Переваги та недоліки використання офшорних зон та фінансових центрів у фінансовому плануванні суб’єктів підприємницької діяльності

А також буде проведено аналіз ефективності використання у фінансовому плануванні офшорних структур для діяльності СПД й на основі цього буде виведено в чому полягає проблематика і суперечність використання офшорних зон та фінансових центрів у побудові та плануванні діяльності СПД а також необхідність в існуванні офшорних зон в сучасному світі. Протягом багатьох десятиліть кредитні установи які знаходились в офшорному центрі користувались територією країни перебування для проведення операцій тільки за її межами не являючись до речі...

2015-09-02

82.19 KB

8 чел.


Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск


81

Вищий навчальний заклад

„Національна академія управління”

Кафедра цивільного, господарського та кримінального

права

Дипломна робота на тему:

Переваги та недоліки використання офшорних зон та

фінансових центрів у фінансовому плануванні

суб’єктів підприємницької діяльності

 Дисертанта

заочного відділення

Ізотова Віталія Анатолійовича

Науковий керівник

Кандидат юридичних наук, професор

Сміян Леонід Семенович

Завідувач випускної кафедри

Кандидат юридичних наук, доцент

Матвійчук Валерій Костянтинович

Київ 2004

Відзив

на дипломну роботу на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня

СПЕЦІАЛІСТ

студента Ізотова Віталія Анатолійовича

на тему „Переваги та недоліки використання офшорних зон та фінансових центрів у фінансовому плануванні суб’єктів підприємницької діяльності”.

Тема дипломної роботи є досить актуальною у сьогоденні, враховуючи стрімкий ріст динаміки міжнародних відносин, міжнародної торгівлі та міжнародного руху капіталу. В дипломній роботі студента був проведений повний аналіз і дослідження  вибраної теми. Зроблені відповідні висновки і новаційні пропозиції стосовно дослідженої сфери.

Робота виконана з дотриманням всіх формальних правил і заслуговує на позитивну оцінку.

Науковий керівник                                              Сміян Л.С.

Зміст

  1.  Вступ..............................................................................................ст.6
  2.  § 1. Офшорні зони та фінансові центри – елемент міжнародних правовідносин.......................................................ст.11
  3.  § 1.1. Поняття і принципи офшорних зон та фінансових центрів..............................................................................................ст.12
  4.  § 1.2. Діяльність різних видів установ в офшорних зонах та фінансових центрах.........................................................................ст.20
  5.   § 2. Особливості використання установ та організацій зареєстрованих в офшорних зонах та фінансових центрах у фінансовому плануванні суб’єктів підприємницької діяльності........................................................................................ст.27

    § 2.1. Банки, трасти і страхові компанії..................................ст. 27

    § 2.2. Холдінгові, фінансові і ліцензійні компанії..................ст.39     

6. § 3. Офшорні зони – складова системи міжнародного правопорядку................................................................................ст. 67

7. § 3.1. Вплив міжнародних організацій на існування офшорних зон...................................................................................................ст.67 

8. § 3.2. Негативні та позитивні чинники існування офшорних зон..................................................................................................ст. 73

9. Висновки..................................................................................ст. 75   

ВСТУП

Тема, яка буде викладена в роботі є дуже актуальною, але існує два аспекти актуальності. В нашому розумінні склався стереотип, якій постійно нав’язується державами (в тому числі і Україною), що офшорні зони це лише спосіб відмивання брудних грошей, які були накопичені незаконним шляхом і менше звертають увагу суспільства на  той факт, що офшорні зони (в широкому розумінні) дуже гарна можливість в заощадженні значної кількості капіталу компанії за рахунок розумного планування податкової політики своєї компанії. Тому вважаю за необхідне звернути увагу саме на другий аспект офшорних зон, якій є не менш актуальним і основне законним. Тому метою цієї роботи ставлю освітлення сучасних проблем (недоліків) та переваг використання офшорних зон та фінансових центрів у фінансовому плануванні суб’єктів підприємницької діяльності (надалі – СПД). Протягом розкриття якого спочатку буде звернуто увагу на розкриття таких понять, як офшорні зони та фінансові центри та їх „співіснування” у системі міжнародних правовідносин, як елемента цієї системи, основні структурні елементи цієї системи, згодом на правове положення офшорних зон та міжнародно-правову форму діяльності різних видів установ - холдінг, офшорні банки, фінансові та ліцензійні компанії, діяльності офшорних трастів та страхування в офшорних юрисдикціях, в системі міжнародних правовідносин. А також буде проведено аналіз ефективності  використання у фінансовому плануванні офшорних структур для діяльності СПД, й на основі цього буде виведено, в чому полягає проблематика і суперечність  використання офшорних зон та фінансових центрів у побудові та плануванні діяльності СПД, а також необхідність в існуванні офшорних зон в сучасному світі.

 Офшорні зони є частиною системи міжнародних правовідносин. Вони виникли в процесі історичного розвитку світового співтовариства, здобувши своє “місце під сонцем”, і були обумовлені перш за все економічними чинниками. Потреби економічного розвитку держав у всі часи обмежувались об’ємом і структурою ресурсів - матеріальних, фінансових, природних, енергетичних, трудових, якими володіли країни в конкретний історичний момент. Результатом цього був постійний пошук ефективного управління ресурсами, зокрема шляхом їх локалізації. Політика локалізації приймала різні форми в конкретних країнах: створення офшорних зон, зон вільної торгівлі, а пізніше, з середини нашого століття інноваційних зон. В даному випадку більше привертають уваги до себе офшорні зони, за які вважаються країни чи території, законодавство яких дозволяє реєстрацію і функціонування офшорних компаній, тобто, таких компаній, які вилучають прибуток з джерел, які діють поза країною чи територією реєстрації. Тим самим офшорна компанія позбавляється права укладати угоди з місцевими фізичним особами (мешканцями зони) чи юридичним особами (резидентами). На міжнародні операції обмеження не поширюються. Офшорні компанії одержують реальні податкові пільги, одночасно спрощується звітність та знімаються валютні обмеження. Проте слід повернутись до попереднього положення - міжнародно-правового визначення офшорних зон, в якому  обов’язково потрібно відмітити той факт, що однією з основних відмінних рис офшорних зон від інших (вільної торгівлі, інноваційних і.т.д.) - був дозвіл банківської і кредитної діяльності в іноземній валюті. При цьому внутрішній (національний) ринок позикових капіталів ізолювався від зовнішнього шляхом виділення рахунків резидентів від нерезидентів. Останнім давались певні податкові пільги і звільнення від валютного контролю. Протягом багатьох десятиліть кредитні установи, які знаходились в офшорному центрі, користувались територією країни перебування для проведення операцій тільки за її межами, не являючись, до речі, інтегральною частиною її національної економіки.

       Так, прикладом офшорного фінансового центру,  можна назвати  Нью-Йорк. Це місто здавна було великим міжнародним фінансовим центром, але не підходило під визначення “офшор” (термін, offshore що означає “за берегами”, в нашому випадку за межами певної офшорної юрисдикції), в силу ряду обмежень, які накладались на іноземних вкладників і позичальників американським законодавством. Проте, починаючи з 1981-го року, в Нью-Йорку була створена так звана вільна банківська зона, в рамках якої для операцій з нерезидентами було відмінено ряд правил і обмежень, які продовжували діяти на внутрішньому ринку капіталів.

      До початку другого тисячоліття найбільшими фінансовими центрами офшорного бізнесу стали, окрім Нью-Йорку, Лондон, Париж, Брюссель, Люксембург, не говорячи вже про значну кількість острівних держав (Багамські, Бермудські і Кайманові острови, Панама, Вануату, Гернсі і Джерсі та багато інших.).

      Розвиток і розширення системи транс-національних банків дозволяє розташовувати і відкривати  в більшості офшорних центрів відділення і філіали  й   широко   використовувати    їх    для проведення    операцій    на міжнародному рівні. Також, слід додати, що в наш час, погляди більшості сучасних юристів і економістів сходяться в тому, що лібералізація міжнародної торгівлі є необхідним напрямком розвитку світової економіки. Провідні міжнародні організації, Всесвітня Торговельна Організація (WTO), ставлять досягнення лібералізації в якості своєї першочергової задачі. І це не дивно, оскільки позитивні наслідки звільнення міжнародних торгівельних зв’язків від існуючих пут торкнуться всіх прошарків суспільства: споживачів -так як вибір пропонуємих їм товарів і послуг розшириться, в той час як виникла конкуренція призведе до пониження цін; виробників - так як лібералізація збільшить число їх потенціальних клієнтів, скорочуючи цим самим загрозу безробіття, і так далі. Безпосередні учасники економічної діяльності – підприємства і фірми також зацікавлені в процесі лібералізації торгівельних зв’язків. Їх ціль – законним шляхом звільнитись від черезмірно високих митних тарифів, валютного контролю, імпортних і експортних квот та інших фіскальних чи бюрократичних проблем. Для цього існує багато методів, один з яких - використання компаній, заснованих в юрисдикціях з низьким оподаткуванням при відсутності валютного контролю.

Актуальність теми. Проблематика, яка була піднята в дипломній роботі, є дуже актуальною, оскільки офшорні зони завжди були привабливими для більшості, але не завжди досяжними. Враховуючи тенденції світового співтовариства по відношенню до офшорних зон, а саме, розуміння офшорних зон лише, як спосіб, механізм відмивання та легалізації брудних коштів, які були накопичені незаконним шляхом, актуальним і необхідним стає питання про використання офшорних зон (структур, які зареєстровані в офшорних зонах) в законних цілях, не порушуючи законодавство будь-якої країни.

Метою дослідження було показати можливості, які надають офшорні зони у фінансовому плануванні суб’єктів підприємницької діяльності, не порушуючи законодавство, а навпаки розумно використовуючи.

Ступінь наукової розробки теми. На мою думку, тема „Переваги та недоліки використання офшорних зон та фінансових центрів у фінансовому плануванні суб’єктів підприємницької діяльності” є мало розробленою в науковому розумінні. Ця тематика є більш практичною, тому для написання цієї роботи використовувались практичні рекомендації, деякі довідники, а також нормативно правова база України з цього напрямку та міжнародне законодавство (в тому числі законодавство інших держав).

Теоретико-методологічною основою дослідження є загальні принципи об'єктивності, історичності, пріоритетності, адекватності, правової будови вільно економічних відносин, що передбачають об'єктивний аналіз подій і явищ на основі науково-критичного використання різноманітних джерел.

Об’єктом дослідження є зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів підприємницької діяльності.

Предметом дослідження правове регулювання, діяльність, можливості розвитку і функціонування суб’єктів підприємницької діяльності з використанням офшорних структур.

Дослідження здійснюється на основі чинного законодавства України, міжнародних договорів, законодавства інших держав, а також наукових робіт і статей в періодичних виданнях.

 

§ 1. Офшорні зони та фінансові центри – елемент міжнародних правовідносин.

Міжнародні відносини на данному етапі перебувають в стані дінамічного розвитку. Міжнародний правопорядок, якій сформувався на данний час повинен враховувати існування, розвиток та винекнення складових та елементів міжнародних правовідносин. Тому такі світові тенденції, як лібералізація торгівлі, сприяння утворенню взаємозалежності економічних систем певної групи держав, інвестування фізичних та юридичних осіб в економіку держави, здорова податкова конкуренція є елементами міжнародних правовідносин, а також складовою міжнародного правопорядку. Таке явище, як офшорні зони виникло саме, як наслідок пошуку нових можливостей і має пряме відношення до перерахованих світових тенденцій і займають свою нішу в міжнародному правопорядку. Тому ми детально розглянемо, що собою являють офшорні зони, офшорний бізнес і їх місце в системі міжнародного правопорядку.

§ 1.1. Поняття і принципи офшорних зон та фінансових центрів.

Вперше термін “офшор” (в сучасному його розумінні) з’явився в США в кінці 50-х років. Це було пов’язано з появою в газетах повідомлення про одну фінансову організацію, яка перемістила свою діяльність на територія з більш благопріємним податковим кліматом.

Більшість держав оподатковує доходи своїх громадян і юридичних осіб, яки були нажиті в нутрі держави, деякі, як США і Росія, стягують податок зі своїх платників податків згідно їх світових доходів на основі громадянства (питання громадянства юридичних і фізичних осіб буде розглянуто нижче).

Отже, як було вже зазначено, термін “offshore в прямому перекладі з англійської означае “за берегами” і спочатку застосовувався англійськими юристами по відношенню до компаній, які були створені згідно законодавства іноземних держав (тобто держав, які знаходяться за кордонами Виликого острова – Сполученного Королівства). On-shore – є протилежність терміна off-shore і означає “на берегу”. Наприклад, з точки зору британского законодавства компанія, яка зареєстрована в Англії, Уелсі чи Шотландії, є “вітчизняною” юридичною особою(on-shore company – на юридичному жаргоні), а компанія, яка зареєстрована в будь-якій іншій юрисдикції (США, Кіпр, Багами, і т.і.) є іноземною юридичною особою (off-shore company – в широкому розумінні). В узкому розумінні термін off-shore company означає компанію, яка зареєстрована в одній з юрисдикцій, так званих tax haven (податкове сховище).    Річард Гордон  сформулював наступне визначення податкового сховища:

“Податкове сховище – будь-яка держава, яка має низький або нульовий рівень оподаткування на всі чи деякі категорії прибутку, і яка пропонує певний рівень банківської чи комерційної секретності”. [ст. 136 - 27]  Ми розглянемо офшорні зони в більш вузькому розумінні, як податкові сховища, тому, що це первісне, основоположне поняття діяльності офшорних зон і офшорного бізнесу взагалі. За останні роки кількість податкових сховищ сутєво зросла. Перелік офшорних зон досить великий і для того щоб держави мали змогу працювати з іноземними компаніями (які можуть бути і офшорними), здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, вони повині, враховуючи світовий погляд, встановлювати внутрішніми документами перелік офшорних зон, які визнаються цією державою – як офшорні, чи як такі що можна віднести до офшорних. В Україні це є Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про перелік офшорних зон” № 77-р від 24 лютого 2003р. Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України існують наступні офшорні зони:

  1.  Британські островні регіони – Олдерні, Острів Гернсі, Остров Джерсі, Острів Мен;
  2.  Близький Схід – Бархейн;
  3.  Центральна Америка – Беліз, Панама;
  4.  Європа – Андорра, Гібралтар, Кампіоне, Кіпр, Мадейра, Мальта, Монако;
  5.  Карибський регіон – Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські острови, Барбадос, Бермудські острови, Британські Віргінські острови, Віргінські острови (США), Кайманові острови, Гренада, Монтсеррат, Уперто-Ріко, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Нідерландські Антильські острови, Теркс і Кайкос, Сент-Кітс і Невіс;
  6.  Африка – Ліберія, Сейшельські острови;
  7.  Тихоокеанський регіон – Вануату, Самоа, Маршаллові острови, Науру, Ніуе, Острови Кука.
  8.  Південна Азія – Малійська Республіка.

Як одне з основних джерел інформації щодо офшорних зон є також посольства України за кордоном. Вони надають перелік офшорних зон і характеристику деяких з них. Ось цей перелік:

Вануатуа – остров, який знаходиться в Південно-Східній Азії, поблизу Австралії і Нової Зеландії. Відсутні податки на прибуток, продаж, податок на добавлену вартість, прибуток корпорацій, нерухомість, дарування. Зокрема в офшорній зоні діють суворі закони, які захищають повну конфеденційність банківських операцій.

Гонконг – передовий банківський центр Азіатсько-Тихоокеанського регіону, третій по величині світовой фінансовий центр після Нью-Йорка та Лондона. Діє 15% податок на рахункі іноземних банків. Зважаючи на валютно-фінансову кризу в регіоні і перехід території під юрисдикцію КНР в липні 1997 року існує тенденція до поступової втрати привабливості території для світових інтересів.

Острова Кука – архіплаг, якій складається з 15 островів, які розположені поблизу Нової Зеландії. Низькі податки на прибуток і на прибуток корпорацій роблять територію черезмірно привабливою для середніх і малих компаній для здійснення банківської діяльності.

Науру – острів, які розположений в західної частині Тихого океану. Відсутні податки на прибуток, передачу майна в спадщину, власність і нерухомість.

Сінгапур – найбільш політично і економічно стабільна країна в регіоні Південно-Східної Азії. В країні відсутні податки на банківські вклади для нерезидентів.

Антільські острови – острови є частиною королівства Нідерландів.

Гіблартар – територія під юрисдикцією Великобританії, знаходиться на півдні Піренейського півострова і має кордони з Іспанією.

Андорра – найбільша країна, яка лежить між Францією і Іспанією.

Дамаск – за повідомланням Посольства України в Лівані, офшорна зона знаходиться в столиці Сірії місті Дамаск.

Острови Мен, Герсі і Джерсі формально не входять до складу Великобританії, але використовуя певний суверенітет, відносяться до сфери її пезпосереднього впливу. Головна відмінність цих територій від поступово утворюваємих офшорних зон інших держав полягає в тому, що їх статуси мають значні відмінності, оскільки вони формувались в різний час і під впливом різних обставин. Загальним є те, що там існує більш ліберальний ніж у Великобританії, режим в сфері оподаткування, заснування і регістрації банків і торгових компаній, максимально спращені бюрократичні процедури, забезпечується конфеденційність для вкладчиків капітала, їх захист та високій рівень професійного обслуговування. Завдяки цьому тут утворюються черезмірно привабливі умови для інвесторів, здійснення широкомаштабних фінансових і торгівельно-посередницьких операцій.

Республіка Черногорія – за інформацією Посольства України в СРЮ закон про відкриття офшорних зон прийнят Республікою Черногорія. Згідно закону офшорні компанії можуть бути зареєстровані по всій території республіки. [ 3 ]

Місто Крапіна; порт Рієка; м. Шибеник; м. Бакар; м. Осієк; м. Загреб – за інформацією Посольства України в Хорватії, офшорні зони створені і функціонують в ряді міст Республіки Хорватія  [3 ].

