Організація діяльності приватного підприємства “Михалич і Ко”

Зміст і методи виконання загальних функцій управління. Управління постачанням та збутом продукції. Управління Підприємством здійснюється засновником або призначеним ним директором. Одним з них є поділ організації на підрозділи відповідно цілям і стратегіям а інший більш фундаментальний взаємовідносини повноважень що повязують вище управління з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу і координації задач.

2014-06-11

54.31 KB

9 чел.


Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск


PAGE   \* MERGEFORMAT 23

Курсова робота

На тему: «Організація діяльності приватного підприємства “Михалич і Ко”»

ЗМІСТ

  1.  Загальна характеристика та історія розвитку  ПП «Михалич і Ко»……………………………………………………………………………………3
  2.  Ознайомлення з процесом виробництва, створення та освоєння нової продукції на ПП “Михалич і Ко”………………………………………………….7
  3.  Вивчення організаційної структури ПП «Михалич і Ко»………………….10
  4.  Зміст і методи виконання загальних функцій управління. Планування на ПП "Михалич і Ко", загальні методи планування…………………………………13
  5.  Аналіз використання методів керівництва на ПП “Михалич і Ко”…………………………………………………………………………………..8
  6.  Організація управлінської праці на ПП “Михалич і Ко”…………………...21
  7.  Стан інфорамаційного забезпечення на  ПП «Михалич і Ко»………………………………………………………………………………....24
  8.  Прийняття та оцінка управлінських рішень на підприємстві……………………………………………………………………... 28
  9.  Управління постачанням та збутом продукції…………………….………..37

10. Організація економічного аналізу на ПП “Михалич і Ко”……………………………………………………………………………….....41

Список використаних джерел……………………………………………………..42

                                                                                        

   


  1.  ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ

                   ПП "Михалич і Ко"

Приватне підприємство „Михалич і Ко” було створено у серпні 2000р. в результаті  ліквідації  Вороновицького плодоконсервного заводу.   Свою діяльність  підприємство розпочало  в  1955-60р.р., коли  було створено заготівельно-засолочний пункт де приймались сухофрукти і проводилось соління, квашення овочів в цементних ямах і дерев'яних бочках. Працювало - 10 робітників.

В 1965р. був відкритий консервний цех, де проводилось консервування плодів, овочів в скляній тарі. В 1967 р. пункт був перейменований на плодоконсервний завод, який був підпорядкований Вінницькій райспоживспілці. Консервний цех в рік виробляв 600 туб консервів. З кожним роком завод оснащувався новим обладнанням були встановлені вакуумвипарні апарати, автоклави АВ2 і вже в 1970 році вироблялось до 1500 туб консервів в рік.

В 1972 році був відкритий цех по виготовленню безалкогольних напоїв, в 1980р. м'ясний цех де виготовлялись м'ясні консерви, і в тому ж році завод був переданий на баланс Вінницької облспоживспілки. На той час вже працювало 100 робітників.

З переходом на нові форми господарювання, з демократичним розвитком суспільства вже в 1995-1996р.р. завод працював нестабільно, почався занепад, вироблялись тільки безалкогольні напої, а в 1999- 2000р.р. було зовсім призупинено виробництво (ліквідація заводу).

У серпні 2000р. завод був приватизований і перейменований на ПП „Михалич і Ко” .

Підприємство  знаходиться за адресою: вул. Київська 13, смт. Вороновиця Вінницький р-н, Вінницька обл.

 Підприємство є юридичною особою: має відокремлене майно, право від свого імені укладати угоди, набувати майнових та немайнових прав, нести обов'язки, виступати в суді, арбітражному чи третейському суді як позивач, відповідач, третя особа.

 Підприємство володіє, користується на власний розсуд належними йому основними фондами, цінними паперами та іншим майном, має самостійний баланс, власні і основні оборотні засоби, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, круглу печатку із своїм найменуванням, відповідні штампи, фірмові бланки із своєю назвою та інші реквізити.

 Підприємство може займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству України.

Метою діяльності підприємства є збільшення виробництва товарів, виконання робіт, розширення сфери послуг та одержання прибутку на вкладені кошти, задоволення соціально-економічних потреб засновника та членів трудового колективу.

Предметом діяльності ПП „Михалич  і Ко” є:

- виробництво та переробка м’яса та іншої сільськогосподарської продукції;

- переробка та розфасовка продовольчих товарів;

- торговельно-закупівельна діяльність;

- виробництво промислових товарів та товарів народного споживання тощо.(див. додаток А)

Господарська діяльність підприємства здійснюється на основі укладених договорів.

Управління Підприємством здійснюється засновником або призначеним ним директором.

До компетенції засновника Підприємства належить:

-  визначення основних напрямів діяльності підприємства, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

- внесення змін та доповнень до статуту підприємства;

- призначення та звільнення директора, головного бухгалтера:

- затвердження річних результатів діяльності підприємства;

-  визначення порядку використання прибутку  та покриття збитків;

- прийняття рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

- винесення рішення про притягнення до матеріальної відповідальності директора та головного бухгалтера Підприємства;  

-  затвердження правил процедури прийняття рішень та інших внутрішніх документів підприємства. визначення організаційної структури підприємства;

-  визначення умов оплати праці посадових осіб підприємства;

- затвердження договорів, укладених директором підприємства на суму, що перевищує 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- прийняття рішення про припинення діяльності підприємства, призначення ліквідаційної комісії. затвердження ліквідаційного балансу.

Засновник підприємства може прийняти рішення про передачу частини своїх повноважень до компетенції директора підприємства.

 До компетенції директора підприємства відносяться:

- оперативне керівництво діяльністю підприємства;

- розпорядження майном та коштами підприємства у порядку, визначеному засновником підприємства:

- реалізація щорічних планів діяльності підприємства, котрі затверджуються засновником:

- складання проектів планів; звітів про виконання планів, представлення засновнику річного балансу та звіту про фінансово-господарську діяльність за підсумками року;

- розробка локальних нормативних актів підприємства та представлення їх на затвердження засновнику є  укладення угод від імені підприємства;

- затвердження посадових інструкцій, прийом і звільнення працівників підприємства:

-  видання наказів, обов'язкових для всіх працівників підприємства;

- встановлення цін і тарифів на продукцію підприємства:

- вирішення усіх інших питань діяльності підприємства, що не віднесені до компетенції засновника.

Директор діє від імені підприємства, представляє його в усіх установах, підприємствах та організаціях України та за кордоном, видає довіреності від імені підприємства на вчинення дій, які він відповідно до своєї компетенції має право вчиняти.

Діяльність підприємства припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації. Рішення про припинення діяльності підприємства приймається виключно засновником або іншим органом у випадках, передбачених, чинним законодавством.

 У випадку реорганізації вся сукупність прав і обов'язків підприємства переходить до його правонаступників.

Майно та грошові кошти підприємства, включаючи виручку від розпродажу майна підприємства при ліквідації після розрахунків з кредиторами є власністю засновника підприємства і використовується ним на власний розсуд.

Характеристика підприємства буде не повною, якщо не зробити аналіз основних економічних показників діяльності, що наведені в табл.2.1.

Таблиця 2.1- Основні економічні показники діяльності  ПП „ Михалич і Ко”  за 2005-2007рр.

Показник

Значення показника

Відхилення 2007р. від

2005р

2006р

2007р

2005р.

2006р.

Абс.

(+;-)

Відн

%

Абс.

(+;-)

Відн

%

1

2

3

4

5

6

7

8

1.Власний капітал, тис. грн.

990,0

2995,0

5000,0

4010,0

405,1

2005,0

66,9

2.Чистий дохід (виручка)

від реалізації продукції,   

тис. грн.

6075,5

8003,1

13477,6

7402,1

121,8

5474,5

68,4

3. Вартість основних виробничих фондів (залишкова),тис. грн.

688,0

1104,65

1791,95

1103,95

160,5

687,3

62,2

4. Вартість оборотних коштів, тис. грн.

1331,5

1838,45

2882,95

1551,45

116,5

1044,5

56,8

5. Чисельність персоналу, осіб

116

131

140

24

20,7

9

6,9

6. Фонд оплати праці,

тис. грн.

