Система конституційного права України

Конституційне право як галузь права складається з правових норм, які містяться в Конституції України а також правових норм, які регулюють відносини пов’язані з громадянством (правовим статусом особи), правових норм, що закріплюють державний устрій України

2014-08-04

14.16 KB

0 чел.


Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск


13

PAGE  10

Тема №2 Система конституційного права України.

  1.  Конституційно-правові норми: поняття та специфічні риси.
  2.  Поняття та особливості структури конституційно-правової норми.
  3.  Класифікація конституційно-правових норм.
  4.  Поняття, особливості та види конституційно-правових інститутів.
  5.  Система конституційного права як галузі права.
    1.  Співвідношення системи конституційного права України і системи Конституції України.
    2.  Система конституційного права України як галузі права і система його джерел.

1. Конституційно-правові норми: поняття та специфічні риси. Конституційне право як галузь права складається з правових норм, які містяться в Конституції України а також правових норм, які регулюють відносини пов’язані з громадянством (правовим статусом особи), правових норм, що закріплюють державний устрій України, регулюють відносини, що складаються в процесі здійснення державної влади ВРУ, Президентом України, а також безпосередньо народом при проведенні референдумів та виборів.

КПН можна визначити наступним чином:

Конституційно-правова норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права.

Як складовій частині українського права, нормам конституційного права властиві риси характерні для всіх правових норм.

Конституційно-правова норма як і будь-яка правова норма є державним приписом, що має категоричний характер. Вона встановлюється чи санкціонується владним органом, відображає державну волю, виступає як загальнообов’язковий припис, що охороняється від порушень передбаченими державою заходами примусового впливу.

Конституційно-правова норма, як і будь-яка інша норма є правилом загального характеру. Вона розрахована не на якийсь конкретний випадок чи обставину, а на той чи інший вид випадків чи обставин. Загальний характер правової норми означає, що вона здійснюється кожний раз, коли є в наявності передбачені нею обставини і вона не втрачає свою силу після однократного застосування, а діє постійно аж до своєї відміни.

Конституційно-правові норми, як і всі інші правові норми завжди існують в певному формально закріпленому вигляді (в законах, в інших нормативних актах та офіційних джерелах права). Таким чином, правові норми є офіційними, загальнообов’язковими приписами державної влади, і являють собою формально визначені правила поведінки. Точні і достатньо деталізовані, ці правила забезпечують їх правильне розуміння і застосування.

Водночас конституційно-правовим нормам притаманні ряд особливостей. Так, від інших правових норм вони відрізняються наступним:

  1.  змістом, оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин, що становлять предмет галузі конституційного права України;
  2.  установчим характером приписів, що містяться в цих нормах, вони визначають систему органів державної влади, встановлюють форму правових актів (закони, укази, постанови, розпорядження), та їх оприлюднення, порядок їх прийняття;
  3.  джерелами, в яких вони виражені;
  4.  вищою юридичною силою по відношенню до інших правових норм;
  5.  особливостями структури, оскільки для них, як правило, є не характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція, санкція). Так, деякі КПН містять лише диспозицію – “Україна є республікою” (стаття 5 КУ), інші лише гіпотезу та диспозицію  - “ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків передбачених конституцією України” (стаття 32 КУ), а санкція міститься лише в окремих конституційно-правових нормах – “Президент України може бути усунутий з поста ВРУ в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину” (стаття 111 КУ);
  6.  особливостями кола суб’єктів, відносини між якими вони регулюють;
  7.  значна частина конституційно-правових норм має загально-регулятивний характер (норми принципи, норми декларації, норми дефініції, норми програми, норми роз’яснення). Наприклад – “Україна є унітарною державою” (стаття 2 КУ), “В Україні існує єдине громадянство” (стаття 4 КУ). Дані норми характеризуються особливим механізмом реалізації – внаслідок їх реалізації виникають не конкретні, а загальні правові відносини або правові стани (стан громадянства, статус АРК у складі України).

