСЬКІЙ

РУСІ

Двірцева школа Володимира була державним навчальним закладом підвищеного типу й утримувалася за рахунок князівської казни. У школі виховувались діти київської знаті (300 осіб), з яких добирались кадри для державного управління, дипломатичної діяльності, розвитку культури. Така кількість освічених людей дозволила Ярославу Мудрому (978-1054) зробити наступний крок у розвитку освіти і культури всієї Русі. Час його князювання - це період нового піднесення Київської держави та її столиці. За наказом Ярослава у Новгороді зібрали 300 дітей старост і попів і

почали їх "учити книгам". Сам Ярослав був високоосвіченою людиною. Він заснував першу на Русі бібліотеку, слава про яку ще й досі хвилює уяву шукачів раритетів.

У ХІст. набула розвитку жіноча освіта. У Києві при Андріївському монастирі відкрилося перше в Європі жіноче училище. Дедалі частіше питаннями освіти починають займатися монастирі. У 1608 році ігумен Києво-Печерського монастиря Феодосій запровадив для ченців монастирську школу. Вони обмежувалися навчанням грамоті лише тих, хто поповнював ряди чорноризців. Провідна роль серед монастирів стосовно випуску книжної продукції належала Києво-Печерській лаврі, де богословська освіта досягла рівня візантійської духовно-патріаршої академії. З її стін вийшли видатні діячі давньоруської культури (Нестор-літописець, князь-монах Святослав Давидович, чернець Іларіон та інші).

Поповнення освіченими людьми кадрів державного управління здійснювалося за допомогою шкіл грамоти, які перебували під патронажем світської влади. З кінця XI - початку XII століття з'явилось поняття "навчання грамоті", яке тлумачилось як навчання дітей письму, читанню, лічбі й хоровому співу і було рівнозначним елементарній початковій освіті.

Мережа шкіл обмежувалася містами. Навчання здійснювалося за кошти батьків, і таким чином було фактично недоступним для незаможного населення. Контингент школярів був невеликим, що пояснювалося застосуванням індивідуальних методів навчання. Шкільний курс починався з вивчення буквиці (азбуки) різними методами: а) хорове повторення букв за вчителем; б) дерев'яна азбука - невелика дощечка, на одному боці якої вирізані букви, а інший - вкритий воском; в) самостійне вивчення азбуки за допомогою креслиць чи дитячих гребінців з написами частини алфавіту; г) "розрізна азбука" - глиняні черепки з окремими буквами.

З XII ст. на Русі був відомий буквоскладальний метод. Роль перших текстів виконували акровірші — невеликі молитви, перші рядки яких починалися з чергових букв азбуки. Навчальними книгами були Часослов, Псалтир. Навчання письму відбувалося в два етапи: спочатку писали металевими або кістяними паличками (писалами) на навощених дощечках; виконували вправи на бересті (тверда березова кора).

Відомим твором риторичного мистецтва було "Слово" Іоанна Златоуста (347—407) — візантійського оратора. Вислови Іоанна Златоуста користувалися великою популярністю, вони входили до складу "Ізборників" 1073 та 1076 рр., збірників "Златоструй", "Ізмарагд", "Златоуст". Невдовзі, вже у XI ст., з'являються оригінальні твори києворуських авторів. Так у 1051 р. київським митрополитом Іларіоном був написаний перший з таких творів -"Слово про закон і благодать". "Слово" складається з трьох частин, які винесені в розширений заголовок: співставленім закону і благодаті, опису поширення християнства на Русі та похвали Володимиру Ярославичу і його сину Ярославу. Як виразник передових поглядів, Іларіон не підтримав візантійської ідеї виховання в дусі аскетизму, а захищав принцип активної діяльності у формуванні особистості. Він наполягає на пильному догляді за немовлятами, покаранні за грубе ставлення до матері, що дає підстави вважати його засновником вітчизняної дошкільної педагогіки.

"Ізборнік" 1073 р. — збірник статей різних авторів, що дозволяв читачам отримати відповіді на різні питання старо- та ново-заповітної історії, філософії, поетики, догматики та деяких науково-природничих уявлень Середньовіччя. Протографом "Ізборніка", як відомо, була книга, замовлена болгарським царем Симе-оном. Київську копію, імовірно, замовив Ізяслав Ярославович. Ця книга великого формату, вона написана на пергаменті гарним уставним письмом. Текст прикрашено кольоровими заставками.

Хоч "Ізборнік" переписано з болгарського оригіналу, в ньому трапляються східнослов'янізми та окремі слова з повноголоссям. Місце написання "Ізборніка" та його датування не викликає жодного сумніву - це Київ і 1073 р., що підтверджується припискою писаря Іоанна наприкінці книги, присвяченої Святославові. Починається вона висловом про користь книжного читання для ченця, "калугера": "Добро єсть братие почитанье книжное...".

Значне місце в "Ізборніку" посідають Афанасієві відповіді, Стословець, Премудрість Ісусова, Сина Сірахова тощо. Упорядкував твір київський книжник Іоан (Грішний). Він був не просто писарем, а редактором-упорядником, який намагався полегшити читачам розуміння складних філософських понять. "Ізборнік" -пам'ятка східнослов'янського ізводу, його лексика насичена східнослов'янізмами. Частину творів книги перекладено безпосередньо з грецьких оригіналів, проте деякі тексти взято з місцевихперекладів "Ізборніка" 1073 р. Наприкінці книги поставлено дату написання. Особливо підкреслюєгься, що це відбулося за Святослава, князя Руської землі.

У книзі сформульовано державну концепцію виховання у феодальному суспільстві, що знайшла відображення у настановах дітям Ксенофонта і Феодори (грецький царедворець V ст. і його дружина).

Збірник під назвою "Пчела" складається не з окремих творів, а з афоризмів, висловів із Святого Письма, отців церкви або стародавніх філософів Сократа, Платона, Аристотеля.