246,3

339,4

687,2

440,9

179,0

347,8

102,5

7.Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.

5699,3

7205,2

12653,9

6954,6

122,0

5448,7

75,6

8. Чистий прибуток (збиток), тис.грн.

88,0

126,1

188,5

100

114,2

62,4

49,5

9. Рентабельність,%

1,5

1,8

1,5

-

-

-0,3

-16,7

10. Довгострокові зобов’язання

-

-

-

-

-

-

-

11. Короткострокові зобов’язання

1034,5

1552,45

2260,75

1226,7

118,6

708,3

45,6

12.Продуктивність праці

52,4

61,1

96,3

43,9

83,8

35,2

57,6

Проаналізувавши дані таблиці 2.1. можна зробити висновок, що підприємство має позитивну тенденцію розвитку.  

Так, вартість власного капіталу   за 2004-2006рр. збільшилась на 4010,0тис. грн чи 405,1% і у 2006р. становила 5000,0 тис. грн., що є позитивним, і свідчить про розширення виробничих можливостей підприємства.

Підтвердженням цьому є виручка від реалізації  продукції, яка  у 2006р. порівняно із 2004р. і 2005р. збільшилася на 121,8%   та 68,4%  і становила 13477,6 тис. грн., що є позитивним і пов’язано із зростанням обсягів виробництва продукції.

 Вартість основних виробничих фондів зросла, і в 2006р. становила 1791,95 тис. грн. в той час, як у 2004р.- 688,0 тис. грн., а в 2005р.- 1104,65 тис. грн. Зростання вартості основних виробничих фондів  становило 1103,95 тис. грн.  чи 160,5% за аналізований період, що свідчить про оновлення засобів праці, нарощування виробничого потенціалу підприємства.

 Оборотні кошти також мають тенденцію до зростання.

  Так, протягом аналізованого періоду їх вартість зросла  на 1551,45 тис. грн., або 116,5% і  у 2006 р. становила  2882,95тис. грн., тоді як у 2004р. -  1331,5 тис. грн., а у 2005р. -  1838,45 тис. грн. Таке зростання  є позитивним, так як пов’язано із ростом виробництва, зросла вартість виробничих запасів,  вартість грошових коштів у національній та іноземній валюті, а також підприємство розширило комерційний кредит наслідком якого є зростання дебіторської заборгованості. Як позитивне, виокремимо зростання вартості грошових коштів з 1,15 тис.грн. у 2004р. до 264,1тис. грн. у 2006р.

 Чисельність  персоналу зросла на 24 особи і у 2006р. становила 140 осіб, в той  час, як у 2004р. – 116 осіб, а у 2005р. - 131 особу. Як наслідок, із зростанням  чисельності працівників збільшився фонду оплати праці. Так, якщо в 2004р. він становив 246,3 тис. грн., то в 2005р.- 339,4 тис. грн., а в 2006р.- 687,2 тис. грн. Збільшення склало 440,9 тис. грн. чи 179%, що є позитивним для працівників і відображається  на результатах праці. Зокрема, продуктивність праці  у 2006р. становила 96,3тис. грн, , що на 43,9тис. грн. чи 83,8% більше  від 2004р. та на 35,2 тис. грн. чи 57,6% від 2005р., що є позитивним.

Собівартість реалізованої продукції зросла на 122,0% у 2006р. до 2004р. і на 75,6%  до 2005р., що пов’язано із збільшенням випуску продукції. 

Відмітимо, що короткострокові зобов’язання підприємства зросли  з 1034,05 тис. грн у 2004рю до 2260,75 тис. грн. у 2006р., тобто на 118,6%, що пов’язано із зростанням кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги та за розрахунками і є негативним.

Довгострокових зобов’язань підприємство не має.

Так  загалом склалася картина за основними показниками виробничої діяльності підприємства, а головне - підприємство у 2006р. отримало 188,5 тис. грн. прибутку, що на 100,5 тис. грн. чи 114,2% більше від 2004р. та на 62,4 тис. грн. чи 49,5% більше  від 2005р і є  позитивним.

Відносний показник прибутковості засвідчив, що  рентабельність  є невисокою . Так у 2004р. вона становила - 1,5%, у 2005р. – 1,8%, а у 2006р. -  1,5% .


  1.  ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ПРОЦЕСОМ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ

Консервне виробництво – одно із складних виробництв харчової промисловості. Воно відзначається великою різноманітністю використовуваної сировини, безліччю технологічних процесів і їх параметрів.

Продукцією консервного виробництва є консерви – харчові продукти, що володіють тривалим строком зберігання при збереженні поживних і смакових якостей. Консервування харчових продуктів забезпечує можливість створення запасів для споживання їх в районах з різними кліматичними умовами і протягом року.

Консервування як метод збереження продуктів від псування відоме давно (засіл, квашення, сушіння). Консерви в сучасному понятті (закриті герметично і стерилізовані ) з’явилися в ХІХ ст. і тепер є дуже поширеними. Для консервування використовуються різні види сировини – рослинної і тваринної. Із рослинної сировини для консервування використовують овочі, ягоди, фрукти. Із тваринної – молоко, м’ясо. Це основна сировина. До неї ставляться певні вимоги щодо будови і хімічного складу.

При виробництві консервів крім основної сировини використовуються різноманітні допоміжні матеріали – цукор, сіль, жири, крупи, боби (горох, фасолю, сою) , пшеничне борошно, макаронні вироби, кислоти (оцтову, лимонну, аскорбінову) , прянності, воду. Всі основні і допоміжні матеріали за якістю повинні відповідати вимогам діючих стандартів.

В консервному виробництві для фасування консервної продукції використовують герметичну тару, виготовлену зі скла і жесті. Тара закупорюється жестяними кришками. В останні роки в консервній промисловості використовують алюмінієву тару, скляні банки з алюмінієвими кришками, тару з полімерних матеріалів. Найбільш поширеною є жестяна тара. Виготовляють банки із білої жесті (бляхи) – це тонколистова сталь, покрита з двох сторін шаром олова. Біла жесть є добрим матеріалом для консервів, проте її поверхні кородують, оскільки олово недостатньо захищає сталь від корозії. Через те використовують спеціальну лаковану (покриту тонким шаром харчових лаків або емалей) сталь.

Скляна тара також дуже розповсюджена в консервній промисловості. Вона не кородує, стійка до хімічних дій, легко піддається санітарній обробці, багаторазово використовується, придатна для любих консервів, але б’ється і це її основний недолік.

При виготовленні консервних виробів використовують негерметичну тару – ящики деревянні і фанерні, картонні ящики і коробки, бочки.

Проблема консервування, тобто збереження ягід, фруктів, овочів і продуктів їх переробки, зводиться до регулювання біологічних процесів, що протікають в сировині, і життєдіяльності мікробів. Змінюючи умови середовища тими чи іншими фізичними чи хімічними факторами, можна знищити або приглушити життя збудників псування і зберігання сировини. Використовують фізичні (теплова обробка, іонізуюче опромінення, охолодження , заморожування, сушіння), хімічні (використання сповільнювачів дії, розвитку мікроорганізмів, для їх повного знищення – бензойна кислота, натрієва сіль, спиртові соки, оцтова кислота, цукор, сіль, антибіотики тощо), мікробіологічні (молочно-кислі бактерії, етиловий спирт) і комбіновані методи консервування. Найчастіше ті чи інші методи консервування грунтуються на змішаних принципах.

Технологічна система консервування. На першій стадії процесу консервування потрібно підготувати тару, сировину, розчин, соуси, маринади, сиропи тощо.

Перед укладанням в банки овочі і фрукти звільняють від забруднень, домішок, сортують за величиною і кольором, миють, подрібнюють, піддають попередній тепловій обробці. Консерви виготовлені із розсортованої сировини мають більшу якість і кращий вигляд. Попередньою тепловою обробкою сировини прийнято називати короткочасну (5 .15 хв) дію на сировину гарячою водою (80 .1000С), парою або гарячим рослинним маслом. Обробку водою або парою називають бланшуванням, рослинним маслом – обжарюванням. Іноді для видалення вологи із продукту його випарюють (наприклад при виготовленні томатної пасти, повидел, джемів).при такій обробці підвищується харчова цінність продуктів, створюються умови для тривалого зберігання, спрощується перевезення.

