фінансова система України

Фінансова система — це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки (господарських субєктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб.

2014-11-03

46.7 KB

9 чел.


Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск


ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………......

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ, ЇЇ СКЛАДОВІ……

1.1. Теоретичні основи функціонування фінансової системи………………......

1.2. Фінансова система: сутність, функції та структура …................................

РОЗДІЛ ІІ. ОЦІНКА СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ………………..…………...........................

2.1. Основні тенденції формування фінансових ресурсів в межах фінансової системи …………………………………………………………………………......

2.2. Вплив фінансової політики на соціальноекономічні процеси в Україні……

2.3. Фінансова політика України на сучасному етапі ……………………….........

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ТА НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ…………………………………………………………........

3.1. Проблеми фінансової системи України та шляхи їх подолання………........

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….........

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………………………..

ВСТУП

Актуальність теми дослідження - фінансова система є фундаментальною підвалиною цивілізації, вона є найважливішою ознакою незалежності держави. Тому вивчення витоків становлення і розвитку національних фінансів є особливо актуальним у період трансформаційних процесів в економіці та суспільстві.ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, окремими господарськими структурами й територіями; усунення вад ринкових механізмів щодо розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами; заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, антициклічне регулювання економіки; підтримання рівня зайнятості; стабілізації економічного стану в державі.  
 Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей становлення та функціонування фінансової системи України.
Поставлена
 мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань: розглянути теоретичні основи фінансової системи; дослідити особливості розвитку та становлення фінансової системи України; проаналізувати проблеми у функціонування фінансової системи України та розглянути можливі шляхи їх подолання.  
 
Предметом курсової роботи є відносини, які виникають з приводу взаємодії структурних елементів фінансової системи України.
В якості об’єкта курсової роботи виступає
фінансова система України.
Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, шести підпунктів, висновків та списку використаних джерел. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження.          

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ  УКРАЇНИ, ЇЇ СКЛАДОВІ

         1.1. Фінансова система: сутність, функції та структура

Фінансова система — це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки (господарських суб'єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб.

Фінансові системи мають певні характерні риси:

- кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;

- кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;

- між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;

- фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавче закріплена діяльність кожної її ланки;

залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи [3, с. 121].

Поділ фінансової системи на окремі ланки  явище об'єктивне, зумовлене потребами економічного розвитку. Структура фінансової системи  динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді. У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.

Для теорії й практики правильне визначення фінансової системи загалом і окремих її ланок зокрема має важливе значення, оскільки сприяє побудові ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання та поліпшення добробуту населення.

 У періодичній літературі фінансова система іноді ототожнюється з фінансовим апаратом. Фінансовий апарат — це частина фінансової системи, її, так би мовити, інфраструктура, яка здійснює управління системою.

Їхні функції різні, як різна також їхня структура і форми впливу на економічні й соціальні процеси. Водночас вони діють в одному економічному просторі, мають тісну взаємодію і взаємозалежність.

Структура фінансової системи:

бюджетна система;

державні фонди;

фінанси підприємницьких структур;

централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів;

державний кредит;

страхові та резервні фонди;

фінансовий ринок;

фінанси домогосподарств.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються у зведеному бюджеті держави.

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені фонди є новою складовою державних фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування [4, с. 127].

Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких — покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності. Страхові фонди й резерви — об'єктивне явище в економіці держави, що пов'язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.

Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян, пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.

Ринок грошей або валютний ринок — це створення фондів фінансових ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місце обмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальвації національної грошової одиниці підприємницькі структури та населення, власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпам знецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземної держави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація національної грошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає на зменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власних товаровиробників.

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку.

Ринок цінних паперів — це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень фінансового забезпечення розвитку економіки, зміцнення фінансового становища держави.

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім'ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо [5, с. 152].

          1.2. Теоретичні основи функціонування фінансової системи

Державний бюджет — це встановлений законом на певний період основний фінансовий план (розпис) доходів і видатків централізованого фонду коштів держави, необхідних для здійснення її завдань і функцій.

Економіка, складовими частинами якої є трудовий, науковий і техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою.
Фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні.

Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів є національне виробництво.        
Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошових сумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають щорічно.
Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і політичному житті країни структуру прибутків і витрат визначає характер державного суспільного устрій [7, с. 69].
Система фінансів в Україні тільки з 90-х рр. почала формуватися як національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від його фінансової політики.
Характер фінансової системи в той час відображав характер самої системи господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи господарювання, відсутність стимулів до високоефективного труда приводили до збитковості підприємств в промисловості і господарств в агропромисловому комплексі. Такі підприємства постійно субсидувалися з бюджету за рахунок більш ефективних підприємств, що підривало будь-який інтерес до добросовісного відношення і продуктивного труда. Регіональні бюджети і фонди розвитку підприємств формували по нормативах, певними центральними відомствами. Ними ж регламентували і використання цих фінансових ресурсів. Фінансова система формувала споживчу психологію виробників, відчужувала від підприємницької ініціативи, від уміння ризикувати під час створення нових виробництв, від потреби цінити кошти, ресурси, розраховувати витрати на виробництво
[6, с. 64].