У XII столітті, незважаючи на період феодальної роздробленості і втрату частини свого політичного впливу, Київ залишався центром київської писемної школи, в осередках якої — Печорському і Видубицькому монастирях та Софійському соборі - вирувало культурне життя. До Видубицького монастиря, що був "вотчим", тобто родовим, Мономаховичів, якоюсь мірою можна віднести і твори Володимира Мономаха - "Повчання дітям" та "Лист до Олега'Святославича". "Повчання дітям", назване Володимиром Мономахом "граматицею", написане в 1117р., коли князь уже кілька років "сидів" на великокнязівському столі в Києві. Твір, вірніше його текст, зберігся у "Повісті минулих літ" 1096р.

Мономах у творі зобразив ідеальний образ князя, що піклується про свою державу та народ. Велике значення він надавав навчанню, підкреслюючи, що все життя необхідно вчитися, а хто цього не робить, той позбудеться і того, що знає. Наприклад, він вказує на свого батька Всеволода, який володів п'ятьма іноземними мовами. У сімейних стосунках він радить любити свою дружину, але не давати їй влади над собою. Мономах засуджує пияцтво та неправду. Як представник християнського гуманізму, він дотримується правила: "винний чи невинний не вбивайте". Чимало місця у творі Мономаха займає автобіографічний опис військових походів і князівських полювань.

Особливе значення для нас у "Повчанні" Мономаха має його вислів про необхідність і користь навчання. Він з повагою ставився до вивчення іноземних мов, вважаючи це великим досягненням.

Володимир Мономах боровся проти роздробленості країни і стояв за її єдність. Ці погляди він намагався передати своїм дітям, уперше обґрунтувавши необхідність зв'язку освіти з потребами життя особистості та її діяльністю. При цьому особлива увага зверталася на необхідність виховання у дітей ініціативи та працелюбності. Він обґрунтував думку про те, що праця є основним засобом запобігання лінощам у дітей. Значне місце у творі відведено ролі прикладу старших у вихованні, особливо батьків. У повчаннях Володимир Мономах розглядає правила та норми поведінки: любов до Батьківщини, гуманне ставлення до людей, правдивість і чесність. Загалом "Повчання" є визначною пам'яткою давньоруської педагогічної думки XII ст. Володимир Мономах обґрунтував необхідність практичних завдань, що визначаються повсякденним життям.

Прогресивне значення цього твору полягає в тому, що Мономах вперше обґрунтував необхідність переходу від релігійного виховання до практичних завдань, що визначаються повсякденним життям.

Очевидно, за часів князювання Мономаха у Київській Русі вперше з'являються громадські форми опіки над дітьми - сиротами. Першими формами було усиновлення бездітними родинами сиріт за рішенням церковної ради певного населеного пункту. Другою варто вважати організацію невеликих сиротинців (боже-домок) на 8-Ю дітей при окремих церквах.

Історичне значення педагогічної спадщини Київської Русі, досягнень педагогічної думки, здобутків народної педагогіки полягає в тому, що вони створили основу для подальшого розвитку школи і педагогіки українського, російського і білоруського народу.

Творчі завдання і реферати

  1.  Соціокультурні чинники виникнення освіти у Київській Русі.

Порівняльний аналіз Західноєвропейської освіти та освіти Київської Русі (поч. XI ст.).

  1.  Традиційна  система виховання дітей  у  Київській  Русі (ІХ-Х ст.).
  2.  Система  світської  і  духовної  освіти  у  Київській  Русі (Х-ХІІ ст.)

Питання для роздумів і проблемні запитання

  1.  У чому, на Вашу думку, полягає обмеженість освіти у най поширеніших школах Київської Русі?
  2.  Доведіть, що двірцева школа Київської Русі була найпрестижнішим закладом Європи.
  3.  У чому полягає анахронізм у навчанні цифрам (лічбі) у Київській Русі?
  4.  Доведіть, чому Духовна академія (Києво-Печерська Лавра) в XII ст. забезпечувала вищу гуманітарну освіту молоді?

Тест

1. Школа "книжного навчання" Київської Русі мала статус:

а) елементарної школи; б) школи підвищеного рівня; в) середньої школи.

2. Майстри грамоти — це:

а) вчителі, що працювали в двірцевих школах; б) ремісники, що займалися навчанням грамоти як основним ремеслом; в) ченці, що займалися місіонерською діяльністю і разом з тим навчали паству грамоти.

3. Засновником вітчизняної педагогіки вважається:

а) Іоанн Грішний; б) Митрополит Іларіон; в) Володимир Мономах.

4. Абак - це:   а) дошка для письма; б) інструмент, яким писали за часів Київської Русі; в) давня рахівниця.

  1.  Основною формою навчання у Київській Русі була: а) групова; б) класно-урочна; в) індивідуальна.

Модуль 2.2. Освіта і педагогічна наука етапу українського відродження (ХУІ-ХУЇЇ століття).

ТЕМА IX

ШКОЛА В УКРАЇНІ ПЕРІОДУ ВІДРОДЖЕННЯ (XVI - СЕРЕДИНА XVIII СТОЛІТТЯ)

  1.  Загальна характеристика культури й освіти українського Відродження.
  2.  Виникнення братських шкіл. Острозька академія.
  3.  Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові,музичні та ін.)
  4.  Система виховання лицаря-козака.
  5.  Навчальні студії й діяльність громадських об'єднань студентів у Києво-Могилянській Академії.

