Регулювання зайнятості і працевлаштування в Україні

Правове визначення зайнятості.Поняття і форми зайнятості. Державна служба зайнятостіїї структураправа і обов’язки. Актуальність даної теми полягає в тому що економічне зростання створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення підвищення продуктивності його праці.

2015-09-01

158.11 KB

6 чел.


Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск


Зміст

Вступ                 3

1.Правове визначення зайнятості.                                                                      5

1.1.Поняття і форми зайнятості.                                                                        12

1.2.Поняття працевлаштування,його форми і значення.                                 14

1.3.Правовий статус безробітного.                                                                     21

2.Державна служба зайнятості,її структура,права і обов’язки.                        27

3.Вдосконалення організації працевлаштування молоді та її правове  забезпечення.                                                                                                         31

Висновки                                                                                                                40

Список літератури.                                                                                               42


      Актуальність теми. Становлення України як соціальної, правової демократичної держави, проголошення курсу на перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки ставить перед країною певні завдання, які потребують свого вирішення. Одним з найбільш складних, якщо не найскладнішим завданням є формування в Україні цивілізованого ринку праці. Досвід його функціонування в країнах з розвиненою ринковою економікою показує, що він здатний в значній мірі підвищити ефективність використання трудового потенціалу. В той же час, ринкові стосунки в сфері працевлаштування, формування попиту і пропозиції на робочу силу неминуче породжують цілий ряд негативних соціальних наслідків, серед яких безробіття. Актуальність даної теми полягає в тому, що економічне зростання створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у

співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем. Ключовою проблемою залишається досягнення суспільно прийнятного рівня, структури, диференціації доходів від трудової діяльності, передусім заробітної плати. Низький рівень трудових доходів та їх невиправдана диференціація неминуче призводять до кризи мотивації трудової діяльності, наслідком якої стає низька трудова

активність, неповне використання трудового потенціалу, зниження ролі праці та її повне чи часткове виключення з основних життєвих цінностей.

   Мета полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності і особливостей правового регулювання зайнятості і працевлаштування в Україні, в розробці конкретних практичних рекомендацій та пропозицій щодо розвитку й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення та правозастосовчої практики.Дослідити проблеми і перспективи зайнятості, ринку робочої сили, визначити основні причини формування  і наслідки

безробіття, а також приділити особливу увагу соціальному захисту

безробітних.

     Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері зайнятості населення.

     Предметом дослідження виступають суспільні відносини в сфері зайнятості та працевлаштування населення, відповідне законодавство та практика його застосування, а також погляди науковців на інститут зайнятості та працевлаштування.

     Науково-теоретичну базу дослідження становлять праці українських і російських вчених у сфері трудового права, теорії держави та права: Піньковська Н. , Н.Н. Болотіної, Г.І. Чанишевої , Сова В.

      Нормативну базу становлять: Конституція України, законодавчі акти України, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, а також міжнародно-правові акти.


1.Правове визначення зайнятості

Право людей на працю й захист від безробіття встановлено міжнародними правовими актами.

1. Важливу роль у правовому регулюванні зайнятості населення відіграють конвенції та рекомендації МОП, які встановлюють міжнародні стандарти у сфері зайнятості населення та працевлаштування

2.Важливе значення мають і міжнародні договори та угоди.

Зайнятість суспільно корисною працею осіб, які припинили трудові відносини з підстав, передбачених КЗпП, за неможливості їх самостійного працевлаштування забезпечується відповідно до Конституції України, [1]

Закон, про який йдеться, — комплексний законодавчий акт, що містить норми адміністративного права, права соціального забезпечення, а також трудового права.

Кожна з перерахованих галузей права має свій предмет регулювання; цей Закон визначає правові, економічні й організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" [6].Слід зазначити, що законодавство про зайнятість поширюється на іноземців, які постійно проживають в Україні, а також осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України. Так, іноземці, що іммігрували в Україну для працевлаштування на певний термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.

Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування.

Закон України "Про правовий статус іноземців" [4.5]ст. 35 Закону України "Про угоди про розподіл продукції" від 14 вересня 1999 р.

Гарантії щодо вивільнення та працевлаштування встановлено й особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи1.

Відносини зайнятості в Україні регулюються також іншими законодавчими актами України2.

Соціально-партнерські угоди та колективні договори також установлюють норми щодо забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників.

Основні принципи державної політики у сфері зайнятості населення, а також державні гарантії прав на вибір професії і виду діяльності визначено Законом України "Про зайнятість населення".

Табл.1.1.Основні принципи державної політики зайнятості населення

[6,7,8,9]

Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні1:

• добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;

• захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу й незаконного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи;

• безкоштовне сприяння у підборі підходящої роботи та працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

• компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу до іншої місцевості;

• виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах та організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

• безкоштовне навчання нових професій безробітних, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

• виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

• зарахування до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю;

• надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів, раніше заявленим підприємствами, установами, організаціями. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не можуть нарівні з іншими конкурувати на ринку праці.[12].

                         Табл.1.2.Додаткові гарантії                         зайнятості         Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості1.

У межах броні місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад встановлюють підприємствам квоту робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.

Квота робочих місць встановлюється щодо кожної категорії громадян, зазначених у п. 2 цього Положення.

Броня — кількість робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.

Квота робочих місць — закріплена норма робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.

У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

[14].

    У разі відмови в прийомі на роботу громадян із числа категорій, зазначених у законі, в межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п' ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Гарантії реалізації права громадян на працю є і гарантіями зайнятості. Відповідно до ст. 5-1 КЗпП держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

• вільний вибір виду діяльності;

• безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;

• надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;

• безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

• компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

• правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.


1.1.Поняття і форми зайнятості.

  Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб; як правило, вона приносить їм дохід у грошовій або іншій формі1

Розрізняють такі юридично важливі обставини для визнання громадянина зайнятим (рис. 1.1.1).