Обжарювання застосовується при виготовленні деяких видів овочевих закусочних і м’ясних консервів. Це теплова обробка в маслах до зменшення сировини більше 30%. Якщо маса зменшується менше 30%, то це пасерування.

Бланшування овочів і фруктів проводять для зменшення активності ферментів, збільшення клітинної проникності, видалення повітря, підвищення калорійності, покращення смакових якостей.

Фасують підготовлену сировину в попередньо помиту і висушену тару. При фасуванні потрібно витримати відповідну масу продуктів залежно від їх видів і місткості тари. Допустимі коливання маси невеликі (1 .2%). Крім того, при використанні багатокомпонентних сумішей потрібно витримати відповідне співвідношення складових частин. В деяких випадках вимагається фігурне укладення компонентів (у виробництві компотів, маринадів).

Більшість консервів заливають томатним соусом, олією, розчином солі або цукровим сиропом, маринадом. При виготовленні деяких консервів для більш рівномірного просочення маринадом, соусом, розчином їх заливають в кілька стадій.

Для фасування в тару вихідних продуктів на консервних заводах застосовують спеціальні машини-наповнювачі.

Основним процесом консервного виробництва є стерилізація. Це знищення всіх без виключення мікроорганізмів і їх спор. Це тепловий процес. Абсолютно стерильні консерви можуть можуть бути одержані при високих температурах стерилізації (160 .1800С). Проте оброблюваний продукт при цьому має такі глибокі зміни, що стає непридатним до використання. Так як більшість організмів гинуть при 65 .800С, консерви стерилізують при температурі до 1200С. Одержані при такій стерилізації вони є досить стійкими при зберіганні, мають добрий смак і високу харчову цінність.

Іноді в консервах після стерилізації в невеликих кількостях залишаються спори деяких нешкідливих бактерій, що не викликають псування консервів. Вони не можуть активно розвиватися або шкідливо впливати на організм людини, так як знаходяться в несприятливих умовах (мала їх концентрація і герметичність виключають можливість нового зараження).

Режими стерилізації визначають температурою, до якої нагрівають консерви при стерилізації і часом дії цієї температури. З підвищенням температури скорочується час. Встановлюють оптимальні режими. Стерилізують консерви герметично закупореними в автоклавах і стерилізаторах безперервної дії.

Для надання консервам товарного вигляду, підготовки їх до транспортування і зберігання після стерилізації і охолодження консерви піддаються додатковому контролю і подальшій обробці. Спочатку банки обполіскуються теплою (35 .400С) водою, потім транспортером подаються у сушильну камеру моєчно-сушильної машини. Висушуються підігрітим повітрям.


  1.  ВИВЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ ПП"Михалич і Ко"

Відомо, що організація - це процес створення структури ПП «Михалич і Ко», яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення його цілей. Існує два основних аспекти організаційного процесу. Одним з них є поділ організації на підрозділи відповідно цілям і стратегіям, а інший, більш фундаментальний - взаємовідносини повноважень, що пов'язують вище управління з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу і координації задач.

При побудові структури системи управління необхідно дотримуватися певних принципів, бо структура є основою системи управління . Вона встановлює ті певні зв'язки між підрозділами , без яких не може функціонувати управління. Один з принципів побудови структури - це визначення ліній влади.

Концепція влади стверджує, що можна вимагати виконання чого-небудь від іншої людини. Розглянемо це на прикладі Вінницького консервного заводу, керівником заводу є директор який наймає  виконавчого директора шляхом укладення з ним контракту. Отже влада дається директором і реалізується через повноваження. Виконавчий директор фірми підзвітний директорові. Директор фірми є початком лінії влади в діях організації. В свою чергу він має право:

  1.  діяти на основі діючого положення без окремого доручення на це, по питаннях, що відносяться до компетенції фірми;
  2.  організовувати роботу фірми на основі колегіальності та єдиного начала в обговоренні і розв'язанні всіх питань по керівництву фірмою зі встановленням конкретної відповідальності посадових осіб за стан справ на дорученій ділянці роботи;
  3.  надавати пропозиції щодо структури фірми, добору, розміщенню керівників структурних підрозділів та спеціалістів;
  4.  здійснювати добір і розміщення робітників в фірми;
  5.  заохочувати працівників фірми та накладати на них стягнення, у відповідності з діючим законодавством;
  6.  перевіряти в межах своїх повноважень;
  7.  укладати договори з постачальниками товарів і товарно-матеріальних цінностей і вести з ними розрахунки;
  8.  затверджувати посадові інструкції і положення про структурні підрозділи фірми;
  9.  проводити збори трудового колективу по питанням що стосуються діяльності фірми;
  10.  вирішувати питання по забезпеченню фірми експлуатаційними матеріалами, обладнанням та іншим, для здійснення нормативного виробничого процесу;
  11.  планувати діяльність та визначати стратегію і основні напрямки розвитку фірми відповідно кон’юнктури ринку продукції, товарів, економічної ситуації та завдань.

Отже ми бачимо, що директор може наймати працівників і за власним рішенням також наділяти їх владою. Але це влада іншого рівня. Вони підпорядковуються йому і реалізують свої повноваження, які не виходять за межі його повноважень.

Так, виконавчий директор здійснює добір та розміщення керівників структурних підрозділів та спеціалістів і затверджує їх посадові інструкції. Таким чином будується ієрархія влади. Структура системи управління набуває ієрархічної форми. В кожній посадові інструкції визначено функції, обов'язки, права і відповідальність працівника, що займає певну посаду.

Безпосередньо виконавчому директорові підпорядковуються: головний бухгалтер, економіст, начальник комерційного відділу, інженер з охорони праці та техніки безпеки, інспектор по кадрам, начальник відділу послуг. А також йому підпорядковуються начальники всіх структурних підрозділів у межах його прав, що перед бачені посадовою інструкцією. За погодженням з виконавчим директором вимагати від структурних підрозділів оперативні та зведені дані з питань перелічених в посадовій інструкції. Начальнику комерційного відділу підпорядковуються агент по продажу нерухомості, агент по продажу автотранспортних засобів, агент по продажу.

Інженеру з охорони праці та техніки безпеки підпорядковуються у межах його прав, що передбачені посадовою інструкцією, існуючі в організації структурні підрозділи. Він має право зупиняти роботу дільниць, машин, механізмів у разі порушення, які становлять загрозу життю або здоров'ю працюючих.

Кожний підлеглий повинен виконувати поставлені перед ним завдання і періодично звітувати за їх виконання. Кожна посада в ієрархії управління наділяється конкретними правами. Перетин областей влади і повноважень не повинно бути. Якщо працівник не впевнений хто є його начальником, він буде спантеличеним, його праця буде непродуктивна, він буде плутатися в даних йому вказівках. Це призводить також до зниження відповідальності, тому що завжди можна пояснити невиконання роботи протиріччям вказівок, непогодженістю термінів і т.д. Тому в даній організації спостерігаємо три чіткі рівні відповідальності: виконавчий директор відповідальний перед директором, перед виконавчим директором відповідальні начальники структурних підрозділів, а перед начальниками структурних підрозділів несуть відповідальність їх підлеглі по відділам.


  1.  ЗМІСТ І МЕТОДИ ВИКОНАННЯ ЗАГАЛЬНИХ ФУНКЦІЙ УПРАВЛІННЯ. ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ, ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ ПЛАНУВАННЯ

Виникає  необхідність відокремлення управлінської  праці  від виконавчої.  Таким  чином  необхідність  управління  пов'язана   з процесами поділу праці на підприємстві.

Управління,  яке у широкому розумінні являє собою діяльність, пов'язану  з  координацією роботи інших людей,  також  є  складною системою. Диференціація та координація самої управлінської  праці, формування    рівнів   управління   здійснюється   за    допомогою вертикального поділу праці.

Функції   управління  —  це  об'єктивно  обумовлені  загальні напрями  або  сфери  діяльності,  які  у  сукупності  забезпечують ефективну кооперацію спільної праці.