Література:

  1.  Антология педагогической мьісли Украинской ССР. - М., 1989.
  2.  Біднова В. Школа й освіта на Україні //Антонович Д Українська культура. - К.: Либідь, 1993. - С.40-71.
  3.  Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні: нариси /За ред. М.Д.Ярмаченка. - К.: Рад. шк., 1991.
  4.  Кравець В. Історія Української школи і педагогіки. - Тернопіль, 1994.
  5.  Дроб'язко П.І. Українська національна школа: витоки і сучасність. - К.: Академія, 1997.
  6.  Історія педагогіки /За ред. М. В. Левківського, О. А. Дубасенюк. - Житомир, 1999.
  7.  Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /За ред. М. Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000.
  8.  Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ

Національна самосвідомість, Візантійська держава, Гуманізм та Реформація, Польсько-Литовська держава, протестантська і католицька конфесійна школа, дидаскал, магістр, бакаляр, Часослов, Псалтир, Апостол, Октоїх, монастирські школи, "Би-блія руску", три класи - інфіми, граматики, синтаксис, братськішколи, греко-візантійська культура, латина, слов'яно-греко-латинські школи, козацькі школи, кобзарі, лірники, козацька педагогіка, Київська братська школа, Лаврська школа, Києво-Могилянська Колегія.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ Й ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Період протягом XIV ст. — середини XVI ст. характеризувався подоланням феодальної роздробленості, з одного боку, та перебуванням південно-західних земель України у складі Польщі, Литви, Угорщини і Молдавії, посиленням феодального і релігійного гніту з іншого боку, що негативно позначилось на розвиткові української культури. Друга половина XVI - середина XVII ст. — це період швидкого розвитку ремесел і торгівлі. Посилювалась роль міст, передусім як економічних і культурних центрів, зростала національна самосвідомість, антифеодальна і визвольна боротьба народних мас. На всіх цих етапах формувалася українська народність, утверджувалася система виховання.

Втративши свій культурний цвіт у боротьбі з монголо-татарською навалою, Київська Русь, її українські землі стали здобиччю литовських, польських і угорських феодалів.

Уже з середини XV століття українське вільне життя припинилося і почалася боротьба проти литовських князів на релігійній основі, оскільки литовці прийняли католицьку віру поляків, що стало початком нещадного соціального, релігійного, культурного гноблення українців.

Католицькі вельможі присвоїли собі право призначати православних єпископів та архімандритів. Часто навіть осіб, які не відповідали цим посадам. Всіх, хто не відповідав канонам римо-католицької віри, переслідували. Значного удару зазнала також і освіта, яка була поставлена в нерівні умови із освітою в польських закладах, де вона була більш доступною, вигідною й престижною. Це призвело до того, що до польських шкіл, університетів вступало чимало дітей української знаті, заможного міщанства, де вони отримували антиукраїнське виховання.

Українське селянство та незаможне міщанство міцно трималися своєї віри, як запоруки збереження національності. Вони вчили своїх дітей у церковних школах або у мандрівних дяків. Підручниками в цих школах служили церковні книги "Часослов", "Псалтир" та "Апостол". Як і раніше, найвизначніша література зберігалася при монастирях, хоча вітчизняної майже не з'являлося.

Відрив української знаті від основної маси населення, виродження, примітивізація православного духовенства спричинили гальмування розвитку української культури. Зовсім була відсутня в Україні національна середня і вища освіта. Полонізація українського народу набула великого поширення. Але саме колоніальний гніт розбудив національну свідомість українців.

Перше національне відродження України ХУІ-ХУП ст. почалося з організації міських братств, створюваних православними міщанами та шляхтою, духовними особами і козаками, які ставили своїм завданням розвиток громадянської свідомості, здобуття та охорону прав народу. Усі прогресивно настроєні мешканці добре розуміли, що благородній меті найкраще слугуватиме освіта, тобто школа.

6 жовтня 1596 р. відбувся Берестейський собор, результатом якого стало підписання унії з Римом, що дозволило зберегти в умовах латинізації та полонізації східний обряд, пробудити національну свідомість українців, захистити українську мову, створити умови для появи національної інтелігенції. Ця унія дала народові національну церкву, національні уніатські школи. Уніатські школи орієнтувалися на західну педагогіку і давали для того часу непогані знання; навчання проводилося рідною мовою.

Певний вплив на формування освітньої справи в Україні того часу мала епоха Відродження, яка породила гуманізм і Реформацію, послаблюючи цим самим позиції Ватикану в Західній Європі. У XVII столітті в Речі Посполитій набув поширення радикально-реформаційний рух так званих "соцініан". Намагаючись раціоналістично підійти до релігії, соцініани заперечували ряд важливих догматів християнства, допускали вільне трактування Біблії, виступали проти церковної ієрархії, чернецтва, поклоніння іконам і святим. Реформація певною мірою вплинула на появу протестантських шкіл, які через освіту і виховання пропагували свої ідеї. Найбільш відомими серед них були соцініанські й кальвіністські навчальні заклади (Хмільник, Гоща, Берестечко, Кисилин).

"За віру і волю!" — було гаслом нашого середньовіччя. Завдяки усвідомленню цієї ідеї починається створення будівельних комплексів, які включали церкву, школу, друкарню, шпиталь; турбуватися про них стало обов'язком. Таким чином, духовність, просвіта, моральність, склавши нерозривну триєдність, лягли підмурком вітчизняного Ренесансу.

2. ВИНИКНЕННЯ БРАТСЬКИХ ШКІЛ

На зламі ХУІ-ХУП століть в українському шкільництві відбувались значні зміни. Під впливом західних течій — гуманізму, реформації та єзуїтської школи, пробуджувались прагнення до вищої освіти, потреби підняти рівень знань. Коли тогочасні прогресивні українські діячі розмірковували над причинами занепаду української культури й держави, то початок лиха вбачали в тому, що не було добрих шкіл.

