Предмет, метод та джерела господарського процесу

Полягає у вивченні предмета методів та джерел господарського процесу досудового врегулювання господарських спорів правового статусу учасників господарського процесу підвідомчості і підсудності справ господарським судам судових витрат процесуальних строків доказів і доказування у господарському процесі питань щодо позову у господарському процесі вирішення господарських спорів у першій...

2015-01-30

35.39 KB

7 чел.


Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

ФАКУЛЬТЕТ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПСИХОЛОГІЇ

КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА І ПРОЦЕСУ

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедрою

господарського права і процесу

кандидат юридичних наук, доцент

Нескороджена Л.Л.

_________________

«___»_____________2010 р.

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

 

з навчальної дисципліни «Господарський процес»

ТЕМА: «Предмет, метод та джерела господарського процесу».

Навчальний час 2 години

Для студентів 4 курсу

навчально-наукового інституту

права і психології

Обговорено та ухвалено на

засіданні кафедри

“___” _____________ 20_ року,

протокол № ____.

Київ 2010

Мета лекції полягає у вивченні предмета, методів та джерел господарського процесу, досудового врегулювання господарських спорів, правового статусу учасників господарського процесу, підвідомчості і підсудності справ господарським судам, судових витрат, процесуальних строків, доказів і доказування у господарському процесі, питань, щодо позову  у господарському процесі, вирішення господарських спорів у першій інстанції, перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, перегляду судових рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами, виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду.

Завдання лекції: студенти мають засвоїти зміст основних понять і категорій, які стосуються цієї дисципліни засвоїти теоретичні положення дисципліни; ознайомитись з основними нормативно-правовими актами у цій сфері, вміти аналізувати їх, здобути навички тлумачення та вміння застосувати до конкретних життєвих ситуацій

План

  1.  Предмет і метод господарського процесу.
  2.  Принципи господарського судочинства.
  3.  Джерела господарського процесу.
  4.  Господарський процес як галузь права, наука і навчальна дисципліна

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996.

2. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. (зі змінами та доповненнями). Наук.-практ. коментар. Під ред. Притика Д.М. – Х.: Консум, 2003.

3. Господарський процесуальний кодекс з постатейними матеріалами. Укладач В.Е.Беляневич. – К.: Юстиніан, 2002.

4. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» .

5. Понікаров В.Д. Господарське законодавство. – Х.: Інжек, 2004.

6. Балюк І.А. Господарське процесуальне право. – К.: КНЕУ, 2002.

7. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права. – Суми: Університетська книга, 2003.

8. Камлик М.І. Господарське законодавство України: правове регулювання господарських відносин. – К.: Атіка, 2002.

9. Притика Д.М., Тітов М.І. та ін. Арбітражний процес: Навч.посібник. – Х.: Консум, 2001.

10. Вирішення господарських спорів: Застосування норм матеріального права в роз’ясненнях і листах Вищого господарського суду України. За заг.ред. Д.М.Притики. – К.: Юстиніан, 2002.

11. Збірник інформаційних листів Вищого господарського суду України. Д.М.Притика. – К.: Вид.дім «Ін Юре», 2004.

12. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посібник. - К.: КНЕУ 2008.

13. Господарське процесуальне право України / За ред. О.І.Харитонової. - К.: Істина 2008.

14. Господарське судочинство в Україні / За. ред. І.Б.Шицького. - К.: Ін Юре 2005.

15. Науково-практичний коментар до Господарського процесуального кодексу України / За ред. О.І.Харитонової. - К.: Істина 2007.

16. Прилуцький Р.Б. Щодо джерел господарського процесуального права України // Вісник господарського судочинства. - 2008. - №5. - С. 110-116.

17. Шелухін М.Л. Господарське процесуальне право: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ 2006.

18. Тополевський Р.Б. Співвідношення справедливості і юридичних джерел права. // Ідея справедливості на схилі XX сто-ліття: Матеріали VI Харківських міжнародних Сковородинівських читань. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. – с.256-258

19. Томашевська М.О. Корпоративні акти в системі джерел права України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. 18.

20. Колісник Т.В. Міжнародні угоди у системі джерел міжнародного приватного права // Вісник університету внутрішніх справ. – 2000. – Випуск 11. – С. 244-249.

Предмет і метод господарського процесу

Перш ніж розглядати традиційні для першої лекції питання (предмет, метод, поняття господарського права), приділимо деяку увагу історії становлення правового регулювання господарської сфери суспільного життя. Це та сфера, яка забезпечує суспільство необхідними для задоволення потреб його членів, різноманітних організацій та держави в цілому матеріальними благами, яких серед дарів природи не знайти: вони виникають в результаті або переробки дарів природи (вже існуючих матеріальних цінностей – природних багатств, зокрема), або виробництва (створення нових матеріальних цінностей, в т. ч. й з елементами переробки).

Спільне проживання людей неможливо уявити без виробництва різноманітних матеріальних благ для задоволення не лише індивідуальних, а й групових та інших категорій спільних інтересів.

Господарювання, у розумінні задоволення господарських потреб (в одязі, житлі, предметах побуту тощо) певних соціальних груп, було притаманно людській спільноті на ранніх етапах суспільного розвитку. А функціонування будь-якої людської спільноти неможливо без регулювання відносин між її членами, в т. ч. і з питань ведення господарських справ.

За родоплемінного ладу всі питання діяльності людей, в т. ч. пов’язані з виробництвом матеріальних благ, вирішувалися в межах таких організацій, члени яких підпорядковувались певним правилам поведінки у формі звичаїв, рішень, прийнятих громадою, радою старійшин чи обраним главою спільноти. Тобто, мало місце так зване внутрішнє регулювання, яке ґрунтувалося на авторитеті громади. Товарний обмін не був розвинений, а якщо він і мав місце, то відбувалося це у відносинах з різними племенами/родами і зазвичай на засадах натурального обміну (тобто одні матеріальні блага обмінювалися на інші). Відтак, за подібної організації людство не потребувало якихось додаткових форм об’єднань, оскільки кожний член суспільства належав до того чи іншого роду-племені, в межах якого і здійснювалося виробництво певних матеріальних благ, що задовольняло насамперед інтереси відповідної громади (роду/племені), а також індивідуальні (приватні) інтереси членів такої спільноти з основних питань забезпечення їх життєдіяльності. При цьому інтереси громади зазвичай переважали над індивідуальними або груповими інтересами.

Поділ праці (відокремлення землеробства від скотарства, а згодом – виділення ремесел і торгівлі) послаблював родоплеменні зв’язки у стародавньому світі та згодом (разом з іншими чинниками) призвів до занепаду цієї форми організації людей.

Нові соціальні системи, що прийшли на зміну родоплемінному ладові були різноманітними за рівнем (держава, територіальні громади сіл, селищ, міст, районів міста, навіть вулиці, а також більш автономна, ніж за родоплемінного ладу, сім’я) та за характером спільних інтересів, для реалізації яких відбувалося об’єднання кількох осіб. Своєю чергою, серед згаданих соціальних систем можна умовно виділити такі категорії: а) універсальні, що створюються для реалізації/забезпечення та захисту комплексу інтересів учасників/членів (саме до цієї категорії з певним застереженням можна віднести учасників/членів державу та територіальні громади, хоча їм притаманне значно менше, ніж за родоплемінного ладу, втручання у сферу приватних інтересів); б) спеціалізовані, що створювалися для досягнення певних спільних цілей, господарських зокрема (цехи, гільдії купців, товариства для спільного здійснення певного виду господарської та/або пов’язаної з нею діяльності, а в певні історичні періоди – і діяльності, яка забезпечувала безпеку учасників господарського життя та їх майна).