А також до офшорних зон відносяться: Багамські острови, Бермудські острови, Беліз, Британськи Віргінські острови, Кіпр, Ірландія, Лабуан, Ліберія, Маврікій, Невіс, Панама, Острови Теркс і Кайокс. Очикується створення офшорно-страхового центру в італьянському місті Триєсті.

Ми бачимо, що офшорні зони досить різноманітні і їх досить велика кількість і наведений перелік не є вичерпний. Умовно,  країни – податкові   сховища можна поділити на три групи:

ГРУПА 1. Існують країни, які не мають податків на прибуток, на капітал і приріст капіталу. Уряди цих країн заробляють гроші, давая статус безподаткової компанії за окрему фіксовану щорічну плату, стягуя реєстраційні збори та мито і невеликій податок на капітал  компанії. Наприклад: Багами, Бермуди і Кайманові острови.

ГРУПА 2. Інші країни звільняють від податків прибуток, отриманий фізичними особами чи компаніями, за кордоном. Прибуток, отриманий на території країни, оподатковується за стандартними ставками. Ці країни можна поділити на дві групи:

а) Влада дозволяє компанії займатися бізнесом в країні і за її межами. Оподаткування здійснюється згідно правилам, викладеним вище. Наприклад: Панамська Республіка, Гонконг.

б) Влада вимагає від компаній до інкорпорації вирішити, чи збирається вона займатися місцевим (і платити всі податки) або міжнародним (і платити лише фіксований щорічний збір) бізнесом. Приклади: Мальта, острови Мен, Джерсі, Гернсі, Гібралтар.

ГРУПА 3. Деякі країни стягують низькі податки на всі прибутки компанії, незалежно від місця їх отримання. Ці країни уклали багаточисельні угоди про уникнення подвійного оподаткування з країними, які мають високій рівень податкових ставок, що в деякіх випадках дозволяє оптимізувати переведення капіталу з однієї країни в іншу. Приклади: Кіпр, Нідерланди, Люксембург, Ліхтенштейн, Швецарія.

В офшорних зонах присутні практично всі види суб’єктів фінансового ринка і ринка капіталів. Тому було б добре розглянути деякі базові можливості офшорних фірм, принципи офшорних схем та деякі схеми уникнення опдаткування відомі Податковій Адміністрації України.

Найпростіша схема офшорних операцій базується на найбільш універсальному принципі податкового законодавства, згідно з яким обов’язковому оподаткуванню підлягають ті доходи, джерела яких знаходяться на території даної держави. В тому випадку, коли джерело доходу знаходиться за кордоном, він може виключатися зі сфери податкової відповідальності в даній юрисдикції. Така сітуація виникає, наприклад, при наданні посередницьких послуг, послуг в зовнішній торгівлі, в консультаційному бізнесі та інших галузях цього сектора. Отримані таким шляхом доходи можуть поступати на рахунки офшорних фірм. Сенс офшорного бізносу є в тому, що за кордоном з’являється новий, “самостійний” суб’єкт господарських відносин, якій є повністю під контролем українського підприємця. Офшорна компанія може зовні виглядати, як незалежний партнер української фірми. На цьому побудовані найбільш розповсюджені способи податкового планування з використанням офшорних фірм.

Управління офшорною фірмою, укладання від ії імені контрактів, розпоряджання майном і банковськими рахункими утворюють гнучкий механізм податкового планування і забезпечують досягнення двух цілей. Володіння офшорною фірмою має конфеденційний характер, гарантований міжнародними правовими нормами і законодавством юрисдикції, в якій офшорна фірма зареєстрована. Розповсюдженим способом використання офшорної компанії є утворення її представництва, а також дочірніх компаній в Україні та інших країних. В результаті компанія, яка має постійний офіс в Україні, отримує можливість використовувати рахунки в закордоних банках і брати участь в різних міжнародних комерційних операціях. При цьому бізнес офшорної компанії здійснюється через представництво, а разрохунки здійснюються через її рахунки в закордоних банках.

Володіння офшорною компанією забезпечує більш “локальні”, але не меньш важливі перевагі. Право підпису від імені власної іноземної компанії і можливість оперативного управління закордоним банківським рахунком необхідні в різних ділових та життєвих ситуаціях. При цьому можна уникнути витрат на громозьку бугалтерію і фінансову звітність. Існує досить великій спектр офшорних операцій, які обслуговують різноманітні потреби фізичних і юридичних осіб. До них можна віднести використання для розрахунків в Україні і за кордоном корпоративних дебетових і кредитних карток, відкритих на ім’я компанії. Через офшорні фірми можна отримати доступ до кредитних ресурсів іноземних банків, до міжнародного ринку депозитів і послуг з управління  капіталом і інвестиціями. У власника офшорної фірми з’являється широкій вибір фінансових посередників і схем роботи.

Офшорною юрисдикцією найбільш часто виступають невеликі незалежні держави (в минулому багато з них були колонії) або обусоблені території, які мають особий державно-правовий статус. Це можуть бути самоврядовані володіння метрополії, арендована територія чи державні утворення, які до сих пір мають статус колонії. Влада цих юрисдикцій стимулює розвиток сектора офшорних послуг з метою залучення іноземного капіталу, збільшення зайнятості населення і підвищення ділової активності. Режимом близьким до офшорного можуть користуватися спеціальні економічні зони, райони портів і аеропортів.

Типова офшорна юрисдикція надає для інвесторів певний стандартний комплекс можливостей. Він включає реєстрацію нерезедентних і звільнених компаній, а також створення офшорних структур інших типів – підприємницьких партнерів, офшорних трастов, спеціалізованих офшорних компаній (банків, страхових фірм і інвестиційних установ). В офшорних юрисдикціях, як правило, широко доступні послуги номінальних власників, секретарів (агентів) компаній, номінальних директорів. Офшорні юрисдикції відрізняються деталями законодавства про юридичних осіб, за вимогами до ведення бугалтерського обліку, правилам аудиту, фінансовій звітності. В багатьох юрисдикціях є декілька вариантів організаційних форм офшорного бізнесу. Деякі юрисдикції мають репутацію “респектабельних” (Гернсі, Бермуди, Кайманові острови), інші – максимально “ліберальних” (Панама, Багами, Ліберія, Сейшельські острови). Певне значення може мати фактор географічної близості до промислово розвинутих держав, фінансовим центрам, торгівельним путям. Офшорні юрисдикції бувають більш “дешевими” або відносно “дорогими”. Необхідно звернути увагу на те, що сучасному офшорному бізнесі наблюдається своєрідна “спеціалізація” пільгових територій. Існують юрисдикції, які вважаються традиційно холдінговими (ті де розміщуються холдінгові компанії); інші рекомендуються для зовнішньоторгівельних фірм. Існують юрисдикції банковськи, трастові, страхові.

Юрисдикції, які застосовуються в податковому плануванні, умовно поділяються на два основних типи. Перший – це офшорні райони і юрисдикції, які відносяться до “податкових гаваней”. Для них є характерним відсутність податка на прибуток пільгових компаній. Ці юрисдикції в основному виключені з сфери дії міжнародних податкових угод. До юрисдикцій такого типа відноситься більшість популярних офшорних районів світа (остров Мен, Гібралтар, Багами, Панама, Теркс і Кайкос).

До іншого типу відносяться юрисдикції з “помірними” умовами оподаткування. Вони не є типовими офшорними територіями. В них, як правило, стягується визначенний (іноді досить високий) податок на прибуток. Пререваги таких юрисдикцій пов’язані головним образом зі сприятливою системою фіскальних угод, які вони мають. Закрема, в “помірних” юрисдикціях є пільги для компаній певних типів, перш за все холдінгових, фінансових, лізінгових. Ці компанії використовуються, як проміжні пункти для міжнародного переказу доходів і капіталів. Зазвичай в якості кінцевого пункту такого маршруту виступають офшорні компанії в традиціїних “податкових гавонях”. До зон з “поміреними” умовами оподаткування зазвичай відносять досить “респектабельні” і навіть “пристижні” держави Західної Європи – Швейцарію, Нідерланди, Ірландію, Люксембург, Бельгію, Австрію.

Існує ряд “комбінованих” юрисдикцій, які вбираються в себе ознаки різних типів, до них можна віднести перш за все Кіпр, а також Іраландію і з деякими застереженнями – Швейцарію. Є також і “нетипові” офшорні юрисдикції, які мають деякі угоди про усунення подвійного оподаткування (Майдера, Нідерландські Антіллі, Маврікій, Британські Віргінські острови). Також існують одиничні податкові угоди, які мають острів Мен, Барбадос, Бермуди, Невіс. Спеціалізовані компанії в цих країнах стають ключевим ланками багатьох податкових схем. Згідно з ними доходи переправляються в податкове сховище через компанію в країні з благоприємними податковими угодами.  

§ 1.2. Діяльність різних видів установ в офшорних зонах та фінансових центрах.

На даному етапі розвитку міжнародних відносин (відносин між державами, між міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями і державами, між юридичними та фізичними особами даних держав) сутєвий вплив на міжнародні відносини здійснюється в значній мірі шляхом утворення і підтримання міжнародного правопорядку. Отже нам необхідно спочатку розглянути, що собою являє міжнародний правопорядок, його характер і структуру, звернути увагу на поняття міжнародного правопорядку, на те, що він сьогодні собою являє, тобто характерні риси сучасного міжнародного правопорядку. Більш поширеним і простим є поняття, що правопорядок являє собою систему чи совокупність правовідносин, які утворюються згідно з нормами міжнародного права. Існує два поняття правовідносин. В першому випадку це особливий вид ідеологічних відносин, які представляють взаємозв’язок суб’єктивних прав і обов’язків; в другому – це суспільні відносини, врегульовані правом. Відповідно повинно існувати і два поняття правопорядку. В першому випдку це тільки юридичне явище – система чисто правових відносин, в другому – це реальний стан відносин, закріпленний міжнародним правом. В результаті ми маємо юридичний і фактичний правопорядок, в якіх немало різного. Перше – це правова модель, друге – це результати втілення її в життя.

Поняття фактичного правопорядку близько до поняття світового порядка. Правопорядок дійсно виражає і закріпляє організаційну структуру світового суспільства, але разом з тим правопорядок є результат функціонування міжнародного права, його впорядковуючи дії. Існують концепції правопорядку, які включають в нього не тільки правовідносини, але і норми міжнародного права і навіть правосвідомість (В.Н. Ліхачев). За думкою деяких, правопорядок охоплює майже всі правові явища (А.П. Мовчан). В такому випадку поняття правопорядку співпадає з поняттям міжнародно-правової системи. Загалом, можна запропонувати наступне визначення міжнародного правопорядку: це система  міжнародно-правових відносин, закликана придати співтовариству держав структурну стабільність на основі цілей і принципів міжнародного права. Правопорядок спирається на узгоджену систему ціностей. Враховуючи значення правопорядка, він сам повинен бути віднесен до категорії загальнолюдських цінностей.

Міжнародний правопорядок історично обумовлено і визначається потребами не тільки міжнародної системи, але і національних соціально-політичних систем. Триває процес узгодження системи цінностей, яка буде покладена в основу світового порядку. На базі цінностей узгоджується концепція порядка, без чого він не може бути тривалим та стійким. “Велика необхідність сучасної міжнародної системи полягає в узгодженій концепції порядка. Нова концепція міжнародного порядку є суттєвої; без неї стабільність не буде реальною” [ 31 ст.57]. Все це має своє відображення і закріпленя в нормах міжнародного права, яке є важливим інструментом созідання нового світового порядку.

Головне полягає в тому, щоб реально замінити панування сили пануванням права. Для цього необхідна всеохоплююча система безпеки, яка охопила би всі держави і забезпечила не тільки військову, але і інші види безпеки, враховуючи правову. Правова безпека означає, що кожній державі, незалежно від її могутності, забезпечений захист її прав та законих інтересів. Кожній людині, де б вона не була, гарантуються права, які передбачені міжнародним правом. В цьому полягає єдність правової безпеки людини і держави.

Якщо казати про міжнародний правопорядок як юридичне явище в більш вузькому розумінні (спеціалізованому), то він є сукупністю норм та інституцій, необхідних для  організації всесвітнього міжнародного суспільства та його підгруп, що регулює відносини, які між ними встановлюються. Вислів “правопорядок” вказує на те, що міжнародні норми та інституції вступають між собою  у чисельні та складні відносини, вони не є незалежними одна від одної, а навпаки, постійно взаємодіють та становлять собою чітко визначену групу (певну ієрархічну структуру), яку ми називаємо міжнародним порядком.

Міжнародний порядок характеризується своєю цілісністю, йдеться не про наявність цілого ряду “порядків”, скоординованих чи протиставлених один одному, а про єдиний цілісний порядок. В якому всі елементи взаємопов’язані і взаємодіють друг з другом, в якому кожна група правовідносин займає своє певне місце, але не обмежується лише своїми внутрішніми правовідносинами, а і взаємодіє з іншою групою. Міжнародний порядок є правовим, його норми обов’язкові і невиконання їх спричиняє до певних наслідків. Норми та інституції всесвітнього міжнародного суспільства, які є складовою частиною міжнародного правопорядку, є частиною міжнародного права, яке, на думку реалістів, відображає в якому стані знаходиться співвідношення сил у певний момент. З цього виходить, що договори, укладені в результаті переговорів між державами, з самого початку несуть в собі непевність і можуть грубо порушуватись, як тільки буде порушено паритет, який вони відображають. Також можна говорити про існування міжнародно-правових норм у певних галузях, де інтереси сторін невеликі, але можливості права зобов’язати суверенні держави, якщо йдеться про їх головні інтереси хиляться до нуля. Деякі науковці вважають, що держави вдаються до права лише для того, щоб узаконити свою політику з позицій сили, і що міжнародне право для них лише знак поваги до “вади чесноти”. Але “міжнародне право не є повністю відокремленим від гри політичних та економічних сил. Ці сили, втім, необхідні для забезпечення його ефективності. Але міжнародне право також є захистом слабких проти зловживань сильних. Насправді у міжнародному суспільстві діють не лише фізичні або матеріальні сили. Економічна та військова могутність мусить також зважити на сили етнічні, культурні, психологічні та духовні” [28, ст. 37].

В теоретичному плані необхідність міжнародного правопорядку просто очевидна: якби його не існувало, правовій системі кожної з держав бракувало б солідних засад, діяли б окремі юридичні системи, які могли б існувати тільки впродовж коротких історичних періодів та які приречені на тмчасовість та непевність. Міжнародний порядок існує не лише як правопорядок, яле також міжнародне домінує над національним і саме в міжнародному порядку національні та регіональні правопорядки знаходять своє спільне підгрунтя. Міжнародний порядок має деякі риси, які відрізняють його від національних державних порядків. Останні не обов’язково повинні розглядатися як модель, оскільки вони дуже відрізняються поміж собою і часто на практиці дуже далекі від того, як вони себе подають у теоретичному плані, тобто від того, наділеного конституцією, централізованого ієрархічного державного порядку. У будь-якому разі, з різних точок зору міжнародний порядок має певні специфічні риси.

Міжнародний правопорядок не має своєї конституції, основного закону, який в ієрархії норм має найвищу силу та дотримання якого гарантоване юрисдикціями. Міжнародний порядок не має формальної конституції, писаної норми, прийнятої за спеціальною процедурою, згідно з якою він би мав формуватися. Хартія ООН не є конституцією, навіть якщо її стаття 103 проголошує: “У разі, якщо обов’язки членів Об’єднаних Націй, зумовлені цією хартією, вступають у протиріччя з обов’язками, зумовленими будь-якою іншою міжнародною угодою, то перші домінують над другими”. Таким чином, гарантується вища юридична сила Хартії над усіма договорами, украденими членами ООН, але Хартія не передбачає жодної процедури, щоб забезпечити виконання статті 103. Міжнародний суд застосував цей документ (постанова суду від 26 Листопада 1984 року стосовно військових дій Сполучених Штатів проти Нікарагуа на території останнього), постановивши, що регіональні системи врегулювання спорів не можуть підривати врегулювання спорів системою Об’єднаних Націй і, зокрема, юрисдикції Міжнародного суду. Але значення статті 103 дійсно дає підстави для протиріч. Можна, наприклад, припустити, що деякі принципи jus cogens (імперативного права) з’являться після прийняття Хартії і домінуватимуть над нею. (Такими можуть бути, наприклад, принципи міжнародного права розвитку або права захисту довкілля). Хоч б якими були ці протиріччя, потрібно визнати, що Хартія Об’єднаних Націй за відсутністю справжньої формальної конституції міжнародного порядку стоїть на першому місці серед договорів.

Міжнародний правопорядок має матеріальну конституцію, складену із сукупності загальних принципів міжнародного права, які збезпечують його єдність та цілісність. Проте цей порядок є недостатньо “конституційним”, оскільки він не має справжніх “органів влади”, уповноважених розробляти та застосовувати юридичні норми. Він не має “законодавчої влади”, яка розробляє норми за певною процедурою, Генеральна Асамблея Об’єднаних Націй, звичайно, не відіграє цієї ролі, бо її резолюції не є обов’язковими. Формування, а ще більше еволюція міжнародних норм погано забезпечені, міжнародне право має численні прогалини, та проблематичною є здатність правових норм пристосуватися до нових ситуацій, йдучи слідом за мирним процесом. Міжнародний порядок не має також “виконавчої влади”, наділеної монополією на збройні сили, яка б гарантувала порядок та керувала публічними службами. Рада Безпеки та механізм колективної безпеки лише дуже частково відіграють цю роль. Міжнародні організації та установи не можуть стати схожими на міжнародні публічні служби, бо вони не мають для цього ні прерогатив, ні фінансових коштів. Нарешті, Міжнародний суд є лише начерком “юридичної влади”, він має дуже обмежену компетенцію у питаннях міждержавних конфліктів (якими не вичерпуються міжнародні спори) та може бути скликаним лише за згодою держав – учасниць конфлікту.

Конституція держави, так як і конституція міжнародного порядку, є дуже складним полотном принципів, засадових норм, частина з яких – і не найменша – може бути звичаєвими нормами. Загалом конституція міжнародного порядку складна і часто недосконала, але було б помилково твердити, що її не існує.

