МІЖНАРОДНИЙ РИНОК БАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ

Роль міжнародного кредиту в процесі відтворення. Форми міжнародного кредиту. Процес організації міжнародного кредиту. Валютнофінансові і платіжні умови міжнародного кредиту.

2015-08-25

92.92 KB

3 чел.


Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск


ТЕМА 5

МІЖНАРОДНИЙ РИНОК
БАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ

Міжнародний кредит як економічна категорія. Його принципи та функції. Роль міжнародного кредиту в процесі відтворення. Форми міжнародного кредиту. Міжнародний ринок банківських кредитів та його основні оператори. Процес організації міжнародного кредиту. Валютно-фінансові і платіжні умови міжнародного кредиту. Методи мінімізації та перенесення ризиків при міжнародному кредитуванні. Оцінювання і контроль регіонального ризику. Кредитний рейтинг. Класифікація міжнародного кредиту за цільовим призначенням. Міжнародний лізинг. Факторинг. Форфетування. Сек’юритизація міжнародних кредитів.

5.1. Міжнародний кредит як економічна категорія.
Його принципи та функції. Роль міжнародного
кредиту в процесі відтв
орення

Міжнародний кредитце рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний із наданням у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим на умовах платності, строковості, повернення.

Джерелами міжнародного кредиту є:

  •  тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі;
  •  грошові накопичення держави, мобілізовані банком;
  •  грошові заощадження індивідуального сектору, мобілізовані банком.

Міжнародні кредитні відносини ґрунтуються на певній методологічній основі. Одним із її елементів є принципи, яких мають дотримуватися у процесі практичного виконання будь-якої операції на міжнародному ринку банківських кредитів і які знайшли своє відображення у міжнародному кредитному законодавстві.

Основні принципи міжнародного кредиту такі:

  •  повернення — відображає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником. Якщо отримані кошти не повертаються, то має місце безповоротне передання грошового капіталу, тобто фінансування;
  •  строковість — передбачає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в чітко визначений строк, зафіксований у кредитній угоді;
  •  платність — означає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, а й проплати права їх використання;
  •  забезпеченість — передбачає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі порушення позичальником узятих на себе зобов’язань і відображається у таких формах кредитування, як позики під заставу чи під фінансові гарантії;
  •  цільовий характер — притаманний більшості кредитів і відображає необхідність цільового використання коштів, які отримані від кредитора;
  •  диференційований характер (не завжди виділяється, хоча за сучасних умов, на наш погляд, дуже важливий) — визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників залежно від інтересів як банку, так і країни, в якій розташований банк-кредитор.

Принципи міжнародного кредиту виражають його зв’язок з економічними законами ринку і використовуються для досягнення поточних і стратегічних завдань суб’єктами ринку і держави.

Місце і роль міжнародного кредиту у світовій економічній системі визначається насамперед його функціями, які відображають особливості руху міжнародного позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

До базових функцій міжнародного кредиту можна віднести:

  •  перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва;
  •  економію затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків;
  •  прискорення концентрації і централізації капіталу;
  •  обслуговування міжнародного товарообігу;
  •  прискорення науково-технічного прогресу.

Через виконання взаємозв’язаних функцій міжнародний кредит відіграє певну роль у розвитку світового виробництва, яка може бути і позитивною, і негативною.

Позитивна роль міжнародного кредиту у процесі відтворення полягає в тому, що він: стимулює зовнішньоекономічну діяльність країни; створює сприятливі умови для зарубіжних приватних інвестицій; забезпечує безперервність міжнародних розрахункових та валютних операцій; підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі та інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

Негативна роль міжнародного кредиту у процесі відтворення полягає в тому, що він: загострює суперечності ринкової економіки; використовується для переказування прибутків із країн-позичальників, посилюючи позиції країн-кредиторів; сприяє створенню та зміцненню в країнах-боржниках вигідних для країн-кредиторів економічних і політичних режимів; виступає джерелом фінансування війн; використовується для проведення кредитної дискримінації та кредитної блокади.

5.2. Форми міжнародного кредиту

Міжнародний кредит має різні форми, які можна класифікувати за кількома головними ознаками, що характеризують окремі сторони кредитних відносин, а саме:

за формою кредитування:

  •  товарні кредити — міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі;
  •  валютні (грошові) кредити — кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті;

за цільовим призначенням:

  •  зв’язані кредити — надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді:
  •  комерційні — для закупівлі певних видів товарів і послуг;
  •  інвестиційні — для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;
  •  проміжні — для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт;
  •  незв’язані, або фінансові, кредити — це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі;

за загальними джерелами:

  •  внутрішні кредити — це кредити, що надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб’єктам;
  •  іноземні (зовнішні) кредити — кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій;
  •  змішані кредити — кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження;

за кредиторами:

  •  приватні кредити — кредити, надані приватними особами;
  •  урядові (державні) кредити — кредити, надані урядовими установами від імені держави;
  •  кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій;
  •  змішані кредити;

за формою забезпечення:

  •  забезпечені кредити — кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, товарними документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою;
  •  бланкові кредити — кредити, надані під зобов’язання боржника вчасно їх погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника;

за терміном кредиту:

  •  надстроковідобові, тижневі, до трьох місяців;
  •  короткострокові — до одного року;
  •  середньострокові — від одного року до п’яти років, іноді до семи — восьми;
  •  довгострокові — понад десять років;

за валютою позики:

  •  у валюті країни-позичальника;
  •  у валюті країни-кредитора;
  •  у валюті третьої країни;
  •  у міжнародній грошовій одиниці [СПЗ, екю (до 1999 р.), євро];

за технікою надання:

  •  готівкові кредити, коли кошти зараховуються на рахунок боржника в його розпорядження;
  •  акцептні кредити — надаються у формі акцепту тратти (переказного векселя) імпортером, переважно банком, що полегшує облік тратти в банку;
  •  облігаційні позики — широко використовуються при залученні коштів на довгостроковій основі;
  •  синдиковані і консорціальні кредити — дають змогу позичальникові мобілізувати особливо великі суми на довгий строк, тому що кредитором виступає не один банк, а кілька — «синдикат» чи кілька десятків банків — «консорціумів»;

за способом погашення:

  •  з рівномірним погашенням;
  •  з нерівномірним погашенням;
  •  з одночасним погашенням;
  •  з ануїтетним погашенням (% погашення за основним боргом).

5.3. Міжнародний ринок банківських кредитів
та його основні оператори

Міжнародний ринок банківських кредитів — це сфера ринкових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між країнами на умовах повернення та платності, формується попит та пропозиція.

Сучасний міжнародний ринок банківських кредитів виник у 50-ті роки XX ст.

Основними сегментами міжнародного ринку банківських кредитів є:

  1.  традиційні коротко-, середньо- і довгострокові іноземні кредити, що характеризуються єдністю місця і валюти позики;
  2.  ринок середньо- і довгострокових єврокредитів (синдикованих кредитів, що виникли з 1968 р.) від 1 до 15 років та більше.

До основних операторів міжнародного ринку банківських кредитів належать: Світовий банк та його організаційні структури, держави, корпоративні позичальники, банки і фінансові інституції, фізичні особи.

Сучасна характеристика міжнародного ринку банківських кредитів:

  •  відбувається постійна зміна структури;
  •  спостерігається вдосконалення механізму діяльності ринку;
  •  на ринку переважають представники розвинених країн;
  •  тенденція до сек’юритизаціїпереважання на ринку позичкових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабливими для представників промислово розвинених країн.

Стратегія надання позичкових коштів тій чи іншій країні, як з боку урядів, міжнародних організацій, так і з боку комерційних структур визначається політичними, економічними та гуманними чинниками. Гуманні чинники переважають лише в кількох країнах, які періодично направляють допомогу країнам, що розвиваються (до 1 % ВВП). Це — Швеція, Норвегія, Данія, Голландія, Фінляндія, Канада.

5.4. Процес організації міжнародного кредиту.
Валютно-фінансові і платіжні умови
міжнародного кр
едиту

Процес організації міжнародного кредиту охоплює: попередні переговори про надання кредиту; підготовку листа про зобов’язання позичальника у разі надання кредиту; укладення угоди про кредит (звичайної або відновлювальної); якщо це синдикований кредит, то існує ще угода банків про участь у кредиті й угода про відступлення боргу одного з учасників синдикату іншим учасникам.