2. Поняття та особливості структури конституційно-правової норми. Для того щоб норма права виконувала свою регулятивну функцію логічно необхідна наявність в ній трьох взаємопов’язаних компонентів: 1. Загальнообов’язкового правила регуляції поведінки людей; 2. Умов при яких це правило діє; 3. Наслідків порушення правила. Тобто наявність диспозиції, гіпотези, санкції.

Диспозиція норми права – це взаємні права і обов’язки учасників відношення, що регулюється нормою. В кожної сторони є права і обов’язки. Причому право однієї сторони є обов’язком іншої сторони. Завдяки цьому норма права має двосторонній представницько-зобов’язальний характер. Тобто це власне правило поведінки.

Гіпотеза норми права – це умова дії прав і обов’язків передбачених диспозицією норми.

Санкція норми права – це негативні (невигідні для сторони, що порушує) наслідки порушення вимог диспозиції і гіпотези, тобто порушення прав і обов’язків передбачених диспозицією і умов їх дії передбачених гіпотезою.

Аналіз конституційно-правових норм показує що далеко не всі вони містять гіпотезу. Наприклад, відсутня гіпотеза в закріпленій в статті 5 КУ нормі “Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”. Аналогічним чином побудовані й інші конституційно-правові норми. Проте деякі конституційно-правові норми містять гіпотезу: “Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень встановлених законом”. Для більшості конституційно-правових норм характерно наявність диспозиції. Наприклад, в статті 6 КУ закріплено “Державна влада в Україні здійснюється шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”. Особливістю конституційно-правових норм є незначна кількість санкцій наявних в їх структурі. Наприклад, в КУ наявні санкції в наступних статтях: 34, 47, 50, 52-56, 80, 81, 105, 111. Охорона та реалізація багатьох конституційно-правових норм забезпечується не тільки конституційно-правовими санкціями, але і нормами кримінального, адміністративного права.

Така особливість конституційно-правових норм викликала серед науковців дискусію стосовно приналежності конституційно-правових норм до норм правового характеру. Деякі з них зазначають, що відсутність хоча б одного з елементів структури правової норми позбавляє її правового характеру і відповідно більшість норм конституційного права не відносять до правових (А.Ф. Шебанов, В.В. Лазарев, Н.Л. Гранат, М.І. Байтін та інші.). оскільки кожний елемент в структурі правової норми має своє особливе місце і значення. Оскільки без гіпотези – норма безглузда, без диспозиції – немислима, а без санкції безсила. Однак аналізуючи структуру інших галузей права, наприклад, кримінального, адміністративного, можна побачити, що більшість норм цих галузей права не мають трьох елементної структури. Таким чином відсутність деяких елементів в структурі правової норми, не є підставою віднесення її до не правової норми, оскільки приналежність тої чи іншої норми до правової визначається не її структурою, а тим що вона встановлена державою і її виконання забезпечується необхідними засобами впливу, включаючи міри державного примусу.

3. Класифікація конституційно-правових норм. Це розподіл їх на групи в залежності від того чи іншого критерію. Вона проводиться з метою більш глибокого і повного проникнення в їх природу і зміст; волю законодавця, дає змогу виявити функціональні зв’язки правових норм та їх субординацію, допомагає вдосконалювати механізм реалізації таких норм. Класифікація конституційно-правових норм має глибоку об’єктивну основу, яка обумовлена самим змістом конституційного права як галузі права, його структурою, юридичною природою конституційно-правових норм, а також функціями та спеціалізацією галузі конституційного права. Саме виходячи з цього повинні визначатись критерії класифікації конституційно-правових норм. Відповідно до цього можна виділити наступні критерії класифікації КПН:

1. в залежності від предмету правового регулювання. Відповідно до даного критерію виділяють наступні види КПН:

  •  норми, які визначають основні засади конституційного ладу України. Ці норми проголошують Україну як суверенну і незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, єдиним джерелом влади в якій є народ і конституційний лад якої ґрунтується на принципах пріоритету прав і свобод людини і громадянина, відповідальності держави перед людиною і суспільством за свою діяльність, верховенства права, політичного, економічного та ідеологічного плюралізму, територіальної цілісності, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, переваги загальновизнаних принципів міжнародного права над інтересами національного права.
  •  Норми, які закріплюють основні конституційні права, свободи, обов’язки людини і громадянина;
  •  Норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдум) та інші форми безпосередньої демократії;
  •  Норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади президента України та місцеве самоврядування;
  •  Норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус АРК, міст Києва та Севастополя.

2. в залежності від змісту і призначення в механізмі правового регулювання КПН поділяються на :

  •  матеріальні;
  •  процесуальні.

Матеріальні норми передбачають вплив на суспільні відносини шляхом безпосереднього правового регулювання. Вони визначають структуру і порядок утворення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, встановлюють правовий статус людини і громадянина. Матеріальні норми відповідають на питання “що робити?”. Наприклад, стаття 32 КУ “кожний громадянин має право знайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею”.

Процесуальні норми визначають форми, в яких реалізуються матеріальні конституційно-правові норми: “рішення ВРУ приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування” (ч.2 статті 84 КУ). Таким чином процесуальні норми відповідають на питання “як діяти?”.

3. за юридично силою норми поділяються на ті, які містяться в КУ, законах України, указах ПУ, Постановах КМУ, актах органів місцевого самоврядування

4. за ступенем визначеності припису, що міститься в нормі виділяють диспозитивні та імперативні конституційно правові норми.

Диспозитивні – це такі норми, які надають суб’єктам можливість вільного вибору виду поведінки на їх розсуд. Наприклад, “президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи та служби” (п.28. статті 106 КУ).

Імперативні норми передбачають чітко визначену поведінку суб’єктів за відповідних обставин: “Державний бюджет України затверджується щорічно ВРУ на період з першого січня по 31 грудня, а за особливих обставин на інший період” (ч. 1 статті 96 КУ).

5. за часом дії:

  •  постійні. Не мають визначеного строку дії (наприклад стаття 8 КУ – Конституція України має найвищу юридичну силу.);
  •  тимчасові (містяться в актах тимчасової дії, у перехідних положеннях КУ) наприклад, у п. 10 розділу 15 КУ зазначено: “до прийняття законів, що визначають особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі відповідно до статті 118 цієї Конституції, виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації”.

6. за територією дії: розрізняють конституційно-правові норми, що діють на території України, АРК, або окремих територіально-адміністративних одиниць.

7. за характером припису, що міститься в нормі:

  •  уповноважуючі конституційно-правові норми встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позитивних дій. Наприклад, стаття 117 КУ уповноважує КМУ в межах своєї компетенції видавати постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання.
  •  зобов’язуючі – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії. Так, п.1 ст.92 КУ зобов’язує здійснювати законодавче регулювання конституційних прав, свобод і обов’язків громадян України, гарантії цих прав і свобод.
  •  Забороняючі – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи утриматись від здійснення певних дій. Так, відповідно до ст. 22, 24 КУ передбачено утримуватись від дій, які спрямовані на будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само як і всяку проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги.