Міжнародний порядок сильно децентралізований і недостатньо ієрархічний. Завдяки цим двом характеристикам міжнародний порядок теоретичної і абстрактної моделі відрізняється від державного порядку, що є централізованим та ієрархічним. Проте очевидно те, що децентралізація у міжнародному порядку досягає своєї крайньої межі. Я покажу далі, що державний суверенітет не є необмеженою та абсолютною владою, як часто здається, а радше сукупністю повноважень, встановлених міжнародним правом. Однак, суверенітет існує, він не лише забороняє в принципі одній державі втручатися у внутрішні справи іншої, але й обмежує можливості дій ООН та інших міжнародних організацій. Стаття 2.7 Хартії містить таке положення: “Жодне положення цієї Хартії не дає права Об’єднаним Націям втручатися у справи, які належать переважно до внутрішньої компетенції держави, а також не зобов’язує її членів підпорядковувати такі справи процедурі врегулювання відповідно до цієї статті; водночас цей принцип не містить жодної перешкоди застосуванню примусових заходів, передбачених главою VII”.

Але децентралізація влади у міжнародному суспільстві не відбувається лише не користь держав. Треба згадати ще про міжурядові організації, які також ділять між собою владу і вплив у міжнародному суспільстві та відіграють важливу роль у міжнародних відносинах. Проте міжнародний порядок, що є так сильно децентралізованим, є також відностно слабко ієрархічним. Загальноприйнято вважати, що міжнародне право домінує над внутрішнім правом, яке йому ієрархічно підпорядковане. Проте сам міжнародний правопорядок не дає точного визначення ієрархії своїх норм. Хартія Об’єднаних Націй, як ми вже зазначили, домінує над іншими договорами, укладеними державами – членами Організації. Але зв’язки між договорами не завжди визначені досить чітко. Існування норм jus cogens, імперативного права, які заборонено порушувати договором, не прийняте у всьому світі. Відносини договорів, звичаїв та загальних принципів права не завжди достатньо чітко визначені.

Отже, міжнародний порядок зітканий із протиріч. Маючи велику структурну слабкість, він все ж превалює над внутрішнім державним правом. Маючи слабкості у конституційній організації, централізації та ієрархії, водночас він має виконувати найважливішу функцію: забезпечувати мир та підтримувати розвиток.

Міжнародний правопорядок являє собою об’єктивне відображення дійсності в міжнародних правовідносинах які існують на даний момент і які врегульовані міжнародним правом.

§ 2. Особливості використання установ та організацій зареєстрованих в офшорних зонах та фінансових центрах у фінансовому плануванні суб’єктів підприємницької діяльності.

          2.1. Банкі, трасти і страхові компанії.

          Починати розкривати це питання слід з того факту, що ще ні один великий міжнародний банк не обходився без відкриття власного оффшорного філіалу чи відділення. В міжнародних банківських колах відомо, що в сучасних умовах запустити ефективну фінансову чи фондову схему, і організувати податкове планування практично неможливо без виходу в оффшорні зони. Тому оффшорні банки засновані у відповідних юрисдикціях - одна із самих перспективних і одночасно “елітарних” сфер оффшорного бізнесу.

Розвиток і розширення системи транс-національних банків дозволяє розташовувати і відкривати  в більшості офшорних центрів відділення і філіали  й   широко   використовувати    їх    для проведення    операцій    на міжнародному рівні. Також, слід додати, що в наш час, погляди більшості сучасних юристів і економістів сходяться в тому, що лібералізація міжнародної торгівлі є необхідним напрямком розвитку світової економіки.

Генеральні ліцензії на ведення банківських операцій в найбільш престижних оффшорних юрисдикціях, видаються перш за все банкам світового класу, акції яких котируються на найвпливовіших і найбільших біржах. Проте оффшорний банківський бізнес достатньо “відкритий” і для небанківських компаній, й навіть для приватних осіб. В деяких юрисдикціях для певних фінансових операцій не вимагається одержання банківської ліцензії.  

          Оффшорний банківський  бізнес - досить складний, він вимагає наявності продуманої, відповідаючої міжнародним стандартам  бізнес-концепції, немалих фінансових і організаційних можливостей, бо в іншому випадку видача ліцензії може затриматись навіть в “ліберальних” банківських юрисдикціях. В банківській сфері, більше чим в любому іншому секторі оффшорного бізнесу, необхідне тісне співробітництво з компетентною секретарською компанією. Як правило, на практиці, оффшорну банківську діяльність легше всього почати з отримання обмеженої банківської ліцензії. В деяких випадках, оффшорний банк, розпочавши свою діяльність з обмеженої ліцензії, в перспективі може розширити спектр послуг на основі більш “широкої” ліцензії. При цьому мова йде про створення типового банківського підприємства, з правом прийняття депозитів та відкриття кореспондентських рахунків.

          В основному інвестор, який має намір займатись подібною діяльністю, в сучасній практиці має три варіанти - з чого почати цю діяльність:

  1.  створити оффшорний банк з повною (генеральною) ліцензією;
  2.  створити оффшорний банк з обмеженою ліцензією;
  3.  створити кредитну установу.

Отже офшорний банк – це компанія, яка утворена в країні, податковому сховище і яка має право на ведення банківської діяльності згідно з законодавством країни її реєстрації, установчими документами і ліцензією. За своїми основними функціями офшорні банки нічим не відрізняються від банків, які утворені в інших країнах. Коло операцій, які має право здійснювати офшорний банк (банківське обслуговування певних компаній і індивідів, проведення операцій в місцевій або/і  іноземній валюті і т. і.), визначається ліцензією, тобто офшорний банк є юридичною особою, яка має спеціальну правоздатність. Офшорний банк має наступні переваги: а) відносно м’ягкий контроль національного Центрального Банку по відношенню до подібних банків; б) відсутність прямих податків (податка на прибуток, доходи і т.і.), які замінені фіксованим державним митом, яке стягується при отриманні банківської ліцензії, а потім щорічно при її подовженні. Розмір мита залежить від країни регістрації банка, характера ліцензії (обмежена чи необмежена, резидентна чи нерезидентна); в) відсутність обов’язкового резервування або чисто символічний відсоток відрахування до фонду обов’язкових резервів; г) в багатьох  випадках – недоступність інформації про власника банка для широго кола (за виключенням випадків судового переслідування).

Офшорний банк має право обслуговувати лише іноземних клієнтів. Його операції, як правило, не повинні стосуватися данної офшорної юрисдикції. Власниками (акціонерами) офшорних банків завжди виступають іноземні для данної юрисдикції громадяни і юридичні особи. В деяких юрисдикціюх в якості офшорного банка може виступати резидентний банк, якій здійснює офшорні операції. Такій банк має функціонуючий офіс і персонал.

До офшорних банків іншого типу відносяться так звані керовані банкі, або банкі “без персоналу”. Такі банкі функціонують на базі банка з генеральною ліцензією на основі основі особого договору між ними і власником офшорного банку.

Офшоні банки – одна з самих перспективних і одночасно “елітарних” сфер офшорного бізнесу. Генеральні ліцензії на ведення банковських операцій в найбільш престижних офшорних юрисдикціях видаються перш за все для банків світового класу, акції яких котируються на крупних біржах. Зокрема офшорний банковський бізнес також є доступним для небанківських компаній, і навіть приватних осіб. В деяких юрисдикціях для проведення певних фінансових операцій не вимогається отримання банківської ліцензії. Потрібно відмітити той факт, що однією з основних відмінних рис офшорних зон від інших (вільної торгівлі, інноваційних і.т.д.) - був дозвіл банківської і кредитної діяльності в іноземній валюті. При цьому внутрішній (національний) ринок позикових капіталів ізолювався від зовнішнього шляхом виділення рахунків резидентів від нерезидентів. Останнім давались певні податкові пільги і звільнення від валютного контролю. Протягом багатьох десятиліть кредитні установи, які знаходились в офшорному центрі, користувались територією країни перебування для проведення операцій тільки за її межами, не являючись, до речі, інтегральною частиною її національної економіки.

В банківській сфері більш ніж в будь-якому іншому секторі офшорного бізнесу, необхідне тісне співробітництво з компетентною секретарською компанією. В світі існує близько десятка крупних офшорних банківських центрів. Среди яких Кіпр, Кайманові острови, острви Мен, Багами, Панама.

Офшорний банк - одна з найбільш ефективних структур в управлінні фінансовими коштами. Правильне податкове планування з використанням офшорного банку дає можливість заощадити значну кількість коштів (заощаджені гроші – це зароблені гроші) і акумулювати їх в потрібній кількості в потрібному місці. Багато світових банків, фінансових компаній створюють офшорні банки в податкових гаванях і фінансових центрах для використання їх в процесі перерозподілу своїх капіталів, здійснення міжнародних банківських операцій з найменшими фінансовими втратами. Але офшорні банки використовують не лише великі фінансові утворення, послугами офшорних банків користуються також і фізичні особи та невиликі фірми чи компанії, вони не можуть собі дозволити  створити свою офшорну банківську структуру, тому використовують існуючи офшорні банки. За допомогою офшорних філій і відділень в податкових гаванях і фінансових центрах можна виплачувати прибуток без виплати прибуткового податку, приймати участь в міжнародних угодах і допомогати своїм клієнтам у відкритті іноземних компаній і трастів. “Офшорну банківську справу можна визначити як ведення банківської і фінансової діяльності в такому середовищі, яке за визначенням вільне від фіскального і валютного контролю. Податкова гавань або країна зі зниженим оподаткуванням зазвичай іменуються офшорними фінансовими центрами”[34]. Це середовище, зазвичай, включає також  сприятливе банківське законодавство або закони про банки менш сурові, ніж в більшості інших юрисдикцій. Офшорні банки використовуються для різноманітних цілей, але в залежності від намірів офшорні банки можна поділити на групи. Часто вони утворюються як дочірні від банків будь-якої країни або міжнародних банків для того, щоб приймати депозити поза контролюючого простору, проводити і забезпечувати угоди, які виходять за рамки законодавства певної країни, надавати позики, ефективні для клієнтів в податковому відношені, забезпечувати банківську таємницю клієнтів. Інша досить велика група офшорних банків утворюється групами корпорацій для проведення зовнішніх позик або для консолідації фінансів або банківських угод групи. Корпорація, яка займається зовнішньою торгівлею, може використовувати офшорний банк як мультивалютний розрахунковий центр.

Діяльність міжнародних фінансових компаній також підпадає до категорії офшорної банківської діяльності. Вона включає акумуляцію коштів для зовнішніх займів,  забезпечення  і підтвердження фінансування клієнтам і групам юридичних осіб, а також  надання групам корпорацій ефективних в податковому відношенні займів. Лізинг обладнання через офшорну структуру, яка краще для цього підходить, є ще однією корисною фінансовою концепцією. Використання офшорних банків може також здійснюватися з метою забезпечення вільного капіталу для займів групам юридичних осіб або для фінансування капітальних придбань таких груп. Таким чином, ми бачимо, що спектр використання офшорних банків досить різноманітний і він не обмежується лише тими прикладами, які були наведені. Я  хотів би саме зосередити увагу на таких поняттях в офшорній банківській справі, як оперативність і конфіденційність, тому що лише низькі податкові ставки не були б такими привабливими без оперативного використання своїх переваг і, звісно, без гарантій конфіденційності інформації про тих, хто вирішив мінімізувати свої затрати в зовнішньоекономічній діяльності, а також плануванні діяльності своєї компанії.  Думаю, що буде зручніше, якщо ми розглянемо ці поняття через призму клієнта офшорного банку і офшорного банку, тому що переваги офшорної банківської справи існують як для банківських установ, так і для їх клієнтів.

“Офшорний банк є поняття, яке об’єднує досить різноманітні з організаційної точки зору офшорні банківські підприємства. Загальним для них є те, що вони утворюються і діють на основі офшорного режиму. Офшорний банк має право обслуговувати тільки іноземних клієнтів”[14, ст.84]. Його операції, як правило, не повинні торкатися офшорної юрисдикції. Власниками (акціонерами) офшорних банків завжди є іноземні для даної юрисдикції громадяни і юридичні особи. Для того, щоб відкрити офшорний банк, необхідна офшорна банківська ліцензія. Оперативність в утворенні офшорного банку полягає в тому, що в офшорних юрисдикціях (раніше в більшій кількості офшорних юрисдикцій) існує досить спрощена система отримання банківської ліцензії.  Як правило, влада країни рішає питання про видачу ліцензії позитивно, якщо дотримуватися певних вимог.                                                  

Існує поділ банківської ліцензії на повну і обмежену. Повна ліцензія дозволяє діяти як в межах, так і за межами офшорної юрисдикції, а  обмежена дозволяє вести банківську діяльність тільки за межами певної юрисдикції. В деяких офшорних юрисдикціях видається спеціальна ліцензія, яка передбачає обслуговування обмеженого кола осіб.  Влада більшості офшорних юрисдикцій висуває такі вимоги для отримання нерезидентної ліцензії (узагальнено):

  1.  Засновники гарантують, що банк не буде вести діяльність на території країни реєстрації;
  2.  Засновники повинні надати про себе повну інформацію і підтвердження своєї професійної кваліфікації та спеціалізації в банківській справі та фінансах;
  3.  Засновники повинні надати докази того, що вони мають у розпорядженні капітал ні менше 100000 – 15000 дол. США і рекомендації не менше двох банків, які всесвітньо визнані;
  4.  Засновники повинні надати бізнес-план на перші три рокі.
  5.  Мінімальний капітал, якій виплачується, залежить від характеру ліцензії і складає 100000 – 150000 дол. США для найбільш обмеженої ліцензії;
  6.  Банк повинен мати місцевого агента-резидента країни, в якій реєструється банк;
  7.  Кожний рік офшорний банк повинен проходити аудиторську перевірку для перереєстрації банківської ліцензії.

Офшорну банківську діяльність легше розпочати з отримання обмеженої банківської ліцензії. В деяких випадках офшорний банк, розпочавши свою діяльність з обмеженої ліцензії, в майбутньому може розширити спектр послуг після отримання повної ліцензії. При цьому мова йде про утворення типового банківського підприємства з правом приймати депозити і відкривати кореспондентські рахунки. Управління офшорними банками може здійснюватися: по-перше, за допомогою резидентного банка, який в деяких юрисдикціях виступає як офшорний банк і здійснює офшорні операції. Такий банк має офіс, який функціонує, і персонал. По-друге, існують банки іншого типу, так звані банки “без персоналу” (administered). Такі банки функціонують на базі банку, який має генеральну ліцензію, на підставі особливої угоди між ним та власником офшорного банку. Для утворення банку “без персоналу” потрібна відповідна ліцензія. Базовий банк здійснює адміністративні функції по забезпеченню роботи банку, який патронується. Адміністративні послуги по управлінню офшорними банками включають оформлення документації і протоколів, ведення реєстру акціонерів, контакти з аудиторами і офіційною владою, обробку кореспонденції. Офшорний банк забезпечується окремим зв’язком, зареєстрованим офісом. Все це дає можливість управління офшорним банком з будь-якого місця планети (розуміється, де існують засоби комунікації), а також заощаджує час та дає можливість керувати офшорним банком одноособово або обмеженим колом осіб. Тобто, фактично достатньо виробити загальну стратегію дій по офшорному банківському бізнесу або прийняти необхідні рішення і зробити розпорядження до базового банку. Офшорний банк являє собою дуже зручну структуру, яка використовується в зовнішньоекономічній діяльності досить ефективно і оперативно.  Найбільш  частіше офшорні банки відіграють роль центрів по управлінню капіталом  і обслуговують обмежене коло осіб. Зазвичай, це дочірні фірми материнського підприємства, а також певні групи підприємств, які вступили у фінансовий пул.  Офшорний банк може обслуговувати закордонні філії фірми (враховуючи інші офшорні компанії). На базі офшорних банків можуть здійснюватися операції з різноманітними валютами, в тому числі можуть бути відкриті рахунки в іноземних  валютах. До переліку операцій, які можна здійснити за допомогою офшорного банку досить зручно і оперативно, входить також прибуткове фінансування коштів, які знаходяться на його депозитах на світових фінансових ринках. Вони здійснюють клієнтський овердрафт й інші послуги кредитного характеру. Для офшорного банку існує також можливість виходу на міжнародний ринок консолідованих (сумісних) кредитів. Таким чином, офшорний банк “стартує”, як внутрішньофірмовий банк, однак в деяких юрисдикціях він має шанс вийти на відкритий ринок. Перш за все, це ринок депозитів та послуг для заможних осіб і різних форм управління капіталом.

Протягом тривалого часу, одним з факторів успіху утворення і діяльності офшорних банків був рівень конфіденційності, якій надавався і гарантувався законодавством офшорної юрисдикції, хоча він був  досить  неоднаковим в різних офшорних юрисдикціях. Але загалом більшість офшорних юрисдикцій гарантували  повну конфіденційність при утворенні і діяльності офшорного банку  засновникам (акціонерам). На даному етапі принцип конфіденційності в сучасних офшорних юрисдикціях є досить умовним. Сьогодні майже всі офшорні центри вимагають розкриття інформації про компанію. А в деяких країнах, таких як Кіпр, Мальта, Гібралтар імена засновників  і директорів, а також ряд інформації про них обов’язково вноситься в державні реєстри, які відкриті для будь-якої особи, яка зацікавлена в отримані інформації про компанію, її акціонерів або директорів. В певних країнах установчі документи, які містять імена засновників, повинні бути опубліковані. Тому останнім часом послуги номінальних директорів та акціонерів мають попит серед бажаючих зареєструвати офшорний банк чи компанію. Використовуючи послуги номінальних акціонерів і директорів, реальні засновники і власники мають можливість не привертати до себе “надмірної уваги”. Майже в усіх країнах існують закони або етичні стандарти, які забороняють несанкціоноване розкриття інформації юристами, банкірами або службовцями трастової компанії, яка діє в інтересах офшорної компанії. Конфіденційність ніколи не може бути абсолютною. Влада податкової гавані або фінансового центру може вимагати розкриття особистостей справжніх власників компанії в судовому порядку. В ряді випадків (якщо закон не захищає від такого втручання) достатньо навіть простої адміністративної вимоги місцевої влади або запиту Інтерполу. А що стосується діяльності офшорних банків, то відсутність валютного контролю (повного або часткового) дає можливість офшорному банку переміщувати кошти з більшим рівнем свободи та гнучкості, ніж з операціями в юрисдикціях з валютним контролем.

