СВІТОВИЙ ФІНАНСОВИЙ РИНОК І ЙОГО СТРУКТУРА

Особливості функціонування та структура міжнародного фінансового ринку. Учасники міжнародного фінансового ринку. Міжнародні фінансові активи та їхні властивості Міжнародні фінансові активи це специфічні неречові активи акції облігації векселі казначейські зобов’язання що обертаються на світовому фінансовому ринку і являють собою законні вимоги їхніх власників на отримання грошового доходу в майбутньому. Осіб які інвестують кошти в діяльність інших суб’єктів ринку купуючи певні фінансові активи називають інвесторами та власниками...

2015-08-25

72.75 KB

6 чел.


Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск


ТЕМА 3

СВІТОВИЙ ФІНАНСОВИЙ
РИНОК І ЙОГО СТРУКТУРА

Фінансові ресурси світу та механізм їх перерозподілу. Міжнародні фінансові активи та їхні властивості. Міжнародні валютно-фінансові потоки. Світовий фінансовий ринок. Особливості функціонування та структура міжнародного фінансового ринку. Учасники міжнародного фінансового ринку.

Міжнародні фінансові центри. Стадії розвитку міжнародних фінансових центрів. Основні елементи та умови існування міжнародного фінансового центру. Характеристика найважливіших міжнародних фінансових центрів (Лондон, Нью-Йорк, Токіо).

Офшорні банківські (фінансові) центри, їхні види та основні типи.

Значення золота у валютній сфері. Ринки золота: поняття, класифікація, особливості функціонування. Операції з золотом. Золоті аукціони. Ринок банківських металів в Україні.

3.1. Фінансові ресурси світу
та механізм їх перерозподілу

У процесі кругообігу капіталу формується капітал у грошовій формі (фінансові активи, фінанси), що являє собою фінансові ресурси.

Фінансові ресурси світу — це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій та міжнародних фінансових центрів світу. Вони використовуються у міжнародних економічних відносинах, тобто у відносинах між резидентами та нерезидентами. Механізм перерозподілу фінансових ресурсів світу можна подати у вигляді такої схеми (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Механізм перерозподілу фінансових ресурсів світу

Джерелами фінансових ресурсів світу є:

  •  країни-донори, до яких належать країни з розвинутими економіками, де формується переважний обсяг фінансових ресурсів світу;
  •  фонди міжнародних організацій, які призначені для надання фінансової допомоги і складаються в основному з внесків урядів цих країн;
  •  найбільша частка світових золотовалютних резервів є власністю приватних осіб, компаній, організацій та урядів розвинутих країн світу.

3.2. Міжнародні фінансові активи
та їхні властивості

Міжнародні фінансові активи — це специфічні неречові активи (акції, облігації, векселі, казначейські зобов’язання), що обертаються на світовому фінансовому ринку і являють собою законні вимоги їхніх власників на отримання грошового доходу в майбутньому.

За допомогою міжнародних фінансових активів здійснюється передавання фінансових ресурсів від тих країн та їхніх суб’єктів, котрі мають надлишок коштів, до тих країн та їхніх резидентів, які потребують інвестицій. Осіб, які інвестують кошти в діяльність інших суб’єктів ринку, купуючи певні фінансові активи, називають інвесторами та власниками фінансових активів — акцій, облігацій, депозитів тощо. Осіб, котрі залучають вільні фінансові ресурси через випуск та продаж інвесторам фінансових активів, називають емітентами таких активів. Кожен фінансовий актив є активом інвестора — власника активу та зобов’язанням того, хто емітував даний актив.

Існує дві основні категорії фінансових інструментів світового фінансового ринку, які відрізняються надійністю щодо отримання доходу:

  1.  Інструменти власності — безстрокові інструменти, які засвідчують пайову участь інвестора в статутному фонді емітента (акціонерного товариства), тобто характеризують відносини співвласності між даним інвестором та іншими учасниками акціонерного товариства; дають право власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів, право на частку майна товариства при його ліквідації тощо.
  2.  Інструменти позики — строкові інструменти, які відображають відносини позики між емітентом та інвестором і які пов’язані з виплатою доходу за надану емітентові позику.

Виділяють похідні інструменти (деривативи) — фінансові інструменти, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Ціни на похідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладені в їх основу і називаються базовими активами (цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо).

Фінансові інструменти світового фінансового ринку залежно від механізму нарахування доходу поділяються на:

  •  Інструменти з фіксованим доходом — облігації, інші боргові зобов’язання з фіксованими процентними виплатами, а також привілейовані акції, за якими сплачується фіксований дивіденд.
  •  Інструменти з плаваючим доходом — боргові зобов’язання зі змінними процентними виплатами та прості акції, оскільки дивідендні виплати за ними наперед не визначені й залежать від розміру прибутку, отриманого фірмою протягом звітного періоду.

Коли приймається рішення щодо інвестування коштів, то учасник ринку аналізує властивості фінансового активу. Наслідком проведеного аналізу може бути вкладення коштів у даний актив, або для інвестування вибирається інший актив.

До характеристик фінансових активів світового фінансового ринку можна віднести:

  •  термін обігу — проміжок часу до кінцевого платежу або до вимоги ліквідації (погашення) фінансового активу. Активи бувають:
  •  короткострокові — з терміном обігу до одного року;
  •  середньострокові — від одного до чотирьох-п’яти років;
  •  довгострокові — від п’яти до десяти і більше років.
  •  ліквідність — можливість швидкого перетворення активу на готівку без значних втрат;
  •  дохідність — розраховується, як правило, у вигляді річної процентної ставки. При цьому розрізняють:
  •  номінальну ставку доходу — дохід у грошовому виразі, отриманий з однієї грошової одиниці вкладень, тобто абсолютний дохід, отриманий від інвестування коштів у фінансовий актив, абсолютну плату за використання коштів;
  •  реальну ставку доходу — дорівнює номінальній ставці доходу за вирахуванням темпів інфляції;
  •  дохід по активу — очікувані грошові потоки по ньому, тобто процентні, дивідендні виплати, а також суми, отримані від погашення чи перепродажу фінансового активу іншим учасникам ринку;
  •  подільність — мінімальний обсяг активу, який можна купити чи продати на ринку;
  •  ризикованість — невизначеність, пов’язана з величиною та часом отримання доходу за даним активом у майбутньому;
  •  механізм оподаткування — визначає, у який спосіб та за якими ставками оподатковуються доходи від володіння та перепродажу фінансового активу;
  •  конвертованість — перетворення фінансового активу на інший фінансовий актив (установлюється в умовах випуску);
  •  комплексність — можливість бути сукупністю кількох простих активів;
  •  валюта платежу — валюта, в якій здійснюються виплати за тим чи іншим фінансовим активом;
  •  поворотність — відображає розмір витрат обігу або сукупних витрат з інвестування в певний фінансовий актив та перетворення цього активу на готівку.

3.3. Міжнародні валютно-фінансові потоки

Будь-який інвестиційний проект може бути повністю описаний через грошові потоки, які він породжує. Грошовий потік (або потік грошових коштів, чи потік готівки (Cash flow)) — це платіж, що отриманий чи зроблений. Потік грошових коштів має три важливі характеристики: 1) розмір, чи величина; 2) напрям; 3) час.

Міжнародні валютно-фінансові потоки — це потоки іноземних валют чи будь-яких інших фінансових активів, зумовлені економічною діяльністю суб’єктів світового господарства.

Міжнародні фінансові потоки обслуговують рух товарів, послуг і міжкраїновий перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими суб’єктами світового ринку. Вони дають уявлення про стан кон’юнктури, яка служить орієнтиром для прийняття рішення менеджерами.

Серед факторів, що впливають на рух міжнародних фінансових потоків слід назвати: стан економіки; структурна перебудова економіки; масштабне перенесення за кордон низькотехнологічних виробництв; взаємна лібералізація торгівлі країн — учасниць ВТО/ГАТТ; розрив темпів інфляції та рівнів процентних ставок між державами; збільшення масштабів незбалансованості міжнародних розрахунків; переважання вивезення капіталу над торгівлею товарами та послугами.

Серед основних каналів руху світових фінансових потоків можна назвати такі:

  •  валютне, кредитне та розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів (у тому числі особливий товар золото) і послуг;
  •  валютні операції;
  •  операції з цінними паперами та різними фінансовими інструментами;
  •  зарубіжні інвестиції в основний та оборотний капітал;
  •  перерозподіл частини національного доходу через бюджет у формі допомоги країнам, що розвиваються, та внесків держав у міжнародні організації тощо.

Існує класифікація міжнародних валютно-фінансових потоків, за такими ознаками:

за типом економічної взаємодії:

  •  зовнішньоторговельні (опосередковують торгівлю товарами та послугами, поточні операції);
  •  капітальні (кредитно-інвестиційну діяльність);
  •  спекулятивні (не мають зв’язку з виробничою діяльністю);
  •  балансуючі (урівноваження зовнішніх платежів і розрахунків країн);

за видами економічної діяльності:

  •  розрахунки за товари;
  •  розрахунки за послуги;
  •  поточні та капітальні трансферти у грошовій формі;
  •  коротко-, середньо- та довгострокові кредити;
  •  прямі та портфельні інвестиції;
  •  потоки резервних активів;

за ознакою часу:

  •  потоки короткострокового капіталу;
  •  потоки середньо- та довгострокового капіталу.

за характером власності їхніх джерел:

  •  приватні джерела потоків — це ресурси міжнародних банків, багатонаціональних корпорацій, фізичних осіб тощо;
  •  офіційні джерела потоків — це ресурси урядів країн та міжнародних і офіційних організацій.

Розподіл валютно-фінансових потоків залежно від джерел на приватні та офіційні впливає на формування валютно-фінансових потоків таких основних типів:

  •  валютно-фінансові потоки, спрямовані з приватних джерел у приватну власність;
  •  валютно-фінансові потоки, спрямовані з офіційних джерел у приватну власність;
  •  валютно-фінансові потоки, спрямовані з приватних джерел в офіційну власність;
  •  валютно-фінансові потоки, спрямовані з офіційних джерел в офіційну власність.

Отже, можна зробити висновок, що фінансові ресурси світу є наймобільнішим видом світових економічних ресурсів, перебувають у постійному русі, перерозподіляючись між різними учасниками міжнародних економічних відносин. Рух фінансових ресурсів має певний механізм, що визначається міжнародним порядком, який установлюється на основі міжнародних угод та домовленостей, так і дією економічних законів. А фінансові потоки концентроване вираження дістають у сукупності фінансових ринків та фінансових інституцій.