8. В залежності від суб’єкта прийняття:

  •  ВРУ
  •  Президент
  •  Референдум

9. за ступенем визначеності гіпотези:

  •  абсолютно визначені (передбачають гранично визначені, конкретні і точні обставини дії диспозиції, наприклад, ч.2 статті 108 КУ містить чіткий перелік умов дострокового припинення повноважень ПУ)
  •  відносно визначені (передбачає загальні умови, обставини, пов’язані з застосуванням норми, наприклад частина 4 статті 81 КУ – У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.)
  •  норми з невизначеною гіпотезою. Такі норми дозволяють суб’єктам конституційно-правових відносин застосовувати її за власним розсудом, керуючись такими умовами: “у разі необхідності”, “на власний розсуд”, “у разі потреби” – так, стаття 89 КУ зазначає, що ВРУ може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

10. за внутрішньою будовою гіпотези:

  •  прості (наявність однієї умови) – ВРУ є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу – стаття 82 КУ.
  •  складні (дія лише при наявності двох і більше умов) – Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх років перед днем виборів та володіє державною мовою. – стаття 103 КУ.
  •  альтернативні (закріплення декількох умов, але дія хоча б при наявності однієї з них) – Президент України може бути усунутий з поста ВРУ в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину – стаття 111 КУ.

11.в залежності від спрямування дії КПН:

  •  загальні (не персоніфіковані, поширюються на невизначене коло суб’єктів) – ч. 2 статті 55 КУ- кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб
  •  конкретнозвернені – ч.1 статті 94 КУ (Закон підписує голова ВРУ і невідкладно направляє його ПУ)

12. в залежності від структури КПН:

  •  1 елементні;
  •  2 елементні;
  •  3 елементні.

13. від способу дії:

  •  прямі;
  •  безпосередні.

14. від характеру виражених в нормі приписів:

  •  норми принципи (визначають основні напрямки конституційно-правового регулювання) – стаття 4 КУ – В Україні існує єдине громадянство;
  •  норми-дефініції (норма визначення, наприклад, стаття 140 КУ – місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах КУ та законів України);
  •  установчі (передбачають констатацію відповідних фактів, закріплення певного стану – стаття 101 КУ – парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений ВРУ з прав людини);
  •  регулятивні – тобто передбачають власне правило поведінки – стаття 121 КУ
  •  охоронні – ч.3 статті 30 КУ.

15 за порядком вступу в дію:

  •  з моменту прийняття;
  •  з моменту опублікування;
  •  через 10 днів з моменту опублікування;
  •  з часу визначеного самим НПА.

4. Поняття, особливості та види конституційно-правових інститутів. Конституційно-правовий інститут – це відносно самостійний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Конституційно-правові інститути суттєво відрізняються між собою кількістю правових норм, предметом правового регулювання, змістом, структурою, методами і завданнями правового регулювання. В сучасній літературі, з позицій системного підходу, виділяють 3 різновиди конституційно-правових інститутів: загальні (генеральні), головні та початкові.

Загальні КП інститути мають комплексний характер і включають значні масиви конституційно-правових норм, які регулюють значні сфери суспільних відносин. Загальні інститути об’єднують норми, що можуть суттєво відрізнятись між собою як за предметом, так і за характером впливу на суспільні відносини. До них належать такі інститути:

  1.  загальних засад конституційного ладу України;
  2.  основ правового статусу людини і громадянина;
  3.  прямого волевиявлення (вибори, референдум);
  4.  конституційної системи органів державної влади;
  5.  територіального устрою України;
  6.  конституційно-правових основ місцевого самоврядування.

Головні конституційно правові інститути в межах загальних інститутів об’єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин. Вони виступають структурними підрозділами загальних інститутів і на відміну від них характеризуються більш вузькою предметною і функціональною спеціалізацією. Наприклад, до загального конституційно-правового інституту основ правового статусу людини і громадянина входять  такі головні інститути: громадянства України, принципів правового статусу людини і громадянина, основних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, гарантій основних прав і свобод, правового статусу іноземців в Україні, інститут правового статусу осіб без громадянства в Україні, політичного притулку.

Початкові конституційно-правові інститути (субінститути) в межах головних інститутів об’єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. Наприклад, до головного інституту громадянства входить початковий інститут втрати громадянства, поновлення в громадянстві.