Рис.1.1.1. Обставини, за яких громадянин визнається зайнятим.

Зайнятість означає фактичну реалізацію права на працю. Громадяни України вільно обирають види діяльності, не заборонені законодавством, у тому числі й не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб2 .

Примус до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України[1]/

Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, що виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, яка дає можливість заробляти йому на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.[1]

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на території держави на законних підставах:

• ті, хто працює за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві;

• обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

• особи, які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

• громадяни інших країн, які працюють, тимчасово перебуваючи в Україні, і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій;

• законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.

Отже, зайнятість означає реалізацію права на працю; громадяни реалізують своє право на працю у різних формах зайнятості. Термін "зайняті" значно ширший від терміна "працівники", позаяк зайнятість на умовах трудового договору — лише одна із форм зайнятості.

Форми зайнятості — це організаційно-правові способи, умови трудовикористання. Виділяють форми зайнятості за різними класифікаційними ознаками. За формами організації робочого часу розрізняють повну й неповну зайнятість. Повна— це зайнятість протягом повною робочою дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход в нормальних дня даного регіону розмірах. Неповна — це зайнятість протягом неповною робочого часу або з неповною оплатою, або з неповною ефективними). Видима неповна зайнятість — це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних вибіркових обстежень. Невидима неповна зайнятість— переважно аналітичне поняття, яке відбиває фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Характерними ознаками невидимої (прихованої") неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність праці. Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочого часу, виокремлюють "вимушену" та "добровільну" неповну зайнятість. Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.[21]

За статусом діяльності розрізняють первинну (основну) зайнятість і вторинну (додаткову) зайнятість. Первинна— це зайнятість на основному місці роботи, тобто там, де робітник отримує надійний і регулярний доход, де знаходиться трудова книжка. Вторинна— добровільна додаткова постійна або тимчасова діяльність осіб, які мають основну роботу.

За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють стандартну і нестандартну зайнятість. Стандартна зайнятість характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця; стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця, чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня; законодавчо встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Нестандартна (альтернативна) зайнятість — це трудова діяльність, яка не відповідає стандартним правилам.[18]

За стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну і тимчасову зайнятість. Постійна — це зайнятість з відносно стабільним місцем роботи. Тимчасова — це зайнятість з тимчасовим, епізодичним, сезонним характером роботи.

Рис. 1.2.1. Класифікація форм зайнятості населення .

1.2.Поняття працевлаштування,його форми і значення.

    Поняття працевлаштування розрізнюється в широкому і вузькому значеннях. Працевлаштування — це система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення. У широкому значенні працевлаштування об'єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство тощо. У вузькому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій на основі ліцензування. Необхідно врахувати, що поняття працевлаштування більш вузьке, ніж поняття зайнятості, а саме працевлаштування передує зайнятості і є його найважливішою гарантією.

     Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безкоштовному сприянні державної служби зайнятості.[22].

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачене міждержавними договорами України.

   Правова організація працевлаштування включає:

а) встановлення кола працевлаштовуючих органів, визначення їхньої компетенції і умов фінансового забезпечення;

б) гарантії реалізації права громадян на працю і встановлення порядку направлення на роботу або професійне навчання;

в) регламентацію прав і обов'язків учасників відносин щодо працевлаштування;

г) встановлення особливостей працевлаштування для окремих категорій громадян.

У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладені на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях.[19].

