Проектування друкованих плат пристроїв комп’ютерних систем

У сучасному житті друковані плати зустрічаються усюди. Це основна частина різноманітних побутових та промислових пристроїв. Для розробки плат було розроблено достатньо багато програм, одна з них - це система автоматизованого проектування P-CAD.

2014-06-23

2.83 MB

6 чел.


Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск


PAGE  50

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і науки,

молоді та спорту України

29 березня 2012 року № 384

Форма № Н-6.01

Державний вищий навчальний заклад "Донецький національний технічний університет"

_____________________________________________________________________________________________

(повна назва кафедри)

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

(РОБОТА)

з ___________________________________________________________

(назва дисципліни)

на тему:_ Проектування друкованих плат пристроїв комп’ютерних систем

Студента (ки) _____ курсу ______ групи

напряму підготовки__________________

спеціальності_______________________

__________________________________

(прізвище та ініціали)

Керівник ___________________________

____________________________________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)   

Національна шкала ________________    

Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS _____

                                                                    Члени комісії          ________________  ___________________________

                                                                                                                                            (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                                                     ________________  ___________________________

                                                                                                                                             (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                                                                               ________________  ___________________________

                                                                                                                                             (підпис)                         (прізвище та ініціали

                                                                      

                                                       

м. Донецьк - 20 __рік


РЕФЕРАТ

До пояснювальної записки:

с.    ,     рис.   ,       табл.    ,     додатків 5

Метою курсової роботи є:

- розробка та дослідження алгоритмів та методів створення друкованих плат для заданих фрагментів принципових схем;

- оволодіння навиками формування опису логічного елементу в САПР PCAD;

- вивчення принципів і оволодіння навиками проектування принципових електричних схем в редакторі PCAD Schematic;

- оволодіння навиками трасування печатних сполучень в САПР PCAD.

Методами курсової роботи є:

- вибір першого елементу: по максимальній кількості зв’язків з розємом (з елементом D0);

- вибір наступного елементу: по максимальній кількості зв’язків зі всіма елементами розміщеними на попередніх кроках;

- спосіб ітераційного розміщення на друкованій платі: метод парних перестановок;

- метод трасування печатних сполучень: метод Аккерсу.

Засобом розробки курсової роботи P-CAD.

Результатом курсової роботи є друкована плата.

КОМУТАЦІЙНА СХЕМА, ГРАФ, МАТРИЦЯ, ЕЛЕМЕНТ, ВУЗЛИ, КОМПОНОВКА, МІНІМІЗАЦІЯ, РОЗМІЩЕННЯ, ТРАСУВАННЯ, РОЗПОДІЛ, ПЛАТА, МІЖВУЗЛОВІ СПОЛУЧЕННЯ, САПР PCAD, ПЕЧАТНА ПЛАТА, ТЕХНОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ


ЗМІСТ

[1] КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

[2] ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

[3]
ВСТУП

[4] 2   КОМПОНОВКА ЕЛЕМЕНТІВ СХЕМИ В ВУЗЛИ

[4.1] 3.2  Ітераційний алгоритм розміщення елементів на платі

[5]
4 ТРАСУВАННЯ СПОЛУЧЕНЬ

[6] 5 РОЗПОДІЛ СПОЛУЧЕНЬ ПО ШАРАХ

[7] 6 РОЗРОБКА БІБЛІОТЕКИ ЕЛЕМЕНТІВ В САПР PCAD

[7.1] 6.1 Створення символу компоненту в PCAD Symbol Editor

[7.2] 6.1 Створення корпусу компонентів в PCAD PCB

[7.3] 6.3 Створення компоненту за допомогою Library Executive

[8] 7. РОЗРОБКА ЕЛЕКТРИЧНОЇ ПРИНЦИПОВОЇ СХЕМИ В САПР PCAD

[8.1] 7.1 Завантаження бібліотек

[8.2]  7.2 Розміщення компонентів на схемі

[8.3]  7.3 Розміщення електричних ланцюгів

[8.4]  7.4 Розміщення шин

[8.5] 7.5 Створення списку з'єднань

[9] 8. РОЗМІЩЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ НА ПЛАТІ В САПР PCAD

[9.1]  8.1 Упаковка схеми на друковану плату

[9.2] 8.2 Розміщення компонентів на платі

[9.3] 8.3 Автоматичне вирівнювання компонентів на друкованій платі

[9.4] 9.1 Встановлення кроку сітки

[9.5] 9.2 Встановлення проміжків між провідниками

[9.6] 9.3 Автотрасовик Quick Route

[10]
ВИСНОВКИ

[11]
ПЕРЕЛIК ПОСАНЬ

[12]
ДОДАТОК А                       

[13]
ДОДАТОК Б

[14] ДОДАТОК В

[15] ДОДАТОК Г

[16]


ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

ГЕК   – граф елементних комплексів

ЗГС   – зважений граф схеми

КЕ   – кількість елементів

В   – кількість зовнішніх виводів

ДРП   – дискретне робоче поле


ВСТУП

У сучасному житті друковані плати зустрічаються усюди. Це основна частина різноманітних побутових та промислових пристроїв. Для розробки плат було розроблено достатньо багато програм, одна з них  - це система автоматизованого проектування P-CAD. У її склад входить багато програм для побудови, синтезу та аналізу друкованих плат.

У процесі розробки курсової роботи буде розроблена друкована плата, за допомогою заданих алгоритмів (розміщення, компоновка елементів та трасування зв’язків).


1   ПОБУДОВА КОМУТАЦІЙНОЇ СХЕМИ.

ПОДАННЯ КОМУТАЦІЙНОЇ СХЕМИ

У ВИГЛЯДІ ГРАФІВ І МАТРИЦЬ

На першому кроці розробки необхідно перейти від заданої принципової схеми до комутаційної. При цьому елементи схеми, які мають однакові логічні функції розміщуються в стандартні корпуси DIP мікросхем: DIP14, DIP16, DIP18 та DIP24. На комутаційній схемі ці елементи об’єднуються та зображуються прямокутниками. Прямокутники позначаються умовними іменами мікросхем, наприклад, D1, D2, … , D8. Входи та виходи схеми виводяться у фіктивний елемент D0. Між прямокутниками-елементами комутаційної схеми встановлюються зв’язки – ланцюги, які далі послідовно нумеруються, наприклад, V1, V2, …, V32. Для легшого сприйняття та перевірки схем ці позначки зображуються також на принциповій схемі. На рис.1.1 зображена задана принципова схема з позначеними ланцюгами, ємностями живлення, контактами роз’єму Х.

На рис. 1.1 видно, що в схемі вісім корпусів мікросхем: D1-D7, а також необхідний ще фіктивний елемент роз’єма D0. До кожної мікросхеми потрапляють лише елементи однакової логіки. При цьому також враховуються задані обмеження на кількість стандартних корпусів мікросхем та їх місткість. Наприклад, сім елементів 3І, присутніх на схемі, неможливо розмістити в одному корпусі, тому що для цього необхідно мати корпус з 30 ніжками (елементів 7; кожен елемент має 3 входи та 1 вихід; ще 2 ніжки – живлення). Такого DIP не існує в заданому базисі, тому в мікросхему-DIP14 D1 потрапляють елементи D1.1, D1.2, D1.3, а інші чотири 3І-елементи – у D4 DIP14.

Рисунок 1.1 – Принципова схема

Повний перелік мікросхем, що використовуються в схемі, з позначенням типів корпусів наведено на рис. 1. 2.

Рисунок 1.2 – Мікросхеми, що використані у пристрої

 

Далі розроблюється комутаційна схема (рис. 1.3). На схемі зображені елементи (D0-D7) та електричні зв’язки між ними – ланцюги (V1-V27).

Рисунок 1.3 – Комутаційна схема

Будується граф елементних комплексів (ГЕК). Елементний комплекс – це безліч елементів комутаційної схеми, об’єднаних одним ланцюгом V.

ГЕК має два різновиди вершин: вершини-елементи D та вершини-ланцюги V. На графі вершини з’єднуються ребрами – електричними сполученнями. Граф елементних комплексів зображено на рис. 4. Кола на рисунку – це елементи (D0-D8), крапки – це елементні комплекси (V1-V32).

Рисунок 1.4 – Граф елементних комплексів

Граф елементних комплексів можна також описати матрицею елементних комплексів Q (табл. 1.1), в якій встановлюються відповідності між елементами схеми та елементними комплексами. Якщо елемент D входить до комплексу V, то на перетині відповідних рядка та стовпця ставиться 1, інакше нуль. У таблиці для зручності нулі не відображені. 

Матриця сполучень R=||rij||mxm (табл. 1.2) будується зі зваженого графу схеми (m – кількість елементів D схеми). Матриця є симетричною відносно головної діагоналі. Вказує також на кількість зв’язків rij між обраними вершинами.


Таблиця 1.1 – Матриця елементних комплексів Q

V1

V2

V3

V4

V5

V6

V7

V8

V9

V10

V11

V12

V13

V14

V15

V16

V17

V18

V19

V20

V21

V22

V23

V24

V25

V26

V27

D0

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

D1

1

1

1

1

D2

1

1

1

1

1

1

1

1

D3

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

D4

1

1

1

D5

1

1

1

1

1

1

1

1

D6

1

1

1

1

1

1

1

1

1

D7

1

1

1

1

1

1

1

1

1

Таблиця 1.2 – Матриця сполучень R

D0

D1

D2

D3

D4

D5

D6

D7

D0

0

1

4

5

2

0

2

3

D1

1

0

2

2

0

0

1

1

D2

4

2

0

0

0

1

3

0

D3

5

2

0

0

0

3

3

3

D4

2

0

0

0

0

0

1

1

D5

0

0

1

3

0

0

4

4

D6

2

1

3

3

1

4

0

2

D7

3

1

0

3

1

4

2

0


2   КОМПОНОВКА ЕЛЕМЕНТІВ СХЕМИ В ВУЗЛИ

2.1  Послідовний алгоритм компоновки

Необхідно розділити комутаційну схему на вузли з заданими обмеженнями: кількість елементів кожного вузла не більше KE=6, кількість зовнішніх зв’язків вузла не більше B=15.