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала високоефективний труд, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підйому життєвого рівня народу. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу.
Перехід економіки України до ринкового типу і перші кроки до створення національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на активну участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках [1].
Перша частина забезпечує акумуляцію коштів через систему податків, інша розподіл акумульованих коштів на виробничі, соціальні і державні потреби. Інструментом формування прибуткової частини бюджету є система податків. Податки це обов'язкові платежі, що нормуються до державного або місцевого бюджету, які вносять окремих осіб, підприємства, організації і установу.
Податки розділяють на прямі і непрямі. До прямих податків належать податки з прибутку (прибутковий податок), спадщини, землі, будівель і тому подібне. До непрямих - мито, податок на додану вартість.

Податкова система є основою формування державного бюджету і податкової політики. Саме ради формування державного бюджету держава здійснює політику оподаткування і використання накопичених коштів. Податкова політика має велике значення для фінансової системи загалом, оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на виробництво, зокрема на стимулювання виробництва. Для збалансування економічної системи найкращої є така система оподаткування, в якій відносно зростає частка прямих податків і меншає частка непрямих.

Основні надходження до бюджету України забезпечили непрямі податки - 61,3 %, а прямі становили 38,7 %. Сама велика маса податкових надходжень доводиться на ПДВ - 43,8 % всіх суми прямих і непрямих податків, менша на платежі підприємств 25,1 % і на податки з населення 12,8 %. Оскільки платниками ПДВ і акцизів через ціни на споживчому ринку є населення, то по сумі прямих і непрямих податків населення оплачує майже 60 % прибутки до бюджету держави.

Витратну частину бюджету визначають, як вже було відмічено, суспільні і державні потреби можуть формувати в різних співвідношеннях таку структуру витрат: на народне господарство; на соціально-культурні заходи і науку; на управління; на оборону та інші. Бюджет є головним фінансовим планом створення і використання фонду грошових коштів держави. У державному бюджеті зосереджується значна частина національного доходу країни [2].

 Отже, бюджетна система України складається з державного бюджету України, бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. А з переходом до ринкової економіки докорінно змінилася структура доходної частини бюджету України.

РОЗДІЛ ІІ. ОЦІНКА СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

         2.1. Основні тенденції формування фінансових ресурсів в межах      фінансової системи

Фінансові ресурси — це кошти, виділені з тієї частини сукупного сус-пільного продукту, яка без порушення об’єктивної (природної) пропорційності суспільного виробництва може бути спрямована на розширення соціально-економічної системи в цілому.

 Специфічний зміст фінансових ресурсів досить повно визначається наявністю певних ознак. По-перше, це фонди коштів акумуляційного ха-рактеру, що утворюються в результаті виробництва, розподілу і перероз-поділу сукупного суспільного продукту і національного доходу. По-друге, це кінцеві прибутки, тобто кошти, призначені для обміну на товари. По-третє, це прибутки після реалізації товарів.

Отже, джерелами формування фінансових ресурсів є амортизація, прибуток, відрахування до фонду соціального страхування і пенсійного фонду, податок на додану вартість, акцизи, податки з населення, надходження від зовнішньоеконо-мічних операцій та продажу населенню цінних паперів. Кредитні ресурси, на нашу думку, неправомірно зараховувати до фінансових ресурсів, оскільки їх формування не пов’язане зі створенням нових матеріальних благ, а відбувається внаслідок перерозподілу фінансових ресурсів. Однак приріст вкладів населення в банках варто розглядати як джерело фінан-сових ресурсів, оскільки в матеріально-речовому аспекті їм відповідають ресурси, що вивільнюються внаслідок нагромадження [7, с. 213].

В умовах ринку джерела фінансування підприємства відрізняються від традиційних для планової економіки. Нині частка бюджетних коштів для фінансування інвестицій, терміни надання кредиту різко скорочуються. Ці процеси закономірні в перехідний період до ринкової економіки.

 Водночас обмежуються власні джерела підприємств, до яких належать статутний капітал; фонди, створювані з чистого прибутку; амортизаційні відрахування. У цьому зв’язку в умовах ринку підприємства змушені шукати нові джерела фінансування на ринку капіталів.

Рух капіталів за ринкової економіки можна відобразити у двох аспектах. По-перше, рух доходів і витрат у таких секторах економіки, як під-приємницький бізнес, державний, міжнародний (суспільний) та приватний сектори. Різниця між доходами і витратами в будь-якому секторі дає заощадження. По-друге, рух капіталів (заощаджень) між секторами.

Щоб краще зрозуміти рух капіталів, розглянемо ці аспекти детальніше.

