ШКОЛА Й ПЕДАГОГІКА ЕПОХ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА ВІДРОДЖЕННЯ

Система лицарського виховання. Гуманістичні ідеї освіти й виховання Ф. Міські купці і ремісники були невдоволені як монополією церкви на школу так і релігійним навчанням і вихованням дітей. СИСТЕМА ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ Слабкий розвиток військової техніки постійні збройні сутички між сусідамифеодалами викликали до життя особливий тип військовофізичного лицарського виховання.

2015-05-02

1.2 MB

11 чел.


Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск


ТЕМА II

ШКОЛА Й ПЕДАГОГІКА ЕПОХ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ  ТА ВІДРОДЖЕННЯ

  1.  Загальна характеристика епохи Середньовіччя. Система середньовічних шкіл.

Система лицарського виховання.

Виникнення освіти для дівчат.

  1.  Виникнення перших університетів у Західній Європі та організація навчання.
  2.  Культура епохи європейського Відродження. "Будинок радості " Вітторино да Фельтре.
  3.  Поєднання навчання з продуктивною працею Томаса Морай Томазо Кампанелли.
  4.  Гуманістичні    ідеї   освіти    й    виховання    (Ф.    Рабле, Е.Роттердамський, М. Монтень).

Література:

  1.  Левківський М.В. Історія педагогіки. - Житомир, 2002.
  2.  Історія педагогіки /За ред. М, В. Левківського, О. А. Дубасешок. - Житомир, 1999.
  3.  Кравець В..  Історія класичної зарубіжної педагогіки таяшльнинтва. - Тернопіль, 1996.
  4.  ЇІискунов А,И. Хрестоматия по иетории зарубежной педагогакя: Учеб. нособие для студентом пед. ин-тов. - М,: Дросве-

КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ

Католицизм, схоласт, монастирські єпископські чи кафедральні, церковно-приходські школи; сім вільних мистецтв, університет, вагант, метафізика, психологія, етика, політика, ліценціат, космологія; магістр права, медицини чи теології; утопія; колегіуми і гімназії.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. СИСТЕМА СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ШКІЛ

У 476 році, ослаблена внутрішніми суперечностями рабовласницького ладу, перестала існувати Римська Імперія, яка занепала під тиском варварських племен. В історії Європи розпочався новий етап історичного розвитку, який умовно називається Середньовіччям. На зміну рабовласницькому ладу прийшло феодальне суспільство, в якому політична влада належала світським і духовним феодалам. Ідеологічною твердинею феодалізму стали релігія і церква, які монополізували науку, мистецтво та освіту,

Епоха феодалізму успадкувала від Римської Імперії християнську релігію в її західному різновиді, що відома з 1054 р. під назвою "католицизм"'. Християнська церква стала головною ідеологічною силою європейського феодалізму. Весь розвиток культури та освіти Середньовіччя відбувався в світлі релігійної думки католицизму. Середньовічна церква категорично заперечувала майже всю спадщину античного світу в галузі культури.

Учені-церковники Середньовіччя, відомі в історії дід назвою "схоластів" (від слова "схола", тобто "школа"}, - це професори, що прославилися своїми вченими богословськими творами. Вони докладали всіх зусиль та знань для того, щоб узгодити вченая та канони церкви з тими випадковими уривками наукових відомостей, які ш пощастило знайти в перекладах праць великого філософа давнини Аристотеля.

Усі існуючі в ті часи школи знаходилися на утриманні церкви. Церква ж і визначала програми  навчання, і обирала склад учнів, Школи були трьох типів: монастирські, які відкривалися при монастирях для хлопчиків, що готувалися до релігійної діяльності (так звані "внутрішні школи"), та для синів світських феодалів  зовнішні школи"); єпископські чи кафедральні, що відкривалися при єпископських резиденціях і також поділялися на дві категорії; церковно-приходські школи, які утримувалися повітовими священниками.

Повітові та "зовнішні" монастирські і єпископські школи відвідували хлопчики віком від 7 до 15 років, де їх навчали читати, писати, рахувати і церковному співу. Всі учні вчилися в одному приміщенні, але кожен виконував особисте певне завдання. Точно встановленого строку навчання і навчальних програм не існувало. Спочатку учні зазубрювали молитви і псалми, а потім вчилися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику (додавання, віднімання, множення). Книжки були рукописні і перші з них навіть без великих літер і розділових знаків. Тому доводилося навчатися не тільки складати літери в слова, а й розмірковувати, яка літера до якого слова відноситься. Навчання проводилося катехізичним способом (запитань і відповідей). Учні заучували відповіді на запитання, що ставив учитель, не розуміючи їхнього змісту.

Нерозуміння вихователями особливостей дитячої психіки, відсутність елементарних методичних знань у вчителів призводили до того, що навчальний матеріал вони "втовкмачували" в голови учнів за допомогою різок та інших форм покарань.

Дещо ширшим був зміст навчання у "внутрішніх" школах. Від своїх служителів церква вимагала не так вже й багато: знати молитви, вміти читати латиною Євангеліє (навіть і не розуміючи змісту прочитаного), знати процес проходження церковних ритуалів.

У своїх школах церква не могла обійтися без деяких елементів світської освіти, яку феодальне суспільство успадкувало від Давнього Світу. Пристосувавши їх до своїх потреб, церква стала мимовільною їхньою хранителькою. Античні дисципліни, що викладалися в церковних школах, називалися "сім вільних мистецтв". Під ними розумілися: граматика, риторика, діалектика (так званий "тривіум" — три шляхи знань, чи перший ступінь навчання) та арифметика, геометрія, астрономія, музика (так званий "квадривіум" - чотири шляхи знань, чи другий ступінь навчання). Але "вільні мистецтва" Середньовіччя були лише віддаленою подобою того, що викладалося в античних школах.

На межі ХІ-ХП ст. церковні школи перестали задовольняти потреби суспільства в освічених людях. У цей період відбувається швидкий ріст та розвиток середньовічних міст. З часом міста почали відчувати велику потребу в освічених людях, які вміли б укладати будь-які торгівельні домовленості, працювати в органах місцевого самоврядування, складати різні ділові папери. Ця потреба викликала до життя нові типи шкіл, головною особливістю яких було те, що вони створювалися приватними особами, тобто не утримувалися за рахунок церкви. Міські купці і ремісники були невдоволені як монополією церкви на школу, так і релігійним навчанням і вихованням дітей. Тому вони вимагали відкриття своїх (гільдійських і цехових) шкіл, у яких навчання дітей проводилось би їхнього рідною мовою і допомагало б їм надалі у торгівельних справах та розвитку різних ремесел. Поступово такі школи були перетворені на міські початкові, які утримувалися коштом міського самоврядування (магістрату). У цих школах учні вчилися читати, писати, рахувати та знайомилися з основами релігійних знань. Викладачів цих шкіл називали магістрами. Існували вони за рахунок коштів, які вносилися учнями у вигляді платні за навчання. З цього часу освіченість перестала бути привілеєм вузького кола представників церкви.

ТИПИ ШКІЛ У КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В ЕПОХУ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

2. СИСТЕМА ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ

Слабкий розвиток військової техніки, постійні збройні сутички між сусідами-феодалами викликали до життя особливий тип військово-фізичного, лицарського виховання. Лицарство Середньовіччя не має жодних спільних рис із тим романтичним образом шляхетного розумного ввічливого лицаря, захисника жіночої гідності, який склався в художній літературі. Жадібні, малоосвічені, жорстокі феодали жили за рахунок експлуатації селян та військових пограбувань. Вони з презирством ставилися до всіх видів праці, в тому числі й розумової. Лицарі створили для своїх дітей систему світського виховання, в якій "семи вільним мистецтвам" шкільної освіти протиставлялися "сім лицарських доброчесностей". Саме вони і складали собою зміст виховання та навчання хлопчиків. До цієї системи виховання належали: верхова їзда, плавання, стріляння з лука, кидання списа, фехтування, полювання, гра в шахи, вміння складати вірші, співати й грати на музичних інструментах.