3.4. Світовий фінансовий ринок.
Особливості функціонування та
структура міжнародного фінансового ринку

Ринки світової економіки можна поділити на:

  •  ринки матеріальних (реальних) активів — нафта, газ, пшениця тощо;
  •  ринок фінансових активів (фінансовий ринок).

Названі ринки тісно взаємозв’язані, але темою нашого огляду є фінансовий ринок та особливості його функціонування.

Фінансовий ринок — це система економічних і правових відносин, пов’язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів.

Суб’єктами будь-якого фінансового ринку є:

  •  учасники ринку:
  •  держави;
  •  юридичні та фізичні особи, які бажають придбати в користування вільні фінансові ресурси;
  •  юридичні та фізичні особи, які потребують інвестицій;
  •  фінансові посередники, які на стабільній та впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.

Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій, а саме:

  1.  забезпечують таку взаємодію покупців і продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них;
  2.  фінансові ринки запроваджують механізм викупу в інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів;
  3.  фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

Через механізм фінансового ринку здійснюється акумулювання та розміщення тимчасово вільного грошового капіталу.

Класифікація фінансових ринків:

1) за умовами передавання фінансових ресурсів:

  •  ринок позичкового капіталу;
  •  ринок акціонерного капіталу;

2) за терміном обігу фінансових активів:

  •  ринок грошей;
  •  ринок капіталів;

3) залежно від того, нові фінансові активи пропонуються для продажу чи емітовані раніше:

  •  первинний;
  •  вторинний;

4) за місцем, де відбувається торгівля фінансовими активами:

  •  біржовий;
  •  позабіржовий;

5) залежно від глобальності:

  •  міжнародний;
  •  національний:

резидентів;

нерезидентів.

Темою нашого розгляду є світовий фінансовий ринок, який об’єднує національні фінансові ринки країн та міжнародний фінансовий ринок, що різняться умовами емісії та механізму обігу фінансових активів. У широкому розумінні до складу світового фінансового ринку належить також система офіційної міжнародної фінансової допомоги, що формувалася у повоєнні роки і передбачає особливі умови перерозподілу фінансових ресурсів: міждержавне кредитування, кредити міжнародних організацій, надання грантів. Окремо розглядають міжнародний рух золотовалютних резервів, що складаються з офіційних та приватних резервних фінансових активів.

Світовий фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками (приблизно середина 60-х років ХХ ст.). Інтеграція фінансових ринків окремих країн виявлялась у зміцненні зв’язків, розширенні контактів між національними фінансовими ринками, їх прогресуючому переплетенні.

Об’єктивною основою становлення світового фінансового ринку стали: розвиток міжнародного поділу праці; інтернаціоналізація суспільного виробництва; концентрація і централізація фінансового капіталу.

Інтернаціоналізація виробництва — основна передумова інтернаціоналізації капіталу. На світовому фінансовому ринку відбуваються процеси інтеграції, що ведуть до обмеження кола валют, які на ньому обертаються, формування єдиної системи процентних ставок. Водночас вони сприяють перетворенню провідних національних компаній і банків у транснаціональні.

Формування світового фінансового ринку на сучасному етапі відбувається під впливом процесу глобалізації національних фінансових ринків, чинниками якого є:

  1.  інтенсивне впровадження електронних технологій, комунікаційних засобів та інформатизації, що робить високоефективними інформаційну інфраструктуру фінансового ринку та систему розрахунків між учасниками ринку;
  2.  розширення видів та кількості пропонованих цінних паперів;
  3.  посилення ролі фінансових ринків як основного механізму перерозподілу фінансових ресурсів як у національному, так і в глобальному масштабі;
  4.  вплив приватизаційних процесів на потенційну пропозицію цінних паперів;
  5.  концентрація діяльності учасників ринку у світових фінансових центрах;
  6.  інституціоналізація фінансових ринків, тобто постійне збільшення частки інституційних учасників ринку (інвестиційних, страхових компаній, пенсійних фондів тощо);
  7.  лібералізація фінансових ринків, тобто створення законодавства, що сприяє проникненню учасників ринку на фінансові ринки різних рівнів і стимулює їх активність.

З функціонального погляду світовий фінансовий ринок — це система ринкових відносин, у якій об’єктом операцій виступає грошовий капітал і яка забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків, створюючи умови для безперервності та рентабельності виробництва.

Світовий фінансовий ринок з інституційного погляду — це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами і позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.

Як уже зазначалося, світовий фінансовий ринок складається з національних ринків країн і з міжнародного фінансового ринку.

Участь національних валютних, кредитних, фондових ринків в операціях світового ринку визначається такими факторами:

  •  місцем країни у світовій системі господарства та її валютно-економічним становищем;
  •  існуванням розвиненої кредитної системи і добре організованої фондової біржі;
  •  помірністю оподаткування;
  •  пільгами валютного законодавства, яке дозволяє доступ іноземним позичальникам на національний ринок та іноземних паперів до біржового котирування;
  •  зручним географічним положенням;
  •  відносною стабільністю політичного режиму та ін.

Міжнародний фінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції.

Відмінності міжнародних фінансових ринків від національних полягають у тому, що перші мають величезні масштаби операцій (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перевищують операції світової торгівлі товарами); у них відсутні географічні кордони; операції проводяться цілодобово; використовуються валюти провідних країн світу, євро і частково СДР; учасниками їх переважно є першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом; існує диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій в умовах революції сфери фінансових послуг; на них діють специфічні — міжнародні — процентні ставки; забезпечуються стандартизація операцій та високий ступінь інформаційних технологій, безпаперові операції на базі використання комп’ютерів.

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу.

Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Міжнародний фінансовий ринок на сучасному етапі має такі особливості:

  •  доступ на світові ринки довгострокового кредитування для більшості позичальників значно спрощений;
  •  потрібні менші витрати на проведення операції;
  •  ставляться менш жорсткі вимоги до розкриття інформації;
  •  рівень участі, особливо інституційних інвесторів, на ринках боргових цінних паперів більший, ніж на ринках акцій, бо останні є більш ризиковими (з інституційного погляду) порівняно з ринками боргових інструментів;
  •  міжнародні ринки боргових цінних паперів перевищують за своїми обсягами міжнародні ринки акціонерного капіталу тощо.

Структура міжнародного фінансового ринку. Цьому питанні в економічній літературі відводиться особливе місце, бо єдиної загальновизнаної структури фінансового ринку ще не існує. Це пов’язано з тим, що міжнародний фінансовий ринок являє собою дуже складну структуровану систему.

Залежно від періоду закінчення операцій міжнародний фінансовий ринок поділяють на:

  •  ринок касових (поточних, «спот») операцій — передбачає торгівлю базовим активом, розрахунки за який здійснюються не пізніше другого робочого дня після укладення угоди;
  •  ринок строкових угод — розрахунок здійснюється пізніше, ніж на другий робочий день після дати укладення угоди, тобто угода здійснюється більше трьох робочих днів.

Міжнародний фінансовий ринок залежно від місця проведення операцій поділяють на:

  •  централізований — представлений біржами (біржовий ринок);
  •  децентралізований (позабіржовий) світовий ринок — торгівля повністю децентралізована і здійснюється переважно через дилінгові системи, міжнародні телекомунікаційні системи, по телефону.

Що стосується тісно пов’язаних між собою через систему міжнародних розрахунків сегментів, з яких складається міжнародний фінансовий ринок, то в економічній літературі їх класифікують по-різному. Так, Т. С. Шемет дотримується такої структури міжнародних ринкових фінансових ресурсів [3, с. 306]:

  •  короткостроковий (валютний) ринок — складається з короткострокових банківських кредитів та короткострокових цінних паперів;
  •  середньо- і довгострокові євроринки (євроринки капіталів) — поділяються на ринок банківських кредитів та ринок міжнародних цінних паперів. Останній складається з фінансових активів у вигляді всіх цінних паперів — акцій, облігацій та похідних від них так званих деривативів.

Російський учений Д. М. Михайлов описує сучасну структуру світового фінансового ринку, складовими якого є міжнародні ринки. У схемі Д. М. Михайлова обіг інструментів оцінюється у комплексі, у всій різноманітності функціональних та інституціональних взаємозв’язків (рис. 3.2).

Термін реалізації майнових прав

Рис. 3.2. Сучасна структура світового фінансового ринку

Д. М. Михайлов виділяє «грошовий ринок», «ринок деривативів» і «ринок капіталів». Усі ці три ринки об’єднують певні частини «кредитного ринку» і «ринку цінних паперів», залежно від строків реалізації майнових прав і типу зобов’язання. Як бачимо, у запропонованій структурі (рис. 3.3) всі сегменти міжнародного фінансового ринку тісно переплетені і взаємозв’язані, тому визначити їхні межі дуже складно.

Зберігається поділ міжнародного фінансового ринку на грошовий ринок (включає: валютний ринок, ринок короткострокових позичок, ринок короткострокових фінансових активів та їх похідних) та ринок капіталу (включає: ринок цінних паперів і ринок середньострокових і довгострокових банківських позичок). Одночасно такий поділ, як вважається, використовується тільки для визначення строковості виданих чи інвестованих коштів. З боку пропозиції кредитних ресурсів визначальним фактором на грошовому ринку є ліквідність інструменту. У разі надання фінансових ресурсів на ринку капіталів головними питаннями для інвестора є середньостроковий кредитний ризик позичальника, процентний ризик, політичний ризик тощо.

Існує ще така точка зору щодо підсистем міжнародного фінансового ринку: ринок капіталів включає тільки ринок цінних паперів (акцій, облігацій), а ринок банківських кредитів — це самостійний сегмент ринку світового фінансового ринку, що охоплює:

  •  грошовий (валютний) ринок;
  •  ринок капіталів — це ринок зобов’язань тривалістю більше одного року, тобто довгострокових цінних паперів (акцій, облігацій та їх похідних, векселів, виписаних на термін понад один рік);
  •  ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов’язань, які зазвичай виключають існування вторинного ринку;
  •  євроринок — це світовий фінансовий ринок, на якому операції з різними фінансовими інструментами здійснюються в євровалютах, і тому він включає певні частини грошового ринку, ринку капіталів, ринку банківських кредитів.