Сектор бізнесу купує у приватного сектора робочу силу, а у зворотному напрямку спрямовує потік заробітної плати. Приватний сектор частину цього прибутку сплачує державі у вигляді податків, частину витрачає на купівлю товарів і послуг у бізнесу й держави, а частину, що залишається, спрямовує на заощадження. Державний сектор видає заробітну плату державним службовцям купує товари і послуги у бізнесу. Джерелами цих витрат є державні податки, отримані від бізнесу і населення, а також доходи від державної та підприємницької діяльності [8, с. 216].

Грошові фонди в економіці безперервно рухаються від заощаджувачів, які акумулюють кошти, до позичальників, які використовують ці кошти. Будь-яка господарська одиниця, яка зберігає кошти, може стати інвесто-ром. Найбільшими постачальниками грошового капіталу у країнах з роз-виненою ринковою економікою є сім’ї та фінансові інститути: банки, страхові компанії, пенсійні та інші фонди. Заощаджувачами можуть бути і підприємства. Розвиток ринку капіталу залежить від ступеня нагромад-жень у бюджеті сім’ї, підприємства, держави. Основними споживачами коштів є підприємства (фірми) та уряд. Населення також може бути по-зичальником, але його частка незначна.

Схема прямого і непрямого інвестування:

 - рівень конкуренції між споживачами заощаджень, тобто між інвес-тиційними інститутами, банками, державою, пенсійним і страховим фондами. Варто очікувати загострення конкуренції між основними фінансовими інститутами за заощадження з випуском в обіг прива-тизаційних чеків (сертифікатів);

 - ступінь і напрям участі іноземного сектора в національному фінансовому ринку. Найімовірніше, що заощадження насамперед спрямовуватимуться на купівлю цінних паперів іноземних компаній;

 - рівень віддачі на інвестований капітал, який визначатиметься рівнем ефективності функціонування підприємств [9, с. 118].

Як і на будь-якому іншому ринку, попит і пропозиція на фінансові ре-сурси врівноважуються за допомогою механізму цін, що визначає ціни й на фінансовому ринку. Віддача за інвестиціями повинна врівноважувати сукупний попит і сукупну пропозицію. Пропозиція заощаджувачів тим вища, чим вища віддача за вкладеним капіталом, а попит споживачів капі-талу тим вищий, чим менша пропозиція капіталу

Функції перерозподілу капіталів між секторами й окремими господарськими одиницями виконує фінансовий ринок. У широкому розумінні — це відносини між населенням, підприємствами і державою з приводу перерозподілу вільних коштів на основі повної економічної са-мостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньо-та міжгалузевого переливання фінансових ресурсів. Він доповнює і ко-ригує бюджетний метод, що був єдиним в умовах планової економіки.

Вихід підприємства на фінансовий ринок має на меті збільшити фінан-сові можливості підприємства і зменшити ризик підприємницької діяль-ності.  Фінансовий ринок включає ринок грошей і ринок цінних паперів (фондовий ринок).

Розрізняють відносини між заощаджувачами і споживачами на пер-винному і вторинному фондовому ринках. Первинний ринок формуєть-ся за рахунок емісії цінних паперів підприємства (фірми, акціонерного товариства, компанії тощо). Продаж цінних паперів може бути прямим і непрямим. Пряме інвестування — це продаж цінних паперів населенню або інвесторам інституціонального типу. Непряме інвестування — це продаж цінних паперів через посередника. Вторинний ринок — це повторна купівля-продаж цінних паперів через біржу або позабіржовий обіг [10, с. 89].

 2.2. Вплив фінансової політики на соціально-економічні процеси Україні

Центральною проблемою сьогодення і майбутнього фінансової стабілізації в Україні залишається інфляція. Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції вимушують уряди різних країн проводити політику, направлену на зміцнення національної валюти. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика налічує багатий асортимент самих різних грошово - кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програм стабілізації і дій по регулюванню і розподілу доходів.
Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальні підходи. В рамках першого (пропонованого прихильниками сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика маневрування державними витратами і податками в цілях дії на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати і підвищує податки. В результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Проте одночасно може відбутися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою і навіть до явищ, зворотних спочатку поставлених цілей [11, с. 143].
Бюджетна політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капітало вкладені інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Вважається, що таким чином розширюється попит на споживчі товари і послуги.   