В угоді про надання міжнародного кредиту визначаються його валютно-фінансові й платіжні умови:

  •  валюта кредиту і платежу;
  •  сума (ліміт) кредиту;
  •  строк кредиту;
  •  вартість кредиту;
  •  забезпеченість кредиту;
  •  захист від кредитних, валютних, регіональних та інших ризиків.

Валюта кредиту і платежуодна з найважливіших умов міжнародного кредиту, бо від її вибору залежить подальший фінансовий стан кредитора. На вибір валюти впливають: стабільність валюти; рівень процентної ставки; практика міжнародних розрахунків; ступінь інфляції; динаміка курсу валют.

До валюти міжнародних кредитів належать:

  •  національні грошові одиниці;
  •  євровалюта;
  •  міжнародні розрахункові валютні одиниці.

Коли валюта платежу не збігається з валютою кредиту, то це так звані м’які позики.

Сума (ліміт) кредиту — частина позичкового капіталу, який надається в товарній чи грошовій формі позичальникові. Сума банківського кредиту ще має назву кредитна лінія.

Міжнародний кредит надається у вигляді однієї частки чи кількох часток (траншів), які можуть різнитися умовами.

Строк міжнародного кредитуце також одна із важливих умов міжнародного кредиту. До факторів, що впливають на строк міжнародного кредиту, відносять:

  •  цільове призначення;
  •  співвідношення попиту та пропозиції аналогічних кредитів;
  •  розмір контракту;
  •  національне законодавство;
  •  традиційна практика кредитування;
  •  міждержавні угоди.

Для визначення ефективності кредиту розрізняють повний і середній строк.

Повний строк міжнародного кредиту — це строк від початку використання кредиту до його повного погашення. Цей строк визначається за формулою:

,

де Сп — повний строк кредиту;

Пв — період використання кредиту, який включає період поставки товару і визнання покупцем заборгованості за кредитом шляхом акцепту векселів експортера;

Пп — пільговий період, тобто період між закінченням використання кредиту і початком його погашення. Є важливим елементом строку кредиту, особливо в разі великомасштабних поставок;

Ппоч — період погашення — це період, протягом якого здійснюється погашення кредиту.

Середній строк міжнародного кредиту:

  •  показує, на який період у середньому припадає вся сума кредиту;
  •  використовується для порівняння ефективності кредитів з різними умовами;
  •  включає повністю пільговий період і половину строку використання і погашення кредиту.

Формула розрахунку середнього періоду така:

,

де Сср — середній строк кредиту;

Пв — період використання;

Пп — пільговий період;

Ппоч — період погашення.

Зазвичай середній строк менший від повного строку.

Сп = Сср, якщо кредит надається відразу на повну суму і погашається одночасним внеском.

Умови погашення міжнародного кредиту бувають такі:

  •  погашення рівними частинами протягом визначеного строку;
  •  нерівномірне погашення залежно від зафіксованих в угоді принципу і графіка (наприклад, збільшення частки до кінця строку);
  •  з одноразовим погашенням всієї суми кредиту;
  •  ануїтетні (рівні річні внески головної суми позики і процентів).

Важливою умовою міжнародного кредиту є визначення його вартості. Головні елементи, що входять до вартості міжнародного кредиту, показані на рис. 5.1.

«Ціна» міжнародного кредиту базується на процентних ставках країн — провідних кредиторів, насамперед США, Японії, Німеччини.

Реальна процентна ставкаце номінальна ставка за вирахуванням темпу інфляції за певний період.

Грант-елемент (пільговий елемент, субсидії) — показує, який обсяг платежів у рахунок погашення кредиту економить позичальник за умови отримання кредиту на більш пільгових умовах, ніж ринкові.

Забезпеченість — одна з головних умов міжнародного кредиту. Забезпечення міжнародного кредиту може бути фінансово-товарне та юридичне.

Захист від кредитних, валютних, регіональних та інших ризиків. Ця умова міжнародного кредиту передбачає, що при визначенні валютно-фінансових умов міжнародного кредиту кредитор ураховує:

  •  кредитоспроможність — спроможність позичальника отримати кредит;
  •  платоспроможність — спроможність позичальника своєчасно і повністю розрахуватися за своїми зобов’язаннями.

Міжнародна платоспроможність країни характеризується кількома макроекономічними показниками:

  •  обсяг державного боргу;
  •  співвідношення між внутрішньою і зовнішньою складовими державного боргу;
  •  експортний потенціал економіки;
  •  стан платіжного балансу;
  •  забезпечення зовнішнього боргу валовими валютними резервами центрального банку країни.

5.5. Методи мінімізації та перенесення ризиків
при міжнародн
ому кредитуванні

Однією з умов міжнародного кредиту, як уже зазначалося, є захист від ризиків.

До ризиків операторів міжнародного ринку банківських кредитів відносять:

  •  кредитний ризик, або ризик неплатоспроможності позичальника;
  •  валютний ризик, пов’язаний з коливаннями валютного курсу;
  •  регіональний ризик (ризик, пов’язаний з діяльністю в певному регіоні чи в одній країні);
  •  органічний ризик, пов’язаний зі змінами ринкових умов і якості всього сектору фінансового ринку;
  •  ризик зміни ціни товару після укладення контракту;
  •  відмова імпортера від прийняття товару, особливо при інкасовій формі розрахунку;
  •  помилки в документах чи оплаті товарів;
  •  зловживання чи розкрадання валютних коштів;
  •  коливання процентних ставок;
  •  інфляція.

У сучасних умовах використовуються такі методи мінімізації та перенесення ризиків при міжнародному кредитуванні. Серед них найважливіші такі:

  •  відбір кредитів та структурування;
  •  диверсифікація кредитних вкладень — розподіл наданих кредитів між різними суб’єктами різних країн у різній валюті;
  •  професійне оцінювання кредитоспроможності позичальника;
  •  вимога якісного і достатнього забезпечення виданих кредитів;
  •  оперативність при стягненні боргу — термінове вжиття заходів, щодо стягнення боргу в разі виникнення у позичальника фінансових проблем;
  •  надання кредитів синдикатом банків, що дозволяє диверсифікувати ризик між його учасниками залежно від участі в кредиті;
  •  використання гарантій (уряду чи першокласного банку);
  •  страхування міжнародних кредитів (переважно середньо- і довгострокових експортних) — страхування майна кредитора в окремих високоризикових міжнародних кредитних операціях у спеціалізованих страхових організаціях, переважно в державних;
  •  хеджування (від англ. hedge — огородити, захищати);

Кредити з плаваючою ставкою — це кредити, що змінюються залежно від рівня ринкової ставки, до якої вони прив’язані. Це ставки ЛІБОР, ПІБОР, СІБОР, прейм-райт і т. п. (розглядаються у темі 7 «Особливості функціонування євроринку»).

На вибір конкретного методу страхування валютного і кредитного ризиків впливають такі фактори:

  •  особливості економічних і політичних відносин із країною — контрагентом угоди;
  •  конкурентоспроможність товару;
  •  платоспроможність імпортера чи позичальника;
  •  чинні законодавчі обмеження на проведення валютних чи кредитно-фінансових операцій у даній країні;
  •  строк, на який необхідно отримати покриття ризику;
  •  наявність додаткових умов здійснення операції (заставний депозит, гарант третьої особи);
  •  перспективи зміни валютного курсу чи процентних ставок на ринку і т. п.

5.6. Оцінювання і контроль регіонального ризику.
Кредитний рейтинг

Особлива увага при наданні міжнародного кредиту надається аналізу такого фінансового ризику, як регіональний ризик.

Регіональний ризик — це ризик, пов’язаний з діяльністю в тому чи іншому регіоні, в окремій країні. Іноді ризик, пов’язаний з діяльністю в одній країні, називають ризиком країни.

Аналіз регіонального ризику відбувається шляхом:

  •  оцінювання і прогнозування регіонального ризику;
  •  установлення максимального розміру кредиту по країнах;
  •  калькуляції ціни кредиту на основі оцінок регіонального ризику.

У процесі оцінювання регіонального ризику:

  •  визначається ризик, що може виникнути при кредитуванні банком позичальника;
  •  досліджується ризик у конкретній державі, який залежить від загальних політичних та економічних умов у конкретній країні.

Результати оцінювання регіонального ризику використовуються для:

  •  аналізу якості кредитного портфеля;
  •  установлення межі розмірів кредитів по країнах;
  •  калькуляції ціни міжнародних кредитів.

