Періодичні видання як основний вид документа, який призначений для розповсюдження інформації

Журнал як вид періодичного видання. Періодичне видання – оперативний вид документа. Газета і журнал як вид періодичного видання їх характеристика. journl від jour – день – періодичне друковане видання яке містить статті й матеріали з різних суспільнополітичних наукових виробничих та інших пишань публікує літературні та публіцистичні твори літературнокритичні праці ілюстрації та фотоматеріали.

2015-08-21

43.2 KB

7 чел.


Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск


36

PAGE  36

ЗМІСТ

[1]
Вступ

[2]
Розділ 1. Журнал як вид періодичного видання

[2.1] 1.1. Періодичне видання – оперативний вид документа

[2.2] 1.2. Газета і журнал як вид періодичного видання, їх характеристика

[2.3] 1.3. Історія розвитку журналу

[3]
Розділ 2. Матеріальна конструкція журналу

[3.1] 2.1. Основні розмірні характеристики журналу

[3.2] 2.2. Шрифти та їх застосування

[3.3] 2.3. Заголовний комплекс

[3.4] 2.4. Фотоілюстрація в журналі

[3.5] 2.5. Композиція періодичних видань

[4]
Розділ 3. Класифікація журналів

[4.1] 3.1. Дитячі журнали

[4.2] 3.2. Журнали для дорослих

[5]
Висновки

[6]
Список використаних джерел


Вступ

Актуальність теми дослідження. Журнал (франц. journal від jour – день) – періодичне друковане видання, яке містить статті й матеріали з різних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших пишань, публікує літературні та публіцистичні твори, літературно-критичні праці, ілюстрації та фотоматеріали. На відміну від газет, спрямованих на оперативну інформацію, журнали дають змогу більш детально й за більш значні терміни охопити події сучасного суспільного, політичного, культурного та наукового .життя, вміщують обширні наукові статті, художні твори великого обсягу. Журнал – носій аналітичної, фундаментальної інформації; у цьому його головна відмінність від газети.

Таким чином, актуальність теми дослідження полягає у теоретичному вивченні періодичних видань, зокрема журналів. Сьогодні періодичні видання – найпоширеніші засоби передачі текстової інформації. Саме періодичні видання є головним засобом пропаганди і масової інформації. Всім відомо, що інформація в наш час ціниться найдорожче, а її хочуть знати всі небайдужі. На нашу думку цю місію найкраще виконують періодичні видання.

Об'єкт дослідження – періодичні видання як основний вид документа, який призначений для розповсюдження інформації.

Предметом нашого дослідження є особливості журналу як періодичного видання.

Мета роботи передбачає дослідження журналу як основного виду періодичного видання.

Завдання дослідження:

  •  охарактеризувати журнал як вид періодичного видання;
  •  дослідити матеріальну конструкцію журналу;
  •  дослідити проблеми класифікації журналів.

Теоретико-методологічною основою дослідження є теорія документознавства, яка займається проблемою поняття "документ" в цілому і включає в себе такі дискусійні поняття, як класифікація та типологізація документів, а також вивчення проблем соціально-інформаційних комунікацій. Класифікація є одним з методів пізнання різноманітності усіх видів документів. Цією проблемою займаються такі дослідники: С.Г. Кулєшова, Ю.М. Столярова, Г.М. Швєцова-Водка, С.П. Омилянчук, Є.В. Панкова, К.І. Рудельсов, В.М. Шейко.

Методом дослідження є метод теоретичного аналізу та синтезу наукових спостережень спеціалістів, що працюють в галузі документознавства.

Базою дослідження є українські періодичні видання, зокрема журнали, а також видання даного виду краєзнавчого характеру, тобто Волині.

Новизна цього дослідження полягає у теоретичному аналізі журналу як основного виду періодичного видання.

Періодичні та видання поділяють на журнали, газети, бюлетені, календарі та експрес-інформації. Класифікація періодичних видань до кінця не вивчена і не розроблена, основні теоретичні положення носять дискусійний характер.

Практичне значення полягає в можливості використання результатів дослідження для вдосконалення діяльності, спрямованої на збір, збереження та організацію використання періодичних видань, зокрема журналів, з метою надходження до споживачів оперативної комунікативної інформації.

 

 


Розділ 1. Журнал як вид періодичного видання

1.1. Періодичне видання – оперативний вид документа

Періодичне та тривале видання виділяється за ознакою регулярності виходу в світ.

Періодичне видання виходить через визначений період часу з постійною для кожного разу кількістю номерів, які не повторюються за змістом, однотипно оформленими номерами або датованими випусками та мають однакову назву [14, 202].

Тривале видання виходить через невизначений проміжок часу, за мірою накопичення матеріалу і не повторюється за змістом, однотипно оформленими номерами і/або датованими випусками, які мають спільну назву [14, 205].

Періодичні видання являються різновидом серійного видання, яке входить в перебіг часу, подовженість якого завчасно не встановлена, як правило, нумерованими і/або датованими випусками (томами) і які мають однакову назву.

Серійне видання планується як безкінечне не обмежене в часі видання. Його окремі випуски мають суцільну(безперервну) нумерацію, не повторюються за змістом. Для серійних видань характерна ще одна ознака: їх, як правило, видають декілька колективів (наукових, просвітницьких, суспільних). Назва цих колективів обов'язково вказується у вихідних даних.

Періодичні видання як види серійного видання мають певну специфіку. Періодичне видання виходить в світ регулярно через рівні проміжки часу. В періодичних серійних виданнях тимчасовий інтервал в обов'язковому порядку вказується у вихідних даних.

Проте періодичне видання серійного видання може бути і не періодичним. Не періодичне видання створює відкриту серію, якщо продовжуваність її виходу і кількості випусків завчасно не встановлені. Закрита серія або "бібліотека" – це не періодичне серійне видання, вихід якого обмежений відповідним часом і кількістю видань. При їх оформленні враховується, що книги серії розраховані на використанні не в домашніх умовах, а в суспільних бібліотеках [15, 263].

Іноді серія поділяється на частини – під серії, які мають більш вузьке цільове і читацьке призначення і відповідну тематику, а також власну, на відміну від серійного, назву.

Періодичне видання – найбільш поширений вид серійного видання. Воно характеризується певними ознаками: актуальність тематики, різний характер змісту, оперативність і регулярність виходу в світ, відповідні назви характеру видання, які не змінюються протягом тривалого часу, наявність однієї або декількох організацій, органом якої виступає видання. Періодичне видання являється одним із основних засобів в системі масової комунікації [14, 200].

Отже, періодичне видання – це видання, яке виходить через відповідні проміжки часу з постійною для кожного року кількістю номерів, неповторюваним змістом, однотипно оформлене, з нумерованими і датованими випусками, які мають однакову назву і, як правило, однаковий об'єм і формат [14, 202]. Періодичні видання включаються до мас-медіа. Це засоби донесення інформації до масової аудиторії [21, 8].

За ознакою регулярності виходу в світ періодичні видання можуть бути щотижневими, щомісячними, щоквартальними, щорічними.

За місцем випуску і сферою поширення розрізняють місцеві (в межах однієї області, міста, одного або декількох районів, підприємства, установи, господарства чи навчального закладу), регіональні, загальнодержавні (національні) і зарубіжні періодичні видання.

Виділяють п'ять основних видів періодичних видань: газета, журнал, бюлетень, календар, експрес-інформація.

1.2. Газета і журнал як вид періодичного видання, їх характеристика

Газета – періодичне текстове видання, яке виходить через короткі проміжки часу і містить офіційні матеріали, оперативну інформацію і статті з актуальними суспільно-політичними, науковими, виробничими та іншими питаннями, а також літературні видання і рекламу [14, 289].

Газетне видання випускається у вигляді одного або декількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, видавничо пристосованого до специфіки даного періодичного аркушного видання. В окремих випадках застосовується скріплення аркушів друкованого матеріалу, тоді це видання називається газетно-журнальним.

Перша газета "Хронологія", яка вийшла 5 травня 1581 року в Острозькій типографії Івана Федорова, складалася з одного аркушу великого формату, де на двох сторінках були надруковані двовірші і своєрідний календар на кожний місяць року [6, 157].

Газета – носій текстової інформації, характер якої в значній мірі відрізняє газету від інших видань. Суттєвий вплив на неї чинить динамізм процесів суспільного життя. Предметом газетної інформації являються поточні події та факти. Вона забезпечує неперервність інформування про події, які відбуваються. Тут розміщується оперативна інформація (репортажі, хроніки, інтерв'ю, помітки, заяви, кореспонденція), а також статті, огляди, рецензії, нариси, памфлети, фейлетони, коментарі, читацькі листи [5, 25]. Від інших періодичних видань газети відрізняються також великим форматом, об'ємом і більш частішою появою в світ. Об'єм газети складається від 2 до 100 і більше сторінок [ 4, 89].

Газети класифікують за такими ознаками:

  1.  За періодичністю виходу:
  •  щоденні (ранкові, вечірні);
  •  недільні;
  •  що недільні.
  1.  За масштабом:
  •  центральні або загальнонаціональні;
  •  регіональні;
  •  місцеві (обласні, районні, міські);
  •  корпоративні (компаній, університетів).
  1.  За профілем:
  •  масової орієнтації;
  •  спеціалізовані (професіональні).