Феодали готувалися до військової служби з дитячих років. Спочатку сини феодалів навчалися умінню їздити верхи та володіти зброєю, а потім вони відряджались до замку свого сеньйора. Там хлопець спершу виконував обов'язки пажа при господині маєтку (від. 7 до 14 років), а потім ставав; зброєносцем господаря,, беручи участь у військових походах. У віці 18-20 років юнака-феодала посвячували у лицарі. Йому вручали шпори та меч під час особливої церемонії, на якій були присутні родина та гості. Але на цьому навчання військовій справі не закінчувалось. Воно продовжувалося і від час війни, і в мирні роки.

ЛИЦАРСЬКЕ ВИХОВАННЯ (ЕПОХА РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ)

3. ВИНИКНЕННЯ ОСВІТИ ДЛЯ ДІВЧАТ

Виховання та освіта жінок в епоху середньовічного феодалізму мали жорсткий кастовий характер. Дівчата знатного походження виховувалися в сім'ї під наглядом матерів чи спеціальних виховательок. Подекуди їх навчали читанню та письму ченці з найближчого монастиря. Широко практикувалося також віддавати дівчаток із заможних сімей на виховання до жіночих монастирів, де вони знаходилися протягом кількох років.

Багато хто з юних вихованок залишали монастир вже для того, щоб вийти заміж за волею батьків. Тому все навчання в монастирях було підпорядковане підготовці жінки до виконання її основної функції: бути гідною дружиною, матір'ю, господинею. У монастирі дівчат навчали латинській мові, знайомили з Біблією, привчали до шляхетного поводження в світі. Молоді жінки повинні були навчитися танцювати, вишукано схилитися в реверансі, грати на лютні та клавесині, підтримувати бесіду на визначену тему з двома чи трьома подругами. До змісту навчання входило навіть оволодіння мистецтвом користування віялом. Далі їх знайомили з основними правилами ведення домашнього господарства. Передбачаючи лихі часи, які можуть спіткати будь-яку з вихованок, дівчат змушували виконувати і так звану "чорну роботу". Вони по черзі працювали на кухні і в пральні, запалювали і чистили світильники, прибирали та мили підлогу. І, нарешті, в монастирі майбутні "зірки" світського суспільства одержували елементарні відомості з історії та географії, викладеш досить сухо, з міфології, арифметики, теології та латини.

Отже, можна зазначити, що в епоху Середньовіччя освіченість серед жінок-дворян була розповсюджена набагато ширше, ніж серед чоловіків-лицарів. У деякій мірі це пояснюється тим, що католицька церква намагалася вплинути на світських феодалів через їхніх дружин, які були виховані в монастирях у дусі релігійності. Недарма посаг дівчини з сім'ї феодала обов'язково вміщував і книги релігійного змісту.

4. ВИНИКНЕННЯ ПЕРШИХ УНІВЕРСИТЕТІВ У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ

У зв'язку з необхідністю поширення знань і з економічним розвитком Європи в ХІІ-ХШ ет. почала складатися особлива форма вищих навчальних закладів — університети Це були небачені раніше корпорації вчителів-магістрів та учнів-школярів. Університетська вчена спільнота - аналог цеху середньовічних ремісників: школяр - учень, бакалавр — підмайстер, магістр чи доктор - майстер. Навчаючи вчитися - формула середньовічної освіти. Сьогоднішній учень — завтра вчитель, сам був не проти повчитися на вченого майстра.

Вчені люди, які мандрували Європою в цей час, стали звичним явищем. Серед них значну частину складали так звані ваганти (від латинського дієслова "уа§агі" — бродити), які складали культурну верхівку середньовічного учнівства. Це були шукачі кращої школи з кращою ученістю. Про них казали, що "вони збирають знання по шкодах, як бджоли свій мед по квітах". Університети виникали по всій Європі: у Болоньї (1158), Оксфорді (1168), Парижі (1200), Кембриджі (1209), Празі (1348), Кракові (1 364) та в інших містах.

Навчання в середньовічному університеті велося латинською мовою. Всі викладачі гуртувалися в особливі організації, так звані факультети (від лат. "/асиїїаз"- здібності). Пізніше під словом "факультет" почали розуміти те відділення університету, на якому викладалась та чи інша галузь знань. Університети мали чотири факультети. "Молодший", або "артистичний" (від лат. "аг" — мистецтво), — найбільш численний. Це був загальноосвітній факультет зі строком навчання 5-7 років, протягом яких вивчалися "сім вільних мистецтв". Крім того було ще три "старших" факультети: медичний, юридичний, богословський (строк навчання 5-6 років), на які студентів приймали лише по закінченню "артистичного" факультету.

Таким чином, навчання мало приблизно такий-вигляд. До п'ятнадцяти років хлопець навчався латинській мові, читанню, письму та рахунку в монастирській чи місцевій школі. По закінченню школи він - учень університетського магістра загальноосвітнього факультету, тобто "семи вільних мистецтв". Це відбувалося протягом двох років. Юнака вчили Аристотелевій логіці та фізиці, залучали до участі в студентських диспутах, а потім випробували на ступінь бакалавра. Наступні два роки відводилися на слухання лекцій з метафізики, психології, етики, політики (знову ж таки за творами Аристотеля). Вивчалась космологія і математика. Далі студент починав учителювати. Він ставав помічником магістра, який вів диспути, де виступав у ролі відповідача. Результат цієї праці - іспит на ступінь ліценціата. Перша лекція в новій якості — і він вже магістр мистецтв. Ще два роки молодий викладач навчає студентів, але й навчається сам. Двадцять один рік - початок кар'єри магістра, а за плечима вже шість років університетської науки. Паралельно з обов'язковою дворічною викладацькою діяльністю можна було починати слухати курс якогось "старшого" факультету. Там свої правила іспитів, свої вікові межі. Після іспитів одержували ступінь магістра права, медицини чи теології. Але, щоб навчати теології, потрібно було, аби вчителю виповнилося 34 роки, і щоб цьому передувало вісім років навчання. Навчатися на богословському факультеті було найважче. Одних тільки бакалаврів треба було одержати трьох видів: бакалавр Біблії, бакалавр сентенції та повний бакалавр.

Для того, щоб здобути вище звання "доктора наук", слід було закінчити повний курс навчання в університеті (11-13 років). Основними методами навчання в університетах були лекції і диспути; студенти виконували багато вправ і писали письмові роботи -трактати. Лекція являла собою читання тексту, який вивчався, та пояснення цього тексту у вигляді коментарів до нього або до його окремих частин. Другою формою навчання був диспут, основою якого було питання для обговорення. Тезу обирав магістр. Заперечення висував або він сам, або його студенти (в тому числі й ті, що випадково потрапили на диспут).

Середньовічні університети були автономними установами, які мали органи самоврядування. Ректор університету обирався на загальних зборах і, теоретично, ним міг стати навіть студент. Завдяки своєму статусові університети відігравали значну роль у розвитку культури, руйнуванні феодальної обмеженості.

5. КУЛЬТУРА ЕПОХИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ. "БУДИНОК РАДОСТІ" ВІТТОРИНО ДА ФЕЛЬТРЕ

В історії країн Центральної та Західної Європи велике місце займає епоха Відродження. Це перехід від середньовічної культури до культури нового часу. Епоха Відродження - це в Італії ХІУ-ХУІ ст., в інших державах - кінець ХУ-початок XVII ст. Характерними особливостями цієї епохи були поява в середині феодального суспільства паростків капіталістичного способу виробництва, розвиток мануфактури і торгівлі, зростання міст і зародження нового класу - буржуазії. Замість середньовічного аскетизму в світогляді цієї епохи центральне місце займає відроджений античний ідеал діяльної, гармонічно розвиненої людини. Розвиваються такі науки, як математика, астрономія, механіка, географія, природознавство; виникає книгодрукування.

Ідейна течія, яка протиставила теології світську науку, проголосила ідеал життєрадісної людини, сильної тілом і духом, одержала назву гуманізму.. Гуманісти на перше місце ставили культ людини і боролися проти релігійного світогляду, який закріпачував особистість.