В економічній літературі вказується на існування об’єднання ринку банківських кредитів і ринку боргових цінних паперів під назвою «кредитний ринок». Відомий український фінансист О. Д. Василик (його погляди підтримує С. Я. Боринець) зазначає, що ці ринки не можна поєднувати під однією назвою, їх треба розглядати окремо, бо вони суттєво різняться, хоча такі цінні папери, як облігації, векселі, ноти, депозитні сертифікати, і мають боргову природу. По-перше, при одержанні коштів на кредитній основі їх власник не змінюється. При купівлі боргових цінних паперів власник коштів змінюється. Існують облігації конвертовані в акції. По-друге, є певні відмінності й в одержанні доходу на вкладені кошти на ринку боргових цінних паперів і на ринку банківських кредитів.

На підставі викладеного можна виділити такі основні сегменти міжнародного фінансового ринку:

  1.  міжнародний валютний ринок, де відбуваються операції виключно з валютою;
  2.  міжнародний ринок банківських кредитів;
  3.  міжнародний ринок цінних паперів (фондовий ринок), який, у свою чергу, поділяється на:
  •  міжнародний ринок боргових цінних паперів;
  •  міжнародний ринок титулів власності (ринок акцій та депозитарних розписок);
  1.  міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів) — ринок інструментів торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив’язані до іншого фінансового чи реального активу (ціни товарів, ціни акцій, курсу валюти, процентної ставки);
  2.  євроринок, який включає інструменти названих вище сегментів міжнародного фінансового ринку, виражені в євровалюті. (Схема світового фінансового ринку показана на рис. 3.1.)

Останнім часом стали виділяти ще один окремий сегмент міжнародного фінансового ринку — ринок страхових послуг. І за певними ознаками сегментом міжнародного фінансового ринку можна назвати міжнародний ринок дорогоцінних металів і золота.

3.5. Учасники міжнародного фінансового ринку

Учасники міжнародного фінансового ринку з інституційного погляду — це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

Учасників міжнародного фінансового ринку можна класифікувати за такими ознаками:

І. За характером участі суб’єктів в операціях:

  1.  Неопосередковані (прямі) учасники — біржові члени відповідних ринків похідних фінансових інструментів, що укладають угоди за свій рахунок і/чи за рахунок і за дорученням клієнтів, які не є членами біржі.
  2.  Опосередковані (непрямі) учасники — це учасники, які не є біржовими членами і відповідно мусять звертатися до послуг прямих учасників ринку (найбільші маркет-мейкери).

ІІ. За метою та мотивами участі на ринку:

  1.  Хеджери — учасники світового фінансового ринку, які використовують інструменти ринку деривативів для страхування курсового (цінового) ризику, ризику трансферту, який притаманний фінансовим інструментам, своїх активів чи конкретних угод на ринку спот. Вимогам хеджера у процесі виконання угоди, як правило, відповідає реальний фінансовий інструмент, який він має чи матиме на момент виконання угоди. Хеджування — проведення операцій, спрямованих на мінімізацію фінансових ризиків, пов’язаних з існуючими чи майбутніми позиціями. Це досягається шляхом створення позиції на ринку деривативів, яка була би протилежна позиції, що вже існує чи планується, на ринку реального активу.
  2.  Спекулянти — укладають угоди виключно з метою заробити на сприятливому русі курсів, і тому рух курсу для них є бажаним. Вони здійснюють купівлю (продаж) контрактів, щоб пізніше продати (купити) їх за вищою (нижчою) ціною і не мають на меті страхувати сучасні й майбутні позиції від курсового ризику.

Спекулянтів можна поділити на дві самостійні групи:

а) трейдери — намагаються використовувати коливання курсу одного чи кількох контрактів, що досягається купівлею контрактів (чи цінних паперів), коли очікується підвищення їх ціни, і продажем при зворотному її русі. Для відкриття позиції за похідними операціями потрібні відносно невеликі витрати капіталу (початкова або депозитна маржа) порівняно із загальною сумою контракту. Виникає «ефект важеля» (leverage efect), який дає можливість отримати великі прибутки або спричинити великі збитки. Наприклад. при купівлі облігаційного контракту номінальною вартістю 200 000 ф. ст. початкова маржа становить 3 %, тобто 6000 ф. ст. Курс ф’ючерса на момент купівлі дорівнює 100. Якщо курс підніметься до 101 (тобто менше як на 1 %), то продаж контракту може принести брутто-дохід на суму 2000 ф. ст, що дорівнює 33,33 % витраченого капіталу (6000 ф. ст). Але якщо курс ф’ючерса падає до 99 (тобто на 1 %), то спекулянт втрачає вже 33,33 % коштів. Трейдери сприяють підвищенню і збільшенню ліквідності ринку і таким чином забезпечують саму здатність ринку функціонувати.

б) арбітражери — намагаються використовувати відмінності курсу у різний час чи на різних ринках (наприклад, між форвардним курсом на валютному ринку і курсом відповідного валютного ф’ючерса). Це досягається шляхом одночасного продажу відносно переоціненого інструменту і купівлі відносно недооціненого (одного й того самого інструменту чи активу на різних ринках, чи взаємозв’язаних активів при порушенні між ними паритетних відносин). Арбітражна операція дає змогу отримати інвестору прибуток практично без ризику і не потребує яких-небудь значних інвестицій (наприклад, купівля-продаж активу на спот-ринку і продаж-купівля відповідного ф’ючерсного контракту). Арбітражери сприяють вирівнюванню курсів, цін і поновленню паритетних співвідношень між взаємозв’язаними активами на різних торговельних майданчиках, ринках, а також між ф’ючерсним ринком і відповідними іншими ринками.

Якщо хеджери та спекулянти (трейдери й арбітражери) представлені на ринку у недостатній кількості, функціональна здатність даного ринку може бути поставлена під сумнів.

ІІІ. За типами емітентів та їх характеристиками:

  1.  міжнародні і міжнаціональні агентства (Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку та Європейський банк реконструкції та розвитку);
  2.  національні уряди і суверенні позичальники;
  3.  провінційні і регіональні уряди (адміністрації штатів);
  4.  муніципальні уряди (муніципалітети);
  5.  квазі-урядові емітенти;
  6.  корпорації, банки та інші організації.

Якщо розглянути структуру сучасного світового фінансового ринку за типами емітентів, то можна зробити висновок, що до 2/3 ринку облігаційних позик припадає на корпорації і великі банківські структури; до 1/3 ринку (тобто залишкова частина) — на уряди, його органи і міжнародні організації, тобто суверенні емітенти (між ними залишкова частина розподіляється порівну).

ІV. За країнами походження:

  1.  розвинені країни;
  2.  країни, що розвиваються;
  3.  міжнародні інституції;
  4.  офшорні центри.

V. За типами інвесторів:

  1.  приватні;
  2.  інституційні:

Важливою тенденцією міжнародного фінансового ринку початку ХХІ ст. стало зростання (кількісне й якісне) інституційних інвесторів чи фінансових інституцій колективного інвестування. Процеси інституціоналізації фінансових ринків, які знайшли свій вираз у посиленні ролі страхових компаній, пенсійних і взаємних фондів, інвестиційних компаній, привели до орієнтації інвестицій у фондові цінності, оскільки останні мають довгостроковий характер, що, у свою чергу, веде до подальшої сек’юритизації світових фінансових потоків.

Таким чином, серед найбільш значних тенденцій розвитку світового фінансового ринку на сучасному етапі можна назвати такі:

  •  глобалізація ринків — посилення ролі міжнародних ринків з погляду операцій кредитування і позичання резидентами різних країн;
  •  інтернаціоналізація ринків — міжнародний характер операцій позичальників і кредиторів, широка диверсифікація їхніх активів і пасивів по країнах та регіонах, існування стійкої мережі структурних підрозділів за кордоном не дають змоги визначити їх національну належність;
  •  зростання міжнародної конкуренції між суб’єктами ринку, які є резидентами різних країн, зокрема між ТНК і глобальними фінансовими інституціями, між банківськими та небанківськими установами;
  •  інтеграція сегментів міжнародного фінансового ринку — інтеграційні процеси сприяли підвищенню мобілізації позичкового капіталу, зниженню трансакційних витрат, міжнародній торгівлі цінними паперами, отриманню оперативної інформації про стан міжнародних фінансових ринків;
  •  конвергенція сегментів міжнародного фінансового ринку — процес зняття законодавчих обмежень, перешкод (бар’єрів) регулювання і збільшення кількості міжнародних операцій як міжнародними позичальниками, так і кредиторами, поступове стирання меж між секторами та сегментами міжнародних ринків довгострокового фінансування;
  •  концентрація сегментів міжнародного фінансового ринку — відбувається шляхом укладання угод злиття та поглинання фінансових інституцій, у тому числі і серед корпорацій-позичальників. Унаслідок цього спостерігається концентрація значних фінансових ресурсів в обмеженого кола глобальних учасників світового фінансового ринку, які здатні вести активні операції на всіх його сегментах;
  •  проблеми комп’ютеризації й інформатизації ринків — прийняття рішень базується на складному комп’ютерному моделюванні, статистичному аналізі великих масивів даних і застосуванні методів математично-статистичних симуляцій і нейроних систем прогнозування.

3.6. Міжнародні фінансові центри. Стадії розвитку
міжнародних фінансових центрів. Основні елементи
та умови існування мі
жнародного фінансового центру

Сьогодні світовий фінансовий ринок ще визначають як величезні міжнародні фінансові центри, що мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів.

Міжнародний фінансовий центр — це місце зосередження банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом.

Існують певні стадії розвитку міжнародного фінансового центру, а саме:

  •  перша стадія — розвиток місцевого ринку;
  •  друга стадія — перетворення в регіональний фінансовий центр;
  •  третя стадія — розвиток регіонального фінансового центру до стадії міжнародного фінансового ринку.

Для того щоб місцевий ринок зміг перетворитися у розвинутий міжнародний фінансовий центр, необхідно, щоб країна володіла всіма необхідними елементами підтримання як своїх, так і міжнародних операцій.

До найважливіших елементів існування міжнародного фінансового центру, якими має володіти країна, належать:

  •  стійка фінансова система та стабільна валюта;
  •  наявність інституцій, що забезпечують раціональне функціонування фінансових ринків;
  •  гнучка система фінансових інструментів, що забезпечують кредиторам та позичальникам різноманітність варіантів щодо затрат, ризиків, прибутків, строків, ліквідності та контролю;
  •  відповідна структура й достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру в міжнародних позичальників та кредиторів;
  •  людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями, як результат систематичного навчання і перепідготовки;
  •  здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, всеохопні й мобільні ринки, тобто існування комплексних ринків, як довгострокових, так і короткострокових, які надають позичальникам та інвесторам великі можливості;
  •  економічна свобода: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення та інвестування;
  •  найсучасніша технологія передавання інформації та засоби зв’язку, що дозволяють ефективно здійснювати безготівкові розрахунки та готівкові платежі.