У кожної газети – своя аудиторія відповідного масштабу (в залежності від тиражу), професіонального і соціально-демографічного профілю [13, 400].

Газета виходить через певні проміжки часу (щоденно, декілька разів в тиждень, раз в тиждень). Проте може випускатися на протязі короткого часу, обмеженим певним заходом (конференцією, фестивалем). Газета може мати додаток (один або декілька). Вона має постійну для кожного року кількість нумерованих і/або датованих випусків, які мають однакові назви [26, 50].

Особливе значення для газети як виду видання мають такі ознаки, як час і місце випуску, привілейована сфера поширення, функціональне призначення.

Функціональне призначення – особлива ознака при формуванні різних типів газетних видань. Вона характеризується специфічною сукупністю цілей, які здійснює орган того чи іншого типу, використовуючи відповідні інформаційно-пропагандистські, які досягають при цьому певного результату, за яким і розрізняють типи газет. Функціональне призначення газети обумовлено перш за все певними потребами суспільства і його членів, різних суспільних груп, організацій політичної системи, задоволення яких забезпечується реальною участю в процесах формування і реалізації політики. Газета – головна зброя політичної боротьби, одна із основних засобів пропаганди і масової інформації [14, 315].

За функціональною ознакою виділяють три види газет:

  •  загальнополітична;
  •  спеціалізована;
  •  спеціальний випуск.

Загальнополітична газета систематично повідомляє питання внутрішньої і зовнішньої політики країни, а також міжнародне життя ("Голос України", "Демократична Україна").

Спеціалізована газета систематично повідомляє окремі проблеми суспільного життя, науки, техніки, культури та інших областей діяльності і адресована відповідним категоріям читачів ("Закон і бізнес", "Українська музична газета").

За читацькою адресою спеціалізовані газети поділяються на:

  •  професіональну газету, адресовану спеціалістам різних кваліфікацій;
  •  профсоюзну, партійну.

За тематикою, цільовим і читацьким призначення спеціалізовані газети розрізняють за питаннями культури, літератури, мистецтва, релігієзнавства, рекламні, для дозвілля, для дітей і юнацтва

Спеціальний газетний випуск – газетне видання, підготовлене на виїзді громадською редакцією основної газети для оперативного доведення необхідної інформації до читача; він містить поточний і валовий номер, рік, дату видання, виходить на протязі обмеженого періоду часу [18, 35].

За видавцем виділяють газети державних, партійних, профсоюзних, кооперативних, комерційних організацій, творчих союзів, суспільств.

За часом випуску газети поділяються на ранкові і вечірні; за періодичністю на щоденні ("Слобідський край", "Вечірній Київ"), щотижневі ("Культура і життя"), щомісячні ("Книжковий кур'єр", "Книги України").

За матеріальною конструкцією газета – це не лише окремий її номер, поодинокий випуск, а й комплект – група номерів, які вийшли за який-небудь період: місяць, квартал чи рік. В комплекті отримує відображення обличчя газети – склад особливостей її змісту і форми – тематики, публікацій, використання різних журналів публіцистики, стилю, способів розміщення і оформлення матеріалу, форм передання інформації [19, 68].

Оформлення газети – художньо-технічний процес, який включає вибір і застосування шрифтів, ілюстрацій, способів розміщення матеріалів, використання кольорових і розмірних контрастів. Від технічного оформлення газети залежить вплив матеріалів на читача. Протягом століть людство виробило прості й чіткі закони і принципи технічного оформлення, що відповідають демократичному характеру преси.

Актуальною проблемою є індивідуалізація зовнішнього вигляду друкарських видань у межах оформлювальних норм. У вирішенні цієї проблеми важливу роль відіграє комплексне і регіональне використання всіх художньо-поліграфічних засобів [12, 13].

Для підтримки тексту використовуються фотографії. Основними вимогами для фотографії є: чітке зображення об'єкта, виразність, правильний вибір кута і місця знімання. Ціль оформлення полягає в тому, щоб в привабливому, зручному для читання вигляді донести до читача зміст газети, виділити головне [18, 45]. З оформленням пов'язане поняття "обличчя" газети як зовнішнього вираження її типу: молодіжні газети оформляються по іншому, ніж галузеві; вечірні – інакше, ніж ранкові.

Кожен номер газети складається із певних постійних елементів. До них відносяться: заголовки газет, номера сторінок, текстові матеріали (вони складаються із колонок), їх заголовки, ілюстрації. Для розміщення ілюстрацій і текстової інформації використовують роздільні засоби – лінійки, відбитки, проміжки [4, 228].

На зовнішній вигляд газети суттєво впливає її формат, об'єм, кількість колонок в смузі. Формат газети визначається розмірами паперу, на якому вона друкується. Для газет з великим тиражем, які друкуються на спеціальних машинах, використовується рулонний папір. Для газет з невеликим тиражем (близько декілька тисяч екземплярів), які друкуються на плоско друкуючих машинах, використовується аркуш ний папір. Загальноприйняті формати: А2 (420×594), А3 (297×420), А4 (210×297) [9, 18]. Об'єм сучасної газети – від 4 до 6 сторінок (смуг). Частина багатотиражних газет виходить на двох сторінках. В щотижневиках типу "Культура і життя", "Література України" – 16-24 і більше сторінок [4, 371].

Велике місце в газеті займають ілюстрації (документи і художні, фото сюжети, рисунки, схеми). Графічна індивідуальність газети залежить від особливостей текстів і заголовків, способу розміщення матеріалу, від рівня поліграфії і майстерності виконавців.

Журнал – періодичне текстове зброшуроване видання, яке містить статті і реферати з різних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших питаннях, а також літературно-художні твори, які мають постійну рубрикацію і офіційно затверджене в якості даного виду видання [14, 512].

Журнальне видання видається у вигляді блоку скріплених в корінці аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, поліграфічно пристосованого до специфіки даного періодичного видання, в обкладинці або палітурці [9, 38].

Журнал як джерело інформації має свою специфіку: безкінечність і регулярність його випуску, визначену періодичність, наявність матеріалів у вигляді статей, тематичне направлення змісту, обов'язковість затвердження в установленому порядку, особливе поліграфічне оформлення.

Журнал має постійно діючу редакцію, яка за згодою з директивними органами встановлює програму видання, його чіткі тематичні направлення, функціональне призначення. Структуру журналу визначають рубриковані розділи і різновиди (за жанром, об'ємом) матеріали. Випуски журналу нумеруються протягом року при постійному заголовку [15, 95].

Інформація, яка міститься в журналі менш оперативна, ніж в газеті, але різнохарактерна: вона може бути первинною – статті, почерки, художні твори; вторинною – огляди, реферати; оригінальною і перекладною. Нарахування і характер ілюстрованих матеріалів визначається кожним видом журналу.

Газету або журнал, на відміну від інформації радіо чи телебачення, можна зберігати, звертатися до неї повторно, зібрати в підшивку.

Кожен журнал має свою читацьку адресу, яка розуміється досить широко і залежить від сфери діяльності читача, його професії, загально культурного рівня та інтересів. Читацька адреса журналу обумовлює мову видання, характер його матеріалів, призначення для читачів певного віку, статті, заняття, а також читачам специфічних груп населення (наприклад, з фізичними вадами) [15, 269].

Журнали поширюються за підпискою і через роздрібний продаж. Деякі журнали мають додатки, які виходять з певною періодичністю, під самостійною назвою, з нумерацією в межах року видання [15,270].

1.3. Історія розвитку журналу

Першим журналом у Європі став "Журналь де Саван" ("Журнал науковців ", Париж; 1665). Відтоді журнали поширилися і в інших країнах.

Він містив огляд книг з літератури, філософії, природних наук, виданих у різних країнах Європи. В тому ж році з'явився лондонський журнал подібного типу "Philosophical Transactions of the Royal Society". Близькі до них журнали виникли незабаром в Італії – "Giornale de'Letterati" (1668), в Германії –"Acta Eruditorum" (1682, на латинській мові) і "Monatsgcsprache" (1688, на німецькій мові). Проте в більшості країн журнали з'явилися в 18 столітті: у Іспанії –"Diario de los literatos de Espana" (1737), в США –"American Magazine" (1741), в Угорщині –"Magyar Museum" (1788), в Росії і т.д. Перші журнали були переважно оглядами різноманітної літератури (наукової, художньої, політичної та ін.), в які вкраплювалися новини, що відносяться головним чином до сфери літератури, науки, мистецтва. Призначалися вони для вузького кола читачів.

Журнальна періодика просунулася далеко уперед в 19 столітті, особливо в 2-й половині, одночасно із загальним процесом розвитку капіталізму і буржуазної культури. Глибокі зміни зазнають методи і засоби журнальної пропаганди і інформації, стрімко ростуть тиражі журналів, знижується підписна ціна. До кінця 19 – початку 20 століть склалися основні типи журналів, причому найбільший розвиток отримав ілюстрований журнал змішаного змісту, розрахований на найширші кола читачів [7].