Зазначені обставини зумовили виникнення нових об’єднань на принципово нових засадах: не на підставі кровного споріднення, а шляхом вільного волевиявлення для досягнення певної мети, в т. ч. господарської. Так, ще в стародавні часи функціонували своєрідні товариства (згадки про них трапляються у древніх асирійців, фінікіян, греків):

а) за участю купців, що вели морську торгівлю, та їх позичальників, які часто-густо ставали компаньйонами власника судна;

б) з ремісників для спільного збуту товарів;

в) земельні товариства, які також виконували функції охорони від зовнішніх ворогів.

Саме такі форми об’єднань і стали підґрунтям виникнення в майбутньому господарських організацій сучасного типу – торгових (або господарських) товариств.

Стародавня держава також брала на себе функції організації господарського життя в країні, аби приватна ініціатива не завдавала істотної шкоди загальному благу та не справляла руйнівного впливу на державу. З давніх часів відомим є регулювання діяльності природних монополій шляхом встановлення граничних цін на їх продукцію (роботи, послуги). Держава визначала й правила для осіб, що здійснювали господарську діяльність з метою отримання прибутку, встановлюючи для них певні вимоги та обтяження на користь держави (різноманітні податки, збори), інших учасників господарського життя, передбачаючи, зокрема, відповідальність боржників перед кредиторами, включаючи й визнання боржника неплатоспроможним (банкрутом) з метою застосування спеціальної процедури ліквідації його заборгованості перед кредиторами.

Стародавній Рим увібрав у себе надбання підкорених ним народів, а також греків-колоністів, які асимілювалися з місцевим населенням і, відповідно, принесли досвід організації господарського життя. Римському праву були вже відомі: договірне товариське об’єднання – societas, організація корпоративного типу, що стала прообразом інституту юридичної особи,- universitatas corpus, а також товариство публікантів – societas publicanorum (vecigalium) – як змішана форма societas і universitatas.

Регулювання господарської сфери в стародавні часи не відокремлювалося від регулювання інших суспільних відносин. Тому, в таких відомих зведеннях стародавніх законів, як Дигести Юстиніана, Руська Правда, Литовський статут, знаходимо окремі положення, що стосувалися спільного ведення торгових справ, відповідальності боржників перед кредиторами, банкрутства, та деякі інші.

Бурхливий розвиток ремесел і торгівлі в епоху середньовіччя (зазвичай у приморських містах, пов’язаних з торгівлею з іншими територіями та державами) сприяв розвитку спеціального регулювання цієї сфери, спочатку у формі торгових звичаїв, рішень судів зі справ між торговцями, збірок таких звичаїв та суддівських рішень (як, наприклад, “Збірник морського права Ганзи”), а згодом – до прийняття кодифікованих нормативно-правових актів.

З Францією другої половини XVII ст., часів правління Людовіка XIV, пов’язується перша спроба кодифікації норм торгового права. Ініціатором кодифікації був міністр фінансів короля Кольбер, ім’я якого отримали два ордонанси – Ордонанс про торгівлію 1673 р. і Ордонанс мореплавства 1681 р. Завдяки ордонансам Кольбера, що згодом стали основою Торгового кодексу Наполеона 1807 р., на території Франції було уніфіковане правове регулювання торговельних операцій.

Більшість країн континентальної Європи свого часу приймала Торгові (Комерційні) кодекси або статути (в т. ч. Російська імперія, до складу якої входила більша частина території сучасної України). В сучасний період частина країн (Голландія, Італія, Швейцарія, Російська Федерація) відмовилися від так званого дуалізму приватного права (тобто регулювання майнових відносин за допомогою двох кодексів – Цивільного і Торгового/Комерційного), проте зберігає специфіку регулювання відносин у сфері господарювання шляхом прийняття спеціальних законів – про господарські товариства чи окремі їх види (акціонерне, з обмеженою відповідальністю), антитрестівські закони (закони про захист економічної конкуренції) та ін.

У Радянському Союзі були спроби кодифікації правового регулювання господарської сфери в 20-ті роки. Так, у жовтні 1923 р. Комісією з внутрішньої торгівлі при Раді праці та оборони РРФСР був внесений в законодавчий орган проект Торговельного Зведення; доцільність прийняття якого обґрунтовувалася необхідністю зовнішнього (з боку держави) регулювання “торгово-промислової стихії”, властивої для того періоду: введені у зв’язку із непом приватно-правові елементи господарювання необхідно було пов’язати з державним сектором економіки та державним регулюванням. Проте ідея кодифікації правового регулювання в господарській сфері розглядалася у зв’язку з дискусією про співвідношення цивільного і торгового права. Відмова від непу і монополізація державою господарської сфери країни послужили своєрідним привідом для відмови від дуалізму (або “двосекторності”) правового регулювання господарської сфери, в якій противники господарського права вбачали загрозу розколу єдиної радянської правової системи.

У 30-ті роки Л. Я. Гінзбург та Є. Б. Пашуканіс – засновники наукової школи єдиного господарського права – обґрунтовують необхідність спеціального (у формі Торгового/Господарського кодексу) регулювання відносин у сфері соціалістичної економіки, проте включають в коло суб’єктів і громадян, які вступають у майнові відносини. На жаль, політизація наукової сфери в 30-ті роки і наявність серед опонентів ідеї єдиного господарського права головного тодішнього теоретика в галузі правознавства А. Я. Вишинського, впливового та послідовного сталініста, призвели до трагічних наслідків для засновників цієї школи.

В останній третині XX ст. у Радянському Союзі знову поширюється ідея кодифікації правового регулювання в господарській сфері, проте вона не була реалізована.

Після здобуття Україною незалежності відповідно до Концепції Судово-правової реформи почав розроблятися Господарський (Комерційний) кодекс, перший варіант якого у Верховній Раді спіткала невдача, а другий (під дещо зміненою назвою – як Господарський кодекс) після тривалих складнощів (трьох читань, подолання президентського “вето”) був прийнятий 16 січня 2003 p., а набув чинності з 01.01.2004 р. (питання про місце Господарського кодексу в системі господарського законодавства розглядатиметься у наступних темах).

  Господарський процес є різновидом юридичної діяльності, яку регулюють норми господарського процесуального права, тобто встановлена нормами процесуального права форма діяльності господарських судів, яка спрямована на захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів суб’єктів господарювання.

Процесуальна форма є нормативно встановленим порядком здійснення правосуддя, відпрацьованим на підставі узагальнення великого досвіду правозастосування.

Процесуальній формі притаманні таки ознаки: нормативність, безперечність, системність та універсальність, які виступають в єдності при правовому регулюванні, та право реалізації.

Нормативність господарської процесуальної форми полягає в тому, що вона встановлюється в законодавстві певного рівня. Таким чином забезпечується єдність нормативного регламенту господарського процесу, неможливість регулювання даної сфери шляхом прийняття підзаконних нормативних актів.

Безперечність господарської процесуальної форми відображає обов’язковість дотримання форм реалізації процесуальних норм у діяльності учасників господарського процесу. Здійснення процесуальних прав і виконання процесуальних обов’язків повинно відбуватися згідно з порядком, встановленим господарським процесуальним законодавством. У протилежному випадку відповідна процесуальна дія учасника господарського процесу не порушує ті правові наслідки, на які вона спрямована. Порушення провадження або подання заяви про перевірку рішення в апеляційному або касаційному порядку повинні відбуватися згідно з порядком і в строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом України. Господарському суду, іншим учасникам процесу законом надаються певні, відповідні їх процесуальному стану, права і покладаються обов’язки. Процесуальні права й обов’язки реалізуються в ході процесу у вигляді процесуальних дій. В господарському процесі суддя господарського суду, сторони, інші учасники можуть здійснювати ті дії, які передбачені господарськими процесуальними нормами. Форма діяльності господарських судів по розгляду справ заздалегідь встановлена законом.