Найбільш активно перелив фінансових ресурсів здійснюється у таких міжнародних фінансових центрах світу, як Нью-Йорк і Чикаго — в Америці, Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Женева, Люксембург — в Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн — в Азії.

У міжнародні фінансові центри перетворилися деякі офшорні центри, насамперед у басейні Карибського моря — Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови. Поява фінансових центрів на периферії світового господарства (Багамські острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та ін.) обумовлена певною мірою нижчими податковими й операційними витратами, незначним державним втручанням та ліберальним валютним законодавством. У майбутньому міжнародними фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри — Кейптаун, Сан-Паулу, Шанхай та ін.

Якщо взяти до уваги тільки ринкову капіталізацію акцій, то до нових фінансових центрів можна віднести ринки Чехії, Угорщини, Польщі, Росії — в Європі; Індії, Індонезії, Південної Кореї, Таїланду, Тайваню, Філіппін, Китаю з Гонконгом — в Азії, Південно-Африканської республіки — в Африці, Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики, Чилі — у Латинський Америці.

Але сьогодні тільки Лондон, Нью-Йорк, Токіо відповідають таким основним показникам та стандартам міжнародного фінансового центру, як:

  •  широкий спектр інструментів фінансового ринку;
  •  всесвітня участь у внутрішніх та іноземних секторах ринку;
  •  ефективні міжнародні системи зв’язку.

3.7. Характеристика найважливіших
міжнародних фінанс
ових центрів

До найважливіших міжнародних фінансових центрів, як зазначалося, належать Лондон, Нью-Йорк, Токіо.

Найбільш відомим і давно вже існуючим міжнародним фінансовим центром є Лондон.

Лондон як міжнародний фінансовий центр. Лондон — визнаний міжнародний фінансовий центр. Його особливість — здатність до «виклику та відповіді» на будь-яку нову ситуацію і фінансові інновації.

У 1215 р. англійський уряд проголосив Велику хартію вольностей, яка гарантувала індивідуальні права в Англії і те, що Лондон є безпечним місцем для вітчизняних і зарубіжних торговців. З цього періоду починається історія становлення і розвитку Лондона як міжнародного фінансового ринку.

У 1690 р. було створено Англійський банк і Королівську біржу, що заклали організаційні основи для лондонських фінансових ринків. Промислова революція XVIII ст. забезпечила Великій Британії стійку комерційну, фінансову та економічну базу. Лондон функціонував як єдиний світовий фінансовий центр 200 років, оскільки британський золотий стандарт був «наріжним каменем» тодішньої світової грошової системи, а капіталовкладення у фунтах стерлінгів за кордоном домінували як у світовій торгівлі, так і в інвестиціях і фінансах до Першої світової війни.

Період між Першою і Другою світовими війнами характеризується тим, що Лондон, незважаючи на виклик Нью-Йорка, залишався домінуючим фінансовим центром у світі, оскільки продовжував очолювати стерлінговий валютний блок країн Британської співдружності й зберіг основні позиції з виконання світових банківських операцій, керуючи обслуговуванням фінансування міжнародної торгівлі через свій грошовий ринок і торгівлею міжнародними цінними паперами через свій вторинний ринок.

Період після Другої світової війни характеризується значним дефіцитом платіжного балансу країни. У зв’язку з цим для пом’якшення проблеми «втечі» капіталів у 1957-х р. урядом Великої Британії впроваджується контроль капіталу на валютному ринку. Учасники валютного ринку, які використовували фунт стерлінгів для фінансування своєї міжнародної торгівлі, повинні були використовувати долар. Збільшення попиту на долар у Лондоні привело до зростання його вартості. З 1960-років Лондон став центром міжнародного євровалютного ринку, 75—80 % якого виражалося в доларах. Але коли у результаті цього здатність Лондона обслуговувати широкий діапазон міжнародних фінансових потреб виявилася під загрозою, британський уряд для виправлення такої ситуації у 1986 р. ініціював «великий шок» — повністю була змінена структура лондонських ринків цінних паперів і була створена нова Міжнародна фондова біржа, оснащена комп’ютеризованою електронною системою котирувань. Після «великого шоку» на ринку цінних паперів Лондона значно зросло представництво іноземних торгівців цінними паперами, особливо в торгівлі єврооблігаціями і міжнародними цінними паперами. Британські банки, страхові компанії, фірми з торгівлі цінними паперами функціонують в усіх фінансових центрах світу.

Велика Британія, стала другою після Японії країною-кредитором. Лондон ліквідує часовий розрив між закриттям токійських і відкриттям нью-йоркських ринків, має ліберальну регулюючу структуру, добре обізнаних міжнародних інвестиційних банкірів і розвинену мережу засобів зв’язку.

Характеристика сегментів Лондонського міжнародного фінансового центру.

Лондонський ринок довгострокового позичкового капіталу складається з:

  •  первинного ринку, який включає:
  •  нові цінні папери, випущені урядом (першокласні цінні папери Об’єднаного Королівства) та фірмами Об’єднаного Королівства;
  •  єврооблігації, випущені іноземними позичальниками;
  •  вторинного ринку, організаційною основою якого є Міжнародна фондова біржа, що включає чотири ринки:
  •  ринок внутрішніх акцій, який, у свою чергу, складається із зареєстрованих на фондових біржах цінних паперів компаній, що мають добру репутацію; незареєстрованих цінних паперів малих, менш розвинутих фірм; «третій ринок» для молодих фірм, що зростають;
  •  першокласних цінних паперів і цінних паперів з фіксованою процентною ставкою — переважно це державні облігації, що випускаються Банком Англії;
  •  опціонів;
  •  іноземних акцій.

Лондонський ринок короткострокового капіталу — найстаріший ринок і водночас такий, що відповідає рівню сучасних вимог. Він складається з традиційного грошового ринку і додаткового (паралельного) грошового ринку.

Традиційний грошовий ринок є гарантованим. На цьому ринку Банк Англії реалізує свою контрольну функцію через використання кількох інструментів кредитного контролю:

  •  продаж казначейських векселів обліковим домам;
  •  купівля та продаж державних паперів через операції на відкритому ринку;
  •  операції з дисконту векселів, які можуть бути врахованими і неврахованими через «дисконтні вікна» (можливість отримання позики у центральному банку) для облікових домів;
  •  установлення резервних вимог щодо зобов’язань за стерлінговими депозитами у банках і ліцензованих кредитно-фінансових установ з приймання депозитів.

Паралельний ринок короткострокового капіталу (грошовий ринок — негарантований). Він включає:

  •  міжбанківський ринок;
  •  стерлінгові депозитні сертифікати;
  •  доларові депозитні сертифікати;
  •  цінні папери місцевої влади і фінансових компаній;
  •  міжфірмові цінні папери;
  •  короткострокові комерційні євровекселі та стерлінгові короткострокові векселі.

Характерними рисами негарантованого грошового ринку є:

  •  проведення ділових операцій головним чином по телефону та телефаксу (міжбанківський ринок);
  •  позики незабезпечені і не повинні покривати дефіцит;
  •  не існує останнього кредитора у критичній ситуації (останній кредитор у критичній ситуації — центральний банк);
  •  позичальники та кредитори мають більше альтернатив для досягнення своєї мети.

Лондонський валютний ринок — найбільший у світі (середньодобовий оборот валюти становить близько 500 млрд дол. На ньому діє 500 британських і зарубіжних банків, з них 143 іноземні банки з більш ніж з 400 відділеннями, філіями, представництвами).

На валютному ринку Банк Англії контролює укладення угод і веде операції від імені урядів та центральних банків інших країн. Купівля і продаж іноземної валюти Банком Англії здійснюється для забезпечення стійкості фунта стерлінгів на валютному ринку. Валютний ринок тісно пов’язаний з негарантованим ринком короткострокового капіталу. Операції на Лондонському валютному ринку подібні до операцій на інших ринках: операції «спот» (ринок наявного товару), угоди на строк, ф’ючерси, опціони, арбі-
тражні операції і валютні свопи.

Таким чином, Лондон є одним із найважливіших фінансових центрів світу завдяки:

  •  домінуючим позиціям на міжнародному євровалютному ринку;
  •  розміру його валютного ринку (до 300—500 млрд дол. за добу оборот валюти);
  •  міжнародному лістингу цінних паперів;
  •  відмінній мережі зв’язку;
  •  спеціальним знанням його учасників.

Об’єднаним Королівством були прийняті певні засоби зміцнення позицій Лондона у світі у зв’язку зі зростаючою конкуренцією у Європі, особливо після введення євро. Лондон намагається зберегти свої переваги на уніфікованому європейському ринку над іншими континентальними центрами, такими як Париж, Франкфурт-на-Майні та Цюріх.

Міжнародними фінансовими центрами, розташованими в Європі, є також Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють першість у Лондона за операціями із золотом, а також Люксембург, частка якого становить близько ¼ всіх євровалютних кредитів. Париж — також один із відоміших міжнародних фінансових центрів у Європі.

Нью-Йорк як міжнародний фінансовий центр. Нью-Йорк вважається другим за розмірами міжнародним фінансовим центром. Період формування його як фінансового центру припадає на 1914—1945 рр. Його становлення обумовлене розвитком національної економіки США. Взагалі, коли економіка країни розташування центру зазнає піднесення (зростання ВНП, зниження рівня інфляції і короткострокових ставок позичкового капіталу), відбувається і розвиток фінансового центру.

Фінансова система США складається з трьох основних еле-
м
ентів:

  •  фінансові інституції (фінансові посередники, агентські брокери, фондові біржі);
  •  фінансові ринки (довгострокові та короткострокові);
  •  фінансові інструменти (юридичні вимоги, захищені законом).

Характеристика окремих сегментів Нью-Йорку як міжнародного фінансового центру.

