Педагогіка як наука і навчальний предмет

Педагогіка – наука про виховання. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник Харківський державний педагогічний університет ім. Педагогіка – наука про виховання. З часом накопичення знань сприяло виникненню особливої науки про виховання дітей – педагогіки.

2015-01-10

42.21 KB

1 чел.


Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск


Лекція № 1

Тема. Педагогіка як наука і навчальний предмет.

Мета: показати сутність педагогіки як науки; розкрити особливості педагогічних категорій; ознайомити з об’єктом, предметом, функціями і завданнями педагогіки; розширити знання про систему педагогічних наук.

План:

1.  Педагогіка – наука про виховання.  

2. Об’єкт, предмет, функції і завдання педагогіки.  

3. Основні категорії педагогіки. 

4. Система педагогічних наук.

Література:

  1.  Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди. – 2 вид., випр. і доп. - Харків: «ОВС», 2002. - С 154 - 174.
  2.  Максим'юк СП. Курс лекцій з педагогіки.— Рівне, 2002.
  3.  Освіта України. Нормативно-правові документи. - К.: Міленіум, 2001.
  4.  Педагогіка / Під ред. З.Н. Курлянд. - Одеса, 2001.
  5.  Педагогіка: Навчальний посібник / В.М. Галузяк, М.І. Сметанський, В.І. Шахов. – Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2006. – 400с.
  6.  Підласий І.П. Практична педагогіка, або Три технології: Інтерактивний підручник для педагогів ринкової системи освіти / М-во освіти і науки України. - К.: Слово, 2004. -616 с.
  7.  Сорока Г І. Сучасні виховні системи та технології: Навчально-виховний процес-методичний посібник для керівнкиів шкіл. -Харків: Веста, Ранок, 2002. - 128 с.
  8.  Фіцула М.М Педагогіка: Посібник. К.: ВЦ «Академія», 2001. – 546 с.
  9.  Щербань П.Н. Прикладна педагогіка: Навч. мет. посіб. – К.: Вища шк., 2002. – 215 с.

  1.  Педагогіка – наука про виховання.  

Свою назву педагогіка отримала від грецьких слів “пайс” – дитина і “аго” – вести. Педагогом у Стародавній Греції називали раба, який супроводжував дитину свого господаря до школи.

Поступово слово педагогіка стало вживатися в більш загальному розумінні для означення мистецтва вести дитину по життю, тобто виховувати й навчити її, спрямовувати духовний і тілесний розвиток. З часом накопичення знань сприяло виникненню особливої науки про виховання дітей – педагогіки. В теорії були зроблені необхідні узагальнення, виокремлені найсуттєвіші педагогічні відношення. Так педагогіка стала наукою про виховання й навчання дітей. Таке розуміння педагогіки збереглося аж до середини XX ст. І лише в останні його десятиріччя з’явилося розуміння того, що кваліфікованого керівництва потребують не лише діти, а й дорослі.

З уточненням завдань виховання дітей і дорослих відбувається інтенсивний розвиток науково – педагогічного знання в ширину. Тисячоліттями накопичувалися необхідні знання, одна за одною створювались, перевірялись і відкидалися педагогічні системи, доки не залишалися най життєздатніші, найкорисніші.

За умов НТР спостерігається інтенсивний  розвиток педагогіки в глибину. Це одна з характерних тенденцій сучасної педагогічної науки, яка є причиною  постійного перегляду численних педагогічних  поглядів, змісту й структури її категорійного апарату. Здійснюється поглиблення науково – педагогічного пізнання від зовнішніх властивостей виховання, навчання й освіти нової людини до аналізу того, що зумовлює ці властивості. Важливого значення набула розробка категорій зовнішнього і внутрішнього, форми і змісту, явища і сутності, випадковості й  необхідності, закону і закономірності стосовно педагогічного процесу. За таких умов виникла необхідність перегляду обсягу поняття загальна педагогіка. Нині поширеною є думка, що загальна педагогікаце наука про виховання людини. Адже за сучасних умов, окрім узагальнення досвіду навчання й виховання підростаючого покоління, вона стала вивчати виховання й освіту дорослих.

В міжнародному педагогічному лексиконі все частіше вживаються нові терміни – андрогогіка (від грецьк. андрос - чоловік і аго - вести) і антропогогіка (від грецьк. антропос - людина і   аго - вести).

Виховання й освіта людини - завжди є соціальними явищами; у класовому суспільстві вони мають класовий характер. Педагогіка зароджувалася і формувалася як соціальна наука. Вона перебуває в системі суспільного знання і продовжує розвиватися у взаємозв’язку й взаємодії з іншими суспільними науками, перш за все, з філософією, етикою, естетикою.

Оскільки людина є невід’ємною складовою природи і її розвиток (фізичний, психічний, духовний) є процес соціально - біологічний, то й розвиток педагогіки у значній мірі обумовлений рівнем природничонаукових знань (фізики, математики, біології, фізіології, генетики). Для сучасної педагогіки характерним є зміцнення зв’язків з антропологією, соціологією і психологією. Співвідношення, грані між педагогікою та іншими науками, що вивчають суспільство і людину, надзвичайно складні, відносні й динамічні.

В педагогіці все більше усвідомлюється той факт, що виховна діяльність повинна ґрунтуватися на основі вивчення об’єктивних закономірностей суспільного життя і, зокрема, життя й розвитку дітей в різних суспільно-історичних умовах. Висувається також завдання визначення: як ці соціальні умови впливають на розвиток, як ідеологія суспільства проявляється в психіці особистості, як знання, накопичені суспільством, стають духовним надбанням індивіда. Тому для сучасної педагопки характерним є комплексні дослідження, які поєднують соціологічний, психологічний і власне педагогічний аналіз.

