Основи теорії конституції

Більшість вчених приходять до висновку, що термін “Конституція” походить від латинського слова “constitutio”, який означає устрій, встановлення, побудова. Цей термін застосовувався ще в стародавньому Римі і означав в ті часи різні акти імператорів, в яких закріплювався устрій держави. Під цим терміном в історії різних держав світу тривалий час розуміли тільки устрій держави і форму організації діяльності державної влади

2014-08-04

18.38 KB

5 чел.


Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск


12

PAGE  1

Тема №7 Основи теорії конституції (2 год.)

  1.  Виникнення та основні теорії конституції держави.
  2.  Юридичні властивості Конституції.
  3.  Конституція юридична і конституція фактична.
  4.  Функції Конституції.
  5.  Поняття та сутність конституції України 1996 року.

1. Виникнення та основні теорії конституції держави. Більшість вчених приходять до висновку, що термін “Конституція” походить від латинського слова “constitutio”, який означає устрій, встановлення, побудова. Цей термін застосовувався ще в стародавньому Римі і означав в ті часи різні акти імператорів, в яких закріплювався устрій держави. Під цим терміном в історії різних держав світу тривалий час розуміли тільки устрій держави і форму організації діяльності державної влади. І тільки в ході буржуазних революцій уособленням яких є велика французька революція кінця 18 століття це поняття наповнюється новим змістом і в першу чергу його розуміння зводиться до особливого правового акту держави.

Конституція – це складний політико-правовий документ і тому сформувались різні бачення її сутності, функцій, призначення. З огляду на це, найбільш поширеними теоріями конституції є:

- договірна теорія, згідно якої К розглядається як суспільний договір. Тобто члени суспільства уклали угоду, що втілена в Конституції про основні принципи життєдіяльності даного суспільства. Світова конституційна історія свідчить, що конституції як правило приймаються в результаті компромісу між різними соціально-політичними силами. В той же час вона не може бути абсолютним виявом волі всіх членів суспільства. Але важливо, щоб більшість населення її визнавали;

природно-правова – розглядає конституцію як прояв волі народу, його суверенітету, а в її нормах втілений багатовіковий досвід народу, його традиції;

теологічна – конституція – це втілення божественних настанов суспільству про правила життя. Тому в конституції втілені ідеї вищої справедливості і розуму;

марксистсько-ленінська – трактує конституцію як акт, який виражає волю не всього суспільства, а лише економічно-пануючого класу і підкреслює класовий характер.

Визначення сутності конституції має важливе значення як для вітчизняної так і для світової конституційно-правової теорії. Можна виділити два підходи до її визначення:

Класово-політичний – прибічники даного підходу сутність конституції вбачають у закріпленні фактичних відносин та сил, які існують в даному класовому суспільстві і у співвідношенні цих сил у класовій боротьбі.

Раціоналістичний – не заперечуються соціально-політичні фактори у появі та сутності конституції, але вони і не абсолютизуються. Прихильники даного підходу висувають на перший план службову роль конституції як юридичного документу, який закріплює засади статусу особи та державну організацію і впорядковує суспільні відносини. Такі вчені вказують на роль конституції як єдиного в державі основного закону суспільства і держави.