  Системність господарської процесуальної форми відображає необхідність структурувати господарський процесуальній регламент в єдине ціле. Господарський процесуальний кодекс України містить загальний регламент вирішення усіх справ, підвідомчих господарським судам. Вирішення справ про банкрутство відбувається в тому самому загальному процесуальному порядку з урахуванням певних особливостей. Порядок судового розгляду не може бути відмінним і особливим для кожної справи, кожного суду.

Універсальність господарської процесуальної правової форми відображає її застосування до вирішення різних справ, підвідомчих господарським судам без будь-якої істотної диференціації. Більше того, універсальність господарської процесуальної форми похідна від цивільної процесуальної форми, а подальший розвиток господарського процесу за своїми основними складовими наближує її до цивільної.

Головні риси процесуальної форми полягають в тому:

— що господарський суд та учасники господарського процесу пов’язані у своїй діяльності нормами господарського процесуального права;

— учасники процесу здійснюють лише ті процесуальні дії, які заздалегідь встановлені господарськими процесуальними нормами;

— порядок звернення з позовною заявою до суду, прийняття й підготовки справ до розгляду, порядок вирішення спору, структура рішення і регламент його перегляду, а також виконання визначені законом;

— відносини між господарським судом і учасниками процесу не можуть носити характер фактичних відносин, вони можуть бути лише правовідносинами;

— процесуальна форма надає сторонам рівні можливості захисту права (змагатися), право брати участь в процесі, надавати докази, користуватися правовою допомогою, оскаржити рішення, брати участь у виконавчому провадженні.

  Процесуальна форма захищає сторони, які сперечаються, від суб’єктивізму суддів, сприяє досягненню істини у правосудді. Значення процесуальній форми — забезпечити захист існуючих прав суб’єктів господарювання і гарантувати винесення законних і обґрунтованих рішень.

Господарський процес — не просто сукупність дій, урегульованих нормами господарського процесуального права, а їх визначена система. Діяльність господарського суду по розгляду і вирішенню підвідомчих йому спорів здійснюється в певній логічній послідовності по стадіях процесу. Процесуальні дії, які здійснюють учасники господарського процесу, залежно від мети їх здійснення і змісту, складають стадії господарського процесу. В кожній стадії процесуальні відносини носять специфічний характер, який визначається об’єктом цих відносин, суб’єктним складом учасників на кожній стадії, змістом і метою процесуальних дій.

 Стадія господарського процесу — сукупність процесуальних дій по конкретній справі, об’єднаних однією метою або спрямованих до однієї певної мети. Кожна стадія виконує свої особливі функції в господарському процесі. Складність і кількість здійснюваних процесуальних дій на кожній стадії процесу залежить від задач, які стоять на кожній стадії.

Перша стадія господарського процесу — порушення провадження у справі. Об’єктом процесуальних дій і правової оцінки на цій стадії є пред’явлення позовної заяви з усіма доданим до неї матеріалами (ст. 54 ГПК), вивчення її з точки зору підвідомчості й підсудності, а також інших критеріїв, необхідних для прийняття справи до провадження. На цій стадії суддя одноособово виносить ухвалу про порушення провадження у справі, прийняття справи до провадження (ст. 61 ГПК). У випадках, передбачених законом, суддя може відмовити в прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК) або повернути її (ст. 63 ГПК).

Після порушення справи в господарському суді настає стадія підготовки матеріалів до розгляду в засіданні господарського суду. Мета цієї стадії — забезпечити правильне і своєчасне вирішення справи, бажано у першому ж засіданні суду. Процесуальні дії судді на цій стадії передбачені ст. 65 ГПК.

Основна стадія господарського процесу — господарський розгляд (розд. ХI ГПК). Вона визначається як основна, тому що при цьому розгляді спір вирішується по суті, дається остаточна відповідь на позовні вимоги. Формою розгляду справи є засідання господарського суду. Як правило, ця стадія закінчується прийняттям рішення (ст. 82 ГПК), однак, в окремих випадках, — припиненням провадження у справі (ст. 80 ГПК) або залишенням позову без розгляду (ст. 81 ГПК).

Наступна стадія — перевірка законності й обґрунтованості судових рішень господарських судів: перегляд судових рішень в апеляційному порядку (розд. ХІІ ГПК); перегляд судових рішень у касаційному порядку (розд. ХІІ-1, ХІІ-2 ГПК); перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами (розділ ХIII ГПК). Ці стадії орієнтовані на виправлення судових помилок. Проходження справи по цій стадії не є обов’язковим, а визначається зацікавленими особами — учасниками справи. На стадії перегляду судових рішень також є етапи порушення провадження, підготовки справи до розгляду і вирішення у відповідній інстанції.

Господарський процес по справі повинен завершуватись виконанням рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили. Ця стадія — стадія виконання судових рішень — спрямована на практичну їх реалізацію діяльністю зобов’язаних суб’єктів. Рішення господарського суду підлягають обов’язковому виконанню підприємствами, організаціями, посадовими особами (ст. 115 ГПК). Існують певні правила виконавчого провадження, які регулюють відносини між боржником і стягувачем (розділ ХIV ГПК). Треба відмітити, що у зв’язку з прийняттям Законів України “Про державну виконавчу службу”, “Про виконавче провадження” сфера примусового виконання відокремлена від судової влади і організаційно віднесена до виконавчої влади, але залишається у колі суддівських повноважень.

Діяльність господарського суду по здійсненню правосуддя є господарським процесом, сукупність правових норм, які регулюють порядок цієї діяльності, є господарським процесуальним правом, інакше кажучи господарське процесуальне право регулює порядок справляння господарського процесу.

Господарське процесуальне право — система правових норм, які регулюють діяльність господарського суду та інших зацікавлених осіб, пов’язану зі здійснення правосуддя по справах компетенції господарського суду.

Господарське процесуальне право належить до системи процесуальних галузей права (поряд із цивільним процесуальним, кримінальним процесуальним та іншими процесуальними галузями) та за своїми змістовними характеристиками відноситься до галузей права публічно-правового характеру. Наявність процесуальних відносин зумовлена необхідністю в упорядкуванні діяльності органів судової влади.

Предметом певної галузі є ті відносини, які регулюють норми цієї галузі. Предметом господарського процесуального права є юридичні процесуальні дії суду і зацікавлених осіб при здійсненні правосуддя по справах, підвідомчих господарським судам.

Методом правового регулювання визначають сукупність юридичних способів і прийомів впливу на відносини, які є предметом даної галузі права. Основним методом господарського процесуального права є імперативний (владних приписів) за наявності диспозитивних (дозволу) елементів. Такі сполучення пояснюються тим, що, з одного боку, господарський процес є владною діяльністю господарського суду по застосуванню норм матеріального і процесуального права, що припускає владний початок у механізмі господарського регулювання, з іншого — формою примусового здійснення суб’єктивних прав в основному в тих галузях права, які будуються на рівності, диспозитивності їх суб’єктів.

Норми господарського процесуального права знаходяться у взаємодії і взаємозв’язку з нормами інших галузей. Система галузі права — це сукупність її норм і їх поділ на структурні частини. Систему господарського процесуального права умовно можна поділити на дві частини: загальну й особливу.

До загальної частини мають бути віднесені норми та інститути, які мають значення для всього господарського процесу на всіх його стадіях і закріплюють право на звернення до господарського суду, принципи господарського процесуального права, склад суду та осіб, які беруть участь у справі, підвідомчість і підсудність, докази в господарському процесі, судові витрати, процесуальні строки та ін.