Методологічною основою наукової педагогіки є теорія наукового пізнання; вчення про психологічні феномени і фізіологічний розвиток особистості положення про єдність історичного й логічного, об’єктивний та історичний підхід до аналізу педагогічних процесів, подій, явищ і фактів; положення про взаємозв’язок національних і загальнолюдських цінностей у вихованні, взаємоообумовленість закономірностей і явищ соціальної дійсності, необхідність їх вивчення у зв’язку з конкретно - історичними умовами. Розробляючи світоглядні передумови теоретичної і практичної діяльності, сучасна філософія озброює педагогіку зальною теорією пізнання. Вчення про закони суспільного розвитку дозволяє трактувати виховання як об’єктивний соціальний процес; наукова логіка відкриває шлях до дослідження складної діалектики педагогічних явищ.

Психологія оперує такими основними науково - теоретичними поняттями,   як   психіка,   психічні  процеси,  розвиток,   особистість, особистісні   властивості   і   якості,   відчуття,   сприймання,   пам’ять, мислення.  воля    мова, емоції  і  відчуття,  діяльність,  спілкування, здібності. Ці категорії є також і   методологічною базою педагогіки оскільки психологічні феномени - основа для здійснення плідної    педагогічної    діяльності,    для    організації    ефективного становлення саме цих психологічних сутнісних сил людини. І якщо педагогіка отримує про них невірне знання, наприклад, у визначенні індивідуально - особистісних властивостей дитини, стану мислення чи здібностей, то педагогічний вплив, навчання й виховання можуть спричинити велику шкоду розвитку дитячої особистості.

Особливо необхідно сказати про значення для педагогіки таких психологічних категорій як особистість і розвиток. Психологічне розуміння особистості, особливо дитячої, як індивіда, що розвиває в собі свідомість і самосвідомість, формує власний розум і з його допомогою своє самостановище в житті. Лише оволодівши психологічною сутністю поняття “особистість”, педагога стає дієвим фактором, здатним вирішувати найважливіш1 завдання виховання.

Що стосується сутності психологічного поняття “розвиток”, то з точки зору педагогіки воно означає поступально - прогресивні, кількісні і якісні, психосоматичні й духовні зміни в організмі особистості дитини, що здійснюються в результаті природного обміну речовин, а також залучення й до життєдіяльності, особливо в спеціально педагогічно організовані види соціально - позитивної діяльності спілкування і стосунки.

Також і фізіологія (спільно з генетикою, її понятійним апаратом дитини). яка оперує такими сутнісно - методологічними категоріями, як вища нервова діяльність, індивідуально - особистісні відмінності, активність і динамічність функціонування нервових процесів, стан фізіологічних систем, темперамент, генетичний фонд і здоров’я, екологічна ситуація й життєдіяльність дитини, спадковість і особистість — є основою педагогічної діяльності в самій педагогіці. Якщо система навчання й виховання в результаті прорахунків фізіології не враховує фізіологічних закономірностей, необхідності дозування навантажень, поєднання оптимальної розумової праці, харчування й відпочинку, тоді вона стає одним з джерел того трагічного факту, коли нині, наприклад, майже 80% школярів мають проблеми зі здоров’ям.

Педагогіка - це прикладна наука, що спрямовує свої зусилля на оперативне розв’язання важливих суспільних проблем виховання, освіти, навчання. У цьому зв’язку говорять про педагогіку як мистецтво. Не вдаючись до аналізу відмінностей між педагогікою - наукою і педагогікою – мистецтвом, а також їх єдності і взаємообумовленості, відзначимо лише, що як наука, педагогіка розкриває: сутність виховання людини; закони і закономірності педагогічного процесу; умови, за яких ці закони найповніше проявляються; умови й способи передбачення результатів педагогічного процесу, структуру й механізми взаємодії елементів педагогічної системи.

Теорія озброює педагогів - практиків професійними знаннями про особливості виховних процесів людей різних вікових груп, соціальних утворень, уміннями прогнозувати, проектувати і здійснювати навчально - виховний процес в різноманітних умовах, оцінювати його ефективність. Новітні технології навчання й виховання, ефективні методики народжуються також у педагогічних лабораторіях.

Однак, історія і практика освіти, історія педагопки засвідчують: ефективність навчання й виховання у вирішальній мірі визначається особистістю педагога й вихователя. Ніякі статути і програми, - писав К.Д.Ушинський у статті Три елементи школи, - ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання. Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер. 

Вплив суб’єктивного фактору на педагогічну діяльність особливо великий вже тому, що виховання передбачає міжособистісні стосунки. Індивідуальність вихователя, винахідливість, такт і багато інших суб’єктивних якостей стають реальними й дійовими факторами мистецтва виховання. Багато залежить від інтуїції педагога, тобто його здібності, ґрунтуючись на певне відчуття, адекватно оцінювати ситуацію і вчинки, приймати єдине вірне рішення негайно, без попереднього логічного міркування. Але це не означає, що виховання є сукупністю впливів відзначених факторів. Виховання — це цілісний процес, що здійснюється у відповідності зі своїми внутрішніми закономірностями. Тому не варто думати, що діяльність педагога нібито цілком довільна, зводити весь його вплив до особистісної привабливості. Інтуїція залежить не лише від гостроти сприймання, спостережливості вихователя, але й від накопичених ним педагогічних знань та досвіду, розуміння психології вихованців.