Нові заклади виникали як початкові: вони мали по три класи - інфіми, граматики, синтаксису. Першу школу було відкрито на кошти київського воєводи князя К.Острозького у Турові (1572), згодом - у Володимирі-Волинському (1577), Острозі (1580). Князь запропонував у цих школах вивчення не тільки слов'янської мови, але й грецької та латинської. Вчителями були як православні греки, так і протестанти. Училися тут і діти шляхти, і селянські. З цієї школи вийшли М.Смотрицький, П.Конашевич-Сагайдачний, І.Борецький, Д.Самозванець. У друкарні Острозької школи були видані перша повна Острозька Біблія (1581), перша граматика церковнослов'янської мови, три видання "Часослова" та цілий ряд полемічної літератури на захист православної віри.

Навіть прихильники католицизму називали Острозьку школу "колегіумом", оскільки вона не обмежувалась вивченням "вільних мистецтв" і брала, до уваги вищі студії, особливо богослов'я. Щоб досягти найвищого рівня школи, К.Острозький запросив до неї найвизначніших учених. Першим ректором Острозької школи був Г.Смотрицький, відомий у той час письменник. Тут працював у 1577 р. І.Федоров. До програми навчання Острозької школи входили слов'янська, грецька, польська, латинська мови, граматики цих мов, риторика, діалектика, астрономія, богослов'я. Вихованці цього закладу вважалися досить освіченими людьми. Не випадково поет Пенкальський у 1600 р. в алегоричній формі твердив: музи оселилися в Острозі, навіть бог мистецтв Аполлон покинув свій острів Делос і перебрався на Україну.

Безперечно, діяльність князя К. Острозького заслуговує на особливу увагу, але таких меценатів було дуже мало. Магнати не підтримали починання князя.

На початку XVII ст. мережа середніх шкіл стала досить густою, особливо на західних землях. Перемишль, Рогатин, Галич, Городок, Комарно, Замость, Холм, Люблін, Бересть, Пинськ, Луцьк, Кам'янець на Поділлі - всі ці міста заснували в себе грецько-слов'янські школи. За змістом і рівнем освіти це були середні школи, що забезпечували досить високу на той час загальну освіту, що не поступалася школам Західної Європи. За організацією ж навчання і розпорядком шкільного життя братські школи перевершували західноєвропейську школу того часу. На початку XVII ст. в більшості братських шкіл стала встановлюватися класно-урочна система занять.

Навчальний рік починався з 1 вересня. Були введені літні канікули (липень — серпень), учні стали ділитися на класи. В основу навчання грамоти був покладений буквоскладальний метод. Управління братськими школами здійснювалось за демократичними принципами: ректор і учителі цих шкіл вибиралися на загальних зборах братства, до обрання деякі кандидати повинні були викласти свої ідеологічні та педагогічні погляди. Навчання в школі було платним, хоч найбіднішим надавалась допомога.

Незважаючи на те, що не всі братські школи показали життєздатність й довговічність, вони високо підняли рівень нашого культурного життя: з них вийшла перша українська інтелігенція.

3. ДІЯЛЬНІСТЬ КОЗАЦЬКИХ ШКІЛ В УКРАЇНІ (СІЧОВІ, ПОЛКОВІ, МУЗИЧНІ ТА Ш.)

У 1652 році Богдан Хмельницький видав універсал про організацію при кобзарських цехах шкіл з підготовки кобзарів, лірників і взяв їх під свою опіку. Це були, по суті, перші музичні школи на Україні. Учителями працювали козаки-кобзарі, що за віком чи з інших причин не могли володіти зброєю. Заняття з учнями проводились індивідуально. Лише тоді, коли юнак міг самостійно створити мистецький твір, він діставав право співати людям. Тому кобзарі часто були і поетами, і композиторами. Підготовка їх мала велике значення для козацького війська. Гра піднімала запорожців на бій з ворогом, кобзарі і лірники розносили славу про подвиги козаків по всій Україні.

Осередком освіти XVII ст. був звичайно Київ, але такі школи існували і в Чернігові, Новгород-Сіверську, Почаєві, Батурині та ін.

Павло Алепський, котрий в 1652 році їхав через Україну у Москву, пише, що козацькі маляри навчились від франків і ляхів малювати ікони.

Козацькі школи діяли у полкових і сотенних містах і містечках України. На території Лівобережної України до другої половини XVII ст. діяв адміністративно-територіальний полковий устрій на чолі з генеральною старшиною (гетьманом). За даними ревізійних книг, у семи полках Лівобережжя було 866 полкових шкіл: у Ніжинському - 217, Лубенському — 172, Чернігівському -154, Переяславському - 119, Полтавському - 98, Прилуцькому - 69, Миргородському- 37.

Ці школи розміщувались переважно у приміщеннях, які належали церквам, їх іноді й називали за назвою церкви: Покровська, Успенська та ін. Учителі мали собі помічників з кращих учнів, яких називали "школярами", "молодиками", "виростками". Учні жили в будинку дяка і, крім навчання, виконували роботи по господарству.

Використання методів навчання в школах було обмеженим, хоча вчителі і намагалися певною мірою унаочнювати навчальний процес, особливо під час вивчення азбуки. Вчитель, узявши руки в боки, зображував букву "Ф", піднявши одну руку вверх, а другу опустивши вниз, "X"; опустивши руки і розставивши ноги —

Ці школи існували на кошти батьків. За вивчення букваря батьки платили від 50 копійок до 1 карбованця, Часослова - 1-2 карбованці, Псалтиря - до 5 карбованців.

Дітей навчали читати, писати, рахувати та ін. Виховання було переважно релігійним. У Лубенському і Чернігівському полках діти старшини і заможних козаків навчалися грамоти та військової справи у парафіяльних школах або при сотенних і полкових канцеляріях. Військову справу викладали досвідчені і випробувані в боях козаки. Вони носили звання "військового служителя" і користувалися високим авторитетом.

Ці школи забезпечували дітям лише початкові знання, які були доступними і задовольняли на той час скромні потреби трудового люду в освіті. Проте це було єдине джерело, де жевріла рідна мова, правда про історію свого краю, зберігалися і примножувалися народні звичаї, традиції тощо.