   В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на території на законних підставах, працюють по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в державних органах та об'єднаннях громадян; проходять службу в Збройних Силах, Національній гвардії, Службі безпеки, Прикордонних військах, військах внутрішніх справ і цивільної оборони, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; направлені на виконання оплачуваних громадських робіт; проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва: навчаються в денних середніх загальноосвітніх школах, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні, виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. Законодавством можуть передбачатись й інші категорії зайнятого населення.
    Для тих громадян, які втратили роботу, Українська держава забезпечує можливості підшукання підходящої роботи. Такою підходящою роботою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає.            
Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідного регіону за минулий квартал.
При пропонуванні громадянинові підходящої роботи враховується його трудовий стаж за спеціальністю, його попередня діяльність,, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.
   Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, що потребує попередньої професійної підготовки, а для громадян, які бажають поновити трудову діяльність після перерви більше одного року, — робота, що не потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання — інша оплачувана робота. Така робота може носити навіть тимчасовий характер.
    У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією (спеціальністю) після закінчення періоду виплати допомоги по безробіттю, підходящою може вважатися робота, що потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей громадянина, колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання.
     За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади може встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, що посилюють соціальний захист населення.
Оформляється працевлаштування шляхом укладення трудового договору, контракту або угоди відповідно до законодавства про працю.
Якщо підходяща робота відсутня, громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці.
    З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення. Ці програми спрямовані на сприяння розвиткові та структурній перебудові економіки, створення умов для направлення вивільнюваних працівників передусім на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства; запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості; поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів, захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості, заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.
    З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих регіонів України розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх сімей з виділенням відповідних матеріальних ресурсів і фінансових коштів. Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання пільг цим громадянам визначається законодавством України про порядок переселення сімей та організований набір робітників.
      Тим, хто виявив бажання переселятись, видається направлення на переселення та працевлаштування. В це направлення на переселення вписуються всі члени сім'ї. Враховуються також тимчасово відсутні члени сім'ї, наприклад, військовослужбовці строкової служби, особи, які навчаються тощо.
Громадяни, які переселяються з радіоактивно забруднених територій за направленням обласних державних адміністрацій, одержують ордери на заселення у надані їм житлові приміщення після пред'явлення виконкому місцевої Ради народних депутатів довідки з попереднього місця проживання про здачу раніше займаного житла.
Кабінет Міністрів України визначає території, де розвиток робочих місць заохочується державою. Такі території, насамперед трудонадлишкові і з високим рівнем безробіття, гірські та сільські райони, на певний період набувають статусу територій пріоритетного розвитку. Підприємства, установи та організації, що створюють на зазначених територіях свої виробництва, філіали і додаткові робочі місця, користуються пільгами в порядку і на умовах, визначених законодавством.
     Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості можуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників профспілок, органів державної виконавчої влади, власників підприємств або уповноважених ними органів, підприємців. Порядок формування координаційних комітетів і організація їхньої роботи визначаються представленими у них сторонами.
Місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відповідних Рад народних депутатів за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, організовують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності і за договорами на інших підприємствах, в установах і організаціях.
     Громадські роботи — це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності безробітних або частково незайнятих громадян, що не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки. Вони організуються з метою тимчасової роботи громадян, які втратили роботу і заробіток, в першу чергу безробітних, а також юнаків до призову їх в Збройні Сили, учнівської молоді у вільний від навчання час; забезпечення роботою осіб передпенсійного віку, інвалідів, які втратили професійну і територіальну мобільність; трудової реабілітації громадян, які мали значну перерву в професійній діяльності у зв'язку із тривалою хворобою, вихованням дітей, доглядом за непрацездатними членами сім'ї тощо.
Порядок організації оплачуваних громадських робіт регулюється Положенням, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року. Організуються вони органами місцевої державної адміністрації з участю державної служби зайнятості на підприємствах, в установах, організаціях. Конкретні види та обсяги робіт визначаються виходячи із ситуації, що склалася на ринку праці в даній місцевості, і складу осіб, які мають в них потребу. В першу чергу організовуються як громадські роботи благоустрій території населеного пункту, сінокосіння, збирання врожаю, робота на овочевих базах, догляд за хворими тощо.
    Усі ці роботи проводяться за рахунок місцевого бюджету, коштів підприємств, установ, організацій, для яких ці роботи проводяться. В окремих випадках громадські роботи можуть проводитись за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.
Участь громадян у громадських роботах допускається лише за їх згодою. З тими, хто бажає брати участь у громадських роботах, підприємства, установи, організації або місцеві органи зайнятості укладають трудовий договір строком до двох місяців з правом його продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу. Переважним правом укладення договорів користуються громадяни, зареєстровані як безробітні, в першу чергу ті, у яких закінчився встановлений строк виплати допомоги по безробіттю.
У разі одержання постійної підходящої роботи укладений із громадянами договір підлягає розірванню. Період участі у громадських роботах зараховується до загального і безперервного трудового стажу.
   Оплата праці громадян, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу, але не нижче мінімального розміру заробітної плати. На громадян, зайнятих на громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності. За безробітними громадянами, які беруть участь у таких роботах, зберігається виплата допомоги по безробіттю у встановлених законом розмірах і строках.


1.3.Правовий статус безробітного.

           Законом України "Про зайнятість населення" уперше був визначений правовий статус безробітного. Згідно зі ст. 2 Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

        Правовий статус безробітного включає основні (статутні) права і обов'язки та їх гарантії. Порядок призначення і виплати допомоги по безробіттю, його розмір і терміни виплати регулюються статтями 28-30 Закону України "Про зайнятість населення", Положенням про порядок реєстрації, перереєстрації і ведення обліку громадян, що шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки і перепідготовки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. №578 [6].Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їхніми особистими заявами з 8 дня після реєстрації в центрі зайнятості за місцем проживання.

    Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) у віці до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організацій або скороченням чисельності (штату);

б) які уперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, що не потребує професійної підготовки;

в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

     Громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом 6 місяців подаються тільки консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

    Працівники, які зареєстровані у державній службі зайнятості згідно з п.1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення" і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи, втрачають право на отримання статусу безробітного строком на 3 місяці з подальшою перереєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу.

   Слід звернути увагу, що законодавством закріплені не тільки права, але й обов'язки громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, і безробітних. Вони зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби.

     Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.

Громадянам зареєстрованим на загальних підставах, допомога по безробіттю-виплачується з 8-го дня після реєстрації у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом 2 років.

Для осіб передпенсійного віку (чоловікам після досягнення 58 років, жінкам - 53 років), у тому числі вивільненим з підприємств, установ і організацій на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, тривалість виплати допомоги становить до 720 календарних днів.

    Громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів.

Допомога по безробіттю гарантується в розмірі:

а) не менше 50% середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче за встановлений законодавством розмір мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували безробіттю, працював не менше 26 календарних тижнів;

б) не нижче за встановлений законодавством розмір мінімальної заробітної плати - у всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої (більше 6 місяців) перерви.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів допомоги за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення" [8]встановлено такі розміри допомоги за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення:

а) допомогу по безробіттю згідно з підп. "б" п. 1 ст. 29 Закону "Про зайнятість населення" у розмірі 25 гривень;

б) допомогу по безробіттю, матеріальну допомогу в період професійної підготовки та перепідготовки згідно з підп. "б" ч. 1 п. 1 ст. 26, ст. 27 і підп. "а" п. 1 ст. 29 зазначеного Закону в розмірі не менш як 25 гривень і не більше за середню заробітну плату, що складалася в народному господарстві відповідної області;

в) матеріальну допомогу по безробіттю згідно з п. 1 ст. 31 Закону в розмірі 18 гривень 75 коп;

г) одноразову матеріальну допомогу безробітним і членам їх сімей згідно з п. 3 ст. 31 Закону у розмірі 12 гривень 50 коп.

Особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, передбачені для працівників, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника у зв'язку із ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також для військовослужбовців, звільнених з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію (п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення").

      До особливих гарантій належать:

а) надання статусу безробітного, якщо протягом 7 днів працівнику не була запропонована підходяща робота; право на отримання допомоги по безробіттю у розмірі 100% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75% - протягом 90 календарних днів і 50% - протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати;

б) збереження за новим місцем роботи на весь період професійного навчання з відривом від виробництва середньої; заробітної плати за попереднім місцем роботи;

в) право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 року до встановленого законодавством терміну осіб передпенсійного віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах).