Об’єктивні закони педагогічної діяльності визначають лише її провідний напрям; реалізуються вони як певні тенденції; форми вияву педагогічних закономірностей у кожному випадку різноманітні і залежать від конкретних умов. Теорія педагогіки не може передбачити цю нескінченність конкретних ситуацій, дати вказівки стосовно конкретного утруднення. Тому теорія, як стверджував Й.Гербарт, одночасно дає більше і менше, ніж того потрібно (тобто містить багато чого, що для обособленої ситуації є надлишковим, і разом з тим, не вказує як діяти в індивідуальному випадку). Ця суперечність вирішується педагогічною практикою. Педагогіка фіксує типові обставини і типові труднощі, містить багатий арсенал педагогічних засобів, аналізує умови їх успішного використання. Педагог - майстер вибирає з цього багатства те, що йому потрібно. У кожному випадку він діє творчо.

Кожен учитель переконується на практиці, що багато завдань, проблем і ситуацій повторюється. При всій різноманітності вихованців, їх індивідуальні риси поєднуються з загальними для всіх і притаманні певним психологічним типам. Разом з тим, педагогічна діяльність в суті своїй вимагає від педагога виявлення творчої думки, готовності враховувати всю різноманітність конкретних умов. Багатство й різноманітність педагогічних явищ настільки великі, що повноцінні рекомендації теорії і свобода педагогічної творчості повинні поєднуватися в найрізноманітніших формах.

Педагогика покликана озброювати педагогів логікою педагогічного мислення, методикою організації педагогічного процесу, технікою педагогічної майстерності. Ця техніка не вичерпується умінням володіти окремими педагогічними засобами (словом, голосом, мімікою, жестикуляцією), а передбачає володіння мистецтвом педагогічного інструментарію, коли сукупність педагогічних засобів слугує реалізації певної педагогічної стратегії і розумної тактики.

Думка про те, що багато батьків виховує дітей і без спеціальних педагогічних знань, не применшує значення них знань. Різноманітні види діяльності здійснювалися людьми і тоді, коли ніхто не мав уявлення про закони такої діяльності. Але завдяки науці люди стали творити усвідомлено; наука відкрила перед людиною шлях до нових, найсміливіших і дивовижних досягнень. Педагогіка не є винятком з цього правила. Хоча педагогічна теорія й менш розроблена, ніж деякі інші науки (напр., математика, фізика, х1мія), сучасна педагогіка озброює вихователя багатьма необхідними йому знаннями. 3 розвитком педагогіки и значення для практики постійно зростає.

Зрозуміло, що знання теорії ще не забезпечує, прямо й безпосередньо, відповідних умінь. Для оволодіння мистецтвом виховання ці теоретичні знання необхідно навчатися використовувати. Такі вміння виробляються при розумному поєднанні особистого досвіду і мислення, вимагають від педагога готовності критично аналізувати свою діяльність.

Педагогічне мистецтво - це найдосконаліше володіння педагогом усією сукупністю психолого - педагогічних знань, умінь і навичок, поєднане з професійним захопленням, розвиненим педагогічним мисленням та інтуїцією, морально - естетичним ставленням до життя, глибоким переконанням  твердою волею. К.Д.Ушинський називав педагогічне мистецтво найширшим, найскладнішим, найвищим і найнеобхіднішим з усіх мистецтв.

Педагогічна майстерність є складовою педагогічного мистецтва. Вона виражається в досконалому володінні педагогом методами і прийомами, усім арсеналом педагогічних умінь і навичок, що сприяють забезпеченню практичної реалізації педагогічного мистецтва у процесі формування особистості.

У педагогічній літературі можна зустріти такі означення педагогічної майстерності, як “найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється у тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних результатів” (Н.В.Кузьміна, М.В. Кухарєв); педагогічна майстерність - це “високе мистецтво навчання й виховання”; “синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей учителя” (О.І.Щербаков); “педагогічна майстерність - це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі” (І.А.Зязюн). До таких властивостей належать гуманістична спрямованість діяльності педагога, його професійна компетентність, педагогічні здібності і педагогічна техніка.

Сутність педагогічної майстерності - в особистості вчителя, в його позиції, здатності виявляти творчу ініціативу на ґрунті реалізації власної системи цінностей. А.С.Макаренко звертав особливу увагу на виховну техніку - голос, міміку, жести, позу вихователя. Важливими елементами педагогічної майстерності він вважав педагогічний такт, витримку, терпіння, скромність, справедливість, вимогливість, почуття гумору, ерудицію і високу культуру, духовну чутливість, справжню людяність, гуманізм, велике і щире серце вихователя. Структура педагогічного мистецтва складна. Адже виховання вимагає не тільки практичного уміння й навичок, а й знання педагогічних законів і закономірностей.

Педагогічна освіта і виховання повинні органічно поєднувати програмові вимоги, сформульовані в документах міжнародних організацій, зокрема. положення про пріоритетність прав і свобод людини (Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй, Декларація прав людини ), з положеннями, що визначають сутність гуманітарної і освітньої політики в Україні на сучасному етапі, які містяться в державних законодавчих документах, зокрема Конституції України, Державній національній програмі “Освіта” (Україна XXI століття), Національній доктрині розвитку освіти, Законі України “Про освіту”, Законі України “Про загальну середню освіту”, Законі України “Про мови в Україні” та ряд інших.

  1.  Об’єкт, предмет, функції і завдання педагогіки.  

Педагогіка як наука має власний об’єкт і предмет вивчення. Об’єкт дослідження - це частина об’єктивної реальності, а предмет - це властивості, характеристика об’єкта.

Оскільки, педагогіка - це наука про виховання людини, то об’єктом педагогіки є процес виховання людини. Тобто, об’єктом педагогіки є ті явища об’єктивної дійсності, які обумовлюють розвиток людського індивіда в процесі цілеспрямованої діяльності  його в суспільстві.

Поняття виховання трактується в даному випадку в широкому його розумінні, як процес передачі суспільного досвіду від старших поколінь до молодших .