Основою алгоритму є принцип мінімізації зовнішніх зв’язків та одночасна максимізація внутрішніх зв’язків вузлів.

На нульовому кроці (r=0) у фіктивний вузол Т0 додається фіктивний елемент D0 та вважається розподіленим. Нерозподілені елементи D1-D7 входять до множини Ir. На першому кроці (r=1) для кожного елементу x з нерозподілених обчислюється функціонал L1(x)=|x∩{Ir\x}| – кількість зв’язків обраного елементу з іншими, ще не розподіленими, елементами. За мiнiмальним значенням знайдених L1 обирається базовий елемент ir* вузла Tr. Якщо таких елементів декілька, обирається перший по порядку. Елемент вважається розподіленим. Для нерозподілених елементів розраховуються функціонали L2 та L3.

Функціонал L2(x) = |{Tr+x}∩{I\{Tr+x}}| ≤ B=15 – кількість зовнішніх зв’язків вузла (де I – множина всіх елементів). Функціонал L3(x) = |x∩Tr|.

У вузол обирається елемент з максимальним L3, але тільки якщо L2≤B. При кількох максимальних L3, обирається елемент з найменшим L2. Якщо таких також кілька, обирається перший по порядку. Елемент вважається розподіленим.

Далі у вузол циклічно додаються елементи з нерозподілених, доки елементів у вузлі не буде KE=6 чи не буде можливості додати більше вузлів (коли для всіх х L2 > B). На кожному наступному кроці (r=2…) здійснюється розподіл нерозподілених елементів у вузли. Для останнього кроку та для кожного вузла перевіряється кількість зовнішніх зв’язків вузла, яка не може перевищувати  B=15.

Таблиця послідовної компоновки для заданого варіанту та заданих розрахована та зображена (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 – Таблиця послідовної компоновки

r

Ir

L1

ir*

Ir

L2

L3

Tr

Ir

L2

L3

Tr

Ir

L2

L3

Tr

1

D1

3

D3

D1

12

2

D3

D1

16

*

D3

D3

D2

5

D2

16

*

D1

D2

17

*

D1

D1

D3

8

D4

14

0

D4

19

*

D4

1

D5

19

*

D6

18

*

D5

8

D6

18

*

D7

17

*

D6

9

D7

17

*

D7

7

2

D2

3

D6

D2

14

3

D6

D2

14

3

D6

D2

16

*

D6

D4

1

D4

11

1

D5

D4

12

1

D5

D4

14

1

D5

D5

8

D5

11

4

D7

12

6

D7

D7

D6

9

D7

16

*

D4

D7

4

3

D2

D2

D2

D2

D2

2.2. Мінімізація числа міжвузлових сполучень

Для мінімізації числа міжвузлових сполучень використовується ітераційний процес обміну місцями елементів, що належать різноманітним вузлам, при цьому на кожній ітерації обираються такі елементи, які забезпечать максимальну мінімізацію. Перша ітерація наведена в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 – Мінімізація числа міжвузлових сполучень, 1-а ітерація

D1

D3

D4

D5

D6

D7

D2

1-2   

1-3

2-3

D1

0

2

0

0

1

1

2

0

0

-

D3

2

0

0

1

3

0

0

2

-2

-

D4

0

0

0

0

1

1

0

-2

-

-2

D5

0

1

0

0

4

4

1

-8

-

-7

D6

1

3

1

4

0

2

3

-3

-

-4

D7

1

0

1

4

2

0

0

-6

-

-7

D2

2

0

0

1

3

0

0

-

2

4

Приріст числа міжвузлових сполучень при обміні місцями елементів дорівнює: ΔL(x, y) = Ex + Ey - 2rxy, де rxy – елемент матриці R, Ex = Lx - Fx, Ey = Ly - Fy, Lx(Ly) і Fx(Fy) відповідно зовнішні і внутрішні сполучення елементів Dx, Dy:

D(1,4) = 0-2-2*0 = -2;

D(1,5) = 0-8-2*0 = -8;

D(1,6) = 0-3-2*1 = -5;

D(1,7) = 0-6-2*1 = -8;

D(3,4) = 2-2-2*0 = 0;

D(3,5) = 2-8-2*1 = -8;

D(3,6) = 2-3-2*3 = -7;

D(3,7) = 2-6-2*0 = -4;

D(1,2) = 0+2-2*2 = -2;

D(3,2) = -2+2-2*0 = 0;

D(4,2) = -2+4-2*1 = 0;

D(5,2) = -7+4-2*1 = -5;

D(6,2) = -4-4-2*3 = -6;

D(7,2) = -7-4-2*0 = -3;

– усі результати від’ємні, тобто компоновку покращити вже не можна.

Результатами компоновки є схеми внутрішньовузлових сполучень вузла Т1 (рисунок 2.1), вузла Т2 (рисунок 2.2) і вузла Т3 (рисунок 2.3). Схема міжвузлових сполучень показана на рисунку 2.4.

Рисунок 2.1 – Схема внутрішньовузлових сполучень вузла Т1

Рисунок 2.2 – Схема внутрішньовузлових сполучень вузла Т2

Рисунок 2.3 – Схема внутрішньовузлових сполучень вузла Т3

Рисунок 2.4 – Схема міжвузлових сполучень

3   РОЗМІЩЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ НА ПЛАТАХ

ТА ВСІЄЇ СХЕМИ НА ОДНІЙ ПЛАТІ

3.1  Послідовний алгоритм розміщення

Мета етапу - оптимальне розміщення елементів на платі, використовуючи послідовний алгоритм.

Критеріями оптимальності є: сумарна довжина сполучень на платі, число пересічень сполучень, число шарів комутації. Для рішення задачі розміщення застосований послідовний алгоритм .

Суттєвість задачі розміщення полягає в наступному. Необхідно вибрати набір позицій для розміщення елементів. Позиції (посадочні місця) типового елементу заміни розмістити в вузлах координатної сітки, як, наприклад, показано на рис. 3.1. Крок сітки, що вимірюється в умовних одиницях, рівний 1. Нумерація позицій в загальному випадку може бути довільною, однак нумерацію потрібно виробляти так, щоб відстань між ni і ni+1 була мінімальною. Перший стовпчик сітки відводиться для роз’єму.

Вхідними даними для рішення задачі розміщення є матриця сполучень R (рис. 1.6) і матриця відстаней Р=¦¦ рij ¦¦nn, в який елемент рij дорівнює відстані між центрами позицій ni і nj. Матриця Р - симетрична, з нульовою головною діагоналлю (рii=0, i=1, 2,..., n).

Рисунок.  . - Координатна  сітка

Для набору позицій, показаного на рис. 3.1 матриця Р має вигляд:

 

0

1

2

3

4

5

6

7

0

0

1

1

1

1

2

2

2

1

 

0

1

2

3

4

3

2

2

 

 

0

1

2

3

2

1

3

 

 

 

0

1

2

1

2

4

 

 

 

 

0

1

2

3

5

 

 

 

 

 

0

1

2

6

 

 

 

 

 

 

0

1

7

 

 

 

 

 

 

 

0

Рисунок.  . - – Матриця відстаней

Cутність послідовного алгоритму розміщення полягає в наступному:

Згідно з ТЗ:

Вибір першого елементу по мiнiмальнiй кількості зв'язків з iншими з елементами.

Вибір наступного елементу по максимальній кількості зв'язків з   попереднім елементом.

Для даного варіанту алгоритм розміщення виконується наступним чином. Елемент D0 вважається розміщеним. Тому викреслюється нульовий стовпчик матриці R (рис. 1.6), а з нульового рядка вибирається максимальний елемент і в позицію n1 розміщується елемент D4, бо він має найменше число зв'язків(r04 =4) з iншими елементами . Якщо в даному рядку матриці є декілька елементів з однаковою вагою, то вибирається будь-який.

Згідно з критерієм вибору наступних елементів, наступним в позицію n2 має бути розміщений елемент з максимальною кількістю зв’язків з попереднім елементом (D6). Максимальну кількість зв’язків з D6 має D5 (4 зв’язків). Отже D5 буде розміщено в позицію n2. Максимальну кількість зв’язків з D5 має D7 (4 зв’язки). Елемент D7 буде розміщено в позицію n3. Якщо продовжити виконувати алгоритм можна остаточно отримати:

Рисунок 3. 3 – Розміщення елементів на місцях координатної сітки

3.2  Ітераційний алгоритм розміщення елементів на платі

Для покращення результатів роботи алгоритму послідовного розміщення використовується ітераційний алгоритм. За технічним завданням задано загальний метод ітераційного розміщення. Згідно з алгоритмом для мінімізації сумарної довжини з’єднань для кожної пари елементів Di, Dj, що знаходяться в позиціях f та g відповідно, розраховується приріст сумарної довжини з’єднань. Це число показує на скільки менше буде довжина з’єднань, якщо відповідні елементи переставити місцями, та розраховується за наступною формулою:

,

де f, g – позиції елементів i, j (кандидатів на перестановку), R – матриця сполучень (табл. 1.2), D – матриця відстаней (табл. 3.1).