Ринок довгострокового позичкового капіталу включає:

  •  ринок облігацій і акцій;
  •  іпотечний ринок — вторинний ринок заставних документів, який відповідає 70 % ВНП. Великий позичальник на цьому ринку — Державне казначейство (Міністерство фінансів) США;
  •  ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів);
  •  ринок промислових облігацій — це високо прибуткові, але не надійні облігації із низьким рейтингом фінансових операцій злиття і поглинення в промисловості (податкове законодавство підтримує фінансування шляхом випуску нових облігацій, тому що сплата відсотків за облігаціями є податком, який необхідно відрахувати з податку на прибуток корпорації, а також тенденцію до зниження середньої вартості капіталу);
  •  цільові позики підприємствам;
  •  ринок закордонних облігацій — закордонні облігації Yankee Bonds (доларові облігації, що випускаються іноземцями в Нью-Йорку), канадськими провінційними урядами і Європейським інвестиційним банком);

Нью-Йорк — центр ринку капіталу США. Механізм ринку капіталу потребує: ефективних фінансових інституцій; значного обсягу заощаджень; стійкого попиту на капіталовкладення в землю, заводи, обладнання з метою підтримання і збільшення накопичення реального капіталу й економічної продуктивності.

До особливостей ринку капіталів Нью-Йорку можна віднести такі:

  •  на ринку капіталів діють усі великі інвестиційні банки світу, зокрема Salomon Brothers, Merrill Linch, Goldmen Sacns, Shearson Lehman, First Boston, Morgan Stanley. Вони гарантують розміщення цінних паперів на первинному ринку, а також діють як брокери для клієнтів на вторинному ринку;
  •  американський капітал ефективний завдяки тому, що національні фінансові інституції розподіляють нові випуски облігацій за нижчою ціною, ніж інші іноземні банки (вартість значного випуску облігацій у США становила 0,98 % від їх загальної вартості, в Японії — 3,5 %, в Англії — 1,08 %);
  •  на первинному ринку більш важливий випуск облігацій у зв’язку з великим їх обсягом, а на вторинному ринку важливішою є торгівля акціями через їх великий обсяг;
  •  країни, що розвиваються, мають обмежений доступ на нью-йоркський ринок капіталу через жорсткі вимоги Комісії з цінних паперів і бірж до надання компаніями звітів про свою діяльність.

Характеристика ринку короткострокового капіталу (грошового):

  •  грошовий ринок у 1990-х роках становив 41,9 % ВНП США;
  •  для підтримання «економічного процвітання» необхідна ліквідність короткострокового ринку, тобто відбувається випуск великої кількості депозитних сертифікатів для фінансування позик діловим підприємствам;
  •  Нью-Йоркський банк Федеральної резервної системи займає стратегічні позиції у проведенні операцій на відкритому ринку;
  •  управління операціями на відкритому ринку здійснюється через щомісячні зустрічі Комітету з операцій на відкритому ринку і Наради керуючих Федеральною резервною системою у Вашингтоні;
  •  грошовий ринок є вільним від обмежень. Цей ринок надає багато можливостей довгостроковим кредиторам та позичальникам (інвестиційні фонди відкритого типу вкладають кошти тільки в короткострокові зобов’язання грошового ринку).

Ринок короткострокового капіталу Нью-Йорку включає:

  •  казначейські векселі;
  •  цінні папери федеральних агенцій США;
  •  перехідні сертифікати;
  •  угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;
  •  акцептовані банком векселі;
  •  комерційні короткострокові векселі;
  •  позики дилерам та брокерам.

Валютний ринок Нью-Йорку. Середньодобовий оборот названого ринку сягає 200 млрд дол. (другий за розмірами після Лондона).

Валютний ринок включає:

  •  угоди «банк-клієнт»;
  •  угоди «банк-банк» (оптовий міжбанківський ринок);
  •  угоди, укладені сторонами безпосередньо чи через брокерів;
  •  операції центрального ринку з іноземною валютою. Ці операції включають інтервенцію на національний валютний ринок, валютні свопи з іншими центральними банками, а також угоди з МБРР та з МВФ.

У США, крім Нью-Йорка, є ще фінансові центри в Чикаго, Сан-Франціско, Маямі.

Таким чином, ринки грошей та капіталу США є найбільшими у світі завдяки величезному розміру економіки США, а також діяльності на них американських й іноземних кредитно-фінансових установ. Зараз надається «безпечна гавань» будь-якому американському чи іноземному емітенту, який пропонує незареєстровані цінні папери кваліфікованому інституційному інвестору. Це дозволить США більш успішно конкурувати з міжнародним ринком єврооблігацій.

Токіо як міжнародний фінансовий центр. З часів Реставрації Мейдзі в 1868 р. і до Першої світової війни Японія позичала іноземний капітал і технологію переважно у Великій Британії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни — переважно в США для відродження економіки. І хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 р., майже 100 років Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром з кількох причин:

по-перше, на фінансові ринки Японії впливали скоріше не ринкові сили, а урядова політика, яка була спрямована на вирішення завдань національної економіки;

по-друге, у 1950—1960-х роках Японія була капіталоімпортуючою країною;

по-третє, жорстке державне регулювання ринку цінних паперів не стимулювало іноземних кредитно-фінансових установ до розширення операцій на цьому ринку.

по-четверте, валютно-фінансовий контроль в Японії обмежував можливості іноземних позичальників та інвесторів.

Однак з часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового центру поступово розвивалися і були підкріплені змінами в національному і міжнародному становищі після 1970 р. «Нафтовий шок» 1974 р. змусив японський уряд збільшити сукупні витрати з метою виведення національної економіки зі стану спаду. Зростання випуску державних облігацій стимулювало розвиток вторинного ринку, а також ринку перепродажу облігацій.

Збільшення обсягів випуску іноземними позичальниками у Токіо облігацій в єнах також стимулювало зростання ринку міжнародного капіталу в 1970-ті роки. Значні фінансові резерви Японії, які виникли в результаті активного сальдо торговельного балансу і високої норми персональних заощаджень, дали змогу залучити на національний ринок іноземних позичальників (наприклад, корпорації США) та міжнародні організації (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Азіатський банк розвитку та ін.).

Лібералізацією єни і токійського ринку капіталу в 1980-ті роки японський уряд розчинив двері іноземним банкам і фірмам для торгівлі цінними паперами. Для задоволення зростаючого внутрішнього і міжнародного попиту в 1983 р. на Токійській фондовій біржі була введена комп’ютеризована система здійснення операцій; після 1986 р. до роботи на Токійській фондовій біржі підключилася велика кількість іноземних фірм; у тому ж році було створено офшорні банківські ринки; у 1987 р. розпочалось укладання угод на строк.

Таким чином, завдяки «економічному диву», зростанню активного сальдо торговельного балансу і високому рівню приватних заощаджень, сильній єні та ефективним кредитно-фінансовим установам Токіо у 80-х роках ХХ ст. перетворився у конкурентоспроможний міжнародний фінансовий центр.

Розглянемо характеристику сегментів фінансового ринку Японії. Японський ринок довгострокового позичкового капіталу включає: ринок акцій; процентні державні облігації; дисконтні державні ноти і векселі; облігації муніципалітетів; енергетичні цінні папери, гарантовані державою; промислові облігації; іноземні облігації в єнах; конвертовані облігації; облігації з підписними сертифікатами.

40 % випуску акцій корпорацій припадає на:

  •  акції, які пропонуються широкій публіці;
  •  акції, що пропонуються акціонерам за пільговими цінами;
  •  варанти, які дають право на купівлю акцій.

На ринки облігацій нові випуски здійснюються переважно в державному секторі, насамперед за рахунок дисконтних державних нот і векселів, що купуються приватними особами.

Євро-єнові облігації зазвичай випускаються японськими корпораціями в Європі з метою:

  •  запобігання обмежень на вітчизняному ринку капіталу;
  •  збільшення обсягу зарубіжних коштів для фінансування своєї діяльності на міжнародній арені та в Японії за нижчою ціною.

Японський ринок короткострокового капіталу включає:

  •  первинний та вторинний ринки державних облігацій;
  •  ринок Генсаки — ринок узгоджень про купівлю державних цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;
  •  ринок казначейських векселів;
  •  обліковий ринок векселів;
  •  ринок депозитних сертифікатів;
  •  ринок іноземних короткострокових комерційних векселів;
  •  ринок євро-єнових депозитних сертифікатів;
  •  ринок онкольних позик — це ринок, де відбувається позичання коштів банками міст у регіональних банків та інших кредитно-фінансових установ для регулювання їхніх позицій у сфері ліквідності. «Пропозицією» цього ринку (заснований у 1971 р.)
    є обліковий ринок векселів, строк платежу за якими коливається від одного до чотирьох місяців. Іноземні та японські банки, а т
    акож брокерські фірми ведуть операції на цих ринках для приведення їхніх позицій у сфері іноземних валют у відповідність до ситуації на міжнародному ринку євровалют.

Токійський валютний ринок характеризується високим добовим оборотом іноземної валюти (до 130 млрд дол.), особливо угод в єна/долар. Як наслідок, Токіо став третім валютним ринком світу.

3.8. Офшорні банківські (фінансові) центри,
їх види та осн
овні типи

Міжнародні фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції в основному з нерезидентами і в іноземній для даної країни валюті, дістали назву фінансових центрів «офшор», (off-shor). Вони, як правило, служать податковим притулком, оскільки операції, що в них здійснюються, не обкладаються податками і вільні від валютних обмежень.

Офшорний банківський (фінансовий) центр — фінансовий центр, де можна проводити операції, що не підпадають під національне регулювання і не вважаються складовою економіки.

Основна причина виникнення офшорних фінансових центрів (час їх появи — після Другої світової війни) передусім полягала в існуванні надто високих ставок податків на доходи банків у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.

Причинами привабливості офшорних фінансових центрів як для іноземних, так і для місцевих суб’єктів господарювання є:

  •  виконання посередницьких функцій для позичальників і депонентів;
  •  мінімальне офіційне регулювання;
  •  практично відсутні податки і контроль за управлінням портфельними інвестиціями;
  •  діяльність іноземних банків на їх території сприяє збільшенню зайнятості місцевого населення;
  •  підвищення рівня життя в країнах розміщення офшорних банківських центрів завдяки накопиченню коштів від видачі ліцензій, витрат банків та інших платежів.

Сумарна вартість активів міжнародного офшорного ринку складала на початку ХХІ ст. приблизно 6 трлн дол. У середньому 30 % ВВП офшорних фінансових центрів припадає на фінансові послуги.

Для багатьох країн і територій (наприклад для Багамських островів), створення офшорних фінансових центрів стало єдиним шляхом розвитку економіки, ураховуючи практично повну відсутність там корисних копалин.