Гуманізм епохи Відродження відбився як у поглядах на виховання, так і на організації практичної роботи школи. Гуманістична педагогіка характеризувалася повагою до дітей, протестом проти фізичних покарань, прагненням до вдосконалення  дітей. У школах значну увагу приділяли естетичному вихованню, вивченню латинської і грецької мов, а також математики, астрономії, механіки, природознавства, географії, літератури, мистецтва.

Одним із найяскравіших представників епохи Відродження є Вікторино да Фельтре (1378-1446). У 1424 р. він відкрив при дворі герцога Мантуанського школу, в якій навчалися діти герцога і його наближених, а також діти бідних батьків, які утримувались за рахунок Вітторино да Фельтре. Ця школа знаходилася на березі мальовничого озера, кімнати в ній були світлими, просторими. Школа називалася "Будинком радості". Самою назвою Вітторино да Фельтре підкреслював відмінність своєї школи від середньовічної аскетичної школи. Велика увага надавалась фізичному вихованню: діти займалися верховою їздою, плаванням, гімнастикою, фехтуванням. Тілесні покарання допускались лише за антиморальні дії вихованців. Вивчались давні мови, римська і грецька літератури. Діти вивчали математику, у викладанні якої мали місце наочні посібники і практичні роботи. Школа Вітторино да Фельтре користувалася популярністю, вона була зразком для створення нових гуманістичних шкіл у різних країнах Західної Європи, а самого Вітторино да Фельтре називали "першим шкільним учителем нового типу".

6. ПОЄДНАННЯ НАВЧАННЯ З ПРОДУКТИВНОЮ ПРАЦЕЮ ТОМАСА МОРАЙ ТОМАЗО КАМПАНЕЛЛИ

Думка про виховання молодого покоління в процесі трудової діяльності була вперше висловлена англійським гуманістом Томасом Мором (1478-1535). Він був англійським письменником утопічного соціалізму. У творі "Золота книга про найкращий люд і про новий острів "Утопія" він намалював картину ідеального суспільного ладу, де була відсутня приватна власність, панувала суспільна організація виробництва і розподілу. У змальованій Т.Мором картині держава піклується про освіту і виховання своїх громадян. Навчання є загальним для дітей обох статей, ведеться рідною мовою.

Поряд з елементарною освітою учням-утопійцям даються також знання з музики, діалектики, науки числа і виміру, а також астрономії. Молодь виховується в дусі гуманістичної моралі, фізичного розвитку, підготовки до трудової діяльності. Землеробство вивчається теоретично в школі і практично на полях. Люди, які займаються наукою, звільнені від фізичної праці, а ті, які не виправдовують покладених надій, повертаються до землеробства і ремесел. Все доросле населення Утопії може на дозвіллі займатися наукою і мистецтвом у спеціально відведених для цього місцях.

Т.Мор проголошує принципи загального навчання, рівноправної освіти для обох статей, висловлює думку про організацію самоосвіти, підкреслює велику роль праці у вихованні дітей, вперше висловлює думку про знищення протилежності між фізичною та розумовою працею.

Ще одним представником утопічного соціалізму був італійський мислитель Томазо Кампанелла (1568-1639). У творі "Республіка Сонця" чи "Місто Сонця" він показав ідеальний суспільний лад, за якого люди живуть на засадах повної політичної і економічної рівності. Приватна власність і гроші відсутні. Всі члени суспільства зобов'язані займатися сільськогосподарською і ремісничою працею не більше чотирьох годин на день. Найздібніші займаються наукою і мистецтвом. Готуючись до трудової діяльності, діти спочатку відвідують різні майстерні, а потім долучаються до громадської праці. Навчання розпочинається з двох років із застосуванням наочності. Стіни "Міста Сонця" розписані картинами, на яких зображені різні галузі знань і ремесел. Гуляючи зі своїм наставниками вздовж стін, маленькі діти засвоюють алфавіт і вчаться говорити, потім, граючись, оволодівають навчальними предметами. На восьмому році життя діти прилучаються до активного і свідомого навчання. Виховним керівником держави є вчений Сонце (метафізик), його помічники - Мон (могутність), Сін (мудрість), Мор (любов).

7. ГУМАНІСТИЧНІ ІДЕЇ ОСВІТИ Й ВИХОВАННЯ (Ф.РАБЛЕ, Е.РОТТЕРДАМСЬКИЙ, М. МОНТЕНЬ).

Епоха Відродження зробила великий крок вперед, але гуманізм цієї епохи був обмеженим, буржуазно-аристократичним, обслуговуючи ідеї обмеженого кола осіб - верхівки суспільства. Гуманісти не виступали проти експлуатації селян, не захищали їх права на освіту, тому що вважали простих людей робочою силоюкраїни, а культура залишалася доступною тільки заможному населенню. Що стосується релігії, то вона і церква, як і раніше, продовжували впливати на школу і виховання дітей.

У школі має панувати дух доброзичливого ставлення до дітей, для яких перебування тут повинно приносити радість. Необхідно так поставити викладання, щоб дітям було цікаво. Слід використовувати ігри і розваги для виховання дітей. У справі виховання будь-яке насильство шкідливе, не досягаючи мети, воно принижує дитину і прищеплює їй рабську психологію. Завдання освіти - допомогти учневі виробити власні переконання.

Франсуа Рабле (1494-1553), великий французький письменник-гуманіст, один із найвидатніших представників педагогічної думки епохи Відродження. У своєму романі "Гаргантюа і Пантагрюель" він піддав критиці схоластичне навчання, показав його порожність і нікчемність. Виклав свою систему виховання, в якій показав навчання, засноване на вільному інтересі та активності дитини. Джерелом знань служать не тільки книги, а й вивчення природи шляхом безпосереднього спостереження, бесіди, які збуджують дитячу думку, а також широке знайомство з оточуючим життям. Ф. Рабле пропонує давати дітям універсальні знання (мови, математику, астрономію, природознавство, історію, право, фізичне виховання). Важливою складовою різнобічного виховання він вважав мистецтво.

Еразм Роттердамський (1466-1536) також належить до педагогів-гуманістів. Народився в Роттердамі, замолоду декілька років провів у монастирі. Освіту отримав у Девентері. Більшу частину життя провів у подорожах, був у Франції, Англії, Італії, Німеччині, Нідерландах, Швейцарії. Його головні роботи: памфлети "Християнський государ", "Скарга миру", "Похвала глупо-/772, "Грубі вчителі", "Домашні бесіди" та ін. У памфлеті "Похвала глупоті" Еразм Роттердамський змалював жахливу картину тогочасного життя народу, піддавши гострій критиці стан освіти, навчання, виховання дітей і молоді у багатьох країнах Європи. Він вимагав реформ, які б сприяли розвитку справжньої освіти і виховання. Е. Роттердамський піддавав нищівній критиці всі верстви феодального суспільства, гостро критикував священнослужителів, їх неуцтво і розбещеність.

М.Монтень (1533-1592) народився в багатій освіченій купецькій сім'ї. Стверджував, що всі релігії, в тому числі і християнська, являють собою вигадку людей і спрямовані на те, щоб тримати в покорі народ. Вони завжди приносили людям шкоду, провокуючи в них такі якості, як фанатизм та нетерпимість. М.Монтень виступає за справжню науку, яка вивчає не книги, а речі, не займається пустими роздумами, а спирається на досвід і надприродне, розумне пояснення фактів. Вважав, що освіта повинна розвивати розум учнів, самостійність їх думок, критичне ставлення до будь-яких поглядів і авторитетів. Головне, на думку М.Монтеня, - прищепити смак і любов до наук. Наставник має виховувати в дітях критичне ставлення до матеріалу, який вивчається, а також до самого себе. Поряд з розвитком розуму найважливішим завданням він вважав виховання високих моральних якостей дітей. Для того, щоб виконати це завдання, потрібне спілкування з оточуючим світом — зустрічі з різними людьми, подорожі в чужі країни.

