ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА: СУТЬ, СТРУКТУРА І ТИПИ

Суть і структурні елементи економічної системи. Особливості планової економічної системи та її історичний шлях. Трансформаційні економічні системи їх види та шляхи переходу до ринку.24 Література26 Вступ Людство упродовж своєї історії використовує різні системи господарювання.

2015-10-24

51.08 KB

2 чел.


Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск


PAGE  20

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з політичної економії на тему:

„ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА: СУТЬ, СТРУКТУРА І ТИПИ”

Виконав:

Науковий керівник:

Тернопіль – 2009

Зміст

Вступ……………………………………………………………..3

Розділ 1. Суть і структурні елементи економічної системи. Типи економічних систем……………………………4

Розділ 2. Ринкова економічна система та її моделі……..10

Розділ 3. Особливості  планової економічної системи

та її історичний шлях…………………………………………..16

Розділ 4. Трансформаційні економічні системи, їх види

та шляхи переходу до ринку…………………………………..19

Висновки………………………………………………………..24

Література………………………………………………………26

Вступ

Людство упродовж своєї історії використовує різні системи господарювання. Деякі з них передбачають використання грошей, а в інших гроші не потрібні. Одні системи господарювання забезпечують добробут людей, а в інших більшість населення перебуває на межі фізіологічного виживання.

В основі розвитку людського суспільства лежить виробництво матеріальних і духовних благ та інших цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності людини. Будь-яке суспільство, особливо високорозвинуте сучасне, являє собою соціальну систему. Соціальна система - це складноорганізована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти, які об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою.

Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб'єктів господарювання.

Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб'єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.

Економічна система є сукупність взаємопов'язаних та впорядкованих елементів економіки, що в цілому складають економічну структуру суспільства.

Без системного характеру економіки не могли б відтворюватися (постійно відновлюватись) економічні відносини та інститути, не могли б існувати економічні закономірності, не могло б скластися теоретичне осмислення економічних явищ та процесів, не могла б бути сформована ефективна та скоординована економічна політика. Реальна  практика  постійно  підтверджує  системний  характер  економіки. Об'єктивно  існуючі  економічні   системи   знаходять   своє   наукове відбиття  в  теоретичних   (наукових)   економічних   системах.   Перший розгорнутий  аналіз  економіки  як   системи   був   даний   основоположником класичної школи політекономії А.  Смітом  у  його  головній  науковій  праці «Дослідження  про  природу  й  причини  багатства   народів».

Основна функція економічної системи - сприяти адаптації й виживанню суспільства в умовах середовища, що змінюється. Ця функція конкретизується в діяльності економічної системи по виробництву різних товарів і послуг, які споживаються населенням для задоволення різних матеріальних потреб.

Серед інших функцій економічної системи суспільства можна виділити інтегральну. Суспільство виконує цю функцію з тієї причини, що вона є рушійною силою поділу суспільної праці, що, як показав ще Э. Дюркгейм, забезпечує органічну солідарність між членами. Однак економічна система може виконувати й дезінтеграційну функції.

Коректне та науково обґрунтоване визначення закономірностей функціонування економічної системи завжди мало важливе значення. У важких умовах нашої держави проблема розкриття сутності економічного розвитку набуває додаткової актуальності, так як уже протягом великого проміжку часу не вдається вийти на шлях стійкого економічного росту. До того ж зміна політичного курсу нашої країни також змушують критично оцінювати попередню модель економічного розвитку.

Основна мета даної курсової роботи – розкрити поняття економічної системи суспільства та основних її складових, обґрунтувати основні закономірності економічних систем, дати характеристику її моделей.  Курсова робота складається з чотирьох розділів, в яких послідовно аналізуються економічна система та її основні компоненти, а також характеристика моделей економічних   систем.   Це   допоможе  нам  краще  зрозуміти,  чому  наприкінці  ХХ ст. значна кількість країн вибрала шлях до ринкової економіки.

Розділ 1. Суть     і структурні елементи економічної системи.

          Типи економічних систем

Ефективність функціонування національної економіки — задоволення поточних потреб суспільства, нагромадження національного багатства і стан довкілля — вирішальною мірою залежить від типу економічної системи. Економічна система – це сукупність усіх видів діяльності людей у процесі їх взаємодії стосовно виробництва, розподілу, обміну і споживання створеного продукту і регулювання економічної (господарської) діяльності [1, c. 152].

Економічна система — це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних одне з одним явищ і процесів економічного життя. В основі економічної системи лежить чітко виражена системоутворююча якість — органічна цілісність. Сутність її полягає в наявності відповідної міри якісної однорідності, взаємозв’язку елементів, що робить можливим її функціонування. Наприклад, виробничі відносини повинні відповідати рівню розвитку продуктивних сил, загальноприйняті норми моралі та права — економічним відносинам. З даної точки зору всі елементи економічної системи суспільства якісно однорідні та утворюють систему.

Економічна система має такі властивості. Це — багатогранна система, всі елементи якої перебувають в органічному взаємозв’язку один з одним і не існують поза межами такої єдності.

Економічна система включає:

1) провідний тип власності на ресурси;

2) основні групи суб’єктів суспільного виробництва і відносини між ними;

3) економічну форму результатів виробництва;

4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання;  5) систему економічних законів.

У економічній літературі така структура економічної системи аналізується, як правило, крізь призму взаємозв’язку продуктивних сил, економічних (соціально-економічних, організаційно-економічних) відносин і надбудовних відносин у тій їх частині, яка «обслуговує» економіку через формування стереотипів господарської поведінки людей (господарський механізм). У даному разі класифікація економічних систем ґрунтується на такому критерії, як характер (форма) власності.

Типологія економічних систем може будуватись на основі загальної теорії систем і використання її принципів у господарських процесах. Наприклад, Я. Корнаї розглядає економічну систему як загальну систему функцій [5, с. 88].

Визначення типу економічної системи є одним із найдискусійніших питань у сучасній світовій та вітчизняній науковій літературі. Так, американські вчені Р. Макконнелл і С. Л. Брю зазначають у своїй книзі «Економікс» [8, с. 342], що індустріально розвинені країни світу розрізняються між собою за двома ознаками: 1) формою власності на засоби виробництва і 2) способами координації та управління економічною діяльністю. На основі цих ознак виділяють такі типи економічної системи: чистий капіталізм, або капіталізм вільної конкуренції, який характеризується приватною власністю на ресурси та використанням систем ринків і цін для координації економічної діяльності та управління нею, у такій системі поведінка кожного з її учасників мотивується його власними інтересами, економічна влада тут розпорошена, держава не втручається в економіку; командна економіка, або комунізм, ґрунтується на суспільній власності на всі матеріальні ресурси. Приймаються колективні рішення і здійснюється централізоване планування економіки, підприємства є власністю держави і здійснюють виробництво на основі державних директив; змішані системи, які об'єднують риси як чистого капіталізму, так і командної економіки. Американський дослідник М. Шніцер у своїй праці «Порівняння економічних систем», зіставляючи стан і механізми сучасних економічних систем, виокремлює неринкові (соціалізм і комунізм) та ринкові (капіталізм) механізми [10, c. 52].

Економічна система розглядається як сукупність трьох складових: відносини між господарюючими суб’єктами, що забезпечують виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів (послуг); системи координації; системи мотивації і контролю. Порівняльний аналіз названих варіантів дає можливість доповнювати і конкретизувати уявлення про елементи, які характерні даній системі [10, с. 245].

Матеріальною основою економічних систем виступають продуктивні сили. Вони є органічним поєднанням особистого та речового факторів. Їх розвиток, як і кожне економічне явище, регулюється певними економічними законами.