Властивості конституції як НПА найвищої юридичної сили засвідчується терміном “основний закон”. В деяких державах основний закон є офіційною назвою конституції (ФРН). Вживаються і інші терміни: верховний закон (Болгарія), найвищий закон (Молдова), основа системи законодавства (Азербайджан). Термін основний закон “lex fundamentalis” вживали ще в середньовіччі. Зокрема він слугував для позначення норм звичаєвого права, яким визначався статус королівського двору, престолонаслідування, та деякі інші питання пов’язані з монаршою владою. Подальший розвиток поняття основний закон пов’язаний з французькими вченими (Жан Боден), які також визнавали законами різні за змістом норми звичаєвого права, проте вони не виділяли основні закони за силою, не визнавали їх як формалізовані правові акти. Основні закони розглядались ними як сукупність принципів здійснення державного владарювання, що знайшли відображення в праві. Тобто в 16 столітті цей термін пов’язувався зі звичаями. В 16-17 столітті цей термін вживається в Англії, Франції в різних за змістом офіційних актах, які не були призначені для обмеження монаршої влади. Такі основні закони за юридичними властивостями не відрізнялись від інших актів. Ідею про відмінність юридичної природи основного закону у 17 столітті першими висловили представники школи природного права, наприклад, Гуго Гроцій, що основний закон будучи підґрунтям виникнення держави передує праву в цілому. З метою розмежування основного закону і звичаєвого права різні автори 17-18 століття використовували терміни основний закон і лише деколи конституція. Але як назва НПА найвищої юридичної сили з самого початку був поширений термін конституція. На сьогодні терміни основний закон і конституція є синонімами і і їхнє використання зумовлене різними історико-політичними традиціями. Термін основний закон, для позначення конституційного акту вперше було використано в тексті закону про форму правління у Швеції в 1809 році. Основним законом названа чинна і сьогодні конституція Норвегії 1814 року. В 19 столітті даний термін використовували для позначення конституції в Італії, Австрії. Використання терміну основний закон також характерне для країн соціалістичного табору. Зокрема Конституції УРСР 1937-1978 року вживали подвійні терміни – конституція (основний закон). Сьогодні таким словосполученням позначаються конституції Китаю, В’єтнаму. Такий підхід зумовлений концепцією верховенства рад, зокрема Конституція УРСР визначала ВР УРСР як найвищий орган державної влади, який уповноважений приймати конституцію і вносити до неї зміни. Відповідно конституція трактувалась як акт ВР, тобто різновид законів. На сьогодні ця думка є домінуючою серед науковців, які розглядають конституцію хоча і основним але законом. Визначення конституції України у преамбулі та на рівні юридичної теорії основним законом України означає акцентування на її основоположності щодо держави та системи права, а також означає що вона є основою національного права, але ніяк не різновидом закону, хоч і з найвищою силою. Такий підхід відповідає уяві про основний закон, який склався історично і покладений в основу ідеології конституціоналізму, тобто теорії і практики конституційного будівництва (загальна теорія конституції). Конституціоналізм – система ідей і поглядів, в яких втілені уявлення про конституційну державу, їх конституційне оформлення, а також політико-правова практика реалізації таких ідей і норм, що їх закріплюють. Конституціоналізм це поняття яке значно ширше ніж сама конституція і уособлює різноманітні передові фінансові, політичні, економічні та інші ідеї. Структурними елементами конституціоналізму є фактична і юридична конституція, конституційна теорія, конституційні відносини, конституційна правосвідомість, конституційна законність і правопорядок.

Підсумовуючи дане питання, можна дати наступне визначення конституції: НПА, який на найвищому юридичному рівні закріплює основні засади життєдіяльності держави, суспільства і особи, а саме форму держави (форму правління, форму державного устрою, форму політичного режиму), систему та гарантії прав, свобод та обов’язків особи, територіальний устрій держави, принципи організації, функціонування, систему та компетенцію органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2. Юридичні властивості Конституції. Конституції України властиві такі ознаки:

1. Конституція України є актом установчої влади українського народу і на відміну від інших НПА має установчий характер, оскільки вона закріплює основні засади життєдіяльності держави, особи та суспільства. Теорія установчої влади була окреслена Сієсом, який у 1789 році вперше вжив цей термін. За цією теорією та теорією народного суверенітету (Руссо, Локк) народ є єдиним джерелом влади і носієм суверенітету. Дані положення знайшли своє закріплення в статті 5 КУ. ВРУ прийнявши КУ реалізувала від його імені цю установчу владу, виразила його суверенну волю і діяла не від власного імені, як органу законодавчої влади. Таке положення знайшло своє відображення в рішенні КСУ у справі щодо конституційного тлумачення статті 98 КУ. Зокрема наголошено на тому, що прийняття конституції України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив ВРУ на її прийняття. В силу цього КУ має установчий характер, тобто встановлює засади життєдіяльності для держави, особи, суспільства.