5.1. Співвідношення системи конституційного права України і системи Конституції України. Являючись складовою частиною єдиної системи права України, конституційне право саме є складною системою, що складається в процесі диференціації та інтеграції включених в його склад правових норм. Система конституційного права перш за все залежить від його змісту. Будучи єдиною за змістом галуззю права, конституційне право характеризується разом з тим внутрішнім поділом, диференціацією на відносно автономні але пов’язані між собою частини – конституційно-правові норми та інститути, які можуть утворювати в свою чергу інші утворення. Така структура конституційного права визначається об’єктивними факторами, в якості яких виступають реальні зв’язки, що існують в сфері регульованих конституційно-правовими нормами відносинах. На систему конституційного права певний вплив здійснюють особливості економічного, соціально-політичного і духовного розвитку країни. Але визначаючий вплив всі ці фактори здійснюють не безпосередньо, а через конституцію як основне джерело конституційного права України.

В юридичній літературі висловлюються різні точки зору стосовно співвідношення системи конституційного права і системи конституції. Так, деякі вчені вважають, що основою системи конституційного права є система конституції, оскільки конституція є основним джерелом конституційного права, і конституційно-правові норми, що в ній містяться науково згруповані і дані в чіткій послідовності (С.С. Кравчук). Інші вчені вважають, що неправильно повністю ототожнювати систему конституційного права з системою конституції, оскільки вони не співпадають і не можуть співпадати у зв’язку з різним призначенням цих правових інститутів. Не всі норми Конституції можуть бути по своєму змісту конституційно-правовими нормами, а багато правових норм не закріплених в конституції відносяться до конституційного права (А.І. Лепьошкін). Аналізуючи ці точки зору, необхідно зазначити, що повністю ототожнювати систему конституційного права з системою конституції не можна по наступним причинам: 1. Система конституційного права охоплює всі конституційно-правові норми, тоді як система конституції – тільки частину з них. Таким чином система конституції не може включати всі елементи системи конституційного права. Наприклад, одним з елементів системи конституційного права є виборче право, але в системі діючої конституції його не має; 2. Система конституційного права як і система конституції створена шляхом групування правових норм на основі єдності їх змісту і специфіки регульованих ними суспільних відносин, але для системи конституційного права характерний більш високий ніж для системи конституції рівень узагальнення правових норм за предметним змістом. Крім того, система конституційного права може складатись і розвиватись в умовах, коли писана конституція відсутня (Велика Британія).

Однак це не означає, що система конституції не пов’язана з системою конституційного права. Вона здійснює визначаючий вплив на структуру системи конституційного права і є її основою. В цьому можна переконатись порівнюючи пропоновані в літературі варіанти системи конституційного права з системою діючої в країні конституції.

5.2. Система конституційного права України як галузі права і система його джерел. Від системи конституційного права необхідно відрізняти систему його джерел, зокрема систему законодавства. Якщо система галузі – це об’єктивно існуючий поділ всередині конституційного права, в рамках його змісту, то система джерел конституційного права являє собою склад, співвідношення, побудову джерел, зовнішньої форми конституційного права, передбачаючи наявність в них підрозділів відокремлених в основному за предметною і цільовою ознакою. В той же час і система конституційного права і система його джерел тісно пов’язані між собою, виражають органічну єдність форми і змісту в праві. В системі джерел в певній мірі проявляється система конституційного права. Через систему джерел правотворчі органи можуть впливати на систему конституційного права. Але цей вплив є результатом не автоматичного відокремлення тої чи іншої сфери правових актів, а перш за все заснованої на об’єктивних факторах кодифікаційної роботи правотворчих органів, в результаті якої є можливим формування і розвиток системного нормативного узагальнення, що має своїм наслідком певні структурні перетворення в змісті конституційного права, в складі і розташуванні його підрозділів.