Ще в 1922 р. А.С.Макаренко висловив думку про специфіку об’єкта педагогічної науки. Він писав, що багато хто вважає об’єктом  педагогічного дослідження дитину, але це невірно. Об’єктом дослідження наукової педагогіки є педагогічний факт (явище). При цьому дитина, людина не позбавляється уваги дослідника. Навпаки, будучи однією з наук про людину, педагогіка вивчає діяльність, спрямовану на розвиток і формування особистості.

Отже, об’єктом педагогіки є не індивід, його психіка (це об’єкт психології), а процес виховання, система педагогічних явищ, пов’язаних розвитком індивіда.

Предмет педагогіки. Проблем освіти, навчання, виховання торкається багато наук: філософія, соціологія, психологія, економіка та інші. Однак, вони не торкаються сутнісних аспектів освіти, навчання, виховання, пов’язаних з повсякденними процесами росту і розвитку людини, взаємодією педагогів і учнів у процесі цього розвитку і з відповідною інституційною структурою. І це цілком правомірно, оскільки вивчення даних аспектів визначає ту частину об’єкта, яку повинна вивчати спеціальна наука — педагогіка. У цьому випадку педагогіка є наука, що вивчає сутність, закономірності, тенденції і перспективи розвитку педагогічного процесу як фактору і засобу розвитку людини протягом усього її життя. На цій основі педагогіка розробляє теорію організації педагогічного процесу, форми і методи удосконалення діяльності педагога і різноманітні види діяльності учнів, стратегії і способи їх взаємодії.

Педагогіка є досить складною суспільною наукою, яка об’єднує, інтригує, синтезує в собі дані практично всіх природничих і суспільних наук про дитину, закони розвитку виховних суспільних відносин, то здійснюють вплив на становлення і розвиток підростаючого покоління. Предметом педагогіки є об’єктивні закони конкретно - історичного процесу виховання, органічно пов’язані з законами розвитку суспільних відносин, а також реальна суспільна виховна практика формування підростаючих поколінь, особливості й умови організації педагогічного процесу.

Тому найважливішими завданнями педагогіки як науки є: дослідження закономірностей процесу виховання, його структуру й механізмів, розробка теорії й методики організації навчально - виховного процесу, його змісту, принципів, організаційних форм, методів та прийомів.

Функції педагогічної науки обумовлені її об’єктом, предметом і завданнями:

Головна функція педагогіки - пізнавати закони виховання, освіти й навчання людей і на цій основі пропонувати педагогічній практиці найоптимальніші засоби досягнення накреслених завдань.

Конкретизуючи головну функцію педагопки, В.Сластьонін виділив її теоретичну і технологічну функції.

Теоретична функція реалізується на трьох рівнях:

- описовому або пояснювальному - вивчення передового і новаторського педагогічного досвіду;

- діагностичному - виявлення стану, умов і причин педагогічних явищ, успішності й ефективності діяльності педагога і учнів;

- прогностичному — експериментальні дослідження педагогічної дійсності і побудова на їх основі моделей перетворення цієї дійсності.

Прогностичний рівень теоретичної функції пов’язаний з розкриттям сутності педагогічних явищ науковим обґрунтуванням передбачуваних змін. На цьому рівні створюються теорії навчання й виховання, моделі педагогічних систем, що передують освітній практиці.

Технологічна функція теж передбачає три рівні реалізації:

- проективний, пов’язаний з розробкою відповідних методичних матеріалів (навчальних планів, програм, підручників і навчальних посібників, педагогічних рекомендацій), які втілюють у собі теоретичні концепції і визначають “нормативний або регулятивний” план педагогічної діяльності, її зміст і характер;

- перетворюючий, спрямований на впровадження досягнень педагогічної науки в освітню практику з метою її удосконалення;

- рефлексивний і коригуючий, що передбачає оцінку впливу наукових досліджень на практику навчання й виховання і наступну корекцію у взаємозв’язку наукової теорії і практичної діяльності.

Н.Бордовська та А.Реан виділяють три основні функції педагогіки як науки: теоретичну, прикладну і практичну (спрямовану на удосконалення навчання і виховання людини).

  1.  Основні категорії педагогіки.

Найважливішими категоріями педагопки є: виховання, навчання, освіта, педагогічний процес, розвиток, формування  людини.

Виховання - цілеспрямований і організований процес формування особистості. У педагогіці поняття виховання використовується в широкому і вузькому соціальному, а також в широкому і вузькому педагогічному значенні.

В широкому соціальному розумінні виховання - це передача накопиченого досвіду від старших поколінь до молодших. Під досвідом розуміють знання, уміння, способи мислення, моральні, естетичні, правові норми, трудовий досвід, систему спеціальних національних цінностей, досвід примноження матеріальних благ тощо, як в організованих формах (системи освіти), так і шляхом природного засвоєння в результаті взаємодії поколінь і впливу середовища.

3 огляду на це, виховання характеризується кількома властивостями:

- воно є вічною категорією, невід’ємною частиною людського буття; виникло одночасно з виникненням суспільства і зникає, якщо суспільство перестає існувати;

- виховання є соціальною категорією, властивою лише людям;

- виховання має історичний характер, оскільки його мета, завдання, зміст, методи, форми, як і вся педагогічна політика, не залишаються незмінними, а розвиваються, змінюються, вдосконалюються під впливом досвіду і науки;

- виховання має національний характер, оскільки здійснюється в межах конкретного народу (конкретної нації) і ґрунтується на його мові, історії, культурі, звичаях, побуті;

- у класовому суспільстві виховання має класовий характер, який виражається в тому, що вся офіційна педагогічна політика спрямована на зміцнення влади панівних класів. У радянському суспільстві правляча комуністична партія відверто пропагувала і реалізувала принципи партійності і класовості виховання. А компартійна номенклатура, партія влади у галузі освіти дбала, в першу чергу, про забезпечення власних інтересів і зміцнення свого панівного становища в суспільстві.