2. юридичне верховенство Конституції. КУ є абсолютним і основоположним актом для всіх інших правових актів, вона має правовий характер, тобто закріплює загальновизнані принципи і цінності. Згідно статті 8 КУ – КУ має найвищу юридичну силу. Закони та інші НПА приймаються на основі КУ та повинні їй відповідати. КУ характеризується верховенством не лише стосовно актів національного законодавства, але і щодо міжнародних договорів, що передбачено ч.2 ст. 9 КУ: “Укладення міжнародних договорів, які суперечать КУ, можливе лише після внесення відповідних змін до КУ”.

3. КУ є головним джерелом національного права України, оскільки КУ закладає основні принципи, які втілюються в інших галузях права. Ця властивість обумовлена тим, що КУ визначає сфери суспільних відносин, які підлягають законодавчому регулюванні, встановлює ієрархію НПА (ст.8.), засади законодавчого процесу (ст. 91, 93, 94), принципи правотворчості та ін. Зокрема ст.92 КУ встановлює досить широкий перелік питань, які визначаються або встановлюються виключно законами України.

4. норми КУ діють прямо і безпосередньо. Згідно статті 8 КУ норми КУ є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі КУ гарантується. Пряма дія конституційних норм означає їх дію через закон, зміст якого визначається самою КУ і закон конкретизує цю норму. Якщо не має закону, така норма може діяти безпосередньо. Таке положення отримало розвиток у постанові №9 Пленуму ВСУ від 1.11.1996 року “Про застосування конституції України при здійсненні правосуддя”. Згідно п.2. цієї постанови суд безпосередньо застосовує КУ у разі:

- коли зі змісту норм КУ не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

- коли закон, який був чинний до введення в дію КУ чи прийнятий після цього суперечить КУ;

- коли правовідносини, що розглядаються судом  законом України не врегульовані, а НПА прийняті ВР АРК або радою міністрів АРК суперечать КУ;

- коли Укази ПУ, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ суперечать КУ;

якщо зі змісту конституційних норм випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом суд при розгляді справи повинен застосовувати тільки той закон, який ґрунтується на КУ і не суперечить їй. Таким чином, норма КУ діє безпосередньо якщо її приписи достатньо визначені, якщо між нормою і поведінкою суб’єкта не має потреби у опосередкуванні чи конкретизації якоїсь дії.

5. особливий правовий захист. Який має на меті забезпечення дотримання конституційних положень, захист від порушень як знизу – ФО та ЮО, так і згори – різними органами державної влади. В той же час захист КУ може здійснюватись лише правовими засобами. Зокрема, з метою забезпечення верховенства КУ на всій території України створено спеціальний орган – КСУ (здійснення перевірки на предмет конституційності НПА, тлумачення КУ). Захистом КУ повинні займатись всі органи державної влади і місцевого самоврядування, а також інші суб’єкти суспільних відносин. Правовий захист КУ здійснюють: 1. Вищі органи державної влади (ПУ (ч.2. стаття 102 – гарант додержання КУ), ВРУ (п.10 стаття 85 – усунення ПУ з поста у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину, контроль за діяльністю КМУ – п.13. статті 85.), КМУ (п.1. статті 116 – забезпечує виконання КУ і законів України)); 2. Правоохоронні органи (суди, прокуратура), центральні та місцеві органи виконавчої влади; 3. КСУ; 4. Збройні сили України – оборона України, захист суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості (ч.2 стаття 17 КУ); 5. Громадяни України, наприклад стаття 55 КУ гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституції деяких держав (ФРН, Словаччини) передбачають можливість застосування і не правових засобі захисту, закріплюючи право народу чинити опір неконституційній владі, але це може бути застосоване лише у надзвичайних випадках.