 

Другие похожие работы, которые могут вас заинтересовать.
4259. Система галузі конституційного права України 11.11 KB
  Система галузі КПУ Система галузі конституційного права України це її внутрішня побудова що характеризується єдністю і взаємодією елементів цієї системи до яких належать конституційноправові норми та конституційноправові інститути. Так від інших правових норм вони відрізняються: змістом оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин що становлять предмет галузі конституційного права України
4253. Система науки конституційного права 11.05 KB
  Система науки конституційного права Він стосується сутності правового статусу особи основою якого є громадянство конституційні права й свободи громадян України. Цей розділ охоплює проблеми виборчого права референдумів та інших форм безпосереднього народовладдя...
3870. Поняття та предмет конституційного права як галузі права 17.5 KB
  Поняття конституційного права як галузі публічного права. Поняття та зміст предмету конституційного права. Метод регулювання в конституційному праві як галузі права.
4068. ФУНКЦІЇ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ 3.45 KB
  Конституційний Суд України є згідно з Конституцією України ст. 147 єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні тобто це незалежний від законодавчої та виконавчої гілок влади спеціальний судовий орган який здійснює перевірку нормативних актів на їхню відповідність Конституції України способом конституційного судочинства. Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України....
4100. Основні засади конституційного ладу України 17.74 KB
  Основні засади конституційного ладу України. Конституційний лад – форма організації суспільства і держави визначена КУ. Лад за яким живе суспільство і держава дотримуючись базових конституційних принципів. Основні принципи: народовладдя державний суверенітет; політична економічна та ідеологічна багатоманітність; верховенство права; пріоритет прав і свобод людини і громадянина; рівність перед законом право на рівний захист з боку закону; поділ влади; унітаризм; суверенна і незалежна демократична соціальна правова...
7233. Джерела конституційного права 15.69 KB
  Поняття і зміст джерел конституційного права. Види джерел конституційного права. Юридична природа джерел конституційного права. Поняття і зміст джерел конституційного права Кожна наука має певну сукупність джерел.
4197. Поняття і види джерел конституційного права 20.14 KB
  Поняття і види джерел конституційного права права під джерелами конституційного права як правило розуміють зовнішню форму вираження обєктивації конституційноправових норм. Цей підхід до категорії джерело конституційного права сформувався історично але багато правознавців зазначали що джерело права є не просто оболонкою для норм права а насамперед духовним підгрунтям права що наповнює право конкретним змістом і надає йому певної форми. Гегель вбачав у змісті джерела права не лише божественне походження права а й вічні та...
21018. Загальна характеристика трудового законодавства. Місце трудового права в системі права України 23.79 KB
  Місце трудового права в системі права України. Метою даної роботи є розгляд історії та причин виникнення Міжнародної організації праці її структури й основних завдань а також трудового законодавства України в аспекті МОП. Місце трудового права в системі права України Правове регулювання суспільно-трудових відносин обумовлених та пов’язаних з використанням найманої праці здійснюють органи державної влади місцевого самоврядування уповноважені посадові особи. КЗпП України але останнім часом вживається інший термін...
4680. Трудове право як галузь права України 51.66 KB
  У науці трудового права прийнято включати в систему суспільних відносин, що становлять предмет трудового права, крім власне трудових відносин, також велику групу відносин, тісно повязаних з трудовими, які передують, супроводять або витікають з останніх. До них відносять — організаційно-управлінські відносини в сфері праці
10734. Муніципальне право як галузь права України 24.63 KB
  Поява галузі муніципального права тісно повязана зі становленням та розвитком в Україні місцевого самоврядування відносно самостійної форми публічної влади що характеризує право та здатність територіальних соціальних спільнот територіальних громад самостійно вирішувати питання місцевого значення. Сучасний інститут місцевого самоврядування є своєрідним результатом тисячолітнього вітчизняного й світового досвіду організації публічної влади взаємовідносин влади з людиною який наочно свідчить що спрямованість влади на задоволення потреб...
© "REFLEADER" http://refleader.ru/
Все права на сайт и размещенные работы
защищены законом об авторском праве.