4. СИСТЕМА ВИХОВАННЯ ЛИЦАРЯ-КОЗАКА

Наприкінці ХУст. - початку XVI ст. в Україні виникло і сформувалося козацтво як форма протесту українського народу проти зростаючого соціального та національно-релігійного гноблення, посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права.

Багатовіковий визвольний козацький рух зумовив унікальне явище не лише східнослов'янської, а й світової культури — козацьку педагогіку.

Козацька педагогіка - частина народної педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині - незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім'ї, школі і громадському житті образ козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю.

Створена козаками педагогіка увібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів періоду Відродження.

Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні існували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами працювали народні професійні школи мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) та козацькі, січові школи на території Січі, земель Війська Запорізького, на Гетьманщині.

Перша школа на Січі, відкрита в 1576 році, слугувала зразком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так наприклад, там заборонялося перебування жінок. На-віть отамани залишали свої сім'ї десь за межами Січі. За порушення цього порядку загрожувала смертна кара. Батьки прибували на Січ з синами, щоб ті навчилися грамоти і військової справи. Траплялося, що шукаючи порятунку від панської сваволі, діти добиралися туди самі.

Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташованої на території Запорізької Січі. Вона складалася з двох відділів: у одному вчилися ті юнаки, що готувались на паламарів і дияконів — у цьому відділі було завжди ЗО учнів. Крім цього, був відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини та інші діти (їх було біля 50), яких навчали грамоті, співу та військовому ремеслу.

У січовій школі було реалізовано принцип гармонійного виховання людини, оскільки одночасно з загальноосвітніми предметами багато уваги приділялося психофізичному вдосконаленню майбутніх козаків.

Традиції фізичного та психофізичного загартування підростаючих поколінь продовжувалися в козацьку епоху. Загартовуючи себе і готуючи свій організм до складних випробувань долі, козаки влітку спали проти зоряного неба, мріяли про невідомі світи, прагнули проникнути в таємниці Космосу. Вони ґрунтовно знали народну медицину, її рецепти, які забезпечували міцне здоров'я, повноцінне довголіття. Г.Боплан писав: "маючи міцне здоров'я, козаки майже не знають хвороб".

Відомо, що в січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший, від букваря до Часослова, потім до Псалтиря і т.д. супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, різноманітними фізичними вправами. Дослідник С.Сірополко пише, що в цих школах хлопчиків учили "Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колоти". Важливе місце відводилося також формуванню в учнів умінь плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою (за допомогою очеретини) та ін. Усе це підносило дух учнів, давало наснагу, оптимізм, віру у свої сили, можливості.

Як і бувале козацтво, молодь на свята (за народним календарем) у процесі ігор змагалася на силу, спритність і прудкість, винахідливість, точність попадання в ціль тощо. Традиційними були змагання на конях (скачки, перегони та ін.). Козаки любилисвоїх витривалих і прудконогих коней, про що свідчать теплі звертання до своїх чотириногих друзів ("брате мій", "товаришу мій" та ін.), а також прислів'я ("козак без коня - не козак" тощо).

Козацька молодь систематично розвивала свої природні задатки, вдосконалювала тіло й душу в іграх, танках, хороводах, різних видах змагань і боротьбі. Підлітки і юнаки охоче брали приклад з дорослих, які відчували психологічний комфорт завдяки тому, що однаковою мірою турбувалися про свій інтелектуальний, моральний, духовний і фізичний розвиток. Усе це створювало в' них настрій внутрішнього задоволення, хорошого самопочуття, сприяло єдності слова і діла, думки і вчинку, гармонії душі й тіла.

На Запорізькій Січі існувала специфічна система відбору і вишколу молодих людей, так званих молодиків. "Хто хотів стати козаком — мусив наперед служити три роки в старого козака за джура. Джура (слуга) робив усяку роботу. Носив за козаком другу рушницю й потрібні клунки. Одразу, коли навчався від того козака володіти зброєю і набирав вправності в битвах, ставав правдивим козаком і діставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли".

Цілком імовірно, що час перебування молодиків у Січовій школі суворо не регламентувався, а залежав, у першу чергу, від їх здібностей до військової та духовної науки.

До школи приймалися хлопчики з 9 років. Підростаючи, вони ставали помічниками вчителя: підтримували в класі дисципліну, привчали молодших до самообслуговування.

Посібниками для навчання були Часослов і Псалтир, які в достатній кількості друкували Київська і Чернігівська друкарні, а також скорописна "Козацька читанка".

Перший розділ "Читанки" містить реєстр "Переяславських статей 1659 року", які були прийняті після обрання гетьманом сина Богдана Хмельницького Юрія.

У чотирнадцяти статтях Богдана Хмельницького 1654 року й дев'ятнадцяти інших авторів, що входять до другого розділу, роз'яснюються обов'язки перед державою гетьмана, старшини та козацького війська. Третій розділ має текст присяги гетьмана, старшини та козацтва на вірність московському урядові. Чимало сторінок книжки відведено художнім творам, характерним для XVII ст., та географічному словнику.

Окремий розділ присвячено питанням моралі. Це уривки з "Великого Зерцала" та книги "Союз всем добродетелям". Книжка завершується низкою снів - провидінь.

В учнівському колективі діяло самоврядування, що нагадувало козацьке. Учні обирали зі свого складу двох отаманів: одного для старших, другого - для молодших. Якщо ті не виправдовували довір'я, після закінчення навчального року їх переобирали.

Молодь на Січі виховувалась на демократичних засадах. Усі мали рівні права та обов'язки. Найвищими якостями вважалися патріотизм, готовність віддати життя за волю і свободу України, чесність, самодисципліна, взаємодопомога. Існувало побратимство: хлопчики, що браталися, клялись один одному у вірності та дружбі, християнській любові до кінця життя.