6. стабільність або жорсткість КУ. Яка забезпечується особливим ускладненим порядком внесення змін і доповнень. Так, розділ 13 КУ встановлює досить складну процедуру зміни КУ, яка пов’язана з тим, що 1. вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч.1 стаття 157), по-друге КУ взагалі не може бути змінена при настанні певних обставин – в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 статті 157), по третє, положення КУ, які закріплюють засади конституційного ладу України, форми народного волевиявлення, порядок зміни конституції, можуть бути змінені лише шляхом всеукраїнського референдуму, який призначається ПУ (стаття 156), по-четверте, зміни до інших положень КУ вносяться ВРУ 2/3 голосів від її конституційного складу.

3. Конституція юридична і конституція фактична. Сучасна наука конституційного права використовує термін конституція в кількох значеннях. Насамперед прийнято розрізняти конституцію юридичну і конституцію фактичну. При цьому існують різні підходи до розкриття їх змісту.

Юридична конституція – це система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації і функціонування органів публічної влади (органів державної влади і місцевого самоврядування), встановлюють територіальний устрій держави. Юридична конституція може розглядатись у формальному та матеріальному значеннях. У формальному значенні це один НПА чи декілька таких НПА (Конституція Швеції складається з 4 актів: Акт про престолонаслідування 1810, Форма правління 1974, Акт свободи друку 1874, Основний закон про свободу висловлювань, з 4 законів складається і конституція Фінляндії), які приймаються в особливому порядку та мають найвищу юридичну силу по відношенню до інших НПА (французька або американська модель). У матеріальному значенні – це сукупність НПА, законів, судових прецедентів, джерел звичаєвого права, жоден з яких не має найвищої юридичної сили (британська модель).

Фактична або соціальна або жива конституція – це реальний стан суспільних відносин, які становлять предмет конституційного регулювання, вони позначають реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами і свободами людини і громадянина. Поява терміну фактична конституція пов’язане з тим, що юридична конституція є певною ідеальною моделлю устрою держави, її взаємовідносин з людиною. І зрозуміло що реально діючі взаємовідносини не збігаються абсолютно з ідеальною моделлю, більше того, юридична і фактична конституція можуть суттєво відрізнятись, як це було характерно для радянських конституцій. У випадку, коли юридична конституція збігається з фактичною можна говорити про наявність реальної конституційної системи в державі. У випадку, коли вони не збігаються конституційна система є фіктивною. Стосовно співвідношення юридичної і фактичної конституції України, то можна говорити про наявність в Україні напівреальної конституційної системи, оскільки не всі положення юридичної конституції України втілені в життя.

4. Функції Конституції. Сутність конституції виявляється в її функціях. Під функціями КУ розуміють основні напрямки впливу на суспільні відносини і її призначення, що відображають роль основного закону в політиці, житті суспільства і громадян, здійсненні завдань держави. В літературі з конституційного права щодо системи функцій КУ вчені висловлюють різні думки. Аналіз цих думок дозволяє виділити наступні важливі функції КУ:

І. Загальносуспільні функції (аксіологічні функції, аксіологія – наука про цінності):

- політична (мистецтво управляти) – конституція закріплює основні засади політики в різноманітних сферах суспільства і держави, визначає належність влади в країні, внутрішню та зовнішню політику, державний лад, закріплює інтереси і волю народу, народний та національний суверенітет.

- економічна – конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічний лад суспільства, базу, на якій функціонують всі інші інститути. Закріплення різноманітних форм власності створює необхідні умови для реалізації економічної політики країни, успішного функціонування господарського механізму.

- культурна – конституція здійснює значний вплив на волю і поведінку людей. Акумулюючи найбільш істотні моменти світогляду, в основі якого лежить ідея народного суверенітету, демократична, соціальна, правова держава конституція формує певний тип суспільної свідомості, невід’ємною частиною якого є правосвідомість.