   Особлива частина господарського процесуального права об’єднує норми й інститути, які регулюють окремі види процесуальних відносин, а саме постадійні процесуальні відносини: порушення справи, підготовку справ до судового розгляду, порядок розгляду і вирішення спорів, оскарження і перегляд рішень, виконання судових актів.

Принципи господарського судочинства

Принципи господарського процесуального права — це його фундаментальні положення, основоположні правові ідеї, які визначають таку побудову господарського процесу, що забезпечує винесення законних та обґрунтованих рішень.

 Значення принципів господарського процесуального права полягає в тому, що вони є орієнтиром у нормотворчої діяльності при вдосконаленні господарського процесуального законодавства; дозволяють господарському суду забезпечити правильне уяснення господарського процесуального законодавства та вірне його застосування згідно з дійсним змістом.

Принципи знаходяться у певному взаємозв’язку, зумовленому різними факторами. Система принципів — сукупність усіх принципів господарського процесуального права, їх взаємозв’язку та взаємозумовленості. В юридичній науці існують різні погляди на систему принципів, їх кількість, підстави їх класифікації. Найпоширеним є поділ принципів господарського процесуального права за об’єктом регулювання на дві групи: судоустрою та судочинства.

Принципи господарського процесуального права виявляються як в окремих нормах загального змісту, так і в процесуальних нормах, які містять гарантії реалізації на практиці загальних правових приписів.

Принципи судоустрою, організаційні принципи, які визначають устрій господарських судів: здійснення правосуддя лише судом; незалежність суддів і підкорення їх тільки Конституції України і законові; гласність розгляду справ; державна мова судочинства; рівність учасників господарського процесу перед законом і судом; обов’язковість виконання рішень суду.

Принципи судочинства — принципи функціональні, які визначають процесуальну діяльність суду й учасників процесу: диспозитивність; доступність судового захисту прав і загальних інтересів; рівноправність сторін господарського процесу; змагальність; свобода надання ними своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості; об’єктивна істина.

Всі ці принципи знаходяться у взаємозв’язку, трапляється, що один і той самий принцип виступає і як організаційний, і як функціональний. Тому твердження, що немає тільки організаційних або функціональних принципів, правдиве, і такий поділ є досить умовним.

Особливе місце серед принципів господарського процесу займає принцип законності. Законність є основним принципом, притаманним для всієї системи українського права і, зокрема, господарського процесуального права. Господарський процес є формою захисту прав. Законність у діяльності господарських судів означає повну відповідність всіх судових рішень і процесуальних дій суддів і учасників процесу, які здійснюються при вирішенні спорів, нормам матеріального і процесуального права. Цей принцип включає вимогу до суддів правильно застосовувати норми матеріального права і здійснювати процесуальні дії, керуючись законодавством України про судочинство в господарських судах. Коли міжнародними договорами України встановлено інші, ніж законом, правила, застосовуються правила міжнародного договору. У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини, господарський суд застосовує законодавство, яке розглядає подібні відносини, а за відсутності такого законодавства господарський суд виходить із загальних засад та змісту законодавства.

Принципи господарського процесу, як і будь-якої іншої галузі права, завжди викликали інтерес дослідників і практиків. Це пояснюється їх значенням у доктрині права та в практичній діяльності. Саме шляхом вичленування принципів, критеріїв та формування структури, набір фактів і відомостей перетворюється в систему знань, тобто в науку.

Чітке нормативне закріплення принципів полегшує їх засвоєння, а отже – і застосування на практиці. Розуміння галузевих принципів права може виявитися корисним і навіть необхідним для правильного тлумачення конкретних правових норм. Принципи права, незважаючи на те, що викладаються буквою, найкраще відображають його істинний дух. Саме цей дух права перетворює мертвий нормативний масив на живе право, надзвичайно цікавий і складний організм, дослідження і вдосконалення якого і є змістом професійної діяльності юриста.

В Арбітражному процесуальному кодексі від 6 листопада 1991 р. № 1798-XII (далі – АПК України) вже були закріплені принципи рівності та змагальності сторін (ст. 71), гласності арбітражного процесу (ст. 72) та арбітрування (ст. 73). Три з цих принципів, а саме рівність перед законом і судом, змагальність і гласність розгляду справ, знайшли своє відображення в статтях 4-2, 4-3 та 4-4 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України). Ці норми перенесено з розділу XI “Вирішення господарських спорів” АПК України в розділ I “Загальні положення” ГПК України. Ця зміна, безперечно, мала на меті надати універсальність згаданим принципам процесу, перетворити їх з принципів однієї стадії процесу на принципи, обов’язкові для застосування на всіх його стадіях.

Зауважимо, що закріплення універсальних галузевих принципів процесу саме по собі не є новим. У кримінальному й цивільному процесах існують як принципи, що діють на окремих стадіях процесу, так і загальні принципи (статті 14–18, 20–23 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 р. № 1001-V; статті 6–8, 10, 15 Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 р. № 1504-VI (далі – ЦПК України)). Новою така “універсалізація” принципів є лише для господарського процесу.

Потреба в універсалізації принципів арбітражного процесу, тобто в їх поширенні на всі стадії процесу, відчувалася давно. Про це свідчать і зміни, що були внесені до АПК України напередодні “малої судової реформи”, а саме 17 травня 2001 року. Тоді, в новій редакції була викладена ч. 1 ст. 104 АПК України. Співставлення старої і нової редакції показує, що цими змінами на стадію перегляду в порядку нагляду було поширено два принципи, закріплені на той час лише для стадії вирішення господарських спорів, а саме: принципи змагальності та рівності сторін. В попередній редакції не йшлося про рівність. Адже закон зобов’язував арбітражний суд повідомляти лише прокурора або його заступника про перегляд справи в порядку нагляду, тоді як сторону, інтереси якої прокуратура в даному процесі не захищала, взагалі не викликали до суду. Так само стара норма звужувала застосування принципу змагальності на стадії перегляду в порядку нагляду, зводячи цей принцип лише до обміну заявою про перевірку в порядку нагляду (ст. 97 АПК України), з однієї сторони, і відзивом на заяву (ст. 103 АПК України), – з іншої. На стадії перегляду в порядку нагляду не забезпечувався ряд прав, які є квінтесенцією судової змагальності. Зокрема, це право давати усні пояснення арбітражному суду (ст. 22 АПК України), право брати особисту участь у засіданні, де вирішується питання про конкретні права і обов’язки особи.

Таким чином нормативне закріплення універсальних принципів процесу безумовно є об’єктивною необхідністю.

Співвідношення принципів і конкретних норм права.

На питання співвідношення принципів права з нормами існують два погляди. З одного боку, принципи господарського права співвідносяться з його окремими нормами як загальне і особливе – lex generalis і lex specialis. З іншого боку – норми права є винятком (exceptio) з правил-принципів. Практичне значення цієї дихотомії в поглядах на співвідношення принципів і конкретних норм лежить у сфері тлумачення. Якщо конкретні норми є нормами спеціального закону, тоді, при конкуренції з нормою-принципом, вони мають перевагу. І навпаки, якщо конкретні норми розглядати як “винятки з правила”, тоді вони підлягатимуть, саме як винятки, звуженому тлумаченню, а це, в багатьох випадках, означатиме посилення ролі принципів.