Великий виховний вплив на дітей мали різноманітні види народного мистецтва (декоративно-ужиткове, музичне, танцювальне, вишивання тощо) та фольклорне виховання (пісні, думи, легенди, перекази, балади, прислів'я, приказки про козаків тощо). Вони були пройняті вільнолюбним козацьким духом, пізнавальне - виховним потенціалом національної символіки.

У духовному житті молоді козацькою педагогікою відводилась особлива роль лицарській честі і лицарській звитязі. Кожен молодий козак прагнув розвинути в собі ці шляхетні якості.

Українська козацька система виховання — глибоко самобутнє явище, аналогів якому не було в усьому світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім - дошкільне родинне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської народної козацької педагогіки.

Другий ступінь козацького виховання можна назвати родинно-шкільним. Пізніше юнаки, які прагнули знань, училися у вітчизняних колегіумах, у відомих університетах Європи, отримували підвищену і вищу освіту. Такі молоді люди, освічені і виховані на європейському рівні, часто очолювали національно-визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури України та інших слов'янських держав. У січових і козацьких школах, школах джур, а також по закінченні вищих навчальних закладів юнацтво одержувало систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове виховання, національно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.

5. НАВЧАЛЬНІ СТУДІЇ Й ДІЯЛЬНІСТЬ ГРОМАДСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ СТУДЕНТІВ У КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІЙ АКАДЕМІЇ

Наступ католицизму, що посилювався з року в рік, розорення і занепад ряду православних культурних осередків змусили просвітників України шукати захисту і підтримки в надійному місці. Таким місцем виявився Київ. Економічне становище, духовні традиції Києва, сталі зв'язки з різними землями та містами України відіграли важливу роль у його відродженні як всеукраїнського центру.

Основними культурно-освітніми центрами Києва на початку XVII ст. стають Київське братство та осередок учених при Києво-Печерській Лаврі на чолі з архімандритом лаври Єлисеєм Плетенецьким. Продовжуючи традиції, започатковані в Острозі та Львові, київські просвітники розгорнули широку діяльність, нерозривно пов'язану з лаврською бібліотекою і друкарнею.

У 1615 році братство заснувало школу, що стала родоначальницею першої вищої школи нашої країни - Києво-Могилянської академії. В організації цієї школи взяли участь учені осередку Е.Плетенецького. Саме завдяки підтримці освітніх діячів, більшість з яких мала досвід наукової та педагогічної роботи, школа швидко досягла високого рівня наукового розвитку.

Неабияке значення для становлення школи мала матеріальна підтримка її з боку заможних громадян. Так заснування школи пов'язане з ім'ям Галшки (Єлизавети) Гулевичівни, дружини мозирського маршалка Стефана Лозки. Це була освічена, інтелігентна жінка, котра, вочевидь, добре розуміла необхідність розвитку вітчизняної освіти. 15 жовтня 1615 року при численних поважних свідках Гулевичівна урочисто вписала в київські "городські книги" свій фундуш (дарування), за яким її спадкова земля в Києві на Подолі переходила у власність братства, "на монастир і на школу дітям - як шляхетським, так і міщанським". При цьому вона бажала бачити школу, призначену "всім благочестивим християнам, духовним і світським, всякого звання і стану". Особливо велику матеріальну підтримку Київська братська школа отримала від гетьмана Петра Сагайдачного.

При організації Київської братської школи було, безперечно, враховано досвід уже існуючих шкіл. В основу навчання покладалися слов'янська, грецька, латинська, польська мови, а також "сім вільних наук". Учні чотирьох нижчих класів (їх називали фара, інфіма, граматика й синтаксис) вивчали мови, опановували ази арифметики, геометрії, музики. Учням вищих класів (вони вже називалися студентами) викладалися поетика, риторика, філософія, астрономія.

У Київській братській школі викладав К.Сакович, ректор і професор риторики. Висока ерудиція Саковича, використання ним творів античності й Відродження, широке коло вживаних філософських категорій, його інтерес до ідеологічної ситуації на Україні - все це свідчило і про досить високий рівень філософської думки на Україні, і про те, що вивчення філософії було можливе лише в школах підвищеного типу, якою й була Київська братська школа.

Київська братська школа закладалася як всестанова. Цей принцип завжди зберігав чинність і посідав першість серед численних статей шкільних статутів, які зобов'язували вчителів постійно нагадувати учням про їхні обов'язки перед богом, батьками, наставниками, суспільством, виховувати їх у дусі взаємної самоповаги, любові до свого народу, його мови, традицій, віри.

Восени 1631 року у Києві виникла ще одна школа - Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила, ректором став Ісайя Трохимович, префектом - Сильвестр Косов. Молоді здібні викладачі, котрі, як писав Косов, "навчалися в академіях латинських Польщі, Литви й Відня", забезпечували високий рівень навчання.

Лаврська школа проіснувала недовго. Київське братство рішуче виступило за її об'єднання з братською. Цю вимогу підтримали митрополит Іов Борецький, а після його смерті - новий митрополит Ісайя Копинський, а також гетьман Війська Запорізького Іван Петрижицький, який у "Листі войськовому" обіцяв, у разі згоди Петра Могили, "школи охороняти й за них до самої смерті стояти".

Об'єднана школа почала діяти у вересні 1632 року на території братської школи і під наглядом братства. Вона отримала назву

колегії. Велику роль у цій справі відіграв Петро Могила - високоосвічена людина, видатний просвітник. Так було зроблено новий крок на шляху становлення вищої освіти на Україні.