Перший журнал в Україні видавався у Львові з січня по червень 1795 року. Це був ілюстрований літературно-науковий місячник польською мовою, що мав довгу назву "Zbior pism ciekawych, shtzacy do poznania roznych narodow і hajow, wyjentyz dziennikow і innych dzielperyodycznych" ("Зібрання творів цікавих, що служать для пізнання різних народів і країв, вийнятих з щоденних та інших періодичних видань"). У шести числах журналу були подані матеріали з історії, географії, фізики, педагогіки; майже всі вони перекладалися з французьких часописів того часу. Журнал, отже, мав дайджестовий характер.

У Львові зародилася й галузева журналістика в Україні. У 1801 році тут почав виходити журнал з правознавства "Annales Jurisprudentliae" ("Правознавчі аннали"), що існував до 1811 року, а в 1803 році – журнал з воєнних наук "Militarische Zeitschhft" ("Військовий журнал").

Перші журнали в тодішній підросійській Україні з'явилися на початку XIX століття в Харкові: сатиричний "Харьковский Демокрит" (1816) та літературно-художні й наукові "Украинский вестник" (1816-1819) та "Украинский журнал" (1824-1825). Ці журнали видавалися російською мовою, хоча зрідка й надаючи свої сторінки для публікації українських творів [10, 133].

Перший український літературно-науковий і громадсько-політичний журнал називався "Основа " і виходив у Санкт-Петербурзі в 1861 1862 роках.

Газетно-журнальна публіцистика України ввібрала в себе хронікальні літописи, величезні скарби народнопоетичної творчості, ораторсько-публіцистичну, мемуарну та епістолярну спадщину народу.

Періодична преса виникає і розвивається у нерозривному зв'язку з економічною і політичною ситуацією в суспільстві, впливає на всі сторони духовного і суспільно-політичного життя. Внаслідок певних історичних причин становлення періодичної преси в Україні відбувалося загалом під впливом Росії. Це призвело до відставання періодичної преси майже на сторіччя. Хоча, мусимо зауважити, в становленні російської преси неабияку роль відіграли саме наші співвітчизники. Це і Ф. Прокопович, і В. Капніст, і І. Богданович, і В. Рубан, які брали участь у створенні цілої низки періодичних видання у Москві та Санкт-Петербурзі. Цей багатий досвід російської преси згодом було використано в Україні.

У 1805 році на Слобожанщині, в Харкові, відкривається університет, що стає великим центром суспільно-політично, науково-освітнього й культурного життя. При ньому виникають друкарні, створюються літературні гуртки, наукові об'єднання – все це цілком сприятлива атмосфера для виникнення та існування української періодики. Цьому сприяв також і цензурний статус 1804 року, що створював можливість видавати періодику в провінції, рецензувати її на місці видання, в університеті, а не в столицях імперії – у Москві чи Санкт-Петербурзі.

Видання Харківського університету вважаються першими зразками української періодики.

Видавцями, редакторами і авторами цих видань були молоді наукові діячі університету того часу: А.А. Вербицький, Р.Т. Гонорський, П.П. Гулак-Артемовський та інші. Закономірно, що значною мірою саме вони визначили науковий імідж видання, де друкувалися їхні твори.

Доля цих видань була досить складною, вони жорстко переслідувалися цензурою, не завжди її витримували і закривалися. То що це за видання? Виходили вони, зазвичай, російською мовою. Першою газетою, що вийшла рідною мовою, була "Хлібороб" (Лубни, 1905), знову ж таки майже через 100 років після виходу першої газети в Україні.

Ці видання мали офіційний характер, у них дуже рідко вміщувалися матеріали регіонального значення. Були вони недовговічними, проте значення їх неоціненне.

Перша харківська газета "Харьковский еженедельник" з'явилася у 1812 році, видавцем її був книготорговець Лагнер. Виходила вона щосуботи, тиражем 600 примірників. У випуску її брали участь викладачі і студенти Харківського університету. Та проіснувала вона недовго: газету було припинено на 12-му номері. Через три з половиною роки потому у Харкові виходять журнал " Харьковский демократ", і "Украинский вестник". У них з'являлися матеріали про соціальну несправедливість, статті, де відкривались негативні сторони суспільного життя, що було досить ризиковано. Ці видання також стали жертвою цензури. Через п'ять років вийшли "Харьковские известия" (1817-1823), засновані викладачем університету А.А. Вербицьким. Видавець і автори газети прагнули відтворити картину розвитку культури й економіки краю, відбити на шпальтах процеси, які відбувалися в Україні, але, перебуваючи під облогою цензури, газета стала нецікавою, вона втратила популярність серед читачів і, проіснувавши шість років, закрилася.

Пізніше Б. Грінченко, характеризуючи дореволюційну епоху, писав: "Ми повинні проминати мовчки силу найцікавіших фактів нашого громадського життя, про інше ми мусимо не говорити, а белькотіти щось невиразне, зціпивши зуби". Ось у таких непростих умовах зароджувалась і формувалась українська періодика. Періодичні видання першої половини ХІХ століття зберегли значення попередників, на них виховувалася ціла плеяда українських видавців та журналістів наступних поколінь [8, 56].

Сучасна українська журналістика функціонує у суспільстві, що переживає перехідний період, який мало чим відрізняється від аналогічних періодів в історії багатьох сучасних країн. Ця ситуація характеризується переходом з однієї політичної системи в іншу, яка передбачає демократичний розвиток, плюралізм думок, наявність суспільно-правових засобів масової інформації.

Масові інформаційні процеси тісно пов'язані з контекстом суспільно-політичних ситуацій. Українська журналістика, як і вся країна, проходить три більш чи менш чітко окреслені фази: відчуження і руйнування цінностей попередніх систем; тривалий і нелегкий пошук політичного і економічного вибору; конструктивна еволюція щодо попереднього досвіду.

Українська держава після проголошення незалежності відчула нагальну потребу у формуванні власного інформаційного простору, який до того функціонував відповідно до інформаційної й ідеологічної політики, яка вироблялася в єдиному центрі – в Москві.

З початком демократизації суспільства, прийняттям законодавства про пресу, яке забезпечило широкі права редакціям і журналістам, ситуація у сфері преси й книговидання докорінно змінилася, Відбулися відчутні структурні й тематичні зміни, ідеологічна переорієнтація періодичних видань. Насамперед, більш ніж удвічі зросла кількість друкованих засобів масової інформації.

В Україні зареєстровано 5696 періодичних видань, з яких газет – 4125, журналів і збірників – 2306. Із них на місцеву сферу розповсюдження припадає 2200 періодичних видань – обласних, міських, міськрайонних, районних і багатотиражних газет, тираж яких складає майже дві третини від загального обсягу газетних тиражів України [17].

За даними соціологічних досліджень щодо рейтингу засобів масової інформації, газети посідають друге місце (27,7 відсотка) після телебачення (87,2 відсотка).

Отже, журнал (франц. journal від jour – день) – періодичне друковане видання, яке містить статті й матеріали з різних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших пишань, публікує літературні та публіцистичні твори, літературно-критичні праці, ілюстрації та фотоматеріали. На відміну від газет, спрямованих на оперативну інформацію, журнали дають змогу більш детально й за більш значні терміни охопити події сучасного суспільного, політичного, культурного та наукового .життя, вміщують обширні наукові статті, художні твори великого обсягу. Журнал – носій аналітичної, фундаментальної інформації; у цьому його головна відмінність від газети.

За свідченням статистики, одну книжку журналу читає приблизно у п'ять разів більше людей, ніж примірник газети, відтак можна говорити про ґрунтовніший вплив такого типу видань у порівнянні з іншими видами періодичної друкованої продукції.


Розділ 2. Матеріальна конструкція журналу

За матеріальною конструкцією журнал – це журнальне видання. Типові риси для журналів великі формати, двох-колонна смуга, невеликі поля, набір шрифтом одного кегля і рисунка, рухомі колонтитули. Велика частина журналів – це ілюстровані видання. Титульний аркуш – необов'язковий для журналу елемент. В деяких журналах він відсутній, в інших журналах на титулках, крім вихідних даних, розміщується зміст. Всі журнали переплітаються в обкладинку. Допускаються різні оформлення вихідних даних [15, 272].

2.1. Основні розмірні характеристики журналу

Розмірні характеристики журналу значно різноманітніші, ніж у газети. Це склалося історично. Здавна журнал існував на стику між книгою і газетою, відчуваючи на собі їх суперечливу дію. Але визначившись як самостійний вид видань, журнал зажадав для себе і чітких оформлювальних характеристик, у тому числі й розмірних.

Проблему формату видання можна розглядати двояко. З одного боку, художник-конструктор (або художній редактор), прагнучи до максимальної індивідуалізації журналу, зацікавлений і в максимальному асортименті форматів. З другого ж боку, потоковий метод поліграфічного виробництва, впровадження новітніх досягнень техніки і наукової організації праці у всі ланки виробничого процесу викликають обмеження форматного асортименту.