Стосовно твердження про те, що виховання перебуває поза політикою, ідеологією, то воно невірне в своїй суті, оскільки вилучення виховної системи з політичних, ідеологічних, економічних обов’язків держави обумовлює деградацію названої суспільної і державної функцій.

Розглянувши поняття виховання в широкому соціальному розумінні, ми недостатньо з'ясували його конкретно-соціальну, а тим більше педагогічну сутність. Справа в тому, що вихованням - передачею накопиченого досвіду - займаються не лише професійні педагоги в спеціально створених навчально-виховних закладах. В сучасному суспільстві діє цілий комплекс інституцій, які спрямовують свої зусилля на виховання - сім'я, засоби масової інформації, література, мистецтво, органи правопорядку. Тому загальне поняття виховання потребує звуження і конкретизації.

У вузькому соціальному значенні під вихованням розуміють цілеспрямований вплив на людину з боку суспільно - громадських інституцій з метою формування в неї певної системи знань, поглядів, переконань, моральних цінностей, підготовки до життя. 3 огляду на це виникає питання: чи правильно було б звинувачувати лише школу і педагогів у багатьох невдачах виховання, якщо можливості і сили виховного впливу інших соціальних інститутів переважають обмежені можливості навчально-виховних закладів? Не потребує особливих доведень висновок про те, що успіх виховання можливий лише за умови чіткої координації дії всіх причетних до виховання соціальних інститутів.

У широкому педагогічному розумінні виховання - це спеціально організований, цілеспрямований  керований вплив колективу вихователів на вихованців з метою формування у них певних якостей, що здійснюється в навчально - виховних закладах і охоплює весь педагогічний процес.

У вузькому педагогічному розумінні виховання - це процес і результат виховної роботи, спрямованої на розв’язання конкретних виховних завдань. У педагогіці поняття виховання часто використовують для позначення складових частин цілісного виховного процесу. Говорять, наприклад, розумове, моральне, естетичне виховання .

Навчання - це спеціально організований, цілеспрямований і керований процес взаємодії учителів і учнів, що передбачає засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду, розвиток розумових сил і потенційних можливостей учнів, зміцнення навичок самоосвіти у відповідності з визначеними завданнями. Основою навчання є знання , уміння, навички, які з боку вчителя є базисними компонентами змісту освіти, а з боку учня - продуктами засвоєння.

Знання - це відображення людиною об’єктивної дійсності у формі фактів, уявлень, понять і законів науки. Вони є колективним досвідом людства, результатом пізнання об’єктивної дійсності.

Уміння - готовність свідомо і самостійно виконувати практичні дії, інтелектуальні операції на основі засвоєних знань, життєвого досвіду і вже набутих навичок.

Навички - компоненти практичної діяльності, що виявляються в процесі виконання необхідних дій, доведених до досконалості шляхом багаторазового виконання вправ.

Навчання (учіння) - процес формування і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини. Навчання - двобічний процес, що здійснюється учителем (викладання) і учнем (навчання, учіння). У процесі навчання реалізуються завдання освіти. У відповідності з ними, а також з урахуванням стану науки, техніки, мистецтва, особливостей пізнавальної діяльності, психічних процесів, обумовлених віком і підготовкою учнів, здійснюється відбір змісту і методів навчання.

У Педагогічній енциклопедії відзначено, що освіта - це процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок. Основний шлях одержання освіти - навчання в системі різноманітних навчальних закладів. Суттєву роль у засвоєнні знань, розумовому розвитку людини відіграє самоосвіта, культурно просвітницька робота, участь у суспільно – трудовій діяльності.

Відзначаючи найважливішу рису освіти, академік Б.Т.Лихачов підкреслював, що освіта інтегрує в собі виховання як суспільне явище, педагогічну діяльність та самостановлення особистості і на цій основі творить реальний цілісний педагогічний процес, проектується різноманітними освітньо - виховними концепціями, теоріями й втілюється в освітніх системах і закладах.

Поняття освіта є категорія загальна, цілісна, поліфункіональна і полізмістова. Одні (як це робив Л.М.Толстой) вважають, що освіта, на відміну від виховання як примусу, є вільний від силового тиску на особистість процес, що лише сприяє накопиченню знань, умінь і навичок та інтелектуальному розвитку.

Інші, надаючи пізнавальному і розвиваючому характеру освіти найважливішого значення, вважають, що саме в цьому й полягає виховання і, що ніякої іншої додаткової, спеціальної виховної роботи и не потрібно.

І нарешті, треті, особливо представники церкви, стверджують, що це слово наповнене релігійним змістом і, отже, освіта є спосіб наближення до Бога. Однак, сутність освіти полягає в тому, що вона як ідея є концентрованим виразом і відображенням соціально – економічних, політичних, морально – правових та культурних потреб суспільства в освічених людей, яких продукує спеціально створена державно – суспільна система освітніх і спеціальних закладів. Ця загальна система всередині кожної освітньої ланки містить свою  підсистему, то має певну мету, спеціально педагогічно підібраний зміст, форми і методи освітньої взаємодії, діагностичний інструментарій, критеріальний апарат. Все це становить змістово - формальну сутність освіти як системи. Хоча можлива не лише педагогічно організована і системно - структурована освіта, але й стихійно - життєва, що містить лише елементи цілеспрямованого навчання, самоосвіту чи освітній життєвий досвід.