Учень повинен вчитися "у всякого, кого б він не зустрів - пастуха, каменяра, перехожого; треба використати все і взяти від кожного за його можливостями". Так писав М.Монтень у своєму знаменитому творі "Досліди". М.Монтень різко виступав проти християнської аскетичної етики, вимагав, щоб учням викладалась філософія, наповнена життєлюбством і оптимізмом.

Творчі завдання і реферати

  1.  Загальні тенденції виховних систем у Середньовіччі (порівняльний аналіз).
  2.  Традиційні засади виховання селянських дітей у Середньовіччі.

  1.  Аналіз загальноосвітніх систем Середньовіччя і Відродження.
  2.  Прогресивні виховні тенденції у педагогіці епохи Відродження.
  3.  Підготуйте хронологічну схему виникнення європейський університетів.

Питання для роздумів і проблемні запитання

  1.  У чому полягає обмеженість усіх виховних станових систем Середньовіччя?
  2.  Доведіть обмеженість школи Середньовіччя у принципах  і організації навчання.

3. Обґрунтуйте принципову помилку у вихованні майбутнього лицаря.

  1.  Перерахуйте всі обов'язкові навчально-наукові  звання в університеті (у виховному напряму).
  2.  Яким аспект умінь був необов'язковим у лицарському вихованні в е:поху Середньовіччя:

а) грати у шахи, б) володіти зброєю, в) полювати,   2) уміння складати «гірші і співати, д) читати і писати.

ТЕМА III

ТЕМА ІІІ.

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ПЕДАГОГІКА ЕПОХИ НОВОГО ЧАСУ ТА ПРОСВІТНИЦТВА

1. Життя та діяльність Я.А.Коменського.

  1.  Світогляд Я.А. Коменського та його завдання виховання особистості.
  2.  Принцип природовідповідності, вікова періодизація та система шкіл (за Коменським).
  3.  Класно-урочна система та принципи навчання Я. А. Коменського.
  4.  Підручники Я.А.Коменського.
  5.  Я.А.Коменський про школу, вчителя та моральне виховання

дітей.

7. Педагогічні ідеї Док.Локка.

  1.  Ідея вільного виховання Ж.-Ж.Руссо. Вікова періодизація та система виховання Ж.-Ж. Руссо.
  2.  Педагогічні погляди французьких філософів К.Гельвеція та Д.Дідро.

Література:

  1.  Левківський М.В. Історія педагогіки. - Житомир, 2001.
  2.  Коменский Я. А. Избранньїе педагогические сочинения в 2 т. -М., 1982.
  3.  Мітюров В.Н. Педагогічні ідеї Я.А.Коменського на Україні. -К, 1971.
  4.  Піскунов А.І. Хрестоматія з історії зарубіжної педагогіки. - М., 1981.
  5.  Кравець В.  Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. - Тернопіль, 1996.
  6.  Історія педагогіки /За ред. М. В. Левківського, О. А. Дубасенюк /. - Житомир, 1999.

7. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ

"Велика дидактика", пансофія, сенсуалізм, "ІаЬиІа газа", принцип природовідповідності, материнська школа, школа рідної мови, латинська школа, "сім вільних мистецтв" (граматика, діалектика, риторика, арифметика, геометрія, музика і астрономія); принципи наочності, свідомості і активності, послідовності і систематичності, виховання джентльмена.

1. ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ Я.А.КОМЕНСЬКОГО

Народився  майбутній  вчений-педагог у березні 1592 р. у м.Нівніце (Південна Моравія, Чехія), у сімї мірошника. Родина хлопчика належала до християнського об'єднання богемських братів. Вона, як і інші, включилася за своє національне звільнення від тиску німецьких баронів у рамках гусицького руху. З 1604 р. Я.Коменський разом з сестрою залишаються сиротами і їм призначають опікунів. Пізніше хлопчика взяла до себе тітка з боку батька, і він переїжджає в м. Страдницю.

У кінці 1605 року м. Стражницю захопили угорські війська, які майже повністю зруйнували і спалили місто. Коменський змушений був повернутися до опікунів.

У 1608 році Коменський вступає до латинської школи в м.Пшерові, яку закінчує з відзнакою, а ЗО березня 1611 року молодого Коменського зарахували до Гернборнського університету на богословський факультет.

У лютому 1613 року Я.Коменський закінчує Гернборнський університет. Він їде до Амстердаму, потім - до Гейдельбергу, де вступає до знаменитого Гейдельберзького університету.

У 1614 році молодого Я.Коменського призначають керівником Пшеровської братської школи, де він в першу чергу намагається полегшити процес навчання. Він написав одну з перших своїх педагогічних праць "Правила більш легкої граматики".

З 1616 року Я.Коменський стає помічником пшеровського єпископа. В цей період він пише працю "Листи до неба", де розвиває свої демократичні погляди на існуючий стан речей в сучасному йому суспільстві.

У 1618 році община "чеських братів" призначає Коменського пастирем-проповідником у м.Фульнеці (Північна Моравія) і одночасно ректором братської школи. За час життя і діяльності в Пшерові і Фульнеці Я.Коменський отримав досвід роботи з дітьми в школі, що в значній мірі обумовило багатство і різноманітність його педагогічного вчення. Цей період діяльності великого педагога можна вважати одним із найвизначніших у становленні його педагогічного кредо, яке стало в подальшому основою його наукового вчення.

На початку 1621 року війська католицької ліги ввірвалися в Фульнек, пограбували і спалили його. В умовах жорстоких переслідувань і посилення діяльності інквізиції Я.Коменський переховується в маленькому містечку Брандисі під ім'ям графа Жертонинського. У підпіллі Коменський багато читає, думає, пише.

28 січня 1628 року Я.Коменський переселяється до м.Лешно.

У цьому ж році він почав свою діяльність у згаданому Лешно (Польща). Спочатку майбутній вчений працював у гімназії "братів": викладав у старших класах суспільнознавчі предмети та фізику, а потім став ректором цієї гімназії (1635).

У 1642 році йому доручають посаду секретаря ради старійшин. У ці ж роки він активно працює над головною працею свого життя - "Великою дидактикою", роботу над якою завершує в 1632 році.

Весь період діяльності у м.Лешно Я.Коменський працює І над відомою книгою "Материнська школа". Паралельно з "Великою дидактикою" він пише підручник з латинської мови під назвою "Відкриті двері до всіх наук". У 1633 році він публікує доповнення "Відкриті двері до мов і всіх наук".

У 1641 році Я.Коменського запросили до Лондона; у цей час в Англії йшла громадянська війна, тому її парламенту і правлінню було не до освіти і культури. Але великий дидакт не залишає і в цих умовах науково-педагогічної роботи. Він створює працю пансофічного характеру, яку називає "Шлях світла".

У серпні 1642 року їде до Швеції. Канцлер Швеції переконує Я.Коменського зайнятись питаннями викладання латинської мови і розробкою раціональної методики її викладання.

У 1646 році до вищого журі Стокгольмського університету надійшли ще не закінчені дидактико-методичні праці, в числі яких "Новітній метод викладання мов", де описувалася методика викладання латинської мови, в основу якої покладено індуктивний метод викладання: спочатку - приклад, потім - правило; предмет і паралельно — слово.

Навесні 1648 року синод запросив Я.Коменського зайняти посаду єпископа общини "чеських братів". В Угорщині Я.Коменський відкриває в м. Шарош-Паток три класи гімназії за новою системою навчання. Тут він закінчує книгу "Видимий світ у малюнках", яка була опублікована в 1658 році.

В 1668 році Коменський написав твір під назвою "Єдине необхідне", який став його лебединою піснею, де педагог-мислитель підводить підсумки свого життя і діяльності, хоча останнім твором його стало "Продовження братського завіту", який, по суті, є автобіографією великого чеського педагога-мислителя (1669).

15 листопада 1670 року Коменський помер. Він був похований в м.Неардені, поблизу Амстердама, на території французької церкви.