Отже для кожної пари позицій елементів від n1 до n10 слід розрахувати приріст сумарної довжини з’єднань ΔL, обрати максимальне значення серед розрахованих, та якщо воно більше ніж 0 то слід обміняти елементи місцями. Далі алгоритм повторюється спочатку (знов перераховується ΔL для кожної пари позицій і т.д.) доки на певному кроці ΔL для всіх позицій не стануть від’ємними числами. На цьому етапі зменшити сумарну довжину з’єднань вже неможливо і алгоритм закінчується. Вхідними даними для цього алгоритму є матриця сполучень R, матриця відстаней D та масив початкових позицій, який отримано як результат виконання послідовного алгоритму.

Алгоритм є дуже об’ємним для ручного обчислення та покрокові результати його виконання зайняли б багато сторінок тексту. Отже далі  наведено лише деякі шаги цього алгоритму.

Крок iтерацiї № 1

Спробуємо переставити елементи D4 та D6, якi знаходяться в позицiях

n1 та n2 вiдповiдно (i = 4, j = 6, f = 1, g = 2)

deltaL = (R[4, 0] - R[6, 0])*(D[1, 0] - D[2, 0]) + (R[4, 1] - R[6, 1])*(D[1, 1]- D[2, 1]) + (R[4, 2] - R[6, 2])*(D[1, 2] - D[2, 2]) + (R[4, 3] - R[6, 3])*(D[1, 3] - D[2, 3]) + (R[4, 4] - R[6, 4])*(D[1, 4] - D[2, 4]) + (R[4, 5] - R[6, 5])*(D[1, 5] - D[2, 5]) + (R[4, 6] - R[6, 6])*(D[1, 6] - D[2, 6]) = (2 - 2)*(1 - 1) + (0 - 1)*(0 - 1) + (0 - 3)*(1 - 0) + (0 - 3)*(2 - 1) + (0 - 1)*(3 - 2) + (0 - 4)*(4 - 3) + (1 - 0)*(3 - 2) = 0 + 1 + (-3) + (-3) + (-1) + (-4) + 1 = -9

Крок iтерацiї № 2

Спробуємо переставити елементи D4 та D5, якi знаходяться в позицiях

n1 та n3 вiдповiдно (i = 4, j = 5, f = 1, g = 3)

deltaL = (R[4, 0] - R[5, 0])*(D[1, 0] - D[3, 0]) + (R[4, 1] - R[5, 1])*(D[1, 1]- D[3, 1]) + (R[4, 2] - R[5, 2])*(D[1, 2] - D[3, 2]) + (R[4, 3] - R[5, 3])*(D[1, 3] - D[3, 3]) + (R[4, 4] - R[5, 4])*(D[1, 4] - D[3, 4]) + (R[4, 5] - R[5, 5])*(D[1, 5] - D[3, 5]) + (R[4, 6] - R[5, 6])*(D[1, 6] - D[3, 6]) = (2 - 0)*(1 - 1) + (0 - 0)*(0 - 2) + (0 - 1)*(1 - 1) + (0 - 3)*(2 - 0) + (0 - 0)*(3 - 1) + (0 - 0)*(4 - 2) + (1 - 4)*(3 - 1) = 0 + 0 + 0 + (-6) + 0 + 0 + (-6) = -12

Крок iтерацiї № 3

Спробуємо переставити елементи D4 та D7, якi знаходяться в позицiях

n1 та n4 вiдповiдно (i = 4, j = 7, f = 1, g = 4)

deltaL = (R[4, 0] - R[7, 0])*(D[1, 0] - D[4, 0]) + (R[4, 1] - R[7, 1])*(D[1, 1]

- D[4, 1]) + (R[4, 2] - R[7, 2])*(D[1, 2] - D[4, 2]) + (R[4, 3] - R[7, 3])*(D[1, 3] - D[4, 3]) + (R[4, 4] - R[7, 4])*(D[1, 4] - D[4, 4]) + (R[4, 5] - R[7, 5])*(D[1, 5] - D[4, 5]) + (R[4, 6] - R[7, 6])*(D[1, 6] - D[4, 6]) = (2 - 3)*(1 - 1) + (0 - 1)*(0 - 3) + (0 - 0)*(1 - 2) + (0 - 3)*(2 - 1) + (0 - 1)*(3 - 0) + (0 - 4)*(4 - 1) + (1 - 2)*(3 - 2) = 0 + 3 + 0 + (-3) + (-3) + (-12) + (-1) = -16

Крок iтерацiї № 10

На данному кроцi елементи знаходяться в наступних позицiях:

n1    n2    n3    n4    n5    n6    n7   

D4   D6   D5   D7   D3   D1   D2

Максимальне значення deltaL: maxDeltaL = 0

Позицiї елементiв iз максимальною deltaL: fmax = 0, gmax = 0

Спробуємо переставити елементи D7 та D3, якi знаходяться в позицiях

n4 та n5 вiдповiдно (i = 7, j = 3, f = 4, g = 5)

deltaL = (R[7, 0] - R[3, 0])*(D[4, 0] - D[5, 0]) + (R[7, 1] - R[3, 1])*(D[4, 1]

- D[5, 1]) + (R[7, 2] - R[3, 2])*(D[4, 2] - D[5, 2]) + (R[7, 3] - R[3, 3])*(D[4, 3] - D[5, 3]) + (R[7, 4] - R[3, 4])*(D[4, 4] - D[5, 4]) + (R[7, 5] - R[3, 5])*(D[4, 5] - D[5, 5]) + (R[7, 6] - R[3, 6])*(D[4, 6] - D[5, 6]) = (3 - 5)*(1 - 2) + (1 - 2)*(3 - 4) + (0 - 0)*(2 - 3) + (3 - 0)*(1 - 2) + (1 - 0)*(0 - 1) + (4 - 3)*(1 - 0) + (2 - 3)*(2 - 1) = 2 + 1 + 0 + (-3) + (-1) + 1 + (-1) = -1

Крок iтерацiї № 31

На данному кроцi елементи знаходяться в наступних позицiях:

n1    n2    n3    n4    n5    n6   n7   

D4   D1   D6   D7   D3   D5   D2

Максимальне значення deltaL: maxDeltaL = 0

Позицiї елементiв iз максимальною deltaL: fmax = 0, gmax = 0

Спробуємо переставити елементи D4 та D1, якi знаходяться в позицiях

n1 та n2 вiдповiдно (i = 4, j = 1, f = 1, g = 2)

deltaL = (R[4, 0] - R[1, 0])*(D[1, 0] - D[2, 0]) + (R[4, 1] - R[1, 1])*(D[1, 1]

- D[2, 1]) + (R[4, 2] - R[1, 2])*(D[1, 2] - D[2, 2]) + (R[4, 3] - R[1, 3])*(D[1,

3] - D[2, 3]) + (R[4, 4] - R[1, 4])*(D[1, 4] - D[2, 4]) + (R[4, 5] - R[1, 5])*(

D[1, 5] - D[2, 5]) + (R[4, 6] - R[1, 6])*(D[1, 6] - D[2, 6]) = (2 - 1)*(1 - 1) +

(0 - 0)*(0 - 1) + (0 - 2)*(1 - 0) + (0 - 2)*(2 - 1) + (0 - 0)*(3 - 2) + (0 - 0)

*(4 - 3) + (1 - 1)*(3 - 2) = 0 + 0 + (-2) + (-2) + 0 + 0 + 0 = -4

Крок iтерацiї № 45

На данному кроцi елементи знаходяться в наступних позицiях:

n1    n2    n3    n4    n5    n6   n7   

D4   D1   D6   D7   D3   D5   D2

Максимальне значення deltaL: maxDeltaL = 0

Позицiї елементiв iз максимальною deltaL: fmax = 0, gmax = 0

Спробуємо переставити елементи D3 та D5, якi знаходяться в позицiях

n5 та n6 вiдповiдно (i = 3, j = 5, f = 5, g = 6)

deltaL = (R[3, 0] - R[5, 0])*(D[5, 0] - D[6, 0]) + (R[3, 1] - R[5, 1])*(D[5, 1]

- D[6, 1]) + (R[3, 2] - R[5, 2])*(D[5, 2] - D[6, 2]) + (R[3, 3] - R[5, 3])*(D[5, 3] - D[6, 3]) + (R[3, 4] - R[5, 4])*(D[5, 4] - D[6, 4]) + (R[3, 5] - R[5, 5])*(D[5, 5] - D[6, 5]) + (R[3, 6] - R[5, 6])*(D[5, 6] - D[6, 6]) = (5 - 0)*(2 - 2) + (2 - 0)*(4 - 3) + (0 - 1)*(3 - 2) + (0 - 3)*(2 - 1) + (0 - 0)*(1 - 2) + (3 - 0)*(0 - 1) + (3 - 4)*(1 - 0) = 0 + 2 + (-1) + (-3) + 0 + (-3) + (-1) = -6

Крок iтерацiї № 63

На данному кроцi елементи знаходяться в наступних позицiях:

n1   n2    n3    n4    n5    n6    n7   

D4   D1   D6   D7   D3   D5   D2

Максимальне значення deltaL: maxDeltaL = 0

Позицiї елементiв iз максимальною deltaL: fmax = 0, gmax = 0

Спробуємо переставити елементи D5 та D2, якi знаходяться в позицiях

n6 та n7 вiдповiдно (i = 5, j = 2, f = 6, g = 7)

deltaL = (R[5, 0] - R[2, 0])*(D[6, 0] - D[7, 0]) + (R[5, 1] - R[2, 1])*(D[6, 1]

- D[7, 1]) + (R[5, 2] - R[2, 2])*(D[6, 2] - D[7, 2]) + (R[5, 3] - R[2, 3])*(D[6, 3] - D[7, 3]) + (R[5, 4] - R[2, 4])*(D[6, 4] - D[7, 4]) + (R[5, 5] - R[2, 5])*(D[6, 5] - D[7, 5]) + (R[5, 6] - R[2, 6])*(D[6, 6] - D[7, 6]) = (0 - 4)*(2 - 2) + (0 - 2)*(3 - 2) + (1 - 0)*(2 - 1) + (3 - 0)*(1 - 2) + (0 - 0)*(2 - 3) + (0 - 1)*(1 - 2) + (4 - 3)*(0 - 1) = 0 + (-2) + 1 + (-3) + 0 + 1 + (-1) = -4

Отже після виконання ітераційного алгоритму остаточно отримаємо наступне розміщення елементів (рис. 3.4):

Рисунок 3.4 – Результат розміщення елементів за допомогою ітераційного алгоритму розміщення

Для кількісної оцінки результатів розміщення елементів вводиться поняття сумарної довжини сполучень:

де R[i, j] – елемент матриці сполучень,

D[f, g] – відстань між позиціями f, g елементів Di і Dj відповідно

.