       Вивільненим працівникам надаються також інші пільги і компенсації відповідно до законодавства. Слід врахувати наступне. Положення підп. "б" повинне було вводитися з 1 січня 1999 р. Однак у зв'язку з тим, що Законом України від 17 грудня 1999 р. ця дата змінена на 1 січня 2001 р., в даний час зберігається раніше чинний порядок: працівникам, вивільненим з підприємств, установ, організацій, при розірванні трудового договору за п. 1 ст. 40 КЗпП зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування, але не більш ніж на 3 місяці від дня звільнення з урахуванням виплати вихідної допомоги (ч. 1 ст. 49-3 КЗпП), а допомога по безробіттю подається в розмірі 75% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом наступних 3 місяців і 50% протягом наступних 6 місяців, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області, і не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати.

    Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, і безробітні, згідно із п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення", в період професійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальна допомога в розмірі 75% їх середньої заробітної плати за останнім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася у народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

   Громадянам, які звільнилися з підприємств, установ і організацій з інших причин, ніж встановлені п. 1 ст. 26 Закону, або які вперше шукають роботу, або тривалий час (більше 6 місяців) не працюють, або завершили навчання у професійно-технічних і вищих закладах освіти, або звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, зареєстрованим у державній службі зайнятості як таким, що шукають роботу, і безробітним, у період професійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальна допомога у розмірі допомоги по безробіттю, передбаченому для цієї категорії громадян.

Безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75% установленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

        Матеріальна допомога по безробіттю може призначатися з наступного дня після закінчення виплати допомоги по безробіттю. Умови і порядок виплати безробітним матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадянам, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, і допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, визначаються Положенням про порядок подання матеріальної допомоги по безробіттю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. №578 [12].Місцеві державні адміністрації за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, організовують оплачувані громадські роботи на підприємствах комунальної власності й за договорами - на інших підприємствах.


2.Державна служба зайнятості,її структура,права і обов’язки.

     Служба зайнятості заснована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про створення державної служби зайнятості в Українській РСР"  від 21 грудня 1990 року № 381. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року № 47 затверджено Положення про державну службу зайнятості, згідно з яким на неї покладене комплексне вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

     На сучасному етапі державна служба зайнятості діє як єдина цілісна система органів виконавчої влади з трирівневою структурою (рис. 1.1). 

    Перший (базовий) рівень — це районні, міські, міськрайонні, районні в містах центри зайнятості, які безпосередньо приймають громадян і надають їм послуги згідно з чинним законодавством про зайнятість.

    Другий рівень — це центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські центри зайнятості зі статусом обласних, що здійснюють територіальний розподіл трудових ресурсів і беруть участь у розробці регіональних програм зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб.

     Третій (верхній) рівень — це Державний центр зайнятості, який відповідає за реалізацію єдиної політики зайнятості на всій території України, заходів соціального захисту та сприяння зайнятості незайнятих громадян, організаційно-методичне, правове та нормативне забезпечення, створення єдиної інформаційно-довідкової системи, розвиток матеріально-технічної бази служби зайнятості, підготовку кадрів усіх рівнів, міжнародні зв'язки, раціональне використання коштів фонду зайнятості населення, а після його ліквідації, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (з 1 січня 2001 p.).

     Згідно з чинним законодавством державній службі зайнятості надано право:

• одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, про вивільнюваних працівників і заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

• розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій пропозиції щодо встановлення для підприємств (установ, організацій) усіх форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для працевлаштування;

• направляти для працевлаштування на підприємства (в установи, організації) усіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

• направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

• оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також встановлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

• надавати громадянам матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати виплату допомоги;

• вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх подальшого працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, що спричинюються цією відстрочкою, згідно із законодавством України;

• відвідувати підприємства (установи, організації) для контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення і вирішення питань, пов'язаних із соціальним захистом громадян;

• розпоряджатися коштами фонду сприяння зайнятості;

• стягувати з підприємств (установ, організацій) незалежно від форм власності суми прихованих або занижених обов'язкових зборів і недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

• компенсувати до 50 % витрат підприємствам (установам, організаціям) на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування;

• стягувати штрафи з підприємств (установ і організацій) усіх форм власності в разі:

— відмови у прийнятті на роботу громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у межах установленої броні;

• використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості;

• надання послуг, пов'язаних з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном без дозволу (ліцензії), виданого Державним центром зайнятості;

— неподання або порушення строків подання державній службі зайнятості письмового повідомлення про наступне вивільнення працівника, як це передбачено п. 5 ст. 20 Закону про зайнятість;

• припиняти дію наказів, інструкцій та інших рішень підприємств (установ, організацій) усіх форм власності, що суперечать законодавству про зайнятість населення. У разі потреби вносити до вищих органів пропозиції про скасування зазначених наказів;

• стягувати з підприємств, установ та організацій суми витрат, пов'язаних із працевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які раніше були ними заявлені.


3.Вдосконалення організації працевлаштування молоді та її правове  забезпечення.

       У п. 2 «Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням»[9], дається значно вужче визначення молодих спеціалістів: "Випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєна кваліфікація фахівця з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими спеціалістами протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником". Не можна вважати, що це визначення суперечить визначенню молодих спеціалістів, що дається в Законі "Про сприяння становленню та соціальному розвитку молоді". Це визначення має лише вужчу сферу дії, застосовується там же, де діє названий Порядок.

       Таким чином, частина друга ст. 197 КЗпП поширюється на випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів, однак не на всіх, а лише на тих, які були замовлені підприємствами, установами, організаціями, і які направлені на роботу відповідно до встановленого порядку.

Питання працевлаштування молоді регулюються статтею 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді», відповідно до якої держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю.