Питання про співвідношення має вирішуватися прагматично, виходячи з тих реалій, в яких формувався український господарський процес, і з тих завдань, які він вирішує. Загальновідомо, що арбітражний (господарський) процес, є “правонаступником” радянського арбітражного процесу, який був створений для вирішення суперечок, що виникали в умовах адміністративно-командної економіки між „різними відділами величезної фірми „Совєт Лтд”. Юристи жартували, що роль державного арбітра зводиться до вирішення питання про те, в якій кишені держава триматиме свої гроші. Зрозуміло, що з переходом до нових, відкритих, ринкових відносин завдання господарського процесу змінилися разом із соціальним контекстом, в якому він функціонує. Старий радянський арбітражний процес і новий український господарський, знаходяться в площинах, що взагалі не перетинаються або перетинаються під кутом, близьким до прямого. Цей драматичний розрив, як частину тектонічних за масштабом суспільних, і зокрема, правових, зсувів останніх п’ятнадцяти років, можна прослідкувати у всій історії розвитку українського арбітражного-господарського процесу. При цьому для подолання розриву обрано еволюційний спосіб. В правовій сфері це виявилося в дії старих радянських законів, хоча і в тій мірі, в якій вони “не суперечать” новим, а також в міжнародно-правовій концепції України як правонаступниці Української РСР і навіть Союзу РСР. Ці самі процеси відбувалися і в арбітражному процесуальному праві, яке будувалося на основі радянського арбітражного процесу. В результаті деякі чинні правові норми в арбітражному-господарському праві (до речі, як і в інших галузях) не відповідають сучасним суспільним реаліям. В той же час, оновлені принципи господарського процесу повністю відповідають суспільному контексту і нинішньому праворозумінню, а в деяких моментах навіть випереджають їх. Тому, в інтересах дальшого прогресивного розвитку господарського процесу принципи слід розуміти як його основоположні норми, а конкретні норми, в випадку їх невідповідності принципам – як винятки.

В якості контраргументу можна зазначити, що всі норми господарсько-процесуального права, які містяться в одному нормативному акті, наприклад, в ГПК України, мають однакову юридичну силу. Це твердження є справедливим, однак, в ньому юридична сила норми оцінюється в контексті іншого нормативного акту, що не має сили закону. Тому твердження про рівність норм можна викласти так: всі норми права, зокрема, господарсько-процесуального, що містяться в нормативному акті одного рівня, наприклад, в законі, мають однакову юридичну силу порівняно з усіма іншими нормами, що не знаходяться на тому ж рівні (наприклад, з підзаконними чи конституційними нормами). Зрозуміло, що це правило не стосується співвідношення норм всередині одного і того ж нормативного акту, а отже, не може протиставлятися постулату про пріоритетне значення принципів права в порівнянні з його окремими нормами.

Співвідношення принципів господарського процесуального  права

Принципи господарського-процесуального права можуть узгоджуватися, доповнювати або навіть конкурувати між собою. Вдалим прикладом доповнення одного принципу іншим є співвідношення принципів змагальності і рівності. Адже зрозуміло, що чесне змагання не можливе без рівності сторін.

Одне з гостріших протиріч існує між принципами гласності і диспозитивності. З одного боку, громадськість зацікавлена в якомога більшій відкритості демократичної держави в цілому і судочинства зокрема. Відкритість судового процесу – необхідна умова для виховного впливу на його учасників та на громадськість в цілому, а крім того – дієвий антикорупційний захід. З іншого боку, в господарському процесі визначаються права й обов’язки конкретних осіб, які не завжди зацікавлені в розголошенні, опублікуванні фактів, що є предметом судового розгляду. Це протиріччя відображено в ч. 1 ст. 4-4 ГПК України, яка надає сторонам право “обґрунтовано вимагати” закритого розгляду. Вимога “обґрунтованості” є надто широкою. Вона має загальне значення, а не стосується лише вимоги провести закрите засідання. Тобто, закон не дає жодних вказівок щодо того, коли ж слід провести “конфіденційний розгляд справи”. Він містить лише три винятки – коли відкритий розгляд суперечить вимогам охорони державної, комерційної або банківської таємниці. Отже, виходячи з принципу гласності, цей виняток має використовуватися як сторонами, так і судами в обґрунтування ухвал якнайрідше.

Детальніше на принципі гласності ми зупинимося далі. Співвідношення цього принципу з принципом диспозитивності (яке характеризується конкуренцією) наведено тут як приклад тих складних завдань, які стоять перед юристом (і перш за все перед суддею). Адже він має не лише вирішувати, чому віддати перевагу – конкретній нормі чи принципу, але й вибирає між двома рівновартісними принципами господарського процесу.

Принципи правосуддя, хоча й пов’язані між собою, але поділяються на дві підсистеми: функціональну (судочинство) та організаційну (судоустрій).

До функціональних належать такі принципи:

Принцип законності є конституційним принципом, оскільки в ч.2 ст.19 Конституції України зазначається, що органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб,  передбачений Конституцією та законами України.

Принцип законності як основну засаду судочинства встановлено також і п.1 ч.3 ст.129 Конституції України. Законність у судочинстві має свої специфічні риси, обумовлені завданнями й засобами правосуддя. Завдання полягає в гарантуванні незалежності суддів та судів (ст.126 Конституції України, ст.14, 15 Закону України "Про судоустрій України", ст.11 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") і їх підкорення тільки закону, а також забезпечення умов, виключаючи сторонній вплив на суддів.

Особливості дії принципу законності в господарському судочинстві зводиться передусім до зобов’язань розглядати всі спори, неухильно дотримуючись господарсько-процесуальних норм, вирішувати господарські спори в чіткій відповідності із законом. Господарський суд має право визнати недійсним повністю або у відповідній частині договір, який суперечить законодавству.

Важливою гарантією забезпечення цього принципу є те, що рішення, постанови, ухвали господарського суду можуть бути перевірені в апеляційному та касаційному порядку за заявою сторони, за поданням прокурора, як це передбачено ГПК України. Вищий господарський суд України з метою забезпечення однакового вирішення спорів і суворого додержання законів дає керівні роз’яснення.

Процесуальна рівність усіх учасників судового процесу. Цей принцип закріплено у п.1 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст.4-2 ГПК України, де зазначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів.

Суд при вирішенні господарських спорів застосовує норми матеріального права щодо всіх учасників однаковою мірою, правовий статус учасників господарського процесу визначається лише процесуальними положеннями.

Принцип рівності учасників є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що виключає будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Цей принцип закріплено в п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та в ст.4-3 ГПК України.

Відповідно до даного принципу сторонам у господарському процесі забезпечуються широкі можливості у відстоюванні зайнятих ними в спорі позицій. Сторони мають право наводити юридичні факти, які обґрунтовують їх вимоги й заперечення, а також надавати докази на підтвердження цих фактів. Вони мають право знати аргументи, вимоги і заперечення іншого учасника спору, знайомитися з матеріалами справи, висловлювати з приводу їх свої аргументи, брати участь в обговоренні зібраних у справі доказів, їх перевірці, заявляти у зв’язку з цим різні клопотання, ставити одне одному та іншим учасникам процесу питання.

Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Засади змагальності передбачають залежність дій суду від вимог позивача й заперечень відповідача, можливість вільного використання засобів доказування, право кожної сторони доводити факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення, можливість надання сторонами додаткових доказів на пропозицію господарського суду. Принцип змагальності діє на всіх стадіях господарського процесу.

Принцип об’єктивної істини. Цей принцип означає вимогу повної відповідності рішення дійсним відносинам сторін. Відповідно до цього принципу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Спрямованою на запобігання можливій упередженості судді чи іншого недобросовісного ставлення до розгляду справи є норма щодо відводу судді, за якою суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, або буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості (ст.20 ГПК України).

На реалізацію цього принципу спрямовані й інші правові інститути і норми ГПК України: перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами та перегляд їх в апеляційному та касаційному порядку та ін.

Принцип обов’язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Гарантією забезпечення реалізації цього принципу є встановлення відповідальності за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови особами, яким пред’явлено для виконання.