L = R[0, 1]*D[0, 2] + R[0, 2]*D[0, 7] + R[0, 3]*D[0, 5] + R[0, 4]*D[0, 1] + R[0, 5]*D[0, 6] + R[0, 6]*D[0, 3] + R[0, 7]*D[0, 4] + R[1, 2]*D[2, 7] + R[1, 3]*D[2, 5] + R[1, 4]*D[2, 1] + R[1, 5]*D[2, 6] + R[1, 6]*D[2, 3] + R[1, 7]*D[2, 4] + R[2, 3]*D[7, 5] + R[2, 4]*D[7, 1] + R[2, 5]*D[7, 6] + R[2, 6]*D[7, 3] + R[2, 7]*D[7, 4] + R[3, 4]*D[5, 1] + R[3, 5]*D[5, 6] + R[3, 6]*D[5, 3] + R[3, 7]*D[5, 4] +R[4, 5]*D[1, 6] + R[4, 6]*D[1, 3] + R[4, 7]*D[1, 4] + R[5, 6]*D[6, 3] + R[5, 7]*D[6, 4] + R[6, 7]*D[3, 4] = 1*1 + 4*2 + 5*2 + 2*1 + 0*2 + 2*1 + 3*1 + 2*1 + 2*3+ 0*1 + 0*2 + 1*1 + 1*2 + 0*2 + 0*2 + 1*1 + 3*2 + 0*3 + 0*4 + 3*1 + 3*2 + 3*1 +0*3 + 1*2 + 1*3 + 4*1 + 4*2 + 2*1 = 1 + 8 + 10 + 2 + 0 + 2 + 3 + 2 + 6 + 0 + 0 + 1 + 2 + 0 + 0 + 1 + 6 + 0 + 0 + 3 + 6 + 3 + 0 + 2 + 3 + 4 + 8 + 2 = 75


4 ТРАСУВАННЯ СПОЛУЧЕНЬ

Для з’єднання виводів мікросхем в відповідності з електричною принциповою схемою необхідно використати заданий алгоритм трасування. В процесі трасування слід виконати наступні основні етапи:

1) отримання списку сполучень (табл. 4.1),

2) визначення порядку прокладки сполучень, трасування окремих сполучень.

Використовуючи один з заданих алгоритмів здійснюється попереднє трасування на одній площині. В процесі трасування необхідно мінімізувати геометричні параметри сполучень: довжину, число пересічень, кількість згинів.

Таблиця 4.1 – Список сполучень вузла Т3

Провідник

Сполучення

Елементний комплекс

Примітка

1

D6: 14, D7: 14, D8: 14, D9: 14,  D10: 14, D11: 14

"Живлення"

2

D6: 7, D7: 7, D8: 7, D9: 7, D10: 7, D11: 7

"Земля"

3

D7: 3, D8: 4, D9: 4, D10:4, D11:4

V13

4

D6: 2, D8: 3

V15

5

D6:4,  D9: 3

V17

6

D6: 6, D10: 3

V19

7

D6: 9, D11: 3

V21

За технічним завданням задані наступні алгоритми трасування:

  •  Метод трасування печатних сполучень – метод стрiчноi хвилi
  •  Метод трасування багатошарових печатних сполучень – метод Хейса.

Суттєвість хвильового алгоритму Лі полягає в наступному:

1. Плата розбивається на прямокутні осередки, в результаті чого утвориться дискретне робоче поле (ДРП).

2. Задається деяка функція F, що є критерієм якості шляху. В якості вагової функції F необхідно брати відстань від осередка А до розглядуваного осередка.

3. Осередку А та В ставимо в відповідність вагу 0, сусіднім з ній осередкам вага 1 і т. д. При цьому виникає числова хвиля, що буде розповсюджуватися від осередка А до осередка В, та вiд осередка В до А і як тільки фронти хвиль досягають одна одну , розповсюдження хвиль закінчується.

4. При русі від осередка В до осередка А по пройденим осередкам так, щоб числа зменшувалися монотонно, одержуємо трасу, що з'єднує осередки А і В.

Трасування буде виконано для вузла з найбільшою кількістю елементів – Т3. Всі елементи вузла буде розташовано горизонтально ключем вліво за результатами алгоритмів розміщення. Розташування мікросхеми DIP14 на ДРП надано на рисунку 4.1.

Рисунок 4.1 – Розташування мікросхеми DIP14 на ДРП

Ланцюги живлення (VCC) та землі (GND), які підключені до виводів 14 та 7 всіх мікросхем відповідно, буде проведено довільно. Отримане на даному кроці ДРП надано на рисунку 4.2.

Рисунок 4.2 – Початкове ДРП для трасування

Ланцюг V13 буде проведено за хвильовим  методом стрiчнoi хвилi. Розповсюдження числової хвилі від вивода 3 елемента D7 до вивода 4 елемента D8, D9, D10, D11 згідно з алгоритмом  надано на рисунку 4.2.

Рисунок 4.2 – Розповсюдження числової хвилі при трасуванні ланцюга V13

 

 

5 РОЗПОДІЛ СПОЛУЧЕНЬ ПО ШАРАХ

В цьому розділі необхідно розподілити сполучення плати вузла по шарах за допомогою такого алгоритму: на кожному кроці обирається сполучення з максимальною кількістю пересічень та видаляється на другий шар, ітерації закінчуються, коли не даному шарі будуть усунуті всі пересічення. Алгоритм повторюється для всіх наступних шарів, доки на всіх шарах не залишиться жодних пересічень.

Спочатку необхідно встановити список усіх сполучень вузла (табл.5.1). Сполучення з’єднують крапки X на схемі – це ніжки мікросхем.

Таблиця 5.1 – Список сполучень вузла

Х

Х

1

2-1

9

3-21

2

1-25

10

4-8

3

25-12

11

5-6

4

12-13

12

6-18

5

16-19

13

6-20

6

19-22

14

6-14

7

22-11

15

9-15

8

11-7

16

10-17

Схема вузла із усіма сполученнями зображена на рис. 5.1. На одній клітинці може бути лише один провідник, інакше це пересічення.

Рисунок 5.1 – Схема вузла із усіма сполученнями

Далі будується матриця пересічень (рис. 5.2), в якій вказуються кількості пересічень між сполученнями. Після матриці вираховуються суми кількостей пересічень по стовпцях, обирається найбільша, та цей стовпчик та рядок викреслюються із матриці. Процес повторюється доки не залишиться пересічень - усі суми будуть дорівнювати нулю. Закреслені сполучення автоматично переносять на другий шар.

                   

Рисунок 5.2 – Матриця сполучень для 1го шару

В результаті видно, що всі сполучення розподіляються на 2 шара: 1й (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 10, 11, 12, 13, 14), 2й (15, 16, 8), 3й (9), які позначені на рис. 5.3 різними кольорами: 1й - чорний, 2й - червоний, 3й - зелений.

Рисунок 5.3 – Схема вузла, поділена на шари

Видно, що сполучення у межах одного шару не мають пересічень, тому результат дії алгоритму є правильним.

6 РОЗРОБКА БІБЛІОТЕКИ ЕЛЕМЕНТІВ В САПР PCAD

 6.1 Створення символу компоненту в PCAD Symbol Editor

Спочатку по команді Options-> Configure вибирають  систему одиниць і по команді Options->Grid встановлюють необхідний крок сітки, в даному випадку метрична система, крок сітки 5 мм. Потім за допомогою команди Place->Line створюється контур символу лініями шириною 0,25 мм. Текстові надписи наносять за допомогою команди Place->Text, виводи елемента – за допомогою команди Place->Pin. У меню цієї команди в графі Length вказати довжину висновків (Short -2,5 мм, Normal - 7,6 мм, Long - 12,7 мм, User - призначається користувачем). Далі по команді  Place->Attributes розміщують атрибут RefDes. Точкою прив'язки по команді Place->Point треба обрати верхній лівий кут елемента. Також необхідно змінити стиль тексту надписів: висота символів повинна дорівнювати 5 мм.

Створені графічні зображення логічних елементів надані на рисунку 6.1. Коли елемент створено, виконується команда його занесення в бібліотеку Library->Symbol Save As. У меню цієї команди слід обрати ім'я однієї з відкритих бібліотек, куди потрібно занести створений символ, і ввести  його ім'я.