        Поняття працевлаштування розрізняється в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні – це процес будь-якого влаштування на роботу, у тому числі й самостійного, і за допомогою служби зайнятості. Зокрема, це й переведення працівників за умови їх вивільнення на іншу роботу на тому ж підприємстві чи в організації. У вузькому розумінні - це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, суб'єктів підприємницької діяльності та інших посередницьких органів, яка спрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, включаючи і процес професійної підготовки та перенавчання.

Процес працевлаштування починається з того, що особа, яка бажає працювати звертається до органів, які займаються працевлаштуванням з метою сприяння в підшукуванні роботи або починає самостійно підшукувати собі роботу.

     За загальним правилом, працевлаштування передбачає три форми надання допомоги в отриманні особою певної роботи. Перша з них полягає у забезпеченні працездатного населення максимально повною інформацією про наявність в конкретній місцевості чи на конкретних підприємствах, установах, організаціях вільних робочих місць та про їх характеристику з точки зору умов праці, її оплати, соціально-побутового та житлового обслуговування працівників і інших умов, що цікавлять кожного, хто влаштовується на роботу. Друга форма полягає в підшуканні необхідної роботи та фактичному забезпеченні деяких категорій громадян роботою чи то на певній посаді, спеціальності і кваліфікації, або у певній місцевості.     Третя – це організація, в разі потреби, професійної підготовки чи перепідготовки з наступним забезпеченням роботою .

Молода людина, яка отримала спеціальність, може скористатися гарантією надання їй роботи за фахом на період не менше трьох років. Це стосується випускників державних середніх професійно-технічних та вищих навчальних закладів, потреба в яких була визначена державним замовленням.

       Працевлаштування випускників професійних навчально-виховних закладів та випускників вищих навчальних закладів здійснюється на підставі окремих нормативних актів. Особливості строкових трудових правовідносин з випускниками професійних навчально-виховних закладів регулюються Положенням про сприяння в працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів України, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 23.03.1994 р. № 79 (далі - Положення), дія якого на сьогодні втратила чинність в частині, що стосується випускників вищих навчальних закладів I-II і III-IV рівнів акредитації, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням.

У п.6 Положення передбачається, що випускник професійного навчально-виховного закладу, якому присвоєно робітничу професію певної кваліфікації і який працевлаштований на підставі посвідчення про направлення на роботу, вважається молодим спеціалістом протягом двох років з моменту укладання ним трудового договору з замовником.

    Відповідно до п.2 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 р. № 992  , випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньокваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими фахівцями протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником.

Слід зазначити, що і на сьогодні відсутній нормативно-правовий акт щодо порядку відшкодування вартості навчання за державним замовленням у разі відмови випускника відпрацювати у державному секторі народного господарства.

      Аналізуючи вказані вище нормативні акти, привертає до уваги доцільність термінологічного розмежування двох категорій випускників, працевлаштованих на підставі направлення на роботу: випускника професійного навчально-виховного закладу, який визначається у Положенні як “молодий спеціаліст”, та випускника вищого навчального закладу, який відповідно до Порядку є “молодим фахівцем”.

На випускників навчальних закладів різних форм власності сьогодні поширюється лише одна державна гарантія – гарантія працевлаштування шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць, передбачена наказом Міністерства праці та соціальної політики України „Про затвердження Порядку надання роботодавцю дотації на  створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних”.     Дію нового спеціального Закону України „Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю” на 2006 р. було зупинено у зв’язку з невиконанням Кабінетом Міністрів України вимоги забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

      Випускники, які отримали кваліфікацію фахівця з вищою освітою і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими фахівцями протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником. Відповідно до цього визначення молодий спеціаліст не може бути призначений на тимчасову посаду та не може бути звільненим до закінчення терміну угоди, крім випадків, передбачених статтею 40 Кодексу законів про працю України; крім того, випускники, які одержали направлення на роботу до іншої місцевості, забезпечуються житлом згідно із законодавством; випускники не беруть участі у конкурсах на заміщення вакантних посад, не проходять випробувального терміну, на них поширюються усі види соціального захисту, передбачені колективним договором працівників даної державної установи.

Порядок працевлаштування випускників, які навчались за державним замовленням.Випускники  вищих  навчальних закладів працевлаштовуються на місця,  доведені  до  вищого  навчального  закладу  виконавцями державного замовлення.

      Керівництво  вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику  посаду  відповідно до   укладеної   угоди. При цьому вищим навчальним закладом оформляється картка працевлаштування випускника у двох  примірниках на кожну особу.  Перший примірник зберігається у вищому навчальному закладі, другий - надсилається замовникові.

  Замовник не пізніше ніж за два місяці до закінчення  навчання на  підставі одержаної картки працевлаштування підтверджує вищому навчальному закладу достовірність надісланого ним  переліку  місць працевлаштування випускників.

Вручення  випускникові  диплома  про  закінчення  вищого навчального закладу, направлення на роботу та видача належних  йому  коштів,  які  перераховані  до  вищого навчального закладу  замовником,  здійснюється  протягом семи днів після закінчення  ним  вищого навчального закладу.      Оформлене замовником або вищим навчальним  закладом  (за  домовленістю  із  замовником) направлення на роботу є підставою для укладання трудового договору між молодим фахівцем і замовником.

Молодий фахівець повинен прибути до місця  призначення  у термін, визначений у направленні на роботу.

Якщо  замовник  відмовив  у  прийнятті на роботу молодого фахівця,  останній звертається до державної служби  зайнятості  за сприянням у працевлаштуванні. При цьому пред'являється направлення на роботу і  скріплена печаткою замовника  довідка  про  відмову  у працевлаштуванні.

   Реєстрація молодих фахівців у державній службі зайнятості здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, визначеному законодавством про зайнятість населення.