Управляючий елемент у структурі системи виконує такі функції:

1)  визначає мету функціонування системи.

2)  визначення того, хто саме повинен виконувати кожну конкретну операцію і як виконавці взаємодіють між собою.

3)  для забезпечення цілості організації як системи управляючий елемент виконує функцію мотивації. Мотивація — це процес, що спонукає членів організації до спільних погоджених дій, які забезпечують досягнення загальної мети;

4)  управляючий елемент повинен встановлювати стандарти діяльності ефектора, вимірювати дійсні результати його діяльності, порівнювати досягнуте з запланованим, коригувати діяльність у необхідних випадках, а також накопичувати досвід для подальшого удосконалення планування. Все це пояснює необхідність виконання управляючим елементом контрольних процесів. Контроль означає процес вимірювання досягнутих за певний період результатів, порівняння досягнутого з запланованим та коригування діяльності, які у сукупності забезпечують виконання організацією своїх планів.

Методи    управління — це способи впливу на окремих робітників та  виробничі  колективи в цілому, необхідні для досягнення  цілей підприємства.

Управління господарською організацією спрямоване на людей, на коло їх інтересів. Тому основою класифікації методів управління  є внутрішній  зміст  мотивів,  якими  керується  людина  у   процесі  виробничої   діяльності.  За  своїм  змістом   мотиви   виробничої діяльності  людини  можна  поділити на матеріальні,  соціальні  та мотиви  примусового характеру. У відповідності з  цим  розрізняють економічні,   соціально-психологічні   та   організаційні   методи правління.

Економічні  методи управління реалізують матеріальні  інтереси участі  людини у виробничих процесах шляхом використання  товарно-грошових відносин.

Соціально-психологічні  методи  реалізують  мотиви  соціально поведінки людини.

Організаційні методи управління реалізують мотиви примусового характеру. їх існування обумовлене зацікавленістю людей у спільній організації  праці. Організаційні методи управління — це  комплекс способів  та  прийомів впливу на людей, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Всі організаційні  методи управління поділяються на  регламентуючі  та розпорядчі.

Зміст  регламентуючих методів полягає у формуванні  структури та    ієрархії    управління",    делегуванні    повноважень    та відповідальності   членам   організації,   визначенні   орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методичної, інструктивної  та  іншої допомоги виконавцям.

Розпорядчі  методи  управління охоплюють  поточну  оперативну організаційну  роботу,  тобто  визначення  і  розподіл  конкретних завдань  виконавцям, контроль за їх виконанням,  проведення  нарад тощо.

Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування являє собою процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, Шляхів та умов їх досягнення. Воно об'єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає усім процесам однонаправленість і скоординованість, що дозволяє найбільш повно і ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та якомога швидко вирішувати різноманітні завдання управління.

Перехід національної економіки України на ринкові принципи функціонування та розвитку обумовлює необхідність кардинальних змін в системі управління, в тому числі, в плануванні діяльності підприємства. В умовах колишньої командно-адміністративної системи одним із її наріжних каменів було жорстке директивне планування. Підприємство одержувало від органів державного планування і управління завдання щодо майже всієї сукупності показників діяльності, господарських зв'язків (від кого отримувати матеріально-технічні ресурси, що і в яких обсягах виробляти, кому і за якими цінами реалізовувати продукцію тощо). Це не давало йому змоги розробляти оптимальні плани, приймати найкращі рішення виходячи із реальних локальних умов.

В нових умовах господарювання та переходу до ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи. Надання самостійності підприємству означає не тільки відмову від повної регламентації зверху всієї його діяльності та надання підприємству широких прав у визначенні та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництв», мотивації праці та відповідальності за кінцеві результати господарювання, але й усвідомлення важливості безперервного вивчення ринку та готовності до ринкових коливань. Все це повинно знайти відображення в планах діяльності підприємства. Відкрита система підприємства як його нова якість в ринкових умовах та пряма залежність від взаємодії попиту та пропонування обумовлюють необхідність створення системи планування і управління підприємством, здатної швидко і ефективно реагувати на ринкові потреби.

Принципові основи планування Процес планування в максимальній мірі має передбачити всебічне вивчення дійсності, тенденцій та закономірностей розвитку об'єкту планування та середовища його діяльності. Найбільш загальною науковою основою планування е система об'єктивних економічних законів і, в першу чергу, закону попиту та пропонування. В планах підприємства повинні бути реалізовані вимоги цих законів та враховані об'єктивні результати макро- та мікроекономічного аналізу стану та тенденції розвитку умов господарювання.

Поряд з загальними принципами управління і планування (позаяк друге є функцією першого) існують і специфічні принципи планування, до яких відносять цільову направленість (цілепокладання), системність, безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкту та предмету планування.

Найважливішим принципом планування є вибір та обгрунтування цілей {цілепокладання), кінцевої мети, результатів діяльності підприємства. Чітко та зважено визначені кінцеві цілі є вихідним пунктом планування.

Важливою проблемою та передумовою життєздатності планування'є забезпечення його безперервності. Принцип безперервності означає:

— підтримування безперервної планової перспективи, формування та періодичну зміну горизонту планування, що залежить від загальних соціально-політичних та економічних передумов, темпів науково-технічного прогресу в галузі, тривалості впливу управлінських рішень, ступеню передбачуваності майбутнього;

— взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів;

— своєчасне корегування перспективних та поточних планів, враховуючи початкові сигнали про зовнішні (регіон, економіка в цілому) та внутрішні (всередині самого підприємства) зміни умов господарювання.

Однією із найважливіших вимог до планових рішень є забезпечення оптимальності використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів підприємства повинно орієнтуватись на потреби, умови та кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів кращого застосування предметів та знарядь праці, організації виробництва тощо.

Важливою якісною характеристикою плану виступає його збалансованість, тобто необхідна і достатня Кількісна відповідність між взаємозв'язаними розділами та показниками плану. Збалансованість являє собою визначальну умову обгрунтованості планів, реальності їх виконання. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю.

За ринкових умов, постійної мінливості зовнішнього і внутрішнього середовища діяльності підприємства вкрай важливо створити передумови для адекватної динамічної збалансованості та мобільності виробництва. Навіть ідеально збалансований в початковий період план не гарантує, що. в процесі його виконання не виникне диспропорцій від впливу різноманітних чинників. Принцип збалансованості вимагає також планування ресурсного забезпечення готовності до швидкої та адекватної реакції на зміни в умовах господарювання.
Принцип адекватності системи планування щодо об'єкту та умов його діяльності виходить з того, що оскільки ринкове середовище обумовлює постійну мінливість продукції підприємства, його виробничої та організаційної структури, технологій та факторів виробництва, остільки методи планування, показники та розділи планів, організація самого процесу їх розробки повинні постійно переглядатись, а при необхідності — розроблюватись та застосовуватись поліпшені або принципово нові методи та процедури планування

При плануванні діяльності підприємства розробляють плани для: різних підрозділів підприємства та загальний план; всіх видів діяльності або цільові плани, що передбачають завдання по якомусь одному напрямку роботи; різних періодів часу — довго", середньо- та короткострокові. Кожний вид плану має свої особливості в методах та порядку його розробки, різні показники.


  1.  АНАЛІЗ МЕТОДІВ КЕРІВНИЦТВА НА ПП "Михалич і Ко"

Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти заведено називати методами управління.

Методи управління — це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації).

Управління ТОВ "Вінницький консервний завод" спрямоване на людей, коло їхніх інтересів, передовсім матеріальних. Тому основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління діяльністю підприємств.

Змістова характеристика окремих методів управління.  Усі названі методи управління діяльністю підприємств органічно взаємозв'язані й використовуються не ізольовано, а комплексно. Проте провідними треба вважати саме економічні методи.

Організаційні методи створюють передумови для використання економічних методів.

Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні й утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління діяльністю підприємства, будь-якого суб'єкта підприємницької чи іншої діяльності.

1. Економічні методи управління — це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах (будь-якій іншій діяльності) через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації.