Важливим елементом економічної системи є виробничі відносини (відносини власності (соціально-економічні) та організаційно-економічні (техніко-економічні)). По-перше, вони формуються незалежно від волі і свідомості людей. По-друге, вони невіддільні від буття продуктивних сил, виявляючи їх суспільну форму. Усі зміни в економічній системі, включаючи її матеріальну основу — продуктивні сили, реалізуються через виробничі відносини. Але при цьому важливо зазначити, що виробничі відносини є не лише формою прояву, а й необхідною умовою розвитку продуктивних сил.

Система виробничих відносин не є однорідною, а охоплює різні за економічним змістом (через відмінність факторів їх формування) відносини між людьми, що зумовлюються певними технологічними, організаційними та управлінськими зв’язками і найяскравіше виражені у виробництві. Їх структура та особливості виявлення залежать від рівня розвитку продуктивних сил і культури виробництва взагалі. Розвиток і вдосконалення виробничих відносин завжди має бути адекватним розвитку продуктивних сил.

Господарський механізм являє собою сукупність форм і методів управління та регулювання економічних процесів і дій господарських суб'єктів на основі використання економічних законів, економічних інструментів, правових норм та інституційних структур.

Основними елементами економічної системи є, по-перше, спосіб узгодження діяльності суб'єктів господарського життя, або спосіб розв'язання основних проблем організації економіки; по-друге, власність на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага.

В економічній літературі існують різні точки зору на визначення суті економічної системи. В західній економічній літературі під економічною системою прийнято розуміти форму організації економічного життя суспільства. Такого погляду на суть економічної системи дотримуються, зокрема, такі американські вченні, як У. Луке, Л Роббінс, П. Самуельсон та багато інших [2, с. 113-114]. Щоправда, таке загальне визначення не може дати більш-менш чітку уяву про те, який саме зміст вкладається у термін "форма організації економічного життя". А тому й самі західні економісти не рідко вкладають різний зміст у цей термін. Проте всі вони єдині у визначенні причин виникнення та функціонування економічних систем. На їх думку, такою причиною є дія закону відносної обмеженості (рідкісності) ресурсів. Виходячи із дії означеного закону, вважають вони, кожне суспільство повинне вирішувати три основні проблеми: що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Тобто в такому розумінні економічна система - це форма вирішення даної тріади.

Господарське життя будь-якого суспільства передбачає узгодження і розв'язання безлічі проблем. Серед них є три, які називають основними, або фундаментальними, проблемами організації економіки: що виробляти ? як виробляти ? для кого виробляти ? [10, c. 67].

Що виробляти? Які блага та в якій кількості виробляти? Скільки кожного з товарів має виробити економіка і скільки кожної з послуг варто запропонувати? І коли це зробити? Що сьогодні слід виробляти — одяг чи взуття, небагато високоякісних дорогих сорочок чи багато дешевих? Чи виробляти багато предметів споживання й небагато товарів виробничого призначення, чи навпаки?

Як слід виробляти блага? Які фірми мають це робити? Які технології та ресурси слід використовувати для виробництва продуктів? Із чого краще виробляти електроенергію — з нафти чи з вугілля? Хто має обробляти землю, а хто навчати учнів та студентів? Як доцільніше виробляти блага — за допомогою машин і механізмів чи ручної праці? На приватних чи державних підприємствах?

Дія кого виробляти блага? Кому пожинати плоди економічних зусиль, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? Яке ми хочемо мати суспільство — де мало багатих і багато бідних, чи в якому переважає середній клас, а багатих і бідних обмаль?

У різних економічних системах використовують різні способи розв'язання цих трьох проблем організації економіки. Економічні системи розрізняються не лише за цими способами, а й за тим, хто володіє економічними ресурсами: хто є власником землі та заводів, вугільних шахт і лісів?; хто володіє будинками й готелями?; хто володіє фабриками та автомобільними шляхами?

В економіці, яка ґрунтується на приватній власності, економічними ресурсами та виробленими продуктами володіють здебільшого приватні особи та фірми, які їм належать. Проте в усіх країнах з приватною власністю держава володіє значними активами, що включають землю, ліси, транспортну мережу, житлові об'єкти тощо. В економіці з державною власністю економічні ресурси належать державі. Прикладом такої економіки був СРСР.

Кожній національній економіці притаманні свої особливі риси, проте загалом розрізняють три основних типи економічних систем. Це — традиційне, або натуральне, господарство, ринкове господарство та планове господарство. Товарне господарство, у свою чергу, може бути ринковим або адміністративно-командним. Економіки багатьох країн є перехідними, тобто одну економічну систему змінює інша. Коротка характеристика основних елементів економічних систем подана в табл. 1.

Характерні елементи системи

Типи економічних систем

Натуральне

господарство

Ринкова

економіка

Планова

економіка

Регульована ринкова економіка

Форма

виробництва

Натуральна,

без обміну

Товарна,

з вільним обміном

Товарна,

з обмеженим обміном

Товарна,

з вільним обміном

Пануюча форма  власності

Общинна

Приватна

Державна

Змішана,

з перевагою приватної

Поділ праці

Природний

Розвинений суспільний

Розвинений суспільний

Розвинений суспільний

Продуктивні сили

Нерозвинені, ручна праця

Індустріальні

Індустріальні

Постіндустріальні

Ринкові відносини

Відсутні

Вільні

Вкрай обмежені

Регульовані

Економічний механізм

Зрівняльний розподіл продукту

Вільний ринок

Суб’єктивне державне планування

Ринок і державне регулювання

Таблиця 1. Характерні елементи економічних систем [12, c. 50]

Натуральне господарство — це економічна система, в якій поведінка суб'єктів господарського життя ґрунтується переважно на традиціях і звичаях. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Зазвичай такі економічні системи недостатньо сприймали технічний прогрес і все нове, що породжує динамізм розвитку суспільства [1, с. 158].

У натуральному господарстві поділ праці існує переважно у вигляді природного поділу трудових обов'язків між чоловіками й жінками. Молоді чоловіки наслідують заняття своїх батьків: полювання, сільськогосподарські роботи, ремесло тощо. Молоді жінки виконують ті види робіт, що і їхні матері: готують їжу, працюють у полі, шиють і перуть одяг тощо. З часом відбуваються незначні зміни у життєвих благах, якими користується населення. Унаслідуються також традиційні методи виробництва, техніки та технології. Нарешті, розподіл виготовлених благ здійснюється відповідно до давно усталених традицій.

Залежно від рівня особистої свободи трудівника існували різні системи натуральної економіки: рабовласницька, кріпацьке господарство патріархальна селянська сімя тощо [5, с. 88].

Усі системи натурального господарства малоефективні, бо в них відсутній поділ праці між господарськими одиницями.

Основними рисами традиційної системи є те, що:

- виробництво, розподіл та обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах. Релігійні і кастові цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності;

- спадковість і кастовість чітко визначають економічну роль індивідів;

- соціально-економічний застій «рельєфно» виражений, оскільки економіка розвивається досить повільно, протягом багатьох десятків років;

- розвиток техніки обмежений, оскільки він об’єктивно підриває підвалини традиційної системи;

- стійке перевищення темпів зростання чисельності населення над темпами економічного розвитку, тому наявні високий рівень безробіття і низька продуктивність праці;

- зубожіння і бідність основної маси населення;

- нерозвинутість ринкових відносин і ринкової інфраструктури, слабкий виробничий потенціал у країні в цілому.