Проте стимулювання попиту бюджетними коштами, як показав досвід багатьох країн в 60 - 70-их роках, може підсилювати інфляцію. До того ж великі бюджетні дефіцити обмежують урядові можливості маневрувати податками і витратами.
Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, побічно і що гнучко впливає на економічну ситуацію. Цей вид регулювання проводиться непідконтрольним уряду центральним банком, який визначає емісію, змінює кількість грошей в обігу і ставки позикового відсотка. Прихильники цього підходу вважають, що держава повинна проводити дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного зростання і штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією.
Намагаючись приборкати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так звану політику цін і доходів, головне завдання якої по суті зводиться до обмеження заробітної плати - третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби
 з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.
     Необхідно відзначити, що комбінація різних способів придушення інфляції залежить від конкретних економічних умов тієї або іншої країни. Становлення ринку в Україні, зокрема, значною мірою, залежить від інтенсивності інфляційних процесів. Боротьба ж з цим явищем методами тотального або значного адміністративного контролю над цінами і доходами, як це практикувалося раніше, без усунення їх причин, негативно позначається на розвитку ринкових відносин і стабільності економіки.
Введення державного замовлення, інвестування промисловості і сільського господарства (за рахунок бюджетного дефіциту), встановленню жорсткого курсу валюти і взагалі твердих цін на всі товари - подібні заходи практикуються і зараз в Україні. У будь-якому випадку, це наочний приклад неефективного державного регулювання.
Необхідні серйозні і комплексні антиінфляційні заходи. Складність ситуації полягає в тому, що антиінфляційну політику в Україні зараз не можна все-таки звести до тільки непрямих економічних важелів. Річ у тому, що в Україні, разом із загальними закономірностями, найважливішою причиною інфляції можна вважати унікальну диспропорційну в економіці, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи. Радянській економіці були властиві тривалий розвиток в режимі військового часу, і, як наслідок, надмірна частка військових витрат у ВНП, високий ступінь монополізації виробництва, розподілу і грошово-кредитної системи
 [11, с. 145].
   Отже, очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути без певної структурної політики держави, здійснюваної навіть прямими адміністративними заходами, зокрема, скороченням військового виробництва і витрат, а також раціоналізацією виробничих капіталовкладень, рясним фінансуванням за рахунок акціонерних і приватних капіталів, широким залученням іноземних інвестицій і скороченням бюджетного фінансування. Необхідно зламати монополістичну структуру економіки. Все це важливо доповнювати заходами, які обмежать грошову масу, усунуть дефіцит державного бюджету, стабілізують співвідношення валют, а також створенням умов для здорової конкуренції. У такому разі успіх буде досягнутий.

         2.3. Фінансова політика України на сучасному етапі

Сьогодні фінансово - економічна ситуація в Україні є складною, суперечливою і неоднозначною. Об’єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про збільшення реального економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації.

В процесі своєї діяльності держава вирішує досить суперечливі завдання, і тому, відповідно фінансова політика повинна бути балансуючою. Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є:

1) проведення заходів щодо остаточного переведення підприємств, і особливо державних, до ринкових відносин;

2) оздоровлення грошово-кредитної системи та повний вихід з кризового стану фінансів держави;

3) комплекс заходів по соціальному захисту населення [12, с. 220].

Отже, головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але й запобігти соціальній напрузі в суспільстві і максимально пом’якшити переходу від однієї системи відносин до іншої.

На сьогоднішній день Верховна Рада України кожен рік затверджує Основні напрями бюджетної політики, а Національний банк України – Основні засади грошово-кредитної політики. Ці документи є визначальними у формуванні поточної фінансової політики держави.

Основні напрями бюджетної політики на 2012 рік, ґрунтуються на положеннях Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" та щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України "Модернізація України – наш стратегічний вибір", а також Концепції Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2012 рік, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 березня 2011 року.

Так, пріоритетними напрямами бюджетної політики на 2013 рік є:

створення умов для подальшої стабілізації економіки;

  •  забезпечення економічного зростання та розбудову конкуренто-спроможної економіки;  
  •  забезпечення бездефіцитності бюджетів соціальних фондів;
  •  розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів і підвищення їх ліквідності;
  •  здешевлення відсоткових ставок за кредитами, а також фінансової підтримки окремих інвестиційних проектів, тощо.

Основні засади грошово-кредитної політики на 2011 рік (на час написання роботи положення на 2012 рік розробленим не було) враховують тенденції розвитку вітчизняної економіки та грошово-кредитної сфери, передбачають комплекс змінних індикаторів фінансової сфери та систему заходів монетарної політики, спрямованих на забезпечення стабільності національної грошової одиниці, сприяння відновленню економіки та стійкості банківської системи.

Основною метою фінансової політики на середньострокову перспективу є ефективне управління державними фінансами [13, с. 457].

У підсумку можна зазначити, що бюджетна політика України спрямована на економічний розвиток та поліпшення якості життя населення, що є однією з стратегічних цілей у довгострокової перспективі.

При існуючій практиці для оцінювання успішності фінансової політики у державі, зазвичай, використовується два показники – рівень дефіциту бюджету і стабільність національної грошової одиниці.

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка зможе стабілізувати економіку й вирівняти видатки з доходами, користуючись жорстким режимом економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури [14, с. 249].