Перший аспект характеризує процес управління, зорієнтований на використання створеного на загальнодержавному рівні економічного сегмента зовнішнього середовища. Суть цього аспекту:

формування системи оподаткування суб'єктів господарювання;

визначення дійової амортизаційної політики, яка сприяла б оновленню (відтворенню) матеріальних і нематеріальних активів підприємства;

встановлення державою мінімального рівня заробітної плати та пенсій.

Другий аспект економічних методів управління зв'язано з управлінським процесом, орієнтованим на використання різноманітних економічних важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.

2. Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього і професійно-кваліфікаційного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності

людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій пріоритетний стимулюючий вплив.

Практична реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динаміки, розв'язання конфліктних ситуацій, гуманізації праці тощо.

3. Організаційні методи управління базуються на мотивах примусового характеру, їхнє існування й практичне застосування зумовлене заінтересованістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління — це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управління поділяють на регламентні й розпорядчі.

Зміст регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності певним категоріям працівників фірми, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивної та іншої допомоги виконавцям. Розпорядчі методи управління охоплюють поточну (оперативну) організаційну роботу і базуються, як правило, на наказах керівників підприємств (організацій). Вони передбачають визначення конкретних завдань для виконавців, розподіл цих завдань між ними, контроль виконання, проведення нарад з питань поточної діяльності фірми (підприємства, організації).

Професійно вміле застосування економічних, соціально-психологічних та організаційних методів управління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання.


  1.  ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ НА ПП "Михалич і Ко"

Останніми роками організація та обладнання робочих місць працівників апарату управління, створення відповідальних умов для їх праці набувають дедалі більшого значення. З кожним роком збільшується обсяг оброблюваної в процесі управління інформації, дедалі ширше застосовуються засоби механізації та автоматизації робіт - від простої оргтехніки до складних ЕОМ, виникають нові професії, поглиблюється поділ, кооперація та спеціалізація праці. Все це потребує певної організації робочих місць, їх планування, устаткування, створення оптимальних умов для праці.

Вимоги до організації робочих місць на ТОВ "Вінницький консервний завод" можна згрупувати таким чином: інформаційні, економічні, енергоно мічні, гігієнічні, естетичні, технічні, організаційні. Інформаційні вимоги охоплюють комплекс заходів з інформаційного забезпечення робочого місця. До них відносять: визначення обсягів і структури інформації, яка надходить на робоче місце, обробляється на ньому, створюється і передається на інші робочі місця; проектування інформаційних потоків.

Інформація, яка концентрується на певному робочому місці, повинна відповідати загальним принципам наукової організації управлінської інформації та бути достатньою для виконання службових обов'язків працівником.

Економічні вимоги передбачають таку організацію робочого місця в апараті, управління, при якій витрати на утримання робочого місця мінімальні, проте достатні для його функціонування. Доцільно також перевірити робоче місце за критерієм оптимальності: ефект від діяльності працівника на робочому місці повинен перевищувати витрати на утримання робочого місця і працівника.

Ергономічні вимоги вивчаються та формулюються новою галуззю науки, з'явилася порівняно недавно у зв'язку з новими вимогами виробництва та управління - ергономікою. Ергономіка виникла на межі технічних наук, психології, фізіології, гігієни. Ця наукова дисципліна використовує також дані анатомії, антропометрії, біофізики, токсикології. Ергономіка - галузь науки, яка вивчає функціональні можливості людини в трудових процесах з метою створення для неї оптимальних умов праці, які, роблячи її високопродуктивною та надійною, разом з тим забезпечують людині необхідні зручності та зберігають її сили, здоров'я та працездатність. Отже, все що оточує працюючу людину, створюючи її робоче середовище, - меблі, приміщення, устаткування, машини, механізми та інші знаряддя праці, - повинно відповідати вимогам ергономіки та бути максимально пристосованими до людини, до її фізичної.

Гігієнічні вимоги - це вимоги до освітлення робочих місць, повітрообміну, температурного режиму, вологості, шуму та інших факторів середовища, які впливають на здоров'я і працездатність людини. Оскільки ці вимоги відносять у цілому до виробничого середовища працівників апарату управління, а не тільки до окремого робочого місця, то вони розглядаються далі окремо.

Естетичні вимоги. Продуктивність праці людини значною мірою залежить від елементів зовнішнього оформлення середовища, в якому вона працює. Отже, такі елементи естетичного оформлення виробничого середовища, як зовнішній вигляд приміщення і знарядь праці, їх кольорова гама, наявність квітів в інтер'єрі та ін. також потрібно враховувати при організації робочого місця.

Технічні вимоги. Для будь-якої праці, в тому числі для праці службовця, насамперед необхідний певний простір. Це площа, на якій встановлюють необхідні меблі та устаткування, яку займає сам працівник. а також площа проходів до столу, устаткування.

Робоче місце в апаратурі управління повинно також відповідати організаційним вимогам, тобто потрібно визначити сферу компетенції працівника на певному робочому місці, його права, обов'язки, підпорядкованість, вертикальні і горизонтальні зв'язки з іншими робочими місцями, форми і методи стимулювання ефективної праці. Ці питання вирішують розробкою положень про структурні підрозділи апарату управління та посадових інструкцій працівників.

Положення про структурні підрозділи повинні містити чітко сформульовані завдання, функції та права кожної ланки з врахуванням специфічних умов організації їх діяльності, а також всього підприємства чи організації в цілому. При розробці положень враховують конкретні умови здійснення господарсько-фінансової діяльності, аналізують внутрішньогосподарські зв'язки, що склалися, відносити і організаційні форми; при цьому не можна обмежуватись відображенням існуючого, необхідно намагатися закріпити прогресивні тенденції удосконалення системи управління.


  1.  СТАН ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НА ПП "Михалич і Ко"

Економічна інформація – це сукупність цифр, фактів, відомостей та інших даних, які переважно кількісно відображають суспільно-економічні явища і процеси. Вона містить дані соціально-економічного планування і прогнозування, фінансових планів, первинного, оперативного й бухгалтерського обліку, статистичної звітності, економічного аналізу тощо. Різні види економічної інформації виконують неоднакову роль у системі управління. Так, планова і нормативна інформації прямо повязані з виробництвом, а бухгалтерська, статистична і оперативно-технічна інформація є засобом зворотного звязку. У загальному обсязі економічної інформації, що виконує функції прямого звязку, становить близько 24%, і зворотного – 76%.

Інформація має ряд характерних особливостей таких, як корисність, вірогідність, однозначність, періодичність, несуперечливість, надмірність. До важливих характеристик, які визначають якість економічної інформації, належать безперервність і систематичність її надходження. Інформація має надходити постійно, оскільки завжди виникає потреба у розробці і коригуванні управлінських рішень.

Всю інформацію за своїм характером класифікують на науково-технічну, правову, історичну, політичну, ідеологічну, виробничо-управлінську, художньо-публіцистичну, побутову.

За місцем виникнення і напрямку руху інформація поділяється на: вхідну і вихідну. З точки зору відношення до обєкта управління вхідну і вихідну інформацію, у свою чергу, можна розділити на внутрішню і зовнішню.

За стадіями утворення інформація поділяється на первинну і вторинну. Первинна інформація виникає безпосередньо в процесі діяльності об’єкта і реєструється на початковій стадії процесу управління. Вторинна інформація утворюється в результаті обробки інформації і може бути проміжною і результативною. Проміжна інформація має результати розрахунків, які використовуються як початкові дані для наступних розрахунків. Результативна інформація одержується у процесі обробки первинної інформації і проміжної інформації і використовується для управління об’єктом і прийняття рішень.

За відношенням до процесу обробки інформація класифікується на оброблювальну і не оброблювану.

За способом відображення даних інформація поділяється на текстову та усну.

За функціями управління економічна інформація поділяється на планову, нормативну, бухгалтерську, статистичну та оперативно-технічну.

За стабільністю інформація поділяється на змінну, яку іноді називають поточною, та умовно-постійну, яку часто називають постійною.

Змінна інформація відображає фактичні кількісні і якісні характеристики діяльності організації. Вона може змінюватися для кожного випадку як за назвою реквізитів, так і за їх кількісною величиною.

Постійна інформація в управлінні залишається незмінною протягом тривалого часу.