Велике значення для розвитку української національної культури мала діяльність Київського Богоявленського братства. При цьому братстві в 1615 р. у маєтку шляхтянки Гальшки Гулевичів-ної-Лозчиної, яка передала братству у власність школу, шпиталь, а також землі й будинки на Подолі, була організована Київська братська школа, родоначальниця славетної Київської Академії. Київська школа, єдина з усіх братських шкіл, досягла ступеня вищої школи, якій судилося відіграти важливу роль в історії вітчизняної освіти, науки, культури. За рівнем навчання вона не поступалася західноєвропейським університетам, довгий час була першим і єдиним вищим навчальним закладом України, Росії, Білорусії і південних слов'ян.

В організації школи брали участь відомі вчені, письменники, книговидавці, що були членами братства. Значну матеріальну підтримку, а також політичний захист надало школі запорізьке козацтво. Найбільш відомими опікунами школи серед українських гетьманів були Петро Конашевич-Сагайдачний, який вступив до братства з усім військом, а помираючи у 1622 р. заповідав школі більшість своїх коштів, а також гетьман І.Мазепа, який виділив значні кошти і опікувався зведенням нового великого корпусу Києво-Могилянської академії у 1702 р.

Програма Київської братської школи спочатку мало чим різнилася від інших братських шкіл, оскільки організація її увібрала весь багатий досвід, що існував на той час. У цій школі викладалися слов'янська, книжна українська, грецька, латинська і польська мови, а також граматика, піїтика, риторика, філософія, арифметика, геометрія, астрономія, історія й музика. Однак уже в перші роки свого існування Київська братська школа починає розвиватися як вищий навчальний заклад. Цьому сприяли її викладачі - визначні вчені, письменники, громадські діячі. Почесне місце серед них належало першому ректору Київської братської школи професорові Іову Борецькому, одному з найвпливовіших політичних і освітніх діячів того часу.

У 1619-1620 рр. другим ректором Київської братської школи був Мелетій Смотрицький, син учителя й ректора Острозької школи Герасима Смотрицького, родом з м.Смотрича на Поділлі.

Третім ректором школи, з 1621 р. по 1624 р., був Касіян Сакович. Народився він у м. Потеличі на Галичині, навчався у Краківській та Замойській академіях.

Незважаючи на всі труднощі, Києво-Могилянська Колегія впевнено розвивалася як вищий навчальний заклад і невдовзі стала відомим в усій Європі центром освіти, науки, культури. Зберігши традиції українських братських шкіл, вона у той же час своєю структурою, обсягом і змістом навчальних програм відповідала вимогам, що ставилися перед європейською вищою школою.

Всього в Київській академії було вісім класів - чотири граматичних та класи поетики, риторики, філософії і богослов'я.

Академія мала при собі бурсу (гуртожиток). У ній проживали та навчалися студенти, що приїздили на навчання з дальніх околиць, і таких було немало. Бурса була серцем школи, де готувалися всі свята Академії.

Києво-Могилянська академія відігравала важливу роль загальноукраїнського освітнього центру, сприяючи, таким чином, визріванню серед народних мас почуття національної єдності. Це мало велике значення в умовах, коли українські землі були роз'єднані і входили до складу різних держав. Те, що Київська академія з самого початку свого існування користувалася визнанням і повагою української знаті, свідчить, що рівень навчання в академії задовольняв її вимоги і був не нижчим, ніж у західноєвропейських вищих навчальних закладах, в яких раніше навчалися діти з багатих родин.

З 1753 р. в Києво-Могилянській академії навчання доводилось проводити тільки російською мовою. А в 1765 р., за наказом Катерини II, в Академії було запроваджено курс російської мови, щоб готувати кадри для Московії. Викладачі академії чинили опір русифікації закладу. У відповідь на впертість митрополита С.Миславського щодо виконання царського указу про запровадження в академії викладання російською мовою, декілька вчителів академії подали йому клопотання про те, що вони не можуть погодитися з ним і виходять з академії. Це були одні з перших відкритих протестів проти русифікації українських шкіл усіх рівнів.

Однак академія в той час не могла очолити боротьбу за національну школу в Україні. По-перше, вона служила не тільки українцям, але й іншим народам (сербам, болгарам, росіянам та ін.), в її стінах не було духу українізму. По-друге, академія була православною, а, отже, пізніше підлеглою цивільному правителю - російському царю, що був православної віри і мав спільника в особі Патріарха в Москві. Його воля і воля православного Патріарха ставали законом для світської влади й православних на всій території імперії. Мусила підкорятися цим законам і Київська академія. Протистояти русифікаторській політиці академія не могла, оскільки, вона була позбавлена національного духу. Мало того, академія, точніше, ще школа, організована Петром Могилою, злившись з братською школою в колегіум, позбавилась того національного духу, який до об'єднання вносили козаки як члени братства.

У 1817 р. Києво-Могилянська була закрита. Кращі традиції православної вищої школи України перейняв у 1834 р. Київський університет. Протягом 200-літнього періоду своєї діяльності Київська академія була визначним освітнім і науковим центром. І ось через 175 років, у вересні 1992 року, Києво-Могилянська академія знову відкрила двері тим, хто хоче свої знання і розум присвятити незалежній Україні.

Питання для роздумів і проблемні запитання

  1.  Обґрунтуйте чинники виникнення братських шкіл в Україні.

У чому полягає синтез науки і мистецтв у діяльності Києво Могилянської академії?

  1.  Доведіть, чому Києво-Могилянська академія вирізнялася демократизмом організації навчання і громадського життя студентів?
  2.  Згадайте найвідоміших випускників і професорів Києво Могилянської академії.

Тест

  1.  Братська школа, яка була першою створена в Україні: а) Острозька; б) Київська; в) Львівська.
  2.  У яких школах України вперше запроваджена класноурочна система навчання: а) полкових; б) січових; в) братських.
  3.  У яких школах називали найздібнішого учня аудитором?

а) у Києво-Могилянській колегії; б) у школі лірників та кобзарів; в) у полковій.