Взагалі, освіта стабільна лише в матеріальних об’єктах: навчальних приміщеннях, посібниках, знаряддях праці, лабораторіях . В іншому ж, освіта є явище духовне, невловиме, недосяжне на дотик. ЇЇ суть в русі, активному діяльному спілкуванні, взаємодії, обміну, протидії, обговоренні, суперечності, боротьбі й утвердженні в свідомості й нервовій системі ідей, думок, категорій, понять, знань, умінь, навичок, стереотипів поведінки й діяльності.

Головний критерій освіченості - системність знань і системність мислення, які виявляються в тому, що людина здатна самостійно відновити необхідні зв’язки в системі знань за допомогою логічних роздумів, суджень. Начитаність, енциклопедичну обізнаність, феноменальну пам’ять, знання величезної кількості конкретних фактів без уміння встановлювати причинно - наслідкові зв’язки, без власного мислення не можна вважати за освіченість. Однак, не можна вважати неосвіченим того, хто не отримав вищої освіти.

В залежності від обсягу отриманих знань і досягнутого рівня самостійного мислення розрізняють початкову загальну, базову загальну середню, повну загальну середню, базову вищу і повну вищу освіту. За характером і спрямованістю освіту поділяють на загальну, професійну, політехнічну.

Загальна освіта (початкова і середня) забезпечує знання, уміння і навички, необхідні кожній людині незалежно від її майбутньої спеціальності, професії. В сучасній школі загальна освіта передбачає озброєння учнів сукупністю систематизованих знань основ наук про природу, суспільство, а також відповідними уміннями і навичками, необхідними для всебічного розвитку особистості, сприяє розвитку мислення людини.

У нерозривному зв’язку з загальною перебуває політехнічна освіта, яка знайомить учнів з науковими основами сучасного виробництва, його головними галузями, озброює навичками користування найпоширенішими знаряддями праці, сприяє розвитку творчих технічних здібностей, вихованню любові, поваги до пращ.

Спеціальна або професійна освіта забезпечує знання, уміння і навички, необхідні працівнику певної професії і певного рівня кваліфікації. Спеціальна освіта має багато галузей: технічна, сільськогосподарська, медична, педагогічна. Професійно – технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх професійної кваліфікації.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо – кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вища освіта здійснюється на базі повної середньої освіти. До вищих закладів освіти, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову середню освіту. Вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет.

Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; третій і четвертий рівень (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо – кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст – забезпечують технікуми, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації; бакалавр – забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр – забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації.

Розвиток – процес і результат кількісних і якісних змін в організмі людини. Він пов’язаний з постійними, неперервними змінами, переходами з одного стану  в інший, від простого до складного, від нижчого до вищого. В розвитку людини виявляється дія універсальних філософських законів взаємо переходу кількісних змін у якісні і навпаки, заперечення, єдності і боротьби протилежностей.

У Педагогічній енциклопедії розвиток визначається як зміни, що становлять собою перехід від простого до більш складного, від нижчого до вищого; як процес, в якому поступове накопичення кількісних змін сприяє наступним якісним змінам. Джерелом і внутрішнім змістом розвитку є боротьба протилежностей.

Формування це процес становлення людини як соціальної істоти під впливом усіх без винятку факторів - екологічних, психологічних, соціальних, економічних, національних, релігійних. Воно передбачає певну завершеність людської особистості, досягнення рівня зрілості.

Педагогічним процесом називають динамічну взаємодію вихователів і учнів, спрямовану на досягнення заданої мети і яка сприяє заздалегідь визначеним змінам стану, властивостей і якостей вихованців. Іншими словами, педагогічний процес - це процес, в якому соціальний досвід переплавляється в якості особистості. Забезпечення єдності навчання, виховання і розвитку на основі цілісності й загальності є головною сутністю педагогічного процесу.

До основних педагогічних категорій деякі вчені відносять також такі поняття, як самовиховання, самоосвіта, саморозвиток”. 

  1.  Система педагогічних наук.

З розвитком суспільного прогресу, зростанням нових знань, розширенням сфери проникнення наукової думки в реальне життя відбувається й розширення галузей педагогіки. У загальновизнаному переливу педагогічних наук нині налічується їх досить значна кількість.

Ясельна педагогіка вивчає закономірності і умови виховання дітей ясельного віку. Її значимість стрімко зростає. Характерною особливістю є її взаємозв’язок з психологією, фізіологією, медициною та іншими науками.

Дошкільна педагогіка – це наука про закономірності розвитку, формування особистості дітей дошкільного віку. Нині існують галузі дидактики дошкільної освіти, теорії і методики виховання дошкільної освіти, міжнародні стандарти дошкільного розвитку дитини, теорія і практика професійної підготовки спеціалістів з дошкільного виховання й освіти. Розробляються теоретичні основи і технології виховання дошкільнят у державних, приватних, недержавних навчально-виховних закладах і умовах одно-, дво- і багатодітних  

повних, неповних сімей.

Педагогіка школи – найбагатша і найрозвиненіша галузь науки про виховання. Тисячоліття її існування в світовій історії дозволили надбати найцікавіший досвід керівництва розвитком, формуванням підростаючих поколінь у різних соціально – економічних умовах. Дослідження моделей освіти різноманітних цивілізацій, формацій, держав, ідеологій, політичних надбудов дають змогу визначити значення освіти, шкільної справи для розвитку соціального прогресу.

Шкільна педагогіка як наука є ґрунтом вузівської педагогіки, яка є основою формування учительського і викладацького професіоналізму.

Педагогіка середньої спеціальної освіти перебуває нині у стадії становлення. Її теоретичний фонд розвивається за рахунок запозичення, адаптації науково-прикладних положень шкільної і вузівської педагогіки.