Від своєчасності, ефективності, якості інформації значною мірою залежить прийняття рішень по тому чи іншому питанню в організації або її структурах. Причому один і той же неінформаційний матеріал може сприйматись та оцінюватись по-різному: в залежності від кваліфікації керівництва, організаційного рівня управління, функціональних обов’язків керівника. У звязку з цим необхідно визначити основні вимоги до інформації.

Для практичної оцінки інформаційних матеріалів, з урахуванням сфери їх використання основними критеріями є:

  1.  Об’єктивність є інтегральним критерієм оцінки, який поєднує в собі критерії повноти, точності, незаперечності і переконливості.
  2.  Поняття повноти щодо всіх документів, які обробляються, передбачає масове охоплення інформаційного матеріалу з точки зору управлінських аспектів. Щодо окремо взятого документу, то критерій його повноти розглядається з точки зору достатності відомостей і висновків, необхідних для прийняття оптимального управлінського рішення. Інформація повинна мати дані, необхідні для широкого і глибокого аналізу ситуації.
  3.  Критерій точності (достовірності, надійності) включає в себе відображення об’єктивної, реальної інформації, що склалась з даної проблеми із урахуванням всіх протиріч і розвитку.
  4.  Критерій незаперечності. Методом аналізу і синтезу вилучаються причини несуттєвих протиріч науково-технічної інформації і залишаються лише ті з них, які за своєю природою є діалектичними.
  5.  Критерій переконливості логічно виникає із повноти і точності інформації, її об’єктивності. Під обєктивністю слід розуміти точну відповідність змісту вторинних документів змісту першоджерел, за якими цей документ складений.
  6.  Лаконічність інформації досягається за рахунок логічного, стислого викладення матеріалу без втрати її повноти, використовуючи лексичні прийоми, чіткі висновки та пропозиції. Чим вищий рівень управління, тим стислішою і лаконічною повинна бути інформація.
  7.  Актуальність інформації полягає в тому, що кожен документ, підготовлений на основі аналітично синтезованої обробки джерел інформації, повинен задовольняти об’єктивні інформаційні потреби керівних працівників за порядком їх виникнення у процесі розвитку інформауційної ситуації.
  8.  Своєчасність. При підготовці документу у певній інформаційній ситуації повинна бути врахована його властивість забезпечувати інформаційну потребу в термін, прийнятний для виконання керівником відповідної роботи.
  9.  Цілеспрямованість інформації тісно повязана із поняттям адресата, тобто повинно бути чітке визначення абонентів, яким призначений даний інформаційний матеріал.
  10.  Комунікативність інформації характеризується ступенем її засвоєння не тільки керівниками, але й виконавцями.


  1.  ПРИЙНЯТТЯ ТА ОЦІНКА УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ НА ПП "Михалич і Ко"

Управлінське рішення – вольовий акт втручання суб’єкта управління в діяльність об’єкта управління для виходу із певної виробничо-господарської чи іншої ситуації.

Необхідність прийняття управлінського рішення виникає в момент виходу траєкторії розвитку об’єкта управління за межі зони саморегуляції. Загрозою є ситуації, які перебувають нижче цієї зони. Чим швидше буде прийняте правильне управлінське рішення, тим більша ймовірність повернення об’єкта управління до стану рівноваги та спрямування його в напрямі ефективного розвитку.

Ситуації, розташовані вище зони саморегуляції, зумовлюють зростання загальної ефективності діяльності підприємства. Але навіть за сприятливих ситуацій існує необхідність прийняття контрольних, а інколи упереджу вальних управлінських рішень. Позитивна ситуація за неконтрольованого розвитку може перетворитися на негативну, тобто переміститися нижче лінії ефективного розвитку. (Наприклад, сприятлива кон’юнктура для підприємства може змінитися на несприятливу внаслідок перенасичення ринку його продукцією після подолання «піку» споживчого попиту.)

Ситуації, розташовані нижче осі абсцис, є кризовими, загрожують існуванню організації і вимагають особливої технології прийняття управлінських рішень.

На процес прийняття управлінських рішень впливає безліч різноманітних факторів. До найважливіших з них належать такі:

  1.  Ступінь ризику – розуміється, що завжди існує імовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо впливати на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності.
  2.  Час, який відводиться менеджерові для прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості  проаналізувати усі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.
  3.  Ступінь підтримки менеджера колективом – цей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не відразу. Якщо порозуміння і підтримки інших менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усунути за рахунок своїх особистих рис, які повинні сприяти виконанню прийнятих рішень.
  4.  Особисті якості менеджера – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності для того, щоб приймати вірні рішення.
  5.  Політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення.

Управлінське рішення є інструментом впливу на об’єкт управління та окремі його підсистеми, складає основу реалізації кожної функції менеджменту.

В теорії управління виділяють три основні моделі прийняття рішень:

  1.  класична модель;
  2.  поведінкова модель;
  3.  ірраціональна модель.

Класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення, повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету; усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи.

Отже, основні характеристики класичної моделі такі:

  •  особа, яка приймає рішення, має чітку мету прийняття рішення;
  •  особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо ситуації,що вимагає прийняття рішення;
  •  особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо всіх  можливих альтернатив і наслідків їх реалізації;
  •  особа, яка приймає рішення, має раціональну систему впорядкування переваг за ступенем їх важливості;
  •  мета особи, яка приймає рішення, завжди полягає у тому, щоб зробити вибір, який максимізує результат діяльності організації.

Отже, класична модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Маючи повну інформацію, менеджери можуть вибирати альтернативу, яка щонайкраще відповідає потребам організації. Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають чисельні обмежуючі та суб’єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель.

Поведінкова модель. Навідміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики:

  •  особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації, що вимагає прийняття рішення;
  •  особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх  можливих альтернатив;
  •  особа, яка приймає рішення, не здатна або не схильна (або і те, і інше) передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи.

Враховуючи ці характеристики Г.Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі:

1)поняття “обмеженої раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте);

2)поняття “досягнення задоволеності”. Оскільки досягти “повної раціональності” неможливо, менеджери бажають аби їх “страх” щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г.Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”, розуміючи під цим вибір, який є достатньо добрим за даних умов.

Прагнення менеджерів “досягти задоволеності” може бути обумовлено кількома причинами:

- вони можуть просто не хотіти ігнорувати власні інтереси, тобто продовжувати пошук нових альтернатив, коли вже ідентифіковані декілька прийнятних;

- вони можуть бути не здатними зважити та оцінити велику кількість альтернатив;

- можливо також втручання в процес прийняття рішень особистих, суб’єктивних факторів.

Ірраціональна модель грунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується:

а) для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню;

б) для вирішення проблем в умовах дефіциту часу;

в) коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади, аби нав’язати своє рішення.

Управлінські рішення є багатоаспектними і містять економічну, соціальну, організаційну, правову, психологічну і педагогічну складові. Успішне рішення має бути : науково обґрунтованим, цілеспрямованим, кількісно та якісно визначеним, правомірним, оптимальним, своєчасним, комплексним, гнучким, повністю оформленим

Наукова обґрунтованість. Передбачає розроблення рішень з урахуванням об’єктивних закономірностей розвитку об’єкта управління, які відображаються у  технічних, економічних, організаційних та інших аспектах його діяльності.

Цілеспрямованість. Згідно з цією вимогою кожне управлінське рішення повинно мати мету, чітко пов’язану із стратегічними цілями та планами розвитку об’єкта управління.

Кількісна та якісна визначеність. Управлінське рішення обов’язково передбачає досягнення підприємством очікуваних результатів, виражених у кількісних та якісних показниках. Вимогу кількісної визначеності управлінського рішення задовольняють встановленням конкретних кількісних показників, яких необхідно досягти внаслідок його реалізації. Результати, які не підлягають кількісному вимірюванню, визначають якісно. Наприклад, рішення спрямовані на підвищення продуктивності праці, можуть передбачати заміну устаткування, поліпшення умов освітлення робочих місць, раціоналізацію режиму праці та відпочинку. Результат заміни устаткування, а отже6 і механізації певних трудових операцій, може бути оцінений кількісно і якісно. Якісна оцінка заходів щодо поліпшення умов праці передбачає благоустрій робочих місць, перегляд режиму праці та відпочинку, проте не дає змоги кількісно визначити можливе зростання продуктивності праці.