2. СВІТОГЛЯД Я.А. КОМЕНСЬКОГО ТА ЙОГО ЗАВДАННЯ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Світогляд Коменського був суперечливим. За релігійними поглядами він - протестант. У питаннях теорії пізнання, що спостерігається у ряді його робіт, він виявляє значні матеріалістичні тенденції. У гносеологічному відношенні Коменський - сенсуаліст. Він стверджує, що світ пізнається. Подібно до Аристотеля і Ф.Бекона, Я.Коменський заперечує можливість думки, знання, ідеї. Він стверджує, що розум є тільки "іаЬиІа гака", або "чиста дошка", де ще нічого не написано, але на якій з часом може бути написано все.

Дидактичні праці Я.Коменського, і, в першу чергу, "Велика дидактика", побудовані на основі сенсуалістичної гносеології. Значне місце в них відводиться індуктивному методу. До цього методу він звертається також у підручниках "Видимий світ у малюнках", "Відкриті двері до мов" і деяких інших. Сенсуалістичний характер світогляду Коменського лежить в основі його вчення про наочність.

"Пансофія" Коменського визначила вимоги всебічної і систематичної освіти і пізнання. Його ідея "всіх учити всьому" випливає із міркувань про те, що всі люди здібні до пізнання й освіти, простий народ повинен отримати доступ до знань.

У відповідності з потребами часу виховання розглядалось як найважливіший засіб підготовки людини до діяльного, практичного життя, до пізнання реального світу. Коменський виходив із положення, що цілі і задачі виховання повинні виходити із пізнання людини.

Великий дидакт бачив у дитині майбутнього діяча, мудреця і з великою повагою та турботою ставився до його особистості.

Відповідно до основної мети виховання Коменський виділяє суттєві елементи виховання: створити людину, яка знає всі речі, яка є володарем речей і самої себе, яка є такою, що себе і все підводить до Бога, джерела всіх речей, яка має здорове тіло. На думку вченого, цьому відповідає: наукове виховання; доброчесність чи моральність, релігійність, фізичне виховання.

3. ПРИНЦИП ПРИРОДОВІДПОВІДНОСТІ, ВІКОВА ПЕРІОДИЗАЦІЯ ТА СИСТЕМА ШКІЛ (ЗА КОМЕНСЬКИМ)

Коменський розробив періодизацію і систему шкільної освіти. Все життя дитини він розбив на чотири вікових періоди по 6 років у кожному. І для окремого періоду пропонується своя школа: дитинство - від народження до 6-ти років - материнська школа; отроцтво - від 6-ти до 12-ти років - школа рідної мови; юність — від 12-ти до 18-ти років - латинська школа чи гімназія; змужнілість - від 18-ти до 24-х років - академія чи університет.

У системі Коменського першим ступенем навчання є материнська школа - це сім'я, де проходить життя дитини від народження до 6-ти років. Вихованню дітей цього віку він присвятив роботу під назвою "Материнська школа". Головним призначенням цієї школи він вважав захист дитини від шкідливих впливів, а також створення твердої основи для всієї системи наступного навчання і виховання. Тут визначався зміст, організація, методи виховання дітей у сім'ї та обов'язки батьків. Головний обов'язок батьків полягає в тому, щоб турбуватися про здоров'я дітей, починаючи з процесу зачаття, для чого жінка повинна саме в цей період піклуватися про своє здоров'я, щоб не зашкодити майбутній дитині. Великого значення в материнській школі він надавав грі.

Коменський пропонував у цьому віці здійснювати необхідний розумовий розвиток дитини. На той час панувала точка зору, що дитина від народження наділена такою ж душею, інтелектуальними якостями та здібностями, що й доросла людина. При цьому не брались до уваги вікові особливості духовного розвитку дитини. Коменський висуває в своїх роботах принцип природовідповідності, згідно з яким у навчальному процесі необхідно враховувати вікові особливості дитини.

Другим ступенем у системі освіти і виховання Коменського є школа рідної мови, котра, на його думку, повинна бути в кожній общині, кожному населеному пункті. Навчання на цьому етапі повинно проводитися рідною мовою, причому вчитися повинні всі діти обох статей, незалежно від станів, віросповідань і національності.

Третім ступенем навчання, запропонованим Коменським, була латинська школа чи гімназія. На його думку, це повинна бути всезагальна школа, де навчалися б юнаки незалежно від їх майнового і станового положення. Такі гімназії повинні бути відкриті в кожному місті і складатися з 6 чи 7 класів. Тут, крім "семи вільних мистецтв" (граматика, діалектика, риторика, арифметика, геометрія, музика і астрономія), пропонувалося вивчати фізику, географію, історію і мораль.

Кожному з 6-ти класів гімназії давалась своя назва, і кожен клас включав історію як предмет і підпорядковував її викладання вивченню основної науки. Так, наприклад, 1-й клас — граматичний. 2-й клас - фізичний, де передбачалося вивчення історії природознавства. 3-й клас - математичний, де повинна була вивчатись історія мистецтв разом з історією різних винаходів. 4-й клас - етичний. У ньому повинні були вивчатись історія моралі та найкращі приклади добра. 5-й клас - діалектичний - передбачав вивчення звичаїв різних народів. 6-й клас — риторичний, предметом вивчення якого повинна бути загальна історія, тобто історія всієї землі і всіх народів.

Встановлюючи таку послідовність вивчення основ наук, Коменський виходив із своїх філософських поглядів, а також із теорії сенсуалізму і був на той час педагогом-новатором.

Академія і подорож (18-24 р.) є останнім, вищим ступенем навчання в системі Коменського. Це вік змужнілості чи зрілості. За часів Я.Коменського академія мала три традиційних факультети: богословський, юридичний і медичний. Великого значення надавалось забезпеченню вищої школи висококваліфікованими вченими, необхідною літературою, приділялась велика увага комплектуванню добре підготовленими студентами. До системи занять, поряд з лекціями, входила обов'язкова система самостійної роботи студентів, а також подорожі, які сприяли розширенню знань і вважались обов'язковою частиною вищої освіти.

4. КЛАСНО - УРОЧНА СИСТЕМА КОМЕНСЬКОГО. ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ

У "Великій дидактиці" Я.Коменський не тільки розробив чітку систему навчання і виховання, але й розкрив суть основних її принципів, таких як: наочність; свідомість і активність; послідовність і систематичність знань; міцне оволодіння знаннями і навичками. Природно, що керуючись відчуттями як основою пізнання, вчений головним у навчанні визначав наочність.

В історії педагогіки відомо багато форм організації навчально-виховного процесу. Необхідно зазначити, що поняття "урок" у даній системі з'явилося порівняно пізно. На ранніх етапах організації навчання надавалась перевага індивідуальній формі роботи з учнями. Така форма навчання проіснувала до XVIII ст., а в деяких країнах і до XIX ст. Я.Коменський детально вивчив досвід навчання з урочної системи, а також дав теоретичне обґрунтування класно-урочної системи шкільного навчання і сформулював її основоположні принципи. Тому в історії педагогічної думки він вважається творцем класно-урочної системи навчання.

Я.Коменський гостро критикував існуючий у той час індивідуальний метод як єдину форму навчання в школі. Він вважав катастрофічним для дітей становище, коли навчання в школі продовжувалось "із сходу сонця і до заходу". В роботі "Законидобре організованої школи" він визначив основні правила організації навчання, які не втратили свого значення до нашого часу.

Загалом, у системі Я.Коменського досить чітко простежується принцип демократизму спільного навчання хлопчиків і дівчаток (школа рідної мови), бідних і багатих у самому процесі організації навчання. Йому також належить виділення у навчальному році чвертей, а також обґрунтування уроку, як основної форми навчання.

5. ПІДРУЧНИКИ Я.А.КОМЕНСЬКОГО

Підручники того часу не відповідали педагогічній системі Я.Коменського ні за змістом, ні з методичної точки зору. Його підручники містять багатий навчальний матеріал, у них вміщені цікаві вправи для засвоєння граматики, відомості з природознавства. Найбільшою популярністю серед учителів та учнів користувались "Видимий світ у малюнках" та "Відкриті двері до мов і всіх наук".