Педагогіка професійно-технічної освіти - вивчає закономірності підготовки робітників високої кваліфікації.

Педагогіка вищої школи в системі педагогічних наук займає особливе місце. Її розвиток обумовлений кількома факторами. Серед них - фактор наукового потенціалу. Майбутніх спеціалістів навчають представники вищої кваліфікації: доктори наук, професори, академіки, автори наукових теорій, розробники концепцій, інформаційних технологій у своїх спеціальних галузях. Багато з них беруть участь у створенні нових дидактичних конструкцій вищої освіти, розробляють оригінальні методики навчання студентів. Нерідко ці інноваційні розробки здійснюються за участю студентів. Багато дидактичних розробок, виконаних для потреб вузівського навчання, створюються у двох версіях: вузівського навчання, створюються у двох версіях: вузівській і шкільній. В результаті методика університетської пізнавальної праці переноситься в школу і стає засобом оновлення шкільного навчального процесу.

Друга специфічна особливість педагогіки вищої школи — це її тісний і нерозривний зв’язок з шкільною педагогікою.

Виробнича педагогіка вивчає закономірності навчання робітників, переорієнтації їх на нові засоби виробництва, підвищення їх кваліфікації, навчання новим професіям. Необхідність наукових розробок у цій галузі педагогіки визначається об’єктивними законами розвитку як матеріального, так і духовного виробництва.

Військова педагогіка розкриває закономірності, теоретично обґрунтовує, розробляє принципи, методи, форми навчання і виховання військовослужбовців усіх рангів. Елементи військової педагогіки зустрічаються в загальноосвітніх школах і системі вузівської освіти.

Соціальна педагогіка - має теоретичні і прикладні розробки в галузі позашкільного виховання й освіти дітей і дорослих. Останнім часом все ширше вживається поняття “другої освіти”, яку дають багатопрофільні освітньо-виховні заклади. У клубах, будинках народної творчості, музичних і театральних студіях, на станціях юних техніків, спортивних базах діти і молодь знаходять можливість задовольняти свої творчі потреби, залучаються до корисних форм відпочинку, отримують і професійні знання.

Педагогіка третього віку розробляє систему освіти, розвитку, виховання людей пенсійного віку, перебуває в стадії становлення. Багато педагогічних розробок для створення оптимальної реалізації досвіду літніх людей, їх нормального, здорового режиму життєдіяльності, здійснюються на межі медицини і такої специфічної галузі знання, як геронтологія.

Вправно-трудова педагогіка передбачає теоретичні обґрунтування і розробки практики перевиховання осіб, які перебувають в ув’язнені за здійснені злочини. Інша її назва — "педагогіка пенітенціарних закладів". Існує дитяча  доросла галузі наук з перевиховання людей, що відбувають покарання. 3 появою нових різновидів злочинів, розширюється сфера наукових пошуків у галузі виправлення антисоціальних форм поведінки дітей і дорослих. Виправно-трудова педагогіка взаємопов’язана з юриспруденцією і правознавством.

Порівняльна педагогіка досліджує закономірності функціонування й розвитку освітніх і виховних систем у різних країнах шляхом співставлення та знаходження спільного й відмінного. Пошук загального й специфічного в освітніх системах у різних народ дозволяє знаходити і науково тлумачити освітні традиції, системи, збагачувати національну педагогічну культуру за рахунок міжнародного досвіду.

Спеціальні педагогічні науки:

сурдопедагогіка (виховання і навчання глухих і глухонімих);

тифлопедагогіка (виховання і навчання сліпих і малозрячих);

олігофренопедагогіка (виховання і навчання розумово відсталих).

Ці науки розробляють теоретичні основи, принципи, методи, форми і засоби виховання й освіти дітей і дорослих, що мають відхилення у фізичному та розумовому розвитку.

Лікувальна педагогіка розвивається на межі з медициною. Її предметом є система освітньо-виховної діяльності педагогів з хворобливими і хворими школярами. Навчання і лікування в їх поєднанні вимагає теоретичних обґрунтувань, методичних розробок.

В умовах сьогодення у колективній науково - пошуковій діяльності викристалізувався новий напрямок теоретичної думки — теоретична реабілітація, ідеї якої мають важливе значення не лише в роботі з хворими дітьми, а й для масової середньої школи, для поглиблення її реабілітаційнї1 функції, оскільки вона покликана, допомогти учневі зорієнтуватися у складному й суперечливому світі, знайти вихід із кризової ситуації..

Стратегічним орієнтиром в експериментально – пошуковій діяльності навчальних закладів є Національна програма “Діти  України”, яка дала новий імпульс у вирішенні складних проблем профілактики захворюваності та забезпечення дітей найдосконалішими видами медичної допомоги, засобами лікування і відновлення здоров’я.

Мова йде про створення нової школи України XXI стол1ття, яка б плекала творчу особистість, де були б створені умови для повноцінного фізичного, інтелектуального й духовного розвитку дитини. Стрижневою ідеєю нової школи є збереження особистості вихованця у складних, а інколи й драматичних обставинах життя. Це спонукає освітян до подолання усталених стереотипів, застарілих цінностей і підходів, пошуку нових ідей, створення інтелектуальної основи школи XXI століття - школи життєтворчості, в якій утверджується проективна, особистісно зорієнтована педагогіка, яка отримала назву реабілітаційна педагогіка.

Реабілітаційна педагогіка - це система педагогічних, медико - психологічних, соціальних заходів, спрямованих на відновлення, корекцію або компенсацію порушених психо - фізіологічних функцій, станів, особистісного й соціального статусу хворих дітей, дітей - інвалідів, а також тих, хто перестає хворобу, отримав психічну травму внаслідок різкої зміни соціальних обставин, умов життя.