Правомірність. Діяльність усіх служб системи менеджменту передбачає дотримання чинних правових норм. Тому управлінське рішення не повинно порушувати їх та відповідати компетенції структурного підрозділу апарату управління чи посадової особи.

Оптимальність. Ця вимога зумовлює у кожному випадку вибір варіанта рішення, який відповідав би економічному критерію ефективності господарської діяльності: максимум прибутків за мінімуму витрат.

Своєчасність рішень. Їх необхідно приймати або в запрограмованому порядку або у момент виникнення проблем, порушень, відхилень у перебігу виробничих процесів. Рішення не може бути прийнятим заздалегідь чи із запізненням. Своєчасність рішення означає дотримання строків підготовки, доведення його до виконавців та дієвий контроль виконання.

Комплексність. Діяльність підприємства передбачає взаємозв’язану сукупність елементів, що охоплює техніку, технологію, організацію виробничих процесів і праці, матеріальні, грошові та інші ресурси, а також результати господарювання. Кількісні та якісні зміни одного з них зумовлюють відповідну зміну інших. Комплексність управлінського рішення передбачає врахування всіх найважливіших взаємозв’язків та взаємо залежностей у діяльності підприємства.

Гнучкість. Виробниче підприємство є динамічною системою, яка постійно розвивається. Кожне рішення з управління нею може потребувати коректив, а інколи й нових рішень. Разом з тим, формулювання кожного рішення має передбачати простір для творчої активності виконавців, раціональної ініціативи, пошуку ефективніших шляхів та засобів досягнення визначених цілей.

Повнота оформлення. У забезпеченні передумов успішної реалізації управлінських рішень велике значення має форма їх викладу. Необхідно, щоб формулювання рішення виключало непорозуміння або двоїстість у розумінні працівниками завдань, давало змогу контролювати його виконання, вносити корективи. Рішення слід формулювати чітко, лаконічно. Разом із конкретними завданнями слід вказувати способи та засоби їх виконання; необхідні ресурси; строки виконання; конкретних виконавців, форми контролю та обліку проміжних і кінцевих результатів; правомірність документів, які можуть бути одержані про хід виконання рішення.[1; 232-234]

На прийняття управлінських рішень впливають також наукові підходи у менеджменті, а саме: процесний, системний і ситуативний підходи.

Процесний підхід. Визначає управління процесом, у якому діяльність, спрямована на досягнення цілей підприємства, розглядають як суму взаємопов’язаних дій – функцій управління, а кожну з функцій як комплекс однорідних дій, операцій, процедур. Отже, управлінські рішення повинні бути направленні на досягнення цілей підрозділів та підприємства в цілому.

Системний підхід. Трактує підприємство як сукупність взаємозалежних елементів (люди, структура, завдання, технологія), орієнтованих на досягнення різноманітних цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища. Всі взаємопов’язані компоненти використовуються для виконання певної роботи, досягнення мети та прийняття потрібного рішення в окремій ситуації.

Ефективність керування залежить від комплексного застосування багатьох факторів і не в останню чергу від процедури прийнятих рішень і їх практичного втілення в життя. Але для того, щоб управлінське рішення було діючим і ефективним, потрібно дотриматися визначених методологічних основ.

Для того, щоб прийняти управлінське рішення, кожен менеджер повинен добре розбиратися не тільки в понятійному апараті, але і досить кваліфіковано при цьому застосовувати на практиці:

  •  методологію управлінського рішення;
  •  методи розробки управлінських рішень;
  •  організацію розробки управлінського рішення;
  •  оцінку якості управлінських рішень.


  1.  УПРАВЛІННЯ ПОСТАЧАННЯМ ТА ЗБУТОМ ПРОДУКЦІЇ

  Щоб діяльність виробничого підприємства була прибутковою, необхідно, окрім того щоб виготовляти якісну продукцію, ще й вміти управляти її збутом.

Управління збутом-це доволі складний процес. Сам термін - управління збутом має декілька значень. У широкому розумінні він може трактуватися як загальне управління збутовою діяльністю підприємства, тобто, рада директорів управляє збутом, використовуючи при цьому різні  методи та приймаючи найрізноманітніші рішення (пов'язані безпосередньо з управлінням збутом).

В більш вузькому розумінні управління збутом означає планування та реальне щоденне управління збутовою діяльністю.

Управління збутом повинно здійснюватись у відповідності із затвердженим планом, а той є в свою чергу-частиною загального плану діяльності підприємства.

Збутова діяльність - це процес, метою якого є збільшення продажі продукції на певному сегменті ринку. Збут передбачає наявність спеціальних знань та навиків, розуміння вимог та проблем ринку.

Управління збутом, як і будь-який інший процес управління, полягає у розробці необхідних управлінських рішень і їх реалізації у вигляді конкретного впливу на об’єкт управління. Найкращим з можливих управлінських рішень буде таке, при реалізації якого у загальному випадку буде забезпечуватись виконання однієї з двох слідуючи умов:

-   визначений корисний ефект досягається при мінімальних витратах;

- визначені витрати забезпечують досягнення найбільш корисного ефекту.

Зміст управління збутом розкривається в його функціях:

  1.  планування (прийняття рішень про те, якими повинні бути цілі та завдання організації стосовно збуту продукції, а також що повинні зробити члени організації щоб їх досягти);
  2.  організація (процес створення структури підприємства(маркетингової структури),яка дає можливість людям ефективно працювати для досягнення максимального збуту продукції);
  3.  координація (здійснюється з метою узгодженої та злагодженої роботи працівників підприємства для досягнення головної мети збутової діяльності-отримання максимального прибутку. Ця функція реалізується у формі впливу на колектив працівників зайнятих у виробничому процесі, з боку членів організації, що займаються менеджментом збуту );
  4.  мотивація (діяльність, ціль якої активізувати людей, які займаються збутом і побудити їх ефективно працювати для виконання цілей поставлених в планах);
  5.  контроль (управлінська діяльність, задачею якої являється кількісна і якісна оцінка і облік результатів роботи служби збуту).[ 2;112]

Управління збутом-це функція, яка за допомогою динамічного управління та в межах загального плану маркетингу підприємства вирішує такі задачі:

-планує, ставить задачі, прогнозує, розробляє стратегію і тактику для отримання найбільшого результату на ринку;

- визначає цілі збуту, наймає, відбирає придатних робітників для теперішніх та майбутніх потреб підприємства;

-організує, координує, керує діями, стимулює, здійснює контакти та підвищує кваліфікацію окремих співробітників та збутового апарату в цілому для досягнення поставлених задач;

-інспектує, контролює та оцінює результати;

- організовує ефективні управлінські, та інші системи забезпечення збуту;

- добивається вигідних угод.

На підприємстві питаннями збуту займається служба чи відділ збуту (раніше його ще називали комерційним відділом).

На підприємствах служба збуту може бути організована за такими принципами:

- за функціями

- за типом асортименту

- за типом покупців.

Кожне підприємство мусить мати свою організаційну службу збуту, тобто чітке поєднання елементів, які використовуються для досягнення поставленої мети, задоволення  потреб цільового ринку.

Керуючий збуту при виконанні своїх обов’язків орієнтується перш за все на досягнення цілей підприємства, використовуючи при цьому інновації. Відкриття нових шляхів, керуючий збутом повинен ставити в центр своєї уваги.

Щоб професійно використовувати свою головну задачу, керівнику збутом потрібна система управління, яка в якості керуючої сили охопила б і конкретні задачі, і інструменти управління.

Задачі управління збутом:

 - розвиток концепції збуту,

 - структура відділу збуту,

 - функціонування відділу збуту,

 - подальший розвиток відділу збуту.  

  Інструменти управління збутом:

- інформаційна система,

- система планування,

- система виконання:

а)управління: договір, контроль

б)активізація,

в)підтримка,

- комунікаційна система.

Щоб задачі управління сприймати “не почуттям”, а “по системі”, потрібно мати в розпорядженні різні інструменти управління. Центральним пунктом цього інструментарію являється механізм управління.