Зважаючи на викладене, нині країни з суттєвими елементами традиційної економіки є постачальниками сировини та матеріалів у світове господарство, виступають ринком збуту готової продукції для розвинутих держав.

Ринкова система  або система вільного, або чистого ринку  - це така економічна система, в якій держава здійснює найменше регулювання економічних процесів, а вільна конкуренція та ринкове саморегулювання досягають найбільшого розповсюдження [8, с. 88-89]. Така економічна система існувала в розвинених країнах світу приблизно з другої половини 18 ст. до кінця 19 – початку 20 ст.

Сьогодні також виділяють регульовану ринкову економічну систему, в якій об’єктивний ринковий механізм саморегулювання певним чином сполучається з державним впливом на економіку при визначальній ролі ринку, а також із соціальним захистом населення. Сьогоднішня ринкова економіка – це регульована економіка.

Основними ознаками є приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, так звана „невидима рука” Адама Сміта, вільна конкуренція, мінімальне державне втручання. Приватна власність є ключовою ознакою даної економічної системи. Вона надає можливість володіти факторами виробництва будь-кому, вільно розпоряджатися ними і використовувати. Проте на противагу цьому,  приватна власність породжує соціальну нерівність, виникає несправедливість, що в кінцевому може призвести до суспільних конфліктів. Іншою важливою ознакою є вільне підприємництво. Це означає, що окремі групи людей за своєю ініціативою виступають в якості вільних підприємців, які беруть на себе функцію організації економічних сил: вони мобілізують необхідні ресурси, організують виробництво та реалізацію вироблених товарів. Вони повністю приймають на себе господарський ризик, який є неминучим, так як ніхто заздалегідь не може знати, чи буде проданий товар, яка буде ціна його реалізації. Вільна конкуренція є також невід’ємною частиною ринкової економіки. 

Планово-державний механізм (адміністративно-командна система управління) — це жорстко централізоване, тотальне державне управління соціально-економічним розвитком країни на основі директивного плану. Командно-адміністративна економіка на основні питання відповідає централізованим плануванням та директивними методами управління [4, c. 81]. Прикладом такої системи була економіка колишнього СРСР та інших соціалістичних країн. Нині офіційно цієї системи дотримуються Куба і Північна Корея. Держава у плановому господарстві є монопольним власником усіх ресурсів навіть стосовно праці (робоча сила тут не є товаром), оскільки можливості пересування громадян обмежуються паспортною пропискою і відсутність можливості альтернативного використання (крім держпідприємств) здібностей людей, і забезпечує виробників засобами виробництва за допомогою їх прямого розподілу. Виробники створюють продукт, що стає власністю держави.

Змішана економіка – це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без переважання одного з них. Особливу роль у даний час відіграє саме перехідна, або трансформаційна, економіка, тобто така, що знаходиться у стані докорінних змін, переходу від одного стану до іншого, від одного типу економічної системи до іншої [4, c. 97].

Зрозуміло, що всі згадані економічні системи не існували і не існують в чистому вигляді, оскільки різні форми господарювання, управління і координації економічної діяльності функціонують паралельно, доповнюють одна одну, а часто навіть органічно переплітаються.

Розділ 2. Ринкова економічна система

та її моделі

Ринкова модель господарювання становить таку суспільну форму організації виробництва, за якої усі питання вирішуються на основі вільної взаємодії споживачів і виробників на ринку. У ринковому господарстві постійно відбуваються процеси пристосування, які сприяють встановленню правильного співвідношення попиту, пропозиції, прогресивним структурним зрушенням, підвищенню якості і конкурентоспроможності продукції, збалансуванню матеріально – фінансових пропорцій. Ринкова модель господарювання дозволяє без примусу спрямовувати ресурси туди, де вони необхідні, і перерозподіляти їх у разі зміни попиту. В ринковій системі ці процеси забезпечуються пріоритетом економічних методів управління, рівноправним існуванням різних форм власності, домінуванням споживача над виробником, децентралізацією управління, конкуренцією [6, с. 68-69].

На відміну від командно – бюрократичного зразка економічної системи, де абсолютним домінантом виступає держава, у ринковій економіці відносини складаються окремо від держави, на приватному рівні, через ринки ресурсів та продуктів. При цьому усі учасники кругообігу виступають як самостійні та незалежні суб'єкти господарювання, що мають власні інтереси, тоді як в плановій єдиним власником усіх ресурсів є держава, що виступає з певною програмою, якої повинні дотримуватися всі члени кругообігу. Що ж до основних принципів ринкової економіки, слід зазначити декілька основних. Серед них, по – перше, економічна свобода, вона заснована на приватній власності і вільній підприємницькій діяльності. Приватна власність надає приватним особам право користуватися і розпоряджатися ресурсами. Свобода підприємництва полягає у можливості здійснювати будь-які угоди, використовувати будь-які придбані ресурси і реалізовувати створені товари та послуги, виходячи з власних інтересів при цьому ніхто не диктує один одному якісь команди, не примушує діяти по плану.

Та зворотнім боком економічної свободи у ринковій економіці, своєрідною платою за неї є економічна відповідальність і ризик. Кожен, хто користується економічною свободою, розплачується за негативні наслідки невірно прийнятих рішень і дій своїй майном, коштами, втраченими можливостями отримати прибуток і збагатитись. Тут вже держава не відповідає за підприємництво особи, тому у самостійній діяльності треба бути дуже обачним і прогнозуючим, щоб уникнути серйозних проблем.

Другий вагомий аспект ринкової економіки – це конкуренція. Економічна свобода є передумовою конкуренції, змагань за можливість швидше і вигідніше реалізувати свій товар або послугу. Конкуренція є значним чинником, якщо:  існує така кількість покупців і продавців, що жоден з них не може істотно  вплинути на ціну, тобто, стати монополістом;  вільно ввійти в певну галузь і так само вийти з неї – не існує юридичної або організаційної перешкоди для надходження ресурсів з галузі в галузь. Конкуренція виконує роль такого механізму, який дає змогу раціонально розподіляти ресурси між окремими галузями та виробництвами і швидко орієнтувати виробництво на задоволення потреб споживачів [17, c. 84].

Принцип третій – автоматизм регулювання. Ринкова економіка є системою надзвичайно важких зв'язків. Кожен суб'єкт економіки користується власним інтересом, приймає власні рішення, що врівноважуються й узгоджуються автоматично. Таке врівноваження та узгодження відбувається завдяки конкуренції та вільному ціноутворенню. Ринкові ціни коливаються. Їх збільшення або зменшення надає виробникам та споживачам найнеобхіднішу інформацію: виробництво яких товарів та послуг збільшити, яких – зменшити; які ресурси використати, а які – ні; як розподілити бюджет домогосподарств на різні споживчі витрати; від чого потрібно відмовитись, а що можна спожити в більшій кількості. Ті, хто керуються інформацією, що її надають ціни, і вчасно переорієнтовуються, дістають певні вигоди, інші втрачають майно, капітал і прибутки, банкротують.

Сучасна ринкова економіка заснована на взаємодії ринкового механізмі саморегулювання і державного впливу на економічне життя. В залежності від ступеня впливу на економіку і від пріоритетних завдань, які виконує держава, розрізняють такі моделі сучасної ринкової економіки (Табл. 2.):

Таблиця 2. Моделі сучасного ринкового господарства [12, c. 52]


Економічні моделі:

Американська модель є найчистішим різновидом вільного підприємництва. Основу американської моделі становить система всілякого заохочення підприємництва. Моделі економічних систем ринкової економіки досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Групам населення з низькими доходами забезпечено прийнятний рівень життя завдяки частковим пільгам і допомогам. Завдання соціальної рівності тут узагалі не ставлять [10, с. 245]. Державне втручання в економіку є неглибоким і охоплює питання щодо визначення правил гри на ринку, підтримання стабільної кон'юнктури й економічної рівноваги та перерозподілу доходів через податковий механізм тощо.