Рисунок 6.1 – Графічні зображення логічних елементів створені за допомогою PCAD Symbol Editor

6.1 Створення корпусу компонентів в PCAD PCB

 

Спочатку по команді Options-> Configure слід обрати систему одиниць  і по команді  Options->Grid встановити необхідний крок сітки, рівний відстані між виводами. В даному випадку обрана метрична система з кроком сітки 2,5 мм. Далі в два ряди розміщуються 14 або 18 виводів з кроком 2,5 мм між виводами і відстанню між рядами 7,5 мм. Як стиль стека контактних майданчиків за допомогою команди Options->Pad Style слід обрати стиль за умовчанням DEFAULT або будь-який інший. Далі за допомогою команди Place->Pad слід розмістити перший вивід компоненту. Решту виводів можна розмістити двома способами. По-перше їх можна розмістити вручну, продовжуючи виконання команди Place->Pad. Але зручніше скоректувати перший вивід, обрати його та виконати команду Edit->Copy Matrix. Далі слід встановити число рядів Number of Columns - 2, відстань між рядами Column Spacing - 7,5 мм, число рядків Number of Rows - 7, і відстань між виведеннями Row Spacing - 2,5 мм. Потім крок сітки зменшують до 0,5 мм, і на шарі Top Silk малюється контур компоненту   за допомогою команд Place->Line і Place->Arc лініями шириною 0,2 мм. Як точка прив'язки по команді Place->Point/RefPoint відзначається верхній лівий вивід компоненту.Далі слід розмістити атрибути RefDes і Type. Наприкінці всі об'єкти, що відносяться до корпусу компоненту, слід обрати у вікні та виконати команду занесення корпуса до бібліотеки Library->Patern Save As. У меню цієї команди слід вказати ім'я однієї з відкритих бібліотек, куди  потрібно  занести корпус, і ім'я самого корпусу.

Для заданої за технічним завданням схеми необхідні лише два види корпусів: DIP14 та DIP18 (рис 6.2).

Рисунок 6.2 – Корпуса DIP14 та DIP18

6.3 Створення компоненту за допомогою Library Executive

Після завантаження Library Executive слід виконати команду створення нового компоненту Component->New, і в її діалоговому вікні вказати файл бібліотеки, в який були раніше занесені корпус і символ компоненту. Потім на екран виводиться вікно Component Information. У ньому спочатку слід натиснути кнопку Select Pattern для підключення графіки корпусу компоненту. У вікні Library Browse, що відкрилося, із списку корпусів поміщених у відкриту бібліотеку слід обрати потрібний корпус. У рядку Number of Gates слід вказати число секцій в корпусі. Число  виводів компоненту проставляється в рядку Number of Pads автоматично. У рядку RefDes Prefix вказують префікс позиційного позначення компоненту. В даному випадку слід вказати DD. Після цього стає доступною панель Select Symbol, після натиснення, на яку слід обрати ім'я символа компонента. В графі Component Type слід залишити тип компоненту Normal. В графі Component Style для однорідного компоненту слід обрати Homogeneous. В графі Gate Numbering слід обрати літерний спосіб іменування секцій компоненту. Всі секції однорідних компонентів за умовчанням одержують однаковий код логічної еквівалентності Gate Eq, що дозволить їх автоматично переставляти в процесі розміщення компонентів на друкованій платні. Створення компоненту завершується заповнення таблиці виводів, яка виводиться на екран натисненням кнопки Pins View. По-перше, потрібно встановити відповідність між номерами виводів всіх секцій Sym Pin # і позиційними позначеннями виведень корпусу Pin Des (порядкові номери виведень Pad Numbers звичайно вважають рівними Pin Des). Потрібно також передбачити виводи “живлення” та “земля”. В колонці Pin Name слід ввести імена виводів першої секції. У графах Gate Eq і Pin Eq еквівалентним секціям і вхідним виводам кожної секції присвоюється однаковий код еквівалентності, що дозволить міняти їх місцями в процесі автотрасування. В  графі Elec. Type слід вказати тип виводу, який використовується при пошуку помилок в принципових електричних схемах.

На рисунку 6.3 наведено один з компонентів, створений у Library Execute.

 

Рисунок 6.3 – Компонент, створений у Library Execute

7. РОЗРОБКА ЕЛЕКТРИЧНОЇ ПРИНЦИПОВОЇ СХЕМИ В САПР PCAD

7.1 Завантаження бібліотек 

Перед нанесенням на схему символів компонентів по команді L забезпечується доступ до необхідних бібліотек. Натиснувши клавішу А, додають імена бібліотек в список відкритих бібліотек (Open Libraries). За допомогою клавіші Delete видаляють бібліотеки з цього списку, щоб звільнити місце для інших. За допомогою  клавіш Move Up, Move Down змінюють порядок їх розташування в списку (потрібно враховувати, що при пошуку компонентів бібліотеки є видимими в списку в напрямі зверху - вниз).

 7.2 Розміщення компонентів на схемі

 

У режим розміщення символів компонентів на схемі переходять по команді    Place->Part,. Після цього натискання мишею в будь-якій точці схеми відкриває меню вибору компоненту. У графі Num Parts указується загальне число секцій компоненту (змінювати їх на цьому етапі не можна). Позиційні позначення компонентів на схемі проставляються автоматично.

Після вибору в меню Place->Part потрібного компоненту і введення необхідних параметрів натискають Ok - курсор прийме форму перехрестя з розривом в центрі для точного позиціонування у вузлах сітки. Безпосереднє розміщення символу компоненту на схемі виконується після клацання курсором в будь-якій точці вікна. До тих пір, поки не відпущена ліва кнопка миші, символ переміщається по екрану. Він повертається на 90 градусів в напрямі проти годинникової стрілки і дзеркально відображається натисненням клавіш R і F відповідно. Повторне клацання курсором розміщує на схемі чергову копію символу вибраного компоненту, привласнюючи йому наступні позиційні позначення, які одночасно виводяться в рядку інформації. Для збільшення на 1 номери секції компоненту перед розміщенням символ натискають клавішу P, а для збільшення - клавішу D. Зменшити ці значення можна одночасним натисненням клавіш Shift-P або Shift-D. Натиснення правої кнопки миші або Esc припиняє введення символу.

 7.3 Розміщення електричних ланцюгів

 

Після вибору команди Place->Wire курсор приймає форму перехрестя. Клацанням миші наголошується початкова точка ланцюга. Кожне натиснення лівої кнопки миші фіксує точку зламу. Натиснення клавіші 0 до опускання лівої кнопки миші змінює кут введення лінії з числа розміщених варіантів, натиснення клавіші F змінює її орієнтацію. У зв'язку з тим, що на схемі звичайно переважають горизонтальні або вертикальні ланцюги, в меню Options->Configure досить включити тільки режим введення ортогональних ланцюгів 90/90 Line-Line. Завершується введення ланцюга натисненням правої кнопки миші або Esc.

Ширина ланцюга, що прокладається, встановлюється по команді Options->Current Wire: Thick - широка (шириною 0.381), Thin - вузька (шириною 0.254 мм ) і User - що задається користувачем.

Привласнити ланцюги інше ім'я можна 2 способами. По-перше, індивідуально вибрати кожен ланцюг і клацанням правої кнопки миші відкрити меню редагування пункт Properties. На екрані з'явиться інформація про вибраний ланцюг. На закладці Net можна змінити ім'я ланцюга, замінивши на рядку Net Name призначене системою ім'я іншим. Це ім'я буде видимим, якщо включити на закладці Wire перемикач Display. Тип і розмір шрифту імені указують після натиснення на клавішу Text Styles. На закладці Net можна також задати значення різним атрибутам ланцюга, натиснувши на клавішу Net Attrs. По-друге, можна спростити введення імен груп ланцюга тих, що мають однорідні імена типу D1, D2, і т.д., і їх перейменування. Для цього потрібно вибрати команду Utils>Rename Nets, клацнути курсором в будь-якій точці схеми і в меню, що відкривається, на рядку Net Name ввести префікс імені, наприклад IN, і вибрати параметр Increment Name (режим приросту імені). Після закриття цього меню клацанням курсора по першому ланцюгу їй привласнюється ім'я IN0, по другій IN1 і т.д. Що б почати нумерацію ланцюгів не з 0, потрібне початкове ім'я ввести в явному вигляді, наприклад DATA5. Тоді перший ланцюг одержить ім'я DATA5, друга DATA6 і т.д.

 7.4 Розміщення шин

 

Вибір команди Place->Bus активізує режим введення шин. Клацанням курсора відзначають початок шини і точки її зламу. Побудова шини завершується натисненням правої кнопки миші або Esc. Після цього по команді Place->Wire розміщують ланцюги. При малюванні ланцюга, що входить до складу шини, її початок або кінець повинні розташовуватися в будь-якій точці шини. При цьому при підключенні до шини автоматично зображується злам ланцюга під кутом 45 градусів (стиль цього зображення встановлюють в меню командою Options->Display).

Імена ланцюгів, створюючих шину задаються підключенням до ланцюгів по команді Place->Port спеціальних портів (командами Edit->Nets і Util->Rename Nets в цих цілях користуватися не рекомендується). Після вибору команди Place->Port клацанням миші на будь-якій точці схеми відкривається меню вибору порту. На розташованому вгорі рядку Net Name указують ім'я першого ланцюга, наприклад D1. Якщо включити перемикач Increment Port Name, то при розміщенні портів вони автоматично одержать імена D1, D2, і т.д.