Для випусків журналів застосовуються різні стандартні формати паперу, але особливо широко використовується папір форматів 60×90, 84×108 і 70×100 см При таких великих розмірах на кожній стороні листа паперу поміщається декілька журнальних сторінок. Відповідно до того, скільки сторінок розміщується на одній стороні паперового листа, формат видання складає ту або іншу його частку – 1/8, 1/16 і т.п. Формати журналів, як і книг, прийнято вказувати скорочено. Так, вираз 84×108/32 означає, що формат журналу складає 1/32 частку аркуша паперу з розмірами 84×108 см [20, 35].

Треба відзначити, що розмірні характеристики журналів охоплені нормативними документами значно повніші, ніж газетні. Так, ГОСТ 5773-76 "Книги, брошюры и журналы" рекомендує для випуску журнальної продукції 12 форматів: 70×108/8, 70×100/8, 60×84/8, 60×90/8, 84×108/16, 70×108/16, 70×100/16, 75×90/16, 70×90/16, 60×90/16, 60×84/16 і 84×108/32. Для журналів для дітей, мистецьких і ряду інших допускаються й інші формати. За технологією виробництва журнал після фальцювання обрізається. Остаточні його розміри також зафіксовані в ГОСТ 5773-76. Наприклад, журнал "Новый мир", що випускається форматом 10×108/16, після обрізання повинен мати розміри 170×260 мм. Розмірні характеристики журнальних видань відбиті в галузевому стандарті 29.62-81 "Издания книжные и журнальные. Основные параметры. Издательско-полиграфическое оформление". Наприклад, журнали, що використовують формат 60×84/8 (таким форматом виходить "Журналіст"), до обрізання мають розміри 210×300 мм, після обрізання – 205×290 мм. Для цього формату ОСТУ 29.62-81 рекомендує два варіанти оформлення з числом колонок від однієї чотирьох. У стандарті вказуються формат набору і розмір середника, розкладка в корінці і головці до обрізання, розміри полів до обрізання і відсоток використання паперу. Так, смугу з розмірами 10×14 кв. 24 п. можна скомплектувати з двох колонок по 4 кв. 36 п. з середником в 24 п. Розкладка в корінці і головці до обрізання складе 1 кв. 12 п., поля – 11, 13, 19 і 25 мм. Папір використовуватиметься на 71%. Проте підкреслимо ще раз, що це тільки рекомендовані розмірні характеристики. Оформлювачі журналів (зокрема і "Журналіста"), виходячи з конкретних умов виробництва, часто їх змінюють.

Об'єм журналу на відміну від газети вимірюється в різних показниках. Наприклад, у вихідних відомостях "Журналіста" вказано, що його об'єм 9,33 умовних друкарських аркушів, або 15,15 обліково-видавничих аркушів. Умовний друкарський аркуш прийнятий для обліку і зіставлення об'ємів видань, віддрукованих на паперових листах різних форматів. За одиницю прийнятий паперовий аркуш формату 60×90 см, що має площу 5400 см2. Обліково-видавничим аркушем називається одиниця вимірювання об'єму друкарського видання, рівна 40000 друкарських знаків, або 700 рядкам віршованого тексту, або 3000 см2 ілюстраційного матеріалу.

Завершуючи розмову про основні розмірні характеристики журналу, ще раз підкреслимо, що вони не вибираються довільно, а визначаються типом видання, його типоформуючими ознаками. Кожна розмірна характеристика повинна бути оптимальною, сприяючою якнайповнішому сприйняттю читачем змісту газетних і журнальних матеріалів.

Таблиця 1

Формат журнальних видань [23, 204]

Розмір аркуша паперу, мм

Частка аркуша

Формат журнальних видань

Умовне позначення

Розміри, мм

максимальний

мінімальний

700×1080

1/8

70×108/8

265×340

257×333

600×900

1/8

60Ч90/8

220Ч290

205Ч275

600Ч840

1/8

60Ч84/8

205Ч290

200Ч285

840Ч1080

1/l6

84Ч108/16

205Ч260

192Ч255

700Ч1080

1/l6

70Ч108/16

170Ч260

158Ч255

700Ч1000

1/l6

70Ч100/16

170Ч240

158Ч230

600Ч900

1/16

60Ч90/16

145Ч215

132Ч205

840Ч1080

1/32

84Ч108/32

130Ч200

123Ч192

700Ч1080

1/32

70Ч108/32

130Ч165

125П65

Примітка. Допускається випуск малооб'ємних журналів форматом 270×350 мм без обрізання з трьох сторін, що друкуються форматом 70×108/8 на спеціалізованому устаткуванні.

2.2. Шрифти та їх застосування

Одним з найважливіших елементів оформлення друкованих видань є шрифт – графічна форма знаків алфавітного листа. За допомогою шрифту читач знайомиться із змістом видань. Від використання того або іншого шрифту залежать легкість для читання, якість художнього оздоблення і поліграфічного виконання видань.

Шрифт формує графічне обличчя видань. Застосовуючи той або інший шрифт, оформлювачі газет і журналів керують увагою читача, диференціюють текст, дозволяючи легко відшукати той матеріал, з яким необхідно познайомитися в першу чергу. У зв'язку з цим вивчення особливостей шрифтового оформлення газет і журналів, специфіки шрифтів і практики їх застосування має особливе значення [20, 37].

Малюнок сучасних шрифтів, використовуваних газетою і журналом, складався поступово, в процесі багатовікового розвитку писемності і друкарської справи.

Сучасні друкарські шрифти беруть свій початок від рукописних шрифтів, що використалися з ХI по ХVII ст. [20, 48].

Для того, щоб шрифт у журналі відповідав своєму призначенню, він повинен відповідати ряду вимог, найважливішою з яких є легкість для читання. Він повинен також відповідати виробничо-технічним умовам і бути економічним, убористим. У зв'язку з цим, на відміну від книги, головні естетичні вимоги до оформлення журналу залежно від їх типу пред'являються не стільки до малюнка шрифту, скільки до його легкості для читання, до єдності оформлення, що створює журналу певну зовнішність відповідно до їх призначення.

Естетичні, художні якості шрифту додають зовнішній формі журналу витонченість, красу, легкість для читання, а економічність – високу місткість друкарського аркуша. Кожен малюнок шрифту має свою графічну зовнішність, яка впливає на художній образ друкарської продукції. Ось чому малюнок шрифту стилістично повинен бути пов'язаний з іншими графічними елементами видання (ілюстраціями, орнаментом, малюнком лінійок).

Легкість для читання – це висока якість сприйняття при читанні тексту, набраного тим або іншим шрифтом. Малюнок шрифту, його розмір, співвідношення висоти і ширини літери, контраст, особливості засічок, загальна простота або складність малюнка літери – все це так чи інакше впливає на легкість для читання. При цьому необхідно відзначити, що вимоги до легкості для читання різні залежно від віку і кваліфікації читача.

Легкість для читання різних кеглів шрифту певної гарнітури залежить від кваліфікації читача, а також від довжини рядка набору і характеру читання. Найбільш легкий для читання кегль при читанні суцільного тексту кваліфікованим читачем – 10-й (корпус). Цілком легкі для читання при короткому рядку набору кеглі 8 і 9, саме ці шрифти використовуються для набору тексту журналів. Необхідно відзначити при цьому, що шрифт кегля 6 також може бути легким для читання за певних умов – вибіркове читання, набір невеликих за об'ємом матеріалів на вузьку колонку і т.д.

Характер шрифтового оформлення залежить від типу і профілю видання, від можливостей поліграфічної бази і традицій, що склалися в редакціях [20, 51].

Відомо, що сила, виразність і ясність заголовків неабиякою мірою залежать від розмірів шрифтів. Кегль шрифту визначається багатьма чинниками: значенням матеріалу, до якого відноситься заголовок, місцем його на смузі, об'ємом матеріалу, кількістю колонок, на які він розверстаний, а також видом самого заголовка. При оформленні заголовків враховують і певну залежність розміру шрифту для їх набору і формату самого видання, типу журналу.

Оформлення складних заголовних комплексів, як правило, будується за принципом контрасту, зіставлення шрифту основного заголовка і, наприклад, підзаголовка або рубрики. Контраст може виражатися в щільності шрифту, зображеннях, розмірах.

Для журнальних заголовків в основному характерний багатогарнітурний стиль. Поширений, наприклад, у науково-популярних журналах ("Природа", "Здоров'я", "Вокруг света", "Наука и жизнь" та ін.).

Багатогарнітурна строкатість, як доведено психофізіологічними дослідженнями, знижує легкість для читання журналів і часто порушує композиційну цілісність смуг. Останнім часом все більше журналів переходять на одногарнітурний або малогарнітурний стилі оформлення текстових матеріалів, що приводить до системного, впорядкованого сприйняття їх читацькою аудиторією. Оформлювачі журналів, що використовують в текстах одну шрифтову гарнітуру, широко застосовують різноманітні композиційно-графічні прийоми і акценти для управління читацькою увагою.

Ряд журналів використовує для набору тексту три-чотири гарнітури. Проте в різних виданнях цей багатогарнітурний стиль має свої відтінки. Деякі журнали мають дві основні, в рівній мірі використовувані гарнітури, і одну-дві додаткові.