"Видимий світ у малюнках" — це свого роду ілюстрована дитяча енциклопедія первісних знань. Вона містить 150 коротких статей, ілюстрованих малюнками. Тут вміщені дані про природу, діяльність людини, суспільне життя. У цьому підручнику Я.Коменський першим серед педагогів виявив турботу про те, щоб діти одночасно пізнавали слова і речі. Суттєво, що всі коротенькі оповіді для дітей не лише проілюстровані, але і чітко систематизовані. Звичайно, дитяче пізнання вчений розпочинає зі знайомства з рослинним і тваринним світом. Завершує ж цей процес він дитячим знайомством з тодішнім світом професій, ремеслами і суспільним життям. Цікавим є той факт, що "ОгЬіз русшз" використовувався батьками, вчителями Західної Європи протягом 250 років. Високо оцінив цей твір у XIX ст. великий К.Ушинський.

У тяжкий період втрати національної незалежності чеського народу Я.Коменський намагався допомогти своїй вітчизні шляхом поліпшення системи навчання і виховання молоді. Темою його книги "Материнська школа" стало виховання дітей у сім'ї. Він видає також ще ряд книжок, з яких діти черпали свої знання. Це "Новий метод мов", у якому педагог застосував до конкретної методики вивчення загальнопедагогічні принципи і узагальнив три найважливіших положення паралельного вивчення речей І слів, зробив навчання суворо послідовним, проголосив перехід від легкого до важкого у навчанні. Були видані також "Фізика", "Астрономія ", "Школа-гра", а також 8 шкільних п'єс, де Коменський широко використовував метод драматизації навчального матеріалу. Окремо вийшов у світ збірник дидактичних творів видатного педагога.

6. Я.А.КОМЕНСЬКИЙ ПРО ШКОЛУ, ВЧИТЕЛЯ ТА МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

У "Великій дидактиці" та в "Законах добре організованої школи" Я.Коменського закладені ідеї виховання особистості, виховання людяності в людині. В основі вчення про виховання особистості лежить ідея виховуючого навчання і природовідповідності. Говорячи про виховання людяності в людині, Коменський виділяє чотири основних доброчесності: мудрість, поміркованість, мужність і справедливість. Педагог підкреслює, що людина не народжується з моральними якостями - вони у неї виховуються протягом усього життя; моральність пов'язана з вихованням мудрості і любові до неї в учнів.

Я.Коменський, поряд з головними доброчесностями, рекомендував розвивати в дітях скромність, слухняність, охайність, доброзичливість до інших людей, повагу до старших, працелюбність. Великого значення він надавав у моральному вихованні позитивному прикладу вчителів, батьків, товаришів, бесідам з дітьми на моральноетичні теми.

Основним у шкільному вихованні дітей Я.Коменський вважав дисципліну. При цьому він керувався чеською говіркою: "Школа без дисципліни, що млин без води". Природно, що вчений заперечував фізичне покарання дітей, котре на той час широко використовувалося в західноєвропейській школі. Лише як крайній випадок, він рекомендував використовувати зазначений вище метод виховання щодо порушників християнської традиції.

Загалом Я.Коменський вважав, що цінність нації визначається тим, як вона ставиться до школи, до вчителя. Останнього ж він порівнював із сонцем. Педагог мріяв про той час, коли розумні вчителі будуть випромінювати "мудрість", а вчені напишуть такі навчальні книги, які дозволять перетворити справу навчання здуть поспішати до школи, як на свято.

У своїй "Пансофії" вчений мріяв про ті часи, коли війни і ворожба між людьми і людськими спільнотами стануть неможливими. Самі ж взаємини між людьми стануть гуманними, такими, що дозволять у повній мірі реалізувати визначальну християнську чесноту "Возлюби ближнього".

  1.  ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ДЖОНА ЛОККА

Перемога буржуазної революції середини XVII ст., становлення нового суспільного устрою в Англії вимагали принципово нового розв'язання головних питань педагогіки: про чинники формування особистості і роль виховання, про мету його і завдання, про зміст освіти і методи навчання. Розробляючи ці проблеми, Д.Локк виступив справжнім виразником передових суспільних сил свого часу.

Джон Локк (1632-1704) народився в Англії у сім'ї адвоката. Початкову освіту здобув удома. Закінчив Вестмінстерську граматичну школу, Оксфордський університет. Самостійно вивчив нову філософію (Бекона, Декарта та ін.), природознавство, медицину. Працював викладачем грецької мови і літератури в університеті, пізніше був вихователем сина, а потім внука відомого політичного діяча графа Шефстбері, багато подорожував, довго жив у Франції, де познайомився з ідеями Монтеня. У час розгулу абсолютистської реакції (1683) Джон.Локк емігрував разом із своїм патроном, графом Шефтсбері, до Голландії, повернувся до Англії після революції 1688 року.

праці

"Досвід про людський розум" (1690) Дж.Локк всебічно обґрунтував, слідом за Беконом, вчення сенсуалізму про походження знань і ідей із чуттєвого досвіду. Свою основну педагогічну працю "Думки про виховання" (1693) Дж.Локк присвятив питанням сімейного виховання "джентльмена". Його книга була адресована представникам заможного класу. Молода англійська буржуазія проклала шлях у заокеанські країни. Життя в необжитих місцях у тяжких і незвичайних кліматичних умовах вимагали від

людей фізичної загартованості, моральної стійкості і наукових знань. Тому метою виховання, на думку Дж.Локка, є підготовка "джентльмена", який уміє створювати здоровий дух у здоровому тілі та уміє поводити себе в товаристві.

Звичайно, основним у вихованні джентльмена Дж. Локк вважав зміцнення його здоров'я, оскільки він, у разі потреби, буде захищати рідну Англію. В основу фізичного виховання він включав афінську систему фізичних вправ, прогулянки, фізичну працю на свіжому повітрі.

Закони моралі, на думку Дж.Локка, визначаються особистими інтересами індивіда, і все, що дає особисту користь, є моральним. Головне завдання він бачив у дисциплінуванні характеру: необхідно з дитинства навчати людину керувати своєю поведінкою і вчинками, уміти відмовлятися від своїх бажань, вчити її діяти всупереч власним бажанням, виробляти у дитини дисципліну духу, що виховується обмеженням (не потурати їй, а рішуче відкидати примхи).

Освіту Дж.Локк ставив на другий план, вважаючи фізичне і моральне виховання більш важливим завданням. Більша частина знань, що їх дають у європейських школах, така, що "джентльмен" без них може обійтись - стверджував Дж.Локк.

ПЕДАГОГІЧНІПОГЛЯДИДЖОНА ЛОККА

(ідея виховання джентльмена)

8. ІДЕЯ ВІЛЬНОГО ВИХОВАННЯ Ж.-Ж. РУССО. ВІКОВА ПЕРІОДИЗАЦІЯ ТА СИСТЕМА ВИХОВАННЯ Ж.-Ж. РУССО

Жан-Жак Руссо (1712-1778) - французький просвітитель, представник передреволюційної дрібної буржуазії. Народився у Женеві, в сім'ї майстра-годинникаря. Матір втратив ще при своїй появі на світ, рано втратив і батька. Дуже рано малому Жан-Жаку довелося самому заробляти на хліб, відчувати голод, побиття, змінити багато професій.

Систематичної освіти не здобув, переважно займався самоосвітою. У тридцятирічному віці він поїхав у Париж, де познайомився з кращими представниками (літераторами, філософами) нової буржуазної інтелігенції, часто зустрічався з Дідро. За його порадою Ж.-Ж.Руссо написав твір "Ум сприяв прогрес у науці і мистецтві поліпшенню або погіршенню моралії". Діжонська академія за цей твір нагородила Ж.-Ж.Руссо першою премією. В 1754 році з'явилася друга робота Ж.-Ж.Руссо "Про походження нерів-ності між людьми", а потім (1762) - "Суспільний договір", де він різко критикує тиранію, гніт експлуататорів і розвиває договірну теорію Дж.Локка, доводить, що влада, яка не відповідає інтересам народу, не є законною. Вона порушила суспільний договір, за яким люди добровільно передали частину всіх прав вибраним представникам влади, що повинні були служити народу. Звідси висновок: якщо влада не задовольняє вимогам народу, то її слідусунути.