Також вважаю за необхідне подивитися на переваги офшорного банківського бізнесу очима клієнтів офшорних банків. Звісно, що в переважній більшості випадків клієнтами офшорного банку є його ж “засновники” (певні компанії, структури засновників), але клієнтами можуть бути і особи, які не мають відношення до утворення банку або до структур засновників банку. Отже, треба розрізняти ці дві категорії осіб-клієнтів офшорного банку, так як вони мають різну мету у використанні банку. Переваги використання офшорного банку для клієнтів, які мають відношення до створення офшорного банку, будуть відображені в меті створення банку та його діяльності, як офшорної банківської структури. “Просто” клієнти будуть утворювати відносини клієнт-банк, де банком виступає офшорний банк або офшорна компанія з банківською ліцензією, які надають весь спектр банківських послуг з урахуванням офшорного клімату. Клієнтами банку можуть бути фірми і банки інших офшорних юрисдикцій, зарубіжних країн, або просто фізичні особи. Переваги у взаємовідносинах з офшорною банківською структурою відображенні в оперативності у відкриті рахунку, зручності  використання рахунку (розпорядженні коштами, які знаходяться на рахунку). Деякі банки надають послуги в управлінні рахунком за допомогою Інтернету, також сьогодні є досить актуальним використання Інтернет “банкінгу”, що дозволяє відкривати, контролювати рахунок і розпоряджатись коштами на рахунку за допомогою лише Інтернету. Але використовувати такі послуги необхідно дуже обережно, бо відповідальність банку за виконання своїх обов’язків по таких рахунках досить незначна. Офшорній фірмі або компанії краще вести розрахунки або забезпечувати свою зовнішньоекономічну діяльність за допомогою, наприклад, офшорної філії якогось всесвітньо відомого банку. Це буде зручніше і безпечніше, ніж відкривати рахунки в країнах з жорстким валютним контролем і банківським аудитом. Також офшорні банки гарантують більшу конфіденційність інформації своїм клієнтам, ніж інші. Хоча у всьому має бути певна міра, якщо казати, наприклад, про Інтернет “банкінг”, то відкрити рахунок в банку (якій надає цю послугу) можна повністю анонімно, але, з іншої сторони, цей банк не несе будь-якої відповідальності по цьому рахунку, тобто в разі чогось ти позбавлений права на “захист” свого рахунку або своїх вкладів. Всі офшорні банки надають конфіденційність інформації своїм клієнтам (банківська таємниця в широкому розумінні), але не всі повну. В повній мірі анонімні рахунки можливо використовувати лише для незначних коштів, зважаючи на фактор відповідальності банків по цим рахункам.

Питання конфіденційності в офшорних банках, офшорних юрисдикціях слід співставляти зі світовим співтовариством, міжнародними організаціями і окремими державами або союзами держав. Тому, що “масова” боротьба з відмиванням “брудних грошей” (кошти, які були отриманні в наслідок порушення законодавства певної країни, в тому числі від торгівлі наркотиків, зброї та фінансових махінацій) зробить фінансові потоки “прозорими” і підконтрольними! Такі міжнародні організації, як FATF, наприклад, намагаються змусити (за допомогою санкцій) більшість держав робити банківський моніторинг при переказі коштів з рахунку, якщо сума перевищує певну межу. Змінювати банківське законодавство таким чином, що поняття банківської таємниці лишається тільки формально.

 

Траст, або довірча власність – це особлива правова форма володіння власністю, яка бере свій початок з середньовічної юридичної системи Великобританії. У зв’язку з цим він регулюється правовими принципами загальної острівної системи права. З юридичної точкі зору створення трасту полягає в передачі дякіх цінностей і майна в довірче кервання в інтересах бенефіціара.

В трастовій схемі фігурують три суб’єкта – засновник траста, довірча особа і бенефіціар. Засновник тарсту може бути одночасно і бенефіціаром. Специфіка трастової форми визначається тім, що тітул власності переходить іншій особі (довірчій) на весь період дії трасту. Це значить, для третьіх осіб власником переданого в траст майна є довірча особа. В той же час право на доходи від володіння майном траста належить бенефіціару. Наслідками цього є дві основні особливості, які використовуються в схемах керування майном і податковому плануванні. По-перше, траст забезпечує захист майна від судових позовів. Справа в тому, що на майно і цінності, передані в траст, не може бути звернен позов, тому що з точки зору системи загального права власність від засновника перешла до довірчої особи. Важливо те, що на майно, яке передано в траст, не може бути звернений позов і зі сторони кредиторів довірчої особи. Таким чином, ці особливості траста роблять його ефективним засобом захисту від політичних, економічних і судових ризиків.

По-друге, майно, яке передано в траст, виключається з обкладення податками на майно (виходячи з вищесказаного). Вважається, що засновник майном не володіє, тому що він вже їм розпорядився – передав в траст. Тому для створення трастів часто обираються офшорні райони. Там майно і доходи трастів, як правило, повністю звільнені від податків.

Офшорні трасти різних типів створюються перш за все  в офшорних юрисдикціях, які прийняли принципи загальної островної системи права. Трасти, також, вводяться і в країнах з іншими правовими основами. Трастові юрисдикції можть суттєво різнитися умовами створення і функціонування траста. Серед популярних трастових юрисдикцій можна назвати Кайманові острови, Багами, Гернсі і Джерсі, острів Мен, Гібралтар. Особливість офшорних трастов полягає в тому, що доходи траста і бенефіціарів в майно трастів податком не оподатковуються. Бенефіціари і засновники траста повинні знаходитись за межами траста, створеного в данній офшорній юрисдикції. Джерела доходу траста також повинні бути за межами. Однак в різних юрисдикціях данні вимоги можуть змінюватись.

Офшорана стахова (перестраховачна) компанія – це компанія, яка утворена в країні – податковому сховище, яка має спеціальну правоздатність і має право на ведення страхової (перестраховочної) діяльності згідно з законодавством країни її реєстрації, установчими документами і ліцензієй. За своїми основними функціями офшорні страхові компанії ні чим не відрізняються від страхових компаній, утворених в інших країнах. Коло операцій, які вправі здійснювати офшорна страхова компанія (страхування життя, майнових і інших ризиків материнської або зв’язанної компанії або необмеженного кола осіб і т.і.) визначається ліцензією. До основних переваг, якими користується офшорна страхова компанія належать: а) відносно м’ягкий контроль національної Комісії по нагляду за страховою діяльністю по відношенню до офшорних страхових компаній; б) відсутність прямих податків (податка на прибуток, доходи і т. д.), які заміняються фіксованим державним митом, яке стягується при отриманні ліцензії на ведення страхової діяльносі, а потім щорічно при намірі її подовжити; в) в багатьох випадках недоступність інформації про власника страхової компанії  для широких мас (за виключенням випадків судового переслідування).

Утворення офшорних страхових фірм переслідує різноманітні цілі. Один з основних факторів відкриття офшорних страхових фірм є податкова економія, але це не єдиний фактор.

В офшорному страховому бізнесі застосовуються два основних типа компаній: перестраховочні фірми і компанії які займаються страхуванням внутрі фірми. Базова схема офшорного страхування базується на переказі страхових премій в адресу офшорних страхових компаній, де вони не підлягають оподаткуванню податком на прибуток. Компанії внутріфірмового страхування утворюються і в звичайних податкових юрисдикціях. Однак, в більшості випадків краще їх розтошувати в офшорних зонах. Існує цілий ряд типових сітуацій, коли доцільніше утворення компаній внутріфірмового страхування. Перш за все, якщо об’єм страхування досить великій, то послуги страхування вігідніше отримувати від своєї власної страхової фірми. В цьому випадку прибуток від страхової діяльності, а також страхові резерви залишуться під контролем материнської компанії.

Основними юрисдикціями, де утворюються дочірні страхові компанії, є острови Мен, Гернсі, Бермуди, Кайманові острови, Теркс і Кайкос, Кіпр та інші. Останім часом інтенсивно розвивається офшорний страховий бізнес в Ірландії та Люксембурзі.

2.2. Холдінгові, фінансові і ліцензійні компанії.

Холдінгова компанія. В цьому питанні слід почати з того, що англійське слово “holding” означає “володіння”, “утримання”. В самому загальному виді холдінг можна визначити так: це компанія, яка спеціалізується головним чином на прямих інвестиціях в інші компанії (свої філіали) і одержує прибутки у формі дивідендів, процентів чи платежів роялті. Потрібно відмітити, що володіння портфельними інвестиціями не дає компанії статусу холдінга.

          Популярність холдінга серед західних транснаціональних корпорацій пояснюється, тим що він дозволяє одним прийомом досягати декілька важливих для власників цілей, в тому числі:

1. об’єднати в одну систему компанії різного функціонального призначення;

2. планувати податки на прибуток і на корпорацію;

  1.  понизити податок на дивіденди і проценти;
  2.  оптимізувати фінансові потоки і інвестиції в середині групи;
  3.  акумулювати в рамках невеликої групи професійний досвід інвестиційної, банківської, фондової, страхової діяльності для наступного виходу філіалів на відповідні ринки в якості самостійних учасників;
  4.  напрацювати солідарний імідж. репутацію, торгову марку групи.

          Щоб всі ці параметри поєднались в одне ціле, необхідно створювати холдінги там, де є сприятливе правове і економічне середовище. В першу чергу маються на увазі такі країни, як Нідерланди, Люксембург і Швейцарія. Сучасна холдінгова структура ніколи не буває однорідною, і як правило включає в себе різні спеціалізовані елементи, до яких можна віднести, наприклад: кептивний банк, страхову компанію, інвестиційні, брокерські, лізингові та інші підрозділи - поряд з традиційними торговими реінвойсінговими елементами, з яких частіше всього  і починається створення холдінгів.

          Великі холдінги можуть “вимагати” створення спеціалізованої управлінської компанії. Більш розвинуті холдінгові структури включають в себе один чи декілька трастів і фондів, які забезпечують фінансову і функціональну стабільність протягом багатьох десятиліть. В залежності від свого призначення, холдінгові компанії підрозділяються на: звичайний холдінг; і фінансовий (чи фінансово-інвестиційний) холдінг. Два останні є удосконалені різновидності першого.

Звичайний холдінг .  Має право здійснювати наступні види операцій:

- купувати, тримати і розпоряджатись акціями компаній з обмеженою        відповідальністю, долями в фондах спільних вкладів (units), облігаціями;

володіти торговими марками і патентами, даючи їх в користування шляхом видачі ліцензій (при цьому в одних країнах, наприклад в Нідерландах, дозволено субліцензування, а в інших наприклад, Люксембурзі - заборонено);

давати кредити і авансувати діяльність компаній, в яких є інвестиції холдінгу (доля цих інвестицій може визначатись чи як “розумна”, чи кількістю в процентах, в залежності від конкретного законодавства);

класти свої кошти на депозити у фінансових установах (при цьому активи холдінгу не можуть повністю чи в переважній частині складатись із депозитів);

брати кредити (максимально можливе співвідношення позикових коштів до виплаченого капіталу регулюється, чи за законодавством , чи на основі прецедентів і практики, в залежності від системи права).

          На діяльність холдінгових компаній, як правило, поширюється цілий ряд обмежень і заборон. Зокрема, як показує практика, заборонено:

  1.  володіти землею і будівлями, за виключенням тих, які використовуються для прямих потреб холдінга, тобто для проживання директорів чи персоналу. В останньому випадку володіння землею чи будівлями вважається допоміжною діяльністю. Разом з тим, холдінг має право володіти акціями компаній, які володіють нерухомістю, при умові, що ці компанії мають статус компаній з обмеженою відповідальністю;
  2.  напряму здійснювати виробничу і торгову діяльність;
  3.  мати в своїй структурі підрозділ, який працює безпосередньо з фізичними особами.

          Фінансовий холдінг . Як додаток до вище сказаного, він має право здійснювати чисто банківські операції, тобто, давати кредити і гарантії і здійснювати факторинг боргів - для компаній які входять в групу. При цьому поняття “групи” також розрізняється в законодавстві різних країн. В Нідерландах - група розуміється як однорівневе (пряме) володіння. В Люксембурзі допускається двохрівневе (непряме) володіння. І в тому і в іншому законодавстві передбачається - холдінг повинен бути не кінцевим, а проміжним власником. При цьому кінцевий власник, як правило, теж входить до групи. В якості додаткових критеріїв, при визначенні групи, можуть застосовуватись кількісні показники, тобто відповідні розміри доль холдінгів в компаніях, що їм належать (наприклад, 10 чи 25% від виплаченого капіталу кожної компанії). Ці ж кількістні параметри можуть використовуватись і при визначенні податкового статусу холдінга.

          За своїм юридичним статусом холдінгові компанії можуть створюватись як товариство з обмеженою відповідальністю (в тому числі з акціями на пред’явника), командитне товариство (тобто товариство в якому одні засновники  несуть обмежену, а інші- необмежену відповідальність), кооперативні товариства. Останні два типи статусу не застосовуються до фінансових холдінгів.

             Законодавство “холдінгових” юрисдикцій містить цілий ряд вимог, які стосуються мінімального розміру виплаченого капіталу, кількості і статусу акціонерів й директорів, форм щорічної діяльності. Кожен холдінг повинен н давати владам країни інкорпорації, затверджену загальними зборами акціонерів фінансову звітність, звітність ради директорів (яка включає в себе також план діяльності компанії на наступний рік, баланс і кількість прибутків/збитків, коментарії відносно операцій по рахункам і методології, яка застосовується при розрахунках, дані про розподіл прибутків), коли останнє не відображено чітко у фінансовому звіті. Крім цього обов’язковою вимогою є наявність заключення кваліфікованого аудитора.

          Недивлячись на відносно жорсткі умови до структури капіталу і звітності, закон не наносить шкоди життєво важливим інтересам холдінгів. Доречі він гарантує конфиденціальність володіння. В річному балансі люксембургського холдінгу, наприклад, не обов’язково вказувати назви конкретних компаній, які належать холдінгу. Крім цього не вимагається видача консолідованого річного балансу від так званих “малих” холдінгів, в яких співвідношення балансу, обороту і кількості персоналу - будь-яких двох чи трьох - повинно відповідати певним кількісним параметрам. Всі розрахунки, в тому числі капітал, баланс і.т.д., можуть вестись в будь-якій валюті. Головне, щоб вибрана методологія була чіткою і послідовною. Поточний бухгалтерський облік, на відміну від офіційної звітності, може вестись в тій формі, в якій це зручно власникам і директорам холдінгу.

Слід завжди пам’ятати, що для збереження податкових пільг і спрощених вимог до звітності, діяльність холдінгової компанії повинна зводитись головним чином до пасивного володіння, плюс фінансування і інвестування за встановленим законодавством форматом.

          Коли холдінг на пряму втручається в управління компаній які йому належать, чи дає кредити компаніям, не зовсім відповідаючи критеріям належності до однієї групи, його пільговий статус може бути відізвано владами. Коли ж порушення не були досить серйозними, то втрата статусу означає лише застосування звичайних  (не пільгових) корпоративних податкових ставок, наприклад, збільшення оподаткування прибутку з 4 до 45%, але не ліквідацію.

          Як показує сучасна практика діяльності холдінгів,- їх управління в основному зводиться до певних загальних моделей, які в тій чи іншій інтерпретації використовуються, як в країнах з “ліберальним” оподаткуванням так і в “податкових гаванях”.

          Загальноприйнятим є той факт, що загальні збори акціонерів материнського холдінга є вищим органом управління холдінгового об’єднання, яке було зареєстровано в якості акціонерного товариства. Збори формують адміністративні органи, які управляють дочірніми фірмами і підприємствами. Керівництво холдінгового об’єднання розробляє інвестиційну стратегію, технологічну політику, перспективні проекти, тобто ключові питання діяльності об’єднання. В структурі управління холдінгом виділяються дві основні підсистеми: управління галузями і управління функціями.

          Галузь, як правило, складає сукупність дочірніх фірм і філіалів певного профілю. Керівниками галузі в основному виступають голови Ради директорів (виконавчі директори) дочірніх фірм чи співробітники центрального апарату. В рамках цієї підсистеми управління, координуються виробничо-збутові цикли з кожної категорії товарів чи послуг.

          Що стосується функціональних служб, то вони здійснюють координацію окремих сторін діяльності фірми - дослідження ринку, планування фінансування та інше. В цілому ж координація діяльності дочірніх фірм забезпечується зусиллями обох служб, причому і та й інша входять до складу виконавчих органів материнського і дочірніх підприємств.

          Однією з основних проблем, яка вимагає відповідального вирішення зі сторони менеджерів холдінга, є визначення належної міри господарської самостійності його дочірніх підприємств. Вирішення цього питання повинно виходити із загальної концепції комерційної діяльності холдінга, а також із тактики досягнення ринкових цілей. На практиці, дочірні фірми володіють досить високим рівнем самостійності, який є необхідним для ініціативного виконання поставлених перед ними завдань. Відповідно - контроль за діяльністю дочірньої фірми повинен відрізнятись гнучкістю та оперативністю. Для забезпечення такого контролю передбачено, що посада голови Ради директорів, а також інші ключові посади, в дочірній фірмі займають представники головного акціонера. Головне підприємство керує дочірніми фірмами через своїх представників в органах управління (перш за все в Раді директорів). Для реалізації загальнофірмової стратегії необхідно, щоб генеральний директор представляв інтереси головного акціонера, а материнське підприємство  контролювало більшість голосів в Раді директорів.