Взагалі регіональний ризик є сукупністю політичного, економічного та трансфертного ризиків. Це ризик, пов’язаний з існуючими та очікуваними політичними й економічними умовами в регіоні чи в країні і з впливом цих умов на здатність уряду країни чи країн, що входять до певного регіону, окремих корпорацій та фізичних осіб виконувати зобов’язання за зовнішнім боргом. Трансфертний ризик, який іноді є складовою регіонального ризику, а іноді розглядається як самостійний фінансовий ризик при міжнародному кредитуванні, пов’язаний з неможливістю переказу коштів до країни кредитора внаслідок валютних обмежень у країні позичальника.

Для оцінювання регіонального ризику країни використовують такі показники:

  •  коефіцієнт обслуговування боргу, що розраховується як співвідношення коштів, які витрачаються щороку країною позичальником на обслуговування боргу, та валових доходів від експорту;
  •  відношення резервної позиції в Міжнародному валютному фонді до обсягу імпорту;
  •  відношення міжнародних резервів (золота, валюти) до обсягу імпорту;
  •  відношення обсягу експорту до валового національного продукту;
  •  рівень інфляції.

Рейтинги економічного, політичного та трансфертного ризиків розробляються міжнародними організаціями та фінансовими інституціями. На основі цих рейтингів розраховують рейтинги країн, що є позичальниками на міжнародному фінансовому ринку.

Рейтинг економічного ризику складається з таких показників: рівень зовнішнього боргу; спроможність погашати заборгованість; рівень залежності країни від іноземних позик, що використовуються для фінансування дефіциту бюджету; ступінь диверсифікації економіки; темпи та стабільність економічного зростання; рівень інфляції.

Рейтинг політичного ризику ґрунтується на оцінках: 1) поточної політичної ситуації в країні, 2) можливих несприятливих змін у політичній ситуації в коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі; 3) прогнозу виконання зобов’язань держави до погашення зовнішнього боргу в даний момент і в майбутньому.

Рейтинг трансфертного ризику базується на оцінках адекватності міжнародних резервів, внутрішнього валютного контролю в країні, контролю за рухом капіталів і враховує економічний рейтинг.

Визначення рейтингу регіонального ризику має значення як для кредиторів, так і для позичальників:

  •  для кредиторів — дає можливість генерувати стратегії кредитування, що відповідають рівням ризику країн-позичальників;
  •  для країн-позичальників — визначення рейтингу відкриває відповідні можливості щодо залучення коштів на міжнародному фінансовому ринку.

На міжнародному ринку банківських кредитів дуже поширеними є також:

  •  рейтинг кредитів;
  •  рейтинг позичальників (не країн взагалі, а окремих її господарських суб’єктів).

Кредитні рейтинги визначають відомі у світі рейтингові агентства «Mood’s» та «Standard & Poor’s».

Системи рейтингу кредитів за якістюважливий інструмент систематичного оцінювання ступеня кредитного ризику при наданні різних видів кредитів. Такі системи розробляють самі банки, і вони бувають як прості, так і складні. Їх призначення — спрощення та полегшення процесу прийняття рішення про надання кредитів співробітниками банку. Системи рейтингу включають інформацію: про взаємовідносини банку з клієнтом; мету кредиту; розмір кредиту; фінансове становище позичальника та галузі, в якій він працює.

Існують такі рейтинги якості кредиту:

  •  номерна система рейтингу, яка базується на якісній характеристиці позичальника та кредиту;
  •  рейтинг, що базується на кількісному аналізі фінансового стану позичальника, де сукупності конкретних значень фінансових показників відповідає певний кредитний рейтинг;
  •  рейтинг, що розраховується за бальною системою, де певним параметрам відповідає конкретна кількість балів, і загальний рейтинг визначається на підставі суми балів за всіма показниками;
  •  «розщеплені» рейтинги, що використовуються для кредитів, різні частини яких мають різні характеристики і кожній із частин присвоюється окремий рейтинг.

Рейтинг позичальників — класифікація позичальників залежно від їх можливостей щодо залучення коштів на ринку банківських кредитів обслуговування боргу тощо. У даних класифікаціях установлюється клас клієнтів і певні характеристики, за якими їх відносять до того чи іншого класу; кредитні рейтинги агентства, що відповідають конкретним класам позичальників, і ризики неповернення позики для різних класів позичальників.

5.7. Класифікація міжнародного кредиту
за цільовим пр
изначенням

Основним цільовим призначенням міжнародного кредиту є сприяння міжнародній торгівлі через кредитування експорту та імпорту. Кредитування імпорту здійснюється у формі комерційного або банківського кредиту.

Комерційні кредити поділяються на:

  •  кредит за відкритим рахунком. У цьому разі експортер записує на рахунок імпортера у вигляді боргу вартість проданих товарів, а імпортер зобов’язується погасити цей борг у встановлений термін;
  •  вексельний кредит. Експортер виставляє переказний вексель (тратту) на імпортера;
  •  авансовий платіж імпортера. У разі підписання угоди цей кредит надається імпортером на користь іноземного постачальника в розмірі 10—15 % і більше від вартості угоди.

Банківські кредити на імпорт:

  •  акцептний кредит — імпортер погоджується оплатити тратту експортера, і його банк у встановлений термін погашає зобов’язання;
  •  акцептно-рамбурсний кредит — банк імпортера виставляє безвідкличні акредитиви на банк експортера. Після відвантаження товару експортер передає документи до банку, який акцептує переказний вексель, і виплачує експортерові вартість товару. Потрібні для цього кошти банк експортера отримує через переоблік тратти на світовому грошовому ринку. Коли настане термін оплати, останній тримач пред’являє її до оплати банкові експортера, який здійснює платіж за рахунок відшкодування, отриманого від банку імпортера;
  •  бланковий кредит — надається банками великим фірмам-експортерам, з якими вони тісно пов’язані, кредит без формального забезпечення;
  •  експортний кредит;
  •  фінансовий кредит;
  •  брокерський кредит;
  •  компенсаційні угоди — форма довгострокового кредитування, за якої в рахунок погашення кредиту здійснюються зустрічні поставки продукції, виробленої на обладнанні, під купівлю якого був наданий кредит.

Кредитування експорту може здійснюватися в таких формах:

  •  банківського кредитування — надання кредитів у дорозі; відкриття кредитних ліній; надання кредитів під товари або товарні документи в країні імпортера;
  •  факторингу — придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги. Експортер надає факторинговій фірмі право отримання платежів від платників за поставлені товари. Остання, у свою чергу, зобов’язується повертати йому гроші в міру їх надходження від боржників або оплатити йому всю суму відразу. За здійснення факторингових операцій експортер вносить передбачену угодою плату, яка може бути дещо вищою від процентів за кредит;
  •  форфетинг — купівля банком-форфетором в експортера векселів, акцептованих імпортером. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик несплати зобов’язань та разового збору за зобов’язання купити векселі експортера;
  •  лізинг — кредитування купівлі машин, обладнання, споруд виробничого призначення на основі укладення орендної угоди, за якої орендар сплачує орендну плату частинами та орендодавець зберігає право власності на товари до кінця терміну.

Новою формою кредитування є спільне фінансування кількома кредитними установами великих проектів переважно в галузі інфраструктури.

  •  Проектне фінансування — сучасна форма довгострокового міжнародного кредитування, де мова йде про кредитування інвестиційних проектів на визначений термін. Його особливості полягають у тому, що основні етапи інвестиційного циклу пов’язані між собою і входять у компетенцію певного банківського синдикату, який очолює банк-менеджер.

5.8. Міжнародний лізинг

Лізинг — це комплекс майнових та економічних відносин, що виникають у зв’язку з придбанням у власність майна і наступного передання його у тимчасове користування і володіння за певну плату.

За економічною природою лізинг схожий з кредитними відносинами й інвестиціями. Такі принципи кредитних відносин, як строковість, поверненість, платність, притаманні і лізингу. При лізингу власник майна передає його на певний строк у тимчасове користування і в обумовлений строк повертає його назад, а за послугу отримує комісійні. Тільки учасники оперують не грошовими коштами, а майном (основним капіталом). І тому лізинг класифікують як товарний кредит в основні фонди, а за формою він схожий з інвестиційним фінансуванням.

З погляду майнових відносин лізингова угода складається з двох взаємозв’язаних частин:

  •  угода про купівлю-продаж;
  •  угода, що стосується тимчасового використання майна.

Лізингова операція — це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди; специфічна форма фінансування вкладень (або альтернативна форма міжнародного кредитування) в основні фонди при посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та передає його в довгострокову оренду.