На  прохання  молодого фахівця,  який отримав довідку про надання можливості самостійного працевлаштування, або  за  направленням служби зайнятості протягом трьох років після закінчення ним вищого навчального закладу  керівник  підприємства, установи, організації може оформити йому направлення на роботу.

    Молодим  фахівцям,  які  одержали  направлення на роботу після  закінчення  вищого навчального закладу, надається відпустка тривалістю  30 календарних днів. За час відпустки молодим фахівцям виплачується   допомога у розмірі академічної або соціальної стипендії,  що вони отримували в останній місяць навчання у вищому навчальному закладі  (крім  додаткової  соціальної  стипендії, що виплачується особам,  які   постраждали   від   Чорнобильської катастрофи)   за  рахунок  замовника.     Після  укладення  трудового договору на молодих фахівців поширюються  усі види соціального захисту, передбачені  колективним  договором  працівників підприємства,  установи,  організації.

Молодим фахівцям, які звернулися за   сприянням   у працевлаштуванні до державної служби зайнятості і зареєстровані як такі,  що шукають  роботу,  протягом  десяти  календарних  днів  з моменту  реєстрації  підшукується  підходяща  робота з урахуванням спеціальності.  Якщо  підходящої  роботи  не запропоновано, їм надається  статус безробітних з виплатою допомоги по безробіттю до вирішення питання про працевлаштування  згідно  із  законодавством про зайнятість населення.  В цей період молоді фахівці мають право на  безоплатну  професійну  орієнтацію,  а  також  на   участь   в оплачуваних громадських роботах.  На осіб, зайнятих на громадських роботах,  поширюються  соціальні  гарантії,  включаючи  право   на пенсійне  забезпечення,  виплату  допомоги  у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

    Звільнення молодого фахівця  з  ініціативи  замовника  до закінчення  терміну  угоди  дозволяється у випадках,  передбачених статтею 40 Кодексу законів про працю України, а саме:

змін  в  організації  виробництва  і  праці, в тому числі ліквідації,   реорганізації,   банкрутства   або  перепрофілювання підприємства,  установи,  організації,  скорочення чисельності або штату працівників;

виявленої  невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній  роботі  внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі  скасування  допуску  до  державної  таємниці, якщо виконання покладених  на  нього  обов'язків  вимагає  доступу  до  державної таємниці;

систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків,  покладених на нього трудовим договором або  правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

прогулу (в тому числі відсутності на роботі  більше  трьох годин  протягом  робочого  дня)  без поважних причин;

нез'явлення  на  роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд   внаслідок   тимчасової   непрацездатності,   не   рахуючи відпустки  по  вагітності  і родах, якщо законодавством   не встановлений триваліший строк  збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За   працівниками,  які  втратили працездатність у зв'язку  з  трудовим  каліцтвом  або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається  до  відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

поновлення на роботі працівника,  який раніше виконував цю роботу;

появи на роботі в нетверезому стані,  у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

вчинення  за  місцем  роботи  розкрадання  (в  тому  числі дрібного) майна  власника,  встановленого вироком суду,  що набрав законної сили,  чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення  адміністративного  стягнення  або застосування заходів громадського впливу.

    У разі  неможливості  надати  підходящу  роботу  державна служба  зайнятості  за  бажанням  молодих фахівців направляє їх на перепідготовку з  метою  подальшого  працевлаштування  за  набутою новою спеціальністю чи професією.

Якщо  замовник  відмовляє молодому фахівцеві в прийомі на роботу  після одержання  з  вищого  навчального  закладу   картки працевлаштування, влаштування його на роботу здійснюється згідно з пунктом 25 Постанови КМУ «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» у разі якщо вищий  навчальний  заклад  не може запропонувати випускникові інше місце роботи.

Посади  за  штатним  розписом,  на  які  в поточному році повинні бути прийняті на роботу молоді фахівці згідно з угодою, не підлягають   заміщенню  іншими  працівниками.  У  разі  виробничої потреби на ці посади  можуть  бути  прийняті  інші  працівники  на термін до призначення на них молодих фахівців.

     Якщо  випускник  за його згодою переводиться на роботу до іншого підприємства,  установи,  організації,  йому видається  цим підприємством, установою, організацією нове направлення на роботу. За випускником у цьому разі зберігаються  усі  права  і  обов'язки молодого фахівця.

Випускникам,  які  закінчили  вищі  навчальні  заклади  з відзнакою,  за  рішенням  замовника  може   встановлюватися   вища заробітна плата в межах схеми посадових окладів.

Випускники,  які  одержали направлення на роботу до іншої місцевості, а також члени їхніх сімей забезпечуються житлом згідно із законодавством.

Випускники, яких не було забезпечено житлом згідно з угодою і які  продовжують  працювати  за  призначенням  після   визначеного терміну,  мають право на позачергове одержання житла незалежно від терміну роботи за цим призначенням.

У разі ліквідації підприємства,  установи,  організації право на   позачергове   одержання   житла   забезпечується   згідно  із законодавством.

За випускниками,  які одержали направлення на  роботу  до іншої   місцевості,   житло   за   попереднім   місцем  проживання зберігається згідно із законодавством. Переважна більшість молодих людей, котрі виходять на ринок праці, є недавніми випускниками навчальних закладів різного рівня акредитації. Щороку навчальні заклади випускають молодих спеціалістів, переважна більшість з яких залишаються з проблемою працевлаштування віч-на-віч. Тому одним з найважливіших завдань роботи з молоддю с сприяння працевлаштуванню випускників.

Важливою проблемою на сьогоднішній день є відсутність державною прогнозування потреб економіки у спеціалістах з вищою освітою. Тому й виникають на ринку праці диспропорції попиту й пропозиції дипломованих фахівців. Зокрема, на вакансію юриста претендують дев'яті, менеджера вісім, бухгалтера шість осіб. Та знайти хорошого менеджера, який би міг успішно організувати виробничий процес, дуже непросто.