Для багатьох журнальних видань характерна тенденція систематизувати (більшою чи меншою мірою) використання тієї або іншої гарнітури, закріплювати шрифт певного малюнка за конкретною рубрикою, тематичним напрямом.

Найчіткіше в журналах відпрацьована система застосування текстових шрифтів. Вузька спеціалізація деяких видань і строга побудова за розділами, що супроводжуються рубриками, полегшує це завдання. Складніше систематизувати використання шрифтів в універсальному журналі.

Тип журналу, його своєрідність пред'являють певні вимоги перш за все до текстових шрифтів. Наприклад, науково-популярні, масові ілюстровані журнали використовують в основному шрифти кегля 8 нейтрального малюнка, в дитячих же журналах застосовується шрифт кегля 12, 16 простої будови літер і знаків.

2.3. Заголовний комплекс

Носієм істотних ознак оформлювального стилю того або іншого видання виступає його заголовний комплекс – певна сукупність літературних і графічних засобів і прийомів, що дає читачу попередні відомості про зміст номера і окремих матеріалів (публікацій) [20, 56].

У процесі випуску номера його заголовний комплекс може складатися двома шляхами: стихійно – як проста сума заголовних частин окремих публікацій і планомірно – як чітка система попередньої інформації про номер, що виникає в результаті ретельно продуманої оформлювальної політики. Другий шлях, безумовно, ефективніший і характерніший для тих видань, де провідним методом створення оформлювального стилю є метод моделювання.

Графіка заголовного апарату найтіснішим чином взаємодіє з його смисловою структурою, дозволяючи виділити, відтіняти, а деколи і замінити собою окремі смислові елементи, скріпляючи воєдино всю заголовну частину матеріалу, смуги, номера. Інакше кажучи, в заголовній частині відбувається органічне злиття літературного і графічного оформлення, яке в концентрованому вигляді виражає і особливості змісту видання, і особливості прийнятого в ньому оформлювального стилю.

Таким чином заголовна частина в періодиці служить не тільки цілям розділення, диференціації матеріалів, але й цілям їх об'єднання.

Зростаючи з конкретного змісту конкретного видання, заголовний комплекс несе в собі і головні типологічні характеристики цього видання.

Так само виявляються типологічні особливості конкретного журналу. По-книжковому оформляється заголовний комплекс майже всіх літературно-художніх, спеціальних, відомчих журналів і бюлетенів. А по-газетному – ті журнали, які відрізняються великою тематичною і жанровою різноманітністю, адресовані масовій аудиторії [20, 58].

Типологічні особливості стають початковими при визначенні конкретної моделі заголовного комплексу даного видання: вибору найбільш прийнятних заголовних елементів, прийомів їх літературного і графічного оформлення.

Щоб зробити правильний вибір заголовних елементів, треба достатньо точно представляти їх можливості в передачі інформації про матеріал, добірку. Інакше кажучи, потрібно добре бачити призначення того або іншого елемента. Тут можна виділити три основні ознаки.

Перш за все, вибір залежить від характеру і об'єму інформації, що передається. В сучасному заголовному комплексі можна представити всі інформаційні властивості публікації: предмет розмови, авторські й редакційні оцінки, час і місце дії, жанр, хто її автор і кому вона адресована. Зрозуміло, далеко не завжди необхідне таке широке сповіщення. Єдине, без чого не можна обійтися, – вказівка на тему публікації: інакше зникне база спілкування з читачем. Тому тематична характеристика публікації, як правило, виноситься в зорово-смислове ядро комплексу – в заголовок і рубрику. Причому нерідко переважають оцінні формули. Але навіть якщо в заголовку, рубриці міститься достатньо чітка вказівка на тему, то через свою стислість, афористичності ці елементи дають лише узагальнений образ публікації. Для замітки, невеликої кореспонденції цього буває досить, але середні і великі матеріали потребують ширшого і детальнішого представлення. Це робиться за допомогою підзаголовка, анонса, введення.

2.4. Фотоілюстрація в журналі

Фотоілюстрація – невід'ємна частина масових журналів. Вона грає різну роль на сторінках періодичної преси, зокрема роль засобу художньо-технічного оформлення, причому їй відводиться особливе місце. Це зумовлено специфічністю фотографічного зображення: знімок є візуально-образною копією фрагментів дійсності. Некодована, графічно уподібнена самій дійсності "мова" знімка не просто виділяє фотоілюстрацію серед інших елементів художньо-технічного оформлення періодичних видань, він і розширює можливості оформлення [20, 69].

Не менш важлива відмітна особливість фотоілюстрації – швидкість сприйняття укладеної в ній інформації. Якщо в текстовому матеріалі описуваний об'єкт розгортається від строчки до строчки і його образ відтворюється в свідомості читача поступово, то засвоєння візуальної інформації знімка відбувається практично миттєво.

Наочність, документальність і швидкість прочитання фотографій – усі ці особливості наділяють фотоілюстрацію великою привабливою силою. При знайомстві з номером газети і журналу саме на фотографічних знімках в першу чергу затримується погляд читача.

Особливості фотоілюстрацій вимагають відповідного підходу до використання їх в періодичній пресі. Перш за все необхідно враховувати двоєдину роль фотоілюстрацій в газеті і журналі: вони беруть участь як у формуванні графічного обличчя друкованого видання, так і в його змістовному наповненні. Це – наріжне положення в практиці ілюстрації. Без взаємного пов'язування названих двох моментів не можна досягти планованого ефекту фотопублікацій. Як елемент оформлення вона виділяє публікований на смузі матеріал, привертаючи до нього увагу читача, а змістовне її наповнення задовольняє потребу пізнання і оцінки відображеного факту або явища. У злитій і практичній одномоментності двох потоків – указівного, що направляє увагу читача, і пізнавального – відмінність і перевага фотоілюстрації перед текстовими елементами смуги.

Безумовно, можливості фотознімку і тексту розкривати дійсність не можуть бути рівнозначними. Слову властива універсальність, воно здатне передати не тільки реальне, конкретне, але й відвернене, абстрактне. Можливості фотографії обмежені, вона поступається пріоритетом слову в понятійно-образній сфері, але найповніше проявляє свої можливості в конкретно-наочній. У названих межах вона ефективніше впливає на читача, ніж слово.

Цю обставину слід ураховувати при розробці номера газети і журналу: відповідно повинні плануватися тематика фотопублікацій і їх місце на смузі.

Як елемент художньо-технічного оформлення журналу фотоілюстрація набуває ряду значень.

Вона використовується як засіб акцентування уваги читачів. Завдяки привабливості фотографічного зображення знімок нерідко грає роль зорового центру смуги. У композиційному плані фотоілюстрація як би замикає на себе решту публікацій і є початковою точкою в знайомстві зі змістом матеріалів смуги. Це передбачає публікацію фотознімків, що відображають суспільно важливі факти або явища.

Все частіше останніми роками в практиці оформлення періодичних видань фотографії разом з малюнками використовуються як засіб орієнтації. Йдеться про клішовані заставки до окремих текстових матеріалів або серії публікацій певної тематики.

Велике значення фотоілюстрації як засобу художнього оздоблення у формуванні естетичної привабливості журнальних сторінок. По-перше, фотоілюстрації грають активну роль у конструюванні смуги, виступаючи в композиційній єдності з іншими оформлювальними елементами; багато в чому завдяки фотографіям журнальні сторінки набувають вигляду завершеного, гармонійного цілого. По-друге, художні достоїнства періодичних видань залежать також від образотворчої досконалості опублікованих фотознімків. Обидва моменти однаково важливі.

Нарешті, можна виділити ще одне значення фотоілюстрацій як оформлювального елементу. Вони набувають значущості засобу, що характеризує вид і тип періодичного видання. Так, молодіжні газети за характером фотопублікацій відрізняються від газет, розрахованих на ширшу аудиторію. За цією ж ознакою можна знайти відмінність між газетою і журналом. У свою чергу, кожен журнал ілюструється також своєрідно.

Всі відмічені значення розкривають можливості фотоілюстрації. Реалізація цих можливостей передбачає, з одного боку, неформальний підхід до відбору фотографій, боротьбу з штампом, тобто фотознімками, що образотворче повторюють один одного, виконаними "за шаблоном"; з іншого боку, вміле використання їх в якості елементу оформлення на смузі.

На практиці виробилися деякі стійкі, в основних рисах схожі прийоми композиційного розташування фотознімків на смузі. В числі їх можна виділити наступні побудови: блокову (добірка фотографій, як правило, поміщена в рамку); діагональну (розміщення фотознімків по діагоналі смуги); кругову (обрамлення фотографіями текстового матеріалу); стрічкову (послідовне розташування один після одного по горизонталі або вертикалі); перехресну (перетин двох образотворчих рядів із загальним кадром у точці перетину); центрову (розташування навколо основного, ключового фотознімка інших, які доповнюють його в просторовому або тимчасовому плані).