Існують різні оцінки граничного розміру рівня бюджетного дефіциту. Наприклад, Маастрихтський договір серед інших умов потенційним учасникам валютного союзу ставить і таку, як межа дефіциту держбюджету 3% від ВВП. Згідно з даними міжнародної статистики допустимою є величина бюджетного дефіциту в індустріально розвинутих країнах, яка коливається у межах 3 – 4% від розміру ВВП за середньосвітової його величини 4,5%. Спостерігається тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту в середньосвітовому вимірі в розмірі 3-5% до ВВП. «Порогове» значення індикатора дефіциту Державного бюджету України складає 3% до ВВП.

Слід зауважити, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 3% валового національного продукту, призводить до зниження інвестиційної активності, розвитку інфляції. Такий дефіцит є гальмом економічного зростання держави.

Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

До основних причин бюджетного дефіциту на Україні можна віднести низький рівень життя більшої частини населення України; зниження ефективності виробництва; скорочення об’ємів валового внутрішнього продукту; скорочення доходів в умовах кризисного стану економіки; значне зростання і нераціональна структура бюджетних витрат; наявність значного тіньового сектора в економіці; недосконале законодавство і податкова система.

Значний вплив на бюджетний дефіцит робить таке явище як безробіття. Його зростання призводить до збільшення витрат держави. А унаслідок зниження безробіття відбувається зростання доходів держави (працюючі громадяни отримуючи заробітну плату, мають можливість більше купувати товарів і отримувати послуг, а також сплачувати податки). Тому зниження безробіття є важливим напрямом зниження бюджетного дефіциту [15, с. 193].

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

- скорочення бюджетних витрат;

- пошук джерел додаткових доходів;

- випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;

- позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

До найважливіших напрямків активізації бюджетної політики з питань фінансування дефіциту державного бюджету слід віднести такі:

- ресурси, залучені з метою фінансування дефіциту бюджету, доцільно направляти на посилення інвестиційної діяльності держави та поліпшення умов забезпечення економічного зростання;

- мобілізовані кошти необхідно використовувати для вирішення економічних та соціальних проблем з урахуванням не тільки поточних але й середньо- та довгострокових перспектив;

- у майбутньому погашення боргових зобов’язань має бути рівномірним і не призводити до перевантаження бюджетної системи у кожному конкретному періоді;

- залучення ресурсів державою не повинне негативно впливати на розвиток вітчизняного бізнесу та проведення міжнародних фінансових операцій;

- для стабілізації фінансового розвитку країни слід шляхом вжиття заходів щодо антиінфляційного регулювання обмежити вплив фінансування дефіциту бюджету на розбалансування її грошово-кредитної системи.

- за останні роки урядом були прийняті деякі кроки для зменшення дефіциту державного бюджету. Наскільки вони дієві побачимо згодом. Але данні які розміщенні на сайтах Державної служби статистики України, Міністерства фінансів України, Національного банку України показують дієвість цих кроків.

Доходи державного бюджету у 2010 році становили 254,995 млрд. грн., видатки 307,748 млрд. грн.. У 2011 році ці показники становили: доходи – 302,375 млрд. грн., видатки – 341,250 млрд. грн.

Рівень дефіциту бюджету перебуває у прямій залежності від проведення бюджетної та податкової політики, Так розмір дефіциту бюджету у 2011 році склав 35,343 млрд. грн.(3.5% від ВВП), що на 18,752 млрд. грн. менше ніж у 2010 році – 54,095 млрд. грн.(5,1% від ВВП) 22 грудня 2011 року Верховна Рада України ухвалила Закон України „Про Державний бюджет України на 2012 рік”. Законом визначено доходи Державного бюджету на 2012 рік у сумі 332,821 млрд. грн., видатки у сумі 358,050 млрд. грн. Граничний обсяг дефіциту встановлено на рівні 25,129 млрд. грн.(2,5% від ВВП), що на 10,214 млрд. грн. менше ніж у 2011 році та на 28,966 млрд. грн. ніж у 2010 році.

Таким чином, у сучасних умовах уряд повинен постійно контролювати розмір бюджетного дефіциту, інакше він здійснюватиме дестабілізуючий вплив на соціально-економічний розвиток країни. Необхідно приділяти більше уваги збільшенню доходів держави шляхом подолання безробіття, поліпшення податкової системи, удосконалення приватизації державного житла, поліпшення фінансового стану суб’єктів господарювання та ін. З метою максимально ефективного управління дефіцитом державного бюджету необхідно застосовувати систему економічних заходів. Дефіцитне фінансування для України вкрай важливе і необхідне. Його слід, не скорочувати, а переорієнтувати на вирішення основної проблеми нашої економіки – пожвавлення інвестиційної діяльності [15, с. 202].