До загальних рис офшорних банківських центрів можна віднести такі: майже відсутність регулювання руху коштів; міжнародна основа операцій; високоефективні засоби зв’язку і транспортна інфраструктура; надійні взаємовідносини з фінансовими органами влади промислово розвинених країн; внутрішня політична стабільність; забезпечення таємниці угод; ефективне функціонування центральних банків; основна або альтернативна англійська мова; розташування в годинних поясах, що перебувають між поясами основних ринків; висококваліфікована робоча сила.

Міжнародний досвід свідчить, що офшорні банки створюються з метою:

  •  отримання доступу до міжнародної мережі кореспондентських відносин;
  •  забезпечення зовнішньоторговельних операцій материнської компанії й афільованих фінансових і комерційних структур;
  •  розширення спектра банківських послуг національних банків;
  •  використання офшорних банків для роботи на національних ринках;
  •  кредитування національних комерційних і фінансових структур через офшорні банки з метою мінімізації оподаткування у країнах з високими ставками податку на прибуток;
  •  доступ до міжнародних фінансових організацій;
  •  емісії фінансових продуктів;
  •  оптимізація внутрішньофірмових фінансових потоків.

Існують певні види офшорних фінансових центрів, серед яких розрізняють так звані паперові центри, що зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім, та функціональні центри, що здійснюють депозитні операції і надають позики.

Існує три типи офшорних банківських (фінансових) центрів:

I тип — нью-йоркська модель — передбачає спеціальні формально встановлені домовленості з такими авторитетними фінансовими центрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спеціальні рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які відносяться до внутрішнього фінансового ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорку, Токіо);

II тип — лондонська модель. У Лондоні, Гонконзі фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок — це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об’єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів;

III тип — «податкове сховище». До даного типу офшорних ринків відносять ринки Багамських та Кайманових островів. На цих ринках угоди укладаються нерезидентами і зовсім не оподатковуються, відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових цінних паперів, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.

3.9. Значення золота у валютній сфері.
Ринки золота

Значення золота у валютній сфері. Відомо, що функцію світових грошей історично виконували золото та срібло, а Паризька валютна система закріпила цю функцію тільки за золотом. Після Другої світової війни США у зв’язку зі зростанням свого валютно-економічного потенціалу розгорнули боротьбу за панування долара під гаслом «долар краще за золото». 15 серпня 1971 р. США наклали «золоте ембарго» на розмін доларів для іноземних центральних банків і тим самим поклали початок процесу демонетизації золота, який був офіційно закріплений в угоді країн у Кінгстоні в січні 1976 р. і ратифікований необхідною більшістю країн у квітні 1978 р. Золото вийшло з грошового і валютного обігу й осіло в скарбах, а операції з цим благородним металом відбуваються сьогодні на особливих ринках. Але питання щодо ролі грошей у розвитку і функціонуванні валютної системі залишається суперечливим.

Основні зміни ролі золота у валютній сфері наприкінці ХХ ст. — початку ХХІ ст. полягають у такому:

  1.  Кредитні гроші посунули золото з внутрішнього і міжнародного обороту. Золото перестало прямо обмінюватися на товари, не установлюються золоті ціни. Золото також перестало безпосередньо обслуговувати як засіб обігу і платежу економічні зв’язки товаровиробників. Але золото зберігає важливу роль в економічному обігу як надзвичайні світові гроші. Участь золота в міжнародних валютних відносинах опосередковується нерозмінними кредитними грошима, і зосереджено золото на ринках, де відбувається їх фактичний розмін.
  2.  Функція грошей як засобу створення скарбів з виходом золота з обігу набула нових рис. Скарби перестали виконувати функцію стихійного регулятора грошового обігу, тому що золото не може автоматично переходити зі скарбів в обіг, і навпаки, у зв’язку з нерозмінністю кредитних коштів. Але ця функція має певні особливості і не є застійною. Її зв’язок з внутрішніми і світовими ринками зберігся, хоча і значно змінився. Зв’язок приватної тезаврації з процесом виробництва проявляється у перетворенні частини капіталу в золото з метою збереження своєї реальної цінності в умовах інфляції і валютної кризи. Офіційні золоті запаси, зосереджені в центральних банках, фінансових органах держави і міжнародних валютно-фінансових організацій, мають інтернаціональне значення як міжнародні активи.

Обсяг золотого запасу відображає валютно-фінансові позиції країни і служить одним із показників її кредитоспроможності. Обсяг державних та приватних скарбів, які становлять (понад
60 тис. т золота), що дорівнює видобутку золота у західному світі більш ніж за піввіку. Немає жодного товару, який би був накоп
ичений у такому обсязі, як золото, тому золоті запаси важко реалізовувати без конфліктів. І сучасне товарне виробництво не виробило альтернативи золоту у функції скарбів. Натуральні якості золота — однорідність, подільність, міцність, довговічність — найбільш відповідають вимогам, які ставляться до світових грошей.

  1.  У функції золота як світових грошей також відбулися зміни. По-перше, тенденція до обмеження міжнародних розрахунків золотом завершилася тим, що відпала необхідність прямого (безпосереднього) його використання в цій сфері. Хоча при золотому стандарті широко застосовувалися кредитні кошти міжнародних розрахунків, а золото служило лише для погашення пасивного сальдо платіжного балансу (цю функцію поряд із резервними валютами золото виконує і зараз). По-друге, золото є світовими грошима, але при цьому зберігає їх трояке значення — служить загальним купівельним, платіжним засобом і матеріалізацією суспільного багатства. Золото досі є загальним товаром світових грошей. За нього можна придбати на ринках золота необхідні валюти, а вже за ці валюти — будь-який товар і погасити заборгованість. У разі кризи роль золота як надзвичайних світових грошей зростає. Валютні кризи супроводжуються «втечею» від нестійких валют до золота у формі «золотих лихоманок». Країни, що розвиваються, отримали 46,5 т золота від МВФ у порядку повернення їх внесків, продали 20 т для погашення зовнішньої заборгованості.

Отже незважаючи на юридичну демонетизацію золота, воно продовжує відігравати важливу роль у міжнародних валютно-кредитних відносинах, яка полягає в такому:

  1.  Держави намагаються на певному рівні на випадок економічних, політичних, воєнних ускладнень підтримувати золоті резерви з урахуванням їх значення. З середини 1970-х років більшість країн періодично переоцінюють золоті резерви за ціною, орієнтованою на ринковий рівень. Центральні банки бережуть свої запаси, а деякі купують їх на золотих аукціонах для поповнення (це переважно країни, що мають позитивне сальдо платіжного балансу).
  2.  Центральні банки використовують свої золоті резерви для угод «своп», забезпечення міжнародних кредитів (прикладом є такі країни, як Італія, Португалія, Уругвай у середині 1970-х років, і країни, що розвиваються, у 1980-х роках). З метою покриття дефіциту платіжного балансу і проплати зовнішніх боргів вони періодично частину золота продають для поповнення валютних резервів (наприклад, Банк Англії, МВФ). У Європейському валютному союзі 20 % офіційних золотих запасів країн-членів служили частковим забезпеченням емісії екю. Золото збережено в активах (10—15 %) Європейського центрального банку, що здійснює емісію євро з 1999 р.
  3.  На противагу політиці демонетизації, що була закріплена Ямайською валютною системою, ЄВС основана на частковому використанні золота в операціях між центральними банками і ЄФВС, з 1994 р. — Європейським валютним інститутом, з 1998 р. — Європейським центральним банком, 20 % офіційних золотих запасів країн — членів ЄВС служить частковим забезпеченням емісії екю, а з 1999 р. — євро.

Отже, можна зробити висновок, що і в сучасних умовах зберігаються певні якості золота як валютного металу, тобто золото продовжує виконувати важливу роль у валютній сфері надзвичайних світових грошей.

Сьогодні золотий запас існує в трьох формах:

  1.  централізовані запаси в казначейських і державних банках;
  2.  приватні накопичення фізичних та юридичних осіб (фірм, банків);
  3.  метал використовується в галузях економіки, наприклад у ювелірній та зубопротезній справі.

Ринки золота: поняття, класифікація, особливості функціонування.

Ринки золота — це спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється його регулярна купівля-продаж за ринковими цінами з метою промислово-побутового споживання; приватної тезаврації; інвестицій; страхування ризику; спекуляції; придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків. Якщо розглянути ринок золота організаційно, то це консорціум з кількох банків, що вповноважені здійснювати угоди із золотом. Вони здійснюють посередницькі операції між покупцями і продавцями й концентрують у себе їхні заяви, порівнюють їх і за взаємною домовленістю фіксують середній ринковий рівень ціни. Існують також певні фірми, що здійснюють очищення і збереження золота, виготовлення зливків.

Золоті ринки різняться:

  •  за типом організації (біржовий і не біржовий ринки);
  •  за формами товару, що обертається на них (зливки різної ваги і проб, монети різних випусків);
  •  за ступенем легальності (легальні й чорні ринки).

Ринки золота також поділяються залежно від режиму, який надає держава, на світові ринки (Лондон, Цюріх, Нью-Йорк, Гонконг, Дубай та ін.); внутрішні вільні (Париж, Мідан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро); місцеві контрольовані (Афіни, Каїр); чорні ринки (Бомбей та ін.).

Джерелом пропозиції золота на ринку служить: новий видобуток золота [основне джерело (до 80 %) пропозиції золота на ринку (до 2500 т на рік)]; державні резерви золота; приватні резерви золота; продаж золота інвесторів; продаж золота тезавраторів; продаж золота спекулянтами; контрабанда.

Золото на ринки поставляється у вигляді стандартних зливків: зливки (наприклад, зливки міжнародного зразка 12,5 кг з пробою, не менше 995); золотих монет старого карбування; сувенірних монет; листів; пластин; проволок; золотих сертифікатів.

Джерелом попиту на золото з економічного погляду є: промислово-побутове споживання; ювелірна промисловість; радіоелектроніка; атомно-ракетна техніка; зубопротезна галузь; приватна тезаврація; інвестиції; спекулятивні угоди; купівля золота центральними банками для поповнення своїх золотовалютних запасів.

У світі функціонує понад 50 ринків золота. Провідне місце належить ринкам золота у Лондоні та Цюріху.

Сьогодні великими держателями золота є США, ФРН, Швейцарія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди. На промислово розвинені країни припадає понад 83 % світових централізованих запасів і 77 % загального світового запасу золотих резервів. МВФ теж є великим держателем золота, його сховище розміщене у Нью-Йорку, тут же зберігаються частково запаси 70-ти країн світу. В останнє десятиріччя ХХ ст. і на початку ХХІ ст. спостерігається розвиток ринків золота у США і збільшення активності американських золотих дилерів. Так, у жовтні 2003 р. зростання маси «жовтого металу» було викликане агресивною закупівлею золота окремими нью-йоркськими фондами, що вирішили зіграти на підвищення. Фонди зайняли найдовшу позицію за останні п’ять років до 2003 р.