- соціальна;

- ідеологічна – виховна, в конституції сформовані ті духовні цінності, на які вона орієнтована: свобода людини, непорушність її прав і свобод, демократія та ін.

ІІ. Спеціально-юридичні:

- установча – конституція здійснює первинне юридичне оформлення найважливіших соціально-економічних і політичних інститутів суспільства. За допомогою установчих норм визначається устрій держави, впроваджуються в життя політичні та управлінські структури, закріплюється система органів державної влади, визначаються їх повноваження;

- регулятивна – регулювання конституційно-правових відносин шляхом визначення прав і обов’язків, порядку створення відповідних органів державної влади, формування їх складу та інше;

- охоронна – забезпечення належної дії інститутів і норм основного закону, що досягається за допомогою спеціального механізму юридичної відповідальності. В основі такого механізму лежать конституційні санкції, визнання поведінки неконституційною, скасування чи призупинення дії актів державних органів;

- інтегративна – конституція відіграє роль своєрідного інструменту, який об’єднує всі ланки правової системи в одне ціле, конституція визначає основні положення для інших галузей права і т.п.

5. Поняття та сутність конституції України 1996 року. Конституція України прийнята 28 червня 1996 року набула чинності згідно статті 160 КУ з моменту її прийняття. Дана стаття була розтлумачена КСУ і згідно його рішення у справі “Про набуття чинності КУ” від 3 жовтня 1997 року моментом набуття чинності є момент оголошення результатів голосування за проект конституції в цілому на пленарному засіданні ВРУ. Відповідно, що загальне правило набрання чинності законами України, яке передбачене у ч.5 статті 94 КУ не поширюється на порядок набрання чинності КУ.

КУ має традиційну для юридичних актів структуру і складається з: преамбули, основної частини, заключних положень.

Юридична значимість преамбули полягає в тому, що її положення в концентрованому вигляді виражають політико-правові ідеї, які пронизують весь зміст конституції і моделюють поведінку суб’єктів конституційного права в досить загальній формі і тим самим набувають нормативно-правового характеру. Перш за все це стосується цілей, яким має слугувати прийняття конституції: правонаступництво держави, забезпечення прав людини, розвиток міжнародного співробітництва. У преамбулі визначено також історико-політичні передумови прийняття конституції. Положення преамбули є урочистими за стилем викладення і в цьому втілюється самий дух конституції. Преамбула конституції України виконує 2 функції: вказує на те, хто і в якому порядку прийняв конституцію і містить коротку характеристику умов і мотивів прийняття конституції та цілей, які при цьому переслідуються. Відповідальність, про яку йдеться в преамбулі за своєю суттю є морально-політичною, а не юридичною.

Основна частина включає 13 розділів (161 стаття – вся конституція, основна частина – 159). Вона структурно побудована таким чином, що спочатку закріплюються засади конституційного ладу, статус особи, а потім система органів державної влади, місцевого самоврядування і територіальна організація країни.

Заключні положення включають розділ 14 – прикінцеві положення та розділ 15 – перехідні положення. Прикінцеві положення стосуються порядку набрання чинності КУ та визначення дня її прийняття державним святом. У практиці конституційного право творення України розділ перехідні положення з’явився вперше і причина його появи в тому, що принципово нові положення конституції щодо організації суспільства і держави потребують запровадження в життя шляхом державно-правових реформ протягом певного періоду. Перехідні положення містять правові норми, які мають як правило тимчасовий характер і служать для адаптації суспільно-політичного і державного життя до змісту новоприйнятої конституції. Вони повинні забезпечити правонаступництво в організації і діяльності тих державних інститутів, які зі змінами у статусі збережені новою конституцією (ВРУ, прокуратура – п.9) іноді визначається строк і умови введення в дію окремих положень. Вони повинні забезпечити перехід до правового регулювання за змістом конституції (наприклад – п.13).