          Статут чи внутрішній регламент холдінгової компанії можуть формуватись таким чином, щоб управління і контроль зі сторони материнського підприємства - здійснювався і на рівні виконавчих структур. В цьому випадку управління дочірнього товариства підпорядковується безпосередньо вищестоящим органам холдінгового об’єднання. Передбачено, що коли участь в дочірньому акціонерному товаристві перевищує 50%, то порядок взаємовідносин між ним та материнською компанією визначається в статутних документах. Вирішення цього питання входить до компетенції загальних зборів акціонерів.

          В рамках управління холдінгом формуються “центри прибутків”, де калькулюються одержуємі прибутки. Причому створюються різнорівневі центри прибутків. Центром прибутку вищого порядку є материнська фірма. Центри прибутків більш нижчого порядку, як правило, співпадають з основними дочірніми фірмами. Виключення складають дочірні фірми, виконуючі службові функції: їх діяльність направлена не   на отримання максимального прибутку, а на забезпечення певних загальнофірмових операцій.

          Міра самостійності дочірніх фірм визначається, в основному, тією долею прибутку, якою розпоряджається керівництво дочірньої фірми. Дочірні структури можуть об’єднуватись за галузевою, технологічною чи територіальною ознакою. Галузь може очолити й дочірня фірма, яка виступає в ролі виробничої компанії (проміжний холдінг), і яка є галузевим центром прибутку. В цьому випадку керівником галузі може стати директор дочірньої фірми. Більш того, на практиці, приорітет має галузева служба в особі виконавчого директора дочірньої фірми. В цілому питання взаємовідносин різних рівнів управління холдінгом, як правило, структуризовано опрацьовується, а відповідний розподіл прав і обов’язків закріплюється у внутрішньому регламенту холдінга.

          В світовій практиці холдінгових об’єднань, апробовано досить гнучкі форми організаційних структур. Ефективність управління холдінгом багато в чому залежить від рівня централізації і децентралізації фірмових структур. Причому справи компанії успішніші будуть в тому випадку, коли співвідношення цих рівнів чітко не фіксується, а змінюється в залежності від фази ділового циклу, галузевої орієнтації підприємства і ряду інших факторів, які повинні уважно вивчатись і враховуватись керівництвом холдінга.

          При розробці схем управління холдінгом необхідно також враховувати можливість прояву протиріч у взаємовідносинах різних його служб та підрозділів. Такі протиріччя пов’язані з тим, що ці служби та підрозділи вступають між собою в своєрідну конкурентну боротьбу за володіння ресурсами і фондами, що може призвести до роз’єднання зусиль, направлених для досягнення загальних цілей. Існуючі на Заході теорії управління приділяють багато уваги пошуку шляхів і методів вирішення подібних протиріч. Використання подібних теоретичних висновків та рекомендацій, які, як правило, базуються на узагальнені накопиченого практичного досвіду, дозволяє оптимізувати діяльність організаційних структур холдінгового об’єднання.

          Важливим способом підвищення ефективності централізованого управління, яке забезпечує досягнення загальних цілей холдінгового об’єднання, є створення спеціальних посередницьких і сервісних компаній. Вони безпосередньо підпорядковуються адміністрації головного підприємства, управляють резервами об’єднання, забезпечують організацію (а у випадку необхідності перебудову) фінансових зв’язків і каналів матеріально-технічного постачання в рамках об’єднання і налагоджують взаємодію з незалежними партнерами.

          Децентралізація управління пов’язана, преш за все, з великими дочірніми фірмами, які користуються великим ступенем господарської самостійності в області планування та інвестицій. Ці фірми створюють фінансову та виробничу основу корпорації. Поєднання методів централізації і децентралізації одержало вдале втілення в такому інструменті “м’якої” централізації, як внутрішньофірмовий контракт. Він укладається між асоційованими виробниками і вигідно відрізняється від традиційних договорів поставки чи підряду тим, що є способом узгодження механізмів ціноутворення та регулювання витрат. Контракти такого типу укладаються в рамках цільових загальнофірмових програм, як і при оформленні довгострокових комерційних зв’язків.

          Ціноутворення в рамках внутрішньофірмової контрактної системи базується на двох моделях ціни контракту - моделі контракту “фіксованих цін”, і моделі “витрати плюс винагороди”. Перша модель дає перевагу при виробництві масових промислових виробів (вони складають, як правило, 4/5 номенклатури), друга частіше застосовується до умов виробництва технічно складної продукції і науково-технічного підряду. Проміжну групу складають контракти з передбаченим механізмом матеріального заохочення.

          Контрактний механізм в багатьох випадках стає більш вигідним ніж командний метод управління витратами та господарськими зв’язками, оскільки дозволяє досягти гнучкого поєднання ініціативи безпосередніх виконавців, з дотриманням вимог холдінгової політики витрат. Внутрішньофірмовий контракт застосовується як між співробітниками, так і горизонтально асоційованими підприємствами.

          “В структурі управління великим холдінговим підприємством, холдінгового типу, виділяють чотири основні способи їх діяльності: 1. управління по галузям; 2. управління по функціям; 3. програмно-цільове управління; 4. матрична система управління” [Offshore Companies and Taxation Offshore Companies and Taxation [Follow Ups] [Post Followup] [Corporate Law] – 33].

1. Управління по галузям (“дивизіональна “ система). Організується  у відповідності з номенклатурою продукції. По кожному типу виробляємих товарів, створюються галузеві підрозділи. Проте управління за цим принципом все ж не завжди зможе виключати відомчість і роз’єднаність, які виникають на рівні взаємовідносин підрозділів і створюють немалі труднощі для здійснення перспективного планування, управління інвестиціями та іншими операціями.

2. Управління по функціям . Пропонує велику ступінь централізації активів фірми. головну роль тут відіграють функціональні служби, з допомогою яких забезпечується досягнення намічених цілей (служба планування, заводського виробництва, маркетингу і технічної політики, матеріально-технічного забезпечення, обліку та фінансового планування, інформації і.т.д.) Хоча на базі цієї системи управління можна оперативно регулювати окремі аспекти діяльності холдінгового об’єднання, проте виникають серйозні труднощі в забезпеченні комплексності і узгодженості управління, зокрема, в області обліку витрат і визначенні відповідальності за приймаємі рішення.

3. Застосовуючи програмно-цільовий метод , керівництво холдінгового об’єднання досягає подолання відмічених труднощів і недоліків, пов’язаних з застосуванням перших двох способів управління. З допомогою програмно-цільового методу більш чітко визначаються основні цілі об’єднання, й для досягнення цих цілей розробляються спеціальні програми і проекти, на базі яких забезпечується гнучка взаємодія галузевих і функціональних служб. Проте, як показує практика управління холдінгами в різних оффшорних юрисдикціях, і в цьому випадку мають місце витрати відомчого підходу.

4. Матрична система управління . Передбачає, що виробничі одиниці знаходяться під подвійним контролем - функціональних і галузевих служб. В практиці холдінгового управління особливо часто застосовуються багатомірні матриці за такою, наприклад, схемою: функція - галузь - регіон. Проте й цей тип управління має певні недоліки, які виражаються, зокрема, в послабленні управлінської ієрархії (оскільки кожен виконавець знаходиться в підпорядкуванні двох чи навіть декількох керівників) і розмиванні межі центрів прибутків

          Тому ні одна система управління не повинна абсолютизуватись. Мистецтво управління холдінговим об’єднанням заключається в умінні використовувати, в залежності від конкретних обставин, переваг тієї чи іншої системи, переходячи від їх традиційного протиставлення до гнучкого поєднання і взаємодоповнення там і тоді, де і коли для цього існують відповідні умови. Так, певний ефект в холдінговій практиці приносить поєднання програмно-цільової  і “дивізіональної” систем, з елементами вертикальної підпорядкованості по лінії функціональних відділів.

          Яка б система управління не використовувалась - найважливішим її елементом залишається внутрішньофірмове планування. Причому основним інструментом планування, в рамках децентралізованої структури управління, є планування прибутків, яке здійснюється, як правило, в розбивці по галузям, по строкам і найбільшим дочірнім фірмам. З урахуванням планування прибутків, складаються і плани капіталовкладень за рахунок централізованих і консолідованих ресурсів холдінгових підприємств.

          Інтегральна оцінка господарської діяльності холдінга дається на основі показника доходності інвестованого капіталу, який виражає відношення чистого прибутку до активів корпорації з розбивкою по її основним підрозділам. Цей показник може бути представлено, також, у вигляді добутку долі прибутку в продажах (відношення чистого прибутку до продаж) і норми обороту сумарних активів (відношення продаж до сукупних активів). Перший співмножник слугує для визначення поточної ефективності, другий для характеристики використання сукупних активів компанії.

          Штаб-квартира холдінга здійснює фінансовий контроль за діяльністю філіалів і дочірніх фірм з допомогою аналізу і планування найважливіших фінансових показників. Аналіз фінансових показників компанії, як правило, здійснюється шляхом розробки так званих консолідованих форм звітності - бухгалтерських балансів, звітів про прибутки й збитки, про рух фондів і т.д. В консолідованих звітах одержує відображення фінансове положення як материнської компанії, так і її дочірніх фірм (проте данні по дочірнім фірмам сумуються в свою чергу, за окремо розробленими на практиці схемами).

Нідерланди .В цій країні відсутні будь-які обмеження на ведення валютнообмінних операцій. В країні встановлено сприятливий податковий режим для іноземних капіталовкладень. Податкові пільги тут надано холдінговим, фінансовим та інвестиційним компаніям. Завдяки податковим пільгам в цій країні часто розташовують компанії, до завдання яких входить інвестиційне і фінансове забезпечення підприємницької діяльності в найбільших європейських країнах, а також в інших регіонах світу. Країна традиційно використовується в якості “холдінгової юрисдикції”.

          Нідерланди, разом з Швейцарією, представляють собою важливий фінансовий центр Європи. Через Нідерланди “проходить” значна частина європейських інвестиційних капіталів. Надходячі сюди фінансові ресурси інвестуються  в інші європейські країни, а також вивозяться за межі Європи. Нідерланди випереджають багато інших європейських країн за об’ємом коштів, вкладених в економіку іноземних держав, перш за все США. Достатньо відмітити той факт, що Нідерланди займають 2-е місце в світі за об’ємом прямих інвестицій в американську економіку, 4-е місце за контрольованими в цій країні активами і 5-е місце за об’ємом продаж філіалів. В нідерландських компаніях в США працює 8,7% загальної кількості американців, зайнятих в іноземних фірмах. За цим показником Нідерланди лише відстають від такого промислового гіганту, як ФРН (10,3%) і випереджають Японію.

          Як такого законодавчого акту, який би регулював діяльність холдінгів в цій країні немає. Проте Нідерланди поширюють на холдінги дію договорів про запобігання подвійного оподаткування, тому найбільш популярними тут є так звані “проміжні” холдінги, тобто ті холдінги, які не є кінцевими власниками для компаній, які не входять в групу. З однієї сторони це дозволяє використовувати такі переваги нідерландської холдінгової компанії, як висока міжнародна репутація держави, стабільна національна валюта, відсутність валютного контролю, наявність великої кількості договорів про запобігання подвійного оподаткування, можливість узгодження з податковими органами всіх деталей оподаткування компанії ще до початку звітнього періоду - тим самим дозволяючи уникати недоречностей згодом. З іншої сторони, використання в якості кінцевого власника компанії, яка винесена в більш сприятливу зону (зовсім не обов’язково безподаткову), пов’язану з Нідерландами відповідним договором, може суттєво підвищити фінансову та інвестиційну мобільність всієї структури, а також отримати податкові пільги.

          Нідерландський холдінг, володіючий активами в закордонних компаніях і відповідаючий певним критеріям: часу (період володіння не може бути меньший одного фінансового року) і розміру долі (холдінгу повинні належати не менше 5% від виплаченого капіталу іноземною компанією, з правом голосу),. звільняється від виплати податку на дивіденди, які ввозяться з-за кордону. Це, однак, не означає звільнення від податку на прибуток в країні отримання доходів. Нижче, будуть розглядуватись, деякі найбільш часто зустрічаємі види холдінгів.

          Нідерландські холдінги можна вигідно використовувати в будівельній індустрії. Простий приклад: іноземна компанія придбала чи орендувала, в третій державі ділянку під будівництво і побудувала на ній будинок, який став її власністю. Коли вона є самостійною компанією, то, продаваючи будинок, вона повинна заплатити податок на прибуток від реалізації. Але коли ця компанія належить холдінгу, то продається не будинок, а акції будівельної компанії. Причому продаж відбувається в Нідерландах, де відповідно до законодавства подібна операція не обкладається податком. Слід проте враховувати, що це правило не діє, коли компанія придбала і перепродала вже готову будівлю ( тому, що такі інвестиції кваліфікуються як портфельні і обкладаються податком на збільшення капіталу).

          Нідерландське законодавство обкладає податком одержуємі проценти по кредитам, які видаються холдінгом своїм іноземним філіалам. Безпроцентні кредити можуть бути прирівняні до придбання акцій і відповідно обкладатись податком на капітал в сумі 1%. Разом з тим коли сам холдінг бере кредит в однієї з компаній, які входять в групу, наприклад, розташованих в безподатковій зоні, то виплачуваний їм кредит за цим кредитом  не обкладається податком в Нідерландах.

          В законодавстві деяких країн відсутня вимога про обов’язкову репатріацію прибутків, які було отримано коло іноземних джерел. Коли нідерландський холдінг буде належати компанії, яка зареєстрована в такій країні, то він може збирати дивіденди від своїх іноземних філіалів й накопичувати їх в Нідерландах для наступного реінвестування всередині групи.

          В інших країнах дивіденди, репатрійовані з країни, з якою існує договір про запобігання подвійного оподаткування, виключаються із оподатковуємої бази.

          Застосування податкового планування дозволяє вивезти дивіденди, отримані через нідерландський холдінг, з під додаткового оподаткування в місце реєстрації кінцевого власника- отримувача дивідендів.

          Методика податкового планування  з допомогою холдінга, включає в себе не тільки зменшення абсолютної ставки оподаткування на кінець звітнього періоду. Включення в загальну холдінгову структуру компаній, що знаходяться в країнах, які застосовують практику податкового кредиту (наприклад, Великобританія), дозволяє одержати відстрочку виплати частини податків, що з однієї сторони дає можливість затримати в обороті кошти, які в іншому випадку було б відібрано в держбюджет, а з іншої сторони використовувати відстрочку для коректування структури собівартості і взаємопогашення податків, сплачених в різних країнах, які зв’язані договорами про запобігання подвійного оподаткування. Таким чином, недивлячись на те, що самі ставки податків при цій схемі не понижуються, абсолютна сума виплачених податків може бути зменшена і розподілена більш рівномірно (так званий- spread).

          Досить зручним засобом забезпечення фінансування в середині групи є нідерландські фінансові холдінги. Фінансування може здійснюватись з двох джерел: внутрішніх (інші компанії групи), чи зовнішніх (банківський кредит). Хоча жорсткого співвідношення власних і позикових коштів в цьому випадку не встановлено, податкова інспекція має право попередньої оцінки ризику і встановлення індивідуальних нормативів для кожної трансакції. Наприклад, коли холдінгова компанія використовує позикові кошти для придбання пакету акцій, як правило застосовується співвідношення позикових і власних коштів 6:1.

          Часто використовуємим типом холдінгів є холдінг-утримувач торгових марок, ноу-хау і патентів (ліцензійна компанія). Платежі отримуємі нідерландськими компаніями за надання ліцензій і патентів, обкладаються податком за ставкою 2-7%. Коли нідерландська ліцензійна компанія не є кінцевим власником ноу-хау, патентів і торгових марок, то її функцією буде лише субліцензування, яке дозволяє ще більше понижувати податкові ставки, зокрема за рахунок виключення з оподатковуємої бази лізингових платежів кінцевому власнику. Останнє має особливе значення, наприклад, в кіноіндустрії чи у використанні високих промислових технологій, де лізингові платежі можуть досягати величезних сум. Суттєвим недоліком нідерландських компаній, які створюються іноземцями, є необхідність видачі звітності фламандською мовою. Цією ж мовою написано і все законодавство країни. Зрозуміло, що всі ці проблеми вирішуються шляхом залучення місцевих консультантів, юристів, бухгалтерів і аудиторів, більшість з яких розмовляють англійською. Проте послуги місцевих професіоналів, звичайно, досить дорогі.

Люксембург . “В цій країні холдінги створюються у відповідності з Законом “Про холдінгові компанії від 31 липня 1929 року[Portland Services Limited- use on offshore company to legelly avoid taxes and develop international trade and business – 37]. Відмінною рисою цього типу холдінгових компаній  є надання їм цілого ряду податкових пільг при дотриманні обмежень по видам діяльності. Так, холдінг не має права на пряму займатись виробничою діяльністю чи володіти підрозділами, які здійснюють комерційні послуги місцевому населенню.

          Головним недоліком холдінгових компаній цього типу є той факт, що на них не поширюється дія  міжнародних договорів про запобігання подвійного оподаткування. Правда в значній мірі ця обставина компенсується широким вибором внутрішніх податкових пільг. Відповідно до холдінгового законодавства Люксембургу, холдінгові компанії підрозділяються на три основні типи: звичайні, фінансові та холдінги-“мілліардери”. Найбільш привабливою формою є фінансовий холдінг, який при дотриманні певних умов, може виступати як кептивний банк по відношенню до компаній, які входять до групи.

          Холдінг-“мілліардер” (тобто холдінг, в якому сума сплаченого капіталу і випущених облігацій перевищує 1 мілліард люксембурзьких франків) має деякі додаткові переваги, зокрема, він має право здійснювати фінансову допомогу компаніям, в яких він прямо чи “не прямо” володіє не менше 25% капіталу. До “мілліардерів” не застосовується співвідношення 1:3 між власними і позиковими коштами, і 1:10 між виплаченим капіталом і випущеними облігаціями. Холдінгам-“мілліардерам” пропонується на вибір виплачувати податок на підписку чи спеціальний прибутковий податок. В останньому випадку загальний податковий тиск великого холдінга суттєво понижується.