Основними елементами лізингової операції є:

  •  об’єкт і суб’єкти (сторони лізингової угоди);
  •  термін лізингової угоди;
  •  лізингові платежі;
  •  послуги, що надаються за лізингом.

Об’єктом лізингової операції є будь-яка форма матеріальних цінностей, яка не зникає у виробничому циклі, а також земельні ділянки та інші природні об’єкти. За природою об’єкта, що орендується, розрізняють лізинг рухомого і нерухомого майна.

Суб’єктами лізингової операції виступають сторони угоди, якими є:

  •  власник майна (лізингодавець) — особа, яка спеціально придбаває майно для здавання його у тимчасове використання;
  •  користувач майна (лізингоотримувач) — особа, яка отримує майно у тимчасове використання;
  •  продавець (постачальник, виробник) майна — особа, яка продає майно, що є об’єктом лізингу;
  •  інвестор — особа, що бере участь у фінансуванні лізингової угоди (у разі високої вартості угоди для фінансування проекту лізингодавцем залучаються банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та ін.).

Іноді продавець та власник майна є однією особою. Суб’єктів лізингової угоди можна поділити на прямих учасників і непрямих.

До прямих учасників лізингової угоди відносять:

  •  лізингові фірми або фінансові компанії. Останні поділяються на компанії, що спеціалізуються тільки на фінансуванні лізингової угоди (оплата майна), й універсальні компанії, що здійснюють фінансування не тільки угоди, а й пов’язаних з її з реалізацією операцій, наприклад технічне обслуговування, навчання, консультації;
  •  виробничі, торговельні, транспортні підприємства та населення, які мають ліцензію на лізингову діяльність і достатню кількість фінансових коштів;
  •  постачальники об’єкта угоди (виробничі та торговельні компанії).

До непрямих учасників лізингової угоди відносять установи,
у статуті яких передбачена лізи
нгова діяльність. Такими є:

  •  комерційні банки;
  •  інвестиційні банки;
  •  страхові компанії;
  •  брокерські компанії;
  •  інші посередницькі фірми.

Строк лізингової угодице період лізингу, тобто строк дії угоди.

Фактори, що впливають на визначення строку лізингової угоди:

  •  строк служби устаткування;
  •  період амортизації устаткування;
  •  цикл появи дешевшого аналога об’єкта угоди;
  •  динаміка інфляційних процесів;
  •  кон’юнктура ринку позичкових капіталів.

Сутність лізингової операції полягає в тому, що потенційний лізингоотримувач, у якого відсутні вільні фінансові кошти, звертається до лізингової компанії з пропозицією укласти лізингову угоду. Відповідно до цієї угоди лізингоотримувач вибирає продавця, який має необхідне майно; лізингодавець придбаває його у свою власність і передає його лізингоотримувачу у тимчасове володіння і використання за обумовлену в угоді лізингову плату. По закінченні угоди залежно від його умов майно повертається лізингодавцю чи переходить у власність лізингоотримувача.

Процес організації лізингової операції складається з кількох етапів.

Перший етап: виробник обладнання і майбутній лізингодавець укладають угоду про купівлю-продаж і виступають як продавець і покупець. При цьому користувач майном юридично не бере участі в угоді купівлі-продажу, хоча є активним учасником угоди, бо вибирає обладнання і конкретного постачальника. Усі технічні питання реалізації угоди купівлі-продажу (комплектність, строки та місце постачання, гарантійні зобов’язання і т.п.) вирішуються між виробником і лізингоотримувачем, на лізингодавця покладається забезпечення фінансового боку угоди.

Другий етап: покупець майна здає його у тимчасове користування, виступає як лізингодавець. При цьому хоча продавець майна уклав угоду купівлі-продажу з лізингодавцем, він несе відповідальність за якість обладнання перед користувачем. Для реалізації угоди лізингу у лізингодавця має бути достатньо вільних фінансових коштів або він має доступ до «дешевих» коштів.

Важливим елементом лізингової операції є встановлення графіка виплат — лізингових платежів, які включають такі елементи:

  •  амортизація фінансованого активу;
  •  витрати лізингодавця, а саме:
  •  витрати, пов’язані із залученням капіталу, тобто процентні виплати за кредит;
  •  операційні витрати лізингодавця, пов’язані з укладанням та управлінням лізинговим контрактом;
  •  прибуток лізингодавця.

Виплати можуть здійснюватися:

  •  за фіксованою у момент укладання контракту лізинговою ставкою, тобто протягом усього контракту лізингоотримувач здійснюватиме лізингові платежі рівними частками;
  •  із застосуванням плаваючої чи змінної ставки, яка змінюється у часі протягом усього терміну контракту залежно від еволюції грошового чи облігаційного ринку, тобто процентної ставки-застереження (наприклад, тримісячна міжбанківська ставка ЛІБОР), і залишається фіксованою до моменту її нової зміни.

Лізинговий процентце плата за ресурси, лізингова маржа та ризикова премія.

У загальновизнаній практиці ознаками, за якими визначаються види лізингів:

  •  якість учасників угоди;
  •  тип майна;
  •  сектор ринку;
  •  форма лізингових платежів;
  •  обсяг зобов’язань (обсяг обслуговування);
  •  термін використання майна і пов’язані з ним умови амортизації.

Класифікація лізингових угод здійснюється за такими ознаками:

залежно від кількості учасників (суб’єктів) угоди:

  •  прямий лізинг  вид лізингу, згідно з яким власник майна сам, без посередників здає об’єкт у лізинг. Це дає змогу виробникові одержувати всі економічні переваги від лізингу своєї продукції і використовувати їх на розширення та технічну реконструкцію виробництва;
  •  непрямий лізинг  вид лізингу, згідно з яким передавання майна у лізинг відбувається через посередника;
  •  зворотний лізинг («ліз-бек») полягає в тому, що лізингова фірма спочатку придбаває у власника обладнання, а потім надає це обладнання продавцеві (початковий власник) в оренду;

за типом майна:

  •  лізинг рухомого майна поділяється на лізинг виробничого і будівельного обладнання, комп’ютерів, транспортних засобів, верстатів тощо;
  •  лізинг нерухомого майна — лізингодавець будує або купує нерухомість за дорученням орендаря і передає йому для користування з виробничою та комерційною метою з правом викупу або без нього, по закінченні строку договору;
  •  лізинг майна, що вже перебував в експлуатації;

за обсягом обслуговування майна, що передається:

  •  чистий лізингугода, за якої технічне обслуговування устаткування, переданого у користування, покладається на лізингоодержувача;
  •  лізинг з повним набором послуг — повне обслуговування об’єкта угоди покладається на лізингодавця;
  •  лізинг з частковим набором послуг — лізингодавець виконує лише окремі функції обслуговування об’єкта лізингу;

за ступенем окупності:

  •  лізинг з повною окупністю — вид лізингу, згідно з яким термін угоди дорівнює нормативному терміну служби майна і відбувається повна виплата лізингодавцеві вартості лізингового майна;
  •  лізинг з неповною окупністю майна, за якого термін угоди менший від нормативного терміну служби майна і тому виплачується тільки частина вартості лізингового майна;

за умовами амортизації:

  •  лізинг з повною амортизацією майна і, відповідно, з повною виплатою лізингодавцеві вартості лізингового майна;
  •  лізинг з неповною амортизацією майна і з неповною виплатою вартості лізингового майна;

залежно від ступеня окупності й умов амортизації лізингового майна:

  •  фінансовий лізинг — це договір (угода) лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, не менший терміну, за який амортизується 60 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення терміну договору об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю;
  •  оперативний лізинг — це договір (угода) лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, менший від терміну, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення терміну договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві і може бути переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу. Договір укладається на строк від двох до п’яти років. Об’єктом такого лізингу виступає обладнання з високими темпами морального старіння;

з правового погляду:

  •  дійсний лізинг — повинен відповідати чинному законодавству й економічному змісту лізингу;
  •  фіктивний лізинг — має спекулятивний характер і розрахований на одержання прибутку за рахунок чинних у країні податкових та інших пільг. Ця угода здійснюється для прикриття операції купівлі-продажу в розстрочку, яку б хотіли здійснити сторони насправді;

залежно від сектору ринку, де відбуваються лізингові операції:

  •  внутрішній лізинг — усі учасники угоди представляють одну країну;
  •  міжнародний (зовнішній) лізинг — лізингодавець і лізингоодержувач перебувають у різних країнах. Продавець майна може перебувати в одній із цих країн чи взагалі в іншій державі;

залежно від форми лізингових платежів:

  •  грошовий лізинг — передбачає, що всі платежі здійснюються у грошовій формі;
  •  компенсаційний лізинг — передбачає платежі у формі поставки товарів, що виробляються на орендованому обладнанні, або у формі надання зустрічних послуг;
  •  змішаний лізинг — базується на поєднанні грошових та компенсаційних платежів.