4. Першим ректором Острозької школи був: а) К.Острозький;

б) Г. Смотрицький; в) І. Федоров.

  1.  Петро Могила обіймав у Києво-Могилянській академії посаду: а) ректора; б) префекта; в) проректора.
  2.  Києво-Могилянська академія мала таку систему організації: а) поділялася на факультети; б) мала поділ на молодших і старших студентів; в) мала вісім класів.

1. Середніх класів у Києво-Могилянській академії налічувалося: а) клас поетики, клас граматики; б) клас поетики, клас риторики; в) клас поетики, клас риторики, клас філософії.

8. Виборними у Києво-Могилянській академії були: а) ректор, префект, учителі; б) ректор; в) ректор, суперінтендант, учителі.



 

Другие похожие работы, которые могут вас заинтересовать.
8853. ОСВІТА КИЇВСЬКОЇ РУСІ 14.96 KB
  Рівень навчання був різним але це були елітарні школи де готували княжих чиновників і священиків. Статут передбачав життя монахів в гуртожитку обов'язкову фізичну працю відречення від будьякої власності сувору дисципліну навчання іноків грамоті для поглибленого пізнання богослів'я. При монастирях створювалися школи для навчання грамоті монахів. Процес навчання завершувався самостійним читанням релігійних книг.
3346. УТВОРЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ – КИЇВСЬКОЇ РУСІ 37.67 KB
  Словяни — одна з найчисленніших груп давньо-європейського населення. В писемних джерелах початку нашої ери словяни згадуються під назвою венеди. Вперше таке найменування було вжито римським письменником, ученим і державним діячем І ст. Плінієм Старшим
9533. Формування грошово-банківської системи Київської Русі 31.95 KB
  Формування грошовобанківської системи Київської Русі План 6. Зародження кредитнобанківських відносин у Київській Русі Київська Русь – перша українська держава. Незважаючи на це грошова система кредитні відносини зародження банківництва в Київській Русі досі належно не вивчені що створювало певні труднощі при розкритті окресленої проблеми. В УкраїніРусі природа була дуже щедрою і люди завжди знаходили еквівалент для обміну якщо хотіли придбати якесь благо на внутрішньому ринку чи в іноземцівкупців.
10864. ВИХОВАННЯ, ОВІТА ТА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ХI-ХV ст) 20.25 KB
  Давня східнослов’янська язичницька культура була безписемною, знання, як правило, передавались усним шляхом. Є свідчення, що предки східних слов’ян використовували особливі письмена риски і різі. Назва витікає від способу нанесення знаків цього письма. Їх вирізували на дереві, бересті, стінах і ін. Це письмо було примітивне і являло собою різновид піктографії.
10796. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ПЕДАГОГІКА КІНЦЯ XVIII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ 1016.03 KB
  Ідея гармонійного виховання Й. Теорія навчання й виховання Й.Руссо Еміль або про виховання. Песталоцці брав активну участь у роботі Гельветичного товариства кушнірів шкіряників на зборах якого розглядалися питання історії політики моралі виховання в дусі вчення Ж.
8846. ШКОЛА І ПЕДАГОГІКА АНТИЧНОГО СВІТУ 22.18 KB
  Шкіл вони не знали але уважно ставились до виховання дітей. Відповідно склались афінська і спартанська системи виховання. СПАРТАНСЬКА СИСТЕМА ВИХОВАННЯ. До нас дійшли описи спартанського виховання зроблені Ксенофонтом Плутархом Павсанієм.
10798. ШКОЛА Й ПЕДАГОГІКА ЕПОХ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА ВІДРОДЖЕННЯ 1.2 MB
  Система лицарського виховання. Гуманістичні ідеї освіти й виховання Ф. Міські купці і ремісники були невдоволені як монополією церкви на школу так і релігійним навчанням і вихованням дітей. СИСТЕМА ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ Слабкий розвиток військової техніки постійні збройні сутички між сусідамифеодалами викликали до життя особливий тип військовофізичного лицарського виховання.
10865. ШКОЛА В УКРАЇНІ ПЕРІОДУ ВІДРОДЖЕННЯ (XVI - СЕРЕДИНА XVII СТОЛІТТЯ) 36.23 KB
  Історія Української школи і педагогіки. Часослов Псалтир Апостол Октоїх монастирські школи. Библія руску три класи інфіми граматики синтаксис братські школи грековізантійська культура латина словяногреколатинські школи козацькі школи кобзарі лірники козацька педагогіка Київська братська школа Лаврська школа Києво-Могилянська Колегія. Ця унія дала народові національну церкву національні уніатські школи.
10795. ШКОЛА І ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ (ПЕРША ПОЛОВИНА XIX СТОЛІТТЯ) 1.38 MB
  З початком XIX століття традиційні школи зникають. Ріст кріпацтва спричинив зникнення сільських шкіл. Російський уряд намагається заводити свої урядові школи з одноманітною організацією, однаковими програмами та вимогами в напрямі русифікації українців. Та його заходи не мали особливого успіху. Під тиском передової громадської думки царський уряд Олександра І проводить реформування системи освіти в Росії за західноєвропейським зразком
10862. Школа і педагогічна думка на Україні в 20 – 30 – ті роки 20 століття. Педагогічна теорія та практика А.С. Макаренка 26.35 KB
  Система народної освіти на Україні в 20 –30 – ті роки. Введення єдиної системи народної освіти в Радянському союзі. Система народної освіти на Україні в 20 –30 – ті роки. в Україні остаточно закріпилася радянська влада: не мали чіткої освітньої політики; прагнули ліквідувати стару систему освіти; відокремлення школи від церкви; формування нового апарату управління освітою; втягнення у революцію і привернення на свою сторону широких мас учительства тощо.
© "REFLEADER" http://refleader.ru/
Все права на сайт и размещенные работы
защищены законом об авторском праве.