Конституцію України можна охарактеризувати в залежності від різних видів конституцій, які існують в конституційній теорії і практиці. Виділяють наступні критерії для їх класифікації на види:

  1.  за формою (за способом вираження і організації конституційних норм):

– моноконституційні акти (кодифіковані);

  •  поліконституційні акти – конституція як сукупність актів (некодифіковані)
  1.  в залежності від факту проголошення основним законом:
  •  писані або систематизовані – це особливий закон, акт чи декілька актів, що проголошені саме основним законом;
  •  неписані або не систематизовані – які є сукупністю нормативних законів, судових рішень, прецедентів, доктринальних тлумачень, конституційних угод, які формально не проголошені основним законом (британська або англосаксонська модель) на сьогодні лише 3 держави світу не мають писаної конституції – Велика Британія, Нова Зеландія, Ізраїль.

3. за способом прийняття:

  •  референдумні
  •  парламентські
  •  октройовані (даровані народу главою держави, такий спосіб був поширений у 19 столітті) оригінальною формою цього способу є конституції вестмінстерського зразка, зокрема, видавався наказ короля про введення конституції, а її текст був додатком до цього наказу. Деякі конституції прийняті таким способом діють і сьогодні в країнах карибського басейну: Барбадос, Ямайка.

4. за процедурою внесення змін і доповнень:

  •  гнучкі – зміни до яких вносяться у звичайному законодавчому порядку (наприклад, конституція Індії)
  •  жорсткі – передбачають ускладнений порядок її зміни, який відрізняється від прийняття звичайних законів (США);
  •  змішані, які формально є жорсткими, але на практиці є гнучкими. Така форма характерна для африканських країн.

5. залежно від періоду дії розрізняють:

-постійні, строк дії яких не визначено;

тимчасові, строк дії яких визначено

6. за формою правління:

  •  монархічні;
  •  республіканські

7. за формою державного устрою:

  •  унітарні;
  •  федеративні;

8. за формою державного режиму:

  •  демократичні;
  •  недемократичні

9. залежно від відношення до релігії:

  •  світські (відокремлюють державу від релігійних інститутів);
  •  клерикальні (закріплюють верховенство релігії) – ісламські країни – Пакистан, Іран, Афганістан.

10 за рівнем втілення приписів в життя:

  •  реальні – конституційні норми втілені на практиці і регулюють реально існуючі відносини;
  •  фіктивні – конституції, положення яких не знаходять належної реалізації
  •  напівреальні – приписи конституції втілені в життя частково

11. залежно від акцентів в конституційно-правовому регулюванні:

  •  інструментальні – їх зміст зорієнтований на встановлення статусу найважливіших ланок державного механізму при цьому положення щодо статусу відіграють другорядну роль, а питання суспільного життя взагалі знаходяться поза межами конституційного регулювання;
  •  соціальні – акцентують увагу на пріоритеті людини по відношенню до держави і закріплюють засади суспільного життя. При цьому держава та її інститути вважаються другорядними і їх існування пов’язане з забезпеченням належного статусу особи.



 