До організаційних принципів належать такі:

Принцип одноособового і колегіального розгляду справи. Відповідно до ст.4-6 ГПК України справи в місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яка справа, що належить до підсудності цих судів, залежно від категорії й складності справи, може бути розглянута судом у складі трьох суддів. Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здійснюється апеляційними господарськими судами колегією в складі трьох суддів. Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господарським судом України колегією суддів у складі трьох суддів або більшої непарної їх кількості.

Принцип самостійності судів, незалежності суддів і підкорення їх тільки законові. Цей принцип означає, що суд є незалежним у здійсненні правосуддя від органів законодавчої та виконавчої влади і підкоряється тільки закону. Незалежність суддів забезпечується перш за все встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їх повноважень і звільнення з посади, а також і передбаченою законодавством відповідальністю за неповагу до суду чи судді. Незалежність суддів забезпечується також правом судді на відставку, недоторканістю суддів, створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності суддів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їхнього статусу, а також особливим порядком фінансування суддів і системою органів суддівського самоврядування.

Принцип мови судочинства. Відповідно до Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ГПК України судочинство здійснюється державною мовою. Учасникам процесу, які не володіють державною мовою, надане право ознайомлення з матеріалами справи, участі в судових діях через перекладача і право на виступ в суді рідною мовою.

Принцип гласності й відкритості господарського процесу. За загальним правилом розгляд справ у господарських судах відкритий, тобто розгляд справ у всіх господарських судах України має проходити у відкритих судових засіданнях. Це означає, що у залі судового засідання можуть бути присутні будь-які особи. Разом з тим законодавець залишає можливість суду після оцінки обґрунтованості вимог сторони (сторін) спору про закритий розгляд справи прийняти рішення про закритий розгляд справи з метою охорони державної, комерційної або банківської таємниці або з міркувань забезпечення конфіденційності окремих аспектів взаємовідносин сторін спору. Згідно ст.16 ГПК України розгляд справ, що містять державну таємницю, віднесено до виключної компетенції господарського суду міста Києва. Клопотання про закритий розгляд справи має бути заявлено стороною до початку розгляду справи по суті. Про розгляд справи в закритому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводу виноситься ухвала. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому  засіданні, мають право робити письмові нотатки. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускається з дозволу суду, в порядку, установленому процесуальним законодавством. Судовий процес фіксується технічними засобами й відображається в протоколі судового засідання.

Знання принципів забезпечує системний аналіз норм чинного господарського процесуального законодавства. Вони є відправними пунктами при тлумаченні процесуальних норм із недостатньо визначеним змістом, при виправленні недоліків у праві, дозволяють знайти правильне вирішення того чи іншого процесуального питання, якщо в чинному законодавстві відсутня відповідна норма. Принципи також є орієнтиром у нормотворчій діяльності: вони визначають основні напрями, перспективи розвитку господарського судочинства, служать критерієм оцінки обґрунтованості пропозицій щодо змін та доповнень до чинного законодавства.

Джерела господарського процесу

  Джерелом господарського процесуального права є нормативно-правові акти, які вміщують правові норми, що регулюють господарське судочинство. Первісним джерелом господарського процесуального права як і системи права, взагалі, є Конституція України. Конституційні норми, зокрема, визначають стан суду як органу, що здійснює правосуддя, правовий стан судді; закони України — про організацію та діяльність судової влади, зокрема “Про судоустрій і статус суддів” та ін. Господарське процесуальне право має виокремлені джерела, які містять норми організації, що закріплюють систему судів, процесуальні норми, спеціальні процесуальні норми, які містяться в законах матеріально-правового характеру.

Закон України “Про судоустрій України” і Господарський процесуальний кодекс України становлять основу господарського процесуального законодавства. Закон визначає завдання господарських судів, принципи створення й діяльності, структуру і систему господарських судів та інші питання. Норми Господарського процесуального кодексу визначають принципи господарського судочинства, склад господарського суду, підвідомчість і підсудність спорів, порядок подання позову, доказування, вирішення спорів, перегляд рішень господарського суду, виконання судових рішень та інші питання, пов’язані з діяльністю господарського суду.

   Правові норми, які стосуються господарського судочинства, містять також інші законодавчі акти: Цивільний кодекс України, Закони України “Про власність”, “Про підприємництво” та ін.

Джерелом господарського процесуального права є також підзаконні нормативно-правові акти, які містять норми з питань, що стосуються господарського процесу. Такими можуть бути укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, акті інших державних органів та органів місцевого самоврядування. До джерел господарського процесуального права треба віднести й міжнародні угоди України.

Під час розгляду і вирішення господарських спорів та інших справ у процесі перегляду рішень господарського суду та їх виконання виникають господарські процесуальні правовідносини між суддею й іншими учасниками процесу.

  Між сторонами (третьою особою і стороною), тобто між суб’єктами, що сперечаються, виникають матеріальні відносини, але не процесуальні. Процесуальні відносини безпосередньо між учасниками процесу не виникають. Вони існують між господарським судом (суддею) й іншими учасниками з конкретної справи.

Процесуальні правовідносини в господарському судочинстві складаються з права та обов’язку господарського суду розглянути дану справу і прийняти по ній судове рішення; прав і обов’язків осіб, які беруть участь у справі, на судовий захист.

Господарський суд — обов’язковий суб’єкт процесуальних правовідносин, тому всі клопотання, вимоги, прохання звернені до судді або суду. Господарські процесуальні правовідносини — це відносини влади. Повноваження господарського суду мають владний характер щодо інших учасників процесу: суд притягує відповідача у процесі, зобов’язує осіб, які є учасниками у справі та які не є учасниками у справі, виконує певні дії.

У матеріальних відносинах суб’єкти господарювання — організації, підприємці — рівні. В процесуальних відносинах становище учасників процесу — сторони, третьої особи, судді, суду — неоднакове, хоча всі вони мають певні права і виконують обов’язки.

Господарський суд має не лише права, а й обов’язки. Суддя господарського суду повинен приймати позовні заяви, коли вони відповідають вимогам закону, вислуховувати роз’яснення сторін, поважати і дотримуватись прав усіх учасників процесу. Господарський суд несе обов’язки перед сторонами і державою правильно і згідно з законом розглядати й вирішувати підвідомчі йому спори.

  Особливістю господарських процесуальних правовідносин є те, що вони можуть бути лише у правовій формі та не існують як фактичні відносини, тобто вони існують, оскільки існує господарський процес, урегульований нормами права. В господарському процесі суддя господарського суду, інші учасники здійснюють лише ті процесуальні дії, які передбачені нормами господарського процесуального права.

 Господарські процесуальні відносини виникають на підставі процесуальних норм, і в той самий час норми процесуального права реалізуються у цих відносинах. Як і будь-які інші правовідносини, господарські процесуальні відносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів. Специфікою господарських процесуальних відносин є те, що як юридичні факти виступають, як правило, процесуальні дії, що відбуваються у строки, встановлені законом або призначені господарським судом.

Об’єктом господарських процесуальних відносин є господарські спори підприємств та інших осіб господарювання між собою та спори у галузі управління господарською діяльністю. Суб’єктний склад процесуальних відносин складається із судді (одноособово або колегіально), сторін, третіх осіб, прокурора, державних органів та інших учасників.

Правова наука є сукупністю правових знань, накопичених і поглиблених внаслідок спеціальних досліджень і узагальнення судової практики, законотворчості й практики їх застосування. Наука господарського процесуального права є самостійною галуззю юридичної науки, яка займається вивченням господарського процесу. Предмет науки господарського процесу становлять господарське процесуальна право, судова практика по реалізації норм господарського процесуального права, соціальна практика, пов’язана з дією господарського процесуального права. Тобто предмет науки господарського процесуального права — господарське процесуальне право у невід’ємному зв’язку з іншими суспільними явищами в його історичному розвитку і практичному застосуванні.