2.5. Композиція періодичних видань

Термін "композиція" широко використовується в теорії всіх видів мистецтва. У найбільш загальному і стислому визначенні він означає побудову витвору мистецтва. Композиція – найважливіший синтезуючий компонент художньої форми, що додає твору єдність і завершеність, організує сприйняття його ідейно-художнього змісту. Встановлюючи зв'язки між різноманітними елементами форми, підпорядковуючи їх один одному і загальному, виділяючи головне, композиція додає твору стрункість, гармонію, забезпечує його нерозривну цілісність.

У кожному виді мистецтва композиція виявляється специфічно. Оформленню періодичних видань властива композиція, яка об'єднує за законами гармонії текстові колонки, ілюстрації, заголовки та інші графічні елементи на площині кожної сторінки, в просторі всього номера видання і разом з тим створює необхідний порядок сприйняття інформації, що міститься в цьому номері.

Естетичні закони композиції складалися поступово, в ході розвитку людського суспільства. Вони спираються на такі об'єктивні закономірності будови природних об'єктів, як, ритм, контраст, симетрія і асиметрія, пропорції і т.п. У цих закономірностях людина бачила організуюче начало, що протистоїть хаосу, безладу.

Створюючи композицію журнального номера, оформлювач свідомо (а деколи інтуїтивно) керується закономірностями побудови художньої форми, враховує психологію читацького сприйняття з тим, щоб композиція не тільки була б гармонійною, естетично бездоганною, але й відповідала б функціональному призначенню видання [20, 118].

Специфіка композиції періодичних видань розкривається в її властивостях, засобах і прийомах.

Графічна композиція в періодичному виданні повинна володіти наступними основними властивостями: цілісністю; стильовою єдністю всіх елементів; постійністю і універсальністю елементів, засобів і прийомів композиції.

Гармонія, тобто відповідність, злагодженість усіх частин композиції, виникає завдяки використанню цілого ряду засобів, в яких знаходять відображення об'єктивні закономірності побудови художньої форми. Ці засоби – пропорції, рівновага, контраст, симетрія, ритм та ін. – діють не ізольовано, а сукупно, взаємно проникаючи один у одного. Треба враховувати, що засоби гармонізації виявляються по-особливому в кожному виді мистецтва, погодившись з властивими тільки йому внутрішніми законами існування, матеріалом і мовою.


Розділ 3. Класифікація журналів

Журнал – друковане періодичне видання. Як і газета, журнал є одним з основних засобів масової інформації і пропаганди, робить вплив на громадську думку, формуючи його відповідно до інтересів певних суспільних класів, політичних партій, організацій. З розвитком газетної преси, радіомовлення, телебачення, із збільшенням об'єму і складності вироблюваної і споживаної сучасним суспільством інформації роль журналу як засобу відбору, аналізу і оцінки фактичного матеріалу суттєво зросла.

Термін "журнал" походить від французького слова journal – щоденник, газета, яке фігурувало в назвах ряду перших журналів на французькій мові, коли журнал ще не зовсім відокремився від газети; нині за кордоном уживається лише в деяких країнах і вкрай рідко. В іноземних мовах поняттю журналу відповідають: "Magazine" (англ.), "Revue" (франц.), "Zeitschrift" (нім.), "Rеvista" (ісп.), "Списание" (болг.) і т.д.

Журнали розрізняють: 1) за періодичністю – тижневик, своєрідний тип видання, який в умовах бурхливого зростання засобів масової комунікації отримує переважаючий розвиток (тижнева періодичність дозволяє оперативніше, ніж щомісячна, відгукуватися на події, і разом з тим більш глибоко й докладно, ніж у щоденній газеті, аналізувати й оцінювати явища поточної дійсності); видання, що виходять раз в декаду, раз у 2 тижні, щомісячник, двомісячник, щоквартальник, піврічне видання; 2) за змістом – суспільно-політичні, літературно-художні, виробничо-технічні, наукові галузеві, науково-популярні, науково-інформаційні й реферативні, бібліографічні журнали, сатиричні, спортивні, журнали змішаного змісту; 3) за читацькою адресою – призначені для певних категорій читачів (наприклад, дитячі та юнацькі журнали) [7].

3.1. Дитячі журнали

Дитячі та юнацькі журнали – періодичні видання для дітей дошкільного, молодшого, середнього та старшого шкільного віку. В Росії перший дитячий журнал – "Детское чтение для сердца и разума" (1785-1789), заснований Н.І. Новіковим, – носив просвітницький характер. У 1-й половині 19 століття дитячі та юнацькі журнали мали в основному релігійно-монархічний напрям. Єдиним заслуговуючим уваги, на думку В.Г. Бєлінського, був журнал "Новая библиотека для воспитания" (1847-1849) під редакцією П.Г. Редкіна. У 2-й половині 19 століття під впливом революційно-демократичного руху з'явилися прогресивні дитячі та юнацькі журнали: "Подснежник" (1858-1862), "Рассвет" (1859-1862), "Родник" (1882-1917), "Детское чтение" (1869-1906, з 1906 перейменований у "Юную Россию", виходив до 1918), останній редагували спочатку А.Н. Острогорський, потім В.П. Острогорський і Д.І. Тихомиров. У цих журналах друкувалися кращі твори російської і світової літератури. В той же час набули поширення журнали, в яких значне місце займали романтичні повісті, пропагувалися філантропічні ідеї ("Задушевное слово" та ін.). В кінці 19 століття почали виходити науково-популярні журнали ("Юный читатель", з 1899, заборонений в 1906, та ін.). У літературному журналі "Тропинка" (1906-1912) разом із стилізованими фантастичними і містичними казками, віршами символістів друкувалися твори А. Купріна, А.Н. Толстого, К. Чуковського та ін. Процес наростання революційної боротьби відобразився і на характері нових дитячих і юнацьких журналів. З'являються журнали, близькі революційно-демократичному напрямку: "Золотое детство" (1907-1917), "Маяк" (1909-1918) під редакцією І.І. Горбунова-Посадова [7].

Всього в Росії з кінця 18 століття до жовтня 1917 р. видавалося у різний час більше 100 дитячих і юнацьких журналів.

Після жовтневої революції радянські дитячі і юнацькі журнали, як і вся дитяча література, стають активними помічниками більшовицької партії у справі комуністичної пропаганди серед підростаючого покоління. Перший радянський журнал для дітей "Северное сияние" (1919-1920) був заснований М. Горьким. З 1919 дитячі та юнацькі журнали виходять не тільки в Петрограді і в Москві, але також і в багатьох інших містах. Із створенням піонерської організації (1922) з'являються піонерські журнали "Барабан" (1923-26, злився потім з "Пионером"), "Юные строители" (1923-25), "Юные товарищи" (1922), "Пионер" (з 1924); спеціалізовані журнали для селянських дітей: "Искорка" (1924-33), "Дружные ребята" (1927-53, в 1933-1937 виходив під назвою "Колхозные ребята"). Певну роль у розвитку радянської дитячої художньої літератури зіграли журнали "Воробей" (згодом "Новый Робинзон", 1923-1925), "Ёж" (1928-1935), "Чиж" (1930-1941), "Затейник" (1929-1941 і 1946-1953). Зростання інтересу юнацтва до питань перетворення природи, до техніки викликав необхідність створення спеціалізованих науково-популярних журналів – "Юный натуралист" (з 1928), "Юный техник" (з 1956), "Квант" (з 1969) та ін.

У колишньому СРСР випускалися центральні дитячі та юнацькі журнали: "Весёлые картинки", "Мурзилка", "Пионер", "Юный натуралист", "Костёр", "Юный техник", "Советский школьник" (для сліпих дітей). У союзних республіках, а також в Татарській і Башкирській АРСР виходять дитячі та юнацькі журнали на національних мовах. У деяких великих містах випускаються дитячі альманахи ("Звёздочка", з 1953, і "Дружба", з 1951, в Ленінграді, " Волжские зори ", з 1949, в Куйбишеві, " Тропинка", з 1967, в Новосибірську, та ін.). У коло читання старшокласників входять також комсомольсько-молодіжні журнали – "Вожатый", "Комсомольская жизнь", "Юность", "Смена", "Знание – сила", "Техника – молодёжи" та ін. Питання дитячої журналістики і керівництва дитячим читанням освітлюються критико-бібліографічним журналом "Детская литература" [7].

Перші журнали для дітей з'явилися в кінці 18 століття в Німеччині ("Leipziger Wochenblatt" – "Лейпцігський щотижневий листок", 1772-1774, заснований И.Х. Аделунгом, та ін.). Широке поширення в Західній Європі і США дитячі та юнацькі журнали отримують до середини 19 століття. Разом з журналами, що мали літературно-художню спрямованість (напр., в США "Youth's Companion" – "Друг юнака", 1827-1941; у Великобританії "Boy's own Paper" – "Власний листок хлопчика", з 1879), видавалося значне число дитячих та юнацьких журналів релігійного напрямку (у Німеччині "Deutscher Kmderfreund" – "Німецький друг дітей", 1878-1932, в США "The Catholic Youth Magazine" – "Журнал католицької молоді", 1857-1861, та ін.). У сучасних західних країнах (особливо в США) найчисленнішу групу дитячих та юнацьких журналів складають комерційні видання, що перебувають на досить низькому художньому рівні. Величезними тиражами виходять "комікси" – серії смішних картинок з постійними гумористичними героями, і т.зв. хоррор-комікс – комікси жахів, що пропагують насильство. Продовжують розповсюджуватися періодичні видання релігійного характеру.