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ТА НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

         3.1. Проблеми фінансової системи України та шляхи їх подолання

На початку ХХІ століття відбувається активізація трансформаційних процесів, посилюється динамізм суспільного розвитку. Світова економіка вступає в нове тисячоліття, вибираючи вектор свого руху серед багатьох складних, суперечливих і деколи різноспрямованих змін, які відображаються на розвитку фінансової системи як, найдинамічнішій і складній складовій ринкової економіки.

 Фінансова система – один із основних елементів держави, який є показником розвитку, функціонування та ефективності державної політики.

Значний вклад у розвиток фундаментальних теоретичних та методологічних основ сучасної фінансової науки, внесли такі вчені як В.Л. Андрущенко, І.В. Бураковський, Д.В. Полозенко, О.Д. Василик, А.І. Даниленко, О.П. Кириленко, А.В. Череп, В.М. Федосов, О. Луніна та багато інших, які наслідували давню традицію викладання фінансової думки, започатковану М.М. Алексеєнком, М.X. Бунге, І. І. Янжулом та іншими.

На сучасному етапі ця тема є досить актуальною, адже саме фінансова система сприяє побудові ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання й покращення добробуту населення [15, с. 205].

В Україні на шляху до ринкового типу фінансової системи накопичилося багато проблем, а саме: відсутність системного підходу до реструктуризації, ефективності функціонування фінансової системи, надто повільний темп реформ, нечітка визначеність з конкретним напрямом реформ.

У звязку з кризовими явищами, у фінансовій сфері знову пожвавилися дискусії з приводу переважного характеру валютного курсу, коливання якого негативно впливають на іноземних інвесторів. Щоб запобігти краху національної валюти, держави вимушені підвищувати ставку відсотка, що, як правило, призводить до потрясінь на фондовому ринку, оскільки курси акцій і облігацій різко падають. Зміна ставки відсотка у бік підвищення негативно впливає на обсяги інвестицій.

Україна поступово інтегрується до міжнародних фінансових ринків і наслідки глобалізаційних процесів стають дедалі відчутними для української фінансової системи. Про це свідчить сучасний етап міжнародної економічної інтеграції, перш за все європейської, включаючи уніфікацію фінансових систем і валютну інтеграцію.

Початковим моментом і рушійною силою глобалізації виступає міжнародна діяльність транснаціональних корпорацій. Інвестиційна активність останніх веде до фінансової глобалізації, яка далі закріплюється на міждержавному рівні.

Високе зростання цін — феномен, що властивий багатьом країнам у період економічних і політичних ускладнень. Негативним явищем є відсутність чіткої політики вищих органів влади, складна політична ситуація, зміна керуючих та посадових осіб. Тому сьогодні одним із найболючіших питань є пошук шляхів збалансування фінансової системи [16, с. 137].

На розвиток фінансової системи впливає також чимало факторів, які потрібно вирішувати, щоб не допустити застою і кризових явищ. По-перше, налагодити функціонування грошової, кредитної, банківської систем. По-друге, всі сфери фінансів і їх ланок, діяльність органів та інститутів, які функціонують в сфері фінансів необхідно вдосконалити. Стратегія і тактика реформування фінансів має полягати у поступовій реструктуризації, яка передбачатиме подальшу трансформацію.  

Слід звернути увагу на проблеми економічного розвитку та зростання, розробці законодавчо-нормативної бази. Єдиним способом збалансування фінансової системи є застосування системи міжбюджетних розрахунків.

Першочерговими завданнями розвитку фінансової системи в Україні є:

 - створити групу потужних банків;

 - зменшити податковий тиск;

 - упорядкувати фінансові потоки;

 - розпочати структурно-інституційні перетворення банківської систем ефективну реорганізацію підприємств [17, с. 211].

На це повинні бути спрямовані всі зусилля органів законодавчої та виконавчої влади. Але, незважаючи на всі ці проблемні питання, фінансова система ринкової економіки досягла в кінці ХХ століття надзвичайно високого рівня свого розвитку як в національному, так і в світовому масштабах. Про це свідчать:

- високий ступінь концентрації фінансових ресурсів як на макроекономічному рівні (бюджетні системи країн з розвиненою ринковою економікою і міжнародних фінансових організацій), так і на мікроекономічному рівні (фінанси найбільших корпорацій і банків);

- високий ступінь мобільності і взаємозв’язку фінансових ринків на базі новітніх інформаційних технологій, що знаменують перехід всієї економічної системи, у тому числі фінансової, до нової, постіндустріальної стадії свого розвитку;

- різноманіття фінансових інструментів макро- і мікроекономічної фінансової політик і високий ступінь їх динамізму;

- багатополярності на основі міждержавної економічної інтеграції, включаючи її фінансову і валютну складову і т.д .