Ця модель ринкової економіки високоефективна, коли вона формується за таких умов. По-перше, населення зростає повільно, що дає змогу поступово і без обмежень нагромаджувати капітал, нарощувати промислове виробництво, підвищувати продуктивність праці у промисловості, а через запровадження нових технологій — і в сільському господарстві; населення може мігрувати з сільського господарства у промисловість. По-друге, країна досягає стадії масового споживання, коли найвищим пріоритетом стає задоволення індивідуальних потреб споживача, зокрема в товарах тривалого користування, предметах розкоші тощо. Це передбачає наявність великої кількості підприємств, здатних задовольняти різні смаки й запити, а також зацікавлених у цьому.

Японська модель є різновидом узгодженого вільного підприємництва. Її характеризує значне втручання держави в господарське життя з метою створення такого макроекономічного середовища, в якому прогресивні галузі зростають найшвидше [10, с. 256-257]. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням. Вирішенням соціальних завдань здебільшого займаються корпорації. Цій моделі притаманне певне відставання темпів зростання зарплатні порівняно зі зростанням продуктивності праці. Завдяки цьому досягають зниження його виробництва і підвищення конкурентоспроможності  на світових ринках. Спеціальних перешкод, що стримують майнове розшарування населення, немає, проте розрив у рівнях доходів між 10% найбагатшого населення і 10% найбіднішого помітно менший, ніж в інших країнах. Така модель ринкової економіки можлива лише за винятково високого розвитку національної свідомості, пріоритету інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви задля процвітання країни. У цій моделі законодавча і виконавча влада чітко не розмежовані, не протистоять одна одній, а, отже, законодавство й управління ліпше узгоджені. Схема консультацій різних сил, зокрема узгодження інтересів уряду, бізнесу і праці, добре відпрацьована, і її чітко дотримуються. В країні є компетентна, віддана національній справі керівна еліта.

Шведська модель є своєрідним поєднанням ринкової економіки і соціалістичної ідеології, її часто називають розподільним соціалізмом. Головний принцип цієї моделі полягає в розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства і його розподілу. Першу функцію виконує в конкурентній ринковій економіці приватний сектор, другу - уряд, який намагається усунути наявні, на його погляд, несправедливості через розподіл  доходів. Забезпечення доступності освіти, охорони здоров'я, щедре страхування на випадок безробіття та пенсії у старості.  Зрозуміло, що це можливе лише в умовах високих ставок оподаткування [1, с. 161].

Однак, шведську громадськість непокоять високі податки, громіздкий бюрократичний апарат, що збільшує витрати і знижує конкурентоспроможність на світових ринках. Чимало фахівців вважають, що зрівнювання матеріального становища людей через перерозподіл доходів уповільнило економічний розвиток цієї країни. Все це ставить перед цією моделлю ринкової економіки головне питання: чи можливий сталий прогрес економіки в умовах руху суспільства до соціальної та економічної рівності? Прийнятність розподільного соціалізму для інших націй залежить від їхньої здатності вирішити це питання.

Німецька - система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів (насамперед конкуренції) і створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян країни.

Східноазійська - державне управління та координація соціально-економічного розвитку країни відбувається шляхом активних комплексних заходів з метою надання потужних імпульсів промисловому зростанню; державне втручання в ринкові відносини підпорядковане інтересам конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках [1, c. 170].

Ринкова економіка, без сумніву, має великі переваги. По – перше, в тому, що усі економічні явища та процеси відбуваються на основі свободи вибору, вільної конкуренції та ціноутворення. По – друге, кожен суб'єкт, кожна особа, що приймає участь у плинності процесів ринку, зацікавлений в процесі виробництва, реалізації, обміні, розподілі та споживанні товару або послуги з метою отримання  ринок найвищого бажаного ефекту.

Звичайно, у економіки є свої недоліки:  реагує на деякі загальнонаціональні і загальнодержавні потреби, наприклад, в освіті, культурі, у фундаментальних дослідженнях, збереженні навколишнього середовища. Ці сфери діяльності не забезпечують приватному бізнесу прибутків, які б відповідали значенню цих сфер у житті суспільства;  конкуренції може спричиняти явища масових банкрутств, безробіття, соціального  конкуренція, розшарування суспільства;  економіки, що забезпечує її головні переваги, має тенденцію до затухання. Конкуренції дають такі процеси, як злиття фірм, мета яких – посісти монопольне становище на ринку, як укрупнення підприємств під впливом технологічного процесу. Проте існують економічні теорії, адміністративні, правові заходи, що дають змогу певним чином обмежити ці недоліки.

Необхідно згадати і недоліки ринкової системи, які призвали до величезної кризи. Ринкова система допускає і навіть стимулює згасання її  головного контролюючого механізму – конкуренції.  Вільна конкуренція – є ідеалом, якого досягти неможливо, і в міру її згасання втрачається суверенітет споживача, втрачається ефективність розподілу ресурсів, в чіткій відповідності до бажань  споживача.  Тому на практиці ми спостерігаємо це у тому, що ринок орієнтується на виробництво не суспільно важливих товарів, а тих, що принесуть найбільший прибуток виробнику. Приватна власність дозволяє найбільш „спритним” підприємцям нагромаджувати величезну кількість матеріальних ресурсів, а право спадщини посилює з часом це нагромадження, що призведе до нерівномірного розподілу грошових доходів. Також у ринковій системі не існує механізмів для боротьби з негативним впливом виробництва, захисту навколишнього середовища, перерозподілу ресурсів, використання тих ресурсів, що належать усьому людству. Також абсолютно відсутні стимули до виробництва суспільних благ, фундаментальних досліджень в науці.

Разом з тим, треба пам'ятати, що за умов ринку загострюються соціальні проблеми, виникає проблема зайнятості працездатного населення, проходить розшарування різних верств населення, загострюється проблема соціального захисту малозабезпечених сімей та окремих соціальне вразливих груп громадян (молодь, пенсіонери, інваліди), можливе також зростання злочинності, особливо організованої, з'являються нові види злочинів, зокрема у сфері економіки [5, с. 89].             

Таблиця 3. Переваги і недоліки ринкової економіки [2, c. 112-113]

Переваги

Недоліки

Є автоматичним регулятором економіки (сприяє ефективному розподілу ресурсів у галузях і сферах)

Не надає стимулів для виробництва товарів спільного використання

Забезпечує збалансованість платоспроможного попиту і пропозиції

Обумовлює безробіття

Оперативно реагує на зміну потреб (кон’юнктуру) і сприяє їх задоволенню

Спричиняє велику диференціацію населення за доходами

Стимулює підприємницьку активність, постійний пошук

Виявляє руйнівну дію на навколишнє середовище

Сприяє підвищенню ефективності господарювання (скороченню витрат і поліпшенню якості продукції )

Не забезпечує задоволення соціально-економічних потреб суспільства (наукових, освітніх, культурних тощо)

Надає свободу вибору споживачеві

Економічними методами позбавляється неефективних підприємств

Швидко пристосовується до нових економічних умов

Сприяє введенню НТП та інновацій в економіку

Виховує високий рівень заповзятості населення

Сприяє конкуренції

Розділ 3. Особливості  планової економічної системи та її історичний шлях

Адміністративно-командною економікою називають товарну форму виробництва, основою якої є державна власність на матеріальні ресурси і продукти, а всі питання, пов'язані з виробництвом, розподілом та споживанням продукції, вирішують центральні планові органи. Цю економічну модель часто називають директивно-плановою [7, с. 80].