7.5 Створення списку з'єднань

 

Список з'єднань включає список компонентів і ланцюгів з вказівкою номерів виведень компонентів, до яких вони підключені. Він використовується для так званої процедури «упаковки схеми на друковану плату»  - розміщення на полі друкованій плати корпусів компонентів з вказівкою їх електричних зв'язків згідно принциповій схемі. По команді Utils->Generate Netlist відкривають меню настройки параметрів. У пункті меню Netlist Format вибирається формат списку з'єднань: PCAD ASCII, Tango, FutureNet Netlist, FutureNet Pinlist, Master Designer, EDIF 2.0.0, PSpice, Xspice..

На рисунку 7.1 наведена принципова електрична схема, яка була розроблена в САПР PCAD.

Рисунок 7. – Принципова електрична схема в САПР PCAD

8. РОЗМІЩЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ НА ПЛАТІ В САПР PCAD

Перед розміщенням компонентів на плату визначається крок сітки робочого поля. Наприклад, для компонентів з планарними виводами цей крок встановлюється рівним 1,25 мм, а для компонентів з штирьковими виводами – 2,5 мм. Потім необхідно в шарі Board намалювати на робочому полі монітора замкнутий контур друкованої плати. Промальовування проводиться за допомогою команд Place/Line та Place/Arc. Якщо відсутня принципова схема, виконана в P-CAD Schematic, то компоненти на плату встановлюють по команді Place/ Component. Зв'язки між компонентами проводять по команді Place/ Connection. Якщо ж принципова схема є, то проводиться так звана упаковка схеми на друковану плату (повинна бути відкрита потрібна бібліотека).

  8.1 Упаковка схеми на друковану плату 

 

Спочатку необхідно по команді Utils/Load Netlist завантажити файл списку з'єднань (розширення *.net) друкованої плати. У діалоговому вікні використовуються наступні опції:

  •  Netlist Filename – вибір імені файлу списку з'єднань на жорсткому диску.

Якщо вибраний формат ASCII, то стає доступною область Attribute Handling, в якій задається режим обробки атрибутів:

Merge Attributes (Favor Netlist) – об'єднання атрибутів списку ланцюгів з поточними атрибутами ланцюгів проекту; пріоритет за атрибутами списку ланцюгів;

Merge Attributes (Favor Design) – об'єднання атрибутів списку ланцюгів з поточними атрибутами ланцюгів проекту; пріоритет за атрибутами ланцюгів проекту;

Replace Existing Attributes – заміна поточних атрибутів проекту на атрибути списку ланцюгів;

Ignore Netlist Attributes – ігнорування атрибутів списку ланцюгів;

– Прапорець Optimize Nets – включає режим оптимізації довжин з'єднань шляхом перестановки логічно еквівалентних вентилів і контактів. Якщо цей режим вимкнений, то зв'язки проводяться в тому порядку, в якому вони записані в списку з'єднань. Прапорець рекомендується включити після впорядковування розміщення компонентів уручну або по команді Utils/Optimize Nets;

– Прапорець Reconnect Cooper – дозволяє підключати до ланцюгів схеми ділянки металізації, що є на платі. Якщо цей режим вимкнений, то екрани, що є на платі, розглядаються як вільні області;

– Прапорець Check for Cooper Sharing – включає режим перевірки наявності помилок на платні із заздалегідь розміщеними компонентами і частиною заздалегідь проведених з'єднань. В результаті частина електричних з'єднань вважається вже відтрасованою або підлягає дотрасовці.

– Прапорець Create Pseudo Pattern – допускає завантаження списку з'єднань, що містить посилання на компоненти, що не мають приєднаних корпусів.

Якщо списки ланцюгів виконані у форматі P-CAD ASCII, то можливі два варіанти настройки атрибутів ланцюгів. Настройка класів ланцюгів проводиться у області Net Class and Rules Handling:

Replace Existing Net Classes – заміна існуючих класів ланцюгів проекту класами ланцюгів із списку ланцюгів;

– Ignore Netlist Net Classes – ігнорувати існуючі класи ланцюгів.

Після завантаження команди Utils/Load Netlist виводиться повідомлення про необхідність дотримувати наступні обмеження:

– компоненти із співпадаючими на платні і схемі позиційними позначеннями (RefDes) повинні мати однаковий тип корпусу (Турі). Інакше упаковка схеми не проводиться;

– всі компоненти, встановлені на плату перед упаковкою, але що не входять в список з'єднань, будуть збережені;

– на друкарську плату переносяться всі компоненти із списку з'єднань, які заздалегідь не були встановлені на плату;

– заздалегідь прокладені електричні зв'язки, але відсутні в списку з'єднань, будуть видалені (оновлюється вся інформація про електричні ланцюги). Проте всі заздалегідь прокладені провідники, присутні в списку з'єднань, будуть збережені;

– після виконання команди не можна відновити первинний вид друкованої плати із заздалегідь розташованими компонентами, тому її рекомендується зберегти в окремому файлі. Після натиснення на кнопку Yes завантажені компоненти проекту розміщуються над верхньою межею друкованої плати (якщо вже розміщена заготівка друкованих плат). Якщо ж немає заготівки, то всі компоненти розміщуються в лівому нижньому кутку робочого простору проекту. При цьому на екрані відображаються прямі лінії ще не проведених електричних зв'язків. При наведені курсора (не натискаючи ліву кнопку миші) на об'єкт розміщення з'являється інформація про позиційне позначення компоненту, його типа і значення атрибуту компоненту, а для електричного ланцюга – її номер (ім'я) і імена компонентів і їх контактів, які ланцюг сполучає. По команді Library/Setup можна проглянути перелік відкритих бібліотек. Тепер можна розміщувати компоненти схеми в контурі друкарської платі.

 8.2 Розміщення компонентів на платі

Після упаковки схеми на друковану плату можна приступати до розміщення компонентів на площині плати. Спроби розробки алгоритмів для автоматичного розміщення компонентів на плату, на жаль, не привели до певних добрих результатів, що задовольняють розробника. Дуже багато умов, які не піддаються формалізації, виникають при розробці кожного проекту. Тому затвердилася практика розміщувати компоненти на плату уручну. “Павутина” ліній зв'язків, що з'являється між компонентами, дозволяє розробнику орієнтуватися при розміщенні компонентів. При переміщенні компонентів вказана “павутина” переміщається разом з компонентом. Компоненти при установці можна розгортати (клавіша R) або переносити на протилежну сторону плати (клавіша F).

При розміщенні компонентів можна приховати або зробити видимими електричні зв'язки для однієї або декількох ланцюгів, можна перейменувати один ланцюг або групу ланцюгів, можна відредагувати значення атрибутів. Для цих і інших цілей служить діалогове вікно команди Edit/Nets. У вікні Nets відображені імена всіх ланцюгів проекту, а у вікні Nodes вказані імена компонентів і номера їх контактів, пов'язані з виділеним ланцюгом. Можна виділити всі ланцюги списку (кнопка Set All Nets). Або після натиснення на кнопку Set Nets By Attribute виділити всі ланцюги, що мають однакове значення атрибуту (наприклад, однакову ширину провідника Width). Виділення ланцюгів по атрибуту проводиться в діалоговому вікні, що з'явилося. Зняття виділення всіх ланцюгів проводиться кнопкою Clear All Nets. Потрібний ланцюг можна виділити за його ім’ям. Кнопка Set Nets By Node Count дозволяє вибрати ланцюги з мінімальним і максимальним числом контактів, значення яких встановлюються у вікнах Min і Мах. Кнопка Edit Attributes дозволяє перейти до редагування або установки атрибутів виділеного ланцюга. Кнопка View Attributes відкриває редактора Notepad для проглядання встановлених атрибутів ланцюга. Натиснення кнопки Info відображає всю інформацію про виділений ланцюг. Кнопка Show Conns підсвічує на екрані всі фрагменти, відповідні вибраному ланцюгу, а кнопка Show Conns Only on Drag включає видимість всіх зв'язків тільки при переміщенні компоненту. Кнопка Hide Conns приховує відображення виділеного ланцюга і її зв'язків. Кнопки Highlight і Unhighlight висвічують або прибирають підсвічування виділеного ланцюга або ланцюгів. Якщо виділений ланцюг і її вузол у вікні Nodes, то натиснення кнопки Jump to Node дозволяє перейти до вказаного вузла. Кнопка Select дозволяє перейти до редагування вибраного ланцюга. Кнопка Pad Properties дозволяє змінити стиль контактного майданчика.

8.3 Автоматичне вирівнювання компонентів на друкованій платі 

Для автоматичного вирівнювання компонентів після розміщення на друкованій платі спочатку їх треба виділити (при виборі другого і подальшого компонентів утримувати клавішу Ctrl). Потім натиснути праву кнопку миші, вибрати точку прив'язки Selection Point і встановити її в точку друкованої платі, щодо якої проводитиметься вирівнювання. Знов натиснути праву кнопку миші і вибрати строчку Align. У області Alignment діалогового вікна вибрати один з трьох можливих напрямів вирівнювання:

– Horizontal Aboute Selection Point – вирівнювання по горизонталі щодо вказаної на платі точки прив'язки;

– Vertical Aboute Selection Point – вирівнювання по вертикалі щодо точки прив'язки;

– Onto Grid – вирівнювання у вузлові точки сітки.

У області Component Spasing, якщо встановлений прапорець Space Egually, то у вікні Spacing можна точно встановити відстань між компонентами, що вирівнюються, у вибраній системі одиниць. Помітимо, що вказані команди вирівнювання не діють на зафіксовані компоненти.

Розміщення елементів на друкованій платі в САПР PCAD надано на рисунку 8.1.