          “В Люксембурзі також є холдінги, які створюються у відповідності з загальним податковим законодавством. Цей тип холдінгів, скорочено називеємий в люксембурзькому праві - компанії SOPARFI, має ряд специфічних переваг” [Portland Services Limited- use on offshore company to legelly avoid taxes and develop international trade and business – 37]. SOPARFI не є холдінгом в тому розумінні, як це було описано вище. Це звичайна компанія з обмеженою відповідальністю і її діяльність ніяк спеціально не лімітується. На неї поширюються всі основні податки - податок на корпорацію, муніципальний податок, податок на чисту вартість компанії, податок на добавлену вартість, податок на капітал (який виплачується при продажі акцій).

          Разом з тим, коли ця компанія добровільно обмежує свою діяльність тільки володінням акцій, то при дотриманні деяких додаткових умов її взагалі не потрібно буде сплачувати більшість з вище перерахованих видів податків. На рахунку  додаткових умов для одержання пільг - строк неперервного володіння і розмір мінімального пакету (конкретні параметри встановлюються для кожного виду податків).

          На відміну від звичайних холдінгів, на SOPARFI поширюється дія міжнародних договорів про запобігання подвійного оподаткування. В першу чергу це стосується мінімізації оподаткування приросту капіталу від інвестицій.

          Коли люксембурзький холдінг належить компанії-резиденту іншої країни ЄС, то дивіденди, які виплачуються ним цій компанії, не обкладаються податком “коло джерела” в Люксембурзі. Розуміється, що запуск всіх цих механізмів відбувається не автоматично, а при дотриманні компанією певних процедур і правил, і перш за все чіткого бухгалтерського обліку і звітності.

          Недивлячись на широкий комплекс податкових пільг, які надаються холдінговим компаніям, податкове законодавство Люксембургу залишає практично недоторканим реєстраційне мито, яке виплачується при створенні компанії і при кожному збільшенні її капіталу, а також ПДВ. Та коли все ж  компанія SOPARFI не захоче зводити свою діяльність тільки до володіння акціями, то вона всерівно зможе оптимізувати своє  оподаткування за рахунок комбінування податкових пільг, які стосуються доходів, одержуваємих від володіння акціями, з звичайним оподаткуванням комерційної діяльності.

Швейцарія. Ця країна розташована в Центральній Європі, є федеративно- парламентською республікою, яка складається з 23 кантонів. Особливістю економіки Швейцарії - висока концентрація в цій країні банківських та інших фінансових установ, вона відноситься до групи країн з помірним рівнем оподаткування, який сприяє реєстрації тут міжнародних холдінгових підприємств, яким в Швейцарії надається сприятливий податковий режим. Разом з Нідерландами швейцарська юрисдикція часто обирається для розташування компаній цього типу. Податкова система Швейцарії включає три рівні оподаткування: 1. конфедеративний; 2. кантональний; 3. місцевий. Податковий статус компанії залежить від її типу. Законодавством Швейцарії та її кантонів встановлено наступні типи компаній:

холдінгова компанія, чия діяльність заключається у володінні пакетами акцій інших компаній. Ці пакети повинні перевищувати 20% їх акціонерного капіталу;

- товариство “за участями”- холдінгова компанія з широким колом     діяльності, тобто маюча право проводити різні комерційні операції;

-  товариство по володінню інтелектуальною власністю;

-  “допоміжне” товариство- акціонерне товариство яке належить і керується    іноземною фірмою, і яке бере на себе зобов’язання не приймати участі в    бізнесі на території Швейцарії;

-  товариство по обслуговуванню, яке спеціалізується на забезпеченні   діяльності материнської компанії;

- товариство по володінню нерухомістю.

          Ці товариства мають різний податковий режим. Потрібно відмітити, що при наявності необхідних умов - дивіденд в оподатковуємий дохід холдінгової компанії не входить.

          В Швейцарії є декілька видів компаній холдінгового типу. Система податкових пільг, яка надається холдінговим компаніям в Швейцарії - аналогічна існуючій в Нідерландах. Вилучення отриманих дивідендів з оподатковуємого доходу холдінга дозволяється податковою інспекцією при умові, що дольові участі складають не менше  2 млн. шв. франків і 20% статутного акціонерного капіталу дочірніх фірм.

          На відміну від Нідерландів, в Швейцарії на федеральному рівні проводиться не автоматичне звільнення дивідендів від податків, а пропорційне їх скорочення в залежності від їх долі в доході холдінгової фірми. Таким чином, повне звільнення від прибуткового податку на дивіденди має місце лише при умові, що всі 100% доходу складаються із одержаних дивідендів. Аналогічна процедура застосовується і на кантональному рівні. В Швейцарії не вимагають обов’язкового оподаткування переведених доходів в країні їх походження. Іншими словами, пільги надаються при переводі дивідендів з “податкових гаваней”, що не допускається, наприклад, в Нідерландах.

          Швейцарські холдінги використовують в основному як дочірні фірми компаній, розташованих в розвинутих країнах. Відповідно до положень двосторонніх угод з основними розвинутими країнами, про  запобігання подвійного оподаткування - додатковий податок при вивезенні дивідендів з цих країн не перевищує в більшості випадків 5%. Швейцарські холдінгові компанії вигідні для організації великомасштабних філіальних систем фінансовими та промисловими корпораціями світового рівня, що діють на найбільш престижних ринках світу. Через Швейцарські компанії господарські зв’язки можуть бути встановлені з пільговими юрисдикціями і оффшорними фінансовими центрами.

          Тут також слід враховувати і ряд важливих недоліків швейцарської юрисдикції, до яких  можна віднести:

  1.  звільнення від податків поширюється тільки на поступивші дивіденди. Із сфери дії пільг виключено доходи від розпорядження капіталом;
  2.  розподілений дивіденд обкладається додатковим податком  в 35% (в Нідерландах на 10% менше). В цілому податкові угоди Швейцарії оцінюються експертами як меньш сприятливі у порівнянні з Нідерландами;
  3.  в Швейцарії на місцевому і кантональному рівнях - стягується податок на власний капітал;
  4.  податок на капіталізацію (формування акціонерного капіталу) складає 3% проти 1% в Нідерландах;
  5.  швейцарське законодавство перешкоджає зловживанню податковими пільгами. Умови податкових угод визнаються інспекцією достатньою підставою для надання пільг, коли виконуються наступні умови:

для фізичних і юридичних осіб, які знаходяться поза Швейцарією, повинно призначатись не більше 50% доходу, що користуються тими чи іншими пільгами в цій країні;

витрати фірми, не пов’язані з одержанням доходу, підпадаючі під умови двосторонніх угод, не можуть включатись в калькуляцію передбачених ними податкових пільг;

не менше 25% доходів від іноземних інвестицій, які мають пільговий статус завдяки підписаним двостороннім угодам, повинно розподілятись на дивіденди і підлягати швейцарському додатковому податку;

відношення заборгованості до акціонерного капіталу не повинно перевищувати шестикратну величину.

          Дуже важливою особливістю Швейцарії - надання права приватним особам і корпораціям, як місцевим так і іноземним: продавати, обмінювати, зберігати, перевозити за кордон любі кількості будь-якої іноземної валюти, без якого б то не було контролю з боку влад.

      Розглянувши вище основні “холдінгові” юрисдикції країн з “ліберальною” економікою слід ще звернути увагу на країни які підпадають під визначення “податкових гаваней”, з точки зору їх діяльності як “холдінгових” юрисдикцій.

Острів Мен . Як  вже зазначалось вище, о.Мен є найбільш типовим прикладом “податкової гавані” в Європі. Особливості географічного положення, близькість до найбільших європейських промислових центрів і соціально-політична стабільність, створюють передумови для розташування в цьому районі дочірніх підприємств та філіалів. Податкові угоди і податок на прибуток тут  відсутні.

          На острові створюються і функціонують наступні типи компаній:

міжнародні холдінги - дочірні посередницькі фірми які забезпечують внутрішньокорпораційні інвестиційні зв’язки. Холдінгові компанії на о.Мен мають право проводити різнобічні фінансові операції: внутрішьофірмове кредитування, боргове посередництво, управління пакетами акцій, нерухомістю і т.д;

-   компанії по операціям з нерухомістю;

-   інвестиційні компанії, які використовуються, зокрема, для портфельних     інвестицій і консолідації пакетів акцій;

-   компанії по управлінню інтелектуальною власністю;

-   фінансові компанії, які забезпечують внутрішньофірмове кредитування;

-   компанії по наданню різних професійних послуг.

          Відання переваги організації дочірньої холдингової компанії на о.Мен зумовлено наступними причинами:

  1.  наявністю низьких податків на прибуток, деякі типи компаній і довірчих фондів від податків взагалі звільнені;
  2.  відсутністю податку на прибуток від розпорядження капіталом, на майно, дарування;
  3.  гарантованістю конфиденціальності для власників компанії, яка забезпечується використанням паїв на пред’явника і послугами довірених осіб;
  4.  необмеженістю мінімального розміру вносимого пайового капіталу і наявністю єдиної форми звітності - річного фінансового звіту.

          Велику роль також відіграють такі фактори, як членство острова в ЄС (правда з обмеженими правами), наявність кодифікованого трастового права і кваліфікація місцевого персоналу.

          Компанії зареєстровані на о.Мен, можуть мати статус, пільгових, резидентних і нерезидентних. В залежності від типу компанії, встановлюються різні умови оподаткування. Нерезидентні та пільгові компанії на острові користуються типовими для “податкових гаваней” пільгами. Їх можна віднести до особливого типу юридичних осіб - “оффшорні компанії”. Оффшорні компанії всі свої операції - виробництво, збут, закупки та інше - проводять за межами юрисдикції, в якій вони зареєстровані.

          Нерезидентні компанії (non-resident companies), зареєстровані у відповідності з Законом 1986 р. “Про збір з нерезидентної компанії” звільнені від прибуткового податку. Всі акціонери нерезидентної компанії повинні проживати за кордоном.

          Нерезидентами острову може бути більшість директорів, і за межами острову повинні проводитись засідання  Ради директорів і загальні збори пайщиків. Нерезидентна компанія виплачує щорічне мито в 450 фт.ст. в момент подачі декларації про нерезидентність. Далі виплати проводяться при подачі річної фінансової звітності.

          Пільгові компанії (exempted companies) представляють собою особливий інтерес з точки зору конституювання холдінгу. Податковий статус пільгової компанії визначається відповідним законом про прибутковий податок на пільгові компанії, відповідно до якого пільгові компанії на о.Мен звільняються від податків на прибуток. Для реєстрації пільгової компанії закон вимагає виконання  ряду умов:

  1.  пільгова компанія не може займатись торговельною чи іншою комерційною діяльністю на о.Мен. Не дозволяється прийом депозитів, участь в банківському бізнесі і страхуванні. Резиденти о.Мен не можуть бути утримувачами акцій компаній цього типу. Секретар компанії зобов’язаний мати відповідну кваліфікацію. Статус пільгових надається тільки приватним (private) компаніям. Такі компанії на відміну від публічних (public) компаній не мають права проводити відкриту підписку на акції;
  2.  компанії, які мають намір, отримати статус пільгових, повинні щорічно до 30 липня подавати заяви протягом 30 днів від початку ділових операцій . Заява повинна супроводжуватись щорічними виплатами в 250 фт.ст.

          Основною особливістю пільгових компаній є те, що навідміну від нерезидентних компаній, а також компаній в більшості інших безподаткових юрисдикціях - керівництво пільговими компаніями може здійснюватись на самому острові. Це дозволяє долати деякі обмеження, які містяться в законодавстві ряду країн, в тому числі Великобританії, у відношенні прибутків дочірніх фірм в “податкових гаванях" . В цих країнах пільги з оподаткування іноземних доходів надаються, коли дочірні фірми існують реально, а не “на бумазі”.

          Як і нерезидентні, пільгові компанії повинні належати нерезидентам острову. Пільгові холдінгові компанії на о.Мен здійснюють наступні види комерційної діяльності:

  1.  інвестування і операції з цінними паперами;
  2.  інвестиції і операції з землею;
  3.  торгові операції;
  4.  розпорядження інтелектуальною власністю;
  5.  володіння позиками поза межами о.Мен.

          Резидентні компанії (resident companies), тобто компанії які не зареєстровані як пільгові чи нерезидентні, виплачують податки звичайним шляхом. Їх прибутковий податок складає 20% від чистого прибутку. Більшість компаній о.Мен зареєстровані, як пільгові чи нерезидентні, хоча в деяких випадках є сенс заснувати якраз резідентну компанію - це стосується підприємств, орієнтованих не стільки на отримання, розприділяємого від інвестицій за кордоном, прибутку, скільки на виконання певних функцій. Резидентна компанія має право вести торгівлю на о.Мен, виключається і дискримінація таких фірм зі сторони Великобританії, США та інших країн при вивозі доходів в ці країни. Резидентна компанія не платить податку на приріст капіталу, який відсутній на острові. Прибуток від інвестицій розглядується як звичайний торгівельний прибуток. А от, прибутки резидентної холдінгової компанії обклададаються за загальною ставкою в 20%, що значно менше, чим в інших країнах.

          Статус пільгових і нерезидентних компаній особливо є зручним для проведення комерційних операцій в різних країнах Європи. В деяких випадках влади країни,  по відношенню до якої, компанія о.Мен є нерезидентом, можуть пред’являти до неї податкові претензії.

Гібралтар . Це одна з “молодих” холдінгових юрисдикцій, яка вже завоювала одне з перших місць для діяльності цієї форми оффшорного бізнесу. Так з 1992 р. на Гібралтарі почалась реєстрація пільгових холдінгових компаній, що дозволяє використовувати переваги директиви ЄС 90/435. Ця директива звільняє дивіденди материнської компанії від сплати податку “коло джерела”, коли материнська компанія обкладається податком на прибуток.

          Гібралтарська холдінгова компанія не має звільнення від податку на прибуток (який складає в Гібралтарі 35%), проте надходячі дивіденди виключаються з оподатковуємої бази. При вивозі дивіденду з Гібралтару податок “коло джерела” складає всього 1%.

          По рівню “пільговості” гібралтарська холдінгова юрисдикція тепер досить співставляєма з Нідерландами. Гібралтарський холдінг в найбільшій мірі підходить для інвестицій в країни-учасниці ЄС. Досить  важливим в цьому аспекті є те, що директиви  90/436 та 90/437 дозволяють реорганізувати вже існуючі корпоративні структури на основі використання переваг холдінгової юрисдикції Гібралтару.

 Фінансова компанія. З точки зору існуючого міжнародного валютного права фінансове обслуговування дочірніх підприємств та інших типів іноземних інвестицій, зараз може здійснюватись через спеціалізовані іноземні фінансові компанії, які створюються в зонах податкових пільг. Ця форма ведення оффшорного бізнесу ввібрала в себе багато рис чисто банківської діяльності: так фінансові компанії мають право отримувати і видавати кредити, що дозволяє використовувати їх для внутрішньофірмових кредитно-фінансових операцій.

          В загальному вигляді операції фінансових фірм заключаються в наступному. Фінансова фірма отримує позикові кошти від материнської компанії і видає кредит невідомим особам, чи іншій дочірній фірмі. При цьому кредитування може проводитись на внутрішньофірмових умовах. Звернення до посередницьких фінансових компаній дозволяє значно понижувати податкові втрати, пов’язаних з переводом кредитних ресурсів з однієї країни в іншу.

          В основному фінансові компанії створюються в районах, які надають їм специфічні податкові пільги - низький податок на прибуток і на розподіл банківського проценту. Особливий інтерес представляють собою ті юрисдикції, де відповідно до їх законодавства, фінансові компанії мають право приймати депозити, що дозволяє їм здійснювати банківські функції.

          В цьому аспекті слід розглянути деякі типові схеми проведення фінансових операцій з допомогою дочірніх фінансових компаній, доречі ці схеми спрацьовують як в континентальних, так і “острівних” юрисдикціях, тому що протягом останніх десятиліть експертами спостерігається процес уніфікації норм і законодавчих актів, в цілому, у відношенні фінансового права (в міжнародному плані) як такого.

          І так, в тих випадках коли слід розмістити значні кошти за кордоном і скоротити до мінімуму втрати від податків, використовується комбінація з двох дочірніх фірм, одна з яких знаходиться в “податковій гавані”, інша - в країні яка має сприятливі угоди про запобігання подвійного оподаткування при розподілі доходу (в цьому випадку - банківського проценту). Функція дочірньої компанії, яка знаходиться в “податковій гавані”, заключається в акумуляції доходів в умовах відсутності податку на прибуток.

          Фінансова компанія, яка розташована в районі з сприятливими податковими умовами ввозу і вивозу процента за кредити, отримала в діловій практиці назву “провідної” (conduit), оскільки вона забезпечує перевід фінансових ресурсів.

          Сама операція побудована наступним чином: материнська компанія вкладає фінансові ресурси до акціонерного капіталу фінансової фірми, яка розташована в “податковій гавані”. Далі капітал переводиться і вигляді кредиту у розпорядження іншої дочірньої фірми, що має можливість скористатись пільгами при переводі проценту. Як правило, вона знаходиться в одній із країн з помірною системою оподаткування, яка має сприятливі податкові угоди. Ця фірма дає комерційний кредит третій стороні. В результаті відбувається значне скорочення податкових втрат по всьому ланцюгу, оскільки банківський процент із країни позичальника через “провідну” фінансову компанію повертається до “податкової гавані”, де відсутній податок на прибуток. Далі доход може бути розміщено в першокласний банк, інвестовано в любій іншій формі чи повернено на батьківщину.

          Однією з визнаних юрисдикцій, яка має сприятливі податкові умови для розміщення “провідної” фінансової компанії є Нідерланди. Законодавство Нідерландів надає фінансовим компаніям наступні податкові пільги:

  1.  низький податок і в більшості випадків відсутність податку на проценти, які переводяться до країни, по позикам, що регулюється двосторонніми податковими угодами;
  2.  виключення з обкладаємого податком доходу, затрат на фінансування кредиту при проведенні взаємопов’язаних кредитно-позикових операцій (тобто коли кредит фінансується за рахунок позики);
  3.  можливе значне пониження “мінімального обкладаємого доходу”, який визначає гарантований податок, що стягується державою при проведенні взаємопов’язаних кредитно-позикових операцій;
  4.  відсутність додаткового податку на платежі проценту по позикам, отриманих з інших країн.