У свою чергу, лізингові платежі поділяються на види залежно від:

  1.  методів нарахування:

фіксовані ставки — установлюються в грошовій, натуральній або змішаній формі в абсолютній сумі;

пайові платежі — розраховуються як частка від обсягу реалізованої продукції, виробленої на орендованому обладнанні, шляхом участі в прибутках або валовому доході лізингоодержувача та ін;

сукупні платежі — це сума всіх лізингових платежів за весь період лізингу плюс плата за викуп орендованого майна у власність після закінчення строку угоди;

платежі як процент від вартості об’єкта лізингу;

  1.  способу сплати:

лінійні — сплачуються пропорційно рівними частками;

прогресивні незначні внески, які встановлюються в початковий період контракту і які поступово збільшуються в міру освоєння устаткування і розширення обсягу виробництва продукції;

дегресивні — виплати, що поступово знижуються; більшою мірою застосовуються при прискорених платежах на початковому етапі лізингу;

сезонні — застосовуються в сільському господарстві і в переробних галузях із сезонним характером процесу виробництва, де можливості оплати значно поліпшуються після збору врожаю;

  1.  періодичності сплати:

одноразові платежі — здійснюються після поставки об’єкта лізингу та підписання сторонами Акта приймання устаткування;

періодичніщомісячні, щоквартальні, щорічні платежі;

Платежі з авансом — це свого роду часткова попередня оплата в момент підписання лізингової угоди, яка потім вираховується із загального обсягу лізингових платежів, а решта суми погашається в установленому порядку.

Згідно з п. 2 ст. 16 Закону України «Про лізинг» лізингові платежі включають:

  •  суму, що відшкодовує частину вартості об’єкта лізингу, яка амортизується за термін, протягом якого вноситься платіж;
  •  суму, яка сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна;
  •  платіж як винагорода лізингодавцеві за одержане в лізинг майно;
  •  відшкодування страхових платежів, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;
  •  інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

При міжнародному лізингу в розмір лізингових платежів має також включатися вартість митних платежів.

Міжнародний ринок лізингових послуг почав формуватися і розвиватися після Другої світової війни під впливом таких факторів:

  •  недостатній обсяг ліквідних коштів;
  •  загострення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій;
  •  зменшення прибутку підприємств, що обмежує їхні можливості виділення достатніх коштів для бажаного розширення виробництва;
  •  сприяння розвитку лізингових операцій з боку урядових і фінансових органів в інтересах стимулювання економічного зростання, зокрема в сфері інвестицій.

Міжнародний лізинг — це договір лізингу, що укладається суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Міжнародний лізинг буває:

  •  прямий експортний;
  •  прямий імпортний;
  •  транзитний (непрямий).

Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн. Привабливість цього виду лізингу полягає в такому:

  •  лізингодавець має можливість одержати експортний кредит у своїй країні і тим самим розширити ринок збуту власних товарів і послуг;
  •  орендатор забезпечує повне фінансування використання сучасних машин, устаткування і прискорене технічне переоснащення виробництва.

Експортна лізингова операціяміжнародна операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в національної фірми і надає в найм іноземному лізингоодержувачу (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Спрощена модель експортного лізингу

Імпортна лізингова операція — лізингова операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми і надає його вітчизняному лізингоодержувачу (рис. 5.3).

Рис. 5.3. Спрощена модель імпортного лізингу

Транзитний (непрямий) міжнародний лізинглізингова операція, в якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні і постачає його орендатору, котрий перебуває в третій країні (рис. 5.4).

Рис. 5.4. Спрощена модель транзитного міжнародного лізингу

Міжнародний лізинг має як позитивні риси, так і негативні.

До переваг міжнародного лізингу можна віднести:

для лізингодавця:

  •  інвестування у формі обладнання порівняно з грошовим кредитом знижує ризик неповернення коштів, тому що зберігається право власності за лізингодавцем;
  •  існування амортизаційних та податкових пільг для лізингодавця, якими він може, так би мовити, поділитися з лізингоодержувачем шляхом зменшення лізингових платежів;

для лізингоодержувача:

  •  лізинг передбачає 100-відсоткове фінансування і не потребує негайного початку платежів, які відбуваються не одночасно, а частково;
  •  для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного зносу і старіння обладнання, тому що майно не придбавається у власність, а береться у тимчасове користування;
  •  лізингове майно не на балансі у лізингоодержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати податків на це майно;
  •  лізингові платежі відносяться на витрати виробництва та обігу (собівартість) лізингоодержувача і, відповідно, знижують оподаткований прибуток;
  •  орендна плата виплачується після того, як обладнання встановлено на підприємстві і досягло відповідної продуктивності;
  •  лізинг дає змогу збільшити виробництво без накопичення капіталу;
  •  обслуговування і ремонт майна здійснюється власником;
  •  дає змогу орендатору використовувати найсучасніше обладнання;
  •  термін лізингу може бути значно більшим за термін міжнародного кредиту;
  •  податкові пільги;

для всіх учасників міжнародного лізингу:

  •  лізинговий контракт може включати додаткові послуги з обслуговування обладнання;
  •  лізингова угода є більш гнучкою порівняно з позичковою, оскільки дає змогу обом сторонам застосувати зручну схему виплат;
  •  виробник обладнання отримує додаткові можливості для збуту своєї продукції і негайний платіж;
  •  з погляду господарської діяльності лізинг служить засобом реалізації продукції, розвитку виробництва, упровадження науково-технічного прогресу, створення нових робочих місць. Тому держава має бути зацікавлена в поширенні і заохоченні лізингових операцій.

До недоліків міжнародного лізингу можна віднести:

  1.  На лізингодавця покладається ризик морального старіння обладнання й отримання лізингових платежів, а для лізингоодержувача вартість лізингу більша, ніж ціна купівлі чи банківського кредиту.
  2.  Лізингоотримувач не є власником своїх основних коштів і тому не може передати їх як заставу у разі необхідності банківської позики, що знижує його шанси щодо отримання такої позики на вигідних умовах.
  3.  Порівняно з продажем обладнання в кредит для лізингу характерний більший ризик, який полягає в тому, що лізингодавець зазвичай не може обмежити прийняття лізингоодержувачем додаткових боргових зобов’язань і у випадку банкрутства останнього не в змозі вимагати своє майно.
  4.  Лізинг може бути дорожчим за кредит.

Загалом вважається, що переваг лізинг має більше, ніж недоліків. Історичний досвід розвитку лізингу в багатьох країнах підтверджує його важливу роль в оновленні виробництва, розширенні збуту продукції й активізації інвестиційної діяльності. Особливо привабливим лізинг може стати у зв’язку з введенням податкових та амортизаційних пільг. Лізингові операції мають значний попит на світовому ринку, бо забезпечують переваги для учасників угоди.

Отже, значення міжнародного лізингу в кредитуванні зовнішньої торгівлі полягає в тому, що:

  •  міжнародні лізингові платежі впливають на стан платіжного балансу країни;
  •  орендні платежі, що виплачуються іноземними лізинговими компаніями, збільшують зовнішні витрати країни, а їх надходження позитивно впливає на платіжний баланс;
  •  придбання майна після закінчення лізингової угоди рівнозначне імпорту, й у зв’язку з цим лізингові операції стали об’єктом державного регулювання;
  •  хоча держави і сприяють розвитку міжнародного лізингу, але трапляються труднощі, пов’язані з гострою конкуренцією на світовому ринку, невідповідністю національних законодавств, методик розрахунків, систем оподаткувань.

5.9. Факторинг

Факторинг (factoring, від англ. factor — посередник) різновид посередницької операції, що проводиться банками і спеціальними компаніями, являє собою купівлю грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасацію.

Інкасація боргових зобов’язань — банківська послуга з отриманням за дорученням клієнта коштів від боржника такого клієнта у рахунок погашення його боргу або акцепту за векселями, чеками, іншими розрахунковими і товарними документами.

Факторингова операція комісійно-посередницька операція з передання клієнтом банку права на стягнення боргів.