 

Рисунок 8.1 – Розміщення елементів на друкованій платі в САПР PCAD


9 ТРАСУВАННЯ ПЕЧАТНИХ СПОЛУЧЕНЬ ПЕЧАТНОЇ ПЛАТИ В САПР PCAD

9.1 Встановлення кроку сітки 

В деяких випадках, окрім регулярної сітки, для трасування можна використовувати і нерегулярну сітку з метою 100-відсоткової прокладки всіх з'єднань схеми. Наприклад, якщо крок між виведеннями компоненту заданий величиною 2,5мм і діаметр контактної площадки дорівнює 1,5 мм, то для прокладки двох провідників завтовшки 0,2 мм між сусідніми виводами при допустимій величині зазору 0,2 мм необхідно задати сітку 1,05 мм-0,2 мм-0,2 мм-1,05 мм або 1 мм-0,5 мм-1 мм. Щоб встановити вказану нерегулярну сітку, необхідно виконати команду Opnions/Grids, в діалоговому вікні, що з'явилося, у області Grid Spasing ввести через пробіл вибрані кроки нерегулярної сітки і натиснути кнопку Add. Введена сітка буде зафіксована у вигляді окремого рядка у області вікна Grids.

 9.2 Встановлення проміжків між провідниками 

Для різних об'єктів проекту встановлюються різні правила трасування і їм привласнюються різні пріоритети:

– Class To Class – правила клас-клас (вищий пріоритет);

– Net – правила для ланцюгів;

– Net Class – правила для класів ланцюгів;

– Global – глобальні правила (нижчий пріоритет).

Глобальні установки зазорів встановлюються в меню Options/ Design Rules в закладці Design. Зазори між різними об'єктами в різних шарах ПП встановлюються в закладці Layer.

Класи ланцюгів визначають в закладці Net Class команди Options/ Design Rules. Усередині кожного класу встановлюються допустимі зазори для пари об'єктів (контактний майданчик – провідник, контактний майданчик – контактний майданчик, провідник – провідник і т.п.) і загальні правила установки зазорів. Помітимо, що автотрасовик PRO Route використовує тільки глобальні установки зазорів і правила трасування закладки Net меню Options/ Design Rules. Отже у вікні Net Classes задані імена класів ланцюгів, а у вікні Net Class Rules виведені конкретні значення атрибутів для виділеного класу ланцюгів. Значення виділеного атрибуту може бути змінено після натиснення на кнопку Edit, потім на кнопку Properties і введенні у вікно Value потрібного значення атрибуту. Для того, щоб ввести Net Class – новий клас ланцюгів (група ланцюгів, що використовують одні і ті ж правила трасування), треба натиснути на кнопку Edit Net Classes, потім у вікні Class Name введіть ім'я нового класу ланцюгів і клацніть кнопку справа Add (додати). Нове ім'я класу ланцюгів з'явиться у вікні Classes.

Для завдання атрибуту новому класу ланцюгів треба виділити в списку ім'я нового класу і натиснути кнопку Edit праворуч від вікна Net Class Rules. З'явиться нове вікно Attributes. Після натиснення на кнопку Add в новому вікні Place Attribute, що з'явилося, треба вибрати категорію атрибуту (Attribute Caterory), ім'я атрибуту (Name), проставити значення (Value) атрибуту і натиснути ОК. Для зміни значення атрибуту у вікні Attributes натиснути кнопку Properties.

Додавання нового ланцюга до виділеного класу проводиться після вибору однієї або декількох (утримуйте клавішу Shift або Ctrl) ланцюгів в полі Unassigned Nets і натисненні кнопки Add. Імена виділених ланцюгів відобразяться у вікні Nets in this Class, а в полі Unassigned Nets відображається список ланцюгів, що не належать ні до одного з класів ланцюгів. Класи ланцюгів можна перейменовувати (Rename) і видаляти (Delete). У вікні Class Attributes записані вже сформовані після натиснення кнопки Edit Attrs значення атрибутів. Кнопка Set Nets From Design Selection дозволяє внести в список ланцюгів, що належать даному класу, всі ланцюги, виділені користувачем за допомогою команди Edit Select на малюнку принципової схеми. Зазори для конкретних ланцюгів встановлюються в закладці Net команди Options/Design Rules. Для цього заздалегідь вибирають курсором ім'я ланцюга, натискають кнопку Edit, потім на кнопку Add, в графі Name виділяють ім'я потрібного атрибуту і у області Value вікна Place Attribute, що з'явилося, вводять необхідне значення зазору. Редагування ланцюга проводиться після виділення її імені в стовпці Nets, натисненні на кнопку Edit Nets. Зазори між ланцюгами, що відносяться до різних класів, встановлюють в закладці Class to Class. Формування пари класів проводиться після виконання наступних операцій. Натискається кнопка Edit Class to Class. У вікні, що з'явилося, в двох однойменних рядках Net Class Name вибирають імена двох різних класів ланцюгів, які визначені раніше, і натискають кнопку Add Definition. В результаті імена пари класів з'являються у вікні Net Class To Net Class Definition. Потрібні величини зазорів встановлюють у вікні Place Attribute, що з'явилося, після послідовних натиснень на кнопки Edit і Add.

 9.3 Автотрасовик Quick Route

Автотрасовик запускається з графічного редактора P-CAD РСВ за допомогою меню Route/Autorouters. Автотрасовик не вимагає вказівки межі друкованої плати в шарі Board і не змінює топологію заздалегідь прокладених користувачем провідників. Заздалегідь на платі повинні бути розміщені всі компоненти, визначені всі електричні зв'язки. Деякі зв'язки можуть бути вже проведені. Можна задати області заборони для трасування по команді Place/KeepOut. У області Strategy діалогового вікна знаходяться наступні кнопки:

– Strategy File – файл стратегії трасування, тобто сукупність параметрів для трасування (розширення файлу – .STR). За умовчанням має ім'я вхідного файлу;

– Output PCB File – файл із записом результатів трасування (розширення файлу *.РСВ). За умовчанням має ім'я вхідного файлу, але перед ім'ям файлу додається буква R;

– Output Log File – текстовий звіт про результати трасування (розширення файлу *.LOG). За умовчанням має ім'я вхідного файлу, але перед ім'ям файлу додається буква R.

Кнопка Load завантажує готовий файл стратегії. Кнопка Save зберігає вибраний файл стратегії для поточного проекту. Кнопка Set Base встановлює параметри стратегії і імена перерахованих вище трьох файлів за умовчанням. Кнопка Layers викликає для перевірки або можливих змін діалогове вікно Options Layers. Кнопка Net Attrs викликає діалогове вікно Edit Nets для перегляду і редагування атрибутів ланцюгів або редагування атрибутів. Кнопка Via Style викликає діалогове вікно Options Via Style для перегляду і редагування стеків контактних майданчиків. Перехідні отвори, які завжди розташовуються у вузлах сітки трасування, для різних ланцюгів можна задавати за допомогою атрибуту VIASTYLE. Максимальний діаметр перехідного отвору обмежений двома кроками сітки трасування. Після натиснення на кнопку Passes в діалоговому вікні Pass Selection встановленням відповідних прапорців вибираються типи проходів трасування.

Wide Line Routing – автотрасовик проводить розводку в першу чергу широких ланцюгів, що мають атрибути AUTOROUTEWIDE і WIDTH. Розводка проводиться тільки в горизонтальному і вертикальному напрямах. Похилі траси проводяться уручну, і при подальшому запуску QuickBoute ширина таких трас трасувальником не змінюється. Horizontal – трасування простих трас тільки горизонтальними лініями без перехідних отворів з мінімальними, відхиленнями від горизонтальної лінії. Vertical - трасування простих трас тільки вертикальними лініями без перехідних отворів з мінімальними відхиленнями від вертикальної лінії. "L" Routes (1 via) – формування фрагментів ланцюга, що мають два провідники (вертикальний і горизонтальний), що розташованих в двох різних шарах і сполучаються перехідним отвором. Така конфігурація має вид букви L з різною її орієнтацією. Провідники розміщуються на відстані не більше 100 mil (2,5 мм) від сторін прямокутника, вершини якого розташовані в центрі двох контактних майданчиків, що сполучаються трасою. Якщо протилежні шари плати мають орієнтацію траси відмінну від ортогональної, то даний прохід не використовується. "Z" Routes (2 vias) - формування фрагментів ланцюга, що мають три провідники (вертикальні і горизонтальні), що розташованих в двох різних шарах і сполучаються двома перехідними отворами. Така конфігурація має вид букви Z з різною її орієнтацією. Провідники розміщуються на відстані не більше 100 mil (2,5 мм) від сторін прямокутника, вершини якого розташовані в центрі двох контактних майданчиків, що сполучаються трасою. Якщо протилежні шари плати мають орієнтацію траси відмінну від ортогональної, то даний прохід не використовується.  "С" Routes (2 vias) – формування фрагментів ланцюга, що мають три провідники (вертикальні і горизонтальні), що розташовані в двох різних шарах і сполучаються двома перехідними отворами. Така конфігурація має вид букви І з різною її орієнтацією. Провідники розміщуються на відстані більш ніж 100 mil (2,5 мм) від сторін прямокутника, вершини якого розташовані в центрі двох контактних майданчиків, що сполучаються трасою. Any Node (2 vias) – спроба трасування зв’язку між двома контактними майданчиками з введенням не більше ніж двох перехідних отворів з метою виконання якнайповнішого трасування схеми. При цьому оптимізація (мінімізація) довжини траси, на відміну від попередніх проходів, не проводиться.  Maze Routes – “лабіринтове” трасування що оптимізує, не має обмежень на орієнтацію провідників на шарі і на число перехідних отворів. Максимальне число перехідних отворів для одного ланцюга встановлюється атрибутом MAXVIAS (за умовчанням число перехідних отворів для однієї траси рівне 10). Any Node (maze) – “лабіринтове” трасування без оптимізації довжини траси, з метою спроби проведення траси “за будь-яку ціну”.