    Роботодавці не хочуть брати на роботу початківців, мотивуючи це відсутністю у них досвіду.  Аби збалансувати попит і пропозицію на ринку праці, слід чітко прогнозувати: скільки, для кого і де готувати кадри. Такі передбачення мають стати невід'ємною частиною макроекономічного прогнозу розвитку галузей. Для підвищення їх достовірності варто поліпшити якість статистичних даних, удосконалити методологію розрахунків. До цього процесу доцільно залучити фахівців Мінпраці, Міносвіти, служби зайнятості та науковців. Таким прогнозуванням вже більше 50 років займаються у США та у країнах Європи, долучились до нього Росія і Україна.

Професійна підготовка і навчання молоді велика проблема не лише для служб зайнятості. Нею постійно повинно опікуватися усе суспільство. Прогнозувати, які професії нині потрібні для виробництва і управління, без яких не обійтися у майбутньому необхідно на державному рівні. Лише тоді наша країна зможе посісти чільне місце серед розвинутих держав. Не можна далі миритися з ситуацією, коли випускники багатьох навчальних закладів змушені йти в центри зайнятості, бо здобута ними професія не має попиту на ринку. Так само й ті, хто зараз сидить за шкільною партою, не знають, які професії будуть престижними після отримання ними атестатів зрілості.


Висновки

  1.  При переході на ринкову модель соціально-економічного розвитку країни однією з найбільш складних, якщо не найскладнішою проблемою є формування соціально-орієнтованого ринку праці. Саме такий ринок праці здатний в значній мірі підвищити ефективність використання трудового потенціалу, а також сприяти прояву та реалізації інтересів особистості в сфері праці.
  2.  Ринок праці – це система суспільних відносин та соціальних, економічних, юридичних норм і інститутів в сфері формування робочої сили, її розподілу, обміну (купівлі-продажу за ціною, обумовленою співвідношенням попиту та пропозиції) і використання праці. 
  3.  До основних факторів які впливають на зайнятість відносяться: демографічний, економічний і соціальний. Демографічний висвітлює ситуацію, яка складеться в сфері відтворення населення, та показує стан трудового потенціалу держави. Економічний висвітлює економічний розвиток суспільства та виробництва. Соціальний висвітлює стан соціальних інституцій суспільства та держави, ступінь забезпеченості соціальних прав людини і перш за все рівень охорони здоров'я населення.
  4.   Для забезпечення належного регулювання суспільних відносин в державі, реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян важливо, щоб законодавець, по-перше, давав визначення термінам, які він застосовує в нормативно-правових актах, а по-друге, ці визначення повинні бути чіткі, логічні, адекватно відображаючі певні явища правової дійсності та не допускаючі двоякого тлумачення правових норм.
  5.  Працевлаштування – це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та інших посередницьких органів спрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, а також діяльність останніх по самостійному підшукуванню собі місця роботи.
  6.  Гарантії в сфері зайнятості і працевлаштування можна об’єднати у наступні групи: гарантії спрямовані на забезпечення вільного вибору роботи; гарантії спрямовані на захист трудових прав працівників під час встановлення і припинення трудових відносин, гарантії спрямовані на зниження безробіття та забезпечення безробітних засобами до існування, спеціальні гарантії працівникам зі зниженою конкурентоспроможністю на ринку праці.
  7.  Особливе місце серед заходів спрямованих на забезпечення зайнятості та захист від безробіття в промислово розвинутих країнах є система соціального страхування на випадок безробіття, яка передбачає застосування різних механізмів і засобів надання безробітним допомоги.


       
Список використаної літератури

1. . КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ(Із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року №2222-IV)

2.Про затвердження Положення про професійну орієнтацію молоді, що навчається: Наказ Міністерства освіти України від 02.06.95 р. № 159/30/1526, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03.07.1995 р. за № 1981734.

3. Кодекс законів про працю України вiд 10_12_1971 – К, 2001

4. Закон України  Про правовий статус іноземців від від 4 лютого 1994 р. (із змінами);

5.Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. N 2028 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 649).

6. ст. 17, 20, 36, 45 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. (із змінами).

7. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження положень щодо застосування Закону України "Про зайнятість населення" від 27 квітня 1998 р. № 578;

8. Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження заходів щодо здійснення політики ефективної підтримки самостійно зайнятого населення, сімейного підприємництва, малого та середнього бізнесу, вдосконалення системи надання допомоги безробітним та їх професійно-психологічної реабілітації, збільшення обсягів громадських робіт" від 2 серпня 2000 р. № 306-р;

9.Положення про організацію професійного навчання незайнятого населення за модульною системою, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства освіти України від 08.07.99 № 113/247.

10.Закон України Про професійні спілки,їх права та гарантії діяльності // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 45, ст.397\

Про сприяння в працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів України: Положення, затверджене Наказом Міністерства освіти України від 23.04.1994 р. №79 / www.rada.gov.ua

11. .Постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1990р. №381 «Про створення державної служби зайнятості України» // Урядовий кур'єр. – 1990. – 27 грудня.

12. ст. 3, 4 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. 13.Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). –2003, № 18. – Ст.144.

14.Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): Збірник нормативних актів / Автори упорядники: С.В. Лінецький, М.І. Мельник, А.М. Ришелюк. – К.: Атіка, 2000. – 896 с. 

15. "Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту", затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.

18.Сова В. Вимоги до оформлення трудових відносин // Справочник кадровика № 3, 2003 – С – 27-28

19.Трудове право України: Підручник Заред. Н.Н. Болотіної, Г.І. Чанишевої. — 2-гевид., стер. — К.: Т-во "Знан¬ня", КОО, 2001

16.Брезінський В.Б. Ринок праці і підвищення його ролі в формуванні ефективної ринкової економіки //Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту. – 2002, №22. – С. 182-190.

20.Трубач С. Ринок праці: специфіка, принципи, завдання та функції. // Наукові записки Тернопільський державний педагогічний університет ім. В.Гнатюка. – 2002., №13. – С.5-7.