Суб’єкти факторингових операцій:

  •  факторинговий відділ банку або факторингова кампанія (або фактор-фірма) — спеціалізована установа, яка скуповує рахунки-фактури у своїх клієнтів;
  •  клієнти — постачальники товару або виконавці робіт — промислові та торговельні фірми, що уклали угоду з банком чи факторинговою компанією;
  •  покупці товарів та послуг.

Клієнтами факторингових компаній виступають переважно:

  •  невеликі та середні фірми, які розширюють обсяги продажу або які виходять на нові ринки;
  •  нові компанії, які мають недостатньо грошового капіталу у зв’язку з несвоєчасним надходженням платежів від дебіторів, існуванням значних запасів, труднощів в організації виробничого процесу.
  •  фірми, що мають несприятливу структуру балансу, у зв’язку з чим їх кредитний статус не дає змогу отримати банківський кредит.

Факторингова компанія дозволяє скоротити управлінські витрати, підвищити ефективність комерційної роботи, а також поряд з бухгалтерським обслуговуванням фактор-фірми здійснює кредитний контроль за угодами клієнта, проводить загальний аналіз господарської діяльності фірми.

Організацію факторингової операції можна показати на схемі (рис. 5.5).

Рис. 5.5. Організація факторингу

Етапи здійснення факторингової операції.

1-й етапаналіз факторинговою компанією платоспроможності (кредитоспроможності) імпортера.

Оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом, у якій вказується на обов’язки банку, серед яких: аналіз кредитоспроможності боржників; стягнення боргу та його обслуговування; інкасація; облікові операції та ін.

До обов’язків клієнта входить плата за факторингові послуги банку.

2-й етапперевірка та купівля факторинговою компанією грошових вимог усіх рахунків-фактур, виставлених на імпортера-експортером.

3-й етапоплата факторинговою компанією рахунків експортера — отримання від банку авансу за продану дебіторську заборгованість у розмірі 70—90 % суми боргу. Решту боргу(10—30 %) банк отримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.

4-й етаппоставка товарів (послуг) експортером імпортерові.

5-й етапоплата вимог імпортером.

Сутність факторингової операції полягає в тому, що факторингові компанії скуповують рахунки в експортерів зі знижкою. Експортери отримують від факторингової компанії від 70 до 90 % номінальної вартості рахунків готівкою залежно від кредитоспроможності клієнта. Решта суми (10—30 % після вирахування комісії за кредит) сплачується тоді, коли імпортер перерахує кошти за товар. Вигода експортера — можливість запобігти кредитному та валютному ризикам і можливість прискорення кругообігу коштів. Вигода для імпортера — можливість не мати справи з переказним векселем та акредитивом.

При купівлі вимог факторингова компанія застосовує звичайно відкриту цесію, тобто повідомляє покупця про перевідступлення вимог експортерів, іноді приховану цесію, коли покупцю не повідомляється про неї. Процент за факторинговий кредит, як правило, на 2—4 % перевищує офіційну облікову ставку і забезпечує високі прибутки факторинговим компаніям. Термін кредиту — до 120 днів.

Фірма-експортер передає всі зобов’язання щодо реалізації товарів факторинговій компанії, яка купила дебіторську заборгованість клієнтів цієї фірми, веде бухгалтерські рахунки боржників і кредиторів. Завдяки факторинговому обслуговуванню фірма має справу не з окремими покупцями, а з факторинговою компанією, яка регулярно направляє своєму клієнтові виписку за рахунками й отримує винагороду за послуги. Компанія отримує наперед узгоджену комісію 0,5—2 % до суми обігу клієнта залежно від надійності покупця, виду послуг, якості боргових вимог, а також проценти за позиками під ці вимоги.

Факторингові компанії перевіряють вимоги клієнтів з погляду платоспроможності покупця за допомогою своїх довідкових відділів і банків. Крім кредитних і обліково-контрольних операцій, факторингові компанії здійснюють юридичні, складські, інформаційні, консультативні послуги. Вони мають значну інформацію про світові ринки. Цьому сприяють тісні ділові зв’язки з банками, які переважно виступають ініціаторами створення факторингових компаній і надають їм фінансову підтримку.

Процес концентрації і централізації охопив і цю сферу — 37 факторингових компаній з 18 країн, чи 95 % їх загальної кількості (без урахування факторингів, що є філіями великих фірм), об’єднаних в асоціацію «Фекторз чейн інтернешнл», що має штаб-квартиру в Амстердамі.

Слід ураховувати вартість факторингового обслуговування, яка є досить високою у зв’язку з комплексним характером послуг фактор-фірми і підвищеними ризиками у випадку зворотного факторингу.

Вартість факторингового обслуговування складається з:

  1.  процента за користування кредитом (вище ринкової ставки за кредитами відповідної строковості на 2—3 процентні пункти);
  2.  плати за обслуговування (бухгалтерія, інкасація боргу та інші послуги): нараховується як процент від суми рахунка-фактури, в межах 0,5—3 %;
  3.  при незворотному факторингу — спеціальна надбавка за ризик у розмірі 0,2—0,5 % від суми кредитування.

Факторинг поділяють на окремі види за певними ознаками, які наведені нижче:

  •  за видами здійснення операцій:
  •  конвенційний (широкий) факторингуніверсальна система фінансового обслуговування, яка включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування, представництво та ін.;
  •  конфіденційний (обмежений) факторингобмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передання права на отримання грошей та ін.;

залежно від кількості факторів операції:

  •  прямий факторингв операції бере участь лише один;
  •  фактор — з експорту в країні експортера, з яким імпортер уклав факторингову угоду;
  •  опосередкований факторингв операції беруть участь два фактори: 1) з експорту в країні експортера; 2) з імпорту в країні імпортера;

за ступенем інформованості дебітора:

  •  розкритий факторингоперація, в якій дебітор повідомляється про факторингову угоду;
  •  нерозкритий факторингоперація, в якій факторингова угода є конфіденційною і зарубіжний дебітор не повідомляється про неї.

5.10. Форфетинг

Форфетинг (франц. a forfait — цілком, загальною сумою) — купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що виникли з товарних поставок, спеціальним кредитним інститутом (форфетером) за готівковий розрахунок без права регресу на експортера при наданні останнім достатнього забезпечення.

Компанія, яка здійснює купівлю боргових зобов’язань без регресу на експортера, має назву форфетингової компанії чи форфетера.

Форфетингова операціякупівля експортних вимог форфейтером (банком або спеціалізованою фінансовою компанією) з виключенням права регресу на експортера (форфетиста) у випадку несплати.

Форфетинг застосовується у фінансових операціях — з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань, в експортних операціях для сприяння надходженню готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцеві.

Купівля торговельних зобов’язань призначається на певну дату, але без права повернення (регресу) до попереднього власника.

Форфетер надає фінансове забезпечення для покупців, які перебувають за кордоном, і негайно розраховується з експортером без права обороту. Імпортер повинен надати простий вексель з гарантією банку. Експортер продає його форфетинговому банку зі знижкою, яка найчастіше базується на домінуючій на даний момент процентній ставці. Форфейтер бере на себе всі політичні та комерційні ризики.

Форфетування доповнює традиційні методи кредитування зовнішньої торгівлі і державне страхування експортних кредитів, оскільки включає додаткові ризики. Тому форфетер надає перевагу боржникам з країн з високим міжнародним рейтингом. На початку форфетування використовувалося для першокласних експортних операцій і при поставці заводів «під ключ», а в сучасних умовах — для кредитування експорту обладнання, сировини, товарів широкого вжитку.

Форфетинговими інструментами є вексель та інші боргові та товарні документи, що виникають із товарних поставок.

На відміну від традиційного обліку векселі форфетування застосовуються:

  •  у разі поставки обладнання на великі суми (мінімальна сума — 250 тис. дол.);
  •  за умови надання тривалої відстрочки — платежу від 6 місяців до 5—7 років (понад традиційні 90—180 днів);
  •  якщо вексель містить гарантію чи аваль першокласного банку, які необхідні для переобліку векселів.

Форфетування використовується для мобілізації капіталів на середній термін кредитно-фінансовими установами на вторинному ринку шляхом перерахунку експортних векселів, термін яких ще не закінчився. Цей ринок дістав назву «а форфе». Для роботи на вторинному ринку банки створюють дочірні форфет-інститути. Учасники ринку а форфе (форфетування) — форфет-інституції і банки — укладають угоди переважно по телефону з наступним підтвердженням.

Організацію форфетингової операції можна показати на такій схемі (рис. 5.6).