Другие похожие работы, которые могут вас заинтересовать.
8329. ОСНОВИ ТЕОРІЇ КРИСТАЛІЗАЦІЇ МЕТАЛІВ 126.33 KB
  Існує температура рівноваги або теоретична температура кристалізації ТS, при якій рідка і тверда фаза мають однакову внутрішню енергію. Для початку кристалізації необхідно, щоб вільна енергія системи зменшувалася. Це відбувається при переохолодженні. Переохолодження як дія – це охолодження рідинної фази металу нижче температури рівноваги
2488. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ НАВЧАННЯ 80.33 KB
  Закономірності і принципи навчання. ДИДАКТИКА –це галузь педагогічної науки що розробляє теорію освіти та навчання. у курсі лекцій під назвою Короткий звіт з дидактики або мистецтво навчання Ратихія.
8087. Диференціальні рівняння теплообміну та основи теорії подібності 102.09 KB
  Диференціальні рівняння теплообміну та основи теорії подібності. Основні положення теорії подібності. Критерії числа подібності для конвективного теплообміну та їх фізичний смисл. Теорема подібності.
8371. Основи теорії сплавів. Основні типи діаграм фазової рівноваги 107.31 KB
  Діаграми стану подвійних сплавів1234 роду. Зв’язок між властивостями сплавів і типом діаграми стану правила Курнакова. Практичне значення діаграм стану. Механічну суміш утворену при кристалізації з рідкого стану двома компонентами називають евтектикою.
10381. ОСНОВИ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ. ФОРМИ І ЗАСОБИ ЛФК. ОСНОВИ МЕДИЧНОГО КОНТРОЛЮ 136.64 KB
  Антропометричні дослідження і функціональні проби, що застосовуються під час вивчення стану нервової, серцево-судинної, дихальної, травної систем опорно-рухового апарату. Визначення та оцінювання фізичного розвитку і стану здоров’я людей. Спостереження за пацієнтами під час занять лікувальною фізичною культурою.
4242. Історія Конституції України 23.57 KB
  Історія Конституції України. Виговського з польськошляхетським урядом про унію України з Польщею і Литвою договори зі Швецією й Туреччиною. До основних її постулатів належать такі: державна незалежність України; православна віра як державна релігія; вічність і недоторканність встановлених кордонів; затвердження шведської протекції над Україною фактично союзу двох держав; необхідність встановлення дружніх і союзних відносин з Кримським ханством. проект Конституції України під назвою Проэктъ основаній устава украинскаго общества...
4211. Загальна характеристика Конституції України 16.96 KB
  Акт найвищої юридичної сили що об’єктивізує політичну волю народу як носія суверенітету єдиного джерела влади Україні. Класифікація КУ Юридична Писана Кодифікована Постійна Демократична Республіканська Унітарної держави Народна прийнята парламентом від імені народу як органу установчої влади Жорстка Відносно реальна за наслідками реалізації бо одні норми діють інші не завжди....
4209. Правова охорона Конституції парламентом 8.07 KB
  Контрольні функції ВРУ належить провідна роль внесення змін до КУ референдум щодо зміни території України щодо того ладу який вже є прийняття ЗУ на виконання положень КУ імпічмент контроль за діяльністю КМУ вотум недовіри призначення Уповноваженого з прав людини обрання суддів безстроково 1 3 КСУ ратифікація і денонсація між нар договорів затвердження К АРК і змін до неї. Уповноважений ВРУ з прав людини здійснює парламентський контроль за дотримання прав і свобод людини громадяни не мають права на конституційну...
10757. Теорії міжнародних систем 24.04 KB
  Зміна системи передбачає різні процеси що відбуваються як з її елементами так і зі зв’язками та відносинами між ними. Фундаментом системи є зв’язки між елементами але існують також відносини що не є зв’язками. Змінювання та стабільність є діалектично пов’язаними аспектами системи. Вираженням стабільності системи у суперечливому процесі розвитку є структура як реалізація певних відносно усталених відносин.
20957. Сучасні теорії мотивації 55.41 KB
  І цілком природно що розумні керівники зацікавлені в створенні для своїх працівників таких умов в яких вони могли б викладатися цілком і повністю. Серйозною проблемою яка стоїть перед кожним керівником особливо актуальна вона для малих фірм є те як мотивувати своїх працівників. Відносно управління персоналом мотивацію можна визначити як процес спонуки себе і інших до діяльності для досягнення особистих цілей або цілей організації. Мотивація до якісної праці є одним з головних питань менеджменту для будь-якої організації.
© "REFLEADER" http://refleader.ru/
Все права на сайт и размещенные работы
защищены законом об авторском праве.