          В законодавстві країни не вказано співвідношення позикових коштів і капіталу фірми, але як правило воно не повинно перевищувати 6:1.

          Тут слід розглянути механізм надання різних податкових пільг. Доход фінансової компанії обумовлено різницею проценту по отриманим та наданим кредитам. Затрати по обслуговуванню займу, який є джерелом коштів для кредитування клієнта, виключається із обкладаємого прибутку. Податком обкладається доход у виді різниці між надійшовшим і виплаченим процентом за кредит. Ця різниця може бути зменшена до нуля, у випадку кредитування на внутрішньофірмових умовах. Тому законодавство Нідерландів вимагає сплати податку з “мінімального обкладаємого доходу”. З його допомогою податкові інстанції намагаються обмежити свій “податковий ризик”. Цей податок представляє собою єдиний вид затрат при переводі кредитних ресурсів  через Нідерланди.

На кінець слід додати, що фінансові компанії з схожим статусом і функціями можуть засновуватись у наступних юрисдикціях: Швейцарії, Данії, на о.Мен і більшості оффшорних територій.

 Ліцензійна компанія. Основна сфера діяльності ліцензійних компаній – забезпечення комерційного використання і розпорядження патентами, праграмами для ЕВМ, інша творча продукція, яка належить материнській фірмі. Ліцензійні компанії для ефективного управління інтелектуальною власністю утворюються, наприклад, в Іраландії і Люксембурзі. Ірландські компанії звільнені від включення в оподатковуємий дохід платежів роялті за використання винаходів, створених (навіть формально) в Ірландії. Холдінгові компанії в Люксамбурзі звільнені від будь-яких податків на надходження типа платежів роялті за використання інтелектуальної продукції. Разом з тим в міжнародній практиці даний інструмент був застосован для проведення різноманітних трансфертних (внутріфірмових) операцій, зокрема  з метою податкового планування. Для цього дочірня фірма купує ліцензію материнської компанії на використання її інтелектуальної власності і “ноу-хау”. Доходи в адресу матиринської фірми у вигляді роялті – платежів за використання технологій та іншої інтелектуальної продукції.

Під час формування фінансового каналу з участю ліцензійної компанії податкові втрати при вивозу роялті повинні бути сопоставлені з податками на перевод капітала в альтернативних формах – у вигляді дівідента і банківського відсотка. Зрозуміло, що вивозити доходи у вигляді роялті доцільно тількі у випадку, якщо це забезпечує економію витрат за рахунок зниження податків. Побудова холдінгової структури за участю ліцензійної компанії зазвичай включає два етапи. Спочатку матиринська кампанія передає інтелектуальні цінності в розпорядження ліцензійної дочірньої фірми шляхом їх вкладення в установчий капітал або на основі ліцензійної угоди. Потім дочірня компанія надає субліцензію на інтелектуальну продукцію третій особі або іншій дочірній фірмі. Прибуток песередницької ліцензійної компанії створюється за рахунок різниці між платежами, отриманими за використання технологій третіми особами, і виплатами в адресу матиринського підприємтсва.

З метою зменшення податків дочірні ліцензійні компанії утворюються в країнах, які відносяться до зон з податковими пільгами. Загальна схема утворення ліцензійних фірм аналогічна тій, яка використовується підприємцями при утворенні фінансових і холдінгових компаній: платежі роялті за використання об’єктів інтелектуальної власності проходять через проміжну інстанцію – ліцензійні фірми в Нідерландах, Швейцаріі, Ірландії, Люксамбурзі. Іноді вводять ще один проміжний ланцюг: ліцензійна компанія в “податковій гавані”, де скопичуються отримані доходи.

§ 3. Офшорні зони – складова системи міжнародного правопорядку.

Як ми вже зазначали, міжнародний правопорядок включає в себе всі міжнародні відносини, які впорядковані (чи впорядковуються) міжнародним законодавством, національними правопорядками, які мають безпосередній вплив на міжнародний правопорядок, на його функціонування, а також особливості діяльності міжнародних організацій та інших міжнародних установ на міжнародний правопорядок. Саме неоднородність міжнародного правопорядку призводить до винекнення різноманітних відносин між елементами та складовими міжнародного правопорядку. Міжнародні організації, як і держави, мають безпосередній вплив на функціонування і існування офшорних зон, бо саме міжнародні організації – організації представлені багатьма державами, мають суттєвий вплив на міжнародне суспільство і міжнародну свідомість.

§ 3.1. Вплив міжнародних організацій на функціонування і існування офшорних зон.

      Слід зауважити, що в наш час, погляди більшості сучасних юристів і економістів сходяться в тому, що лібералізація міжнародної торгівлі є необхідним напрямком розвитку світової економіки. Провідні міжнародні організації, Всесвітня Торговельна Організація (WTO), ставлять досягнення лібералізації в якості своєї першочергової задачі. І це не дивно, оскільки позитивні наслідки звільнення міжнародних торгівельних зв’язків від існуючих пут торкнуться всіх прошарків суспільства: споживачів -так як вибір пропонуємих їм товарів і послуг розшириться, в той час як виникла конкуренція призведе до пониження цін; виробників - так як лібералізація збільшить число їх потенціальних клієнтів, скорочуючи цим самим загрозу безробіття, і так далі. Безпосередні учасники економічної діяльності – підприємства і фірми також зацікавлені в процесі лібералізації торгівельних зв’язків. Їх ціль – законним шляхом звільнитись від черезмірно високих митних тарифів, валютного контролю, імпортних і експортних квот та інших фіскальних чи бюрократичних проблем. Для цього існує багато методів, один з яких - використання компаній, заснованих в юрисдикціях з низьким оподаткуванням при відсутності валютного контролю.  

Але так вважає не все співтовариство. В умовах світової фінансової кризи багато державних міжнародних фінансових організацій, у тому числі Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Велика Вісімка, Європейській Союз, ООН, Організація Фінансових Дій (FATF), направили свої зусилля на усунення недоліків світової фінансової системи. На думку цих провідних державних міжнародних організацій офшорні зони є “недоліком світової фінансової системи”. Найближчі чотири-п'ять років стануть періодом серйозних іспитів для всіх учасників операцій в офшорних фінансових центрах.

Незважаючи на розбіжності, усі країни - члени ОЕСР вирішили затвердити єдиний список юрисдикції, що є "податковим раєм", і надалі погоджувати будь-які політичні й економічні контакти з цими країнами для того, щоб вони не сприяли нечесної конкуренції. У першу чергу міри ОЕСР будуть спрямовані проти офшорних зон.   

Серйозні розбіжності викликали вже найперші пропозиції про зміну податкових режимів, висунуті в доповіді ОЕСР про нечесну податкову конкуренцію. Так, Швейцарія і Люксембург узагалі відмовилися приймати цю доповідь до уваги, а тим більше проводити в життя викладені в ньому рекомендації. У доповіді ОЕСР містяться 19 основних рекомендацій і ряд пропозицій по зміні режимів нечесних податкових пільг. Ці рекомендації і пропозиції, зокрема, стосуються створення Форуму ОЕСР по нечесних режимах оподатковування, основні задачі якого - відстеження застосування нечесних податкових пільг, оцінка вже існуючих і планованих податкових режимів, визначення контрзаходів проти нечесної податкової конкуренції і збільшення їхньої ефективності.   

Швейцарія відмовилася приймати цю доповідь, заявивши, що, хоча податкова конкуренція дійсно може бути нечесної, дана доповідь занадто поверхнева, у ньому зігноровані специфічні особливості податкової системи кожної країни і, крім того, деякі рекомендації доповіді суперечать швейцарському законодавству. Люксембург же мотивував своє відмовлення приймати доповідь незгодою з застосуванням положень доповіді до права таємниці банківських вкладів.   

Проте, незважаючи на розбіжності, усі країни - члени ОЕСР вирішили затвердити єдиний список юрисдикції, що є "податковим раєм", і надалі погоджувати будь-які політичні й економічні контакти з цими країнами для того, щоб вони не сприяли нечесної конкуренції. Правда, країни ОЕСР так і не дали чіткого визначення, яку саме країну можна вважати цим самим "податковим раєм". Було лише відзначене, що така країна характеризується нульовим чи низьким рівнем податкових ставок, широкими податковими пільгами для офшорного капіталу, непрозорістю фінансових операцій, а також небажанням обмінюватися податковою інформацією з іншими країнами. Виходячи з такого визначення "податкового раю", цілком імовірно, що міри ОЕСР будуть спрямовані в першу чергу проти офшорних зон.

Офшорним зонам загрожують і активні дії з боку іншої міжнародної організації, FATF, спрямовані на боротьбу з відмиванням "брудних" грошей. Останнім часом FATF усе рішучіше призиває країни до створення міжнародного союзу для боротьби з відмиванням коштів, отриманих у результаті злочинної діяльності. За заявою керівників цієї організації, незважаючи на значні успіхи в боротьбі з міжнародними потоками незаконно нажитих коштів з моменту створення FATF у 1989 році, ця проблема усе ще актуальна і вимагає мобілізації сил усього світового співтовариства. У своїй доповіді FATF представила план боротьби з відмиванням грошей на 1999-2004 роки. Основна ідея доповіді полягає в тому, що боротьба з відмиванням незаконно нажитих засобів повинна поширюватися на всі регіони світу, у тому числі і на офшорні зони.

Міжнародне співтовариство борися з нечесною податковою конкуренцією, „Методи і способи відмивання грошей змінюються  відповідно  дорозвитку   контрзаходів.   Останніми   роками   Група  з  розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей  (FATF) виявляла дедалі складніші комбінації способів, зокрема такі, як активізація використання юридичних осіб для приховання справжньої власності  і контролю за доходами,  одержаними злочинним шляхом, та активізація використання професіоналів для надання консультацій і  сприяння  у відмиванні  кримінальних  доходів.  Ці  фактори,  що поєднуються з досвідом, набутим у країнах і на територіях, які не співпрацюють у сфері  запобігання  та  протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних  злочинним  шляхом,  а   також   ряд   національних   та міжнародних   ініціатив   зумовили   перегляд  і  перевірку  Сорок Рекомендацій FATF з метою посилення протидії відмиванню  грошей  фінансуванню  тероризму  в  нових  умовах.  Нині FATF закликає всі країни вжити необхідних заходів  для  приведення  їх  національних систем   стосовно   боротьби   з  відмиванням  доходів,  одержаних злочинним шляхом,  і фінансуванням  тероризму  у  відповідність  з новими рекомендаціями FATF та ефективного їх здійснення[ 5 ].

Положення доповіді FATF були цілком схвалені Великою Вісімкою, і мандат цієї організації був продовжений ще на п'ять років. Велика Вісімка на самміті в Бирмингемі також обнародувала десять основних принципів розширення співробітництва між національними фінансовими органами, що контролюють діяльність компаній, що ведуть активні міжнародні операції. Ці принципи дозволяють органам фінансового контролю поділятися зі своїми іноземними колегами найрізноманітнішою інформацією, у тому числі інформацією щодо окремих акціонерів, чи менеджерів співробітників даних компаній. Країни Великої Вісімки повідомили і про відповідні зміни свого законодавства, покликані полегшити співробітництво органів фінансового контролю.

Європейський Союз, також як і ОЕСР, активно включився в боротьбу з нечесною податковою конкуренцією. Так, група ЄС по виробленню єдиної податкової політики виділило близько 80 податкових мір, що можуть бути кваліфіковані як міри нечесної податкової конкуренції. До 2003 року органи ЄС планують у законодавчому порядку ліквідувати всі режими нечесної податкової конкуренції, у рамках союзу. Керівництво ЄС також планує усунути всі лазівки в законодавствах країн союзу, які дозволяють урядам захищати національні компанії за допомогою дискримінаційної податкової політики чи, навпаки, залучати іноземні компанії системою надмірних податкових пільг.

Проблемами офшорних зон зайнялися й в ООН. Організація ООН по контролю наркотиків і запобіганню злочинів, що знаходиться у Відні, опублікувала доповідь, яка стосується проблеми "податкового раю", банківської таємниці і відмивання грошей. У цій доповіді визнається, що прагнення зберігати комерційну конфіденційність, законним шляхом уникати високого оподатковування і максимально спрощувати процес перекладу засобів - цілком зрозумілі причини збереження таємниці банківських вкладів і приховання щирих власників офшорних компаній. У той же час у доповіді відзначається дуже слабкий контроль фінансових систем деяких офшорних зон, що значно спрощує використання компаній у цих юрисдикціях в незаконних цілях.   

У доповіді також підкреслюється, що в багатьох офшорних зонах уже створені добре налагоджені системи відмивання грошей і інших фінансових злочинів.   У їхньому числі були названі 18 фінансових центрів у Карибському і Центрально-Американському регіонах, 16 - у Європі, 11 - в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, 3 - у Перській затоці і Східному Середземномор'ї і 3 - в Африці. У доповіді відзначається, що в цих центрах був створений і активно розвивається цілий набір фінансових інструментів - фонди, трасти, трастові компанії, банки, банківські рахунки, що в сполученні з небажанням місцевої влади співробітничати з органами фінансового нагляду інших держав приводить до виникнення цілих територій, недоступних для юридичного і фінансового контролю.

Доповідь ООН завершується висновком про те, що найближчим часом міжнародному співтовариству прийдеться створювати законодавчу базу, що дозволяє контролювати фінансові операції, які набувають глобальні масштаби, а також запобігати можливість використання офшорних зон нерезидентами для відхилення від виконання законів своїх країн.

Таким чином всі кроки цих міжнародних організацій спрямовані на обмеження вільної економічної діяльності, лібералізації міжнародної торгівлі, що може привести до тотального контролю зі сторони окремих структур над тим, що не може бути поставлено в рамки і бути повністю підконтрольним, тобто міжнародна економічна діяльність. Необхідно також зазначити, що намагання закрити офшорні зони чи принаймі обежити їх діяльність є намагання встановити контроль над світовою “міграцією” капіталів, зовнішньоекономічними операціями окремими групами світової спільноти для здійснення безпосереднього впливу на світові економіко-правові відносини. Від чого втрачається економічна свобода суб’єктів підприємницької діяльності. Але виникає парадокс, тому що саме ті хто намагаються закрити (обмежити) чи контролювати діяльність офшорного бізнесу були одними з тих, хто сприяв їх заснуванню і існуванню протягом років, і є тими хто використовує ці зони в теперішній час.

Тим часом, британські влади збираються застосувати всі ці рекомендації на практиці посилюючи тиск на владу Нормандських островів (Гернсі і Джерсі) і острова Мен, вимагаючи від них жорсткості контролю місцевих компаній і розширення співробітництва з закордонними органами правопорядка і фінансового контролю. Основні рекомендації з цього приводу містяться в доповіді колишнього чиновника міністерства фінансів Великобританії Ендрю Эдвардса, опублікованому 19 листопада 1998 року.

Поки що ці рекомендації не втілені в життя. Якщо хоча б частина з них буде реалізована, це приведе до серйозних змін навіть у найбільш простих офшорних структурах і поставить під сумнів доцільність їхнього використання в нинішньому виді. Це, у свою чергу, може привести до виникнення нових форм офшорних структур "офшор плюс".

§ 3.2. Негативні та позитивні чинники існування офшорних зон.

Щодо позитивник і негативних чинників існування офшорних зон, то слід розрізняти, по-перше, для кого взагалі існування офшорних зон є небажаним елементом, а для кого гарна можливість заробити гроші або забезпечити надійний захист своїм капіталам, чи залучити поток капіталів для розвитку економіки країни. Виходячи з цього, можна зазначити, що поняття позитивні і негативні досить абстрактні. Наприклад, для когось певні фактори будуть носити негативне значення, а для інших позитивне. Офшорні фактори набувають негативного характеру в переважній більшості для держав, які мають стандартну систему оподаткування або жорстку. Я хотів би наголосити, що саме для держав, тому що для переважної більшості фізичних осіб офшорнів зони відігрють позитивну роль, навіть для тих фізичних осіб, які є службовцями зазначених держав, що виступають проти нечесної податкової конкуренції офшорних зон, і мають свої приватні компанії або виступають акціонерами в інших компаніях. Також офшорні зони є джерелом доходів держав, які або виступають як офшорні юрисдикції (повністю вся держава), або наділяють таким статусом певні зони на території своєї держави.

Отже  виходячи з точки зору держав, які мають стандартну або жорстку систему оподаткування негативними чинника офшорних зон є те що:

  1.  досить велика частина капіталу з цих країн “перекочовує” до офшорних зон, що знижує рентабільність економіки країни;
  2.  влади офшорних країн зберегають конфеденційність інформації, що не дозволяє податковим органам або іншим державним органам отримати необхідну інформацію з приводу фізичною або юридичної особи, яка підозрюється у скоєнні фінансових злочинів чи фінансових махінацій, що приносить значні збитки країні, бюджету країни;
  3.  неможливість зі сторони світового співтовариства контролювати крупні фінансові операці і пересування капіталів.

Щодо позитивних чинників існування офшорних зон, то можна сказати, що ті фактори, які є негативними для держав, які мають стандарту або жорстку систему оподаткування, будуть мати позитивний характер для сторін, якім бажене існування офшорних зон. Всі ті чинники які були негативними тепер стають позитивними, змінюється їх змістовне наповнення. Наприклад, конфеденційність, яку гарантують офшорні зони вкладчикам служить гарантом недоторканності їх капіталів, що в свою чергу не гарантується іншими країнами. До вказаних трьох чинників можна ще додати можливість уникнення надмірних витрат (низьки податкові ставки, можливість уникнення від оподаткування в своїй країні з використанням офшорних зон (схеми були неведені вище), м’ягкі вимоги щодо утворення та реєстрації компаній), отримання високих прибутків за рахунок вкладів, дипозитів (схема 2), можливість використання анонімності, а також використання послуг номінальних деректорів компаній чи фірм.