Господарське процесуальне право як навчальна дисципліна вивчає, перш за все, чинне господарське процесуальне право, його норми та інститути, концепції, правовий погляд, історичні факти по проблемах господарського процесу, накопичених правовою наукою.

Система науки господарського процесуального права взагалі збігається із системою господарського процесуального права як галузі права, та є базою для системи навчальної дисципліни.

Питанням правових джерел присвячено низку досліджень, в яких розглядається як проблема джерел права як такого, так і проблема галузевих джерел. Проте питання джерел господарського судочинства зазвичай розглядаються авторами дещо побіжно.

Основною проблемою при аналізі джерел будь-якої галузі чи сфери права є сама категоріальна проблема визначення “джерела права”. Для визначення такого терміну здійснено численні дослідження філософських коренів протиставлення “формального” та “матеріального” джерел права.

У теорії права та у галузевих юридичних науках не сформульоване єдине, загальновизнане визначення “юридичного джерела права”. Одні вчені джерелом права називають правотворчу діяльність держави, шляхи, якими державні органи приймають участь у правоутворені (поняття обіймає лише процес встановлення норм права). Інші вчені джерелом права позначають особливі способи, форми виразу норм права (поняття розглядається з позиції буття, існування права). Більш вдалими є визначення, які об’єднують обидва вищезгадані підходи. Тому поняття джерела господарського процесу у юридичному розумінні на нашу думку слід одночасно розглядати як способи, форми встановлення правових норм та як зовнішні форми їх виразу.

Розрізнюючи поняття “джерело” і “форма” права, з урахуванням наробок сучасних альтернативних шкіл розуміння терміну "джерело права" , можна стверджувати, що найбільш об"єктивно термін “джерело права” окреслює формула “матеріальне джерело права”, але на відміну від загальної теорії права, галузевою практикою встановилося, що терміном “джерело права” називають “юридичні (формальні) джерела”.

В якості попереднього висновку можна стверджувати, що поняття “система джерел господарського процесу” та “джерела господарського процесу України” слід розглядати не лише у юридичному розумінні, як зовнішніх форм прояву загальнообов’язкових правил у галузі суспільно-економічної діяльності, актів правотворчості державних органів і органів місцевого самоврядування, а і у соціально-матеріальному розумінні, як сукупності об’єктивно існуючих економічних, політичних, культурних, духовних та інших обставин суспільного розвитку, які зумовлюють зміст нормотворчої діяльності у господарсько-правовій сфері.

Необхідність введення в обіг наукового аналізу господарсько-процесуального права терміну “соціальне джерело права” пояснюється тим, що він позначає процеси, які передують правотворчості державних органів, органів місцевого самоврядування. Соціальні фактори (економічні, політичні, культурні, екологічні та ін.) є причиною (утворюючою силою) права. Вони діють системно і існують об’єктивно, в незалежності від волі представників правотворчих органів. Вирішальне значення для формування права має соціально-економічне становище суспільства.

У цьому – соціальному – розумінні джерелом господарського процесу України (джерелом його змісту) є сукупність об’єктивно існуючих економічних, політичних, демографічних, духовних та інших обставин суспільного розвитку, свідомості та волі народу України (що на них базуються), які визначають зміст нормотворчої діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування по встановленню загальнообов’язкових правил поведінки у господарській галузі.

Основним джерелом права (в юридичному, формальному вимірі) в Україні є нормативно-правові акти. Зважаючи на це, в Україні вища юридична сила серед актів законодавства належить Конституції України – це розповсюджується і на господарсько-процесуальне право.

Разом із Конституцією України, основним джерелом господарсько-процесуального права в Україні є Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК).

Порівняно новим видом джерел господарсько-процесуального права є укази та розпорядження Президента України, які мають підзаконний характер, видаються на основі і на виконання Конституції і законів України у межах його повноважень. Важливість цієї групи нормативних актів у регулюванні господарсько-процесуальних відносин пов’язується із статусом Президента України як глави держави, гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності.

Важливе місце у системі джерел господарського процесу належить постановам та розпорядженням Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади. У цілому можна зробити висновок, що вони разом із нормативними рішеннями парламенту та президента, фактично складають зміст господарсько-процесуального законодавства.

Не буде помилкою стверджувати, що норми господарсько-процесуального права містяться (щонайменше опосередковано) і у актах адміністрації державних підприємств, установ і організацій (локальних актах). Право видавати правові акти керівництвом цих утворень пояснюється необхідністю реалізації компетенції власника майна. Отже, можна вважати що питання джерел господарського процесу розповсюджується і на ці інституції.

Окремо зазначимо, що мають специфічний характер, як джерела права, рішення Конституційного Суду України. У них безпосередньо загальнообов’язкові правила поведінки відсутні. Головним є їх правотворча сила – можливість змінювати, скасовувати норми права. У зв’язку з цим вони мають схожу природу з нормативно-допоміжними актами, які також визнаються у юридичній літературі джерелами права. Їх роль важлива тоді, коли необхідно з’ясувати, які з розрізнених, некодифікованих норм діють на даний час.

В теорії господарського процесу висловлюється думка що джерелом господарського судочинства можуть виступати також нормативні договори та правові звичаї.

У зв"язку з розвитком міжнародних зв"язків України дедалі більше значення для національної правової системи в її господарсько-процесуальному вимірі здобуває міжнародне (приватне) право. Тім більш, що відповідно до ст. 9 Конституції України: “Чинні міжнародні угоди, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України”.

Проблемним питанням міжнародного виміру господарсько-процесуального права залишається те, що в Україні не існує чітко пов’язаної логічно послідовної чинної системи джерел міжнародного приватного права як такого, тоді як у більшості країн Західної Європи та Латинської Америки вироблений ефективний правовий механізм регулювання міжнародних господарсько-процесуальних правових відносин.

Джерельна проблема комплексності міжнародного виміру господарсько-процесуального права походить з наявності двох методів правового регулювання – колізійного та матеріально-правового; вказане законодавство регулює велику кількість різних аспектів; тут присутня значна доля нормативних актів, що діють ще за часів СРСР; аналогічні приписи міжнародного права нерідко встановлені у нормативних актах різної спрямованості.

Окремо відзначимо, що міжнародний звичай в господарсько-процесуальних відносинах міжнародного характеру застосовується за угодою сторін передусім у випадку, коли певні господарчі відносини законом не врегульовані, а сторонами застосування звичаю не передбачено.

Можемо констатувати, що комплексний аналіз норм господарсько-процесуального законодавства України, дають підстави стверджувати наявність множинності джерел господарського процесу України.

В цілому, система джерел господарсько процесу України дзеркально відображує систему законодавства країни в цілому. В першому наближенні можна вказати на наявність “формального” (нормативно-документального) та “матеріального” (соціально-інституційного) джерельних базисів господарсько процесу, розмежування яких носить діалектичний характер.

Господарський процес як галузь права, наука і навчальна дисципліна

Господарське процесуальне право розглядається як галузь права, але одночасно і як наука і навчальна дисципліна.

Господарське процесуальне право як юридична наука являє собою сукупність правових знань щодо організації і діяльності господарських судів та інших органів, що вирішують господарські спори. Тому система науки багато в чому збігається із системою господарського процесуального права як галуззю права. Проте система науки охоплює також і інші питання, які не входять до предмета галузі. Це, зокрема, питання розвитку господарського процесуального законодавства, організації господарських судів, правового статусу суддів господарських судів та інші питання, що мають загальнотеоретичне значення.

Як юридична наука господарське процесуальне право має свій предмет і об єкт дослідження. Предметом науки є система нормативно-правових актів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання процедур господарського судочинства, тобто правове регулювання процесуальної діяльності, механізм якої включає формування та реалізацію господарського процесуального законодавства, а також охоплює питання історичного розвитку законодавства про господарське судочинство, організацію господарських судів, правового статусу суддів господарських судів, загальної характеристики органів господарської юрисдикції та деякі інші питання.