У колишніх соціалістичних країнах видавалися: у Болгарії – "Дружінка" ("Ланка", з 1949), "Другарче" ("Друг", з 1965), "Піонерські ръководител" ("Піонерський вожатий", з 1946) та ін.; в Угорщині – "Pajtas" ("Жовтеня", з 1946), ("Піонер", з 1949) та ін.; у НДР – "Bummi" ("Буммі", з 1957), "Junge Generation" ("Молоде покоління", з 1947) та ін.; у Польщі – "Plomyczek" ("Вогник", з 1948) та ін.; у Румунії – "Ariel pogonici" ("Їжачок", з 1957), "Cravata rosie" ("Червоний галстук", з 1953) та ін.; у Чехословакії – "Ceskoslovensky pionyr" ("Піонер Чехословаччини", Прага, з 1954), "ABC pionierov" ("Азбука піонерів", Братислава, з 1960) та ін.; в Югославії – "Другарче" ("Друг", Скоп'є, з 1953), "Pionir" ("Піонер", Загреб, з 1942), "Піонірі" ("Піонери", Белград, з 1944) та ін.

3.2. Журнали для дорослих

Внутрішньовидова класифікація журналів основана на читацькій адресі і функціональному призначенні видання і багато в чому умовна.

За читацькою адресою виділяють журнали призначені для читачів-спеціалістів і для читачів-неспеціалістів, масового читача і окремих його груп. До ряду професійних відносять "Бібліографічний вісник", "Друкарня", "Кур'єр ЮНЕСКО", "Вісник книжкової палати". Крім того, видають журнали, розраховані на дорослих і дітей.

За функціональним призначенням розрізняють такі види журналів: суспільно-політичний, науковий, науково-популярний, виробничо-практичний, популярний, літературно-художній і реферативний.

Під суспільно-політичним розуміють журнал, який містить статті матеріалів актуальної суспільно-політичної тематики для широкого кола читачів. В залежності від читацької адреси він може бути призначений для молоді, жінок, спеціалістів в різних сферах діяльності. За складом текст цього виду журналу може містити матеріали галузевого характеру, сатиричного та гумористичного витвору.

До наукового відносять журнал, призначений науковим робітникам, який містить статті та матеріали про теоретичне дослідження, а також прикладного характеру. В залежності від цільового призначення наукові журнали поділяються на науково-теоретичні, науково-практичні, науково-методичні. Видаються наукові журнали, як правило, академіями наук, університетами, науковими товариствами, окремими міністерствами. Ілюстраційні матеріали звичайно відсутні або подаються у вигляді схем, графіків, таблиць ("Журнал Академії наук України", "Інформація та нові технології", "Кібернетика і системний аналіз").

Науково-популярний – це журнал, який містить статті і матеріали про основи наук, про теоретичні і/або експериментальні дослідження в сфері науки, культури і практичної діяльності, яка служить для поширення знань і самоосвіти. Для цього різновиду відносять і журнали для дітей. Функціональне призначення науково-популярних журналів – формування наукового світогляду читача, розширення його кругозору, популяризація досягнення науки й техніки. Журнали ілюструються фотографіями і рисунками; поряд із статтями різної тематики містять практичну інформацію, розважальні матеріали, літературно-художні твори. Виданням науково-популярних журналів займаються різні державні і громадські організації, добровільні громади.

Виробничо-практичний – журнал, який містить статті про технологію, техніку, економіку, організації виробництва або практичної діяльності, методичні розробки. Він призначений робітникам певної галузі діяльності. Структурно такий журнал відрізняється невеликим об'ємом публікації та їх більшим вкладенням, незалежно від типу, стилю, теми. У виданні його приймають участь відповідні їм профспілки.

Популярний – це журнал, який містить статті і матеріали по питанням культури, сорту побуту, він призначений широкому колу читачів. Структура і специфіка публікацій визначається конкретною тематикою журналу. Наприклад, журнал мод характеризується великою кількістю ілюстрацій: фотографій, рисунків, креслень, викрійок; широко ілюстровані журнали по питанням мистецтва, які містять статті про окремих артистів, театральних колективах, рецензії на спектаклі, інтерв'ю, розважальні матеріали. Популярні ілюстровані журнали представляють матеріали в формі, легко сприймаючій і запам'ятовуючій читачам [15, 271].

Літературно-художній – це журнал, який містить твори художньої літератури, а також публіцистичні і критичні статті і матеріали. Твори художньої літератури займають тут основну частину ("Дніпро", "Барвінок", "Вітчизна", "Дивосвіт").

Реферативний журнал – періодичне реферативне видання. Офіційно затверджене в якості журналу (РЖ "Информатика"). В реферативному журналі основний текст складається із переліку бібліографічних даних, які супроводжуються рефератами.


Висновки

Дослідивши журнал як вид періодичного видання можна зробити наступні висновки:

1. Періодичне видання – найбільш поширений вид серійного видання. Воно характеризується певними ознаками: актуальність тематики, різний характер змісту, оперативність і регулярність виходу в світ, відповідні назви характеру видання, які не змінюються протягом тривалого часу, наявність однієї або декількох організацій, органом якої виступає видання. Періодичне видання являється одним із основних засобів в системі масової комунікації.

2. Журнал (франц. journal від jour – день) – періодичне друковане видання, яке містить статті й матеріали з різних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших пишань, публікує літературні та публіцистичні твори, літературно-критичні праці, ілюстрації та фотоматеріали.

3. Газета – періодичне текстове видання, яке виходить через короткі проміжки часу і містить офіційні матеріали, оперативну інформацію і статті з актуальними суспільно-політичними, науковими, виробничими та іншими питаннями, а також літературні видання і рекламу.

4. На відміну від газет, спрямованих на оперативну інформацію, журнали дають змогу більш детально й за більш значні терміни охопити події сучасного суспільного, політичного, культурного та наукового .життя, вміщують обширні наукові статті, художні твори великого обсягу. Журнал – носій аналітичної, фундаментальної інформації; у цьому його головна відмінність від газети.

5. Першим журналом у Європі став "Журчань де Саван" ("Журнал науковців ", Париж; 1665). Відтоді журнали поширилися і в інших країнах.

6. Перший журнал в Україні видавався у Львові з січня по червень 1795 року. Це був ілюстрований літературно-науковий місячник польською мовою, що мав довгу назву "Zbior pism ciekawych, shtzacy do poznania roznych narodow і hajow, wyjentyz dziennikow і innych dzielperyodycznych" ("Зібрання творів цікавих, що служать для пізнання різних народів і країв, вийнятих з щоденних та інших періодичних видань"). У шести числах журналу були подані матеріали з історії, географії, фізики, педагогіки; майже всі вони перекладалися з французьких часописів того часу. Журнал, отже, мав дайджестовий характер.

7. У Львові зародилася й галузева журналістика в Україні. У 1801 році тут почав виходити журнал з правознавства "Annales Jurisprudentliae" ("Правознавчі аннали"), що існував до 1811 року, а в 1803 році – журнал з воєнних наук "Militarische Zeitschhft" ("Військовий журнал").

8. За матеріальною конструкцією журнал – це журнальне видання. Типові риси для журналів великі формати, двох-колонна смуга, невеликі поля, набір шрифтом одного кегля і рисунка, рухомі колонтитули. Велика частина журналів – це ілюстровані видання. Титульний аркуш – необов'язковий для журналу елемент. В деяких журналах він відсутній, в інших журналах на титулках, крім вихідних даних, розміщується зміст. Всі журнали переплітаються в обкладинку. Допускаються різні оформлення вихідних даних.

9. Журнали розрізняють:

1) за періодичністю – тижневик, своєрідний тип видання, який в умовах бурхливого зростання засобів масової комунікації отримує переважаючий розвиток (тижнева періодичність дозволяє оперативніше, ніж щомісячна, відгукуватися на події, і разом з тим більш глибоко й докладно, ніж у щоденній газеті, аналізувати й оцінювати явища поточної дійсності); видання, що виходять раз в декаду, раз у 2 тижні, щомісячник, двомісячник, щоквартальник, піврічне видання;

2) за змістом – суспільно-політичні, літературно-художні, виробничо-технічні, наукові галузеві, науково-популярні, науково-інформаційні й реферативні, бібліографічні журнали, сатиричні, спортивні, журнали змішаного змісту;

3) за читацькою адресою – призначені для певних категорій читачів (наприклад, дитячі та юнацькі журнали).