Командно-адміністративна економіка на основні питання відповідає централізованим плануванням та директивними методами управління. Прикладом такої системи була економіка колишнього СРСР та інших соціалістичних країн. Нині офіційно цієї системи дотримуються Куба і Північна Корея. Командна економіка сформувалася в Радянському Союзі у 20—30-х роках. Вона ґрунтувалася на державній власності на всі матеріальні ресурси та директивному централізованому плануванні економіки.

Для розуміння командної економіки Радянського Союзу потрібно ознайомитися з його ідеологією. Панівною силою в політичному та економічному житті радянського суспільства була комуністична партія. Вона вважала себе авангардом робітничого класу. Згідно з цією ідеологією, комуністична система неминуче приходить на зміну капіталістичній, або ринковій, системі. Комуністи розглядають ринкову економіку як нестабільну, як утілення хаосу та нерівності. Ринки, на їхню думку, породжують інфляцію, безробіття й несправедливий розподіл доходів. Особливе місце в марксистській ідеології посідає теорія трудової вартості. Згідно з цією теорією, вартість (ціна) товару визначається кількістю праці, тобто робочого часу, необхідного для виробництва цього товару. Іншими словами, лише праця людини вважається джерелом усіх доходів суспільства. Решта факторів, мовляв, доходу не створює, а лише його привласнює. Радянська держава володіла всіма матеріальними ресурсами — землею, природними багатствами, засобами транспорту і зв'язку, банківською системою й усіма промисловими підприємствами. Заклади роздрібної й оптової торгівлі, більшість житла в містах також перебували у власності держави [17, с. 6-7].          В командній, або адміністративно-командній, системі всі ресурси, як правило, становлять власність держави, яка й здійснює централізоване управління на всіх його рівнях. Тут держава вирішує, що, як і для кого виробляти.

Характерними рисами даної системи є:

- суспільна (державна) власність практично на всі фактори виробництва (ресурси), які відокремлено нікому не належать, навіть господарюючим суб’єктам (підприємствам);

- колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності;

- централізоване виділення підприємствам ресурсів для виконання державних планів та централізоване ціноутворення;

- практично відсутня конкуренція, оскільки планом передбачається виробництво рівно такої кількості продукції, яка необхідна для задоволення потреб на відповідний період. Звідси — монополізм виробників і панування їх над споживачами.

Суттєвим недоліком такої економіки є те, що вона не створює дійових економічних стимулів на мікрорівні, не чутлива до запитів конкретного споживача. Ця система ґрунтується на обмеженій диференціації доходів для більшості споживачів, що є гальмом економічного розвитку країни в цілому, оскільки недостатньо стимулюється високопродуктивна праця.

Разом з цим такій економіці притаманний і цілий ряд достоїнств (переваг): по-перше, вона має великі можливості оперативного нагромадження виробничих ресурсів і концентрації, перерозподілу їх у пріоритетні галузі та сфери; по-друге, такий перерозподіл ресурсів дозволяє забезпечити повну (хоч і не завжди раціональну) зайнятість населення, уникнути хронічного масового безробіття та зубожіння; по-третє, держава, враховуючи суспільні потреби та інтереси, забезпечує за рахунок централізованих коштів усім громадянам певний рівень освіти, медичного обслуговування, вирішує цілий ряд інших соціальних проблем.

Таблиця 4. Переваги і недоліки планової економіки [2, c. 132]

Переваги

Недоліки

Концентрує ресурси і зусилля задля вирішення певної проблеми та створення можливостей швидкого вирішення

Пригнічує економічну свободу, конкуренцію

Забезпечує швидкі структурні зрушення

Обумовлює монополізм держави, диктат виробника

Здатна успішно виконувати прості завдання

Виключає приватну ініціативу

Надає можливість підтримувати і розвивати некомерційний сектор (соціальну інфраструктуру)

Підриває (знищує) стимули до високоефективної праці

Гарантує певний соціальний захист населення (зайнятість, визначений мінімальний рівень доходів тощо)

Не стимулює НТП та інновації в економіці

Встановлює соціальну рівність серед населення

Закріплює низьку якість та вузький асортимент продукції

Спричиняє постійний дефіцит товарів, незадоволений попит, тіньову економіку, процвітає «чорний» ринок

Породжує бюрократизм, волюнтаризм, хабарництво, корупцію, паразитизм

Веде до автаркії (від грец. – самовдоволення, замкнутість)

Неефективне, нераціональне, ресурсномістке виробництво

Низький життєвий рівень населення

Обмежений вибір продукції

У командній системі основні проблеми організації економіки — що, як і для кого виробляти — визначають урядові директиви, а не ринковий механізм. Командна економіка функціонує відповідно до планів, які розробляють на вершині управлінської піраміди й доводять підприємствам до виконання. Вибір із тих чи інших можливих варіантів визначають рішення бюрократів різного рівня. Ієрархічне управління передбачає підпорядкування інтересів нижчих одиниць (споживачів, виробників) інтересам вищих (територіальних об'єднань, галузевих міністерств тощо). Держава зрівнює доходи більшості споживачів. Підприємництво як одне з джерел зростання доходів забороняється. Зрівняльність гарантує невисокий рівень доходів і споживання усім, у тому числі тим, хто не хоче працювати краще.

Командна система радянського типу в певні історичні періоди змогла швидко нагромаджувати ресурси, перерозподіляти їх на користь деяких пріоритетних напрямів чи галузей, усунути безробіття, забезпечити відповідний рівень освіти, медичного обслуговування. Проте вона не була життєздатною. Це зумовлювалося дією низки чинників [17, с. 6-7].

Неспроможність командної економіки:

По-перше, нарощування виробництва будь-якою ціною вимагало застосування дедалі більшої кількості праці, землі й капіталу. Однак із часом цей метод себе вичерпав. Унаслідок несприятливих демографічних процесів темпи зростання населення і робочої сили різко уповільнилися. Природні умови обмежували залучення у сільськогосподарський оборот нових земель. Окремі спроби використання земель з низькою родючістю для виробництва зерна були невтішними. Екстенсивний розвиток економіки став неможливим. Командна економіка виявилася неспроможною освоїти інтенсивний шлях економічного зростання — підвищення ефективності використання наявних ресурсів замість збільшення їхньої кількості.

По-друге, зростали витрати на виробництво енергії, видобування сировини, внаслідок чого ціни на промислову продукцію постійно підвищувалися, що підірвало стабільність сфери цін, фінансів підприємств і доходів держави.

По-третє, надмірна централізація породила такі негативні явища, як корупція і хабарництво, що ще більшою мірою підривало стимули до праці.

По-четверте, неспроможність створити дійову систему стимулювання в сільському господарстві перетворило його на збиткову галузь, яка виснажувала економіку, бо вимагала величезних субсидій та дотацій.

По-п'яте, в командній економіці, незважаючи на відчайдушні зусилля, не вдалося знайти продуктивного показника, яким оцінюють успішність діяльності підприємств. Ринкова економіка має простий, але всеохоплюючий показник успішної діяльності фірми — прибуток. Основним же показником діяльності підприємства в командній економіці було виконання ним кількісного завдання з виробництва продукції, встановленого згори. Це призвело до негативних наслідків. Якість, асортимент продукції та витрати виробництва набули вторинного значення. Це спричинило небувале марнотратство ресурсів, яких дедалі більше не вистачало.