Рис. 5.6. Організація форфетингової операції

1 — між експортером та імпортером укладається угода з установленим терміном платежу;

2 — експортер звертається у форфет-компанію, яка визначає умови операції;

3 — імпортер виписує комерційний вексель і авалює його;

4 — векселі, що індосовані банком країни імпортера, відсилаються експортеру;

5 — експортер індосує векселі і продає їх форфет-компанії на первинному ринку документів без права регресу;

6 — експортер отримує інвалютну виручку;

7 — форфетингова компанія індосує векселі і перепродає їх на вторинному ринку, що представлений спеціалізованими фінансовими установами з форфетування в Цюріху, Люксембурзі, Лондоні, Парижі й т.п.;

8 — форфет-компанія подає імпортеру вексель до оплати;

9 — імпортер через свій банк оплачує наданий вексель в обумовлений строк.

Переваги, що дає форфетування експортеру:

  •  поліпшення позиції експортера з ліквідності, тому що фірма негайно отримує готівку;
  •  експортер звільняється від валютних, кредитних і процентних ризиків;
  •  зменшуються довгострокові вимоги у балансі фірми, що сприяє зростанню її кредитоспроможності;
  •  знімається необхідність контролю за погашенням кредиту і роботи з інкасації платежів;
  •  форфетинг не впливає на ліміти експортера з овердрафту чи на інший кредит, що надається банком.

Недоліки форфетингу:

А. Висока вартість: ставка з форфетування значно вища звичайних ставок за кредитами, тому що форфетер бере на себе ризики.

Витрати з форфетингу складаються з:

  •  витрат на отримання банківської гарантії чи авалю за векселем;
  •  ризикової премії за політичний ризик;
  •  витрат на мобілізацію грошових коштів, що залежать від ставок процентів на євроринку;
  •  управлінських витрат;
  •  комісії форфетера, що становить різницю в часі між укладанням угоди і наданням документів.

Отже, облікова ставка може досягати 10 % річних і вище, залежно від ризику країни. Але, на відміну від інших експортних кредитів, форфетингова форма кредитування не включає страхових премій і банківських зборів за організацію й управління кредитом.

Б. Труднощі для експортера у пошуку банку, який би бажав діяти як форфетер.

Для форфетування експортних вимог необхідно виконувати такі умови:

  1.  експортна вимога має бути зворотною і безумовною;
  2.  векселі повинні бути простими на імпортера;
  3.  на векселі має бути аваль банку країни покупця, інші вимоги повинні супроводжуватися банківською гарантією;
  4.  у разі сумніву щодо платоспроможності імпортера форфетер може вимагати аваль чи гарантію банку третьої країни;
  5.  експортер може бути звільнений від відповідальності за векселем. У даному разі на простому векселі ставиться помітка «Без регресу» чи «Без зобов’язань», до переказного векселя в деяких випадках додається спеціальний документ про звільнення експортера від відповідальності.

Форфетування відрізняється від лізингу простотою документального оформлення, відсутністю права регресу (тобто експортер не несе ризику неплатежу імпортера).

На відміну від експортного факторингу форфетування має ширшу сферу покриття ризиків (неплатежу, непереказу, валютного ризику). Форфет-інституції, ураховуючи ризик неплатежу з боку імпортера, здійснюють хеджування з метою його мінімізації. Нижче наведено порівняльну характеристику факторингу і форфетингу (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФАКТОРИНГУ І ФОРФЕЙТИНГУ

Критерій порівняння

Факторинг

Форфетинг

За строками

Приймаються вимоги строком до одного року

Приймаються довгострокові векселі (строком
п
онад один рік)

За сумою

Відсутні обмеження

Великі суми (від 500 тис. дол. США і більше)

За сферою обігу

Переважно на внутрішньому ринку

Переважно в операціях

За обліком ризиків

Можливий регрес вимог експортера

Без регресу на покупця

За валютою

Широке коло валют

Тільки у вільно
конверт
ованій валюті

Додаткові гарантії

Вимагаються не завжди

Обов’язковий
банківський аваль

Джерело: Международный менеджмент / Под ред. С. Э. Пивоварова, Л. С. Тарасевича, А. И. Майзеля. — СПб.: Питер, 2002. — С. 385.

5.11. Сек’юритизація міжнародних кредитів

У міжнародному кредитуванні широко застосовуються синдиковані кредити, які надаються переважно у формі єврокредитів міжнародними консорціумами (синдикатами) банків. Синдикований ринок єврокредитів виступає другим сегментом ринку банківських кредитів і характеризується високою активністю і низькою вартістю. Перший синдикований кредит був наданий Австрії наприкінці 1960-х років Банкірським трастом (Bankers Trust). У 1990-х роках ХХ ст. синдиковані кредити становили 40—58 % євровалютних позик і основними позичальниками були країни-члени ОЕСР. (Питання про «Синдикований ринок кредитів та методи зниження ризиків при наданні синдикованих кредитів» детально розглядаються у темі 7 «Особливості функціонування євроринку»).

Міжнародні консорціуми, або синдикати, створюються у багатьох випадках для проектного фінансування, тобто банківського кредитування інвестиційних проектів, за якого кредитор бере на себе частково або повністю ризики, пов’язані з їх реалізацією. Кредит при цьому погашається виключно чи переважно за рахунок доходів від реалізації проекту; додатковим забезпеченням можуть бути активи, що належать до інвестиційного проекту. Створення синдикату — це співфінансування інвестиційного проекту.

Крім того, існує ще проектне фінансування з послідовним фінансуванням. У ньому бере участь великий банк-організатор, котрий оцінює інвестиційний проект, розробляє кредитний договір і видає позику, а потім після видачі позики, за угодою цесії він передає свої вимоги до позичальника іншому кредитору.
У 1980—1990-ті роки став практикуватися спосіб передавання вимог через розміщення кредиту серед інвесторів шляхом сек’юритизації. Банк-організатор продає дебіторські рахунки за вид
аним кредитом траст-компаніям, що випускають цінні папери, під їхнє забезпечення. Останні розміщують їх серед інвесторів. Кошти, що надходять від позичальника в рахунок погашення заборгованості, зараховуються у фонд викупу цінних паперів.

Сек’юритизація сучасна тенденція на міжнародному ринку банківських кредитів. Це переважання на ринку позикових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами (іноземними і синдикованими єврокредитами), оскільки останні є менш привабливими для представників промислово-розвинених країн. У сукупному чистому обсязі ресурсів, що надходять у країни, які розвиваються, сьогодні переважають прямі іноземні інвестиції та іноземні портфельні інвестиції. У 1985 р. на міжнародні банківські кредити припадало понад 50 % припливу приватних коштів у країни, що розвиваються, на прямі іноземні інвестиції — 22 %, на іноземні портфельні інвестиції — 18 %. На початку ХХІ ст. ці часткові показники становили відповідно 8 %, 43 % і 48 % (решта припадає на субсидії, що отримані від неурядових організацій). Така зміна структури потоків капіталу є результатом процесу глобалізації виробництва, який відбувається шляхом збільшення обсягу операцій у межах транснаціональних корпорацій. Це стимулює зростання прямих іноземних інвестицій і підвищення ступеня «сек’юритизації» фінансових операцій, що сприяє збільшенню трансграничних потоків іноземних портфельних інвестицій в акціонерний капітал і облігації.

Таким чином, сек’юритизація — це заміщення традиційних форм банківського кредиту випуском цінних паперів. Забезпеченням їхньої емісії служить «пакет» зобов’язань банківських клієнтів за отриманими ними аналогічними за характером кредитами. Банк виплачує проценти і погашає ці цінні папери із коштів, що надходять від позичальників на погашення позики. Щоб запобігти при продажу цінних паперів юридичному застереженню «про оборот на банк-емітент» (ці активи залишаються на його балансі), банки використовують акредитиви «стенд-бай». Першокласні банки світу, особливо міжнародні, надають перевагу тому, щоб за нагороду перевідступити його іншим кредиторам у разі недостатності ліквідних коштів і при значних ризиках.