Route Cleanup – використовується для поліпшення “зовнішнього вигляду” друкованої плати шляхом випрямлення вже проведених трас. Прохід використовується після завершення розводки всіх електричних ланцюгів. Via Minimisazion – зменшує число перехідних отворів на розведеній плати. У рядку Routing Grid вікна Route Autorouters визначається сітка трасування з чотирьох можливих значень кроків трасування: 25 mil, 20 mil, 16,7 -16,6 - 16,7 mil (для нерегулярної сітки) і 12,5 mil. Інші значення кроків трасування, включаючи і метричну систему одиниць, заборонені. У рядку Line Width вибирається ширина всіх провідників. Мінімальне значення ширини - 0,1 mil (0,01 мм - в метричній системі). Максимальне значення ширини провідників обмежене вибраним кроком сітки трасування. Якщо необхідно задати ширину окремого провідника, то вона визначається при виконанні команди Edit/Nets завданням атрибуту WIDTH. Область перемикача Error Messages дозволяє вивести повідомлення про помилки на екран монітора (Output to Screen), у файл діагностики (Output to Log File) або як у файл, так і на екран (Output to Both). Команда Route/Info виводить поточну інформацію про хід трасування. Команда Route/Cancel припиняє процес трасування, а користувач повинен зробити вибір – тимчасово припинити трасування і запам'ятати проміжні результати (Stop Routing and Save), або припинити трасування без збереження результатів (Cancel Routing and do not save).

Після натиснення на кнопку Start процес розводки ланцюгів візуалізується на екрані, а в рядку станів виводяться повідомлення про хід трасування. Після закінчення трасування у файлі-протоколі .LOG формується інформація про результати виконання окремих кроків трасування і підсумкові дані.

Обмеження для QuickRoute: 

– Використовуються тільки прості контактні майданчики і перехідні отвори, що мають одну і ту ж форму на всіх шарах;

– Для ланцюгів, що не мають атрибуту AUTOROUTEWIDE, допускається тільки один стиль перехідних отворів;

– Широкі ланцюги, що розводяться на проході Wide Line Routing, повинні мати атрибути VIASTYLE, WIDTH і AUTOROUTEWIDE. Значення ширини провідника і стилі перехідних отворів встановлюються різними для кожного широкого ланцюга;

– Діаметр перехідного отвору не повинен перевищувати подвійного розміру поточної сітки трасування;

– Метрична сітка трасування не дозволяється, а дозволені сітки трасування можуть мати кроки 10 mil, 12,5 mil, 16,7-16,6-16,7 mil, 20 mil і 25 mil;

– Ширина провідника не повинна перевищувати половину кроку поточної сітки;

– Атрибут RIPUP трасувальником не підтримується;

– Атрибут MAXVIAS використовується тільки при розводці типу “лабіринт”;

– Для перехідних отворів спеціальну сітку створити не можна;

– Виведення компонентів дозволено повертати тільки на 90;

– Допускається не більше чотирьох шарів металізації.

Результати трасування печатної плати в САПР PCAD надані на рисунку 9.1.

Рисунок 9.1 – Результати трасування печатної плати в САПР PCAD


ВИСНОВКИ

У процесі розробки курсової роботи була розроблена друкована плата, за допомогою заданих алгоритмів (розміщення, компоновка елементів та трасування зв’язків). Також вона була зроблена у САПР PCAD та повністю перевірена. Технологічний контроль не виявив помилок.

За час розробки курсового проекту були закріплені навички проектування друкованих плат, іх розміщення, трасування та розподіл по шарах.


ПЕРЕЛ
IК ПОСАНЬ

1. Методичні вказівки до виконання курсової роботи з курсу «Автоматизація проектування комп’ютерних систем» / Співст.: В.М.Струнілін. – Донецьк: ДонНТУ, 2009.

2. Селютин В. А. Машинное конструирование электронных устройств. М., 1977 г.

3. Уваров А.С. Программа P-CAD. Электронное моделирование. – М.: Издательство «Диалог-МИФИ», 2008.

4. Методичні вказівки з оформлення курсових і дипломних проектів  / Співст.: В.М.Струнілін. – Донецьк: ДонНТУ, 1998.


ДОДАТОК А                       


ДОДАТОК Б

                      

ДОДАТОК В

                      

ДОДАТОК Г

                      


                      




 

Другие похожие работы, которые могут вас заинтересовать.
8374. Еталонна модель взаємодії відкритих систем (OSI) та принципи адресування в комп’ютерних меражах 556.18 KB
  Транспортний Trnsport Lyer Відповідає за розбиття даних на пакети та забезпечує надійну доставку інформації з необхідною якістю між вузлами мережі мультиплексування контроль помилок. Усередині мережі доставка даних забезпечується відповідним канальним рівнем...
8361. Фізичний рівень еталонної моделі взаємодії відкритих систем (OSI) та принципи розповсюдження інформації в комп’ютерних мережах 386.52 KB
  Користувачі мережі які розподілені в певному просторі зазвичай мають потребу передавати інформацію одночасно. Компютери та компютерні мережі обробляють інформацію пакетами і використовують принцип розділення за часом мультиплексування тобто розділяють у часі спільні ресурси середовище передавання інформації. Область мережі в якій сигнали можуть конфліктувати зветься зоною конфлікту доменом колізій. Після конфліктів доводиться повторно передавати втрачену інформацію і тому продуктивність такої мережі зменшується.
8373. Мережевий та транспортний рівні еталонної моделі взаємодії відкритих систем (OSI) та принципи розповсюдження інформації в комп’ютерних мережах 300.42 KB
  Подальшого збільшення розмірів і певного поліпшення параметрів мережі можна досягти шляхом обєднання обмежених за розмірами комутованих мереж через пристрої що працюють на третьому мережевому рівні моделі OSI. Оскільки більшість хостів мережі одночасно виконують декілька процесів і кожен із цих процесів оперує власним набором даних то транспортні протоколи для кожного процесу створюють окремі черги прийому та Передачі даних. Поєднання IPадреси мережевого інтерфейсу хоста та порту прикладної програми називаються сокетом і ідентифікує цю...
17736. Шляхи використання комп’ютерних технологій у процесі вивчення математики у школі І ступеня 8.18 MB
  На сьогоднішній день інформатика розглядається як важливий компонент загальної освіти який відіграє велику роль у розв’язанні пріоритетних завдань навчання та виховання а саме – у формуванні всебічно розвиненої особистості. Широке застосування комп’ютерних технологій в освіті поступово стає однією з найважливіших деталей навчально-виховного процесу. Тому впровадження комп’ютерних технологій можна охарактеризувати як логічний та необхідний крок у розвитку сучасного світу.
4781. Проект підстанції «Арена» 110/10 кВ з використанням сучасних методів розрахунку, комп’ютерних програм 854.82 KB
  Виконаний проект підстанції «Арена» 110/10 кВ з використанням сучасних методів розрахунку, комп’ютерних програм, з дотриманням норм та наказів Міненерго України та керівних вказівок з проектування енергооб’єктів, а також проект розвитку електричної мережі 110 кВ, здійснено розрахунки усталених режимів.
10189. Організаційно-методичні основи проектування інформаційних систем 17.33 KB
  Технічний проект може складатися з одного документа або з окремих документів: “Опис постановки задачіâ€ “Опис алгоритму розв’язання задач†“Опис інформаційного забезпечення†“Опис організаційного забезпечення†“Опис технічного забезпечення†“Опис...
4659. Вступ. Об’єкти проектування. Методи проектування 55.75 KB
  Поняття про модель та моделювання Виготовленню будьякого нового виробу передує створення його моделі. Модель майбутнього виробу повинна найповніше відповідати певним вимогам: технологічним естетичним функціональним економічним і екологічним. Вони визначатимуть якість виробу та його попит на ринку.
5445. Розрахунок підсилювального каскаду, тригеру та імпульсних пристроїв: одновібратора, мультивібратора та генератора лінійно-змінної напруги 361.5 KB
  Фільтри є одним з найпоширеніших вузлів радіоелектронної апаратури. Вони забезпечують формування спектрів сигналів, виділення ї з каналу на фоні завад, розмежування різних сигналів в частотній області, тощо. Всі фільтри бувають пасивними та активними.
3737. Комп’ютерні віруси 13.85 KB
  Компютерний вірус це невелика програма що написана програмістом високої кваліфікації здатна до саморозмноження й виконання різних деструктивних дій. Компютерних вірусів. Існує багато різних версій стосовно дати народження першого компютерного вірусу.
8294. Організація пам’яті комп’ютера 478.02 KB
  Зовнішні запамятовувальні пристрої можна класифікувати за такими ознаками: способом зберігання і доступу до даних магнітоелектричні чи магнітні магнітооптичні оптичні електричні; видом носія даних дискета жорсткий диск магнітна стрічка магнітооптичний диск компактдиск DVDдиск і Flshпам'ять; режимом доступу до пам'яті пам'ять з довільним доступом RM дискета усі види дисків і Flshпам'ять пам'ять з послідовним доступом SM магнітна стрічка; типом носіїв даних знімними носіями дискета компактдиск DVDдиск...
© "REFLEADER" http://refleader.ru/
Все права на сайт и размещенные работы
защищены законом об авторском праве.