По-шосте, з розвитком економіки ускладнюються взаємозв'язки між окремими секторами, галузями, підгалузями та виробництвами. Продукція стає технічно складнішою. В економіці доводиться координувати більше господарських зв'язків. Традиційні методи планування вже не спрацьовують. Командна економіка переростає свій плановий механізм.

По-сьоме, основним недоліком командної системи була відсутність дійових економічних стимулів, особливо до праці та нововведень. Працівники підприємств не отримували жодної особистої вигоди від поліпшення якості продукції або впровадження нових ефективних методів виробництва, а отже, не були в цьому зацікавлені. Інновації не впроваджувалися також унаслідок відсутності конкуренції. Спроби частково модернізувати командну систему успіху не мали. Адміністративно-командна система розвалилася [15, c. 220].

Неспроможність адміністративно-командної системи підтверджується статистикою. Найбагатшими є країни з розвинутою ринковою економікою. В усіх країнах світу, де річний дохід перевищує 5000 дол. на одного жителя, встановилися ринкова економіка й демократія, за винятком небагатьох країн Близького Сходу. А посткомуністичні країни істотно відстають у своєму розвитку від країн з розвинутою ринковою економікою.

Отже, планова (етатична) економічна система ґрунтується на тотальній державній власності і суб'єктивному механізмі державного планового регулювання, в якому на першому плані знаходяться не економічні,а політичні засоби впливу(політичне керівництво).Така система не має достатніх стимулів економічної діяльності,тому змушена широко застосовувати неекономічні методи примусу до праці. Планова економічна система продемонструвала свою нежиттєвість, тому нині у більшості колишніх соціалістичних (постсоціалістичних) країн із більшою чи меншою інтенсивністю відбувається природне повернення на рейки сучасного ринкового господарства.

Розділ 4. Трансформаційні економічні системи, їх види та шляхи переходу до ринку

Перехідна економіка — це закономірне явище розвитку економічних систем. Економічні системи, як і будь-яке інше об'єктивне явище суспільного життя, проходять етапи становлення, досягнення зрілості, старіння і відмирання (замінюються новою системою) [18, с. 110].       За специфікою розвитку всі країни, які нині перебувають у процесі соціально-економічних та політичних перетворень, можна розподілити на три групи. У першій групі країн (розвинені країни) — відбуваються глобальні зрушення системного характеру: вони переходять від індустріальної до постіндустріальної (інформаційної) цивілізації; у другій (країни, що розвиваються) — перетворення з аграрних на індустріально-аграрні країни; у третій (зокрема, в Україні) — радикальні перетворення економічної системи та системи господарювання.         Зазначені процеси на початку XXI ст. хоча і є не однорідними за змістом, проте однотипними за своїм характером. Вони віддзеркалюють перехідний стан суспільства, для якого характерна докорінна перебудова всієї системи соціально-економічних відносин, а не тільки реформування економічної політики, законодавчої бази чи методів господарювання.
Мають бути змінені всі складові економіки: відносини власності, інтереси, стимули, цілі та засоби, економічного розвитку, відносини розподілу, тип відтворення тощо.          Згідно з цивілізаційним підходом існування періодів перехідної економіки зумовлене становленням нового технологічного способу виробництва, подальшим поглибленням суспільного розподілу праці, що спричинює глибокі зрушення у рівні і структурі виробництва, у характері суспільного розвитку [7, с. 80-82].         Отже, перехідна економіка є специфічним етапом у процесі еволюційного розвитку економіки, коли стара суспільно-економічна система замінюється новою.            Економіка в цей період набуває ознак, притаманних лише перехідному етапу. Насамперед це стосується одночасного існування протягом певного часу старих і нових відносин та форм господарювання. Відбувається загострення суперечностей між інтересами різних груп населення, суспільство та економіка країни стають нестабільними. Нестійкість перехідної економіки має закономірний характер, оскільки в її основі лежить конфлікт між новими і старими формами господарювання, що ускладнює реалізацію економічної політики в суспільстві і є основою гострих соціальних суперечностей. Проте, слід зазначити, що в перехідних суспільствах якісні економічні зміни відбуваються дуже швидко порівняно зі стабільними економічними системами.
Важливою рисою перехідної економіки є альтернативний характер розвитку. Наприклад, сьогодні для України та інших постсоціалістичних країн потенційно існує широкий спектр перспектив: від збереження авторитарно-бюрократичної системи до створення постіндустріального суспільства, від корумпованої тіньової економіки до системи, заснованої на приватній власності, або до змішаної економіки. Остання характеризується тим, що в ній взаємодіють різні форми власності і господарювання, що сприяє об'єднанню різних верств населення, політичних сил, спрямуванню зусиль державних органів на побудову громадянського суспільства, яке ґрунтувалося б на ринковій економіці і визначальною рисою якого був би високий рівень соціального захисту кожного громадянина.       Серед багатьох векторів розвитку для будь-якої країни важливо обрати оптимальний варіант. Критерієм цього є врахування як загальних тенденцій розвитку світової цивілізації, так і наявних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій цієї країни, її геоекономічного та геополітичного становища.          На розвиток перехідних суспільств значний вплив справляють неекономічні чинники. Йдеться про партії, рухи, які виникають тут набагато швидше, ніж у суспільстві зі стабільною економікою, а також владні структури. Проте слід зазначити, що вплив останніх має певні межі, які визначаються економічними характеристиками.

Історичність також є рисою перехідної економіки. Вона зумовлена особливостями як регіону, так і розвитку самої країни. Так, перехідні процеси відбуваються по-різному в умовах східної та західної цивілізацій. Це означає, що навіть загальні закономірності перехідної економіки мають різні форми вияву в різних умовах.

Суть соціально-економічної трансформації у загальному вигляді зводиться до того, щоб змінити існуючий економічний порядок (економічну систему), забезпечити економічне зростання. Очевидно, що кожне суспільство зацікавлене в мінімізації видатків, пов’язаних із такою зміною. Ось чому, обираючи ту чи ту економічну стратегію, країна фактично визначає свій шлях поєднання перетворень із досягненням економічного зростання. У цілому стратегії економічної трансформації, реалізовані різними країнами, можна умовно розділити на три великі групи.

1. Модель трансформації країни, що розвивається. Цю стратегію, як правило, реалізують економічно відсталі держави. Її ключовий елемент — індустріалізація як основний засіб подолання економічної відсталості й скорочення розриву з індустріально розвиненими державами. Така стратегія (стратегія руху навздогін, як її ще інколи називають) була свого часу успішно реалізована в нових індустріальних країнах. Загалом ця модель на практиці може набувати двох основних форм — експортної орієнтації та імпортозаміщення [20, c. 56].

Корені цієї моделі можна знайти в країнах Західної Європи у добу промислових революцій. Революцію Мейдзі в Японії та індустріалізацію в колишньому Радянському Союзі можна також віднести (хоч і з певними застереженнями) до згаданої моделі.

2. Модель економічної реконструкції. Вона була успішно реалізована в країнах Західної Європи та Японії після Другої світової війни. Післявоєнна реконструкція також відбувалася в колишньому Радянському Союзі. Досвід східних та центральноєвропейських країн, де була створена економічна система радянського типу, можна також віднести певною мірою до згаданої економічної стратегії. У цьому випадку реконструкція відбувалась поруч з політичними та економічними змінами системного характеру.