Ключові терміни та поняття

Міжнародний кредит — international credit

Міжнародний ринок банківських кредитів — international market of bank credits

Валютно-фінансові та платіжні умови міжнародного кредиту — monetary and payment terms of international credit

Кредитоспроможність — creditworthiness

Платоспроможність — paying capacity

Хеджування — hedging

Регіональний ризик — regional risk

Система рейтингу кредитів за якістю — credit quality rating system

Рейтинг позичальників — rating of borrowers

Кредит за відкритим рахунком — open account credit

Вексельний кредит — paper credit

Акцептний кредит — acceptance credit

Міжнародний лізинг — international leasing

Факторингfactoring

Форфетинг forfeiting

Сек’юритизація — securitization

Контрольні питання

  1.  Дайте визначення «міжнародному кредиту».
  2.  Назвіть основні принципи міжнародного кредитування.
  3.  Як класифікуються основні форми міжнародного кредиту?
  4.  Які існують джерела міжнародного кредиту?
  5.  Що включається до валютно-фінансових і платіжних умов міжнародного кредиту.
  6.  Поясніть схожість і різницю таких понять, як «кредитоспроможність» і «платоспроможність» клієнта.
  7.  Назвіть ризики операторів міжнародного кредитного ринку.
  8.  У чому полягає аналіз регіонального ризику при міжнародному кредитуванні?
  9.  Які рейтингові системи використовують на міжнародному ринку банківських кредитів?
  10.  Дайте характеристику міжнародного лізингу.
  11.  Дайте порівняльну характеристику форфетингу і факторингу.
  12.  Дайте визначення синдикованому кредиту і синдикату.
  13.  Опишіть процес синдикації.
  14.  Ризики і методи їх зниження при наданні синдикованого кредиту.
  15.  Що таке «сек’юритизація»?

Проблемні питання

  1.  Яка Ваша думка щодо подальшого прогнозу розвитку міжнародного ринку банківського капіталу.
  2.  Яке місце займає Україна у розвитку міжнародного ринку банківських кредитів.
  3.  Визначте взаємозв’язок між міжнародним ринком банківських кредитів і міжнародним інвестиційним ринком.

Завдання до теми

Завдання 1

Студентам пропонується підготувати реферати за наведеними нижче темами та зробити на їх основі доповіді:

  1.  Аналіз практики міжнародного кредитування приватного бізнесу в Україні.
  2.  Взаємозв’язок міжнародного ринку банківських кредитів та міжнародного фондового ринку.
  3.  Особливості стратегій хеджування ризику при наданні міжнародних кредитів.
  4.  Міждержавне регулювання міжнародного кредиту.
  5.  Міжнародний фінансовий лізинг та його особливості.
  6.  Роль держави в регулюванні міжнародного кредиту.
  7.  Роль МБРР у міжнародному кредитуванні.
  8.  Сучасні тенденції ринку банківських кредитів в умовах глобалізації.
  9.  Форфетування в галузі міжнародних фінансів.
  10.  Факторинг як альтернативна форма міжнародного кредитування.
  11.  Перспективи подальшого розвитку ринку синдикованих кредитів.

Завдання 2

Задача.

Одна з країн Латинської Америки планує провести модернізацію своєї системи залізничних доріг, для чого необхідно придбати новий рухомий состав. Витрати в іноземній валюті становлять, за оцінками, 950 млн дол. У результаті модернізації залізниці очікується підвищення щорічного прибутку до 140 млн дол. на рік. Можливі два альтернативні шляхи фінансування.

А. Кредит на 20 років за ставкою 13 %.

Б. Кредит на 10 років за ставкою 11 %.

Який варіант кращий? Чому? Основна сума має виплачуватися рівними частками щорічно.

Література

  1.  Банковское дело: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. О. И. Лаврушина. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 672 с.
  2.  Боринець С. Я. Міжнародні фінанси: Підручник. — К.: Знання-Прес, 2002. — 311 с.
  3.  Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Издат.-консалт. компания «ДеКА», 1998. — 768 с.
  4.  Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд.. перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — 608 с.
  5.  Международный менеджмент / Под ред. Пивоварова С. Э., Тарасевича Л. С., Майзеля А. И. — СПб.: Питер, 2002. — 576 с.
  6.  Михайлов Д. М. Мировой финансовый рынок: тенденции и инструменты. — М.: Экзамен, 2000. — 768 с.
  7.  Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишина, А. Стасишина, Г. Стеблія. — К.: Основи, 1999. — 963 с.
  8.  Петрашко Л. П. Валютні операції: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 204 с.
  9.  Роджер Лерой Миллер, Дэвид Д. Ван-Хуз. Современные деньги и банковское дело: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 856 с.
  10.  Руденко Л. В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. — К: ЦУЛ, 2003. — 616 с.
  11.  Саркисянц А. Г. Система международных долгов. — М.: ООО Издат.-консалтинг. компания «ДеКА», 1999. — 720 с.
  12.  Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учебник / Л. А. Дробозина, Л. П. Окунева, Л. Д. Андросова и др.; Под ред. проф. Л. А. Дробозиной. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. — 497 с.
  13.  Финансы, деньги, кредит: Учебник / Под ред. О. В. Соколовой. — М.: Юристъ, 2001. — 784 с.
  14.  Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. — К.: Знання-Прес, 2002. — 535 с.
  15.  Шмырева А. И., Колесников В. И., Климов А. Ю. Международные валютно-кредитные отношения. — СПб.: Питер, 2001. — 272 с.

PAGE  220

  1.  


 

Другие похожие работы, которые могут вас заинтересовать.
8478. МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛУ 25.66 KB
  МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛУ Причини і суть вивозу експорту капіталу. Цілі і форми вивозу капіталу. Причини і суть міжнародного руху капіталу. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність повязана з вивозом капіталу.
4779. Міжнародний валютний фонд та його відносини з Україною 63.03 KB
  Визначити історію, цілі, завдання і структуру МВФ; розглянути діяльність Фонду у валютно-кредитній сфері; визначити роль і місце МВФ в системі міжнародних валютно-фінансових відносин; розкрити особливості співпраці України з Міжнародним валютним фондом.
4914. Ринок цінних паперів 50.13 KB
  Ринок цінних паперів як складова частина інфраструктури ринкової економіки. Законодавче регулювання ринку цінних паперів. актуальність теми полягає важливості розвитку та вдосконалення ринку цінних паперів задля збільшення частки капітальних вкладень у валовому національному продукті залучення вітчизняного й іноземного капіталу в економіку збалансованості попиту та пропозиції капіталу та ін.
14272. РИНОК МІЖНАРОДНИХ ІНВЕСТИЦІЙ 187.71 KB
  Капіталізація ринку. Глобалізація світового господарства та прискорення темпів науковотехнічного розвитку обумовлюють істотні зміни на ринку міжнародних інвестицій пов’язані передусім зі зрушеннями у його структурі. Однією з характерних тенденцій що визначає розвиток ринку міжнародних інвестицій у сучасних умовах є проведення національними урядами та міжнародними організаціями політики лібералізації міжнародного інвестиційного простору розроблення універсальних норм інвестиційного співробітництва. Основна тенденція розвитку ринку...
14269. СВІТОВИЙ ФІНАНСОВИЙ РИНОК І ЙОГО СТРУКТУРА 72.75 KB
  Особливості функціонування та структура міжнародного фінансового ринку. Учасники міжнародного фінансового ринку. Міжнародні фінансові активи та їхні властивості Міжнародні фінансові активи це специфічні неречові активи акції облігації векселі казначейські зобов’язання що обертаються на світовому фінансовому ринку і являють собою законні вимоги їхніх власників на отримання грошового доходу в майбутньому. Осіб які інвестують кошти в діяльність інших суб’єктів ринку купуючи певні фінансові активи називають інвесторами та власниками...
9379. СУЧАСНИЙ РИНОК: СУТНІСТЬ, ТИПИ, ВИДИ, СТРУКТУРА 15.06 KB
  Сутність поняття ринок. Структура ринку Класифікація ринків Сутність поняття ринок. Ринок – це сукупність відносин між продавцями і покупцями взаємодія між якими приводить до встановлення ціни. Головні функції ринку: Інформаційна за допомогою цін які постійно змінюються ринок надає об’єктивну інформацію про необхідну кількість асортимент і якість товарів і послуг.
7944. Ринок кінцевої будівельної продукції та послуг: попит і пропозиція 37.06 KB
  Ринок кінцевої будівельної продукції та послуг: попит і пропозиція План Суть і функції ринку. Кінцева будівельна продукція на ринку як форма інвестиційного товару. Перспективні напрямки розширення ринку будівельної продукції в Україні. Суть і функції ринку Ринок як розвинута система відносин товарного обміну це система окремих взаємопов'язаних ринків елементів великого ринку див.
© "REFLEADER" http://refleader.ru/
Все права на сайт и размещенные работы
защищены законом об авторском праве.