Залежно від мети, яку ставить перед собою інвестор, здійснюються ними такі операції із золотом, до яких відносять:

  •  придбання реального золота для страхування ризику інфляційного знецінення грошей;
  •  купівля акцій золотовидобувних компаній з метою отримання високих дивідендів, прибутку й одночасного страхування інфляційного ризику;
  •  строкові — форвардні і ф’ючерсні — угоди терміном 1, 3, 6 місяців із золотом для здійснення ризикованих (венчурних) інвестицій. На ринку форвардних операцій здійснюється:
  •  хеджування з метою страхування ризику зміни ціни;
  •  спекулятивні строкові угоди — купівля-продаж золота з метою отримання прибутку;
  •  арбітражні операції із золотом з метою отримання прибутку у просторовому та часовому розриві:
  •  угода «своп» із золотом — поєднання готівкової та строкової контругоди, — тобто дилер купує 2000 унцій золота на умовах готівкової угоди (за ціною 368 дол.) і одночасно продає 10 контрактів по 200 унцій на строк (за ціною 379 дол. за унцію);
  •  своп угоди із золотом з метою придбання іноземної валюти для підкріплення офіційних валютних резервів;
  •  паралельно не зменшуються масштаби приватної тезаврації (нагромадження приватними особами золота як скарбу).

Отже, на ринках золота, як і на сучасних фінансових і товарних ринках, спостерігається постійне зростання віртуальної частини (похідні інструменти) — ф’ючерси, опціони і т. п. —для підвищення ліквідності базового товару та хеджування ризиків, що сприяє отриманню значних прибутків. Оборот реального золота з центрами у Лондоні і Цюріху становить усього 1—2 % від обороту ринку так званого паперового золота з центрами у Чикаго і Нью-Йорку.

Золото сьогодні залишається досить надійним високоліквідним резервним активом центральних банків провідних країн світу, хоча наприкінці 90-х років ХХ ст. намітилася тенденція продажу золота центральними банками ряду країн і МВФ з метою поновлення своїх валютних резервів.

У першу п’ятірку країн з видобутку золота входять ПАР, США, Австралія, Канада, Росія. Новий видобуток золота зростає меншими темпами, ніж споживання. У структурі світового видобутку золота поступово скорочується частка провідних країн і збільшується частка країн, що розвиваються. Сьогодні у світі активно розвідують цілі неосвоєні регіони, які раніше були закриті для іноземних інвесторів. Зацікавлені в економічному розвитку і створенні робочих місць уряди забезпечують сприятливий режим для інвестицій. Зростають витрати на розвідування родовищ золота в Африці, Латинській Америці, Азії. Дешева робоча сила, вигідний податковий режим у цих країнах сприяють зниженню собівартості добування золота. За даними аналітиків «Business Week», якщо собівартість добування золота у США становить до 240 дол., у ПАР — до 300 дол., то в багатьох нових районах вона дорівнює лише 100 дол. за трійську унцію золота (1 трійська — 31,1035 г).

На світові ринки золото потрапляє через посередників-дилерів. Золоті дилери — це фірми, які є втіленням фінансової аристократії (як правило, їх налічується не більше 20). У вузькому значенні власне золотими дилерами є лише п’ять фірм, які традиційно утворюють Лондонський ринок. Найстаріша з них виникла ще у ХVII ст., а «наймолодшій» — близько 150 років. Список лондонських дилерів очолює заснований у 1804 р. банкірський дім Ротшильдів (офіційна назва N. M. Rotchild and suns, Ltd). Діють і інші фірми, зокрема Mocata and Goldsmi, що входить до Standard chartered bank. До золотих дилерів відносять також «велику трійку» швейцарських банків із головними конторами у Цюріху.

Питання про встановлення ціни на золото розглядається у темі «Регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин».

Ринок банківських металів в Україні. Організація торгівлі банківськими металами в Україні регламентована Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997 р. № 637/97-ВР, а також «Положенням про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України», затвердженим постановою Правління Національного банку України 24 лютого 1998 р. № 65.

До дорогоцінних металів належать золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо).

Банківськими металами називають дорогоцінні метали (золото, срібло, платина, метали платинової групи), доведені до найвищих проб відповідно до світових стандартів у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Найвищими пробами банківських металів визнаються проби не нижчі:

  •  для золота — 995,0;
  •  для срібла — 999,0;
  •  для платини та паладію — 999,5.

Банківські метали, які є об'єктом купівлі і продажу на валютному ринку України, існують у вигляді стандартних і міряних зливків та монет, вироблених з дорогоцінних металів.

Банківські метали підлягають обов'язковій сертифікації через оформлення сертифіката якості — письмового документа або клейма визнаного афінажера, які засвідчують назву металу, його пробу (кількість часток хімічно чистого дорогоцінного металу на 1000 часток лігатурної маси) та серійний номер, а також назву компанії-виробника.

Торгівлю банківськими металами здійснюють у межах прав, наданих чинним законодавством України, такі учасники валютного ринку: Національний банк України, Українська міжбанківська валютна біржа, уповноважені банки та уповноважені фінансово-кредитні установи на підставі ліцензії Національного банку України на право здійснення відповідних операцій з валютними цінностями.

Торгівлю банківськими металами поділяють на оптову та роздрібну. Оптова торгівля банківськими металами здійснюється на УМВБ, а роздрібна — уповноваженими банками та уповноваженими фінансово-кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з банківськими металами, безпосередньо через власні каси в операційних залах уповноважених банків та фінансово-кредитних установ з фізичними особами — резидентами і нерезидентами.

До оптової торгівлі належать операції купівлі-продажу за однією угодою або з одним контрагентом протягом робочого дня більше ніж 100 грамів золота, платини чи металів платинової групи або 1000 грамів срібла у зливках чи монетах у кількості понад 10 золотих, платинових або срібних монет.

До роздрібної торгівлі відносять операції купівлі-продажу за однією угодою або з одним контрагентом протягом робочого дня не більше ніж 100 грамів золота, платини чи металів платинової групи або 1000 грамів срібла у зливках чи монетах у кількості не більше ніж 10 золотих, платинових або срібних монет.

Роздрібна торгівля банківськими металами здійснюється відповідно до нормативних актів, зокрема інструкцій Національного банку України з організації емісійно-касової роботи в установах банків України.

Ринок банківських металів в Україні — це наймолодший сегмент національного валютного ринку і відповідно фінансового ринку. Він розпочав свою діяльність як організований ринок у 1998 р. з відповідної постанови НБУ «Положення про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України», яка встановила правила діяльності банків з банківськими металами. У світі банки працюють переважно з безготівковими металами, бо це не потребує зайвих витрат на перевезення та зберігання металу. Але український ринок банківських металів має переважно готівковий характер. Значна частина українського ринку банківських металів, як і в усьому світі, традиційно належить золоту.

Сьогодні спостерігається тенденція до збільшення кількості банків, які бажають працювати з банківськими металами, і це свідчить про чималий потенціал розвитку даного ринку і можливості отримувати вигоду від операцій на ньому як для банків, так і для клієнтів. На 1 жовтня 2003 р. ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на операції з банківськими металами на валютному ринку України мали 22 банки, 12 з яких розміщені в Києві та Київській області; на операції з банківськими металами на міжнародних ринках — сім банків, серед яких АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», АБ «БРОКБІЗНЕСБАНК», ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк, АКБ «ПРАВЕКС-БАНК», ВАТ «Кредитпромбанк», ЗАТ КБ «ПриватБанк», АКБ «ІМЕКСБАНК». Для порівняння в 2000 р. ліцензію НБУ на операції з банківськими металами на валютному ринку України мали 14 банків.

Практично весь метал, який постачається в Україну, — іноземного виробництва. Це пов’язано з так званим невизнанням українських афінажорів на світовому ринку. Загалом українські банки купують зливки банківських металів у Німеччині. Російське золото не потрапляє в Україну у зв’язку з проблемами митного оформлення експорту російського золота, хоча російські афінажери виробляють традиційно якісне золото і з успіхом продають його на Заході. Все імпортне золото, що з’являється на українському ринку, тим чи іншим шляхом проходить через лондонський ринок металів. Ціна на золото на Лондонській біржі формується за результатами «фіксінгу» двічі на день у доларах США за трійську унцію. Фіксінг — це встановлення орієнтованої ціни золота, з урахуванням якої укладаються угоди. У жовтні 2003 р. лондонський фіксінг перебував у межах 370—375 дол. за трійську унцію (порівняно з тим самим періодом 2002 р. 282—283 дол.). Придбати золото за цінами лондонського ринку українському суб’єкту важко. Існує ряд перешкод, серед яких — виплата податків за золото, що придбане за кордоном; отримання індивідуальної ліцензії на ввезення золота в Україну тощо.

Головною проблемою українського ринку банківських металів залишається незначний попит на золото з боку інвесторів та ювелірної промисловості. Із загальної значної кількості світових операцій із золотом українські банки виконують найпростіші:

  •  кредитування під заставу металу;
  •  оренда депозитних комірок для зберігання банківського металу;
  •  передавання банку металу на зберігання;
  •  продаж золотих монет і зливків фізичним особам;
  •  розміщення готівкових банківських металів на банківський депозит (ставка за таким депозитом становить 2—6 % залежно від терміну депозиту, проценти можуть бути виплачені залежно від бажання клієнта — «металом» чи готівкою).

Розвиток ринку золота і збільшення видів та обсягів операцій із золотом можуть сприяти збільшенню прибутків банків, поліпшенню показників їхньої діяльності і тим самим підвищенню конкурентоспроможності банківської системи України.

Отже, у світі склався цілодобовий діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним засобом управління міжнародними фінансовими потоками. На моніторах спеціальних інформаційних агентств у режимі реального часу відтворюються ринкові ціни, котирування, валютні курси, процентні ставки та інші валютно-фінансові умови міжнародних операцій незалежно від місця їх проведення.