21.Проект Трудового кодексу України // Праця і зарплата – 2003, № 42 (спецвипуск).

121314.

22.Ринок праці 2003р. //Праця і зарплата. – 2004, № 4 – С. 7.

17. Піньковська Н. Аукціон випускників – шлях до працевлаштування // Праця і зарплата. – 2002. – № 4. – С. 9.

23.Яровой В.И. Профессиональная ориентация, подготовка и оценка персонала: Обзорная информация – К.: МАУП, 1995. – 119 с.

PAGE  5



 

Другие похожие работы, которые могут вас заинтересовать.
13888. Міжнародно-правове регулювання актами МОП, умов зайнятості та охорони праці 35.38 KB
  Ситуація ускладнилася тим, що в управлінські структури підприємництва нерідко приходять люди, які не знають не тільки основ трудового законодавства, але й всіляко намагаються його обходити всіма доступними способами. У кінцевому підсумку це призводить до масового незаконному правозастосування трудового та іншого законодавства, що порушує трудові права працівників, що є потужним джерелом виникнення трудових спорів.
8489. Державне регулювання ціноутворення в Україні 131.91 KB
  Основні засади державного регулювання цін Класична економічна теорія розглядає вільне ринкове ціноутворення як основний елемент підтримки рівноваги між попитом і пропозицією. Однак ідеальної загальної та повної свободи ціноутворення ніколи не існувало та й не може бути. Поперше в будьякій економіці діють об'єктивні економічні закони що обмежують ціни: з одного боку будьякий виробник не може запровадити ціну на свій товар яка буде нижчою за його витрати; з іншого суб'єкти ринку не можуть встановлювати ціну що перевищуватиме попит.
15847. Правове регулювання захисту конкуренції в Україні 121 KB
  Еволюція законодавчих вимог щодо конкуренції. Світовий досвід правового регулювання конкуренції та преспективи його впровадження в Україні. В Україні з перших кроків незалежності державна підтримка та захист добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності були віднесені до пріоритетних напрямів ринкової трансформації економіки. Мети створення і розвитку конкуренції на товарних ринках України антимонопольне законодавство не досягло хоч в окремих галузях наявна тенденція до формування...
1264. Напрямки та перспективи розвитку правового регулювання здійснення митних формальностей в Україні 203.91 KB
  Так митні операції що не впливають на розмір митного тарифу називають ще митними процедурами та формальностями які здійснюють нетарифне регулювання зовнішньої торгівлі. До таких процедур та формальностей відносять: правила прийняття товарів до митного оформлення місце виконання митних формальностей; правила зберігання товарів що призначені до митного оформлення; режим транзиту; взаємовідносини митних органів з особами що переміщують товар;...
15602. Правове регулювання проходження муніципальної служби: європейський досвід та його впровадження в Україні 28.25 KB
  Становлення України як суверенної незалежної демократичної та соціальної держави обраний нею курс на європейську інтеграцію зумовлюють необхідність суттєво підвищити дієвість системи місцевого самоврядування та її підсистеми – служби в органах місцевого самоврядування. Демократичні перетворення що відбуваються в країні потребують нових підходів до формування механізмів функціонування служби в органах місцевого самоврядування їх наукового обґрунтування та впровадження. Адже ефективна служба в органах місцевого самоврядування є одним...
8700. Регулювання карбюратору 15.25 KB
  Сьогодні на занятті ми вивчимо тему “Регулювання карбюратору†і дізнаємось про регулювальні роботи карбюратору на різних режимах його роботи. Методи регулювання системи холостого ходу в експлуатації. Регулювання карбюратору Зміст лекції Нормування викидів токсичних речовин.
8401. Перевірка, регулювання та випробування форсунок 77.03 KB
  Для чого почергово відключати подачу палива до форсунки та слідкувати за димністю відпрацьованих газів та частотою обертання колінчатого валу. На стенді перевіряють герметичність тиск початку піднімання голки форсунки якість розпилення палива пропускну здатність. Розпилювач вважається непридатним для експлуатації при утворенні та відриві від його носика двох капель палива за хвилину. момент початку та кінця впорскування палива повинен бути чітким та супроводжуватися різким звуком хоча відсутність звуку не говорить про те що форсунка...
8402. Регулювання ПНВТ зарубіжних виробників 63.82 KB
  Викрутити гвинт поруч з показником масла та через нарізний отвір вставити у виїмку щоки коліна колінчатого валу стопорний стрижень рисунок. З метою перевірки випередження впорскування потрібно викрутити стопорний гвинт на бічній поверхні насосу та на його місце вставити вимірювальний стрижень; закріпити перехідник датчика повинен бути в обладнанні автомобіля разом з датчиком. Після цього: зняти датчик разом з перехідником та вимірювальним стрижнем; закрутити гвинт з новою прокладкою; затягнути стопорний гвинт із зусиллям 20 Нм;...
8542. Правове регулювання комерційного посередництва 17.31 KB
  Правове регулювання комерційного посередництва Мета: дати визначення поняття комерційне посередництво дати характеристику ознакам комерційного посередництва визначити порядок укладення договору комерційної концесії та агентського договору. План заняття: Поняття та ознаки комерційного посередництва як різновиду господарської діяльності Комерційне посередництво: загальна характеристика. Цивільноправове регулювання комерційного представництва: автореф. Правове регулювання комерційного посередництва агентських відносин у сфері...
8538. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності 19.85 KB
  Основним законодавчим актом, який закріплює правові засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності вітчизняними субєктами господарювання, є Закон України від 16 квітня 1991 року Про зовнішньоекономічну діяльність. Цей Закон визначає основні правові та організаційні засади здійснення ЗЕД в Україні і спрямований на удосконалення правового регулювання усіх видів ЗЕД, включаючи зовнішню торгівлю
© "REFLEADER" http://refleader.ru/
Все права на сайт и размещенные работы
защищены законом об авторском праве.