Якість управління та прийняття рішень з збутової діяльності безпосередньо пов’язані з наявністю повної, актуальної і достовірної інформації про ринок, попит на товари, уподобання споживачів, ринкові ціни, дії конкурентів, канали збуту і т.п., а також інформації про показники діяльності об’єкта управління.[ 5; 73]

Управління збутовою діяльністю – це динамічний процес, пов’язаний з використанням значних обсягів різнобічної інформації, яка характеризується постійною змінною параметрів і показників, що відображають зовнішнє і внутрішнє середовище об’єкта. Своєчасне виявлення цих змін, можливість прогнозувати та оперативно реагувати на них, а також бачити перспективу для прийняття правильних рішень – основна мета управління збуту.

Управління збутовою діяльністю базується на використанні різнобічної інформації необхідної для прийняття рішень. Якість цих рішень значною мірою залежить від інформації, яка використовується. Ця інформація повинна бути своєчасною і у необхідному обсязі.

Потреба в інформації для прийняття рішень зі збуту значно зросла за умов становлення в Україні ринкової економіки, особливо в умовах невизначеності, пошуку шляхів виходу із становища, що склалися, і зниження ступеня ринку, необхідності оперативного виявлення змін у зовнішньому середовищі та своєчасного реагування на них на об’єкті діяльності.


  1.  ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ НА ПП "Михалич і Ко"

В умовах ринку кожен з учасників має вміло користуватися аналітичними методами та прийомами, оскільки прийняттю будь-якого оптимального рішення передує аналітичне дослідження економічних явищ та процесів. Економічний аналіз – це система спеціальних знань, що шляхом розкладання цілого на складові та виділення окремих сторін спрямована на дослідження економічних явищ та процесів у їх взаємозв'язку та взаємозалежності.

На ПП "Михалич і Ко" стан аналітичної роботи знаходиться в незадовільному стані, його один раз в рік проводить головний бухгалтер і тільки аналізуючи узагальнюючі показники.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ

  1.  Голубков Е.П. Маркетинг: стратегії, плани, структури. - М., «Видавництво «Справа» - 2005 р.
  2.  Сучасний маркетинг., під. Ред. В.Е. Хруцкого - М., Фінанси і статистика - 1991 р.
  3.  Ф.Котлер .Основи маркетингу. - М., видавництво «Прогрес» - 1991 р.
  4.  Голубков Е.П. Маркетинг. Словник.  - М., Економіка - Справа, 2004 р.
  5.  Голубков Е.П. Яке прийняти рішення? Практикум господарювання. - М., Економіка, 2000 р.
  6.  Проблеми планування і керування. Досвід системних досліджень / Під ред.Голубкова Е.П. - М., Економіка, 1987 р.
  7.  Зав'ялов П.С., Демидов В.Е. Формула успіху: маркетинг. - М., Міжнародні відношення, 2005 р.
  8.  Афанасьєв М. Маркетинг: стратегія і практика фірми. - М: Финстатинформ, 2005 р.
  9.  Горфинкель В. Я. т ін. Економіка підприємств. М.:Банки і біржі, 1996 р.
  10.  Зав'ялов П.С., Демидов В.Е. Формула успіху: маркетинг. - М.: Міжнародні відношення, 2001. р.
  11.  Козлов В.А. Реклама в системі маркетингу. -М: 2000 р.
  12.  Котлер Ф. Основы маркетингу. -М: Прогрес, 2000 р.
  13.  Родін В.Г. Основы маркетингу. -М: 2002 р.
  14.  Соловйов Б.А. Основы теорії і практики маркетингу. -М: МИНХ ім. Г.В. Плеханова, 2001 р.
  15.  Хруцкий В.Е. і ін.  Сучасний маркетинг. - М: Фінанси і статистика, 1991 р.
  16.  Шмален Г. Основы і проблеми економіки підприємства. - М: Фінанси і Статистика, 2006 р.



 

Другие похожие работы, которые могут вас заинтересовать.
5316. Загальна характеристика господарської діяльності приватного підприємства «ТК Домострой» 79.5 KB
  Метою дипломної роботи є закріплення одержаних у коледжі теоретичних знань та набуття практичних навичок фінансової роботи на підприємствах різних форм власності, уміння аналізувати та оцінювати роботу підприємства, знаходити резерви підвищення ефективності виробництва, поліпшення фінансового стану підприємства.
3316. Планування та організація виробничої діяльності підприємства 211.38 KB
  Прогнозний попит визначається за функцією тренду реалізації продукції (A, B, C). Найпростішою функцією, яка досить об’єктивно відображає життєвий цикл продукції, є рівняння параболи другого порядку
21176. Зовнішнє середовище діяльності підприємства 54.54 KB
  Увага концентрується головним чином на колективному рішенні управлінських проблем підприємства, що є необхідною умовою його виживання і розвитку в умовах невизначеності. Один з найважливіших тезисів, на якому базується підхід в даній роботі - існування деякого ядра, яке сформоване менеджментом і котре визначає реакцію підприємства на зміни в оточуючому середовищі як в адміністративній так і в діловій сфері.
8727. Організація туристичної діяльності в Україні 553.34 KB
  Прогнози експертів Всесвітньої туристичної організації щодо розвитку туризму у світі повною мірою стосуються й України. Запропоноване видання Організація туристичної діяльності в Україні передбачає поглиблене вивчення складових туристичної індустрії планування діяльності та економічного механізму функціонування підприємств туризму сприяє повнішому та ширшому розумінню всіх сфер економічної діяльності. Впевнений що це видання зацікавить як фахівців туристичної галузі студентів так і тих кому не байдужі сучасний стан і перспективи розвитку...
18034. Контроль і аналіз маркетингової діяльності підприємства 1.49 MB
  У процесі реалізації планів маркетингової діяльності під впливом факторів зовнішнього та внутрішнього середовища часто змінюється поточна маркетингова ситуація, що спричиняє їх невиконання. Система маркетингового контролю призначена для постійного спостереження за виконанням маркетингових планів і відповідністю поставлених у них цілей реально сформованої маркетингової ситуації
10793. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 24.37 KB
  Аналіз суми прибутку за видами реалізованої продукції. Аналіз суми виручки від реалізації продукції. Аналіз суми прибутку за видами реалізованої продукції. Аналіз суми виручки від реалізації продукції.
1404. Організація діяльності ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД», супермаркет «Сільпо» 46.55 KB
  У своєму асортименті супермаркети Сільпо також представляють продукцію ВТМ Премія Повна чаша Premiy Select які є власними торговими марками мережі. Покупці торгової мережі Сільпо можуть отримати більше винагород від покупок в супермаркетах ставши учасниками програми для постійних покупців Власний рахунок. Магазини мережі Сільпо пропонують покупцям широкий вибір продуктів харчування а також промислові товари та косметику.
9077. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ІННОВАЦІЙНОЇ СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 55.67 KB
  Інноваційний процес - це сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безпосередньо виникають у часі і просторі і сприяють подальшому якісному розвитку народного господарства, забезпечуючи вищий рівень життя суспільства, тобто це процес створення, освоєння і розповсюдження нововведення, що задовольняє новим суспільним потребам.
9515. Організація бухгалтерського обліку діяльності суб’єктів господарювання 30.02 KB
  Форми бухгалтерського обліку. Корегування трансформація обліку в кінці звітного періоду за допомогою формування Трансформаційної таблиці. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджене Наказом Міністерства фінансів України...
13897. Універсам Полтава Структура комерційної діяльності Основні принципи комерційної діяльності 26.82 KB
  Другий блок містить також складні елементи, що сприяють реалізації обміну за участі оптової та роздрібної торгівлі. Вони характерні для сегментів ринку, які не можуть функціонувати без організованої оптової торгівлі. Йдеться про ринок непродовольчих товарів, фармацевтичної продукції, частково продовольчих товарів, не переробленої сільгосппродукції. У третьому блоці «роздрібна торгівля – сфера споживання» зосереджені найтонші комерційні інструменти.
© "REFLEADER" http://refleader.ru/
Все права на сайт и размещенные работы
защищены законом об авторском праве.