Ключові терміни і поняття

Фінансові ресурси світу — world financial resources

Міжнародні фінансові активи — international financial assets

Міжнародні валютно-фінансові потоки — international currency and financial flows

Світовий фінансовий ринок — world financial market

Міжнародний фінансовий ринок — international financial market

Міжнародний валютний ринок — international currency market, international foreign exchange market

Міжнародний ринок банківських кредитів — international market of bank credits

Міжнародний фондовий ринок — international fund market, international share market

Міжнародний ринок деривативів — international market of derivatives

Міжнародний грошовий ринок — international money market

Міжнародний ринок капіталів — international capital market

Євроринок — euromarket

Євровалюта — Eurocurrency

Міжнародний рух золотовалютних резервів — international gold and foreign exchange reserves movement

Міжнародний фінансовий центр — international financial centre

Офшорний банківський(фінансовий) центр — off-shore banking (financial) centre

Ринок золота — gold market

Контрольні питання

  1.  Дайте визначення поняттю «міжнародні фінансові активи».
  2.  Схема механізму перерозподілу світових фінансових ресурсів.
  3.  Чим відрізняються емітенти від інвесторів фінансових активів?
  4.  Перелічіть властивості міжнародних фінансових активів.
  5.  Які фактори впливають на рух міжнародних фінансових потоків?
  6.  Дайте визначення поняттю «світовий фінансовий ринок» з функціонального та з інституційного погляду.
  7.  Яка структура міжнародного фінансового ринку і в чому полягає її суперечливість?
  8.  Класифікуйте учасників міжнародного фінансового ринку. Назвіть сучасні особливості їх функціонування.
  9.  У чому полягає привабливість для країни створення на її території офшорного банківського центру?
  10.  Назвіть характерні ознаки кожного типу офшорного банківського центру.
  11.  Які основні стадії створення міжнародного фінансового центру?
  12.  Назвіть характерні ознаки Лондона, Нью-Йорка, Токіо як основних міжнародних фінансових центрів.

Проблемні питання

  1.  Висловіть свою думку щодо структури міжнародного фінансового ринку? Яка структура із запропонованих, на Ваш погдляд, найбільш прийнятна? Чому?
  2.  Які економічні переваги може надати розвиток ринку золота в Україні?
  3.  Чи може стати Україна міжнародним фінансовим центром? Що для цього має бути зроблено?
  4.  Назвіть можливі шляхи інтеграції України у світовий фінансовий ринок.

Завдання 1

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їх основі доповіді за такими темами:

  1.  Використання зовнішніх фінансових ресурсів у процесі світового економічного розвитку.
  2.  Глобальна фінансова криза як фактор змін світового руху фінансових ресурсів.
  3.  Діяльність банків країн — учасниць ЄС на світовому фінансовому ринку.
  4.  Діяльність банків США на світовому фінансовому ринку.
  5.  Діяльність банків Японії на світовому фінансовому ринку.
  6.  Євроринок та особливості його функціонування.
  7.  Золото у структурі офіційних золотовалютних резервів розвинутих країн.
  8.  Інформаційні технології у міжнародних фінансових операціях.
  9.  Особливості функціонування фінансової системи ЄС.
  10.  Офшорні банківські зони та їх роль у міжнародних відносинах на сучасному етапі.
  11.  Процес глобалізації світового фінансового ринку.
  12.  Розвиток ринку дорогоцінних металів в Україні.
  13.  Роль золота як валютного металу в міжнародних валютно-кредитних відносинах.
  14.  Роль Інтернету в обслуговуванні міжнародних фінансів.
  15.  Сучасні тенденції розвитку ринків золота у світі.
  16.  Фінансові посередники на міжнародному фінансовому ринку.
  17.  Характеристика найбільших світових ринків золота.
  18.  Лондон як світовий фінансовий центр.
  19.  Нью-Йорк як світовий фінансовий центр.
  20.  Токіо як світовий фінансовий центр.

Завдання 2

Визначити, за даними періодики, які події відбуваються на сучасному етапі в офшорних банківських зонах і які перспективи їх очікують та підготувати доповідь на 1—3 сторінки.

Завдання 3

Охарактеризувати сучасні процеси на міжнародному ринку золота на базі статистичних даних. Дати їм пояснення.

Література

  1.  Боди Зви, Мертон Роберт. Финансы: Пер. с англ. — М.: Издат. дом «Вильямс», 2003. Гл. 2.
  2.  Боринець С. Я. Міжнародні фінанси: Підручник. — К.: Знання-Прес, 2002. — 311 с.
  3.  Киреев А. Международная экономика. — М., 1999. — Ч. ІІ, гл. 5.
  4.  Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер. с англ. — М.: ДеКА, 1998. — 768 с.
  5.  Майєр Дж., Олесневич Д. Міжнародне середовище бізнесу: Конкуренція та регулювання у глобальній економіці: Пер. з англ. — К.: Либідь, 2002. — Розд. 4.
  6.  Міжнародні фінанси: Підручник / О. І. Рогач, А. С. Філіпенко, Т. С. Шемет та ін.; За ред. О. І. Рогача. — К.: Либідь, 2003. — С. 51—57, 279—293.
  7.  Міжнародне оподаткування: Навч. посібник / За ред. Ю. Г. Козака, В. М. Сліпа. — К.: Центр навч. літератури, 2003. Розд. 2.
  8.  Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под. ред Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — Гл. 8.
  9.  Михайлов Д. М. Мировой финансовый рынок тенденции и инструменты. — М.: Экзамен, 2000. Гл. 1.
  10.  Петрашко Л. П. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — С. 38—47.
  11.  Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — 119 с.
  12.  Чернявский С. П. Международный офшорный бизнес и банки. — М.: Финансы и статистика, 2002. — Гл. 1, 2.
  13.  Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2000. — Гл. 1, 13.
  14.  Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. — К.: Знання-Прес, 2002. — 535 с.
  15.  Шмырева А.  И., Колесников В. И., Климов А. Ю. Международные валютно-кредитные отношения. — СПб.: Питер, 2001. — Гл. 1.

PAGE  82



 

Другие похожие работы, которые могут вас заинтересовать.
13279. Фінансовий стан суб`єкта господарювання та шляхи його поліпшення на прикладі ФГ «Троянда» 521.83 KB
  Формування ринкових відносин і їхній розвиток - це не автономний процес. Становлення нових фінансових відносин, що торкаються досвіту, розподіл і використання фінансових ресурсів, позначається на розвитку і функціонуванні підприємств як самостійних господарських одиниць. Одним з негативних моментів у нинішніх умовах є відсутність чітких уявлень про фінансову позицію підприємства. Пристосовуючи до своєрідних умов, продиктованих ринком
9379. СУЧАСНИЙ РИНОК: СУТНІСТЬ, ТИПИ, ВИДИ, СТРУКТУРА 15.06 KB
  Сутність поняття ринок. Структура ринку Класифікація ринків Сутність поняття ринок. Ринок – це сукупність відносин між продавцями і покупцями взаємодія між якими приводить до встановлення ціни. Головні функції ринку: Інформаційна за допомогою цін які постійно змінюються ринок надає об’єктивну інформацію про необхідну кількість асортимент і якість товарів і послуг.
5231. НАФ України, його структура та правові засади 21.54 KB
  Мета роботи: Успішне вивчення теми дозволяє мати уяву про Національний архівний фонд України його структуру та правові засади знати критерії цінності документів. Під поняттям Національний архівний фонд України розуміють сукупність архівних документів що відображають історію духовного і матеріального життя українського народу та інших народів мають культурну цінність і є надбанням української нації. Для внесення архівних документів до НАФ проводиться відповідна експертиза та державна реєстрація. В складі...
14685. Зовнішня політична діяльність та світовий політичний процес 250.09 KB
  Місце і роль міжнародної політики в житті суспільства. Особливості розвитку сучасних міжнародних відносин. Сучасна Україна як субєкт міжнародних відносин Політологія використовує декілька визначень світового політичного процесу: Міжнародні відносини це системна сукупність політичних економічних соціальних правових дипломатичних воєнних звязків і взаємин між субєктами світового співтовариства. Міжнародні відносини здійснюються шляхом міжнародної політики...
14272. РИНОК МІЖНАРОДНИХ ІНВЕСТИЦІЙ 187.71 KB
  Капіталізація ринку. Глобалізація світового господарства та прискорення темпів науковотехнічного розвитку обумовлюють істотні зміни на ринку міжнародних інвестицій пов’язані передусім зі зрушеннями у його структурі. Однією з характерних тенденцій що визначає розвиток ринку міжнародних інвестицій у сучасних умовах є проведення національними урядами та міжнародними організаціями політики лібералізації міжнародного інвестиційного простору розроблення універсальних норм інвестиційного співробітництва. Основна тенденція розвитку ринку...
4914. Ринок цінних паперів 50.13 KB
  Ринок цінних паперів як складова частина інфраструктури ринкової економіки. Законодавче регулювання ринку цінних паперів. актуальність теми полягає важливості розвитку та вдосконалення ринку цінних паперів задля збільшення частки капітальних вкладень у валовому національному продукті залучення вітчизняного й іноземного капіталу в економіку збалансованості попиту та пропозиції капіталу та ін.
1744. Фінансовий менеджмент 86.92 KB
  Які існують види грошових потоків підприємства Які основні складові надходжень і витрат грошових коштів внаслідок операційної інвестиційної та фінансової діяльності За допомогою яких методів враховується вплив фактору часу на вартість грошей Чим зумовлений системний підхід до управління прибутком Надайте характеристику критеріям організації управління прибутком підприємства У чому полягає сутність та які існують цілі капіталізації прибутку Назвіть та охарактеризуйте види активів за основними ознаками. Порядок визначення...
6105. Фінансовий контроль 35.86 KB
  Аудитори та аудиторські фірми Формами фінансового контролю є: ревізії – для органів КРУ; перевірки – для інших органів фінансового контролю. ЗУ По державну контрольнуревізійну службу в Україніâ€ Види перевірок: Перевірки бувають невиїзні камеральні та виїзні...
14271. МІЖНАРОДНИЙ РИНОК БАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ 92.92 KB
  Роль міжнародного кредиту в процесі відтворення. Форми міжнародного кредиту. Процес організації міжнародного кредиту. Валютнофінансові і платіжні умови міжнародного кредиту.
9040. Фінансовий механізм зовнішньоекономічних відносин 114.04 KB
  Вони можуть бути згруповані за такими напрямами: взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн; взаємовідносини держави з юридичними і фізичними особами інших країн; взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями; взаємовідносини держави і суб’єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями. Міжнародні фінанси це сукупність обмінноперерозподільних відносин що виникають у зв’язку з рухом вартості між окремими країнами та у процесі формування і використання на світовому та регіональному...
© "REFLEADER" http://refleader.ru/
Все права на сайт и размещенные работы
защищены законом об авторском праве.