У 1762 році був надрукований роман-трактат "Еміль, або про виховання", який викликав велике незадоволення серед королівської влади і духовенства. Ця крамольна книга була спалена на одному з паризьких майданів, а Ж.-Ж.Руссо змушений був тікати спочатку в Женеву, а потім в Берн і, нарешті, в Англію. У Францію Ж.-Ж.Руссо повернувся хворим, морально пригніченим незадовго до своєї смерті.

У цей час (1767) він написав чудовий автобіографічний твір "Сповідь". У 1778 році Ж.-Ж.Руссо помер.

В основу виховання ("Еміль, або про виховання"), за Ж.-Ж.Руссо, повинен лягати принцип слідування за вказівками природи, відповідно з яким: а) кожному віковому періоду повинні відповідати особливі форми виховання і навчання; б) виховання має бути трудовим і сприяти розвитку самодіяльності та ініціативи учнів; в) інтелектуальному вихованню повинні передувати вправи для розвитку фізичних сил і органів чуття вихованців.

У системі виховання за Ж.-Ж.Руссо велика увага приділялась особистості дитини. Це був протест проти станового виховання, характерного для феодалізму. Він прагнув показати, що правильне виховання є засобом розв'язання корінних соціальних проблем. Лише шляхом виховання можна перебудувати світ. Влада й багатство створили нерівність, людина втратила свободу і стала зіпсованою, а зіпсоване суспільство сприяє створенню зіпсованих людей. Тому дитину (Еміля) слід виховувати поза феодальним суспільством відповідно з природою (природовідповідно). Начати природовідповідно — значить дотримуватися законів розвитку організму дитини та її здібностей.

Ж.-Ж.Руссо вважав, що простих людей, трудівників та їх дітей виховувати не потрібно: вони вже виховані самим життям. Потрібно виховувати і перевиховувати феодалів, аристократів та їх дітей, щоб кожен із них став людиною, а не дармоїдом. Тому головним героєм свого роману Руссо взяв Еміля — сина багатих батьків із метою виховати його справжньою людиною.

Розглянемо вікову періодизацію і зміст виховання, за Ж.-Ж.Руссо, який поділяє життя свого вихованця на вікові періоди: а) від народження до двох років, коли особливу увагу слід звертати на фізичне виховання; б) від двох до дванадцяти років - період "сну розуму", коли потрібно розвивати "зовнішні відчуття", в) від 12 до 15 років (розумове виховання); д) від 15 до повноліття (період морального і статевого виховання).

Ж.-Ж. Руссо охарактеризував усі періоди, визначаючи зміст, форми і методи навчання та виховання в кожному з них.

У ранньому дитинстві (до 2-х років) основою є фізичне виховання. Новонароджену дитину не потрібно сповивати, бо перший крик дитини - "протест проти несправедливості в суспільстві!".

Після 12 років починається розумове і трудове виховання дітей. Це так званий третій період (з 12 - 15 років), під час якого слід розвивати у підлітків спостережливість, самодіяльність, вчити їх працювати в саду, на городі, в полі, майстерні; вчити читанню, письму, географії, природознавству, астрономії, арифметики, геометрії.

Для юнаків 15 - 17 років Ж.-Ж.Руссо виділяє три завдання морального виховання: виховання добрих почуттів, добрих суджень і доброї волі. До 17—18 років юнаку не варто говорити про релігію, але Руссо переконаний, що Еміль думає про першопричину і самостійно приходить поступово до пізнання божественного початку.

Педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо мали великий вплив на розвиток педагогічної думки в наступний період.

'

ІДЕЯ ВІЛЬНОГО ВИХОВАННЯ Ж.-Ж. РУССО

9. ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ФРАНЦУЗЬКИХ ФІЛОСОФІВ К.ГЕЛЬВЕЦІЯ ТА Д.ДІДРО

Один із французьких філософів-просвітителів Клод Гепьвецій (1715—1771) народився у Парижі в сім'ї придворного лікаря. Закінчив єзуїтський коледж. У 1758 р. написав книгу "Про розум", що була спрямована проти основ феодального порядку, релігійної ідеології. Король та Папа приговорили книгу до спалення. Гельвецій врятував собі життя ціною публічного відречення від своєї праці. Однак він залишився вірним своїм ідеям, які виклав

більш ґрунтовно в книзі "Про людину, її розумові здібності та її виховання", яка була опублікована після його смерті.

Гельвецій продовжує Дж.Локка, коли погоджується з критикою теорії "вроджених ідей" Декарта. Гельвецій стверджує, що все в людині можна звести до відчуттів. Звідси він робить висновок, що всі люди від народження мають рівні розумові здібності, зівні можливості до вдосконалення.

У поглядах Гельвеція можна виділити чотири основні ідеї: 1) вроджена рівність усіх людей; 2) особливий інтерес як рушійна сила індивідуального розвитку і вирішальна основа в діяльності дітей; 3) виховання як спрямовуюча сила в розвитку інтересів; 4) політична система як визначальна основа виховання. Виходячи з того, що переробка суспільства можлива через виховання, Гельвецій пристрасно захищає суспільне виховання і освіту. Серед основних переваг шкільного виховання Гельвецій називає:

1)сприятливі для здоров'я засоби того місця, де молодь може отримати своє виховання (мається на увазі, що при суспільному вихованні будинок, де виховуються та навчаються діти, будується за містом і може добре провітрюватися, на відміну від батьківських домів, що часто мають нездоровий клімат);

2) тверда дисципліна;  змагання, яке викликається, коли порівнюють себе з багатьма іншими людьми;

4) освіченість вихователів;

5)твердість (домашнє виховання рідко буває мужнім і таким, що розвиває сміливість).

Гельвецій твердив, що мета виховання має полягати в тому, щоб розкрити серце дитини для гуманності, а розум - для правди, щоб виховувати патріотів, у свідомості яких ідея особистого добра тісно пов'язана з ідеєю добра для всіх людей. Моральне виховання, на думку Гельвеція, можна здійснювати за допомогою "Катехізису моралі" (подібно до релігійного катехізису), з якого дитина може дізнатися про справедливість, істину, користь тощоУ працях Гельвеція велике місце відводиться розумовому вихованню, правильно поставленій освіті. Виходячи з того, що здорова людина є, при всіх інших умовах, більш щасливою, ніж людина нездорова, Гельвецій велику увагу приділяв фізичному вихованню, яке повинно одночасно змінювати і тіло, і дух.

Критикуючи феодальне суспільство, Гельвецій висловлювався про виховання жінки. Жінки і чоловіки, на його думку, відрізняються один від одного своєю реорганізацією, але це не означає, що ця відмінність є причиною більш низького розумового рівня жінок. Гельвецій бачив причину відсталості жінок у тому суспільному становищі, яке вони займають. Змінити становище жінки може правильне і добре організоване виховання.

Дені Дідро (1713-1784) - найвизначніший представник французького просвітництва, випускник єзуїтського коледжу в Парижі. Стоячи на позиціях сенсуалізму, Дідро вважав джерелом знань відчуття. Проте, на відміну від Гельвеція, він не зводив до них пізнання, підкреслюючи, що другим його ступенем є переробка відчуттів розумом. Він вважав, що "думки правлять світом", і пов'язував прогрес суспільства з виданням мудрих законів і розповсюдженням освіти. Натхненник і редактор "Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел", він велику увагу приділяв питанням виховання і навчання. Свої думки з цього приводу виклав в основному в двох працях: "Систематичне спростування книги Гельвеція "Про людину" (1774) і "План університету або школи публічного викладення всіх наук для російського уряду" (1775). У першій книзі Дідро, визнаючи, що за допомогою виховання можна досягти чимало, критикує Гельвеція за недооцінку того впливу, який чинить фізична організація людини, її анатомо-фізіологічні особливості на всю її розумову діяльність.