3. Модель системних перетворень. Її можна розглядати як певну комбінацію елементів першої та другої стратегій. Але, на відміну від цих стратегій, системні зміни передбачають перехід від адміністративно-командної економіки (що будується на державній власності та вертикальних ієрархічних зв’язках) до ринкової господарської системи (в основі якої лежить приватна власність у різних формах і поєднання вертикальних та горизонтальних взаємовідносин). Слід зазначити, що в колишніх соціалістичних країнах існували певні відносини ринкового типу, але координація економічної діяльності здійснювалась переважно на основі вертикальних зв’язків «держава -  підприємство». Ось чому, наприклад, японський повоєнний економічний розвиток не можна вважати системною трансформацією, незважаючи на масштаби економічних змін, що відбулися в цій країні після Другої світової війни [19, с. 56].

Кожна країна виробляє та реалізує свою власну економічну стратегію, в якій комбінуються елементи різних підходів до економічного зростання. Тому запропонована класифікація виконує досить просте завдання — визначити вихідні умови, що передували змінам. У структурному відношенні економічний розвиток будь-якої країни визначається наявністю та якістю чинників виробництва (праця, земля, капітал, підприємливість) і методами й технологіями їх використання (інакше кажучи, економічною політикою в широкому розумінні цього поняття). Сама по собі економічна політика виробляється та реалізується під впливом зовнішнього й внутрішнього економічного середовища, в якому функціонує національне господарство.

Характер економічної політики може варіюватися від радикальних заходів (так званої шокової терапії) до ґрадуалізму, до того ж ці два підходи можуть тим чи іншим способом поєднуватися. У цьому випадку мова йде не стільки про темпи перетворень, скільки про їх зміст. Так, наприклад, акцент переважно на імпортозаміщення або на експортну орієнтацію можна розглядати як елемент радикальної (шокової) трансформації [18, с. 80-82] .

В економічній теорії та практиці відповідно до специфіки ринкових трансформацій визначилися дві основні концепції. Одна з них — це економічна концепція, яка передбачає поступове проведення послідовних реформ за умови головної ролі держави у формуванні ринкових відносин. Друга — це шлях так званої „шокової терапії ”, що полягає у застосуванні методів короткострокового соціально-економічного струсу суспільства.

Прихильники першої концепції вважають, що для формування дієздатного ринку держава повинна поступово замінювати елементи адміністративно-командної економіки ринковими відносинами. Це, на їх думку, дозволить раціоналізувати, пом’якшити процеси соціально-економічних перетворень і уникнути різкого зниження виробництва та життєвого рівня населення. Найхарактернішим тут є приклад Китаю, де процес переходу був теоретично осмислений і визначений як тривалий і поетапний. Формування ринкових відносин провадиться через саму адміністративно-командну систему, яка не руйнується, а реформується відповідно до завдань. Керівництво країни підтримує ринкові відносини там, де це можливо, і зберігає державний контроль там, де вважає за необхідне.

Цінність китайського досвіду вбачається перш за все в тому, що у процесі реформування вдається поєднувати реформування економіки з високими темпами її зростання. Так, з початку 80-х років у Китаї щорічні темпи приросту ВВП становлять близько 10 %. Досягти такого поєднання реформ та економічного зростання завжди важко, оскільки на цьому етапі йде «переналагодження» економічних механізмів, що звичайно призводить до «збоїв» у роботі підприємств.  Також реформи у Китаї здійснювались за сприятливих умов політичної стабільності, що дозволяє державі добиватися виконання своїх планів.

Щодо концепції «шокової терапії», то вона виходить з тієї позиції, що головними інструментами формування ринку є одномоментна лібералізація цін, різке скорочення державних витрат і досягнення бездефіцитного держбюджету. Базується дана концепція на сучасному варіанті ліберальної ринкової теорії, тобто на ідеях монетаризму [1, с. 147].

Головне завдання держави у перехідний період — підтримка стійкості фінансової системи, оскільки без стабільної грошової одиниці повноцінний ринок існувати не може.

Найбільш послідовно концепція «шокової терапії» була реалізована на початку 90-х років у Польщі, де за 2—3 роки вдалося призупинити інфляцію, а з другої половини 90-х років увійти в стадію економічного зростання. Цьому сприяли: інтенсивний розвиток приватного сектора, зміцнення національної грошової одиниці, приплив іноземних інвестицій. Слід враховувати, що в Польщі існували й певні передумови для такого «шокового лікування» економіки і суспільства. Зокрема, наявною була значна приватна власність на землю (близько 80 % орної землі належало одноосібникам), поширеною — ринкова психологія, а державні владні структури очолювали сили, які підтримувала та яким довіряла більшість населення країни.

Історія перехідних економік свідчить, що майже у всіх постсоціалістичних країнах використовувались елементи концепції «шокової терапії». До того ж стартові умови в різних країнах суттєво відрізняються.

Відсутність досвіду, внутрішніх і зовнішні суперечності призвели до вибору свого варіанту проведення реформ. Так, приклад країн Центральної та Східної Європи, постсоціалістичних країн Азії свідчить, що існує багато варіантів переходу від командної до змішаної економіки, а також методів соціально-економічної реконструкції: еволюційний шлях і шлях революційного зламу, метод шокової терапії та еволюційно-радикальний метод, який поєднує поступовість, поетапність, а також активну роль держави щодо створення нових економічних відносин та форм господарювання.

Висновки

Виходячи з наведеного вище матеріалу підведемо підсумок отриманих результатів курсового дослідження. Отже, економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності. Економічна система має три основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання.

Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів. Специфіка економічної системи суспільства визначається соціально-економічними виробничими відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, що ґрунтується на відносинах власності. Власність визначає суспільний спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва та відповідні стосунки між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробничого процесу. Одночасно відносини власності зумовлюють історичну специфіку суспільства, його соціальну структуру, пануючу систему політичної та економічної влади.

Економічна система - це надзвичайно складна категорія, яка має дуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і розвитку. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючі елементи, які визначають природу економічних систем.

У будь-якій економічній системі первинну роль відіграє виробництво разом з розподілом, обміном, споживанням. У всіх економічних системах для виробництва потрібні економічні ресурси, а результати господарської діяльності розподіляються, обмінюються й споживаються.

У той же час в економічних системах є також елементи, які відрізняють їх Ними є соціально-економічні відносини, що базуються на сформованих у кожній економічній системі формах власності на економічні ресурси й результати господарської діяльності; організаційно-правові форми господарської діяльності; господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макро- і мікроекономічному рівнях.

Останнім часом посилилися дискусії навколо понять "змішана" і "перехідна" економіка. Безперечно, це не тотожні поняття.
Змішана економічна система, яка характеризує сучасні розвинені країни, еволюціонувала з економіки чистого ринку, врахувала його недоліки і відмови. Сучасні розвинені економічні системи характеризуються різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо. Перехідна економічна система характерна для країн, які звільняються від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризовими  явищами.        Саме таке становище характерне для сучасної України та інших країн, що утворились на терені колишнього СРСР, усіх країн, що відходять від командно-адміністративної моделі господарювання до  ринкової.     Для жодної країни немає однозначних і загальновизнаних шляхів розвитку та безболісних рецептів досягнення добробуту і прогресу. В розбудові сучасної економічної системи слід всебічно використовувати надбання і досвід функціонування світової цивілізації, враховуючи при цьому власні специфічні умови, можливості та ментальність. Проблема формування змішаної, тобто сучасної ринкової системи, є вкрай важливою для багатьох держави. І шлях до ринку не усіяний трояндами. Він вимагає від кожного громадянина держави вияснення суті процесу, який проходить суспільстві, змоги дати належну оцінку тих заходів, які вживають для досягнення зазначеної мети, а також зробити відповідні висновки для визначення свого місця у цих подіях.  