Отже при визначенні позитивності і негативності існування офшорних зон слід брати до уваги фактор суб’єктивності, тобто для кого вони будуть носити позитивний характер, а для кого негативний.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи цю роботу слід особливо відмітити той факт, що фінансове планування СПД з використанням офшорних зон та фінансових центрів є досить ефективним і різноманітним. Зменшити податкові розходи є здорове бажання кожного і саме використання офшорних зон дозволяє, не ухилятись від оподаткування, а мінімізувати оподаткування. Різниця між цими двома поняттями є дуже суттєвою, оскільки ухилятись це не платити або не повністю сплачувати всі податки, порушаючи таким чином законодавство країни, в якій ти є платником податків, а мінімізувати оподаткування означає зменшувати податкові платежі застосовуючи всі можливості не порушуючи (а навіть використовуючи) законодавство, що є законним правом кожного.    Саме зменшення витрат є позитивним результатом чи явищем для будь-якого СПД, отже офшорні зони сприяють розвитку економічної потужності кожного суб’єкта господарювання, який за рахунок використання офшорних зон або структурних елементів офшорних зон досяг зменшення витрат, бо заощаджені гроші, це зароблені гроші. Але не всі однаково ставляться до існування офшорних зон, як такої можливості для СПД. Нам відомо, що податки (які мінімізуються СПД) є статтею доходу будь-якої держави, отже знижуючи податкові витрати СПД зменшує дохідну частину державного бюджету, що не дуже до вподоби державі. Ось і виникає з боку держав бажання на будь-які можливі обмеження для СПД у співпраці зі структурами офшорних зон. Такі обмеження можуть бути виражені по різному, від моніторингу чи жорсткого контролю СПД, які співпрацюють із „офшорами”, до прийняття міжнародними організаціями (учасниками яких є такі держави) різного роду документів та рекомендації.  Таким чином виникає протистояння між державами та еконміко-правових відноси з використанням офшорних зон у системі міжнародних правовідносин. Отже, офшорні зони, їх діяльність та майбутнє існування повністю залежать від того на скільки вони є важливі для системи, на скільки їх цінності є необхідні для світового співтовариства – з одного боку, а також від того наскільки змінеться відношення до офшорних зон світової спільноти вираженою міжнародними організаціями, від визнання офшорних зон як особливої ліберальної форми здійснення міжнародних економіко-правових відносин, а не як засіб відмивання “брудних грошей” і не як країни з нечесною податковою конкуренцією. Також, важливо сказати, що сфері правового регулювання офшорних зон (бізнесу), найбільш важливу роль відіграє не саме право, як інструмент регулювання, а перш за все економічне (податкове) планування та адміністративне управління, оскільки чисто “правові” елементи присутні, в основному: при моменті інкорпорації (заснування) відповідних підприємтсв в офшорних юрисдикціях; при правовому аналізі в питанні підбору та дії договорів про запобігання подвійного оподаткування (для фінансових трансакцій); й правовому регулюванні “податкових” відносин з офіційними установами відповідних офшорних юрисдикцій.

Але ж в чому причинна необхідність існування офшорного бізнесу й відповідно офшорних юрисдикцій? Тепер, узагальнюючи все, що було розглянуто впродовж цієї роботи,  можна відповісти на це питання.

         Сама проблема офшорного бізнесу й функціонування дочірніх компаній за кордоном охоплює потреби, як правило зовнішньої торгівлі, податкового і валютно-фінансового планування компаній будь-якої держави. В наш час росте розуміння того, що офшорний бізнес (тобто перетік капіталів), нерозривно пов’язаний з розвитком світової торгівлі й міжнародних інвестицій.

          Можна сказати, в цьому аспекті, що для української промисловості актуальною є проблема зміни структури експорту, пониження долі сировинних товарів  й збільшення питомої ваги машин і обладнання. Ці зміни нерозривно пов’язані з експортом капіталу, заснуванням за кордоном збутових, торгових, посередницьких фірм, дочірніх підприємств. Наприклад, потреби російських підприємств (як і українських) не зводяться лише до реалізації готової продукції.

Отже оффшорні компанії - це сама перспективна форма для наступного руху своїх товарів, послуг і так далі. Оффшорні компанії дозволяють більш кваліфіковано вкладувати кошти, виконувати торгово-посередницькі операції, здійснювати фінансові, агентські послуги. Коли дії оффшорної компанії відповідають політиці й інтересам материнської компанії, то її діяльність приносить суттєвий економічний ефект.

Вибір країни розташування цієї компанії, її оффшорної юрисдикції, в першу чергу визначається рівнем оподаткування доходів.

Необхідно також зазначити, що намагання закрити офшорні зони чи принаймі обежити їх діяльність є намагання встановити контроль над світовою “міграцією” капіталів, зовнішньоекономічними операціями окремими групами світової спільноти для здійснення безпосереднього впливу на світові економіко-правові відносини. Від чого втрачається економічна свобода суб’єктів підприємницької діяльності. Але виникає парадокс, тому що саме ті хто намагаються закрити (обмежити) чи контролювати діяльність офшорного бізнесу були одними з тих, хто сприяв їх заснуванню і існуванню протягом років, і є тими хто використовує ці зони в теперішній час. Але якщо всеж таки будуть втілені в життя їх намагання, то виникає ймовірність, як вже я зазначав,  утворення альтернативнних офшорних структур.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативні акти чинного законодавства України

  1.  Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про перелік офшорних зон” № 77-р від 24 лютого 2003р.
  2.   Постанова Кабінету Міністрів України “Про комплекс заходів, спрямованих на збільшення дохідної частини бюджетів та недопущення ухилень від оподаткування” № 2003 від 18 грудня 1998р.
  3.   Перелік офшорних зон наданих посольствами України станом на 30 листопада 2003 року.
  4.   Міжнародний договір  вiд 24.09.2003
    Сорок Рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) 
  5.   Директива, Заява, Міжнародний договір  вiд 04.12.2001  № 20001/97/ЄС
    Директива 2001/97/ЄС Європейського Парламенту і Ради Європейського Союзу, яка вносить зміни в Директиву Ради 91/308/ЄЕС щодо запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей - Декларація Комісії.
  6.  Кабінет Міністрів України, Національний банк;  Постанова, Програма  вiд 16.01.2004 №45 Про затвердження Програми протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, на 2004 рік

Періодичні видання

  1.  Бізнес № 6 (317), 1999.
  2.  Бізнес № 45 (304), 1998.
  3.  Бізнес № 44 (251), 1997.
  4.   Offshore (уникальный журнал о международном бизнесе) #1-11-2003.
  5.   Offshore (уникальный журнал о международном бизнесе) # 1-12-2003.
  6.  Offshore (уникальный журнал о международном бизнесе) # 1-1-2004.
  7.  Offshore (уникальный журнал о международном бизнесе) # 1-2-2004.   

Роботи українських та російських вчених

  1.  Офшорні фірми в міжнародному бізнесі: принципи, схеми, методи. М., 1997.
  2.  Курс международного права. том 2. Основные принцыпы международного права. Москва «Наука»., 1989.
  3.  Гроценко А. и Карманова Е. Оффшорные компании: обзоры,  комментарии, рекомендации. НПК-ВЕСТА. М. 1995
  4.  Кумок С.И. Оффшорные компании. Обзоры, комментарии, рекомендации. Общая редакция/Составление АОЗТ. “Московское Финансовое Объединение”. М. 1995
  5.  Горбунов А.Р. Оффшорный бизнес и создание компаний за рубежом./Под редакцией канд.эконом.наук Юлдамева Р.Т. “ИНФРА-М”. М. 1995
  6.  Оффшор. Неичпользованные возможности. Материал подготовлен    группой экспертов РО ТДОС. К. 1996
  7.  І.І. Лукашук. Міжнародне право (Загальна частина). М., 1997.
  8.  Бранд М., Шаповалов С.Г. Бізнес в Україні і за її межами. К., 1997.
  9.   Корнеева Елена. Оффшорный мир. Взгляд изнутри. Справочник. М., 2001.
  10.   Внешнеэкономический бизнес в России /Под ред. И.П. Фаминского. М.,1997.
  11.  Краткий внешнеэкономический словарь-справочник /Под ред. В.Е. Рыбалкина. 2-е изд., перераб и доп. М. Международные отношения, 1991.
  12.  Основы внешнеэкономических знаний / С.И. Долгов, В.В. Васильев и др. М. Высшая школа, 1990.

Роботи закордонних авторів

  1.  Річард Стенлі, Едуард Абубекеров. Енциклопедія офшорного бізнесу. М. 1996.   
  2.  Річард Гордон “Податкові сховища та їх використання платниками податків США” Нью-Йорк, 1991.
  3.  Жан Тускоз. Международне право. Київ.1998
  4.  How and Why Americansc Go Offshore : Profit, Privacy, Protection Larry Turpen / Paperback / Published 1998
  5.  Offshore Finance Yearbook 1995-96 Hardcover / Published 1996
  6.   Kissinger H. American Foreign Policy. N.Y., 1974. P. 57.
  7.   Розенберг Дж. М. Международная торговля. М., 1997.

Джерела Inetrnet

  1.  http://www.criminalbarristers.com/bbs4/messages/13.html. 
  2.  http://www.offshoreservice.com.ua
  3.   http://www.internetnorth.com.au
  4.   http://www.flemings-offshore-bank.com
  5.   http://www.corpservices.com
  6.   http://www.offshore-now.com
  7.   http://www.bbp-net.com
  8.   http://www.bcs-offshore.com

Анотація

Ізотов В.А. Переваги та недоліки використання офшорних зон та фінансових центрів у фінансовому плануванні суб’єктів підприємницької діяльності. Правознавство. Національна академія управління, Київ, 2004.

 В роботі викладені, як теоретичні, так і практичні питання використання офшорних зон та фінансових центрів у фінансовому плануванні суб’єктів підприємницької діяльності. Робота починається зі вступу де зазначено актуальність цієї теми, а саме те, що основним стимулом для виникнення, існування та майбутнього модифікування офшорних зон є саме законне, вірне бажання кожного мінімізувати свої витрати (в тому числі і за рахунок зменшення виплат на податки), тому актуальність офшорних зон (на даному етапі) та інших можливостей мінімізувати свої витрати (в даному випадку за рахунок зменшення податкових виплат) є безперечною і тепер і в майбутньому, а також була в минулому. В першому розділі зазначено поняття та основні принципи офшорних зон та фінансових центрів, а також характеристика структур, які створюють в цих зонах. Другій розділ дає можливість дослідити напрямки використання структур зареєстрованих в офшорних зонах при їх взаємодії з суб’єктами підприємницької діяльності. В третьому розділі визначене місце офшорних зон та фінансових центрів у системі міжнародних правовідносин, дана характеристика цьому явищу, як елементу системи, а також показано яким чином впливає системи на нього. У висновку підтверджується необхідність у використанні офшорних структур при фінансовому плануванні суб’єктів підприємницької діяльності.

Ключові слова: офшорні зони, фінансові центри, суб’єкти підприємницької діяльності, банки, трасти, страхові компанії, холдінг, міжнародні організації, фінансові компанії, та ін.

Анотація

Ізотов В.А. Переваги та недоліки використання офшорних зон та фінансових центрів у фінансовому плануванні суб’єктів підприємницької діяльності. Правознавство. Національна академія управління, Київ, 2004.

 В роботі викладені, як теоретичні, так і практичні питання використання офшорних зон та фінансових центрів у фінансовому плануванні суб’єктів підприємницької діяльності. Робота починається зі вступу де зазначено актуальність цієї теми, а саме те, що основним стимулом для виникнення, існування та майбутнього модифікування офшорних зон є саме законне, вірне бажання кожного мінімізувати свої витрати (в тому числі і за рахунок зменшення виплат на податки), тому актуальність офшорних зон (на даному етапі) та інших можливостей мінімізувати свої витрати (в даному випадку за рахунок зменшення податкових виплат) є безперечною і тепер і в майбутньому, а також була в минулому. В першому розділі зазначено поняття та основні принципи офшорних зон та фінансових центрів, а також характеристика структур, які створюють в цих зонах. Другій розділ дає можливість дослідити напрямки використання структур зареєстрованих в офшорних зонах при їх взаємодії з суб’єктами підприємницької діяльності. В третьому розділі визначене місце офшорних зон та фінансових центрів у системі міжнародних правовідносин, дана характеристика цьому явищу, як елементу системи, а також показано яким чином впливає системи на нього. У висновку підтверджується необхідність у використанні офшорних структур при фінансовому плануванні суб’єктів підприємницької діяльності.

Ключові слова: офшорні зони, фінансові центри, суб’єкти підприємницької діяльності, банки, трасти, страхові компанії, холдінг, міжнародні організації, фінансові компанії, та ін.

Annotation

V.A. Izotov. Positive and negative in financial planning of the subjects of enterprise activity. Lawyer. National academy of management, Kiev, 2004.  

 In work are stated both theoretical, and practical questions of use offshore zones and financial centres in financial planning of the subjects of enterprise activity. The work begins by the introduction where the urgency of this subject is determined, namely that by the basic stimulus for occurrence, existence and further updating оффшорных of zones is lawful, correct desire everyone to minimize the expenses (including at the expense of reduction of payments by the taxes), therefore urgency of offshore zones and other opportunities to minimize the expenses is unconditional, and now, and in the future, and as was in the past. In the first section is spoken about concept and basic principles of offshore zones and financial centres, and as the characteristic of structures is given which create in these zones. The second section enables to investigate directions of use of structures, which are registered in offshore zones, at interaction them with the subjects of enterprise activity. In the third section the place of offshore zones and financial centres in system international relations is determined, the characteristic to this phenomenon is given, as to an element of system, and as is shown how the system influences him. In the conclusion the necessity at use of offshore structures in financial planning of the subjects of enterprise activity proves to be true.

 

Key words: offshore zones, financial centre, subjects of enterprise, Bank, Trust, Insurance Company,  Holding, International organizations, Financial Company, etc.    



 

Другие похожие работы, которые могут вас заинтересовать.
8766. Переваги та недоліки СКБД 12.96 KB
  Бази даних. Бази даних: основи проектування використання Малихіна М. Організація баз даних та знань Пасічник В. Виклад нового матеріалу План Переваги систем керування базами даних.
4634. Патентування окремих видів підприємницької діяльності: призначення, зміст і правове регулювання 35.39 KB
  Системного аналізу( дозволив визначити поняття патентування деяких видів підприємницької діяльності ); порівняння(дав можливість визначити чим відрізняється патентування від ліцензування); логіко-нормативний (використовувався для конкретно-нормативного визначення умов та порядку отримання та використання торгового патенту); логіко-юридичний (використовувався при встановленні відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності за порушення патентних правовідносин);
18730. Процеси розвитку підприємницької діяльності в аграрному виробництві, його галузях і підприємствах 86.59 KB
  В результаті дослідження було визначено сутність форми та види підприємництва в аграрній сфері зясовано місце сільськогосподарського виробництва в економіці України загалом розкрито суть політики держави щодо підтримки підприємництва в аграрній сфері. Сутність та особливості сільськогосподарського виробництва. Виникнення і становлення багатоукладності в сільському господарстві інституційні перетворення викликані появою і розвитком ринкових відносин на селі зумовили необхідність адекватного реагування підприємництва на виникнення цілого...
3895. Визначення вартості грошей у часі та її використання у фінансових розрахунках 27.79 KB
  Визначення вартості грошей у часі та її використання у фінансових розрахунках. Необхідніть і сутність визначення вартості грошей у часі. Оцінка майбутньої та теперішньої вартості грошей з врахуванням фактору інфляції. Необхідніть і сутність визначення вартості грошей у часі.
4672. Оцінка об’єктів і процесу технологічної діяльності 12.32 KB
  Що спільного й відмінного між оздобленням виробів інкрустацією металом та деревяними вставками по деревині. До виробів першої категорії якості відносять продукцію яка відповідає діючим стандартам і технічним вимогам. Ергономічність технічних виробів і машин полягає в експлуатаційних вимогах які забезпечують відповідність виробів умовам праці бути зручним і безпечним.
9515. Організація бухгалтерського обліку діяльності суб’єктів господарювання 30.02 KB
  Форми бухгалтерського обліку. Корегування трансформація обліку в кінці звітного періоду за допомогою формування Трансформаційної таблиці. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджене Наказом Міністерства фінансів України...
10793. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 24.37 KB
  Аналіз суми прибутку за видами реалізованої продукції. Аналіз суми виручки від реалізації продукції. Аналіз суми прибутку за видами реалізованої продукції. Аналіз суми виручки від реалізації продукції.
10613. Облік доходів, витрат та фінансових результатів діяльності комерційних банків 39.25 KB
  Облік доходів витрат та фінансових результатів діяльності комерційних банків Сутність та класифікація доходів і витрат комерційного банку. Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат як базовий принцип їх обліку. Визнання доходів і витрат. Характеристика рахунків що служать для обліку доходів і витрат банку.
21588. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЛОМБАРДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ 190.5 KB
  Незважаючи на широкий спектр охоплених дослідженнями питань, недостатньо опрацьованими як у науковому, так і в організаційно-практичному аспектах залишається розв’язання проблем щодо підвищення стійкості та конкурентоспроможності ломбардів та ломбардної діяльності у системі фінансових послуг, та зрозуміти - за допомогою яких важелів впливу можливо позитивно вплинути на рівень ломбардної діяльності на ринку фінансових послуг.
10610. Облік депозитних операцій банків з строковими коштами суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб 23.31 KB
  У разі якщо підприємство не має в банку поточного рахунку то банк відкриває депозитний рахунок такому клієнту на підставі депозитного договору за умови подання ним таких документів: копії свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади іншому органі уповноваженому здійснювати державну реєстрацію засвідченої нотаріально чи органом який видав свідоцтво про державну реєстрацію; копії належним чином зареєстрованого статуту засвідченої нотаріально чи органом який здійснив реєстрацію; копії документа що підтверджує взяття...
© "REFLEADER" http://refleader.ru/
Все права на сайт и размещенные работы
защищены законом об авторском праве.