Список використаних джерел

  1.  Закон України "Про інформацію" // Голос України. – 1992. – 13 листопада.
  2.  ДСТУ 2392–94. Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення. – Чинний від 1995-01-01. – К.: Держстандарт України, 1994. – 53 с.
  3.  ДСТУ 2395–94. Інформація та документація. Обстеження документа, встановлення його предмета та відбір термінів для індексування. Основні вимоги. – Чинний від 1995-01-01. – К.: Держстандарт України, 1994. – 10 с.
  4.  Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 437 с.
  5.  Бакуменко В.П. Возрастание роли прессы как инструмента гласности. – К.: Знания, 1989. – 46 с.
  6.  Барембаум И.Е. История книги: Учеб. для библиотеч. фак. ин-тов культуры и пед. вузов. 2-е изд., перераб. – М.: Книга, 1984. – 247 с.
  7.  Большая советская энциклопедия.
  8.  Борисенко Т.О. Перша українська періодика / Т.О. Борисенко // Бібліотечний вісник. – 1993. – № 1-2. – С. 56-57.
  9.  Друк України (1997): Статистичний збірник / Уклад.: Г. Броніцька, О. Журба. – К.: Кн. палата України, 1999. – 44 с.
  10.  Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості: Навч. посіб. – Львів: ПАІС, 2000. – 180 с.
  11.  Ильюшенко М.П., Кузнецова Т.В., Лившиц Я.З. Документоведение. Документ и системы документации. – М.: МГИАИ, 1997. – 132 с.
  12.  Іванов В.Ф. Техніка оформлення газети: Курс лекцій. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. – 222 с.
  13.  Ісаєвич Я. Українське книговидання, витоки, розвиток, проблеми. – Львів: Ін-т українознавства ім. І. Кип'якевича НАН України, 2002. – 520 с.
  14.  Кушнаренко Н.М., Удалова В.К. Наукова обробка документів: Підручник. – К.: Вікар, 2003. – 328с.
  15.  Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник. – 4-е изд., испр. – К.: О-во "Знання", КОО, 2003. – 459 с.
  16.  Моисеев В.А. Журналистика и журналисты. К.: Дакор., 2002. – 400 с.
  17.  Москаленко А. Теорія журналістики. Навчальний посібник. – К.: "Експрес-об'ява", 1998. – 336 с.
  18.  Мысакова И.П. Тип газеты и стиль публикации: Опыт социолингвистического исследования. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1989. – 184 с.
  19.  Накорякова К.М. Литературное редактирование материалов массовой информации: Учеб. пособие для вузов. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 189 с.
  20.  Оформление периодических изданий / Под ред. А. П. Киселева. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 160 с.
  21.  Потятиник Б.В. Медіа: ключ до розуміння. Серія: Медіакритика. – Львів: ПАІС, 2004. – 312 с.
  22.  Сергазин Ж.Ф. Основы обеспечения сохранности документов: Учеб. для вузов. – М.: Высш. шк., 1986. – 239 с.
  23.  Стандарты по издательскому делу / Сост.: А. А. Джиго, С.Ю. Калинин. – М.: Юристъ, 1998. – 376 с.
  24.  Столяров Ю.Н. Классификация документа: решения и проблемы // Книга: Исслед. и материалы. – М., 1995. – С.24-40.
  25.  Тертичный А.А. Жанры периодической печати: Учебное пособие / А.А. Тертичный. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 320 с.
  26.  Українська періодика: Історія і сучасність: Наук. збірка: Матеріали ювілейної наукової конференції присвяченої 70-річчю багатотиражної газети "Харківський університет". – Харків: ХДУ, 1998. – 88 с.
  27.  Функе Ф. Книговедение. Исторический обзор книжного дела / Пер. с нем. Боссара Б.П.; Под ред. Е.П. Немировича. – М.: Высшая школа, 1982. – 296 с.
  28.  Хойнацький М. Основи стандартизації // Вісн. Кн. палати.–1996. – №4. – С.30-32.
  29.  Хойнацький М. Основи стандартизації // Вісн. Кн. палати.–1997. – №3. – С. 20-24.
  30.  Швецова-Водка Г.М. Типологія документа: Навч. посіб. – К.: Кн. палата України, 1998. – 80 с.

PAGE  36

PAGE  36



 

Другие похожие работы, которые могут вас заинтересовать.
3940. ПЕРІОДИЧНІ ЕЛЕКТРОННІ ВИДАННЯ 36.46 KB
  Полягає у дослідженні електронного видання, виявленні помилок в цьому виданні. Для практичного опрацювання інтернет - журналістики взято електронні газети «Сегодня», «Факты и комментарии», «Дзеркало тижня»,»Комсомольская правда», «Українська правда»
8361. Фізичний рівень еталонної моделі взаємодії відкритих систем (OSI) та принципи розповсюдження інформації в комп’ютерних мережах 386.52 KB
  Користувачі мережі які розподілені в певному просторі зазвичай мають потребу передавати інформацію одночасно. Компютери та компютерні мережі обробляють інформацію пакетами і використовують принцип розділення за часом мультиплексування тобто розділяють у часі спільні ресурси середовище передавання інформації. Область мережі в якій сигнали можуть конфліктувати зветься зоною конфлікту доменом колізій. Після конфліктів доводиться повторно передавати втрачену інформацію і тому продуктивність такої мережі зменшується.
8373. Мережевий та транспортний рівні еталонної моделі взаємодії відкритих систем (OSI) та принципи розповсюдження інформації в комп’ютерних мережах 300.42 KB
  Подальшого збільшення розмірів і певного поліпшення параметрів мережі можна досягти шляхом обєднання обмежених за розмірами комутованих мереж через пристрої що працюють на третьому мережевому рівні моделі OSI. Оскільки більшість хостів мережі одночасно виконують декілька процесів і кожен із цих процесів оперує власним набором даних то транспортні протоколи для кожного процесу створюють окремі черги прийому та Передачі даних. Поєднання IPадреси мережевого інтерфейсу хоста та порту прикладної програми називаються сокетом і ідентифікує цю...
4361. Методи попередження розповсюдження пожеж 6.51 KB
  Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі загалом забезпечується: потрібною вогнестійкістю будівель та споруд; використанням негорючих матеріалів для внутрішнього оздоблення приміщень; використанням антипіренів і вогнегасних сумішей; улаштуванням протипожежних відстаней між будівлями та спорудами; влаштуванням протипожежних перешкод; встановленням граничнодопустимих за технікоекономічними розрахунками площ і поверхів виробничих будівель та поверховості будівель і споруд улаштуванням протипожежних відсіків та секцій; улаштуванням...
644. Розповсюдження патогенного стафілококу серед населення Яворівського району 320 KB
  Розповсюдження патогенних стафілококів серед населення1. Біологічні властивості стафілококів та морфологічні культуральні біохімічні властивості. Біотопи стафілококів та їх розповсюдження. Широкий обмін думками між мікробіологами наукових установ та практичних лабораторій здійснюваний на зїздах і конференціях присвячених проблемам стафілококових інфекцій...
3437. Використання інфографіки в сучасних ЗМІ (на прикладі щотижневого інформаційно-політичного видання «Фокус» та сайту інформаційного агентства «Укрінформ») 1.89 MB
  На сайті українського інформаційного агентства «Укрінформ» інфографіка подається окремим розділом. В такому випадку інфографіка функціонує не як доповнення певного матеріалу, а скоріше як спеціальний інфографічний жанр. У роботі ми проаналізували 93 інфографіки за 2013 рік.
4458. Понятие вида управленческого документа. Виды управленческих документов, используемых в деятельности органов государственной власти и местного самоуправления 42.66 KB
  Совокупность всех конкретных управленческих документов, образующихся в деятельности органов государственной власти и местного самоуправления, может быть разбита на подмножества, в состав каждого из которых входят документы, у которых одинаковы или близки модели образцы. Каждое из таких подмножеств образует некоторый вид документа, имеющий свое название.
10633. Електронні таблиці. Табличний процесор, запуск, відкриття й збереження документа. Копіювання, переміщення й видалення даних, форматування даних 101.89 KB
  Електронні таблиці програми для обробки даних у вигляді таблиці. Для запуску програми слід виконати команду Пуск Програми Microsoft Office Microsoft Office Excel або іншим стандартним способом запуску наприклад з ярлику на Робочому столі.для 2003 версії Стовпці позначаються латинськими літерами в алфавітному порядку B C D. Для редактирования данных в ячейке необходимо сделать её текущей установить на неё табличный курсор и нажать клавишу F2 либо два раза левой клавишей мышки в ячейке появится текстовый курсор вносим...
4443. Агрегування інформації та аналіз закономірностей розподілу 76.59 KB
  Обчислення абсолютних величин. Розрахунок різних видів відносних величин, їх аналіз. Графічне зображення абсолютних і відносних величин. Обґрунтування виду середньої величини для конкретних даних та вибір ваг для зваженої середньої. Розрахунок середньої арифметичної, гармонічної, геометричної, хронологічної
1251. Програмний додаток для відтворення мультимедійної інформації 3.9 MB
  Це стало реальністю завдяки поєднанню кількох чинників: з одного боку розвивалися і удосконалювалися алгоритми стиснення відео та аудіо даних, з іншого– постійно наростаюча потужність компютерів зробила можливим широке застосування програмних реалізацій таких алгоритмів
© "REFLEADER" http://refleader.ru/
Все права на сайт и размещенные работы
защищены законом об авторском праве.