 Важливим кроком, який дозволив би посилити мультиплікативний ефект від коштів, які акумулюються фіскальними засобами, може стати продаж тимчасово вільних коштів на рахунках головних розпорядників Держказначейства, на ринку міжбанківських кредитів. Вихід Держказначейства на міжбанк вже практикувався наприкінці 2000 р., хоча й не був урегульований нормативно. На нашу думку, такий механізм міг би стати досить дієвим важелем зменшення потреби в державних запозиченнях та збільшення кредитного потенціалу економіки. Про останнє свідчить значний обсяг залишків на рахунках уряду – 13,2 млрд грн. на початок грудня 2006 року. 
Важливим напрямом диверсифікації боргової політики держави має стати розширення місцевих позик. Останні поки що не набули в Україні помітного значення як одне із джерел
 формування доходів місцевих бюджетів. Розмір місцевого боргу станом на середину 2006 року склав 0,2-0,3 % ВВП і до кінця року не перевищить 0,5 % ВВП. Позики на зовнішніх ринках розмістив лише Київ - 150 млн дол. на 5 років у 2005 р. та 200 млн дол. – на 7 років у 2006. У 2007 р. На міжнародні ринки капіталу готуються вийти Донецьк, Одеса.

 Отже, для подолання проблем фінансової системи необхідно: провести ефективні реформи по вдосконаленю нинішньої фінансової ситеми, яка би стимулювала ціни на ринку. Але варто додати, що фінансова система України різко почала прогресувати, це проявляється: високий ступінь концентрації фінансових ресурсів як на макроекономічному рівні  так і на мікроекономічному рівні; високий ступінь мобільності і взаємозв’язку фінансових ринків на базі новітніх інформаційних технологій, що знаменують перехід всієї економічної системи, у тому числі фінансової, до нової, постіндустріальної стадії свого розвитку; Також щоб запобігти кризовим ситуаціям в країні, уряд повинен контролювати національну валюту, кредитну ситему, банківську систему [18, с. 381].


                                                

ВИСНОВКИ

 Будівництво незалежної держави неможливе без створення власної фінансово гро- шової системи. При ведучій ролі Національного банку України в напрямі демонополізації виробництва з метою поліпшення існуючих економічних відносин сформована широка мережа банківських установ. Введена національна грошова одиниця. Однак демонополізація фінансової системи, небачено швидке розширення мережі комерційних банків відбувалося стихійно, без належної законодавчої бази і надійного контролю з боку держави.                Фінансова система України відіграє важливу роль у формуванні державної економіки, кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання; кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування; залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи, поділ фінансової системи на окремі ланки  явище об'єктивне, зумовлене потребами економічного розвитку .

Необхідно відзначити, що комбінація різних способів придушення інфляції залежить від конкретних економічних умов тієї або іншої країни. Становлення ринку в Україні, зокрема, значною мірою, залежить від інтенсивності інфляційних процесів. Боротьба ж з цим явищем методами тотального або значного адміністративного контролю над цінами і доходами, як це практикувалося раніше, без усунення їх причин, негативно позначається на розвитку ринкових відносин і стабільності економіки.  

Теоретичними основами функціонування фінансової системи Украхни є – державний бюджет. Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками.  Сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною, суперечливою і неоднозначною. Об’єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про збільшення реального економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації.
Показником кризи системи державних фінансів стала деформація податкової системи. Колосальна кількість і розміри платежів в кінцевому результаті приводили, з одного боку, до штучного згортання виробничої і комерційної діяльності, а з іншого
- до теневизации економіки. Велика кількість комерційних структур всіляко ухилялися від сплати податків, приховували прибутки. Не допомагало і формування багатотисячної армії податкових інспекторів, обов'язкове введення касових апаратів.
Фінансова сфера держави продовжує знаходитися в кризовому стані. Його подолання можливе тільки при умові цілого комплексу ринкових реформ, покликаних забезпечити входження України до складу розвинених держав світу.
У висновку можна сказати, що тільки при комплексному підході до проблеми вдосконалення фінансової системи України можна добитися бажаних результатів, тобто сформувати сучасну соціально орієнтовану фінансову систему, справно функціонує в умовах ринкових відносин, які забезпечать ефективне функціонування і дадуть надходження коштів до державного бюджету, а той в свою чергу зможе забезпечити органи державної влади коштами потрібними для їх функціонування.
 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1) Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.96 № 254/96 – ВР.//Відомості ВРУ. – 1996. - № 30.

2)Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456-VI

3)Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси: Навч. посібник. – 2-ге вид., переробл. і допов. / За заг. ред. В.Д. Базилевича. – К.: Атіка, 2007. – 368 с.

4) Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: Центр навч. літ., 2004. – 608 с.

5)Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2009. – 416 с.

6) Державні фінанси в транзитивній економіці: Навч. посібник / М.І. Карлін, Л.М. Горбач, Л.Я. Новосад та ін.; За заг. ред. д.е.н., проф. М.І. Карліна. – К.: Кондор, 2011. – 220 с.

7) Карпінський Б.А., Герасименко О.В. Фінансова система: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літ., 2008. – 184 с.