Література

1. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка. У 2 кн./ За ред. С. Панчишина і П. Островерха. – К.: Знання, 2006. – 732 с.

2. Башнянин Г. І., Копич І.М., Шевчик Б. М. Економічні системи: проблеми структури. - Л.: Коопосвіта, 2008. – 220 с.

3. Башнянин Г. І. Про періодичну матрицю економічних систем. – Л.: Видавництво ЛКА, 2005. – 115 с.

4. Бєляєв О. О., Бебело А. С., Диба М. І.  та ін.; За загальною редакцією    О. О. Бєляєва, В. І. Кириленко. Навчальний посібник : Сучасні економічні системи.         –  К.: КНЕУ, 2005. – 204 с.

5. Бойко Є. Про становлення загальної теорії економічних систем // Економіка України.  - 2001. - №6 - С. 88-89.

6. Гаврилишин  О. А.  Основні елементи теорії ринкової системи.  - К.: Наукова думка,  2007. – С. 67-83.

7. Гош О. Ринок як засіб відродження перехідної економіки України//Економіка України. -  №9 – 2009. - С. 75-82.

8. Грабовський В.В. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Либідь, 2007. – 345 с.

9. Квасній М.М. Стан та динаміка економічних систем : моделі та концепції / М.М.Квасній // Регіональна економіка. - №1- 2006 - С. 245-251.

10. Клименко О.С. Мікроекономіка: Підручник. – К.: Либідь, 2006. –    460 с.

11. Клочко В. І. Глобалізація та її вплив на країни з перехідною економікою. // Економіка України. – № 10. – 2007. – С. 16.

12. Ковальчук В. М. У світі економіки. – Тернопіль: Астон, 2003. – 336 с.

13. Ліщук Н.П. Трансформація економічної системи як закономірний процес розвитку суспільства / Н.П Ліщук // Економіка та підприємництво. - №14 –    2007 - С.10-15.

14. Основи економічної теорії / За ред. Предборського В. А. – К.:Кондор,  2006. – 621 с.

15. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – 5-те вид., випр. – К.: Знання-Прес, 2004. – 456 с.

16. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник /        Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О. Каніщенко та ін.; За ред Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища школа, 2007. -743с.

17. Орищак Я. О. Основи економіки/ Я. О. Орищак, В. В. Чвалюк. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. – 192 с.

18. Паларчук В. Адміністративно-командна система в світлі історичного досвіду// Економіка. Фінанси. Право. - №10 - 2007. - С. 6-7.

19. Перепьолкіна О.О. Економічне зростання в умовах перехідної економіки // Фінанси України.–№5 – 2006. - С. 110-121.

20. Руденко Ю.М. Змішана економіка розвинутих країн як орієнтир трансформаційних перетворень в Україні // Економіка та підприємництво Зб. Наук. Праць молодих учених та аспірантів – К.:КНЕУ, 2007. - С.56.

21. Ушаков Н. Г., Помінова І. І. Соціально – економічні типи країн : Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2008.- 304 с.



 

Другие похожие работы, которые могут вас заинтересовать.
9431. ЗМІШАНА РИНКОВА СИСТЕМА: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА І ТИПИ 16.56 KB
  Необхідність та межі державного втручання в економіку визначаються цілями соціально-економічного розвитку тієї чи іншої країни. Так, у США, Канаді, Великобританії дотримуються концепції економічного лібералізму, що полягає у державній активності через бюджетно-фіскальну та грошово-кредитну системи.
9376. ВИРОБНИЧА СИСТЕМА, ЇЇ СТРУКТУРА, ТИПИ ВИРОБНИЧИХ СИСТЕМ 49.58 KB
  Поняття і структура виробничої системи. Поняття і структура виробничої системи Виробнича система – складна багаторівнева система що перетворює вихідні напівфабрикати або сировину у кінцевий продукт що відповідає суспільному замовленню чи бажанню. Компонентна структура виробничої системи продукт що виробляється економічні ресурси які тісно...
9375. ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА, ТИПИ 17.36 KB
  Економічна система це сукупність всіх видів економічної діяльності людей у процесі виробництва обміну розподілу і споживання товарів і послуг а також у процесі регулювання такої діяльності. Функціональна структура економічних систем: Виробнича система – складна багаторівнева система що перетворює вихідні напівфабрикати або сировину у кінцевий продукт що відповідає суспільному замовленню чи бажанню. Ринкова економічна система заснована на приватній власності функціонування і розвиток якої регулюється конкуренцією господарюючих...
9379. СУЧАСНИЙ РИНОК: СУТНІСТЬ, ТИПИ, ВИДИ, СТРУКТУРА 15.06 KB
  Сутність поняття ринок. Структура ринку Класифікація ринків Сутність поняття ринок. Ринок – це сукупність відносин між продавцями і покупцями взаємодія між якими приводить до встановлення ціни. Головні функції ринку: Інформаційна за допомогою цін які постійно змінюються ринок надає об’єктивну інформацію про необхідну кількість асортимент і якість товарів і послуг.
6888. Структура (система) КПР 7.28 KB
  В системе конституционного права выделяют институты. самим предметом конституционного права; Источником является конституция РФ основной закон в государстве нормы которого являются исходными для всех отраслей права; Устанавливает основополагающие принципы конституционного строя являющиеся важнейшими нормами и для других отраслей права...
839. Социальная система: понятие, сущность и структура 26.41 KB
  В любом современном обществе функционируют социальные группы и слои населения а также национальные общности. На базе общественного разделения труда появляются такие социальные группы как классы профессиональные группы а также большие группы людей города и деревни умственного и физического труда. социальные группы место в обществе которых определяется не только их положением в системе социально-экономических отношений но также сложившимися традициями и правовыми актами; социально демографические группы ...
1249. Правовая система общества: понятие, структура и классификация 39.3 KB
  В настоящее время как правило используются критерии классификации правовых систем опирающиеся главным образом на этнографические техникоюридические и религиозноэтические признаки права. В соответствии с поставленной целью в работе решаются следующие задачи: изучить правовую систему как категорию теории государства и права; рассмотреть классификацию основных правовых систем мира; исследовать современную правовую систему Российской Федерации. Предмет исследования понятие правовых систем и правовые семьи как особая...
10091. Файловая система ОС Unix, ее структура и работа основных команд 56.01 KB
  Каждый каталог и файл файловой системы имеет уникальное полное имя (в ОС UNIX это имя принято называть full pathname - имя, задающее полный путь, поскольку оно действительно задает полный путь от корня файловой системы через цепочку каталогов к соответствующему каталогу или файлу; я буду использовать термин
2495. Денежное обращение и денежная система. Структура Денежного оборота 19.94 KB
  Движение денег при выполнении ими своих функций в наличной и безналичной формах представляет собой денежное обращение. Началу движения денег предшествует их концентрация у субъектов. Чтобы зародилось движение денег необходимо возникновение потребности в деньгах и одной из 2х сторон. Наличноденежное обращение движение наличных денег в сфере обращения и выполнение ими двух функций средства платежа и средства обращения.
15813. Организационная структура ООО «Випкорма» и система мотивации труда персонала данного предприятия 28.52 KB
  Организационная структура ООО Випкорма и система мотивации труда персонала данного предприятия. Структура ООО Випкорма. Обязанности менеджера ООО Випкорма. Система мотивации труда персонала ООО Випкорма...
© "REFLEADER" http://refleader.ru/
Все права на сайт и размещенные работы
защищены законом об авторском праве.