Об єктом дослідження є правовідносини, що виникають при розгляді і вирішенні господарських спорів. Як наука господарське процесуальне право має мету – теоретичне відображення всіх основних проявів правового регулювання, здійснення господарського судочинства, а також досудового врегулювання господарських спорів.

Соціальне призначення, місце і роль науки господарського процесуального права в суспільстві, гуманітарних та юридичних науках найбільш повно і конкретизовано розкриваються через функції, які виконує галузева наука. Наука господарського процесуального права здійснює як загальнонаукові функції, що властиві будь-якій науці (пізнавальна, інтерпретаційна, прогностична, евристична, комунікативна, прикладна, ідеологічна, виховна), так і спеціально-юридичні функції ( правоорієнтуюча , практикозабезпечуюча або інструментальна, критико-експертна. Спеціально-юридичні функції розкривають ті особливості призначення науки господарського процесуального права, які обумовлені їх спрямованістю на дослідження держави і права як особливих соціальних явищ, що мають власну природу і тенденції розвитку.

Створення системи господарських судів як органів, що здійснюють правосуддя з господарських відносин, спрямоване в першу чергу на вдосконалення процедури розгляду господарських справ. Це потребує глибоких наукових досліджень ролі і місця господарських судів у судовій системі України; проблем організації господарських судів і вдосконалення їх системи; шляхів створення реальних гарантій забезпечення незалежності суддів; основних засад здійснення правосуддя з господарських відносин; актуальних аспектів процесуальної та поза процесуальної діяльності господарського суду тощо.

В господарському процесі суд, сторони, інші учасники можуть здійснювати ті дії, які передбачені господарськими процесуальними нормами. Формалізація господарського процесу не є випадковою. Роль і значення процесуальній форми полягає в тому, щоби забезпечити захист дійсно існуючих прав суб’єктів господарювання та гарантувати винесення законних і обґрунтованих рішень. Господарський процес являє собою єдність процесуальних прав і обов’язків господарського суду, сторін та інших учасників процесу.

Гармонізація законодавства України з найкращими міжнародними стандартами регулювання відносин в сферу господарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз)

• особливості здійснення регуляторної діяльності: а) щодо положень нормативних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо); б) в умовах воєнного, надзвичайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації;

• відповідальність за порушення порядку регуляторної діяльності. Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства відіграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:

виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві;

узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів);

Вищий господарський суд  та підставі узагальненої в масштабі України судової практики видає оглядові та інформаційні листи, а Президія або Пленум Вищого господарського суду України відповідно до закріплених у статтях  Закону України "Про судоустрій і статус суддів" повноважень:

а) дає роз'яснення з питань застосування господарськими судами законодавства при вирішенні господарських справ (наприклад, Роз'яснення Президії Вищого господарського суду від 21.05.2002 р. № 04-5/563 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами"); такі роз'яснення враховуються не лише господарськими судами нижчих ланок, а її суб'єктами господарювання, органами господарського керівництва, іншими учасниками господарських правовідносин у правозастосовчій діяльності);

б) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодавства;

в) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України стосовно відповідності її положенням окремих норм господарського законодавства.

Хоча офіційно судові рішення не є джерелом права, проте вони фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються спірні відносини). Йдеться про рішення вищих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз'яснень, які враховуються судами нижчих ланок та суб'єктами господарювання у разі виникнення спорів з таких категорій справ. Крім того, використання в деяких нормативно-правових актах господарського законодавства оціночних категорій (добра совість, добропорядність, розумність, бездоганна ділова репутація тощо) без чіткого визначення змісту цих понять зумовлює підвищення ролі судових рішень, які ґрунтуються на таких поняттях.

Укладач:

Викладач кафедри

господарсьеого права і процесу                                               Л.В. Худояр



 

Другие похожие работы, которые могут вас заинтересовать.
4268. Джерела господарського процесу 8.97 KB
  Джерела господарського процесу – це нормативні акти, в яких містяться норми, що регулюють порядок здійснення правосуддя в господарських відносинах. Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України
8567. Поняття, предмет, метод і принципи господарського права. Господарське законодавство 16.47 KB
  Поняття предмет метод і принципи господарського права. Господарське законодавство Мета: дати студентам чітке поняття господарського права і його відмінності від інших галузей права визначити поняття предмет метод правового регулювання та принципи господарського права. Студенти повинні орієнтуватися в господарському законодавстві знати основні джерела господарського права вміти дати характеристику Господарському кодексу України виділяти господарські правовідносини із загальної кількості правовідносин визначати їх види та давати повну...
4266. Принципи господарського процесу 7.85 KB
  Принципи господарського процесу. Принципи права (основні правила діяльності господарського суду) полегшують його засвоєння, застосування на практиці, оскільки формування принципів перетворює набір фактів, відомостей в систему знань. Принципи слід розуміти як основоположні норми.
8583. Учасники господарського процесу 48.44 KB
  Ознайомити студентів з поняттям складом та класифікацією учасників господарського процессу визначити процесуальні положення сторін у господарському процесі та права учасників в господарьськомі процесі. Завдання: визначення базових понять даної теми; визначити учасників господарського процесу їх правове становище.
2229. Предмет, метод и задачи статистики 24.01 KB
  Основные задачи статистики в условиях рыночной экономики. Организация государственной статистики в Российской Федерации. Роль статистики была значительна на разных этапах развития государств но особенно заметно она возросла в XX в.
3852. Предмет и метод таможенного права 6 KB
  Предмет и метод ТП Таможенное право таможенного союза это комплексная отрасль права представляющая собой систему правовых норм различной отраслевой принадлежности которые устанавливаются государствамичленами таможенного союза и предназначены для регулирования отношений связанных с перемещением товаров через таможенную границу таможенного союза их перевозкой по единой таможенной территории таможенного союза под таможенным контролем временным хранением таможенным декларированием выпуском и использованием в соответствии с таможенными...
1988. Предмет и метод институциональной теории 39.44 KB
  Этические нормы выступают как внутренние убеждения человека. Хотя нет сомнения в том, что эти нормы привиты человеку его общественным воспитанием, принуждение к исполнению этих норм осуществляется на основе внутреннего побуждения, невозможности поступить иначе, не потеряв самоидентичности.
7357. Предмет і метод бухгалтерського обліку 15.11 KB
  Предмет і метод бухгалтерського обліку План Предмет бухгалтерського обліку Класифікація господарських засобів та джерел їх утворення Метод бухгалтерського обліку 1. Предмет бухгалтерського обліку його об’єкти Кожне підприємство має матеріальні складові своєї діяльності тобто засоби господарства. Таким чином предмет бухгалтерського обліку складають господарські засоби і їх використання у ході господарських процесів. Об’єкти бухгалтерського обліку можна об’єднати в групи: засоби господарства джерела їхнього утворення господарські...
7983. Предмет и метод истории математики 16.24 KB
  Все отрасли математики, какими бы разными они ни казались, объединены общностью предмета. Этим предметом являются, по определению Ф. Энгельса, количественные отношения и пространственные формы действительного мира. Различные математические науки имеют дело с частными, отдельными видами этих количественных отношений и пространственных форм или же выделяются своеобразием своих методов.
3636. Предмет и метод теории государства и права 5.83 KB
  Предмет теории государства и права составляют основные закономерности государства и права, их сущность назначение и развитие в обществе. Предмет теории составляют основные закономерности государства и права вне зависимости от их принадлежности к историческим типам и эпохам.
© "REFLEADER" http://refleader.ru/
Все права на сайт и размещенные работы
защищены законом об авторском праве.