8) Кудряшов В.П. Фінанси: Навч. посібник. – Херсон: Олді-

плюс, 2008. – 352 с.

9) Пабат М.Г. Державні та муніципальні фінанси: Навч.-метод. посібник. – Донецьк: ДонДАУ, 2012. – 240 с.

10) Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: Знання- Прес, 2009. – 341 с.

11) Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посібник. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: Знання- Прес, 2003. – 523 с.

12) Василик О.Д. Теорія фінансів. Київ: НІОС,  2001, 416 с.

13) Кудряшов В.П. Фінанси. Херсон: Олді-плюс,  2012, 352 с.

  1.  Державний комітет статистики України за 2009 рік / За ред. О. Григоровича. – К.: Консультант, 2009. – 632 с.

15) Карлін М.І., Горбач Л.М., Новосад Л.Я. Державні фінанси в транзитивній економіці. Київ: Кондор,  2003, 220 с.

16) Базилюк Г.О. Бюджетний менеджмент. Київ: Атіка,  2010, 265 с.

17) Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія). Київ: КНЕУ,  2008, 240 с.

18) Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Київ: Вища школа,  2008, 544 с.



 

Другие похожие работы, которые могут вас заинтересовать.
14262. Фінансова система України: становлення та розвиток 38.87 KB
  Розглянути теоретичні основи фінансової системи; дослідити особливості розвитку та становлення фінансової системи України; проаналізувати проблеми у функціонування фінансової системи України та розглянути можливі шляхи їх подолання.
4060. СУДОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ 9.12 KB
  Чотириланкова система Система судів загальної юрисдикції в нашій державі будується за принципами територіальності й спеціалізації. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.
3732. Система конституційного права України 14.16 KB
  Конституційне право як галузь права складається з правових норм, які містяться в Конституції України а також правових норм, які регулюють відносини пов’язані з громадянством (правовим статусом особи), правових норм, що закріплюють державний устрій України
4259. Система галузі конституційного права України 11.11 KB
  Система галузі КПУ Система галузі конституційного права України це її внутрішня побудова що характеризується єдністю і взаємодією елементів цієї системи до яких належать конституційноправові норми та конституційноправові інститути. Так від інших правових норм вони відрізняються: змістом оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин що становлять предмет галузі конституційного права України
4071. ПОНЯТТЯ, ФОРМА, СИСТЕМА ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ 4.52 KB
  Територіальний устрій України це внутрішній її поділ на певні територіальні частини співвідношення держави в цілому з її складовими частинами. Конституції України є унітарною державою. Унітарність держави підтверджує низка ознак: –територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою; –єдине громадянство; –єдині органи держаної влади: Верховна Рада України –вищий законодавчий орган влади; Президент України – голова держави виступає від її імені представляє...
4993. Транспортна система України, напрями її інтеграції в транспортній структури Європи 43.01 KB
  Основні поняття економічної географії транспорту. Економікогеографічна характеристика транспортної системи України на сучасному етапі Характеристика основних видів транспорту. Особливості транспорту Східного макрорайону.
19235. Фінансова політика держави 351.53 KB
  Оцінка організаційно-правового забезпечення фінансової політики України. Напрями удосконалення організаційно-правового забезпечення фінансової політики в умовах сьогодення. Функціонування фінансової системи спрямоване на вирішення певних завдань що стоять перед суспільством. Цим завданням підпорядковуються й організація фінансових відносин у суспільстві і процеси руху і розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них і пропорції їх централізацією і децентралізацією і порядок...
10614. Фінансова звітність комерційних банків 44.3 KB
  Загальні вимоги до формування фінансової звітності банку її склад. Баланс банку. Звітність для складання платіжного балансу формується на основі даних про операції центрального банку тому дану звітність формує тільки Національний банк України. Управлінська звітність – це звітність про стан та результати діяльності банку яка використовується керівництвом для планування контролю та прийняття відповідних управлінських рішень.
430. Фінансова діяльність біржі та її гарантії 24.23 KB
  Пізніше виникають спеціальні клірингові установи палати які здійснювали заліки взаємних вимог банків у Лондоні в 1775 р. Розрахунові палати не лише гарантують перевірку сальдо залишків рахунків за всіма операціями до відкриття наступних торгів але й забезпечують фінансову цілісність ринку. Розрахункові палати або центри при біржах виросли з практики торгівлі реальним товаром.Історія становлення біржових клірингових установ У чому ж суть...
4138. Система альтернативного голосування. Система кумулятивного голосування. Система балів 4.28 KB
  Система альтернативного голосування. Система кумулятивного голосування. Система балів Способом яким долається нерезультативність системи абсолютної більшості вже у першому турі виборів є альтернативне голосування преференційне або абсолютне голосування за якого виборці голосують за одного кандидата але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників нижньої палати австралійського парламенту.
© "REFLEADER" http://refleader.ru/
Все права на сайт и размещенные работы
защищены законом об авторском праве.