На думку Дідро, значення виховання полягає не у тому, щоб зробити з будь-якої середньо організованої дитини току, яку бажають бачити її рідні та близькі, а у тому, щоб примусити дитину постійно займатися тим, ,до чого вона здатна: ерудицією, якщо вона наділена пам'яттю; геометрією, якщо вона легко комбінує числа і простори; поезією, якщо в ній є пристрасть і уява тощо. Заклик Дідро врахувати природні особливості дитини, розвивати її індивідуальність заслуговує на позитивну оцінку.

Дідро відстоював принцип загального безкоштовного початкового навчання. Він спроектував державну систему народної освіти.

Дідро розташував предмети основного циклу середньої школи таким чином: 1-й клас - математика; 2-й клас - механіка; 3-й клас - астрономія; 4-й клас - природознавство, експериментальна фізика; 5-й клас - хімія, астрономія; 6-й клас - логіка, критика, граматика; 7-й клас - рідьіа мова; 8-й клас - стародавні мови, антична література.

Крім цього, передбачалося ще три цикли в післяобідній час: 1) філософія, мораль, природна релігія, історія і хронологія, географія, основи економічної науки; 2) малювання, елементи архітектури; 3) музика, танці, фехтування, плавання, їзда верхи.

Творчі завдання і реферати

  1.  Західноєвропейські виховні системи ХУП-ХУШ ст.: порівняльний аналіз.

Принцип природовідповідності Коменського і сучасність.

  1.  Виховні ідеї Локка і завдання виховання в Україні (у сьогоденні).
  2.  "Вільне виховання" Ж.-Ж. Руссо як засіб утвердження відповідальності дітей.

_ Питання для роздумів і проблемні запитання

  1.  У чому полягає розвиток принципу Коменського (природовідповідності виховання) Ж.-Ж- Руссо?
  2.  Досвід яких шкіл взДтий за основу Коменським при обгрунтуванні класно-урочної системи навчання?
  3.  Яка з вікової періодизації особистості (Коменського чи Руссо) є більш науково обґрунтованою?
  4.  Покажіть паралелі між системою виховання Локка і сучасною американською системою.

Тест

1. Основою пізнання і навчання Коменського є: а) розум; б) чуттєвий досвід; в) праця; г) практична діяльність.

  1.  Форма навчання Коменського, яка є неперевершеною досьогодення: а) праця; б) урок; в) екскурсія; г) гра.
  2.  Поняття "золоте правило дидактики" Коменського - цепринцип:

а) систематичності;   б) послідовності; в) наочності; г) доступності.

  1.  Всі людські істоти (за Коменським) найкраще піддаються вправлянню у: а) юності; б) отроцтві; в) зрілості; г) ніжному віці.
  2.  Школа без дисципліни, за Коменським, однаково, що:

а) робота без радощів; б) млин без води; в) корабель без паруса; г) дитина без матері.

  1.  Коменський порівняв учителя з: а) місяцем; в) вогнем; б) водою; г) сонцем.
  2.  Основним засобом виховання Ж.-Ж. Руссо є: а) навчання;

б) праця; в) природа; г) вправи.

  1.  Першою у світі дитячою енциклопедією можна вважати: а)   "Будинок радощів";  б)   "Дитячий світ";  в)   "Гаргантюа і Пантагрюель "; г) "Видимий світ у малюнках ".
  2.  Ідею "вільного виховання" вперше обґрунтував: а) Я. Коменський; б) Ж.-Ж. Руссо; в) В. да Фельтре; г) Д. Локк.

10. Взаємодію між віковою періодизацією і системою шкільництва вперше обгрунтував: а) М. Ф. Квінтіліан; б) Ж.-Ж. Руссо;

в) Д. Дідро; г) Я. Коменський.



 

Другие похожие работы, которые могут вас заинтересовать.
8846. ШКОЛА І ПЕДАГОГІКА АНТИЧНОГО СВІТУ 22.18 KB
  Шкіл вони не знали але уважно ставились до виховання дітей. Відповідно склались афінська і спартанська системи виховання. СПАРТАНСЬКА СИСТЕМА ВИХОВАННЯ. До нас дійшли описи спартанського виховання зроблені Ксенофонтом Плутархом Павсанієм.
10865. ШКОЛА В УКРАЇНІ ПЕРІОДУ ВІДРОДЖЕННЯ (XVI - СЕРЕДИНА XVII СТОЛІТТЯ) 36.23 KB
  Історія Української школи і педагогіки. Часослов Псалтир Апостол Октоїх монастирські школи. Библія руску три класи інфіми граматики синтаксис братські школи грековізантійська культура латина словяногреколатинські школи козацькі школи кобзарі лірники козацька педагогіка Київська братська школа Лаврська школа Києво-Могилянська Колегія. Ця унія дала народові національну церкву національні уніатські школи.
10797. ШКОЛА Й ПЕДАГОГІКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ІХ-ХІУ століття) 505.6 KB
  Історія української школи і педагогіки. КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ Матріархат патріархат християнство язичницькі вірування дохристиянське світосприйняття КирилоМефодіївська писемна традиція Часослов Псалтир розрізна азбука школи грамоти школи книжного вчення монастирські та парафіяльні Повість минулих літ Златоуст Ізборнік Повчання .Греков підкресливши що це було не просто навчання грамоти а власне школи де викладались рідкісні науки. Крім простого навчання грамоті існував і більш високий ступінь освіти школи...
10767. Високе Середньовіччя. Лицарська культура 63.05 KB
  За плечима в лицарів були традиції предків вождів і дружинників варварської епохи. Лицарі на їхній погляд були жорстокими грабіжниками безрозсудними неуками й ґвалтівниками. Ці суперечливі погляди були наслідком того що лицарі за часів середньовіччя були єдиною силою здатною діяти. а зрештою набули нового значення і суспільного звучання Що ж таке лицарство Це в першу чергу соціальний стан Зх.
11. УКРАЇНСЬКА РОДИННА ПЕДАГОГІКА 10.99 MB
  Ви тримаєте в руках посібник, який може стати вашим порадником у благородній справі виховання Людини. Він розповість, як класному керівнику – початківцю зробити перші кроки до плідної співпраці з сім’ями своїх вихованців
10857. Відродження національної системи освіти в незалежній Україні з 1990 року 952.1 KB
  Одне з важливих завдань – це приєднання до болонського процесу. 19 червня 1999 року у Болонії була підписана спільна декларація європейськими міністрами освіти. Згідно з нею була запропонована така модель вищої освіти в країнах Європи:
6074. Педагогіка як наука і навчальний предмет 42.21 KB
  Педагогіка – наука про виховання. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник Харківський державний педагогічний університет ім. Педагогіка – наука про виховання. З часом накопичення знань сприяло виникненню особливої науки про виховання дітей – педагогіки.
9187. Розбудова Української незалежної держави. Національно-державне відродження українського народу (1991-2007 рр.) 31.77 KB
  Національнодержавне відродження Українського народу Після схвалення народом України Акта незалежності й виборів Президента в Республіці створилася якісно нова ситуація. Верховна Рада прийняла Закон “Про державний кордон України†який проголошував недоторканність кордонів визначав порядок їх охорони та правила переходу. Верховна Рада прийняла Закон “Про громадянство Україниâ€. Відповідного цього закону громадянство надавалося усім хто проживав на території республіки незалежно від соціального стану статі політичних та релігійних...
10796. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ПЕДАГОГІКА КІНЦЯ XVIII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ 1016.03 KB
  Ідея гармонійного виховання Й. Теорія навчання й виховання Й.Руссо Еміль або про виховання. Песталоцці брав активну участь у роботі Гельветичного товариства кушнірів шкіряників на зборах якого розглядалися питання історії політики моралі виховання в дусі вчення Ж.
1202. Количественная школа менеджмента 80.69 KB
  Принципы науки управления или количественного подхода сформированы на основе кибернетики общей теории систем и исследования операций. Наиболее видные представители школы науки управления или новой школы: Р. Задача науки управления –внедрение методов и аппарата точных наук в исследование управленческой деятельности. Ключевой характеристикой количественной школы управления является замена словесных рассуждений и описательного анализа...
© "REFLEADER" http://refleader.ru/
Все права на сайт и размещенные работы
защищены законом об авторском праве.