Актуальним завданням реабілітаційної педагогіки є розробка ефективних методів педагогічної терапії і корекції, компенсації, ігротерапії, спрямованих на відновлення фізичного, психічного, морального та духовного здоров’я дитини.

Історія педагогіки - наука про закономірності функціонування і розвиток виховання, освіти й навчання в минулому. Пошуки вчених у галузі освіти й виховання узгоджені з відомими загальними періодизаціями розвитку людства - первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний лад, постсоціалістичний період. В історії педагогіки умовно виділяють періоди стародавньої, середньовічної, нової і новітньої історії освіти.

Система педагогічних наук має численні методики навчання школярів і студентів різноманітних дисциплін: методики викладання мови, літератури, математики, фізики, історії, хімії, біології та ін. В них містяться специфічні частини закономірності управління розвитком мислення учнів. Дослідження методик викладання окремих навчальних предметів збагачують науку не лише предметними істинами навчання конкретних дисциплін, а накопичувані ними знання набувають загальнонаукового значення і розширюють арсенал загальної теорії освіти - дидактики.



 

Другие похожие работы, которые могут вас заинтересовать.
10629. Эпидемиология как наука. Предмет, задачи и методы эпидемиологии 13.84 KB
  Структуру медицинской науки в целом и упрощенном виде можно схематически представить в виде горизонтальных плоскостей, пересекаемых вертикальными линиями (слайд 1). Горизонтальные плоскости - это науки, изучающие патологию на различных уровнях организации жизни (молекулярный, клеточный, тканевой и органный, организменный, популяционный).
2670. Микробиология, как наука. Предмет её изучения. Задачи медицинской микробиологии 27.84 KB
  Задачи медицинской микробиологии. Основные этапы исторического развития микробиологии. Основные достижения медицинской микробиологии Приложения:. Микроорганизмы изучает наука которая получила название микробиологии.
14810. Криминологическая наука. Понятие, предмет , задачи и функции криминологии. История криминологической науки 8.47 KB
  Понятие предмет задачи и функции криминологии. Общая характеристика криминологии. Цели задачи функции криминологии и их реализация. Место криминологии в системе научного знания.
14260. Аудит: Навчальний посібник 405.62 KB
  У навчальному посібнику вперше розкривається система організації і проведення аудиту в умовах застосування в Україні нового Плану рахунків національних положень стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності національних нормативів аудиту. Розглядаються види об'єкти методи і організація аудиту етапи і процедури аудиту. Значна увага приділяється аудиторському звіту висновку аудиту активів і пасивів оцінюванню фінансової звітності показуються особливості аудиту в комп'ютерному середовищі. Проблеми та перспективи розвитку...
11. УКРАЇНСЬКА РОДИННА ПЕДАГОГІКА 10.99 MB
  Ви тримаєте в руках посібник, який може стати вашим порадником у благородній справі виховання Людини. Він розповість, як класному керівнику – початківцю зробити перші кроки до плідної співпраці з сім’ями своїх вихованців
8846. ШКОЛА І ПЕДАГОГІКА АНТИЧНОГО СВІТУ 22.18 KB
  Шкіл вони не знали але уважно ставились до виховання дітей. Відповідно склались афінська і спартанська системи виховання. СПАРТАНСЬКА СИСТЕМА ВИХОВАННЯ. До нас дійшли описи спартанського виховання зроблені Ксенофонтом Плутархом Павсанієм.
10797. ШКОЛА Й ПЕДАГОГІКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ІХ-ХІУ століття) 505.6 KB
  Історія української школи і педагогіки. КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ Матріархат патріархат християнство язичницькі вірування дохристиянське світосприйняття КирилоМефодіївська писемна традиція Часослов Псалтир розрізна азбука школи грамоти школи книжного вчення монастирські та парафіяльні Повість минулих літ Златоуст Ізборнік Повчання .Греков підкресливши що це було не просто навчання грамоти а власне школи де викладались рідкісні науки. Крім простого навчання грамоті існував і більш високий ступінь освіти школи...
10798. ШКОЛА Й ПЕДАГОГІКА ЕПОХ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА ВІДРОДЖЕННЯ 1.2 MB
  Система лицарського виховання. Гуманістичні ідеї освіти й виховання Ф. Міські купці і ремісники були невдоволені як монополією церкви на школу так і релігійним навчанням і вихованням дітей. СИСТЕМА ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ Слабкий розвиток військової техніки постійні збройні сутички між сусідамифеодалами викликали до життя особливий тип військовофізичного лицарського виховання.
10796. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ПЕДАГОГІКА КІНЦЯ XVIII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ 1016.03 KB
  Ідея гармонійного виховання Й. Теорія навчання й виховання Й.Руссо Еміль або про виховання. Песталоцці брав активну участь у роботі Гельветичного товариства кушнірів шкіряників на зборах якого розглядалися питання історії політики моралі виховання в дусі вчення Ж.
14552. Предмет теоретической механики, разделы. Предмет статики. Основные понятия. Аксиомы статики 107.25 KB
  Кинематика раздел механике в котором изучаются движения тел с геометрической точки зрения без учета силовых взаимодействий между телами. Динамика – раздел механики изучающий движение тел с учетом силовых взаимодействий между телами. В природе и окружающем нас мире абсолютного равновесия нет всякое равновесие лишь временно и относительно то есть может наблюдаться равновесие тела только относительно некоторой условно неподвижной системы координат. Под равновесием тела понимается состояние покоя тела по отношению к другим телам ...
© "REFLEADER" http://refleader.ru/
Все права на сайт и размещенные работы
защищены законом об авторском праве.